Соціально-педагогічна робота з дітьми з особливими потребами в умовах сільської школи

Наталія Кодема

(студентка II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету педагогіки та психології)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук, доцент Семез А.А.

Постановка проблеми. На сучасному етапі розвитку системи освіти спостерігається посилена увага суспільства до проблем навчання і виховання дітей з особливими освітніми потребами. Створення систем и інклюзивної освіти в сільській місцевості, організація сільського освітнього закладу, педагогічні умови, які відповідали б розвитку та можливостям дітей з особливими освітніми потребами та їхніх однолітків із типовим розвитком, є одним із шляхів реалізації їх прав на здобуття якісної освіти.

Сучасна сільська школа має поєднувати управлінську, загальнопедагогічну та корекційно-розвивальну функції для забезпечення діагностико-консультаційних, соціально-педагогічних, навчально-розвивальних, корекційних, психологічно підтримуючих заходів, спрямованих не лише на дітей із особливими освітніми потребами, а й на їхніх однолітків із типовим розвитком і родини учнів.

Проміжним етапом розвитку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції, який має кілька типів: соціальна інтеграція, функціональна інтеграція, зворотна інтеграція, спонтанна або неконтрольована інтеграція.

Відомо, що за останні роки в Україні спостерігається збільшення кількості дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, перетворення їх у дедалі більшу в кількісному співвідношенні соціальну групу. Так, за даними Департаменту медичної статистики МОЗ України, їхня кількість становить близько 140 тис. (1,6% від загальної кількості дітей у країні), а за даними ПМПК, - понад 1 млн. осіб (12,5%). З них не менше 10% (це понад 300 тис.) дітей мешкають у сільській місцевості.

Аналіз останніх досліджень. Різні аспекти навчання і виховання дітей і молоді з особливими освітніми потребами висвітлюють А. Винокур, А. Гольдберг, Н. Стадненко, М. Чайковский. Інклюзивне навчання як соціально-педагогічний феномен розглядає В. Боднар; А. Колупаєва вивчає реалії та перспективи інклюзивної освіти. Проблема навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами, які проживають у селі, в науковій психолого-педагогічній літературі висвітлена недостатньо. Також обмаль представлені у вітчизняній літературі якісні та кількісні дані щодо функціонування спеціальних загальноосвітніх шкіл інтернатного типу і їх розташування; дані про умови навчання цих дітей разом з дітьми, що розвиваються нормально, в сільській загальноосвітній школі.

Метою нашого дослідження є розглянути інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітній сільській школі.

Виклад основного матеріалу. Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України є одним із напрямів гуманізації всієї системи освіти, що відповідає пріоритетам державної політики, окресленим у «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року» та підтриманим низкою законодавчо-нормативних документів, серед яких Закони України «Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання» (від 5 черв. 2014 р.) та «Про внесення змін до закону України «Про освіту» щодо особливостей доступу осіб з особливими освітніми потребами до освітніх послуг» (від 23 трав. 2017 р.).

Як свідчить досвід багатьох країн, інтеграція дітей з особливими освітніми потребами відбувається в інклюзивних школах, які приймають усіх дітей за місцем їх проживання. Тобто, такі діти можуть навчатися у загальноосвітніх школах за умови реалізації інклюзивної моделі освіти, зорієнтованої на особистість, що заохочує вірити в свої сили, бути собою, спонукає до реалізації особистісних можливостей, широкого самовираження, внутрішньої активності.

Але інклюзивна освіта потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це особлива система навчання, яка охоплює різноманітний контингент учнів і диференціює освітній процес, зважаючи на потреби дітей усіх груп та категорій.

У зв'язку з цим видатний психолог Л. С. Виготський писав, що дефективна дитина - якісно відмінний своєрідний тип розвитку. Як з кисню та водню виникає не суміш газів, а вода, так само особистість дитини з розумовими вадами є щось якісно інше, ніж звичайна сума недорозвинених функцій та властивостей. Дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвинена, ніж її нормальні однолітки, діти, а інакше розвинена [2].

Визнання прав такої дитини, її інтересів, потреб, надання допомоги у процесі соціалізації та вибору професійної діяльності є дуже важливим на сучасному етапі розвитку освіти. Тому важливого значення набуває інклюзивне навчання, що передбачає спільне перебування дітей із порушеннями психофізичного розвитку з їх здоровими однолітками. Отже, розглянемо основні положення інклюзивної освіти.

Інклюзія (від inclusion- включення) [3] - процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті. Це політика й процес, що дає можливість усім дітям брати участь у всіх програмах.

Інклюзивна освіта - це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання [3], що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах закладу загальної середньої освіти.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами.

Інклюзивне навчання - система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатися у загальноосвітніх школах сільської місцевості за умови реалізації моделі інклюзивної освіти.

Вітчизняні науковці відзначають, що більшість проживаючих в сільській місцевості дітей з особливими освітніми потребами, навчається, як правило, в загальноосвітньому сільському середовищі. Це зумовлено низкою причин, які виокремила Дмитрієва І.В.:

• відсутність налагодженої інфраструктури психолого-педагогічної допомоги різним за нозологією категоріям дітей з психофізичними вадами дошкільного та шкільного віку;

• низький рівень самосвідомості й відповідальності батьків за освіту власної дитини;

• низький матеріальний стан родини;

• зменшення кількості дошкільних закладів;

• спрямування сільської громади на збереження контингенту сільської школи, навіть за рахунок збереження всіх категорій дітей в якості її учнів [6].

А. Колупаєва [4] зазначає, що частина батьків дітей з особливими освітніми потребами не бажає, аби їхні діти перебували в цілодобових інтернатах, які часто віддалені від місць проживання, а іноді, у окремих областях, і за їх відсутності.

Зрозуміло, що за таких умов навчання школярі з особливими освітніми потребами не отримують належного медико-психолого-педагогічного супроводу, залишаються проблемними питання їхньої соціалізації, адаптації, профорієнтації тощо. Вчителі сільської загальноосвітньої школи позитивно налаштовані щодо спільного навчання дітей з особливими освітніми потребами з дітьми з типовим розвитком, хоча визнають, що не мають належних знань для роботи з такими дітьми і не в змозі самостійно засвоїти корекційно-компенсаторні технології їхнього виховання. Діяльність соціального педагога в загальноосвітній школі інклюзивної орієнтації пов'язана з усіма членами педагогічного колективу. Одним з основних завдань соціального педагога є встановлення зв'язків і співпраці з дирекцією школи, спеціалістами соціальної сфери тощо.

Сільська загальноосвітня школа має передбачити багатоструктурний зміст та різнорівневу організацію освітньо-виховного процесу. Намагаючись стати інклюзивними, школи мають ретельно вивчити способи своєї діяльності. Структурні та організаційні зміни вшколі підуть на користь усім дітям, а не лише учням із особливими освітніми потребами (Йоргенсон, 1996; Йоргенсен, 1998; Кеннеді і Фішер, 2001) [4]. Вона також дає змогу ефективно навчатися учням з обдарованістю і талантами (у прийнятному для них темпі); учням, які опановують програму в темпі, повільнішому за середній, навчатися так, як дозволяють їхні можливості; учням із особливими освітніми проблемами в навчанні отримувати ефективну допомогу в досягненні максимально можливих для них успіхів.

Учитель сільської школи не в змозі істотно змінити структуру й організацію навчального закладу, проте саме від нього залежить те, як відбувається робота в класі. Саме тому він має усвідомлювати, в який спосіб можна організувати педагогічний процес у класі, де навчається дитина з особливими освітніми потребами. Для цього педагогічному колективу школи потрібно також пройти відповідне навчання з питань роботи з дітьми з особливими освітніми потребами в загальноосвітній школі, тісно співпрацювати з фахівцями спеціальних закладів освіти, в роботі враховувати можливості і потреби всіх учнів, здійснювати організацію корекційно-розвивального навчання, оптимізувати освітнє середовище, практикувати спільну участь дітей і дорослих в освітньому процесі, створювати спеціальні служби допомоги сім'ям, здійснювати забезпеченн я соціалізації учнів у місцевій сільській громаді.

Яка ж діяльність соціального педагога в роботі з дітьми з особливими потребами в умовах сільської школи? Соціальний педагог підтримує життєдіяльність, спілкування всіх учнів школи. Діти з особливими потребами можуть отримувати соціальний досвід такий, як і інші учні школи. Завдяки тому, що діти перебувають у шкільному колективі, навчаються, спільно діють, у них покращується здоров'я, зростає позитивна оцінка, не розвивається поняття неповноцінності, інакшості, не формується синдром жертви.

В організації соціально-педагогічного супроводження дітей з особливими потребами можна використовувати різні методи: роз'яснення, переконання, довірливе спілкування, включення у різноманітні види діяльності (навчальна, ігрова, спілкування), бесіди, тренінги; різноманітні форми роботи: уроки етики, уроки розвитку мовлення, ситуативні ігри, змагання, концерти. До ефективних форм роботи соціально- педагогічного супроводження віднесемо: уроки етики, ввічливості, уроки соціалізації, ігри-драматизації, ситуативні ігри, групові заняття з корекції різних соціальних проявів, виховні години, тематичні вечори, культмасові заходи, фізкультурні свята, змагання, концерти.

Засобами соціально-педагогічного супроводу визначено:волонтерський рух, інформаційно-просвітницька діяльність соціального педагога та людей, небайдужих до проблеми навчання дітей з обмеженими можливостями; міні-практикуми з формування соціально прийнятих форм поведінки учнів загальноосвітньої школи.

В умовах навчання та виховання дітей з особливими потребами в сільській школі діяльності соціального педагога передбачає організацію співпраці з різними суб'єктами цього процесу: педагогічним колективом, спеціалістами різних служб, координаторами з виховної роботи, вихованцями, учнівським самоврядуванням, батьками та батьківським комітетом, обслуговуючим персоналом школи, небайдужими до долі дітей. Спільна робота сприяє успішному розвитку інклюзивного навчання. Координатором співпраці є соціальний педагог.

Які ж завдання соціального педагога щодо організації інклюзивного навчання у навчальному загальноосвітньому закладі сільської школи? Соціальний педагог захищає, забезпечує права і свободи дитини з особливими потребами в умовах навчального закладу, виявляє дітей, у яких виникають труднощі в спілкуванні та взаємодії з оточуючими, або які опинились у складних життєвих ситуаціях. Визначає соціальні питання, які потребують негайного вирішення причин та труднощів, при потребі звертається д о відповідних фахівців з метою надання відповідної допомоги. Визначає статус дитини з особливими потребами, надає рекомендації класоводу, класному керівникові щодо шляхів ефективної інтеграції такої дитини в колектив однолітків, формує позитивний мікроклімат в дитячому колективі. Консультує, інформ ує про засади інклюзивного навчання серед педагогів, батьків, дітей з метою формування дружнього та неупередженого ставлення до дитини з особливими потребами. Складає розгорнуту психолого-педагогічну характеристику на дитину та її індивідуальний план розвитку, бере учас ть у роботі психолого-педагогічного консиліуму. Забезпечує дитину з особливими потребами та її батьків інформацією про інфраструктуру позашкільних навчальних закладів, сприяє щодо участі дитини в гуртках, секціях з урахуванням її можливостей. Представляє інтереси дитини з особливими потребами у відповідних органах і службах.

Таким чином, основним завданням педагогічного процесу має стати створення особливої емоційно- пізнавальної установки щодо «особливої дитини», а саме в освітньому закладі має домінувати не жаль до такої дитини, турбота, емпатійність, чуйність і тактовна взаємодія, з одного боку, а з іншого - ставлення до неї як до рівноправного члена колективу. Інклюзивна освіта стає доступною для дітей , які потребують підтримки. Рівний доступ до якісної освіти та навчання за місцем проживання в умовах загальноосвітнього закладу - це право всіх дітей.

Висновки. Отож розв'язання означених питань потребує запровадження чітко обґрунтованої та ефективної системи інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в сільській загальноосвітній школі з урахуванням особливостей соціально-культурного середовища села. Зусилля всіх учасників цієї цілісно структурованої, багаторівневої й багатоступінчастої соціально-освітньої системи мають бути скоординовані на реалізацію загально-педагогічних, корекційно-розвиваючих, профілактичних, оздоровчих, реабілітаційних, соціалізуючих завдань, і на досягнення результатів інтегрування й соціалізації дитини з особливими освітніми потребами.

Посилення уваги до індивідуального розвитку особистості, визнання гуманістичних засад освіти як найбільш відповідних принципам правової держави є однією з передумов повноцінного залучення дітей з порушеннями психофізичного розвитку в систему суспільних відносин. Винятково важливого значення при цьому набуває навчання дітей з особливими освітніми потребами в умовах сільської школи.

Ефективність спільного навчання й виховання дітей з особливими освітніми потребами і здорових однолітків залежить від спеціальної підготовки психолого-педагогічних кадрів. При цьому педагоги, які мають загальнопедагогічну освіту, не повинні дублювати дефектологічну підготовку, адже інтегровану та інклюзивну освіту забезпечують насамперед корекційні педагоги. Водночас учителі, вихователі, психоло ги із загально-педагогічною підготовкою є членами команди психолого-педагогічного супроводу дитини, яка навчається в закладі освіти, а це потребує формування відповідної складової їх професійної компетентності.

Участь батьків у впровадженні та здійсненні інклюзивних навчальних програм є одним із ключових елементів досягнення успіху. Педагоги повинні допомогти їхньому бажанню дати максимальні можливості для реалізації потенціалу дитини, незважаючи на труднощі. А це надання необхідної інформації та консультації, підтримка здатності батьків долати свої страхи й посилити компетентність, формування позитивного ставлення до реалізації творчих бажань дитини. Уся робота спрямовується на досягнення головної мети - підготувати дитину з особливими освітніми потребами до самостійного незалежного життя.

Найефективнішим підтвердженням результативної організації роботи педагогів щодо навчання особливих дітей зі здоровими ровесниками часто стають слова батьків: «Нам пощастило - ми ходимо до школи! Тож нехай пощастить усім, хто до цього прагне. Нехай їхня мрія здійсниться!»

інклюзивна освіта потреба сільська школа

БІБЛІОГРАФІЯ