Комплексний розвиток дитини з порушеннями опорно-рухового апарату

факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент

Шишова І.О.

Патології опорно-рухового апарату є одним з захворювань нервової системи. Серед них найбільш часто зустрічається дитячий церебральний параліч (ДЦП, цей діагноз мають біля 90 % дітей із порушеннями опорно-рухового апарату), поліомієліт. Більш розповсюдженими є вроджені патології опорно-рухового апарату: вроджений вивих стегна, кривошия, клишоногість, аномалії розвитку хребта (сколіоз), недорозвиненість та дефекти кінцівок, аномалії розвитку пальців руки, артрогрипоз (вроджені вади зовнішності); набуті захворювання і порушення опорно-рухового апарату: травматичні ураження спинного мозку, головного мозку і кінцівок, поліартрит, захворювання скелету (туберкульоз, пухлини кінцівок, остеомієліт), системні захворювання скелету (хондродистрофія, рахіт).

Провідним у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є руховий дефект - затримка формування, недорозвинення, порушення або втрата рухових функцій. Рухові розлади у таких дітей супроводжуються порушеннями психіки і мовлення. Унаслідок складності проявів дефекту діти із ДЦП потребують лікувальної, соціальної, психолого-педагогічної допомоги. Дітям з іншими порушеннями опорно-рухового апарату, як правило, спеціальне навчання і виховання не потрібне, тому що вони не мають порушень пізнавальної діяльності.

Різним аспектам проблем дітей, що мають особливості розумового і фізичного розвитку, присвячено праці І. Єременка, Н. Засенко, І. Колесника, А. Колупаєвої, С. Миронової, В. Синьова, Л. Фомічової, Хохліної, М. Шеремет, М. Ярмаченка. дефект навчання виховання

Ефективне навчання і виховання учнів із ДЦП потребує створення спеціальних умов для реалізації їх актуальних і потенційних можливостей (В. Бондар, В. Григоренко, В. Козявкін, Б. Сермєєв, Б. Шеремет, Шишова, О. Штеренгерц та ін.).

Метою статті є актуалізація важливості комплексного підходу до дітей з порушеннями опорно- рухового апарату, аналіз можливостей щодо створення умов для покращення їхнього розвитку, надання методично-наукових рекомендацій щодо можливостей покращання інклюзивної життєдіяльності цих людей в умовах соціуму.

Дитячий церебральний параліч - патологія, що виникає у результаті ураження головного мозку, перенесеного у пренатальний період або в період незавершеного процесу формування основних структур і механізмів мозку, що обумовлює складне поєднання неврологічних і психічних розладів. При цьому спостерігається не тільки уповільнений темп психічного розвитку у цілому, але й нерівномірний, диспропорційний характер формування окремих психічних функцій.

У документах, присвячених реабілітаційним заходам з подолання цього порушення [1], стверджується, що діти та підлітки зі спастичністю повинні мати доступ до різних напрямків реабілітації та догляду, що забезпечується взаємодією з різними членами мультидисциплінарної команди реабілітологів.

Система догляду повинна забезпечити доступ до команди медиків, у яких є досвід роботи з дітьми та підлітками зі спастичністю. Вона повинна включати місцевих фахівців у галузі педіатрії, сестринської справи, фізіотерапії та трудотерапії. Доступ до інших фахівців (фахівців в галузі ортопедії, ортопедичної хірургії та / або нейрохірургії, дитячої неврології) може бути надана на місцевому чи регіональному рівні.

Якщо дитина або підліток зі спастичністю спостерігається та лікується під наглядом лікаря, який не входить в мультидисциплінарну команду, члени команди повинні обговорювати всі призначення дитини для забезпечення комплексного догляду та ефективного подальшого лікування.

Лікувальна фізкультура (ЛФК) може включати в себе різні вправи, спрямовані на поліпшення загальної рухової активності, м'язової сили, на покращення функціонування серцево-судинної та дихальної системи, на витривалість, координацію та рівновагу, покращення постави. Лікувальна фізкультура може бути пасивною або активною, може бути орієнтована на великі групи м'язів та покращення великих моторних функцій, а може бути направлена на формування конкретного рухового навику. Важливо зрозуміти, що лікувальна фізкультура є важливим компонентом реабілітації дітей, які мають рухові розлади.

Вправи лікувальної фізкультури призначаються індивідуально, в залежності від потреб дитини з руховими порушеннями.

ЛФК та інші методи фізичної терапії повинні бути направлені на підвищення функціональної активності дитини та повинні бути вчасно відкореговані по мірі розвитку дитини та формування нових рухових навиків.

Бобат-концепція - нейророзвиваюча терапія (NDT), направлена на досягнення найкращого розвитку здібностей дитини, розвитку комунікативних здібностей, забезпечення максимально наближених до фізіологічних рухів, підтримку вітальних функцій, запобігання вторинних вражень, деформацій, атрофій. Бобат - концепція була створена у 30 - ті роки двадцятого століття практикуючим фізіотерапевтом Бертою Бобат та психіатром, доктором Карлом Бобатом.

Концепція має чітко визначені принципи:

1. Підкреслення здібностей дитини.

2. Знання фізіологічного та патологічного розвитку дитини, а також аналіз рухів.

3. Базування на основах неврологічного розвитку.

4. Центральна нервова система є органом для вирішення проблем та навчання.

5. Обстеження та терапія проходять одне через одне.

6. Терапія проводиться у повсякденній ситуації дитини (сім'я, дитсадок, школа).

7. Батьки з самого початку включаються у терапію.

8. Допомога для сім'ї у спостереженні та нагляді за дитиною.

9. Розширення власної ініціативи і самостійних дій дитини.

10. Діалогічний спосіб дій.

11. Моторне навчання / Когнітивне навчання.

12. Підбір засобів допомоги для підтримки у повсякденному житті.

13. Міждисциплінарність.

Концепція розглядає мозок як організовану і самодостатню систему, яка розвивається через власну активність та отримання власного досвіду. Ця система формує вирішення проблем дитини і стратегію подальшого її розвитку.

Кожна дитина є індивідуальною особою зі своїми можливостями та обмеженнями, а звідси і своєю стратегією розвитку. Бобат-концепція пропонує використовувати під час терапевтичних втручань власну активність дитини з орієнтацією на дитячу поведінку, що забезпечить формування власної стратегії рухів. Використання гри та формування дій в повсякденних ситуаціях є умовою кращої взаємодії терапевта з дитиною та одночасно її соціальної адаптації.

Термін "мануальна терапія" включає в себе різноманітні підходи та методи, в тому числі це масаж, myofascial release, краніосакральна терапія, мобілізація суглобів. Масаж застосовується з терапевтичною метою, існує декілька прийомів масажу.

Важливо знати, що докази ефективності масажу для дітей з руховими порушеннями, не були знайдені в науковій літературі.

Для деяких дітей масаж може застосовуватися з метою заспокоєння дитини, зменшення м'язового тонусу, збільшення ваги дитини, покращення взаємодії "мати-дитина".

Перед початком масажу для будь-якої дитини важливо визначити протипоказання до проведення масажу:

a. проблеми з боку дихальної або серцево-судинної системи;

b. гострі інфекційні хвороби (особливо верхніх дихальних шляхів);

c. ознаки набряку, гемофілії, високий кров'яний тиск, шкірні захворювання;

d. переломи, недосконалий остеогенез, грижі.

Перед початком масажу та застосування масажного масла необхідно виявити наявність алергічної реакції дитини на масажне масло.

Необхідно зрозуміти, що реакція дитини на масаж може змінюватися від сеансу до сеансу.

Необхідно зрозуміти, що застосування легкого погладжування може спричиняти негативну реакцію у деяких дітей.

Необхідно, щоб спеціаліст підібрав техніку масажу індивідуально до кожної дитини.

Іпотерапія використовується у дітей з руховими порушеннями старше 3 років. Основні цілі іпотерапії:

1) мобілізація тазу, поперекового відділу хребта і кульшових суглобів;

2) тренування мускулатури шиї та тулуба;

3) покращення поступального контролю голови та тулуба;

4) покращення реакцій рівноваги.

Акватерапія об'єднує в собі плавання та водні вправи, в яких застосовуються принципи нейрорухового розвитку в поєднанні з підводними вправами. Водні процедури застосовуються з метою сприяння рухового розвитку та рівноваги. Акватерапія використовується в комплексі фізичної терапії у дітей з руховими порушеннями.

Під час застосування цих методик можуть бути такі переваги, як збільшення фізичної активності, незалежності, соціальної взаємодії при застосування цих методик в межах фізичної терапії та трудотерапії.

Іпотерапія не може застосовуватися у дітей до 3 років у зв'язку з високим ризиком травм. Інколи застосування іпотерапії у дітей старше 3-х років сприяє покращенню фізичної активності та інших нерухових результатів [1].

На думку В. Козявкіна, "для проведення повноцінної реабілітації необхідний інтердисциплінарний підхід, при якому спеціалісти різного профілю повинні працювати разом над плануванням та проведенням реабілітаційної програми кожного конкретного пацієнта. Одним з таких методів, які здобувають щораз ширше визнання і їх все частіше застосовують у комплексних реабілітаційних програмах, є музикотерапія.

Відповідно до визначення, музикотерапія - це методика альтернативної медицини, в якій використано спеціально розроблені музичні програми, спрямовані на коригування емоційних відхилень, рухових та мовленнєвих порушень, психосоматичних захворювань, а також комунікативних та поведінкових проблем.

Під час занять ритмічною гімнастикою застосування музикотерапії не обмежується простим пасивним прослуховуванням. В поєднанні з танцеруховою терапією вона є одним з основних лікувальних факторів" [2, с. 175].

В. Козявкін пише: "Групові заняття ритмічною гімнастикою спрямовані не стільки на розвиток і вдосконалення моторної сфери пацієнта, а, передусім, на розвиток соціальної поведінки дитини, самовираження почуттів, активуванню мотивацій особистості до одужання та зміцнення віри у власні сили.

Основою методики є дитяча гра з використанням музики і танців, яку проводять при активному залученні батьків. Заняття з ритмічної гімнастики мають декілька етапів - розігрів, знайомство, основну та завершальну частини. Для кожного з них є музичні програми, які повторюються на всіх наступних заняттях. Всі вправи виконуються під музику з чітким ритмом. Яскраво виражені акцентовані звуки спрощують виконання вправ, інколи можуть заміняти прийнятий в гімнастиці рахунок "1", "2", "3", а ще навчають відчуття ритму, музикальності, умінню узгоджувати свої рухи з музикою. Виконання вправ під музику перетворює заняття у веселу гру. Застосовують як прості танцювальні рухи, включаючи приплескування, притопування, рухи руками, так і елементи приспівування, які поєднують з дихальними вправами.

Ігрова форма заняття дає змогу відволікти увагу дітей від власне дії, а зосередити їх на взаємодії та руховому спілкуванню з іншими учасниками заняття. Позитивний емоційний фон сприяє освоєнню пацієнтами нових як моторних, так і комунікативних навичок" [2, с. 177].

На думку сучасних вчених, "посильне фізичне навантаження учасників процесу соціальної адаптації дітей, заняття фізичною культурою, спортом сприяють фізичному та психічному розвантаженню, профілактиці стресових та депресивних станів, покращують настрій, зміцнюють взаємини всередині родини і згуртовують колективи, в яких перебувають діти з особливими потребами" [5, с. 222]. "Фізична культура і спорт, їх розумне використання у соціальній адаптації осіб, причетних до цього процесу, сприятимуть підвищенню емоційного тону, настрою, оздоровленню як дітей, так і їх батьків та спеціалістів психолого- педагогічного профілю" [5, с. 222].

І. Шишова пише, що "у вітчизняній і зарубіжній спеціальній педагогіці розроблено ряд питань щодо корекційно-відновлювальної роботи з дітьми, хворими на ДЦП. Під час виконання таких вправ також використовують засоби етнопедагогіки, народного мистецтва.

Позитивно діють на дитячий розвиток особистісно орієнтовані технології: методика кондуктивної педагогіки для дітей із ДЦП А. Петьо з використанням ерготерапії та арттерапії. Розвиток рухової активності цієї активної участі у реалізації заходів щодо розвитку рухових функцій та збільшенні рухової активності дітей в домашніх умовах; поєднання психолого-педагогічних заходів з компенсаторно-відновлювальними засобами (акупресура, Су-Джок терапія, Войта-терапія) із залученням до роботи з дітьми кваліфікованих педагогів-реабілітологів; використання привабливих та емоційно сприятливих інтерактивних форм і засобів корекції (рухливі ігри, музичні заняття, ігри-драматизації), групових форм роботи з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

Попередити емоційний дискомфорт, створити позитивну мотивацію на уроці, підтримувати на належному рівні активність і самостійність учня, формувати вміння довільно спрямовувати увагу на власні емоційні відчуття, наслідувати вираження емоцій за зразком, розуміти емоційні стани інших людей, саморегулювати власну поведінку допомагають продуктивні методи корекції емоційного стану учня, психогімнастика, сюжетно-рольові ігри, неструктуровані ігри, арт-терапія, групові рухливі ігри" [3, с. 130].

Досить часто у дітей із порушеннями опорно-рухового апарату є порушення мовлення. Методикою, що гарно себе зарекомендувала під час подолання таких порушень, є логопедична ритміка. "Велике значення у розвитку мовлення має сенсорне виховання і розвиток ігрової діяльності на заняттях з логоритміки. Допомогти становленню мовлення дитини із порушенням цієї функції може розучування з дитиною ритмічних віршів і пісень, виконання супроводжувальних рухів, що здійснюються у певному темпі, поряд зі співом і декламацією. Включення дидактичних ігор сприяє сенсорному розвитку дитини, формує поняття, розвиває здатність навчатися, удосконалює слухову увагу, мовленнєву артикуляцію і мовлення у цілому" [4, с. 147].

Велике значення у розвитку мовлення має сенсорне виховання і розвиток ігрової діяльності на заняттях з логоритміки. Допомогти становленню мовлення дитини із порушенням цієї функції може розучування з дитиною ритмічних віршів і пісень, виконання супроводжувальних рухів, що здійснюються у певному темпі, поряд зі співом і декламацією. Включення дидактичних ігор сприяє сенсорному розвитку дитини, формує поняття, розвиває здатність навчатися, удосконалює слухову увагу, мовленнєву артикуляцію і мовлення у цілому. Невичерпним джерелом натхнення для майбутніх фахівців у контексті корекційної діяльності є етнопедагогіка, адже саме її ритмічне чуття є вагомим фактором у подальшому зближенні з емоційним світом музики, при цьому ритміко-мелодичні вправи сприяють як корекції мовлення, так і організації групи та самоорганізації кожної дитини" [4, с. 148].

Висновки

1. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату є однією з найбільш чутливих осередків нашого суспільства і потребують комплексних підходів з метою здійснення соціальної абілітації, адаптації, реабілітації, соціалізації. 2. Необхідним є створення умов для покращення їхнього розвитку. 3. Суспільство має докласти значних зусиль для інклюзивної життєдіяльності цих людей в умовах соціуму.

Наші подальші наукові розвідки полягають у розробці програми комплексної реабілітації осіб із порушеннями опорно-рухового апарату.