Категорія "самореалізація" в професійній діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Растригіна А.М.

Анотація

На основі вивчення наукової літератури, в статті здійснено аналіз категорії "самореалізація" як ключового поняття досліджуваної проблеми та представлено специфіку її становлення в мистецькому освітньому просторі закладів вищої освіти.

Ключові слова: мистецький освітній простір, вчитель музичного мистецтва, суб'єктність, самовираження особистості, професійно-творча самореалізація.

Постановка проблеми. Проблема самореалізації в музично-педагогічній діяльності є однією із найбільш актуальних проблем, що стоять сьогодні перед системою професійної мистецької освіти. Оскільки сучасні реалії вимагають від вчителя музичного мистецтва здатності до професійного самоствердження й саморозвитку, вміння використовувати свої можливості та здібності у різних видах художньо-творчого розвитку школярів. Професіоналізм сучасного фахівця-музиканта це не тільки його готовність до музично- педагогічної діяльності, це і самобутність його особистості, наявність у нього неповторного, національно забарвленого педагогічного почерку, це і його прагнення до свободи самовираження, до повноцінної професійно-творчої самореалізації у власній практичній діяльності.

Аналіз літератури з проблеми дослідження. Різним аспектам проблеми самореалізації особистості присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених. Так, вітчизняні науковці Н. Громова, Н. Комісаренко, Л. Левченко, В. Муляр розглядають самореалізацію особистості як соціальний процес, який включає в себе творчий потенціал, культуру і свободу особистості. Вчені-класики західноєвропейської та американської психологічної науки (А. Маслоу, Е. Фромм, К. Юнг та ін.) обґрунтовують потребу в самореалізації як базову потребу особистості. Так, А. Маслоу, визначаючи особистісні потреби людини в саморозвиткові й самовираженні протягом життя, наголошував, що потреба в самоактуалізації є найвищою сходинкою ієрархії потреб особистості для самореалізації [9].

Як відзначає Л. Коростильова, термін "самореалізація" (self-realization) вперше було введено у словник з філософії та психології, виданий в 1902 р. у Лондон, де він потрактовувався як "здійснення можливостей розвитку власного Я" [4,с.8]. Подібної думки дотримується Ж. Воронцова, яка розглядає самореалізацію в системі потреб особистості та визначає її як "процес найбільш повного розкриття і зростання сутнісних сил людини в процесі багатогранної, вільної діяльності" [1, с.58]. І. Краснощок, наголошує, що людина в процесі самореалізації усвідомлює те, чим вона володіє та чого вона хотіла б досягти, а також робить вибір практичних дій для втілення свого досвіду в реальну дійсність [5, с.12], а Л. Левченко, розглядаючи процес самореалізації особистості в практичній діяльності, розуміє її як систему послідовних актів самопізнання, самооцінки, прояву творчої активності, самостійності, самовираження, котрі відбуваються на тлі справжньої творчої діяльності [7,с.43]. Водночас, В. Зарицька, самореалізацію розглядає як "процес і результат застосування особистістю як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності набутих компетенцій, їхнє вдосконалення і розвиток за рахунок включення у творчу особистісно значущу діяльність і отримання від неї не тільки користі для себе і для інших, а й задля внутрішнього задоволення [3, с.18].

Важливим для нас є узагальнення Г. Мільчевською [9] соціально-психологічних підходів до розуміння категорії "самореалізація" коли остання розглядається в контексті особистісного самопізнання та саморозвитку (Ж. Воронцова, Г. Гандзілевська, С. Гармаш, П. Горностай, І. Краснощок, Л. Левченко,

B. Муляр, О. Савчук, Н. Юхименко); в аспекті застосування людиною своїх здібностей та можливостей в процесі життєвої й професійної діяльності для досягнення певного результату (В. Демиденко, В. Зарицька, А. Ковальова, Є. Карпова, Л. Користильова, Т. Логвиненко, І. Чхеайло, В. Ягупов); з позиції прояву соціальної й професійної активності як перманентного стану високорозвиненої особистості (В. Гупаловська, Г. Коджаспірова, А. Мудрик, Л. Петько, О. Румянцева); як усвідомлення й осягнення життєвого й професійного призначення (В. Доній, Г. Несен, Г. Нестеренко, Л. Сохань, М. Чапка), котрі дозволили нам усвідомити наукову позицію сучасних вітчизняних науковців (Н. Гузій С.Кудінов, Р.Серьожнікова,

C. Сисоєва) щодо розуміння досліджуваного феномена. Тож, слідом за вітчизняними науковцями, ми розуміємо особистісну самореалізацію як соціально-психологічний феномен, що виникає в людині в результаті усвідомлення своїх можливостей відповідно до світу, в якому він живе і до якого адаптувався та прагнення об'єктувати їх в найефективніший спосіб [8].

Під час наукових розвідок щодо категоріальної сутності самореалізації в контексті професійно-педагогічної діяльності, ми звернулися до досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців (А. Адлер, С.Кудінов, С. Сисоєва О. Леонтьєв, Лю Сянь, А. Маслоу, В. Слободчиков та ін.), що дозволило розуміти поняття "професійно-педагогічна самореалізація" як процес виявлення актуальних для педагогічної діяльності якостей учителя, розвинених особистісних потенціалів та індивідуальних властивостей, відповідних компетентностей, що узагальнено і концентровано характеризують здатність та прагнення особистості вчителя вирішувати широкий спектр професійних завдань, надаючи йому конкурентної переваги.

О огляду на специфіку фахової підготовки фахівця-музиканта, метою нашої статті стало визначення особливостей становлення здатності до професійно-творчої самореалізації майбутніх учителів музичного мистецтва в мистецькому освітньому просторі закладів вищої освіти.

Виклад основного матеріалу. Специфіка підготовки фахівця-музиканта в системі вищої мистецької освіти, актуалізує питання, пов'язані з включенням особистості в ціннісно-смисловий світ культури, що забезпечує становлення його суб'єктності, самосвідомості, прагнення до самовираження й самореалізації у майбутній практичній діяльності. Це визначає якість і вектор перетворень в організації професійної підготовки майбутнього вчителя музичного мистецтва, здатного до усвідомлення себе в ролі суб'єкта відношень зі світом мистецтва, в міжособистісних стосунках, в самоідентифікації себе як особистості й музиканта-професіонала, до реалізації своїх індивідуальних здібностей, інтелектуальних можливостей та професійних компетенцій в ефективній професійній діяльності. Професійна компетентність сучасного вчителя музичного мистецтва це не тільки його фахова досконалість, це й самобутність його особистості, наявність в нього неповторного, національно забарвленого педагогічного почерку, це його прагнення до свободи самовираження й повноцінної творчої самореалізації у професійній діяльності. освіта самореалізація мистецький

Отже, проблема творчої самореалізації сучасного фахівця-музиканта є дійсно надзвичайно актуальною й її розв'язання може допомогти у вирішенні певних суперечностей, що, на думку провідних фахівців, мають місце у сучасній мистецькій освіті [10], а саме: між необхідністю сформованості у сучасного фахівця системи поглядів, у відповідності до яких професійні знання спрямовуються на його професійно-творче зростання та усталеністю навчальних підходів, що склалися у вітчизняній мистецькій педагогіці (О. Олексюк); між науково-мистецькою парадигмою, де духовність і творчість є найвищим рівнем самовираження й самореалізації майбутнього фахівця та відсутністю відповідних засобів їхнього формування в музично-педагогічній теорії та навчальній практиці студентів (А. Растригіна); між соціальним замовленням на творчу індивідуальність сучасного професіонала з власною траєкторією професійного зростання й самореалізації й спрямуванням його професійної підготовки на формування окремих фахових компетенцій (О. Отич).

Усвідомлення зазначених протиріч наразі зумовлює необхідність визначення можливостей мистецького освітнього простору у розвиткові здатності до самовираження майбутнього вчителя музичного мистецтва

В педагогіці поняття "освітній простір" все частіше стає предметом спеціального розгляду науковцями. Введення даного терміна в науковий обіг й інтерес до його понятійного осмислення пов'язано з усвідомленням нелінійності будь-якого освітнього процесу й, тим більше, процесу професійної підготовки педагога-музиканта. За висловлюванням Л. Арчажникової, специфіка музично-педагогічної діяльності полягає в тому, що вона вирішує педагогічні завдання засобами музичного мистецтва. Особливістю ж музично-педагогічної діяльності є наявність серед її складових художньо-творчого начала. Отже, саме в процесі мистецької освіти загальна культура особистості, її моральні та етичні орієнтири, її духовність отримують потужний поштовх, й саме мистецький освітній простір сприяє професійному становленню й розвиткові творчої індивідуальності майбутнього фахівця.

З огляду на існуючі в сучасній педагогічній науці дослідження феномену освітнього простору (О. Леонова, Т. Малашина, В. Повзун та ін.) логічним є вивчення можливостей творчого самовираження майбутнього-педагога-музиканта в мистецькому освітньому просторі. Останній, на думку А. Растригіної [10] є підсистемою загального соціокультурного та освітнього простору з усіма їхніми функціональними механізмами але, разом с тим, має специфічні особливості, що притаманні сфері мистецтва.

З точки зору діяльнісного підходу, студент набуває професійного досвіду в процесі фахової підготовки, де остання є педагогічно доцільним багатофункціональним мистецьким освітнім простором, організованим з метою розвитку, освіти й виховання майбутнього педагога-музиканта. Його творче самовираження залежить від ступеню пізнання й присвоєння ним можливостей цього простору на основі суб'єктивного сприйняття.

На думку О.Леонової [7, с. 39], створення випереджального ефекту в освіті неможливо, якщо актуалізується тільки даність існуючого освітнього простору, особистість має побудувати й реалізувати образ своєї діяльності у відповідності з власним вибором. Тобто, мова йде про освітній простір окремої індивідуальності, життєдіяльність якої відбувається у взаємодії з навколишньою дійсністю - природною, культурною, соціальною й професійною в тому числі. Таким чином, зрозумілою для нас є позиція М. Громкової [2], яка розкриває поняття освітнього простору через категорії "суб'єктивне" як існуюче в думках, ідеально та "об'єктивне" як існуюче в реальності. Авторка підкреслює, що одиницею аналізу такого співвідношення, як і одиницею аналізу індивідуального освітнього простору є інтерес суб'єкта.

Аналіз наукових джерел із визначеної проблеми показав, що сучасній науковій літературі поняття самореалізації стосовно навчання майбутніх вчителів музичного мистецтва найчастіше застосовується у словосполученні творча самореалізація (О. Грибкова, С. Вітвицька, І. Ісаєв, А. Зайцева, І. Полевіков, Теплова, Г. Чернявська, Чжан Яньфен та ін.). Між тим, творча самореалізація цієї категорії учителів є суто професійною, оскільки творчість є основою професії вчителя музичного мистецтва. Засобами професійної самореалізації вчителя музики, на думку вчених С. Кудінов, С. Зуєва та ін.), виступають: педагогічна майстерність, педагогічна творчість та педагогічна культура. Й саме через майстерність, творчість та культуру майбутній учитель музичного мистецтва може самореалізуватися як фахівець[8].

Висновки. З огляду на вищезазначене, ми дійшли висновку про те, що здатність до професійно-творчого самовираження майбутнього вчителя музичного мистецтва формується на основі єдності як зовнішніх по відношенню до неї речей (у нашому випадку - це складові освітнього мистецького простору) так і внутрішніх, зокрема, її думок і уявлень про можливості власного самовираження й самоактуалізації, котрі викликають зацікавленість, пошук й набуття особистісного сенсу у постановці й досягненні певних цілей і завдань, що стає підґрунтям для поступового зростання педагогічної майстерності, педагогічна культури, педагогічної творчості як основокладаючих засад його професійно-творчої самореалізації.

Відтак, поле мистецького освітнього простору, що функціонує як окрема галузь знань відповідно до властивих лише їх закономірностей, сьогодні має набагато ширші горизонти, чим передбачено межами чинних традиційних програм підготовки фахівця-музиканта. Це зумовлено, перш за все, зміною соціокультурного статусу мистецтва, що має місце у зв'язку з утвердженням науково-мистецької парадигми в європейському масштабі. Крім того, поліваріантність сучасної музично-педагогічної освіти, що є сьогодні одним із пріоритетних напрямків її розвитку, передбачає забезпечення багатопрофільності, вихід у суміжні культурні сфери, здатність до інновацій та продуктивної переробки інформації і творчого пошуку. Отже, право на вільне волевиявлення у виборі власного саморозвитку й самореалізації сьогодні є прерогативою у підготовці майбутнього вчителя музичного мистецтва.

Це вмотивована потреба та внутрішня настанова на осягнення методики викладання гри на фортепіано з метою застосування набутих знань та вмінь у самостійній роботі над музичним твором та у викладацькій діяльності як ресурсу, що забезпечить ефективне, оригінальне рішення музично-педагогічних та художньо- образних, інтерпретаційних завдань у процесі викладання гри на фортепіано школярам.