Музично-слухова активність учнів у позашкільних закладах музичної освіти: теоретичний аспект

старший викладач Колоскова Ж. В.

Постановка проблеми

На сучасному етапі розвитку суспільства гуманітарна сфера освіти набуває більшого значення, проголошується пріорітет культурних цінностей, орієнтація на моральний розвиток особистості, емоційно-творче світосприйняття.

Великого значення в розвитку духовної культури підростаючого покоління набули заклади позашкільного мистецького спрямування, які залучають дітей до естетичних цінностей, розвивають творчі здібності, сприяють формуванню емоційної сфери, музичних смаків та здатності до музично-творчої діяльності та художнього усвідомлення світу.

Специфіка музичної діяльності передбачає наявність низки якостей, необхідних для її здійснення: природних музичних задатків, емоційної чуйності, розвиненої психомоторної сфери, наявності музично- ритмічного та ладового відчуття, а також музичного слуху. На думку більшості музикантів-педагогів, успішність музичної діяльності залежить саме від останньої з перелічених якостей (музичного слуху), тому на її вивчення спрямована увага як у музично-психологічній, так і у педагогічній літературі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемі розвитку музичного слуху було присвячено праці багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців. Вони працювали в галузі дослідження особливостей сприйняття музичних звуків органом слуху (Г. Гельмгольц та К. Штумпф); дослідження рис функціонування та зовнішніх проявів музичного слуху, вивчення різних видів слуху, розробки його структури тощо (Б. Теплов, Ю. Алієв, Є. Назайкінський); дослідження взаємин музичного та мовленнєвого слуху (Б. Ананьєв, А. Леонтьєв, Ю. Гіппенрейтор). Більшість дослідників розглядає розвиток музичного слуху як необхідну умову: повноцінного сприймання музики (В. Бєлобородова, М. Черноіваненко); інтенсивного розвитку творчих здібностей (В. Кирюшин, С. Мальцев), успішного здійснення музичної діяльності (С. Майкапар, М. Римський-Корсаков).

Мета нашого дослідження - визначити теоретичне підґрунтя поняття «музично-слухова активність» та чинники його розвитку в роботі з учнями у позашкільних музичних закладах.

Виклад основного матеріалу дослідження

Аналіз поняття «слухова активність» неможливий без розгляду понять «музичний слух», «слухове відчуття», «слухові стратегії». Згідно визначення М. Старчеус, музичний слух - це здатність розрізняти й уявляти характеристики та властивості звуків, співзвуч, звукових структур, які мають виразне та змістовне значення в музиці. Оскільки висотні відношення звуків несуть на собі основну змістовну функцію в музиці, музичний слух дорівнюють до звуковисотного слуху На думку М. Старчеус, «слух» та «слухове відчуття» - це частково поняття-синоніми, тільки поняття «слухове відчуття» співвідноситься зі здатністю миттєво несвідомо узагальнювати безпосередні слухові відчуття та переживання без аналізу та порівняння, в результаті чого це відчуття випереджає знання й перетворюється у конкретну здібність та уміння й визначає процес музичного переживання та музикування [6, с. 14].

Якість слуху залежить від розвинутості усіх видів слуху. Згідно з визначенням Єжової, структура музичного слуху складається з основних видів слуху (зовнішній, внутнішній, архітектонічний) та компонентних видів слуху (обов'язкові та необов'язкові). Обов'язкові компонентні види слуху зорієнтована на сприйняття окремих структурних складових музичного цілого. Серед них - відносний, ритмічний, мелодичний, інтервальний, емоційний, аналітичний, гармонічний, ладовий, динамічний, фактурний, поліфонічний, гетерофічний. До необов'язкових компонентних видів музичного слуху належать екстраординарні унікальні прояви музичного слуху (абсолютний чи кольоровий) [2, с. 12].

Слухова стратегія - специфічна організація слухової діяльності, що включає в себе співвіднесеність форм слуху в процесі вирішення конкретних музично-слухових задач. Слухові стратегії учнів бувають дифузними (на початковому етапі розвитку слуху) та універсальними (поєднання вимог слухової задачі та умов, у яких вона вирішується). Формування слухових стратегій відбувається на певному музичному матеріалі та типових для нього музично-слухових задачах. З накопиченням слухового досвіду та розширенням арсеналу базових елементів та властивостей звучання, необхідних для вирішення цих задач, слух набуває незалежності від особливостей музики, яка його сформувала. Також зауважимо, що з накопиченням слухового досвіду та підвищенням слухової активності з'являється необхідність психологічного апарату внутрішнього контролю за слуховими діями та процесами (слухова рефлексія), рівень та якість якої безпосередньо пов'язані з активністю слуху. Поняття «активність слуху» має декілька значень:

- здатність відтворювати голосом та на інструменті усе, що сприйняв слух;

- здатність музиканта ставити собі слухові завдання та самостійно їх вирішувати.

За Б. Асаф'євим, для активного слуху є характерним жага до засвоєння нової інтонаційної сфери. Надмірна активність слуху може спричинити слухові ілюзії, придушуючи і слуховий, і моторний контроль виконання, і тоді учню здається, що під пальцями звучить саме те, що він чує внутрішнім слухом [6, с. 16-17].

Музичний слух має пряме відношення і до сприйняття співацького голосу, і до його відображення. Основою співацького слуху є емоційний та інтонаційний слух.

У музичному мистецтві поняття «емоційний слух» вперше було обґрунтоване В. П. Морозовим для визначення емоційного сприйняття і емоційної чуйності людини: «емоційний слух - це здатність тонко відчувати емоційні інтонації голосу, звуку інструмента, а також вміння виражати ці почуття власними голосовими засобами» [4].

Визначну роль у слуховій діяльності хористів відіграє розвиток інтонаційного слуху. Інтонаційний слух ми визначаємо як здатність розрізняти в межах інтервальної зони інтонаційні відхилення і відтворювати голосом одну з інтонацій цієї зони.

Слух є основою розвитку всіх музичних здібностей людини, а особливо музично-слухової активності. За С. Сливко, музично-слухова активність - це необхідна професійна якість художньо осмисленої музичної діяльності, яка в музично-виконавському процесі реалізується через усвідомлену зосередженість уваги на художньо-смислових елементах музичного твору в їх взаємодії й цілісності, що забезпечує повноцінне осягнення художньо-змістовної сутності твору, самостійний відбір художньо-доцільних засобів виконавської виразності втілення та виступає першоосновою поточного контролю й оперативного коригування музично-виконавського результату. На думку науковців (Б. Асаф'єв, Ю. Рагс, Г. Фрейндлінг, Г. Ципін), структура музично-слухової активності зумовлена структурною будовою музично-виконавського процесу. У художньому осягненні найповніше виявляється орієнтуючо-контролююча спрямованість музичного слуху, в процесі музично-виконавського втілення - контролюючо-коригуюча, що відповідає двом структурним компонентам музично-слухової активності. Для орієнтувально-контролювального компоненту музично-слухової активності характерним є виокремлення художньо-смислових елементів твору як орієнтирів для слухової зосередженості, осмислення елементів твору в узагальнених і контекстних значеннях та контроль повноти їх охоплення в художньо-образній цілісності твору. Це уможливлює художньо осмислене сприймання музичного твору як інтонаційно-драматургічної організації, глибоке проникнення в художньо-змістовну сутність музики та формування образно-визначених і концептуально- цілісних музично-слухових уявлень як основи виконавського задуму. Характерною особливістю контролювально-коригувального компоненту музично-слухової активності є контроль виконавського втілення на основі співвіднесення уявного й об'єктивованого виконавського задуму, оцінювання музичного виконання за художніми і технічними характеристиками, коригування безпосереднього виконавського процесу та уявного художньовиконавського задуму. Контролюючо-коригуюча спрямованість музично- слухової активності забезпечує усвідомлений контроль доцільності засобів виконавської виразності й технічних способів втілення та виступає важливим чинником досягнення художньо й технічно досконалого музично-виконавського результату [5, с. 8].

Музично-слухова активність є необхідним чинником музичного розвитку, оскільки в процесі навчання вона має значний вплив на процес та результати музично-слухової, музично-творчої та музично- виконавської діяльності і є важливим засобом їх регулювання.

Розвитку музично-слухової активності сприяють заняття в класі основного інструменту, оскільки робота над звуком впливає на слух та вдосконаює його. За О. Рафаловичем, між музичним слухом та виконавськими рухами музиканта-інструменталіста встановлюється нерозривний зв'язок, який закріплюється під час транспонування нотного тексту на слух і згодом має бути доповнений транспонуванням з нот. Саме активне виховання слухо-рухового зв'язку спонукало Б. Кременштейна визначити один з найважливіших принципів музичної педагогіки - «слух керує і управляє ігровими рухами...» [3, с. 59]. На його думку, метою формування, закріплення та удосконалення слухо-рухового зв'язку є досягнення миттєвої реакції рухового апарату виконавця на імпульс, що походить від слуху. Отже, завдяки грі на музичних інструментах працюють різні ділянки мозку, які між собою активно взаємодіють. Гра на музичному інструменті не тільки розвиває моторику в учнів, налагоджує внутрішній слух, а й сприяє умовному запам'ятовуванню звучання теми та супроводу, а також напрямів руху мелодії, що спричиняє поліпшення музично-слухової активності. музичний слуховий активність позашкільний

Іншим напрямом розвитку музично-слухової активності є заняття у класі сольфеджіо та хоровому класі. Чинниками, які сприяють розвитку слуху учня, є такі види діяльності:

1. сольфеджування мелодії (під час виконання з нот учень спостерігає за змінами в русі мелодії і запам'ятовує її;

2. вивчення з голосу на слух

3. спів в унісон

Слухання є найважливішим видом діяльності в процесі розвитку музично-слухової активності. М.Д.Леонтович у власній викладацькій роботі з навчання співу дотримувався принципу першочерговості розвитку слуху та, зокрема, слухової уваги. На його думку, слухова увага розвивається, коли учні -початківці вслухаються до співу тих учнів, які вже займалися хоровим співом протягом певного часу, а також коли вчитель ставить різні запитання щодо проспіваних поспівок, пісень з метою виокремлення різних музичних елементів. «Учні співають будь-яку пісню і звертають увагу, що деякі окремі звуки пісні мають довшу протяжність, а другі - коротшу. Діти зупиняються на них своєю думкою» [3, с.16].

Підкреслення слухового компоненту набуває особливого значення у педагогічному методі Т. Маттея. Британський педагог-музикант уважає, що по-справжньому чути звуки - це означає не допускати послаблення до них уваги. Г оловне у слуховому навчанні - постійне попереднє слухання, тобто безперервна робота думки: «Слухове навчання - це перш за все розумове навчання, навчання самих себе спостерігати і реєструвати слухові враження...» [6, с. 8]. Активність слуху полягає в тому, щоб, «інтонуючи кожну мить засвоюваної музики внутрішнім слухом, пов'язуючи його з попереднім та наступним звучанням і в той же час встановлювати його співвідношення «арками», на відстанях, поки не відчуватиметься його стійкість або недоз'ясованість» [1, с. 18].

Висновки

Дослідження та практика музичного виховання доводять, що музична діяльність в усіх її різновидах, а саме: гра на інструменті, спів, музичне сприймання, елементарна творчість тощо, не може бути продуктивною без музично-слухової активності. Отже, музично-слухова активність є необхідною умовою музичного розвитку в процесі музичного навчання, вона має значний вплив на процес та результати музично- слухової, музично-творчої, музично- виконавської діяльності і є важливим засобом їх регулювання

Бібліографія

1. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс: книга первая и вторая / Борис Владимирович Асафьев. изд. 2-е. Л.: Музыка, 1971. 376 с.

2. Єжова Є.Б. Розвиток музичного слуху учнів ДМШ на уроках сольфеджіо / Єжова Єлизавета Борисівна: автореф. дис. канд. пед. наук., спец.: 13.00.02 - теорія та методика навчання та виховання (музика), Москва - 2007. 23 с.

3. Леонтович М.Д. Практичний курс навчання співу у середніх школах України. (З педагогічної спадщини композитора). Київ, „Музична Україна”, 1989. 135 с.

4. Морозов В.П. Резонансная теория голосообразования. Эволюционноисторические основы и практическое значение / В.П. Морозов // Вокальное образование начала ХХІ века. М.: Новый ключ, 2008. 183 с.

5. Сливко С. Формування музично-слухової активності студентів мистецьких спеціальностей у процесі інструментально-виконавської підготовки / Сливко Світлана Анатоліївна: дис. на здобуття ступеня канд. пед.наук, спец.: 13.00.02 - терія та методика музичного навчання. Київ - 2013 - 22 с.

6. Старчеус М.С. Слух музыканта: психолого-педагогические проблемы становления и совершенствования / Старчеус Марина Сергеевна: автореф. дис. докт. пед. наук, спец.: 13.00.08 - теория и методика проф. образования. Москва. 2005. 62 с.

Размещено на Allbest.ru