Фарт-терапія в професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Фарт-терапія в професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів

Анастасія Жабковська, (студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецький факультет)

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Растригіна А. М.

Постановка проблеми

Звернення до проблеми застосування арт-терапії в професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів пов'язано з тим, що сучасний фахівець у сфері мистецької освіти має бути не тільки професійним музикантом, а й особистістю духовною і творчою, що володіє засобами пізнання себе та навколишнього світу й на цій основі здатний впливати мистецтвом напсихічний і фізичний стан учнівської та юнацької молоді, відновлення цілісності особистості, створення умов для її самореалізації.

Аналіз досліджень і публікацій. Реалії сьогодення уможливлюють виявити деякі негативні явища, притаманні сучасній школі, що перешкоджають особистісному розвитку школярів, ускладнюють навчально - виховний процес. До таких явищ слід віднести підвищену шкільну напруженість, надмірну перевантаженість учнів інформацією, відсутність зацікавленості в навчанні, що обумовлена впливом сучасних цифрових гаджетів та ін. Подолати такі негативні сторони навчально-виховного процесу можуть арт-терапевтичні технології в освіті, на впровадженні яких наголошують сучасні психологи та педагоги такі, як О. Вознесенська, О. Донченко, І. Зязюн, М.Кісельова, О. Копитін, О. Мєдвєдєва, О. Півторак, А. Растригіна, А. Сізова та ін.

Ідея запровадження психотерапії в педагогічний процес була обґрунтована ще в 1927 р. німецьким психіатром А. Кронфельдом у статті “Психогогіка, або психотерапевтичне вчення про виховання”. Така взаємодія психотерапії та педагогіки була покликана сприяти духовному оздоровленню учнів та давала змогу корегувати психологічний стан дітей [6]. К. Уелсбі також вважає, що “арт-терапія може бути використана в системі загальної освіти і виступати як ефективний засіб допомоги дітям, які не встигають у навчанні” [5, с. 161].

На думку І. Зязюна, арт-терапія є новим напрямком у сучасній педагогічній практиці. Науковець потрактовував даний феномен як динамічну систему взаємодії між учнем (дитиною, студентом, дорослим), продуктом його художньої творчої діяльності і педагогом (арт-терапевтом) у так званому “фасилітуючому” (від фр. faciliter - полегшувати) арт-терапевтичному просторі з метою реалізації найважливіших функцій освіти: психотерапевтичної, корекційної, діагностичної, розвивальної, виховної, психопрофілактичної, реабілітаційної і т. ін.” [4, с.17].

О. Вознесенська й Л. Лебедєва вважають, що застосування арт-терапії в освітньому процесі є інновацією. О. Вознесенська наголошує: “Арт-терапія є на сьогодні інноваційним методом, що сприяє творчому розкриттю здібностей та сутнісного потенціалу людини, мобілізації внутрішніх механізмів саморегуляції й зцілення” [2, с.4]. Науковець [2] визначає характеристики цієї інновації: багатоманітність психолого-педагогічних уявлень, самостійність від інших складових педагогічної діяльності, спроможність інтегруватися й трансформуватися.

Як стверджує О. Копитін, арт-терапія здатна простими засобами актуалізувати внутрішній потенціал кожної дитини, сприяти зціленню і встановленню гармонії особистості, формувати її творчу позицію. При цьому дитина навчається спілкуватися з навколишнім світом на рівні екосистеми, використовуючи образотворчі, рухові та звукові засоби [10, с.125].

О. Донченко вважає, що використання засобів мистецтва протистоїть технократичному підходу в освіті, гармонійно доповнює раціонально-логічні форми засвоєння змісту педагогічної освіти, розвиваючи її емоційно-почуттєву сферу та надаючи стійких моральних орієнтирів, транслюючи педагогічні та загальнолюдські цінності, розкриваючи неповторну унікальність кожного учасника освітнього процесу, наділеного неповторним суб'єктним досвідом, співвідношення особистісних потреб та можливостей із вимогами професійної діяльності, активізуючи рефлективність, ініціативність, усвідомленість, самостійність, спрямовуючи на постійне прагнення до досконалості [3, с.37].

Аналіз напрацювань провідних учених дає можливість уточнити зміст завдань, які педагог може реалізувати у своїй професійній діяльності за допомогою арт-терапії: розвиток емоційно-вольової сфери учнів; покращення емоційного та психічного стану; формування позитивної “Я-концепції” учнів на основі самопізнання та самоприйняття; задоволення потреби учнів у творчому самовираженні; гармонізація особистісного розвитку учнів. Отже, неможливо вирішувати актуальні проблеми сучасної освіти поза мистецтвом.

Метою статті є розглянути особливості застосування арт-терапії у професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів.

Основний виклад матеріалу

У наш час проблема застосування арт-терапії у професійній діяльності майбутніх педагогів, зокрема педагогів у галузі музичної освіти, викликає значний інтерес. Це зумовлено декількома причинами: необхідністю впровадження в освітній процес технологій, які здатні розв'язувати проблеми гуманізації сучасної мистецької освіти; із ефективністю використання арт-терапії для вирішення навчальних, розвивальних і виховних завдань у галузі мистецької освіти. Варто зауважити, що мистецтво, комплексно торкаючись когнітивної, емоційної, поведінкової сфер особистості, раціональних і інтуїтивних, усвідомлених і неусвідомлених аспектівпсихіки людини, дозволяє розв'язувати значну кількість педагогічних задач паралельно, забезпечуючи цілісне включення в освітній процес.

З огляду на вищезазначене, вважаємо, що арт-терапія має зайняти важливе місце у професійній діяльності педагогів-музикантів. Цілком слушно з цього приводу зазначає Л. Масол [7], що мистецькі предмети в школі мають значний потенціал щодо збереження психічного й навіть фізичного здоров'я людини. О. Рудницька зазначала, що “якщо більшість навчальних предметів вдосконалює здатність теоретично мислити, то мистецтво вдосконалює здатність бачити навколишній світ, відчувати, споглядати його. Причому мистецькі твори відіграють значно більшу евристичну роль, ніж наука. Образна асоціація, насичена метафоричним значенням, нерідко стає трампліном для усвідомлення істини, виникнення нової ідеї. Адже живопис, музика, театр створюють такий комплекс засобів виразності, який надає свободу грі фантазії, уявлення, нагадує про гармонії, недосяжні системному аналізові, стимулює розвиток інтуїції та творчої ініціативи [12, с.234]. Г. Падалка [8] акцентує увагу на тому, що важливою функцією мистецтва виступає гармонізація внутрішнього життя людини, відновлення енергетики особистості. Отже, учитель з мистецьких дисциплін має дбати не лише про мистецькі успіхи учня, а й про забезпечення його психологічного комфорту в процесі навчання. Плідний розвиток особистості в процесі мистецьких занять передбачає максимальне послаблення тиску внутрішніх конфліктів навчального процесу.

Мистецтво з його унікальними можливостями впливу на особистість має розглядатися не тільки як джерело розвитку спеціальних художніх здібностей і суто художніх умінь (що є надзвичайно важливим, але недостатнім), а також як універсальний засіб формування світоглядних уявлень і ціннісних орієнтацій, духовно-творчого потенціалу, образно-асоціативного мислення особистості, загальнокультурних і соціокультурних компетентностей [7, с.4-5]. Таким чином, кардинального оновлення потребують технології викладання мистецтва, серед яких важливе місце займає арт-терапія.

К. Щедролосєва пропонує використовувати арт-терапію, зокрема музикотерапію, як прийом на уроках художньо-естетичного циклу і як допоміжний засіб “рятування” від “шкільних стресів” у позаурочні години” [15, с.169]. Вчена пропонує такі її напрями, як механізми виховного і психотерапевтичного впливу: емоційне активування в ході уроку; музичний катарсис; емоційна розрядка або регулювання емоційними станом; розвиток комунікативних здібностей; підвищення художньо-естетичних потреб; набуття нових засобів емоційної експресії; формування установок на позитивні відносини з собою, з колективом, зі світом.

Сьогодні мистецькі дисципліни, зокрема й музичне мистецтво, розглядаються щонайперше як засіб виховання емоційно-почуттєвої сфери учнів, сенсорних і спеціальних художніх здібностей (зорової пам'яті, музичного слуху, відчуття ритму, пластики рухів тощо), що є надзвичайно важливим. Професійна діяльність педагога-музиканта, з одного боку, спрямована на розвиток музичної культури школярів, їхніх музичних здібностей, що забезпечує успішність та якість виконання творчої музичної діяльності, а з іншого - сприяє становленню і розвиткові творчої особистості учня з глибоким внутрішнім світом, усвідомленим інтерес ом до музики, духовно-ціннісними орієнтирами.

О. Ростовський [11] підкреслював про особливо ефективний вплив музики на школярів, який проявляється в актуалізації різних, суттєвих переживань. Дитина не просто виховується, а розвивається у найзначущому для неї напрямі. Тому виховання музикою має найточніше, найдоцільніше спрямування на розвиток духовного світу кожного школяра. Воно не є ізольованим процесом, а пов'язується із загальним розвитком учня, здійснюється у контексті становлення цілісної особистості.

Технології арт-терапії, на думку вітчизняних та зарубіжних дослідників, представляє собою сукупність методик, які мають відмінності й особливості, й визначаються жанровою приналежністю до певних видів мистецтва. Їхня систематизація ґрунтується на специфіці різних видів мистецтва: музика - музикотерапія; образотворче мистецтво - ізотерапія; театр, образ - імаготерапія; літератури, книга - бібліотерапія; танець, рух - кінезітерапія. Основою для всіх видів арт-терапії є художньо-творча діяльність суб'єкта.

Професійна діяльність майбутнього педагога-музиканта головним чином пов'язана з музичним мистецтвом. Тому, логічним буде розглянемо види музично-практичної діяльності учнів, що зустрічаються у професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів, й виділимо в них оздоровчі, виховні й розвивальні завдання, які здатна реалізувати арт-терапія.

Сприймання музики (емоційне й усвідомлене), а також роздуми про неї об'єднують навколо себе всі види музичної діяльності учнів. У процесі сприймання музика викликає різноманітні переживання та почуття, що створює психологічну основу для опосередкованого впливу на особистість, її емоційний стан, розумові процеси.

Музика потребує від слухача здатності відчувати красу мистецьких образів і осмислювати свої переживання, тобто вести з музикою своєрідне діалогове спілкування. Наявність такої діалогічної основи сприймання сприяє формуванню у слухача оригінального стилю мислення, яке характеризує і відношення до мистецького твору, і переконструювання його (слухача) емоційної сфери та свідомості. М. Бахтін зазначає, що музику, як і людину, неможливо зрозуміти та сприймати з позицій нейтрального аналізу - її осягнення потребує звернення до “Я” та до спілкування з ним [1, с. 112].

Основними якостями музичного сприймання є цілісність, образність і асоціативність. Мистецтво є своєрідним регулятором емоцій і інтелекту. Видатний вчений-педагог В. Сухомлинський вважав, що саме образність пробуджує у дитини високі благородні почуття, сприяє глибокому і свідомому засвоєнню знань, розумінню явищ і подій суспільного життя. У процесі сприймання музичного твору виникають асоціації, які пов'язують характер музики з подіями із життя слухача, або хвилюваннями, що пов'язані зі сприйманням творів мистецтва. На терапевтичний ефект класичної музики (поряд з фольклором, релігійною музикою, сучасною музикою - академічної і популярної) вказують дослідження учених, методистів, учителів-практиків.

Сприймання музики - це триєдиний процес розкодування слухачем почуттів і думок, що були закладені у музичний твір композитором і відтворені виконавцем. Відомий угорський композитор Ф. Ліст говорив, що сприймання музики - це пізнання самого себе. У процесі сприймання музичного твору динаміка, ритм, темп переходять у оригінальні імпульси, які, згідно висновків Ю. Філіп'єва, трансформуються в код психічних сигналів, котрі налаштовують систему людських почуттів, створюючи певну емоційну напругу [13].

У процесі сприймання музики закономірно виникає співтворчість, що ґрунтується на співпереживанні авторському баченню світу, самостійному творчому осмисленні, оцінці та інтерпретації образного змісту твору.

Діяльність, яка здійснюється на основі сприймання, переживання естетичної насолоди, усвідомлення музичного образу, впливає на розвиток емоційно-чуттєвої сфери особистості учня. Варто зазначити, що нормалізація психоемоційного стану у процесі сприймання музики забезпечується шляхом звільнення від негативних хвилювань, наповнення позитивними емоціями, реконструювання емоційного стану, когнітивної сфери.

Вокально-хорова діяльність учнівської та студентської молоді багата можливостями застосування арт-терапії. Ученими доведено, що спів позитивно впливає на організм людини. В процесі співу відбувається стимуляція роботи внутрішніх органів за рахунок активних рухів грудної клітки, діафрагми, пресу, а також вібраційних процесів, що виникають у процесі фонації. Так, К. Ушинський захоплювався виховними можливостями хорового співу та його впливом на інтелектуальні можливості учнів та організацію класу. Видатний педагог вважав, що хоровий спів виховує душу й почуття. С. Шушарджан [14] переконаний, що в процесі вокально-хорового співу корекційний лікувальний вплив забезпечується в ході навчання основам нижньореберного-діафрагмального дихання, як найбільш фізіологічного, що позитивно впливає на загальний стан організму людини.

Під час вокально-хорової діяльності учні проявляють переживання почуттів натхнення, окрилення, захоплення від такого виду роботи, готовність імпровізувати тощо. Такий стан є важливим для процесу становлення “Я-концепції”, розвитку фантазії, власних оцінних міркувань та суджень, а також властивий результатам творчого самовираження особистості, що доповнює опановані знання й уміння багатством внутрішніх переживань. Творче самовираження рухає потенційними можливостями людини, допомагає через образи-символи (моделі) усвідомити - інтерпретувати власні переживання, пробуджує спонтанність, оригінальність, здатність розкритися душевно.

Підтримання психоемоційного стану учнівської та студентської молоді у процесі вокально-хорової діяльності здійснюється як у індивідуальній (сольному співі), так і груповій (хорі, ансамблі) формах. Сольний спів сприяє емоційному налаштуванню на виконання вокального твору. Завдяки цьому в учнів тренується емоційна сфера, що дає змогу відчути себе в різних життєвих ситуаціях, підготуватися психологічно до життєвих випробовувань. Під час співу в ансамблі або хоровому колективі учні долають власні психологічні перешкоди: сором'язливість, скутість, тривожність та ін. Колективне виконання музичних творів відволікає школярів від власних проблем, захоплюючись колективною творчістю, а це створює умови для розкриття й ствердження власних почуттів.

Відомий педагог-практик В. Петрушин [9] стверджував, що в зміст занять необхідно включати виконання пісень життєстверджуючого характеру. Методика А. Стрельнікової спрямована на розширення об'єму співочого дихання, з допомогою якого підсилюється кровопостачання клітин і тканин різних органів, що певним чином підвищує життєвий тонус і працездатність співака-хориста. Активізація артикуляційного апарату виконавців, розвиток дикції робить вимову більш яскравою і виразною. Стимулювання учнів до усвідомленого і виразного виконання пісенного репертуару сприятиме емоційному розкріпаченню, виникненню радісних почуттів від колективного музикування.

Процес засвоєння вокально-хорового твору завжди пов'язаний з уважною роботою, спрямованою на переборення художньо-виконавських чи технічних труднощів, а тому виховує в учнів (студентів) працелюбність, змушує їх підкоряти свої особисті інтереси колективним.

У професійній діяльності майбутніх педагогів-музикантів використання арт-терапії є ефективним під час музично-ритмічних рухів і пластичного інтонування з учнями. Використання рухів, елементів танцю, вільного диригування допомагає освоєнню простих жанрів музики - пісні, танцю і маршу; активізує моторно-рухову сферу, знімає м'язову напругу, втомлюваність.

Рухи бувають зафіксованими, складеними із знайомих елементів, але в окремих випадках музично-ігровий образ відтворюється по-новому, зі змінами. Отже, в процесі музично-ритмічних рухів розвивається не тільки відтворювальна, а й творча уява. Крім того, цей вид діяльності спонукає учнів переживати музику. Відчуваючи красу музичного твору і своїх рухів, вони емоційно збагачуються. Музично-ритмічні рухи, що пов'язані з навчальним матеріалом уроку, можуть виконувати як роль методу, за допомогою якого діти усвідомлюють окремі поняття музичної грамоти, так і засобу самовираження дитини.

Інструментальне музикування передбачає використання простих музичних інструментів: духових (свистілки, блок-флейти); ударних (ложки, мара каси, барабанчики, трикутники); клавішних (ксилофон, металофон, синтезатор). У процесі складання і озвучування ритмічних партитур або простих ритмічних імпровізацій формується почуття ритму, метроритмічної пульсації, динамічного і темпового ансамблю, можливість підбору тембру інструмента, який відповідатиме конкретним жанровим і стилістичним особливостям музики, що відповідає біологічним ритмам організму виконавця, закріплює мілку моторику пальців, слугує узгодженню дій різних рецепторів - слухових, тактильних, зорових.

Імпровізація - це особливий вид художньої діяльності, коли щось створюють безпосередньо під час виконання роботи. У імпровізації головним є спонтанність творчого імпульсу. У зв'язку з цим її розглядають, насамперед, як особливий вид художньої творчості. Мовні, вокальні, ритмічні, пластичні, художні та інші імпровізації реалізують потребу людини у вільному самовираженні, розкріпачують її фізично й емоційно, знімають м'язову напругу й емоційну скованість. Імпровізація в будь-якому виді художньої творчості є прийомом досягнення експресії, глибини, емоційності, самовираження.

Висновки

арт терапія музика педагог

Отже, в кожному виді музично-практичної діяльності учнів (сприймання, вокально-хорова діяльність, музично-ритмічні рухи та пластичне інтонування, імпровізація) арт-терапія здатна реалізувати свої оздоровчі, виховні й розвивальні функції. Арт-терапія апелює до внутрішніх ресурсів учнів, які міцно пов'язані з їхніми творчими можливостями. Таким чином педагог-музикант цілеспрямовано впливає засобами арт-терапії на зміцнення психологічного здоров'я та самопочуття учнів, їхнє моральне й естетичне виховання, розкриття творчих можливостей та гармонізацію внутрішнього світу учнів.

Бібліографія

1. Бахтин М.М. Автор и герой эстетической деятельности / М.М. Бахтин // Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986. - С. 9 - 191.

2. Вознесенська О. Використання арт-технологій в сімейній психотерапії / О. Вознесенська // Простір Арт-терапії: Збірник наукових праць / Центр. ін-т післядимлом. пед. освіти, Громадська організація “Арт-терапевтична асоціація”. - К., 2007. - Вип. 1. - С. 3 - 19.

3. Донченко О.С. Арт-терапія як засіб розвитку професійної креативності майбутніх вихователів дошкільного навчального закладу у процесі професійної підготовки / О.С. Донченко // Наукові записки Національного університету “Острозька академія”. - 2017. - Вип. 5. - С. 29 - 39.

4. Зязюн І. А. Педагогічна арт-терапія як естетична фасцинація / І.А. Зязюн // Педагогічна освіта і освіта дорослих: європейський вимір: зб. наук. праць / за ред. І.А. Зязюна, Н.Г. Ничкало. - К.: Хмельницький, 2008. - С. 17 - 25.

5. Копытин А. Основы арт-терапии / А. Копытин. - СПб.: Лань, 1999. - 256 с.

6. Лебедева Л.Д. Практика арт-терапии: подходы, диагностика, система занятий / Л.Д. Лебедева. - СПб.: Речь, 2003. - 254 с.

7. Масол Л.М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика: монографія / Л.М. Масол; АПН України, Ін-т пробл. виховання. - К., 2006. - 432 с.

8. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва (Теорія і методика викладання мистецьких дисциплін): Монографія / Г.М. Падалка. - К.: Освіта України, 2008. - 274 с.

9. Петрушин В.И. Музыкальная психотерапия: теория и практика: учеб.пособие для студ. высш. учеб. заведений / В.И. Петрушин. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999. - 176 с.

10. Практикум по арт-терапии / [под ред. А. И. Копытина]. - СПб.: Питер, 2000. - 448 с.

11. Ростовський О.Я. Методика викладання музики в основній школі: Навч.-метод. посібник / О.Я. Ростовський. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2001. - 272 с.

12. Рудницька О.П. Педагогіка мистецтва: пошуки і перспективи / О.П. Рудницька // Професійна освіта: педагогіка і психологія: Українсько-польський щорічник. - Київ; Ченстохова. - 2000. - Вип. ІІ. - С. 233 - 245.

13. Филипьев Ю.А. Сигналы эстетической информации / Ю.А. Филипьев. - М.: Наука, 1971. - 111 с.

14. Шушарджан С.В. Музыкотерапия и резервы человеческого организма / С.В. Шушарджан. - М., 1998. - 114 с.

15. Щедролосєва К.О. Психофізіологічні аспекти впливу музичного мистецтва на особистість / К.О. Щедролосєва // Педагогічний альманах. - 2009. - Вип. 4. - С. 168 - 180.

Размещено на Allbest.ru