Індивідуальний підхід до навчання математики молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальний підхід до навчання математики молодших школярів

Альона Дзюнзя (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, старший викладач Нікітіна О.О.

Анотація

У статті розкрито основні теоретичні засади з проблеми упровадження підходу до індивідуального навчання на уроках математики в початковій школі. Широко висвітлено поняття «диференціація», її види, «індивідуалізація» та розкрито її сутність, розглянуто основні способи використання диференційованих завдань математичного змісту.

Ключові слова: індивідуалізація, індивідуальний підхід, диференціація, молодший школяр, математика, початкова школа.

Проблема, її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасна чотирирічна початкова школа повинна забезпечити становлення особистості молодшого школяра шляхом виявлення і 48 цілеспрямованого розвитку його здібностей, формування умінь і бажання вчитися упродовж всього життя. Практична реалізація цих завдань висуває таку освітню мету: виховання особистості дитини на основі формування повноцінної навчальної діяльності. З огляду на це урахування вікових можливостей та індивідуальних особливостей учнів стає головною умовою практичної реалізації кожної навчальної дисципліни в початковій школі.

В сучасних умовах розвитку освіта орієнтується на «вільний розвиток людини», на творчу ініціативу, самостійність учнів, конкурентоспроможність, мобільність майбутніх фахівців. Освічені діти - це майбутнє будь-якої країни в усіх сферах суспільного життя, найважливіший фактор її соціально-економічного та духовного піднесення, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку.

Розроблення нового Державного стандарту освіти та запровадження з 1 вересня 2018 року концепції Нової української школи спрямовано на втілення принципу дитиноцентризму. В центрі уваги постає дитина, її власний розвиток, інтереси та вподобання, які не підганяються під які-небудь рамки, не порівнюються з іншими.

Саме такий індивідуальний підхід до навчання вимагає від учених-педагогів пошуку різних методик і практик, які змогли б розкрити індивідуальність дитини, тим самим розвиваючи в ній основні компетентності, необхідні в сучасному суспільстві.

Аналіз публікацій (виділення невирішених проблем). Проблемі індивідуального підходу до вивчення математики в початкових класах присвячено низку наукових досліджень у галузі педагогіки та педагогічної психології. Розглядаючи індивідуальний підхід до школярів як засіб підвищення ефективності освітнього процесу, дослідники виділяють різноманітні аспекти даної проблеми. Так, в одних наукових працях індивідуальний підхід розглядається як засіб активізації пізнавальної активності учнів на уроках математики (Л. П. Арістова, Т. І. Шамова), в інших - аналізується роль групових форм роботи на уроці у підвищенні виховної ролі навчання (Х. Й. Лійметс), деякі визначають диференціацію як засіб попередження відставання у навчанні (М. І. Махмутов). Увагу сучасних дослідників також привертають проблеми індивідуально-диференційованого підходу до реалізації математичного розвитку учнів. Однак, в умовах реформування змісту початкової освіти відчувається необхідність пошуку більш ефективних шляхів та методів індивідуалізації навчання математики учнів молодшого шкільного віку.

З метою поглибленого вивчення та упровадження індивідуального підходу до навчання учнів початкової школи, в науково-педагогічній літературі висвітлені окремі аспекти зазначеної проблеми: питання про рівні, форми, види диференціації та її навчально-методичне забезпечення розглянуто в працях В. В. Давидова, Л. В. Занкова, О. Я. Савченко, О. В. Скрипченко; взаємозв'язки та взаємозалежність між психічними явищами розглядали дослідники Б. Г. Ананьєв, Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін,

О.В. Запорожець, Г. С. Костюк, С. Л. Рубінштейн. Значна увага приділялася проблемі потенційних можливостей дітей в оволодінні способами пізнавальної діяльності (Р. С. Буре, Н. С. Лейтес, В. С. Мухіна,

О.Г. Проскура). Зміст і методи діагностики індивідуального розвитку дітей розкрито в наукових розвідках В. К. Котирло, Г. П. Лаврентьєва, Т. Т. Титаренко. Розробка та конкретизація умов становлення індивідуальності, шляхів здійснення індивідуального підходу віддзеркалена в працях І. Д. Беха,

О.Л. Кононко, С. Є. Кулачківської; розробка змісту, форм і методів індивідуалізованого навчання і виховання молодших школярів у процесі різних видів діяльності на уроках математики описана в наукови х працях Л. В. Артемової, А. М. Богуш, Е. С. Вільчковського та ін.).

Отже, вирішення зазначеної проблеми для практики сучасної початкової школи,не викликає сумніву, а тому є актуальною на часі.

Мета статті. Висвітлити теоретико-дидактичні основи індивідуалізації навчання математики в початкових класах та розкрити особливості реалізації індивідуального підходу до вивчення курсу математики молодших школярів.

Виклад основного матеріалу. У Концепції Нової української школи акцентовано увагу на впровадження особистісно орієнтованої моделі освіти, основаної на ідеології дитиноцентризму. Дитиноцентризм - це максимальне наближення навчання і виховання конкретної дитини до її сутності, здібностей і життєвих планів. В нвуково-педагогічній літературі можна виокремити такі ідеї дитиноцентризму:

активність учнів у навчальному процесі, орієнтування на інтереси та досвід учнів, створення навчального середовища, яке б перетворило навчання на яскравий елемент життя дитини;

практична спрямованість навчальної діяльності, взаємозв'язок особистого розвитку дитини з її практичним досвідом;

відмова від спрямування освітнього процесу на середнього школяра та обов'язкове врахування інтересів кожної дитини;

виховання вільної незалежної особистості;

забезпечення свобод і прав дитини в усіх проявах її діяльності, урахування вікових та індивідуальних особливостей, забезпечення морально-психологічного комфорту дитини [7, с. 18].

В сучасних умовах навчання вчитель повинен пам'ятати, що навчальні завдання і час на їхнє виконання залежать тільки від індивідуальних особливостей школярів. Найважливіше завдання вчителя - підтримувати в кожному учневі впевненість та мотивацію до пізнання.

Проблема індивідуалізації навчально-виховного процесу завжди посідала одне з провідних місць у дослідженнях багатьох учених і практиків. Проте, кожен із науковців означав її по-своєму. Вважаємо за необхідне деталізувати тлумачення терміна «індивідуалізація», яке зустрічається в науковій літературі. Під поняттям «індивідуалізація» розуміють виділення одного індивіда за його характерними особливостями; врахування особливостей кожної одиниці при вивченні сукупності предметів чи явищ. Термін «індивідуалізація навчання» різні автори трактують по-різному, залежно від того, яку мету та засоби мають на увазі. У статті «Індивідуалізація виховання і навчання» О. О. Кірсанов поняття «індивідуалізація процесу навчання» презентує як «організація навчально-виховного процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень розвитку їхніх здібностей до навчання» [6, с. 5-6]. Дослідник розглядає індивідуалізацію навчальної роботи як систему виховних і дидактичних засобів, які відповідають цілям діяльності та реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання [3, с. 195].

Український педагог В. О. Онищук виділяє три рівні розвитку індивідуалізації навчання. Перший рівень - це врахування загальних особливостей учнів на різних етапах їхнього навчання і розвитку; другий - здійснюється засобами диференційованого підходу (використання різноманітних навчальних програм і планів, навчальних завдань з різним ступенем складності для різних груп учнів); третій - індивідуальний підхід, який здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей учнів і вчителя, та створює сприятливі умови для їхньої спільної продуктивної діяльності. Індивідуалізацію навчання на всіх його рівнях В. О. Онищук розглядає як комплекс організаційних, дидактичних і методичних заходів [8, с. 37].

Індивідуальний підхід більшість авторів (О. В. Бударний, Є. С. Рабунський, О. О. Кірсанов) розглядають як принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особливих рис і умов життя [5, с. 95]. Індивідуалізацію навчання деякі автори (Є. С. Рабунський, І. Е. Унт) розглядають як реалізацію принципу індивідуального підходу. Під поняттям «індивідуалізація навчання» ми розуміємо таку організацію процесу навчання, в ході якої враховуються індивідуальні особливості учнів у всіх формах і методах, які використовуються під час навчання.

Під індивідуальним підходом до учнів дослідники розуміють цілеспрямован у діяльність учителя з навчання і виховання кожної дитини в умовах класно-урочної системи. Для досягнення цієї мети вчителю необхідно систематично впроваджувати індивідуалізацію та диференціацію у навчальну діяльність учнів.

Індивідуалізація навчання тісно пов'язана з диференціацією. Поняття «диференціація» означає розділяння, розчленування цілого на різні частини, форми, ознаки. Найбільш розповсюдженим поняттям є «диференціація навчання» - урахування індивідуальних особливостей учнів у тій формі, коли вони об'єднуються у групи за певними ознаками для окремого навчання (І. Е. Унт, О. О. Кірсанов, В. М. Володько). В теорії і практиці таке навчання визначають як зовнішню диференціацію. Під внутрішньою диференціацією розуміють таку організацію освітнього процесу, при якій врахування індивідуальних особливостей учнів здійснюється в умовах класно-урочної системи (так звана внутрішньо- класна диференціація) [3, с. 190].

Отже, якщо індивідуалізація навчання спрямована на врахування специфічних індивідуальних особливостей кожного учня всередині групи чи класу, то диференціація передбачає врахування типових особливостей груп учнів.

Диференційований підхід до навчання - це засіб реалізації індивідуального підходу до навчання молодших школярів математики. Орієнтація навчання на середнього учня себе не виправдовує, оскільки при цьому по-різному використовується потенціал слабких і сильних учнів. Цим пояснюється втрата в учнів із високим рівнем навчальних досягнень інтересу до навчання [9, с. 50].

У практичній діяльності вчителю складно орієнтуватись на різні фактори, практично він не може організувати роботу одночасно більш ніж з 2-3 групами. Отже, можливість управління діяльністю груп можлива за умови розбиття класу лише на зазначену кількість. Для такої розбивки потрібен один, але найбільш важливий критерій - рівень розвитку мислення школярів. У низці методичних праць питання індивідуалізації розв'язується через попередження помилок і засвоєння змісту. На нашу думку, цього недостатньо. Необхідно організовувати індивідуальний підхід так, щоб він не просто забезпечував засвоєння знань учнями, але й сприяв їхньому розвитку. Дослідник О. О. Кірсанов справедливо відзначає, що однією із принципових вимог до навчальної діяльності має бути не пристосування навчання до рівня підготовленості учня шляхом зниження об'єктивних труднощів, а систематичне, послідовне, цілеспрямоване розширення його потенціальних можливостей [4, с. 16].

Індивідуалізація навчання математики в початкових класах припускає, що для кожного учня є своя міра трудності, нижня її межа, яку кожен учень повинен через свої можливості, що підвищуються, перевершити. Індивідуалізація навчання не виключає, а припускає колективні, фронтальні, групові форми діяльності, колективно-мотиваційне навчання, посилення в навчанні зв'язків «учень-учень» та робить великий акцент на самостійність у пізнавальній діяльності.

Здійснюючи індивідуальний підхід, слід пам'ятати, що на учнів по-різному впливають заохочення. Одного учня корисно похвалити, оскільки це зміцнює його віру в свої сили; по відношенню до іншого від похвали краще утриматися, щоб не привести школяра до самозаспокоєння, самовпевненості. І навпаки підкреслення недоліків учня може зіграти негативну роль по відношенню до невпевненої у собі дитини, або позитивну, якщо школяр занадто самовпевнений і несамокритичний [1, с. 26].

Для нашого дослідження особливий інтерес представляє метод диференціації у процесі реалізації індивідуального підходу до навчання молодших школярів математики. Розглянемо детально особливість цього методу. дидактичний навчання здібність інтелектуальний

Робота на уроці ділиться на кілька етапів. На першому етапі проводиться колективна робота над матеріалом за темою уроку. Наприклад: учні розв'язують задачі на знаходження третього доданка. Аналізують задачу, знаходять шляхи її розв'язання. Після цієї роботи в класі виділяється група учнів, яка може працювати далі самостійно. Всі інші діти працюють з учителем над аналогічною задачею. На другому етапі сильніші учні одержують творче завдання. Наприклад, скласти аналогічну задачу. З тих учнів, що працювали з учителем, знову виділяється група, яка вже може працювати самостійно над подібною задачею. Вони розв'язують текстову задачу. А решта дітей працює над задачею з допомогою (схема, початок розв'язку, план розв'язання, опорна таблиця тощо). І, звичайно, вони можуть отримати допомогу від учителя. На третьому етапі сильніші знову отримують творче, але ускладнене завдання (скласти обернену задачу, ускладнити, змінити запитання тощо). Друга група складає аналогічну задачу, а третя - розв'язує текстову задачу на знаходження третього доданка, тобто працює у межах програмових вимог.

Отже, всі діти впорались з виконанням завдань уроку. Але сильніші не виконували механічно одну й ту ж саму роботу, а творили, розвивали своє мислення. Слабші ж учні не списували бездумно з дошки, а іноді навіть намагались зрозуміти, що до чого.

Видатний педагог В. О. Сухомлинський розглядав диференціацію, як: розвиток розумових здібностей школярів; сприяння підвищенню інтелектуального рівня учнівського колективу; досягнення результатів «слабкими» учнями на певному етапі уроку; встановлення взаємної доброзичливості на уроці між учителем і учнями; полегшення праці вчителя завдяки ефективній та посильній зайнятості усіх дітей. Ці погляди видатного вчителя і науковця є особливо актуальними у процесі реалізації інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в Новій українській школі. Формування інклюзивного освітнього середовища в сучасних умовах вимагає організації освітнього процесу на засадах індивідуалізації, постійного вивчення індивідуальних особливостей кожного учня [2, с. 22].

Висновки

Індивідуалізація навчання на уроках математики в початкових класах полягає у тому, щоб побачити не лише недоліки підготовки дитини до школи, але й особливості її психофізіологічного розвитку, організувати освітній процес з урахуванням індивідуальних можливостей і особливостей кожної дитини.

Індивідуалізацію можна організувати в різноманітних формах, які суттєво залежать від індивідуальних підходів учителя, особливості класу, віку учнів. Вчителю передусім необхідно добре знати дітей, бачити в кожному з них індивідуальні, своєрідні риси. Чим краще розуміє педагог індивідуальні особливості школярів, тим правильніше він може організувати освітній процес, застосовуючи навчально-виховні завдання відповідно до індивідуальності школяра.

Отже, можна зробити висновок, що для ефективного та методично правильного розвитку особистості учня на уроках математики, необхідно використовувати елементи індивідуального підходу, який дозволить зекономити час і досягти максимального результату в розумовому розвитку та набутті математичних знань і вмінь молодшими школярами.

Роль учителя на сучасному етапі розвитку якісної освіти - це роль модератора і фасилітатора. Слід не «наповнювати» дітей знаннями, а навчити знаходити інформацію і критично опрацьовувати її, читати не для учителя і батьків, а для себе, застосовувати знання на практиці у життєво важливих ситуаціях, математику практикувати не задля математики, а для життя, через дії з різними об'єктами.

Бібліографія

1. Барабаш П. И. Индивидуальный подход к учащимся в условиях проблемно-поисковой деятельности: автореф. дис. ... канд. пед. наук. : 13.00.01 / П. И. Барабаш; АПН Украины, Институт педагогики. - Харьков, 2009. - 39 с.

2. Березівська Л. Принцип індивідуального підходу до учнів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського і О. А. Захаренка. Історико- педагогічний альманах, 2010 - Вип.І. - С. 20-26.

3. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема / А. А. Кирсанов. - Казань: Изд-во ун-та, 1982. - 224 с.

4. Кирсанов А. А. Индивидуальньй подход к ученикам во время обучения математики / А. А. Кирсанов. - К.: Освіта, 1978. - 125 с.

5. Кирсанов А. А. Индивидуальный подход к учащимся в обучении / А. А. Кирсанов.- Казань: Изд-во ун-та, 1966. - 147 с.

6. Кузьменко В. У. Індивідуалізація виховання і навчання / В. У. Кузьменко // Дошкільне виховання. - 2009. - № 10. - С. 5-6.

7. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. - К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. - 206 с.

8. Онищук В. А. Дидактика современной школы : Пособие для учителей / В. А. Онищук. - К.: Рад. шк., 1987. - 176 с.

9. Психолого-педагогічні основи диференціації навчання в початковій ланці загальноосвітньої школи // За ред. Гільбуха Ю. З. - К.: Рад.шк., 1992. - 210 с.

Размещено на Allbest.ru