Соціокультурний потенціал народно-сценічного танцю в освітньому процесі підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціокультурний потенціал народно-сценічного танцю в освітньому процесі підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів

Анна Сєбова

студентка І курсу

другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету музичного мистецтва та хореографії

Південноукраїнського національного

педагогічного університету

імені К.Д. Ушинського)

Науковий керівник

доктор педагогічних наук, професор

Реброва О.Є.

Анотація

народній танець хореографія керівник

У статті актуалізовано проблему підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів народно-сценічного танцю. Звернено увагу на феномен традицій та властивості народного танцю в їх збережені. Представлено аналіз наукової літератури з народно-сценічної хореографії. Надано визначення поняття «соціокультурний потенціал народно-сценічного танцю». Показано досвід підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів народно-сценічного танцю «Орхестра».

Ключові слова: народно-сценічний танець, традиції, майбутні керівники хореографічних колективів.

Постановка проблеми. Однім з найцінніших досягнень культури суспільства є мистецтво, його розвиток, умови збереження, транслювання та розповсюдження в соціокультурному просторі. Мистецтво збагачує духовний світ особистості, через це збагачується духова складова усього суспільства. Народне мистецтво у цьому системному процесі відіграє дуже важливу роль, оскільки саме воно передає народні, національні цінності від покоління до покоління, створює каркас традицій, якій уможливлює культурну ідентичність нації, формує національну свідомість та відчуття причетності до духовної спадщини своєї країни.

Народно-сценічна хореографія є саме тим джерелом національних традицій та цінностей, які точно та повно передають дух народу, його звичаї та уявлення національного образу світу (Д. Гачев [2]), ментальності народу.

Народно-сценічна хореографія переважно реалізується в колективних хореографічних формах. Між тим, останнім часом спостерігається тяжіння до створення хореографічних колективів на основі виконання сучасних танців. Отже виникає певна суперечність, а саме: між вагомим та актуальним соціокультурним потенціалом народно-сценічної хореографії як мистецького феномену та послабленням його використання в діяльності хореографічних колективів.

Аналіз досліджень і публікацій. Народна сценічна хореографія як предмет наукових досліджень відображена в працях таких науковців, як В. Шкоріненко [12], у дослідження якого народний танець представлений як феномен традиційної та сучасної культури України; П. Фріз [10], у доробках якого народний танець безпосередньо представлений як засіб передачі традицій та набуття соціокультурного досвіду; В. Литвиненко [4], дослідження якого присвячено мові народного танцю, зокрема детальному вивченню спадщини Павла Вірського [5]. Переважно науковці вказують на потенціал народно-сценічної хореографії у формуванні національного характеру, національної свідомості, тобто того, що входить до актуальних завдань мистецької педагогіки відповідно до хореографії (В. Дорошенко [3], О. Мініна [7] та ін.).

Розглядаючи проблему підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів народно-сценічного танцю, було звернено увагу, що наукові дослідження переважно висвітлюють проблеми підготовки майбутніх учителів хореографії, або керівників дитячих хореографічних колективів (О. Мартиненко [6], Т. Царик [11] та ін.). Отже, узагальнення практики підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів з народно-сценічної хореографії недостатньо висвітлена в педагогічній теорії.

Мета статті - висвітлити актуальні аспекти теорії та узагальнення практики застосування соціокультурного потенціалу народно-сценічного танцю в освітньому процесі підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Розкриваючи сутність соціокультурного потенціалу народно-сценічної хореографії, було звернено увагу, що науковці до явища соціокультури відносять традиції. Саме традиції є цим атрибутом культури, що з'єднує покоління та передає цінності. Сучасне українське суспільство знаходиться в своєрідній точки біфуркації, коли сьогодення та минуле, традиції та сучасні соціокультурні інновації, зумовлені глобалізаційними процесами вступають у певну суперечність.

Різноманітні аспекти буття людини входять до змісту традицій, але вони завжди зумовлені соціокультурними чинниками: особливостями історії розвитку суспільства, певних народів, належністю до релігійних конфесій, географічними факторами та чинниками збереження життя з покоління до покоління. У перекладі слово «традиція» (traditio - переказ, звичай [9]) означає «передача», тобто спадщина яка передається з покоління до покоління і зберігається протягом тривалого часу. Згадується відомий вислів Г. Малера: «Традиція - це передача вогню, а не поклоніння попелу» [1]. Цей вислів, що вже став афоризмом точно відображує всю проблематику реалізації традицій у нашому суспільстві.

Як пише, О. Помпа, «кожному народу притаманні свої традиції, які втілюють сукупність стандартів поведінки, що передаються спадково. Традиція виробляється під час формування етносу, коли він активно адаптується до довкілля - як природного, так і суспільного» [8, с. 76].

Народна танцювальна культура зберігала і розвивала свої традиції нарівні з розвитком інших видів народного мистецтва. Народний танець є носієм культурного коду народу, втілює важливі риси національної культури, доносить до сучасної людини споконвічні цінності, напрацьовані людством.

Отже, образи народного хореографічного мистецтва здатні впливати на розв'язання соціальних, моральних та естетичних проблем сучасності, бо в них закладено філософські, соціальні, моральні ідеї, які стають засобом пізнання світу і удосконалення людини.

Народний танець є одним з найдавніших видів творчості, в основі якого лежать традиційні для даної місцевості рухи, ритми, костюми тощо. Усе це відбивалося в танцювальних рухах. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу, але вони також були і засобом передачі інформації, тобто певного спілкування. Вже старовинні танці виконували соціокультурну функцію. Танцювальні рухи розвивалися також і внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше - жестів, що відображали певні трудові процеси. Через танець здійснювалося і навчання тим рухам, які були потрібні для праці.

Спочатку народний танець розвивається як фольклорний, а згодом, завдяки таким постатям, як В. Верховинець, В. Авраменко, П. Вірський народний танець увійшов на велику сцену і отримав статусу народно-сценічного танцю. Він поєднує у собі і традиції народного танцю, і академічного. А за своїм соціокультурним потенціалом, він не тільки формує національну ідентичність та свідомість, але й розширює уявлення щодо традицій та звичаїв різних народів.

Головна властивість народно-сценічного танцю полягає не тільки в інформації про традиції певного народу, а в передачі його духу, його енергії.

Важлива роль у народно-сценічній хореографії належить балетмейстеру постановнику, який нерідко й виконує функцію керівника хореографічного колективу. У народно-сценічному танці балетмейстери вдаються до складної танцювальної лексики, пошуку нових тем, сюжетних засобів виразності, інколи вони синтезують лексику та застосовують прийоми стилізації. Разом з тим, сама сутність ментальної ідеї, виховного смислу не втрачається. Отже, незважаючи на популярність стилізації народної теми, соціокультурний потенціал народно-сценічної хореографії лише набирає сучасних рис, стає більш актуалізованим та сприймається із зацікавленням глядачами.

Сучасні технології надають можливість ознайомитися з різними постановками танців народів світу. Але, щоб досягти якісного рівня новацій та стилізації народної танцювальної лексики, слід все ж такі відштовхуватися від класичної народно-сценічної хореографії, її найкращих зразків. Так, доцільним є ознайомлення з творчістю видатного українського хореографа, реформатора українського сценічного танцю Павла Павловича Вірського. Його постановки пронизані патріотизмом, любов'ю до рідної землі, обрядами, звичаями та традиціями українців. Оригінальністю позначені його роботи - чоловічий український «Танець із бубнами», обрядовий танець «Літа молодії» та композиція «Карпати»: у них помітний своєрідний стиль митця, який зумів цікаво інтерпретувати народні обряди, вдаючись до сучасних лексичних хореографічних засобів.

В Одесі для підготовки майбутніх керівників хореографічних колективів народно-сценічної хореографії в контексті запозичення досвіду існує яскравий ансамбль української музики пісні і танцю «Чайка» під керівництвом Заслуженого діяча мистецтв України Юрія Саакянця. Відомі постановки колективу: «Казачий танець», «Гопак», «Черноморський» виконані в найкращих традиціях академічної народно-сценічної хореографії.

Нажаль в Україні існує і безліч самодіяльних колективів, керівники яких зневажливо ставляться до фольклору народу, вносять свої зміни, видаючи це за традиційний народно-сценічний танець. Треба пам'ятати, що відхід від народних традицій знеособлює творчість народу.

Ефективною педагогічною умовою підготовки керівників хореографічних колективів до реалізації соціокультурного потенціалу народно-сценічної хореографії є створення навчальних колективів, де майбутні фахівці набувають той цінний досвід, який їм знадобиться для самостійної творчої діяльності.

На факультеті музичної та хореографічної освіти ДЗ «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського» створено такий колектив. Це ансамбль народно-сценічного танцю «Орхестра», художній керівник - старший викладач кафедри музичного мистецтва і хореографії Лісовська Ніна Юріївна. У програмі колективу було немало народно-сценічних танців, найяскравіші з них: «Гопак», «Українська кадриль», «Циганський танець». А досвід колективної творчої роботи студенти набували під час цікавих подорожей у Польщу, Німеччину, Македонію, де вони з гордістю виконували українськи народно-сценічні танці, знайомили глядачів з традиціями та духом українського народу.

Висновки. Народно-сценічний танець володіє соціокультурним потенціалом, що у дослідженні розуміється як властивість народно-сценічної хореографії передавати цінності та традиції різних народів, як з покоління до покоління, так із регіону до регіону в часово-просторовому вимірі, що сприяє формуванню національної свідомості, ідентичності та розширює художній світогляд засобами засвоєння народно-танцювальної лексики, образів та ментальності різних народів світу.

Підготовка майбутніх керівників хореографічних колективів, які прагнуть до створення колективів різних сучасних видів хореографії, все одне має ґрунтуватися на академічному народно-сценічному репертуарі. Педагогічною умовою є створення хореографічного танцювального колективу народно-сценічного танцю, в межах якого майбутні керівники мають набувати як виконавський, так і балетмейстерський досвід.

Бібліографія

1. Барсова, И.А. (1968). Густав Малер. Личность, мировоззрение, творчество. М., Музыка.

2. Гачев, Г.Д. (1983). Национальные образи мира. М., 445 с.

3. Дорошенко, В.Ф. (2013). Народно-сценічний танець як національне надбання хореографічної культури України. Культура України, Харків, 43, 150-158.

4. Литвиненко В.А. Мова національного танцю / В.А. Литвиненко // Культура і мистецтво у сучасному світі: Збірник наукових праць. Наукові записки КНУКіМ. - Вип. 12. - 2011. - С. 227-232.

5. Литвиненко, В.А. (2017). Трансформація української народної хореографії та її концептуалізація в театрі Павла Вірського (Автореф. дис. канд. мистецтвознавства). Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київ.

6. Мартиненко О.В. Професійна підготовка майбутнього вчителя хореографії до роботи в дитячому танцювальному колективі / О.В. Мартиненко. - Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. - 2013. - № 10 (269), ч. ІІ. - С. 105-111.

7. Мініна, О.М. (2013). Народний танець як відображення національного характеру. Культура України, 41. Отримано із www.irbis- nbuv.gov.ua > cgi-bin > cgiirbis_64.

8. Помпа, О.Д. (2015). Використання традицій танцювальної культури народів світу як тенденція розвитку української народно-сценічної хореографії. Отримано з http://arts-series-knukim.pp.ua/artide/view/158648.

9. Традиція. Філософський енциклопедичний словник. [В.І. Шинкарук - гол. редкол. та ін. ], Київ, Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. - С. 646.

10. Фриз, П. (2018). Українськи хореографічні традиції як відображення соціокультурного досвіду. Молодь і ринок, 8 (163), 71-75.

11. Царик Т.М. Модель професійної підготовки керівника дитячого хореографічного колективу [Електронний ресурс] / / Т.М. Царик. - Режим доступу: http://int-konf.org/konf092013/523-carik-t-m-model-profesynoyi-pdgotovki-kervnikadityachogo-horeografchnogo-kolektivu.html. - Назва з екрана.

12. Шкоріненко, В.О. (2003). Народний танець у традиційній і сучасній культурі України. (Аавтореф. дис. канд. мистецтвознавства), Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, 18 с.

Размещено на Allbest.ru