До проблеми управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема професійного розвитку вчителів висвітлена в працях дослідників України і зарубіжжя та представлена у різних аспектах: філософія освіти (В. Андрущенко, М. Бердяєв, К. Ясперс та ін.), професійно-педагогічні дослідження (С. Сисоєва, В. Фрицюк, В. Шпак та ін.), психолого-педагогічні дослідження (Б. Ананьєв, Д. Леонтьєв, А. Маслоу, Л. Мітіна, М. Гайдеггер та ін.), компаративно-педагогічні дослідження (Н. Авшенюк, М. Кривоніс, та ін.). Науковий доробок зарубіжних учених свідчить про актуальність й багатоаспектність проблеми професійного розвитку вчителів (С. Дей, Л. Інгварсон, Д. Кохен, Ф. Ньюменн та ін.)

Формування цілей статті. Мета даної статті полягає у визначенні окремих актуальних особливостей управління професійним розвитком учителів.

Виклад основного матеріалу дослідження. Державне управління професійним розвитком педагогічних працівників, як і будь-яка інша діяльність держави, потребує належного законодавчого регулювання, тому встановлення правових норм і забезпечення їх реалізації є невід'ємною складовою державної освітньої політики. До існуючого в Україні правового поля управління професійним розвитком педагогічних працівників відносяться Закони України "Про професійний розвиток працівників" (2012) [3], "Про вищу освіту" (2014), "Про освіту" (2017), "Про загальну середню освіту" (1999), "Про дошкільну освіту" (2001), "Про позашкільну освіту" (2000), "Про інноваційну діяльність (2002), "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (2003) "Про засади державної регіональної політики" (2015), Державну національну програму "Освіта" ("Україна XXI століття") (1993), Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (2013), Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки (2012), Галузеву Концепцію розвитку неперервної педагогічної освіти (2013) тощо. Найбільш важливим стратегічним документом розвитку освіти можна вважати Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020", схвалену Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, яка визначила пріоритети становлення та розвитку України. Метою Стратегії є впровадження в Україні європейських стандартів життя. У доповіді ЮНЕСКО "Переосмислюючи освіту. Освіта як загальне благо?" (2015) зазначається, що саме педагоги мають бути ключовими суб'єктами і генераторами модернізації освіти [1, с. 29]. Створення моделі управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів вимагає з'ясування низки ключових понять - зокрема, сутності поняття "управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів", адже процес управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів є складною ієрархічною системою, у межах якої реалізується певна множина динамічних процесів. Утім, головним інструментом менеджера, який обрав стратегічне управління, є програма розвитку (цільова програми розвитку "Професійний розвиток педагогів). освітній вчитель управління

М. Поташник і В. Лазарєв виділяють три типи стратегій розвитку освітніх закладів:

• стратегія локальних змін: передбачає роботу керівництва освітнім закладом з окремими педагогами; загальна програма буде складатися з окремих планів, які різняться між собою;

• стратегія модульних змін: керівник створює невеликі колективи, які працюють над упровадженням інновацій; програма буде складатися з окремих блоків;

• стратегія системних змін: в перетворення включений весь колектив освітньої установи.

Для того, щоб програма розвитку могла виконувати роль засобу орієнтації та інтеграції інноваційних процесів, вона повинна відповідати таким характеристикам:

• актуальність - орієнтація на вирішення найбільш значних і важливих проблем;

• прогностичність - відображення у своїх цілях не тільки вимог сьогодення, а й майбутніх вимог до освітньої установи;

• раціональність - визначення таких цілей і способів їх досягнення, які дозволяють отримати максимально високий результат;

• цілісність - забезпечення повноти складу дій, необхідних для досягнення поставлених цілей, а також погодженості зв'язків між ними;

• реалістичність - забезпечення відповідності між бажаним і можливим;

• контрольованість - визначення кінцевих та проміжних цілей і бажаних результатів;

• чутливість до збоїв - своєчасне бачення відхилень реального стану справ від передбаченого програмою [6, с. 196-205].

Поняття "методологічний підхід" - сукупність принципів, що лежать в основі стратегії дослідницької діяльності з управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів. Одним із провідних методологічних підходів є системний підхід, сутність якого полягає в тому, що об'єкт вивчають як систему [7, с. 104].

Системний підхід забезпечує цілісний погляд на проблему управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів і дає змогу розглядати її, як неперервний процес професійного розвитку вчителя і забезпечити єдність і цілісність усіх складових моделі, а саме: концептуально-цільова, організаційно- управлінська, змістовно-технологічна, оцінювально-результативна. Системний підхід тісно пов'язаний з особистісно-орієнтованим підходом.

Основні положення особистісно-орієнтованого підходу щодо професійного розвитку вчителів висвітлено у працях В. Бондаря, І. Зимньої, Г. Селевка та ін. Основними характеристиками є самостійність, умотивованість навчання дорослих, опертя на їхній життєвий і практичний досвід.

Дослідження А. Андреєва, А. Гребньова, І. Зимньої та ін. дають підстави стверджувати, що на сучасному етапі розвитку освіти особистісно- орієнтований підхід виявляється в межах компетентнісного підходу, основна ідея якого зводиться до того, що результатом освіти є не окремі знання, уміння та навички, а компетенції.

Загальноприйнятим в педагогіці і психології є діяльнісний підхід до навчання, сутність якого розкрито в дослідженнях Б. Ананьєва, Ю. Татура та ін. Діяльнісний підхід можна визначити як організацію процесу управління освітнім середовищем, за якого педагог діє з позиції активного суб'єкта пізнання, у якого цілеспрямовано формуються вміння стосовно професійного розвитку, аналізу й оцінки результатів своєї діяльності [9].

Ще одним новим підходом до підготовки педагогів є середовищний підхід. Для виникнення середовищного підходу необхідна спеціально організована управлінська діяльність, ефективність якої проявляється лише за умови її проектування, a тому виникає потреба цілеспрямованого, усвідомленого підходу до дослідження стратегії управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів на основі розробки цільової програми у закладі середньої освіти.

Реалізація згаданих підходів до управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителя здійснюється у взаємодії з культурологічним підходом (В. Марєєв, Н. Карпова, Л. Коган та ін.). Культура при цьому розуміється як специфічний спосіб людської діяльності. В основі культурологічного підходу людська діяльність, яка розглядається з точки зору того, як і наскільки вона служить розвиткові, вдосконаленню та самореалізації людини, а відтак і професійному розвитку. Ця концепція акцентує увагу на гуманістичній сутності культури.

З позицій синергетичного підходу (О. Князєва, В. Кремень, Л. Ткаченко, Г. Хакен та ін.) професійний розвиток розглядається як внутрішня здатність щодо формування в собі нових якостей, необхідних для ефективного функціонування в кардинально нових або змінених умовах освітнього середовища [2, с. 15-19]. Необхідно підкреслити, що синергетичні знання взагалі і розуміння не лінійності зокрема відкривають нові напрями пошуку способів управління складними системами.

Акмеологічний підхід (акме від грец. - вершина, квітуча пора) передбачає вивчення людини як цілісної особистості у період розквіту найвищих її досягнень, коли людина проявляє свою зрілість у всіх сферах життєдіяльності та, передусім, у професійній [4, с. 25]. Пріоритетними ознаками підходу є: орієнтація на професійний розвиток, зрілість і майстерність.

Андрагогічний підхід - це спрямовуючий процес стимулювання, виховання, навчання й удосконалення дорослої людини під час професійної діяльності, який інтегрує надбання індивідуального, творчого, особистісно орієнтованого підходів. Його сутність полягає у таких положеннях:

1) провідна роль у власній освіті, оскільки дорослій людині важливе відчуття власної участі в будь-якому рішенні стосовно неї;

2) навчання має виходити із індивідуальних особливостей того, хто навчається, відповідати його індивідуальним освітнім потребам;

3) у процесі навчання слід використовувати внутрішні сили особистості, спиратися на природне прагнення людини до саморозвитку;

4) ситуативність змісту навчання і форм його організації, що означає його конкретність, прив'язаність до професійної діяльності;

5) висока ефективність навчання;

6) навчальний процес відбувається у спільній діяльності тих, хто навчає, з тими, хто навчається [8, с. 90-94].

Значення аксіологічного (грец. axia - цінність, logos - слово, учіння) підходу до управління освітнім середовищем професійного розвитку педагога полягає в орієнтації професійної освіти на розвиток у вчителів системи загальнолюдських і професійних цінностей, з'ясування особистих перспектив; охоплює мотивацію до професійного розвитку, самореалізацію, організованість тощо.

Технологічній підхід в управлінні освітнім середовищем професійного розвитку вчителя пов'язаний, передусім, із розвитком особистості педагога, готового до оволодіння різними видами професійної майстерності. Формування такого фахівця відповідає викликам часу.

Сутність діагностичного підходу щодо управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителя полягає в дослідженні і виявленні як сильних сторін, так і труднощів у професійній діяльності керівника і вчителя та розробці рекомендацій для подальшої діяльності [5, с. 233-238]. Названі підходи не суперечать один одному, а навпаки, взаємодоповнюють один одного, що забезпечує вибір тактики наукового дослідження, пов'язану з розробкою моделі управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів.

Висновки. Управління освітнім середовищем професійного розвитку вчителів - цілеспрямований, планомірний і систематичний вплив суб'єкта управління закладом загальної середньої освіти на окремі компоненти його освітнього середовища, спрямований на створення умов для системного удосконалення професійних характеристик педагогів у процесі неперервної освіти та самоосвіти.