Становлення нової української школи: якими повинні бути сучасні реформи освітньої галузі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Становлення нової української школи: якими повинні бути сучасні реформи освітньої галузі

С. Дяченко

м. Київ

Анотація

виховний літературний освіта школа

Ідеться про реформування сучасної освітньої галузі, зокрема і про зміни, які відбувалися в літературній освіті в різні часи її становлення. Зосереджено увагу на ключових моментах в історії розвитку літературної освіти, аби на сучасному етапі засоби літератури мали позитивний виховний вплив на підростаюче покоління.

Ключові слова: реформа освітньої галузі, наповнення шкільних програм із літератури, історія шкільної літературної освіти, інтегровані уроки з літератури.

Abstract

The article deals with the reform of the modern educational sphere, and the changes that took place in literary education at different times of its development, in particular. The author focuses on the key points in the history of the development of literary education, so that the means of literature positively affect the younger generation's education at the present stage.

Historically, literary education in Ukrainian schools has undergone a thorny path while forming and developing. The new Ukrainian school, whose main goal was the upbringing of the younger generation, has become operative since the end of 1917. And although there was not yet a single curriculum and program, the most important means of realizing the main school goal was the literature itself. At that time, literature was the center of attention, the core of the curriculum, while the Ukrainian language and literature at the Ukrainian schools of that time were the subjects that claimed the largest share of academic hours per week.

The academic content of modern literary education is a painful issue that is to be discussed specifically, and the reform of the educational sector should touch upon it precisely. The analysis of the modern program in Ukrainian literature proves that it is far from being ideal and requires careful revision from scientific, methodological and psychological points of view.

It was back in the first half of the nineteenth century that Taras Shevchenko convincingly argued that the weighty instrument of education and culture should be an artistic word. his formula is remembered today as well: the interests of ordinary people should be guarded by the word, which would make them see life's falsehood and teach the workers to fight against social evil.

At his time, Ivan Franko was keen on filling school curricula and textbooks with Ukrainian literature. He deeply analysed and sharply criticised the programs that were officially imposed on the then school. He considered them the main reason for the students' reluctance to learn, contempt of the Ukrainian language, literature and history, indicating that this reason is inherent in the school system. He undeniably believed that the works children study at school should be truly literary.

Ivan Ogienko saw Ukrainian literature as a treasury of national pride and an important educational tool. The teacher substantiated the provisions on the need to educate the youth of that time basing on the traditions of the Ukrainian Cossacks, on the best examples of literary works, on the heroic deeds of our Motherland's defenders. Ohiyenko was convinced that the responsibility of every Ukrainian intellectual patriot, who is to be formed by the school (above all by the means of the Ukrainian artistic word), is primarily to increase the cultural level of the entire Ukrainian people, the struggle for its spiritual revival, and the construction of an independent state.

The author of the article asserts that the reform of the modern Ukrainian school should start first of all with the academic content of literary education, not with the idea of full integration of independent and equal school subjects. The idea of introducing integrated lessons into the educational process as the newest types of Ukrainian literature lessons is very good, worthy of attention and is now being successfully implemented by the best teachers of Ukraine. The author of the article emphasizes that the integration in such lessons is not full, but partial. Partial integration, which is achieved by including some interesting materials that offer the possibility to learn about a phenomenon or a concept from different perspectives and to achieve the integrity of knowledge, provides information enrichment of perception, thinking and feelings of the students.

The thoughtless reformation of the educational system in the 1920-1930s, the search for new optimal forms of organization of the educational process that was undertaken by the heads of departments led to the fact that the subject, classroom teaching system was eliminated as unfit for use in the then schools, and literature lost its leading role as the main educational and educational object, becoming an illustrative material for social phenomena.

In conclusion, the author expresses the hope that the passion for the pedagogical experiments of other countries in the modern Ukrainian school and the introduction of ideas for the full integration of school subjects will not create insensibility in the formation of knowledge and skills of students, will not ignore the educational role of literature and will not lead to the leveling of the specifics of the study of Ukrainian literature (as well as other school subjects) as a unique phenomenon and spiritual wealth of Ukrainians.

Keywords: the reform of the educational branch, the filling of school programs in literature, the history of school literary education, integrated literature lessons.

Основна частина

Період розвитку шкільної освіти в Україні останнім часом позначений численними, але не завжди ефективними методичними шуканнями, популістськими реформаторськими заявами й дивними освітніми новаціями, які, спираючись на досвід закордонних шкіл, повністю нехтують цінностями національної школи.

В Україні відбувалися численні дискусії, виступи, звернення й інше щодо «Концептуальних засад реформування середньої освіти…», презентованих МОН України. Науковці, методисти, учителі, батьки, учні, студенти, представники громадськості й просто небайдужі українці обговорювали цей документ, зі знанням справи доводили шкідливість окремих позицій у ньому й навіть написали лист-звернення до профільного міністра Л. Гриневич. Відразу зібрані кілька тисяч підписів (із часом їх стало значно більше) довели, що реформи в освітній системі треба проводити, але ретельно продумувати, виважено ставитись до того, що і як реформувати, а не спиратися на чужий досвід.

Планувалося також реформувати чи й навіть ліквідувати гімназії в Україні, бо таку реформу вирішив зробити уряд в одній із європейських країн. Тому виступи науковців, українського вчительства та громадськості засвідчили, що в Україні почався черговий період боротьби за українську школу. Хочу наголосити, що український народ і понині виступає не проти польської, російської чи ще якихось культур, які визнавав, визнає і поважає, а проти практики замість української освіти, культури впроваджувати й розвивати як рідні чужі системи освіти і культури. Учитися й запозичувати кращі зразки європейської чи американської освіти для оновлення вітчизняної шкільної освіти, безумовно, треба, проте їхній досвід, яким би багатим не був, не може замінити українському народові його рідної української освіти й культури, не може допомогти «на десятиріччя визначити освітній ландшафт України» [1].

Нинішня ситуація в Україні є складною. І вона зобов'язує міністра освіти і науки приймати не скопійовані, а виважені, продумані до деталей рішення та відстоювати національну позицію, корисну й потрібну українському суспільству.

Шкільна літературна освіта в нашій країні, як підтверджує історія, пройшла тернистий шлях свого становлення і розвитку. Нова українська школа, яка ставила перед собою головну мету - виховання підростаючого покоління, почала функціонувати з кінця 1917 р. І хоча єдиного навчального плану та програми тоді ще не було, проте найважливішим засобом реалізації головної мети школи - це усвідомлювали всі - повинна була стати саме література. Те, що «цей вид мистецтва слова є духовною скарбницею нації, здатною формувати гуманістичні якості людини» [4, с. 51], розуміли тодішні керівники освітньої галузі, педагоги, громадські діячі. Літературі в той час приділялася значна увага й відводилася найбільша роль, а вивченню української мови та літератури в українських школах того часу в 5-6 класах виділялось 5 год на тиждень, у 6-7 класах - 4 год на тиждень.

От що треба реформувати на сучасному етапі! Повернутися обличчям до літератури, зрозуміти її вагому роль і збільшити кількість годин на її вивчення в основній школі з 1-2-х уроків на тиждень хоча б до 3-4 уроків на тиждень.

Із вересня 1918 р. в Україні особливо велика увага зосереджувалася на змісті шкільної освіти. Він формувався у такий спосіб, щоб забезпечити оволодіння основами національної культури, розвитку духовного та інтелектуального потенціалу України й відповідав державному еталону. Запроваджувалися різні типи шкіл, для яких важливою віхою стала демократизація особистості школяра. Вона означала цілковите подолання будь-яких фактів примусу, насильства чи вольового тиску на дитину, формування в учнів високої духовної культури. Тому в змісті освіти пріоритетне місце посіли предмети, вивчення яких давало змогу оволодіти основами національної духовної та матеріальної культури. Навчальний план 1918/1919 навчального року засвідчував, що це стосувалося, зокрема, вивчення рідної мови, літератури, історії, географії та природознавства України як окремих предметів, починаючи з початкової школи.

Зміст сучасної літературної освіти - це болюче й окреме питання, проте реформа освітньої галузі повинна зачепити саме його. Аналіз сучасної програми з української літератури доводить, що вона далека від ідеалу й потребує ретельного її перегляду з наукового, методичного та психологічного поглядів. Лише наведу приклад. У 6-му класі навчальна програма з української літератури пропонує учням твір «Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9» Лесі Воронини для текстуального вивчення. Не знаю, чим керувалися укладачі програми, пропонуючи для вивчення у школі цей твір, але те, що не такими методами, як у цьому творі, слід виховувати дітей 11-12 років, то це напевне.

Із самого початку твору читач знайомиться з персонажами твору за їхніми прізвиськами - Кактус (Сашко Смик) і Поганський Паганіні (Клим Джура). Хлопчики ворогували між собою, хоча були сусідами, і кожна їхня зустріч «закінчувалася якщо не бійкою, то штурханами». Битися вони почали, як розповіла мама (!?) одного з хлопчиків, «ще лежачи у візочках». Залишившись у колясочках, мабуть що без нагляду матусь (але як це може бути в реальному житті - важко уявити), хлопчики «відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю». Такі «бійки» могли мати непоправні наслідки, і це вже навіть кримінальна відповідальність таких матусь за недогляд немовлят.

Далі авторка подає портрет одного з хлопчиків. Кактус у підлітковому віці «став схожий на гібрид жирафи з орангутангом». Виявляється, хлопчик перестав бути схожим на людину, бо «виріс на дві голови». У цьому віці діти й так комплексують, часто звертають увагу на свою зовнішність, бо особливості фізіологічного розвитку такі, що ріст кінцівок, тулуба, голови іноді буває непропорційний. А вже після ознайомлення з таким художнім портретом персонажа підлітки поголовно вважатимуть себе «гидкими каченятами» або дражнитимуть один одного.

Зробити літературний аналіз твору Лесі Воронини наразі не є метою цієї статті, тому обмежуся лише цитатою (тут останньою) із зазначеного твору, аби довести, що він не для шкільної програми і його не можна віднести до скарбниці мистецького доробку українських письменників. «Усе ще намагаючись розібратися у вчорашніх неймовірних подіях, я (Клим Джура - С.Д.) вибіг із квартири і ніс до носа зіткнувся з Кактусом - моїм одвічним ворогом і сусідом Сашком Смиком. Кактус лиховісно посміхнувся і почав повільно підходити до мене. І я добре знав, що саме станеться наступної миті - я шкереберть полечу по сходах вниз. Кактус називав цю веселу гру живим футболом, і, як ви здогадуєтеся, м'ячем у цій грі був я. Тобто якщо я сам не тікав від Сашка, то він копав мене ногою» [2, с. 199].

Багато запитань викликає цей твір (а він, на жаль, у змісті сучасної шкільної літературної освіти такий не один) до укладачів навчальної програми, зокрема: що й кого виховує такого змісту художній твір? Чи шановні автори програми з української літератури, перш як запропонувати шестикласникам повість Лесі Воронини для текстуального вивчення у школі, самі прочитали, проаналізували та зрозуміли її? Швидше за все, що ні. А шкода…

Ще в першій половині ХІХ ст. Т. Шевченко переконливо доводив, що вагомим знаряддям освіти, культури повинно бути художнє слово. І донині пам'ятна його формула: на сторожі інтересів простих людей поставити слово, яке розкривало б їхні очі на життєву неправду та вчило трудящих боротися з громадським злом [5].

Свого часу й І. Франко пильно ставився до наповнення шкільних програм і підручників з української літератури. Він піддав глибокому аналізові й гострій критиці програми, які офіційно нав'язувалися тодішній школі. Їх він вважав головною причиною «знеохочення учеників», «об - ридження їм руської мови, літератури й історії», вказуючи, що причина ця закладена в «самій системі шкільній». Небезпідставно вважав, що твори, призначені для вивчення у школі, повинні бути справді літературними.

Як скарбницю національної гордості й важливий виховний засіб розглядав українську літературу І. Огієнко. Педагог обґрунтував положення про необхідність виховання тогочасної молоді на традиціях українського козацтва, на кращих зразках літературних творів про героїчні вчинки захисників нашої Батьківщини. І. Огієнко був переконаний, що обов'язком кожного українського патріота-інтелігента, якого повинна сформувати школа (у першу чергу засобами українського художнього слова), є насамперед підвищення культурного рівня всього українського народу, боротьба за його духовне відродження й побудову незалежної держави.

Ото ж, якщо й починати реформування сучасної української школи, то перш за все - зі змісту літературної освіти, а не з ідеї повної інтеграції самостійних і рівноправних шкільних предметів, «що належать до кола україноцентричних дисциплін, зокрема української мови, української літератури та зарубіжної літератури» [1].

І921 р. у Харкові народним комісаріатом освіти УРСР було видано «Порадник по соціальному вихованню дітей». Апелюючи до тих давніх років і до першої збірки документів програмно-методичного спрямування, яка стала й першою спробою реформування роботи школи загалом і викладання літератури зокрема, хочу підкреслити, що навіть у той період провідна роль відводилася вивченню саме мови та літератури. У «Пораднику…» зазначалося, що «навчання рідної мови й літератури є осередком, біля якого мусять групуватися інші дисципліни. Воно допомагає головному завданню соціального виховання - розбудити, дати змогу виявитись самостійним творчим силам дитини» [4, с. 54].

Ідея впровадження в освітній процес інтегрованих уроків саме як новітніх типів уроків з української літератури - дуже хороша, варта уваги й нині успішно використовується кращими вчителями України. Підкреслюю - інтеграція на таких уроках не повна, а саме часткова.

При повній інтеграції в одному курсі об'єднуються різні навчальні предмети. Повна інтеграція, справді, здебільшого використовується у школах зарубіжних країн, у яких, наприклад, читання, письмо, усне мовлення об'єднані в мистецтво мовлення.

В Україні сучасний інтегрований урок української літератури - уже не новий тип уроку. У ньому органічно поєднуються відомості з різних навчальних предметів навколо певної теми з літератури. При частковій інтеграції за рахунок залучення цікавого матеріалу - саме він дає змогу з різних сторін пізнавати якесь явище, поняття, досягати цілісності знань - відбувається інформаційне збагачення сприймання, мислення і почуттів учнів.

На уроках літератури з частковою інтеграцією поєднуються блоки знань із різних предметів. Це допомагає висвітлювати літературну тему ґрунтовно, всебічно, використовувати нові можливості мотиваційного забезпечення навчального процесу. Інше питання - чи можуть і вміють учителі організовувати та проводити інтегровані уроки?

Повна й часткова інтеграція - два різні поняття, і підміняти часткову інтеграцію повною категорично не можна, бо, як зазначено у листі-зверненні до міністра, ідея інтеграції окремих навчальних дисциплін «фактично є нищенням національної системи мовно-літературної освіти» [1].

Сучасний учитель повинен уміло використовувати знання учнів з інших предметів і підпорядковувати їх темі з літератури, яку учні вивчають безпосередньо на уроці. А це - знання з різних видів мистецтва, з історії, географії України, суспільствознавства, зарубіжної літератури, іноземних мов тощо. Головне, щоб учителі не лише української літератури, а й зарубіжної, учителі музики та малювання й інші знали і враховували психологічний розвиток учнів певної вікової категорії, були компетентними в навчальних дисциплінах, які вивчають їхні учні.

І знову повернусь до класика української літератури. Поряд з образотворчим мистецтвом, на думку Т. Шевченка, повинна стояти художня література. Обдумуючи це питання, він дійшов висновку: освіта - це не лише сума знань, здобутих з різних джерел, а й певний рівень громадських навичок, засвоєних особистістю, певний ступінь її культурності. Т. Шевченко вважав освіту за головний чинник поступу й культури й значно раніше від фахових теоретиків-педагогів ХіХ і ХХ ст. прийшов до переконання, що освіта повинна бути всебічною, що вона повинна розвивати гармонійну особистість. Аби використовувати живопис в інтересах народної освіти, він задумав створити й видати в кількох серіях альбом «Живописна Україна». Т. Шевченко відводив величезну роль живопису в розвиткові культури народу, у пізнанні історії українців, їхнього побуту, у його естетичному вихованні.

Український письменник ставив завдання за допомогою картин фіксувати в пам'яті людей гідні уваги предмети й події, давати певні відомості з історії та етнографії краю. Водночас Т. Шевченко мав намір розвивати художній смак у глядачів. «Живописна Україна», таким чином, ставала знаряддям культурно-освітньої пропаганди серед українців.

А от бездумне реформування освітньої системи у 20-30-х рр. минулого століття, пошуки керівниками відомств нових оптимальних форм організації навчально - виховного процесу призвели до того, що предметна, класно-урочна система навчання була ліквідована як непридатна для використання у тодішніх школах.

Науково-педагогічний пошук зумовив появу в 1923 р. «комплексних програм». Почалося послідовне запровадження комплексної системи організації усього педагогічного процесу в школах УРСР, тобто вивчалися не окремі навчальні дисципліни, а інтегровані курси відповідно до тем-комплексів (те, що нині пропонується в «Концептуальних засадах реформування середньої освіти…»). Крім того, комплексна система організації навчального матеріалу передбачала вивчення якоїсь дисципліни, скажімо, літератури не за розділами, а загалом, тобто учні вивчали різні твори, створені в різний час письменниками, представниками різних літературних напрямів і стилів. Дидактичний матеріал у комплекс добирався із суспільно-політичного життя республіки.

Таких сумнозвісних новацій було багато. Дальтон - план, скажімо, поступово витіснився з навчально - виховного процесу трудових шкіл іншою формою організації педагогічної діяльності - бригаднолабораторною. Ця форма організації навчального процесу остаточно руйнувала перевірену раніше класно - урочну форму навчання. Натомість створювалася ланкова система організації навчально-виховного процесу. Близьким до бригадно-лабораторного було секційно - гурткове навчання, яке ввійшло до практики шкіл у 1926-1927 рр. За цією освітньою системою навчально - виховний процес здійснювався у реферативній, ілюстративній (з драматичним, художнім і музичним відділеннями) і технічній секціях-студіях, основною роботою яких була організація екскурсій і виробнича діяльність школярів. Уся робота в секціях пов'язувалась із вивченням конкретної комплексної теми й кожен учень повинен був обов'язково «пройти» всі ці секції.

У період із 1926 р. до початку 1930-х рр. систему шкільної літературної освіти був уведений метод проектів, який призвів до появи комплексно-проектного навчання.

Усі ці реформи, зміни, нововведення не змогли задовольнити потреб школи. Література повністю втратила свою провідну роль як основного навчально - виховного предмета, перетворившись на ілюстративний матеріал суспільних явищ.

Основними недоліками як секційно-гурткової, бригадно-лабораторної, комплексно-проектної і подібних до них систем навчання були:

1) нехтування специфікою викладання літератури як навчального предмета;

2) вилучення високомистецьких художніх творів і заміна їх посередніми творами другорядних авторів;

3) втрата системності у знаннях і уміннях учнів;

4) недостатня увага до розвитку умінь самостійності у школярів, до індивідуальної роботи [2, с. 125-126].

Хочеться вірити, що захоплення педагогічними експериментами інших країн в умовах сучасної української школи, упровадження ідей повної інтеграції шкільних предметів не створить безсистемності у формуванні знань і умінь учнів, не ігноруватиме виховну роль літератури та не призведе до нівелювання специфіки вивчення української літератури (а також й інших шкільних предметів) як неповторного явища й духовного багатства українців.

Список використаних джерел

1. Звернення науково-педагогічної спільноти, представників громадськості та всіх небайдужих до міністра освіти і науки України Лілії Гриневич. - URL: http://kmoun.info/2016/11/16/zvernennya-naukovo-pedagogichnoyi-spilnoti-predstavnikiv-gromadskosti-ta-vsih-nebayduzhih - do-ministra-osviti-i-nauki-ukrayini-liliyi-grinevich/

2. Воронина Л. Таємне товариство боягузів, або Засіб від переляку №9 / Л. Воронина // Л.Т. Коваленко Українська література: підручник. - К.: Видавничий дім «Освіта», 2014. - С. 196-210.

3. Нова школа. Простір освітніх можливостей: проект для обговорення. - URL: http://mon.gov.ua/…/08/21/2016-08-17-3 - .pdf

4. Семеног О. Становлення шкільної літературної освіти в Україні (на матеріалі літературних джерел 20-30-х рр. ХХ століття): навч. посіб. / О. Семеног, Л. Базиль. - К.; Глухів: РВВ ГДПУ, 2006.

5. Шевченко Т. Подражаніє 11 Псалму / Т. Шевченко // Кобзар. - К.: Держ. вид-во худ. л-ри, 1958. - С. 455-456.

References

1. Zvernennia naukovo-pedahohichnoi spilnoty, predstavnykiv hromadskosti ta vsikh nebaiduzhykh do ministra osvity i nauky Ukrainy Lilii Hrynevych. URL: http://kmoun.info/2016/11/16/zvernennya-naukovo-pedagogichnoyi - spilnoti-predstavnikiv-gromadskosti-ta-vsih-nebayduzhih-do-ministra-osviti-i - nauki-ukrayini-liliyi-grinevich/.

2. Voronyna L. Taiemne tovarystvo boiahuziv, abo Zasib vid pereliaku №9 / Kovalenko L.T. Ukrainska literatura: pidruch. dlia zahalnoosvit. navch. zakladiv. 6 kl. K.: Vydavnychyi dim «Osvita», 2014. 240 s. S. 196-210.

3. Nova shkola. Prostir osvitnikh mozhlyvostei: proekt dlia obhovorennia. URL: http://mon.gov.ua/…/08/21/2016-08-17-3 - .pdf.

4. Semenoh O., Bazyl L. Stanovlennia shkilnoi literaturnoi osvity v Ukraini (na materiali literaturnykh dzherel 20-30-kh rr. KhKh stolittia): navchalnyi posibnyk. K. - Hlukhiv.: RVV HDPU, 2006. 206 s.

5. Shevchenko T. Podrazhaniie 11 Psalmu / Kobzar. K.: Derzh. vyd-vo khud. l-ry, 1958. 538 s. S. 455-456.

Размещено на Allbest.ru