Вивчення легенд і міфів на уроках літературного читання у початковій школі

Анотація

У статті розглянуто жанрові особливості легенд, міфів. Аналізуються програмові вимоги до вивчення легенд, міфів у четвертому класі на уроках літературного читання та реалізація їх у відповідних підручниках.

Ключові слова: легенда, міф, програмові вимоги.

1. Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

На уроках літературного читання учні початкової школи вже з другого класу починають читати фольклорні твори (українські та народів світу). У другому, третьому класах діти читають казки, українські народні пісні. У четвертому класі учні знайомляться з таким народними жанрами як легенда, міф. Ці твори досить складні для дитячого розуміння: вони насичені фантастичними елементами, що зближує їх з казкою, але фантастика в них поєднується з реальністю. Міфи і легенди знайомлять дитину з історією власного народу і народів світу, розвивають мислення, творчу уяву.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз науково-методичної літератури засвідчив увагу вчених до різних аспектів опрацювання легенди, міфу: сприймання художніх творів, зокрема міфу, легенди, Л. С. Виготським, Б. С. Мейлахом, П. Я. Якобсоном.

Методичні дослідження визначають такі напрями: навчання читання міфу, легенди (О. В. Джежелей, М. С. Бібко); традиційні та інноваційні прийоми роботи з переказом, міфом, легендою (А. Богуш, Л. Варзацька, Л. В. Живицька, О. Савченко та ін.).

Мета статті. Проаналізувати програмові вимоги до вивчення міфів, легенд на уроках літературного читання у початковій школі. Розглянути методи і прийоми, які спрямовані на засвоєння жанрових особливостей легенди, міфу.

Виклад основного матеріалу. Спочатку зупинимось на розгляді таких питань: Що таке фольклор? Що таке дитячий фольклор? Які жанри формують дитячий фольклор?

Фольклор - колективна усна творчість, що у досконалій формі відображає життя, працю, боротьбу за кращу долю, історію, побут, думки, прагнення, мрії й погляди людей.

Народна творчість, вірогідно, існує з тих пір, як людина стала мислячою істотою, оволоділа великим даром природи - мовою. Давним-давно, коли до створення письменної дитячої літератури пролягали віки, народ, чудовий від природи педагог, вгадуючи потребу дитини в поетичному слові, яскравій образності, відбирав для неї із свого фольклорного надбання твори значного виховного потенціалу естетичного впливу.

Термін «дитячий фольклор» ввів у науковий обіг російський дослідник Г. С. Виноградов у 1920 році. Вчений розумів це поняття як сукупність творів, що становлять репертуар самих дітей (твори, які складають самі діти); твори, з якими дорослі звертаються до наймолодших, він окреслив терміном «поезія пестування» [2, с. 28 - 31].

До середини XIX століття дитячий фольклор не виокремлювався як група усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки з другої половини XIX століття і у XX столітті, відколи зростає зацікавленість суспільства народним життям, починається збирання та з'являються публікації зразків усної дитячої словесності: Володимира Даля, П. Шейна, О. Афанасьєва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Г. С. Виноградова, О. Капіци, М. Мельникова, П. Чубинського, Марко Вовчок, Миколи Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д. Яворницького, В. Верховинця.

Враховуючи середовище, в якому побутує дитячий фольклор, дослідник В. П. Анікін у книзі «Русские народные пословицы, поговорки, загадки и детский фольклор» (1957) визначає такі його групи:

1. Твори дорослих для дітей (колискові пісні, утішки, прислів'я тощо.

2. Твори, що перейшли із дорослого фольклору до дитячого (думи, перекази, легенди).

3. Твори, складені самими дітьми [2, с. 29].

Але часто неможливо визначити походження творів дитячого фольклору, тому ця класифікація недосконала. Більшість дослідників дитячої літератури розрізняють: 1) фольклор для найменших, вбачаючи в ньому яскраво виражену специфіку; 2) твори різних жанрів, відібрані багатьма поколіннями народу з метою виховання на їх зразках підростаючого покоління.

Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них - вплив різних соціальних структур і вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих уявлень. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і уявлення. Дитячий фольклор допомагає дітям зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації. Ґрунтом для такого «дорослішання» є готовність дітей отримувати і засвоювати інформаційну складову фольклорного тексту (відома любов дітей до казки із її кодифікаційними властивостями).

Народна творчість для дітей, як і література, тісно пов'язується з проблемами дитинства. Має виразне педагогічне спрямування, відповідає особливостям сприймання дітей певного віку.

Складовими дитячого фольклору є такі жанри:

- пісні;

- думи;

- казки;

- перекази, легенди, міфи;

- малі фольклорні жанри [2, с. 6].

Легенди - неоднорідні за своїм жанром, тому їх неможливо об'єднати загальним визначенням. Умовно виділяються такі основні групи легенд:

1) міфологічні;

2) апокрифічні;

3) героїчні.

Легенда (від лат. те, що слід читати) - твір, про певні події чи людей оповитий казковістю, фантастикою.

До міфологічних належать короткі фантастичні оповідання, про чудодійні перетворення людей на звірів, птахів, квіти, рослини; оповідання про домовиків, водяників, русалок. Міфологічні легенди мають багато спільного з образною системою фантастичних казок. В казках багатократні перетворення героїв, їх помічників і всього живого і неживого посилюють дію казки, динаміку викладу змісту. Наприклад: казка «Кривенька качечка». Качечка перетворюється на дівчину, але казка на цьому не закінчується, а продовжується: далі розповідається про те, як качечка-дівчина допомагає діду й бабі. В легендах же фантастичні перетворення сприймаються як своєрідні художні алегорії (алегорія /від гр. іносказання/ - створення образу, або образів, в яких усе зображення має переносне значення). Наприклад, легенда про дівчину, що стала тополею. В ній алегорично стверджується вірність дівочого кохання. Перетворюючись на тополю, дівчина ніби назавжди зберігає для милого свою красу. В подібних легендах виразно виявляється зв'язок фантазії з конкретною історичною дійсністю. Так, легенда про вдову чайку заснована на реальних фактах боротьби українського народу проти татаро-турецького поневолення. Чайка - пояснюється в легенді, - це жінка, яка гірко оплакувала свого чоловіка, вбитого татарами.

Отже, міфологічні легенди відображають не тільки первісний світогляд; нерідко в них фантастичні уявлення про довколишній світ витискуються цілком достовірними уявленнями.

Апокрифічні легенди (апокриф - твір на біблійну тему, який визнавався церквою невірогідним) - мають велике значення для пізнання народного світогляду, зокрема його виразних атеїстичних поглядів. В цих легендах пародійно трактуються біблійні та євангельські теми. Своїм викривальним характером, стислістю змісту ці легенди близькі до сатиричних казок та анекдотів. Апокрифічні легенди не визнавалися церквою і кваліфікувалися нею як єретична творчість.

Героїчні легенди - найбільш типові у відображенні історії українського народу, його світогляду і характеру. Їх зміст, ідеї, образи визначаються певними подіями. Тут і героїчне осмислення визвольної боротьби давньоруської народності, і героїчні виступи українського народу проти татаро-турецької агресії. Герої цих легенд на відміну від казкових мають не вигадані, а вірогідні імена і прізвища; вони народжуються, живуть і діють не у вимріяних, а в конкретних історичних обставинах [1, с. 190].

Перекази - реалістичні усні твори (оповідання) про видатні події, про винятково значні життєві факти і ситуації. Вони мають велику ідейно-тематичну і сюжетну спорідненість з героїчними легендами. Перекази порівняно з легендами відзначаються більшою документальністю змісту, більшою реалістичністю художніх засобів.

В легендах типовим художнім засобом змалювання образу героя і його діяльності є поетичний домисел, заснований на гіперболі (перебільшенні), то в переказі гіперболічне зображення відсутнє.

Створювані по гарячих слідах подій, перекази містять насамперед достовірні дані про ці події.

Легенди і перекази мають стильові відмінності. В легендах зміст викладається здебільшого в спокійно епічному тоні, перекази відзначаються патетичністю (схвильованістю) мови, певним ліризмом, що йде від особи оповідача, який постійно аналізує й оцінює відтворені ним події. В переказах висловлюється певна мораль без алегорії на відміну від легенд.

Віддаляючись від конкретних фактів минулої історії закріплюючись в усній поетичній традиції, перекази можуть стати легендами [1, с. 271].

Міф - (грецьк. - слово, переказ) - оповідний твір про богів, духів, героїв, надприродні сили, які брали участь у створені світу. Міф - вияв наївної віри, який складає філософсько-естетичний комплекс давньої епохи. У давні часи міф створював уявлення про світ, впливаючи на процес пізнання, був основою для інтерпретації природних і суспільних явищ.

Міфологія - це зібрання переказів про богів, героїв [2, с. 463].

Давньогрецька література виросла на ґрунті міфології. Антична міфологія - це відображення людського життя, його потреб і прагнень, його ставлення до теперішнього, минулого й майбутнього, його ідеалів.

Міфологічне мислення людини пов'язано з цілою епохою - родовим ладом або первіснообщинною формацією. Міфологія - це до певної міри перенесення общинно-родових стосунків на природу і на весь світ. Ось чому небо, повітря, земля, море, підземний світ і вся природа виявлялися однією величезною родиною, представники якої неодмінно живі істоти людського типу, що перебувають між собою в певних родинних стосунках, відтворюючи первісний колектив першої історичної формації [2, с. 464].

Світ і природа для первісних були живим і одухотвореним. А оскільки первісні люди бачили перед собою Землю з її складовим частинами і Небо, то Земля жива одухотворена, вона з себе все створює і все живить у тому числі й Небо, яке вона також з себе породжує, - це основа міфології, епохи матріархату. Як жінка на тому ступені голова роду, мати, годувальниця і вихователька, так і Земля є джерелом і лоном усього світу, богів, демонів, людей. В епоху матріархату, на першій її стадії розвивається міфологія фетишизму.

Фетишизм (від французького фетиш - ідол; португальського - чаклунство, амулет) - поклоніння неживим матеріальним предметам, яким надавалися магічні (демонічні) властивості. Демонічна сила (істота) ніяк не відокремлювалась від предмета, в якому вона міститься [8, с. 569]. Фетишизм у Давній Греції охоплює всі сфери дійсності. Насамперед серед фетишів боги та герої, яких уявляли у вигляді необроблених грубих дерев'яних або кам'яних предметів. Така, наприклад, богиня Латона (Лето) на Делосі - у вигляді поліна. Фетишистське значення мали рослини, тварини і сама людина, а також усі частини її тіла. Так, виноградна лоза і плющ були фетишами Діоніса (бог рослинності, покровитель виноградарства і виноробства), і цього бога часом просто називали Плющем. Афіна (богиня війни, перемоги, мудрості, знань, ремесел, мистецтва) в одному орфічному гімні іменується «Змія». Крітського Зевса колись сприймали як бика, а «совоокість» Афіни та «волоокість» Гери так само вказує на давню тотожність їх з совою та коровою (так званий зооморфізм).

На другій стадії матріархату розвивається міфологія анімізму. Анімізм - (від латинського слова anima - душа, дух), віра в душі та духів, які уявляються демонічними (магічними) істотами, що стоять за всіма предметами і явищами живої і неживої природи.

Таблиця №1 Діючою програмою з читання для початкових класів [6] та сучасними підручниками [5] передбачено вивчення легенд і міфів у 4 класі

легенда міф літературний читання

Якщо душа пов'язана в анімістичному уявленні з певним окремим предметом, або його частиною, то духу приписується самостійне існування, велика сфера дії та здатність вселятися у той чи інший об'єкт [3, с. 42].

У четвертому класі учні читають дві українські народні легенди «Звідки пішло прізвище та ім'я Богдана Хмельницького», «Місто Сміла». Легенди включено до першого розділу підручника для четвертого класу «Із скарбниці усної народної творчості» [5, с. 14 - 16]. Автор читанки під умовним позначенням «Зверни увагу» подає визначення народних легенд: «Народні легенди - це невеликі за обсягом твори-розповіді. У них відбилися народні уявлення про виникнення рослин, звірів, птахів, походження імен людей, назв річок, озер, окремих місцевостей, про події минулого та видатних історичних діячів» [5, с. 14]. У словничку читача подається більш чітке визначення легенди: «Легенда - твір-переказ про події, факти, людей, оповитий казковістю, фантастикою, який завершується повчальним висновком» [5, с. 187]. Отже, учні повинні засвоїти, що легенда - це оповідний твір, що він має елементи фантастики, і у творі сформульована головна думка /висновок/. Після кожного твору у читанці під умовним позначенням «Прочитай, подумай» сформульовані питання, які спрямовані на перевірку розуміння тексту. Так, після легенди «Звідки пішло прізвище та ім'я Богдана Хмельницького» учням пропонується завдання і питання: «Прочитай текст мовчки. Підготуйся розповісти, як у легенді пояснюється походження прізвища та імені Богдана Хмельницького» [5, с. 15].

Після легенди «Місто Сміла» учням пропонується цілий блок питань:

1. Прочитай мовчки. Про які часи ця легенда? Хто її героїня?

2. Як люди увічнили пам'ять про відважну козачку?

3. Чи знаєш ти, звідки походить назва твого рідного міста або села? Розкажи про це в класі [5, с. 16].

До творів автор читанки сформулював питання першого і другого рівнів, які спрямовані не тільки на перевірку розуміння змісту тексту, але й на з'ясування причинно-наслідкових зв'язків. Саме третє питання можна назвати питанням другого рівня. Дітям пропонується помислити над тим, чому їхнє місто або село має ту чи іншу назву

До другого розділу підручника «Що було на початку світу...» автором включено міфи народів світу: «Створення світу» /єгипетський міф/, «Міфи про створення світу та людей» /міфи слов'янських народів/, «Дедал та Ікар» /давньогрецький міф/, «Гнів Перуна» /слов'янський міф/. Перед творами під умовною позначкою «Зверни увагу» подається стаття, в якій подані елементарні теоретичні положення про походження легенд, їхнє визначення. У словничку читача також є визначення міфу, більш конкретне й наукове: «Міф - це стародавня оповідь, що відображає уявлення давніх людей про виникнення світу, богів, фантастичних істот, людей, дива» [5, с. 187].

Завдання і питання до стародавнього єгипетського міфу «Створення світу» передбачають роботу учнів над змістом тексту (1. Розкажи, які здогадки про походження світу описано в міфах? 2. Які власні назви є в тексті? Що вони означають? Кого єгиптяни вважали творцем світу?), а також словникову роботу («Які нові слова поповнили твій словник?).

Висновки

Робота над слов'янськими міфами «Міфи про створення світу та людей» передбачає з'ясування значень незрозумілих слів і речень (1. Які слова, речення були незрозумілими?). Друге, третє, четверте питання спрямовані на роботу над текстом: «2. Знайдіть і прочитайте, яким, за уявленням слов'ян, було світове дерево? 3. Якими були стародавні уявлення про світове яйце? Що символізує яйце у християн? 4. Що розповідається в міфах праслов'ян про появу людей на Землі?». У п'ятому завданні учням пропонується вже поставити свої власні запитання до прочитаного тексту.

До давньогрецького міфу «Дедал і Ікар»під позначкою «Прочитай, подумай» подані питання до тексту: «Ким був Дедал? Як він опинився на острові Кріт? Яке відкриття він зробив?». Особливу цінність мають питання і завдання, спрямовані на розвиток творчої уяви учнів початкової школи, а саме: «Яким ви уявляєте славетного будівничого /Дедала/? Чому митець почувався рабом? Чому загинув Ікар?». Завдання на вибір має пошуковий характер, учням пропонується дізнатися, у яких ще творах йдеться про мрію людини літати, немов птах.

Легенди, міфи - це саме такі фольклорні твори, які не тільки познайомлять учнів початкової школи із історією власного народу, але й з історією народів світу. Вони розвинуть творчу уяву і фантазію дітей, навчать абстрактно й творчо мислити.

Бібліографія

1. Лесин В. М. Словник літературознавчих термінів. / Лесин В. М., Пулинець О. С. - К., - 1971. - 485 с.

2. Літературознавчий словник-довідник. - К.: Видавничий центр Академія. - 1997. - 752 с.

3. Міфи Давньої Греції. - К., 1977.

4. Савченко О. Я. Літературне читання. Українська мова: підруч. для 4 класу загальносвіт. навч. закл. /О. Я. Савченко. - К.: Видавничий дім «Освіта», 2015. - 192 с.

5. Типові освітні програми для закл. загальної освіти: 1 - 2 класи. - К.: ТД «ОСВІТА-ЦЕНТР+», 2018. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru