Формування людського капіталу засобами освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування людського капіталу засобами освіти

Чобітько Микола Григорович, доктор педагогічних наук

Анотація

Предмет дослідження - процес формування людського капіталу засобами освіти. Формування людського капіталу засобами освіти. Метою статті є формування теоретичних підходів, що визначають роль освіти у формуванні людського капіталу в Україні. Методологія проведення роботи - системно-структурний та порівняльний аналіз (для формування людського капіталу в освітніх закладах); монографічний (при вивченні проблеми формування людського капіталу та його складових компонентів в Україні та в розвинутих країнах світу); соціально-економічний аналіз (при вивченні реального стану справ освітньої системи та її матеріального забезпечення); прогнозування (перспектива розвитку освітнього потенціалу в Україні та його інвестування). Результати роботи - запропоновані нові підходи процесу профорієнтації, формування абітурієнта з чітким образом майбутньої професії, особистісно орієнтовану траєкторію навчання і розвитку протягом життя. Аргументовано доведено необхідність збільшення інвестицій в розвиток людського капіталу в освітніх закладах. Висновки -- людський капітал, що грунтується на інтелектуальних здібностях і таланті особистості, а також знаннях і практичних навичках, отриманих в процесі навчання, освіти і практичної діяльності, є найбільшою цінністю держави. Удосконалення освітнього процесу забезпечить належний соціально-економічний розвиток України. У нас немає іншого варіанту, окрім науково-освітнього прориву.

Ключові слова: якість людського ресурсу, людський капітал, складові людського капіталу, освітній процес, якість освіти, професійна підготовка, інвестиції в освіту.

Предмет исследования - процесс формирования человеческого капитала средствами образования. Формирование человеческого капитала средствами образования. Целью статьи является формирование теоретических подходов, определяющих роль образования в формировании человеческого капитала в Украине. Методология проведения работы - системно-структурный и сравнительный анализ (для формирования человеческого капитала в образовательных учреждениях); монографический (при изучении проблемы формирования человеческого капитала и его составляющих компонентов в Украине и в развитых странах мира); социально-экономический анализ (при изучении реального положения дел образовательной системы и ее материального обеспечения); прогнозирование (перспектива развития образовательного потенциала в Украине и его инвестирование). Результаты работы - предложены новые подходы процесса профориентации, формирование абитуриента с четким образом будущей профессии, личностно ориентированную траекторию обучения и развития на протяжении жизни. Аргументировано доказана необходимость увеличения инвестиций в развитие человеческого капитала в образовательных учреждениях. Выводы - человеческий капитал, основанный на интеллектуальных способностях и таланте личности, а также знаниях и практических навыках, полученных в процессе обучения, образования и практической деятельности, является наибольшей ценностью государства. Совершенствование образовательного процесса обеспечит надлежащее социально-экономическое развитие Украины. У нас нет другого варианта, кроме научно-образовательного прорыва.

Ключевые слова: качество человеческого ресурса, человеческий капитал, составляющие человеческого капитала, образовательный процесс, качество образования, профессиональная подготовка, инвестиции в образование.

Subject of research -- the process of formation of human capital by means of education Formation of human capital by means of education. The purpose of writing the article is to formulate theoretical approaches that determine the role of education in the formation of human capital in Ukraine. Methodology of work - system-structural and comparative analyzes (for the formation of human capital in educational institutions); monographic (when studying the problem of human capital formation and its components in Ukraine and in developed countries of the world); socio-economic analysis (in the study of the actual state of affairs of the educational system and its material security); forecasting (prospect of development of educational potential in Ukraine and its investment). The results of the work - proposed new approaches to the process of vocational guidance, the formation of an applicant who has a clear image of the future profession, a personally oriented trajectory of training and development throughout life. It is argued that the need to increase investment in human capital development in educational institutions has been proved. Conclusions - human capital, based on the intellectual abilities and talent of the individual, as well as knowledge and practical skills acquired in the process of learning, education and practical activities is the greatest value of the state. Improving the educational process will enable us to ensure proper social and economic development. We have no other option except a scientific and educational breakthrough.

Key words: human resource quality, human capital, components of human capital, educational process, quality of education, professional training, investments in education.

Постановка проблеми. Найбільшим багатством будь-якої країни є її якісний людський ресурс. У сучасному світі соціально-економічне зростання залежить від якості робочої сили, складовими якої є: стан здоров'я, інтелектуальний розвиток, професійна підготовка, рівень духовності і культури населення, громадська активність, етика поведінки, мотивація до суспільно корисної діяльності тощо.

Економіка в XXI столітті визначається характером економічної ефективності, яка досягається в першу чергу висококваліфікованими кадрами, новими знаннями, технологіями і методами управління. На передньому плані - спосіб виробництва і передачі знань, власне, сама людина - її інтелектуальний потенціал.

Чим дієвіший потенціал має кожен член суспільства, тим вищий інтелектуальний ресурс країни, тим динамічніші темпи зростання економіки, більша ефективність темпів розвитку держави. Розвиток матеріальних, інтелектуальних і духовних можливостей людини, як стверджують науковці, є її людським капіталом (ЛК).

При низькому рівні і якості ЛК інвестиції у високотехнологічні галузі не дають віддачі. Порівняно швидкі успіхи розвинутих країн (Тайвань, Гонконг, Сінгапур, Китай, Південна Корея та ін.), нових європейських розвинених країн (Ірландія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Португалія) підтверджують, що фундаментом для формування ЛК є висока культура основної маси населення країн успішного розвитку: саме він сприяє вдосконаленню і оптимальному використанню інших факторів виробництва, без нього будь-які компоненти господарської системи не функціонуватимуть. Одночасно відбуваються істотні трансформації і в людському факторі. Суспільство стає не тільки все більш зацікавленим, а й залежним від рівня розвитку людського потенціалу, без якого немислиме подальше ефективне функціонування передових галузей. Саме інтелектуальні здібності людини, її освіченість, можливість генерувати нові знання, творчість і ініціатива найбільше затребувані суспільством.

Мета дослідження - сформувати теоретичні підходи, що визначать роль освіти у формуванні людського капіталу в Україні.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

з'ясувати важливість і значимість людського капіталу в соціально-економічному розвитку Української держави;

визначити основні складові людського капіталу;

виявити роль освіти в процесі формування людського капіталу;

довести значимість і важливість належного фінансування освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Під людським капіталом розуміємо запас здібностей, знань, навичок і мотивацій. Його формування, як накопичення фізичного або фінансового капіталу, вимагає відволікання коштів від поточного споживання заради отримання додаткових доходів в майбутньому. Найважливішими видами людських інвестицій є освіта, підготовка на виробництві, міграція, інформаційний пошук, народження і виховання дітей.

Людським капіталам володіють в першу чергу інтелектуально багаті особистості, здатні орієнтуватися в нестандартній ситуації, грамотно приймати рішення (не тільки виробничого характеру в межах своїх професійних здібностей) і більш успішно їх реалізовувати. Тому людський капітал загалом невіддільний від його інтелектуального потенціалу.

Людський капітал, здобутий в ході навчання у вищому навчальному закладі, приносить його власникові не тільки економічну вигоду, а й впливає на якість життя.

Отже, людський капітал - капітал, який індивідууму потенційно здатний не тільки приносити матеріальний прибуток, а й ефективно сприяти соціальному і духовному розвитку держави, грунтується на вроджених інтелектуальних здібностях і таланті, а також знаннях і практичних навичках, отриманих в процесі навчання, освіти і практичної діяльності людини, і є найбільшою цінністю. освіта людський капітал професія

Дослідження розвитку цивілізацій і країн у минулих століттях свідчать, що ЛК і тоді був одним з основних факторів розвитку, які зумовили успіхи одних країн і невдачі інших.

Західна цивілізація на певному історичному етапі виграла глобальне історичне змагання з більш давніми цивілізаціями саме за рахунок більш швидкого зростання ЛК, зокрема й освіти. У кінці XVII століття Західна Європа перегнала в півтора раза Китай і Індію із душового ВВП і удвічі - за показником освіченості населення. Остання обставина, помножена на економічну свободу, а потім і демократію, стала головним чинником економічних успіхів європейців, а також США та інших англосаксонських країн.

Нова концепція, орієнтована на примат людського розвитку, замінила застарілу, рушійною силою якої було накопичення матеріального багатства. Саме людський і соціальний капітал забезпечують нині найвищі темпи економічного зростання, і саме ті країни, політика яких спрямована переважно на забезпечення розвитку людського потенціалу, досягають на зламі тисячоліть найбільших успіхів [1. 9].

Особливо показовий вплив ЛК на зростання економіки на прикладі Японії. У країні Висхідного Сонця, яка дотримується століттями ізоляціоністської політики, завжди був високий рівень ЛК, включаючи освіту, тривалість життя, а також найвищу соціальну і національну мобільність. У 1913 році середня кількість років навчання дорослого населення в Японії становила 5,4 року, в Італії - 4,8, в США - 8,3 року, а середня тривалість життя 51 рік (приблизно як і в Європі та США). В Україні (на той час Російській імперії) ці показники: 1-1,2 року і 33-35 років. Тому Японія за рівнем стартового ЛК виявилася готовою в XX столітті зробити технологічний ривок і увійти в число передових країн світу.

Єдиної методики оцінки людського капіталу не існує. Відомі різні точки зору авторів, які можна коротко викласти так. Одним з найбільш поширених методів є літочислення людського капіталу окремої особистості і його оцінки в структурі інтелектуального капіталу компанії. Цієї теорії дотримуються такі вчені, як У. Фарр, Л. Дублін та ін.

Ідея людського капіталу має давні корені в історії економічної думки. Одна з її перших формулювань - у «Політичній арифметиці» У. Петті. Пізніше вона розглянута в «Багатстві народів» А. Сміта, «Принципах» А. Маршалла, роботах багатьох інших вчених. Однак як самостійний розділ економічного аналізу теорія людського капіталу оформилася лише на рубежі 50-60-х років ХХ століття. Вона належить відомому американському економістові, лауреату Нобелівської премії Теодору Шульцу, а базова теоретична модель розроблена в праці Гаррі Беккера (також лауреата Нобелівської премії) «Людський капітал» (перше видання 1964 р.). Ця книжка стала основою для всіх наступних досліджень у цій галузі і була визнана класикою сучасної економічної науки. Перше ж визначення людського капіталу належить Т. Шульцу.

Концепція людського капіталу Т. Шульца зводиться до кількох ключових моментів.

«Людський капітал» - це додаткове джерело доходу, який створюється за допомогою знань, навичок, здібностей людини.

Освіта є однією з форм капіталу, найважливішим фактором, забезпечує економічне зростання і одночасно є джерелом зростання.

Капітал освіти - це людський капітал, тому що він невіддільний від людини.

Освіта як капітал є джерелом майбутніх задоволень і (або) заробітків.

Для поліпшення якісних характеристик робочої сили необхідні додаткові вкладення коштів (інвестиції) в освіту.

Інвестування освіти є одним з вкладень коштів у фактори виробництва, що створюють додатковий продукт [3. 6.].

Г. Беккер отримав кількісні оцінки рентабельності вкладень в людину і співставив їх з фактичною рентабельністю більшості фірм США, що допомогло конкретизувати і розширити уявлення про економічну ефективність інвестицій в людський капітал. Поява великої кількості приватних навчальних закладів, активізація діяльності консультаційних фірм, які проводять короткотермінові семінари і спеціалізовані курси, свідчить про те, що рентабельність в приватному секторі просвітницької діяльності не нижча, ніж у інших сферах підприємництва. Наприклад, у США в 60-ті роки ХХ ст. рентабельність просвітницької діяльності на 10-15% перевищувала рентабельність інших видів комерційної діяльності.

Г. Беккер розвинув теорію людського капіталу. Він зробив великий внесок у цей науковий напрям і тому вважається загальновизнаним творцем наукової школи в межах концепції людського капіталу. У книзі «Інвестиції в людський капітал», виданої в 1962 році, Гаррі Беккер писав, що людський капітал формується за рахунок інвестицій в людину. До основних напрямів інвестування він відніс навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров'я, міграцію, пошуки інформації про ціни і доходи [2.].

Т. Шульц і Г. Беккер популяризували ідею людського капіталу, їх зусилля підштовхнули до численних досліджень і ініціювали активну діяльність щодо мотивації інвестицій в професійну і технічну освіту міжнародних фінансових інститутів.

Важливе значення мали й роботи Й. Бен-Порета (Ben-Porath, Yoram), М. Блауга, Е.Лезера (Lazear, Edward), Р.Лейарда (Layard, Richard), Дж.Мінцера, Дж.Псахаропулоса, Ш. Розена (Rosen, Sher- win), Ф. Уелча (Welch, Finnis.), Б. Чізуіка та ін.

В Україні концепція людського капіталу отримала визнання серед вчених порівняно недавно - в кінці 90-х рр. Такі українські дослідники, як А. Чухно, А. Гришнова, А. Стефанишин, С. Злупко, В. Куценко, І. Каленюк, В. Антонюк, Г. Прошак зробили певний внесок в популяризацію і розвиток цієї теорії.

У 70-ті роки теорія людського капіталу піддалася атакам з боку так званої теорії фільтра (серед її авторів відомі економісти та соціологи - А. Берг, М. Спенс, Дж. Стігліц (Stiglitz, Jhon), П. Уілс (Wiles, Peter ), К. Ерроу). Відповідно до цієї теорії освіта - це механізм, сортують людей за рівнем їх здібностей. Інформація дістається фірмам даром, допомагаючи відбирати найбільш перспективних кандидатів на робочі місця. Більш висока продуктивність, як з'ясувалося, пов'язана не з отриманою працівниками освітою, а з їх особистими здібностями. Теорія фільтра не заперечує вигоду мати диплом окремій людині. Але для суспільства в цілому зміст такого дорогого сигнального пристрою, як система освіти, неефективний, оскільки відомі набагато простіші і дешевші методи перевірки ділових якостей людини.

Згідно з теорією Роберта Шиллера з Єльського університету людський капітал становить 72,1% національного багатства США. Як і звичайний капітал здібності, знання, навички людини накопичують. При цьому їх формування і розвиток вимагає як від самого індивіда, так і від суспільства в цілому досить значних витрат часу, праці, матеріальних і фінансових ресурсів, тобто інвестицій. До них відносяться всі види витрат, які можуть бути оцінені в грошовій або іншій формі і сприяють зростанню в майбутньому заробітків людини.

Завдяки теорії людського капіталу вкладення в людину стали розглядатися як джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж «звичайні» капіталовкладення. Т.Шульц, Е.Денісон, Дж. Кендрік тощо кількісно оцінили внесок освіти в економічне зростання. З'ясували, що протягом ХХ століття накопичення людського капіталу випереджало темпи накопичення фізичного капіталу. За розрахунками Е.Денісона, приріст душового доходу в США протягом післявоєнного періоду був на 15-30% обумовлений підвищенням освітнього рівня робочої сили. Досвід таких країн, як Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, підтверджує, що акцент на інвестиціях в освіту і охорону здоров'я є найбільш ефективною стратегією економічного розвитку.

Виклад основного матеріалу. На нашу думку, до людського капіталу належать: сукупність таланту, творчих здібностей, розвинених інтелектуальних та духовних якостей, мотивацій суспільно корисної діяльності, професійних навичок, знань і умінь людини, отриманих в процесі освіти і практичної діяльності, якість її життя і здоров'я.

Завдання загальної освіти, з точки зору людського капіталу, - формування основ культурно-моральних якостей, виявленні і закріплення індивідуальних здібностей дітей. Загальна середня освіта закладає базовий обсяг знань в галузі природничих, суспільних і гуманітарних наук. Без них практично неможливе або ускладнюється отримання професійних знань, особливо висококваліфікованими робітниками, фахівцями, менеджерами. Одночасно завершується соціалізація особистості, усвідомлення цивільних прав та обов'язків, бажання жити за нормами і правилами суспільної моралі. Недоліки в роботі системи освіти і виховання проявляються у вигляді підліткової злочинності, наркоманії, девіантної поведінки і конфліктів дітей з батьками, протестних молодіжних організацій і груп та ін.

Аналізуючи досвід країн, що мають стабільну і позитивну динаміку розвитку, виявлено спільні пріоритети: освіта - наука - виробництво. Із цієї простої, але чітко спланованої схеми зрозуміло, що недостатнє фінансування освіти та науки уповільнює ріст виробництва. Країни, що економлять на цих стратегічних напрямах, приречені на соціально-економічне відставання.

Вартість людського капіталу в структурі національного багатства України за роки її незалежності зменшилася на 10%.

Про це поінформував у Херсоні на засіданні Ради регіонального розвитку Херсонської області в.о. голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, перший заступник голови цього комітету Олександр Співаковський:

«У Сполучених Штатах Америки, у розвинутих країнах Європи в структурі національного багатства 85% -- це вартість людського капіталу. В Україні, починаючи з 90-х років, за оцінками аналітиків, у структурі національного багатства України людський капітал займав 57%, а нині він займає 47%», --зазначив Співаковський.

За його словами, цей показник «є не просто відображенням того, що ми маємо яскраво виражену сировинну модель розвитку країни», а й свідчить про проблеми і в таких сферах, як освіта, охорона здоров'я.

Тому недостатнє фінансування освітньої галузі в Україні, обмеження доступу до отримання якісної освіти, особливо для молоді з сільської місцевості, неможливість для майже третини українських дітей отримати хоча б середню освіту, створює надзвичайно серйозну загрозу майбутньому розвиткові нашої держави.

Деградація системи освіти закономірно викликає ослаблення наукової галузі. За таких несприятливих для розвитку вітчизняної науки умов спостерігається масовий відтік молодих, найбільш перспективних наукових кадрів за кордон.

Аналізуючи стан системи освіти в Україні, виявляємо, що деструктивні процеси розвитку українського суспільства відбулися і в цій - базовій для майбутнього розвитку всього світу галузі. За даними ЮНЕСКО, на початку 90-х років за рівнем освіти Україна була в першій десятці країн світу, нині за цими ж параметрами опинилася в п'ятому десятку. Основна причина такого падіння - відсут ність необхідної уваги з боку держави до цієї найважливішої і найбільш пріоритетної сфери діяльності суспільства [(1.147].

Наші освітні проблеми починаються практично з дитсадків. Беззаперечною є теза, що майбутнє будь-якого народу перебуває в руках працівників системи дошкільного та шкільного виховання. Здавалося б, твердження беззаперечне, проте за час існування нашої молодої держави було закрито тисячі дитячих садків, а їхні приміщення віддані різноманітним приватним та державним установам. Тобто, сотні тисяч дітей, котрі мали б ходити в дитячі садки, були відлучені від системи дошкільної освіти, а отже, погіршили свою соціальну адаптацію та колективне виховання.

Нині в багатьох населених пунктах нашої держави відсутні не лише дитячі садки, а й школи. Загалом по Україні понад сім тисяч сіл з чисельністю дітей від 1 до 20 осіб, школи відсутні, і діти долають чималі відстані до іншого населеного пункту, намагаються отримати хоча б початкову освіту. Та й у тих селах та селищах міського типу, де діють середні навчальні заклади, занедбана соціальна сфера та відсутні мінімальні кошти для сучасного матеріально- технічного й кадрового забезпечення шкіл.

Руйнівного удару було завдано також вищій освіті. Ми відмовились від класичної, десятиліттями апробуваної системи підготовки спеціалістів вищої кваліфікації, які саме завдяки отриманій освіті змогли в сімдесятих-вісімдесятих роках минулого століття вивести Україну на високі позиції в Європі та світі. Перекреслюючи здобутки, без будь-якої вагомої аргументації перейшли на підготовку бакалаврів і магістрів. Але ж народне господарство країни не було готове до таких змін. Воно не потребувало ні бакалаврів, ні магістрів, сфера виробництва не знала, що робити з такими фахівцями. Сліпе копіювання західної моделі вищої освіти не принесло очікуваних результатів.

Останні роки в Україні спостерігається поступове зниження якості освіти. Значною мірою це пов'язано з тим, що викладацька і наукова діяльність перестали приносити прибуток, достатній хоча б для скромного існування працівників цих галузей. Нині праця вчителів оцінюється значно нижче, ніж в інших галузях, а постійне зростання навантаження на викладачів, зумовлене стрімким науково-технічним розвитком, не сприяє підвищенню активності, не додає престижу професії, яка, безсумнівно, визначає майбутнє нашої держави.

Однією з тенденцій сучасного етапу розвитку системи освіти є зниження рівня знань випускників шкіл, коледжів та ВНЗ, зокрема з математичних дисциплін. Цьому є безліч причин, одна з них - відсутність жорстких вимог щодо кількості годин і змісту навчальних планів освітніх закладів, відповідно до вимог МОН. Тому посилення уваги до розвитку математичної освіти в Україні сприятиме формуванню аналітичних компетенцій, необхідних для будь-якого фахівця в сучасному суспільстві.

Дослідження, що проводяться в галузі комунікацій в системі освіти, свідчать про те, що є істотні «розриви», що перешкоджають ефективному формуванню людського капіталу в нашій країні.

Перш за все, є проблеми з профорієнтацією школярів і з загальним неоднозначним сприйняттям всіх зацікавлених сторін сутності реформи освіти. Незважаючи на те, що в школах обов'язково проводять профорієнтаційні заходи, відсутність у школярів чітких уявлень про свої життєві цілі і низька поінформованість абітурієнтів про сутність того напряму, на яке вони збираються вступати, призводить до того, що дуже часто вибирають професію на підставі таких факторів, як: «тільки тут можна було вступити на бюджетне відділення», «ВНЗ поряд з місцем проживання», «в цей ВНЗ вступали мої друзі, і я з ними за компанію», «порадили батьки, знайомі тощо».

В результаті спочатку неправильного вибору абітурієнтів своєї освітньої траєкторії, неефективності системи професійної освіти від 20 до 50 відсотків випускників до кінця навчання у ВНЗ розуміють, що хибно вибрали напрямок навчання та не планують працювати за фахом.

Вихід з ситуації, що склалася, на нашу думку, у формуванні абітурієнта нового покоління, що чітко уявляє майбутню професію, сферу застосування отриманих знань (не тільки вид діяльності, а й територіальні аспекти (в якому регіоні, в якій країні збирається працювати), особистісно-орієнтовану траєкторію розвитку протягом усього життя.

Якість освітніх послуг, умови, в яких вони надаються, - все це дуже важливі питання, але не менш важливим є спрямованість освіти для кожної конкретної людини, тобто професійна орієнтація, яка, на наш погляд, має бути ранньою. За рік-два до вибору професійного навчального закладу учень повинен отримати інформацію про те, в якій сфері він зможе проявити себе найкраще, в якій професії йому буде найбільш комфортно. Тільки так ми зможемо знизити величезну кількість «зайвих» людей - працівників, які займають не своє місце, «які відбувають трудову повинність» на роботі. Ні про яку ефективність праці тут не йдеться, і, звичайно, людський капітал такого працівника не зможе стати капіталом для організації.

На жаль, робота з професійної орієнтації в наших школах ведеться не належним чином, хоча існує величезна кількість тестів та інших методик, що допомагають майбутньому працівникові зробити правильний вибір. Діють, щоправда, спеціальні центри, але вони доступні не всім через різні причини. Система навчально-виробничих комбінатів з цим завданням також не справлялася. У кращому випадку людина розуміла, де вона працювати не хоче.

Людський капітал, набутий в ході навчання у вищому навчальному закладі, приносить його власникові не тільки економічну вигоду, а й впливає на якість життя.

Конкурентні переваги економіки в сучасних умовах безпосередньо пов'язані з накопиченим в країні і задіяним людським капіталом. Саме люди з освітою, кваліфікацією, професійним досвідом визначають можливості і параметри необхідних змін. Отже, пріоритетним джерелом економічної динаміки стають інвестиції в людину. Випускники ВНЗ порівняно зі своїми однолітками, які не мають вищої освіти, мають більш високий рівень сформованості як професійних, так і особистісних компетенцій, більш високу активність на ринку праці, вони краще орієнтуються в інформаційному потоці, мотивовані до подальших інвестицій в людський капітал, мають більш високу самооцінку і позитивне сприйняття світу.

Отже, в найбільш високотехнологічних, престижних і високо- оплачуваних професійних сферах перевага надаватиметься випускникам ВНЗ.

Виділяючи в структурі людського капіталу три основні складові - капітал освіти, здоров'я, духовності і культури, сучасна наука як вирішальний чинник розвитку людських ресурсів і економічного зростання розглядає освіту і, особливо, її високі рівні. Це пов'язано зі специфічною функцією системи вищої освіти, що полягає у формуванні та вдосконаленні активного елемента процесу виробництва, в накопиченні інтелектуального потенціалу, який визначає ефективність і конкурентоспроможність національної економіки. Вища освіта озброює людину методологією вибору в зростаючому потоці інформації, розвиває креативні здібності.

До інвестицій в освіту і відтворення людського капіталу можна віднести такі витрати:

на утримання та виховання дітей в сім'ї до працездатного віку;

на освіту (дошкільна, шкільна, професійна);

на професійне навчання безпосередньо на виробництві, підвищення кваліфікації, перекваліфікацію;

на інформаційне забезпечення фахівців і менеджерів;

на забезпечення соціальної мобільності.

Логічно мовити про те, що, як окрема людина, так і суспільство зацікавлені, щоб працівник мав більш високий рівень і якість освіти, оскільки це сприяє не тільки зростанню доходів працівника, а й підвищенню темпів економічного зростання країни. Держава, суспільство, бізнес повинні подбати про те, щоб освітня політика створювала умови для вигідних інвестицій. На підставі досліджень українських і зарубіжних дослідників були виявлені такі заходи, які можуть сприяти цьому:

Формування вимог до змісту освітньої підготовки за напрямами (спеціальностями) з урахуванням стратегії економічного розвитку країни (відповідність національним програмам, проектам, міжнародним вимогам).

Проведення постійного моніторингу потреби в спеціальностях для оцінки попиту на професії з використанням різних методик (як на рівні державної статистики, так і на рівні окремих підприємств).

Формування державного замовлення на підготовку фахівців з урахуванням кадрової ситуації на ринку праці.

Сприяння в працевлаштуванні випускників (виконання трудового законодавства).

Використання маркетингових технологій для прогнозування динаміки зміни потреб ринку праці та формування попиту на працівників різних професійних груп в інтересах сталого економічного розвитку країни.

Формування системи безперервної освіти, яка дозволяє постійно підвищувати рівень навичок, здобувати нові знання, зберігати конкурентоспроможність на ринку праці при змінах в сфері діяльності, а також збільшувати мобільність між видами занять (створення центрів сприяння підприємництву, тренінги, підвищення кваліфікації тощо).

Отже, основну роль у формуванні і розвитку людського капіталу відіграє освіта. Підвищення вимог до знань, умінь і навичок, що обумовлюють якість людського капіталу, вимагає необхідних суттєвих змін в системі освіти (вищої освіти), що проявляється перш за все в пошуку нових форм навчальних закладів, що здатні активно реагувати на потреби суспільства. Освіта, накопичені суспільством знання і економічний розвиток взаємопов'язані. Тож нині особливу увагу необхідно приділяти модернізації системи освіти і ефективному використанню людського капіталу, оскільки це головна умова зростання української економіки.

Тому особливу увагу держава повинна приділяти системі освіти. Інвестиції в освіту потрібно розглядати як інвестиції в людський капітал. Освіта повинна займати пріоритетні позиції в структурі витрат держави, відповідати вимогам сучасного розвитку суспільства і готувати для нього спеціалістів. Такі фахівці повинні володіти не тільки знаннями і вміннями, необхідними для виконання виробничих завдань одночасно за кількома спеціальностями, а й аналітичними навичками, прогнозування і вивчення проблем управління і взаємодії в процесі виробничої діяльності в колективі. Об'єктивною вимогою до працівників є наявність навичок професійної та соціально-психологічної адаптації в швидко змінюваному світі.

Висновки

Отже, людський капітал - капітал в індивідуумі, що має потенційну здатність не тільки приносити матеріальний прибуток, а й ефективно сприяти соціальному і духовному розвитку держави, грунтується на вроджених інтелектуальних здібностях і таланті, а також знаннях і практичних навичках, отриманих в процесі навчання, освіти і практичної діяльності, є найбільшою цінністю.

На завершення хотілося б сказати, що інвестиції в освіту - головний шлях удосконалення людського капіталу України, і є тим магістральним напрямком, що забезпечить нам соціально-економічний розвиток. Тільки це допоможе стати розвинутою державою, тому у нас немає іншого варіанта, окрім науково-освітнього прориву.

Список використаних джерел

1. Лібанова Е. М. Стратегічні пріоритети соціальної політики України на початку ХХІ століття / Е. М. Лібанова // Демографія та соціальна економіка : наук.-економ. та сусп.-політ. журнал. -- 2009. -- № 1(9). -- С. 9 -- 22. 25.

2. Сирота М.Д. Україна в геополітичному просторі третього тисячоліття. - К.: Унів. Вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. - 216 с. с.147.

3. (Becker G. S. Investment in Human Capital: A. Theoretical Analysis // Journal of Politikal Economy. Supplement. Oct., 1962.).

4. Shultz T. Human Capital in the International Encyclopedia of the Social Sciences. N.Y., 1968, vol. 6.)

References

1. Libanova E.M. Strategic priorities of social policy of Ukraine at the beginning of the XXI century / E.M. Libanova // Demography and social economics: scientist-economist. and suspension flight. magazine. - 2009. - No. 1 (9). - P. 9 - 22. 25.

2. Sirota M.D. Ukraine in the geopolitical space of the third millennium. - K: I'm off. View of PULSARI, 2007. - 216s. p.147.

3. (Becker G. S. Investment in Human Capital: A. Theoretical Analysis // Journal of Politikal Economy. Supplement. Oct., 1962.)

4. ([Shultz T. Human Capital in the International Encyclopedia of the Social Sciences. N.Y., 1968, vol. 6.)

Размещено на Allbest.ru