Родинне виховання як основа формування особистості підлітка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українська інженерно-педагогічна академія

Навчально-науковий професійно-педагогічний інститут

Кафедра інженерної педагогіки та психології

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з дисципліни «Теорія і методика виховної роботи»

на тему: «Родинне виховання як основа формування особистості підлітка»

м. Бахмут - 2016 рік

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Теоретичні засади виховання в українській родині
• 1.1 Відомі вітчизняні педагоги, письменники, народна мудрість про виховний потенціал української родини
• 1.2 Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання
• Розділ 2. Виховання дітей у різних за структурою родинах
• 2.1 Особливості виховання єдиної дитини в родині
• 2.2 Специфіка виховання в багатодітній родині
• 2.3 Виховання дитини в неповній родині
• Розділ 3. Родинні виховні заходи як форми вихованні педагогічної культури батьків
• Висновок
• Література

Вступ

Концепція сімейної педагогіки, її наукові теорії і основні напрями в різні історичні періоди і за різних суспільних умов зовні залишалися незмінними, тому, що вони включали формування суспільних цінностей. Сучасна педагогічна наука має в своєму розпорядженні численні свідоцтва пріоритету сімейного виховання в розвитку особистості дитини.

Здійснюючи виховання, сім'я формує особистість дитини залежно від свого педагогічного, культурного, соціального і духовного рівня. Розвиток інтелекту і творчих особливостей, пізнавальних сил і первинного досвіду трудової діяльності, етичних і естетичних початків, емоційної культури і фізичного здоров'я дітей - все це залежить від сім'ї, від батьків, від їх сімейних відносин.

Об'єктом дослідження є виховний потенціал сім'ї.

Суб'єктом дослідження виступає сучасна сім'я.

Метою курсової роботи є дослідження проблеми педагогічної культури сучасної сім'ї та її виховного потенціалу.

Завдання дослідження:

1) проаналізувати психолого-педагогічну літературу для розкриття понять: сім'я, сімейне виховання, виховання в сім'ї;

2) провести теоретичний аналіз поняття «культура сім'ї» в психолого-педагогічному аспекті;

3) систематизувати та запропонувати шляхи та засоби підвищення педагогічної культури батьків;

4) охарактеризувати шляхи взаємодії школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.

Гіпотеза дослідження: виховний потенціал сім'ї має великий вплив на процес формування і соціалізацію особистості дитини як елемент трансляції соціокультурного досвіду від покоління до покоління.

В “Концепції національного виховання” одним із провідних напрямів виступає родинне виховання: “Родинне національне виховання-природне,провідне виховання; батьки - головні вихователі протягом усього життя дитини”. І далі вказується пріоритетність цінностей родинного виховання:“Родинне виховання - перша природна, постійно діюча і найголовніша ланка національного виховання”. В попередні десятиліття родинне виховання було занедбане і трактувалося багато в чому на хибних моральних ідейних засадах. В епоху національного відродження батьки залучають дітей до традицій, звичаїв, реалізують у вихованні ідеї і засоби етнопедагогіки.

Мати і батько є головними, природними вихователями.

Родина плекає морально-ідейні, духовні цінності, пов'язані з базовими поняттями - рід, родичі, родовід, родина, людинознавство, народ.

Від роду до народу, від родини до нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, який реалізує сім'я.

Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини в планетарному відношенні, що Генеральна Асамблея ООН постановила, що “ починаючи з 1994 року,15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини,підкресливши ним величезне значення сім'ї і родини у фізичному і духовному становленні особистості і суспільства.

Родинне виховання-перша природна ланка виховання, без докорінного поліпшення змісту якої не можна домогтися певних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається основа особистості, її мораль, самобутність національного світовідчуття і світорозуміння.

Родинне виховання є джерелом формування світогляду, трудової підготовки,фізичного змужніння, глибоких людських почуттів, любові до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошани рідної мови, історії,культури.

Розділ 1. Теоретичні засади виховання в українській родині

1.1 Відомі вітчизняні педагоги, письменники, народна мудрість про виховний потенціал української родини

родинне виховання підліток

З давніх-давен серед українців виник і утвердився погляд на сім'ю і родину як на святиню, а виховання дітей - як на святий обов'язок батьків. Тому ніякого перебільшення не буде, якщо сказати, що поруч з божественним культом землі, води, хліба, в свідомості нашого народу віками живе культ роду, сім'ї, що успадковується з покоління в покоління:

Сім'я, що значить це, то кожен знає,

Хто зріс в сім'ї, і хто сім'ю сам має.

І хоч як не приховуй, не таї

Залежить наше щастя від сім'ї.

Відомо, що сім'я - природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яке акумулює в собі всі найважливіші його ознаки. Сім'я завжди була найкращим колективним вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. Для прикладу,в деяких золотих перлинах народної мудрості, в яких закарбовано погляд попередніх поколінь, поціноване значення сім'ї у житті суспільства: “Яка вода, такий млин, який батько,такий син”, “Які мамка й татко, таке й дитятко”, “якого народила пенька,такого приймає й земелька”.

Родина - то той вузол, яким сполучаються люди у суспільстві. Щонайбільша вихователька підростаючих поколінь. Адже саме в родині під керівництвом батьків та інших родичів дитина пізнає світ, що її оточує,тут проходить її громадянське становлення. Формується світогляд,естетичні смаки, мораль. Відношення до праці. Вказуючи на винятково важливу роль родини у становленні особистості, відомий американський психолог Франя Александер писав: “Антропологія довела, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують в даній культурі. Те, що німця робить німцем. Американця - американцем. Японця - японцем. Це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини”. Мені залишається тільки доповнити, що те, що українця робить українцем, це складний вплив тих рис, які відрізняють українську родину від інших національних родин.

Виховання в родинній педагогіці розглядається як перша суспільна необхідність (“Камінь шліфують, а людину виховують”). Народна мудрість говорить: “якщо твої плани розраховані на рік - сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття - саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки - виховуй дітей”.

В українській родинній педагогіці слово “виховувати” вживалося в значенні» оберігати”, означало вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: “вихователь” чи “вихователька” - людина,яка виховує, навчає молодь і дітей, і “вихованець” чи “вихованка” - дитина, взята на виховання.

З поняттям виховувати в родинній педагогіці тісно пов'язане поняття» навчати”. Обидва ці слова часто використовуються як рівнозначні, що свідчить про нерозривність навчально-виховного впливу. І все ж в українському фольклорі в значенні “виховувати” найчастіше вживається слово “навчати”. Наприклад: “Ой там в саду, у садочку научала мати дочку...”, “Наступила чорна хмара, наступає сила, научає бідна вдова єдиного сина...”, а у Т.Г.Шевченка знаходимо: А мати хоче научати, так соловейко не дає”.

Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: “Умів дитину породити, умій і навчити”, “Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив”, “Не та мати, що породила, а та, що виховала”.

На особливу роль родинного виховання у становленні особистості звертали уваги відомі вітчизняні педагоги, письменники, мислителі.

Так, відомий філософ і поет Григорій Сковорода вважав, що головне у родинному вихованні є 1) багато народити, 2) зберегти вихованцеві молоде здоров'я, 3) навчити вдячності.

Багато народити: Г.Сковорода піклується про майбутнє здорове як тілом, так і духом потомство. Тому перший період виховання починається з зародження. Які вимоги ставить Сковорода до цього періоду? Передусім - здоров'я батьків. Перед зародженням дітей не можна бути чимось збудженим,знервованим або п'яним. Жінка після зародження повинна уникати суперечок, нервових потрясінь в труді, в тихій безстрасності має вести цей період життя.

Зберегти вихованцеві молоде здоров'я: Цей період домашнього виховання починається від народження і триває до 5-6 років. Завдання цього періоду - не заважати самій природі дитини розвиватись і тільки усувати на шляху розвитку труднощі, що виникають. В цей період бажано уважно приглядатися до дитини, помічати до чого вона споріднена: підв'язує вона шаблю собі до паска, чи самовільно переймає пісні і тихо співає їх, чи запрягає в ярмо цуценят або котиків. Спробуй в цих натяках зрозуміти здібність дитини, як майбутнє покликання в житті.

Навчити вдячності: Цей період починається з 5-6 років і триває до 16-18років. В цей період потрібно виховувати споріднені трудові навички,розвивати головне покликання дитини в житті. У дитини, як і в юнака,треба розвивати добре серце, виробляти навички трудового служіння суспільству і припиняти всілякі прояви жадібності до багатства, золотаста чинів.

Високу оцінку родинному вихованні надає Т.Шевченко. У трудовій сім'ї, на його думку, діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім'ї маютьстворюватись на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей.

Іван Франко традиційну українську родину розглядав як перший найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання,місце прищеплення здорових норм і навичок поведінки, пошани рідної мови, народних звичаїв і традицій.

Родинне виховання на його думку, має ґрунтуватися на національному єстві, народній педагогіці, житті народу і його традиціях. "Вихованнямусить вирости з традицій - зазначав поет, - з культурного стану народу, мусить корінитися в характері, звичках народу, інакше це буде даремна трата часу й сил".

В своєму оповіданні “В кузні” Іван Франко так описує той виховний вплив родини і батьківської кузні: “І певно, в ту пору ніхто з них не думав,що та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній радісний настрій лишаться живими і незатертими в душі маленького рудоволосого хлопчини,що босий, в одній сорочці сидів в куті коло вогнища, і якого дбайливий батько час від часу просив відступити від скачучих іскор. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь. Се вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в своюдушу на далеку мандрівку життя. І досі він не погас”.

Дуже прихильно ставилась до родинного виховання Леся Українка. Добревідомий її вислів, що гімназичне виховання “загнічує дитину з малих літ... лише сім'я, за належного психологічного клімату в ній і високого авторитету батьків може створити потрібний емоційний фон для навчання, а особливо виховання”. Однак як розуміти належний психологічний клімат в родині, за яких умов можливо його забезпечити? Леся Українка відповідала так: лагідність, доброзичливість, вміння поступатися, визнання членами сім'ї прав дитини, взаємна щирість батьків і дітей - такі основні принципи родинного виховання.

Про навчальну потребу педагогічної підготовки батьків у родинному вихованні писав К. Ушинський: “Але батьки завжди є вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання - зрозуміло, без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань”.

Відомий педагог не вважав родинне виховання особистою справою батьків. Він розглядав його як громадянський обов'язок кожного з них. Найпершим обов'язком громадянина і батька сім'ї є виховання громадян корисних для суспільства.

Ушинський висловив багато цікавих думок і з приводу того, як же саме треба виховувати дітей в сім'ї. Він вважав, що батьки обов'язково повинні добре знати своїх дітей, їхні можливості і нахили. В цьому питанні батькам може допомогти педагогічна література.

Чим же повинні керуватися батьки у вихованні власних дітей? На це запитання Ушинський відповідає дуже чітко. Тільки поєднуючи розумове,моральне, трудове та естетичне виховання, можна виховати справжню людину.

Ушинський вважав, що батькам необхідно виховувати в своїх дітях з дитинства почуття любові до вітчизни, вірність своєму народові,правдивість, сміливість, щирість, скромність, відвертість,працьовитість, сильну волю.

Софія Брусова наполягала, щоб виховання дитини розпочиналося з народження. Засобами колискової, забавлянок, народних казок, ігор,пісень, лічилок, загадок тощо має здійснюватися прилучення дітей до національної культури та етнізація особистості. Вона стверджує: “Націянароджується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідногослова, пісні, здатна вирости національно свідома дитина”. Найдієвішим засобом виховання в родині Брусова визнає рідне слово. Саме через слово дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення, засвоюється нею мораль, історичний досвід народу тощо.

Провідним методом родинного виховання Брусова вважає гідний для наслідування приклад батьків, родичів, дорослих і всіх тих, з ким спілкується дитина. Через те, вважає вона, треба, щоб діти в своєму оточенні бачили як найбільше добра і краси. В родинному вихованні, на думку Брусової, великого значення треба надавати розвитку таких видів діяльності як гра, праця, малювання, ліплений, співи, танці - адже в них найбільше може виявитися самостійність дитини. Але, підкреслювала вона, в родинному вихованні метою є “не вчити дитину, не давати їй готове знання, а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити її цікавість, виховати її почуття, - щоб очі дитини вміли бачити, вуха дослухатися до всього,рученята вміли заходжуватися коло олівців, і коло божниць, і коло глини і коло паперу”.

Відомий педагог сучасності М.Г. Стельмаховим, один із теоретиків українського родинного виховання, серед усіх напрямів виховання наголошував саме на колосальний потенціал родинного. У підручнику"Українська родинна педагогіка" та в ряді статей він зазначає:"Традиційне українське родинне виховання - це історично сформована,відшліфована через безперервне застосування впродовж багатьох віків середовищі українців педагогічна система поглядів, ідеалів та засобівбатьківсько-материнського й родичівсько-свояцького впливів на дітей тамолодь, спрямованих на формування життєдіяльних особистостей,забезпечення розвитку духовної єдності, спадкоємностіпоколінь і безсмертя нації. Особлива його виховна цінність полягає втому, що воно базується на ґрунті рідної мови й звичаєвоїродинно-побутової культури, своїм змістом і духом підпорядковуєтьсясамобутній природі української дитини, потребам забезпечення належного тілесного, духовно-морального й інтелектуального розвитку,повністю відповідає прагненням й корінним інтересам батьків та народу вцілому, а також ідеалам української педагогіки у формуванні довершеноїособистості українця".

В.Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім'ї іродини є створення людини. Характерною рисою цієї роботи є те, що людиназнаходить у ній ні з чим незрівнянне щастя. Адже, продовжуючи рідлюдський, батько та мати повторюють у дитині самих себе, і від тогонаскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність залюдину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків, Сухомлинський нагадував: “Якщо ви хочете статинеповторною особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слідна землі - необов'язково бути видатним письменником чи вченим, творцемкосмічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи.Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркоюнеповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян,хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків дляїхніх дітей. Творення людини - найвище напруження всіх ваших сил. Це іжиттєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти - не тільки джерело радості. Діти - це щастя, створене вашою працею”.

Погоджуючись з такими міркуваннями можна зауважити: створити щастявласними руками, власним інтелектом - це відчути себе людиною. І щобоволодіти мистецтвом виховання дітей, зрозуміти секрети виховноїпрактики, слід звернутися до ідеї родинної педагогіки, до народознавчихджерел. Саме українознавство допомагає збагнути, що наш народ, зокремаукраїнська родина, у виховній роботі керувалися тим ідеалом, у якомутаїться дух нації, сила національної ідеї - віковічної боротьби за своєіснування, право бути вільними на своїй землі.

Українська родина розуміла - виховати дітей на ідеалах вільнолюбства неможна без формування національної свідомості і самосвідомості, любові дорідного народу, відданості Україні. Здавна батьків і дітей об'єднуваливіра, книжка, пісня, почуття обов'язку перед Вітчизною.

Українську родину характеризували такі чесноти (а вона їх передаваласвоїм спадкоємцям з покоління в покоління), як товариськість,побратимство, лицарство, спільна праця, піклування про цивілізованебуття кожної особистості, взаємодопомога, спільний обробіток землі,піклування про довкілля. Кожна родина вважала за честь виховати патріотарідної землі, який усвідомлено захищав би Вітчизну від ворога.

Здавна прославляють митців за їх чудові витвори мистецтва, а батьків задобре виховання дітей. Бо безсмертя народу - в дітях. Не випадковокажуть: “Три нещастя є в людини: старість, смерть і погані діти.Старість неминуча, смерть невблаганна, а від поганих дітей, як і відпожежі в будинку, можна вберегтися, не допустивши помилки у їх вихованні”.Як дбайливо хлібороб готує ниву до нового врожаю, так і батьки повиннісіяти зерна добра і любові в душах і серцях своїх дітей.

1.2 Мета, завдання, зміст та основні напрями родинного виховання

Серед усіх надбань людини найбільшу цінність має добре виховання,одержане в дитинстві та юності від батьків, у родинному колі. Без ньогонавіть найкращі здібності, найбільші достатки, найвище родове походженнянічого не варті. Добре вихована людина у духовно-моральному відношеннізавжди стоїть значно вище від будь-якого, навіть найбагатшогоневігласа. У зв'язку з цим постає питання: яка мета, провідні завданнята зміст родинного виховання, хто його проводить і як краще йогореалізувати.

Сімейне життя склалося віддавна так, що батьківські обов'язкиподіляються між батьком і матір'ю, і притім поділяються нерівномірно.Найважливіші турботи догляду за дітьми і первісним вихованням дітейлягають на матір тому, що вона в стані віддати дітям більше часу, ніжбатько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цьому, а понатурі може внести в це більше ніжності, м'якості, ласки й уважності.Цією близькою участю матері в житті дітей у їхньому ранньому віцівизначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки.З роками,однак, значення цього безпосереднього догляду втрачає моральну роль. Діти стають самостійними, трохи визначаються, продовжуючи потребуватидопомоги батьків і дорослих, але шукають уже не винятково матеріальноїпідтримки. Діти індивідуалізуються. В одних є смаки і потреби, що кращезадовольняє батько, ніж мати, в інших - навпаки.Виховувати - не значитьговорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них просебе добру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повиннийпочати виховання із самого себе.Виховання дітей вимагає самогосерйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повиннаполягати гранична правда життя.Мета виховання - сприяти розвитку людини,що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністюі любов'ю. Необхідно пам'ятати, що не можна дитину зробити людиною, аможна тільки цьому сприяти і не заважати.Головні підстави, якихнеобхідно триматися при вихованні дитини під час сімейного його життя:чистота, послідовність по відношенню слова і справи при звертанні здитиною, відсутність сваволі в діях вихователя чи обумовленість цих дійі визнання особистості дитини постійним звертанням з ним як з людиною іповним визнанням за ним права особистої недоторканності.Уся таємницясімейного виховання полягає в тому, щоб дати дитині можливість робитиусе самому; дорослі не повинні забігати і нічого не робити для своєїособистої зручності і задоволення, а завжди відноситися до дитини, зпершого дня появи його на світло, як до людини, з повним визнанням йогоособистості і недоторканості цієї особистості.

Головна мета українського родинного виховання - формувати в дітей та молоді духовність рідного народу, виховувати високо свідомих представників, патріотів українського народу, надії, поетів і творцівнаціональної та загальнолюдської культури, вільних громадян незалежної України.

Визначення провідних завдань родинного виховання має принципово важливезначення, оскільки, по-перше, робить виховний педагогічний вплив надітей у сім'ї чітким і цілеспрямованим. Без них воно буде розпливчатимі незрозумілим. Конкретне визначення виховних завдань батьків, по-друге,потрібне для усунення плутанини у цій важливій галузі родинно-побутовоїкультури, зумовленої проповідуванням надуманих догм. І по-третє, цимпозбудемось кон'юнктурності у родинній педагогіці, що постійнопереслідувала протягом цілого ряду десятиліть, тобто стабілізується ідинамізується розвиток батьківської педагогіки.

Якщо коротко говорити, то завдання домашньої педагогіки можна визначититак: виховання повинно зробити людину здатною до осягнення призначенняприроди та суспільного призначення людини - ось основа їїдоброго виховання. У функціональному відношенні цю мудру заповідьнародної педагогіки можна уявити собі як олюднення особистості тапідготовки до життя, реалізацію її особистісного виявлення. Підставоюдля такого висновку служить те, що традиційна батьківська педагогіка єне що інше як педагогіка життя.

Розмаїтість перепитій людського життя зумовлює багатоукладність завданьпідготовки до нього. Через це основними завданнями родинного виховання можуть бути:

- піклування про фізичне і психічне здоров'я дітей, виховання фізично йморально здорової дитини, забезпеченяя необхідних умов для реалізаціїможливостей дитини;

- виховання в дітей глибоких патріотичних почуттів, створеннясприятливихумов для оволодіння дітьми рідною мовою, знаннями про рідний край,природу, Батьківщину;

- виховання в дітей любові до добра, правди, справедливості, моральнихцінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин міжблизькими людьми і в суспільному оточенні, гідності, честі, людяності,здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабших і людейпохилого віху;

- організація з найбільш раннього віку посильної праці, різних видівтрудової діяльності дітей на благо сім'ї, родичів, інших людей і самообслуговування, виховання їх цивілізованими господарями землі тапідготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- цілеспрямоване і систематичне нормування в дітей українськоїнаціональної психології, характеру, світогляду, ідеалів, науковихпоглядів та переконань;

- формування естетичних смаків та почуттів, уміння розрізняти красиве йпотворне в житті, і в мистецтві, і в побуті, поважати прекрасне увчинках людей, забезпечити умови для їхньої творчої практичноїдіяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій,сімейних реліквій, вивчення родоводу, прилучення дітей до традицій,звичаїв, обрядів;

- сприяння родини навчально-виховним закладам у вихованні дитини, становленні як особистості.

На думку академіка Стельмаховича, провідні завдання родинного вихованняпередбачають забезпечення реалізації:

1. натуралізму;

2. раціоналізму;

3. гуманізму;

4. евдемонізму;

5. соціалізації та етнізації;

6. духовності.

Натуралізм вимагає розглядати людину як частину природи й неухильнедбати про гармонійний розвиток природних сил дитини, яка розвиваєтьсяначе та рослина. Батькам слід всіляко оберігати природний (натуральний) перебіг цього процесу від шкідливих сторонніх впливів. Згаданий принципнатуралізму проповідується багатьма народними висловлюваннями ("Діти, якквіти: поливай - рости будуть", "Гни дерево поки молоде, вчи дітей покималі").

Раціоналізм націлює на плекання розуму дитини через засвоєння рідноїмови, фольклору, родинно-побутової культури, народних мистецтв ("Розумуне купують, а набувають", "Розумний всьому дає лад").

Гуманізм передбачає людяне, доброзичливе ставлення до дитини і намаганняформування "досконалої людяності", щирих стосунків між батьками тадітьми, братами й сестрами, членами родини, чуйного ставлення до людинивзагалі, утвердження добра на Землі ("Добре роби, то й добре усімбуде").

Евдемонізм - (від грецького “евдемонус” - щастя) мету виховання вбачає вземному благополуччі та щасті. За визначенням українськоїетнопедагогіки, щастя - це стан цілковитого задоволення життям, відчуттяглибокого вдоволення та безмежної радості, які хто-небудь переживає. Ународній педагогіці щастя, як правило, репрезентується у нерозривнійєдності з долею. В українській родинній педагогіці зумовлення щастяпов'язується із здоров'ям ("Найбільше щастя в житті - здоров'я"), добримрозумом (“Кого щастя згубити хоче, тому перше розум відбере”), відвагою ("За відважним щастя біжить"), дітьми ("Нема смерті без причини, а щастябез дитини”), домівкою (”Казала Феся, що щастя і в дома знайдеться”).Отже, щасливий той, кому щастить, хто має радість, окрилений життєвимиуспіхами, задачами, благополуччям.

Соціалізація в її загальному розумінні - це процес перетворення людськоїістоти на суспільний індивід, утвердження її як особистості, включення всуспільне життя, як активної та дійової сили. Інакше кажучи, сутьсоціалізації полягає в біологічній та психологічній адаптації людини донавколишнього середовища.

У поняттяетнізації вкладається поняття соціалізації особи на основіродинного, економічного, духовно-культурного життя й історичного досвідусвого народу, нації. До основних засобів етнізації відносять рідну“материнську” мову, національну, родинно-побутову та громадськукультуру, посильну участь у трудовій діяльності, зокрема у сферінародних ремесл і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.

Спочатку все відбувається у сімейному чи родинному колі. З ростом дитини коло її спілкування та трудових обов'язківпоступово розширюється - з ровесниками і старшими у дворі чи дитячомусадку переважно через дитячі ігри та забави, участь у посильній праці.Наступна фаза етнізаціі, що пов'язана з оволодінням основами знань і суспільним досвідом, набуттям професії все більше виходить за межісім'ї, однак користується її підтримкою.

Тому завдання родинного виховання полягає в тому, щоб всебічно сприятиетнізації дітей і підлітків, забезпечуючи надійність її фундаменту. Цеозначає, що батьки в українській родині повинні подбати, аби їхні дітисформувалися як високо свідомі українці, оскільки етнізація єнаціональною цивілізацією та національною освітою.

Нарешті, у завдання родинного виховання входить плекання духовності,тобто світоглядно-морально-етичного внутрішнього світу дитини. То йпедагогічна сутність духовності полягає у вихованні дітей на засадахнародної моралі, обізнаності з релігійною культурою, шанобливогоставлення до неї.Суть родинного виховання визначається його змістом, який включає такіосновні напрями:

- тілесне виховання - діяльність батьків, спрямована на зміцненняздоров'я, сили та досягнення правильного фізичного розвитку дітей. Метатілесного виховання диктується реальними потребами кожної людний бутиздоровою, сильною, загартованою, спритною та витривалою для повноцінноговласного життя, праці, переборення різних труднощів, оборони рідноїземлі. Реалізації тілесного виховання сприяє організація батькамиздорових умов життя дитини в родині - забезпечення раціонального режимудня, організація посильної праці, активного дозвілля і відпочинку,рухливих дитячих ігор, виховання навичок особистої гігієни. Родиннапедагогіка виділяє дві групи засобів тілесного виховання дитини в родині: 1 - природні - сонце, повітря, вода, харчування, рух івідпочинок, одяг, чистота й охайність; 2 - штучні (спеціальні) -гімнастика, фізкультура та спорт, гартування тіла. Система тілесноговиховання передбачає також знання і неухильне дотримання основ домашньоїсанітарії та особистої гігієни. Застосування народної медицини, зокреманародної педіатрії;

- розумове виховання - цілеспрямований вплив батьків на розвитокрозумових сил та мислення дітей, на вироблення культури розумової праці.Розумове виховання - процес тривалий та складний. Успіх йогозабезпечується багатьма чинниками. Провідне місце серед них займає живеспілкування з людьми. Саме такий обмін думками дуже потрібний успілкуванні з малими дітьми, коли вони формуються у дітей у форміуявлень про навколишнє життя. По-справжньому піклуються про розумовевиховання своїх дітей ті батьки, які з ними багато говорять, чітко й удоступній формі відповідають на численні запитання малят, всілякопідтримують їхню природну допитливість, пробуджують увагу. Ніколи нетреба забувати й щедро використовувати такі чудові, перевіренібагаторічним досвідом поколінь засоби розумового виховання, як пісні,загадки, перекази, казки, легенди, оповідання, байки тощо. Головнепризначення розумового виховання родинна педагогіка вбачає в тому, щоброзвивати в дітей цікавість, допитливість розуму й формувати на їхоснові пізнавальні інтереси. Розумове виховання в родині передбачаєтакож підготовку дітей до школи, допомогу їм в організації домашньої навчальної діяльності, залучення їх до позашкільної навчальної роботи.Чи не головним в розумовому вихованні є пробудження в дитини інтересу дознань;

- духовно-моральне передбачає формування в дитини високої духовності тачистої моралі і включає в себе формування внутрішнього психічногорозвитку дитини - свідомості, почуттів, волі, поведінки. В основітрадиційної системи духовно-морального виховання дітей в сім'ї лежитьантитеза: добро-зло, правда-брехня, милосердя-жорстокість, честь-ганьба,щедрість-скупість, любов-ненависть, мужність-боягузтво, радість-горетощо. Правильно формують моральну свідомість ті батьки які дбають, щобїхні діти знали народну етику, тобто узвичаєні серед нашого народу нормиповедінки, моральні заповіді, релігійні заповіді, мовленнєвий етикет.Морально-духовне виховання в родині здійснюється через формуваннязагальнолюдських та національних вартостей: виховання в дитинигуманізму, милосердя, доброзичливості, правдивості, чесності, високоїкультури поведінки; через засвоєння народної моралі, в основі якоїлежать народно-педагогічні традиції народно-родинного виховання:вшанування новонародженої дитини, її батьків, бабусь, хрещених батьків,святкування в сім'ї родинних свят, вшанування пам'яті загиблих чипомерлих родичів, відзначення календарних та обрядових свят тощо.Традиційна українська родинна педагогіка об'єднує у системідуховно-морального розвитку особистості також релігійне виховання,побудоване на основі віри в Бога і сповідування християнської моралі;

- трудове виховання передбачає використання в родині трудових традиційукраїнського народу через залучення дітей до посильної праці, визначенняобов'язків дитини в сім'ї: самообслуговування, догляд за молодшимидітьми, приготування простих страв, виховання уміння накрити на стіл,допомога батькам до свят, спільна праця дітей і батьків, робота в домі,на городі тощо.

- естетичне виховання передбачає формування в дітей естетичних смаків тапочуттів через екскурсію на природу, саджання дерев, догляд за квітами,спільний перегляд телепередач, відвідування родиною музеїв, розвитокдитячої фантазії та творчості, залучення до народно-обрядовогомистецтва, художньої самодіяльності, організація і проведення з дітьмивсіх традиційних родинних свят;

- моральна підготовка дітей та молоді до подружнього життя в поєднаннііз статевим вихованням. Народна мудрість вчить, що моральна підготовка,молоді до родинного життя найкраща така, що протікає в контекстіповсякденного життя самої сім'ї,шляхом безпосереднього прикладубатьків, їх взаємин. Готувати до сімейного життя - значить допомагатипідростаючій особистості усвідомити, що люди створені одне для одного.Це має принципове значення, особливо для підлітковогодесяти-дванадцятирічного віку, коли в хлопців і дівчат починаєпроявлятися усвідомлений інтерес до протилежної статі. Дошлюбнапідготовка в українському родинознавстві зводиться до створення міцної, здорової, щасливої сім'ї, що не знає чвар і розладу, а тим більшерозлучень. На думку академіка Стельмаховича, якщо в домі панує високаморальна атмосфера, то й відпадає потреба в якомусь спеціальномустатевому вихованні. Бо непорушною основою нормування правильнихстосунків між статями виступає добре поставлене моральне виховання дітейу сім'ї. На його ж думку, не сторонній лікар-сексолог, а рідний батькоповинен передати синові, а мати - дочці знання про особливостічоловічого й жіночого організму, їх гармонії в сімейному, саме всімейному житті. Статева близькість у взаємному коханні і в рамкахсім'ї, шлюб чоловіка та жінки в ім'я спільного щастя, радості мати дітейі виховувати їх посилюють прагнення мати сім'ю, відкидають “статевунесумісність”, пронизують подружнє життя духом життєвого оптимізму,утверджують переконаність в тому, що справжню радість і щастя людини,насолоду статевим життям можна знайти лише у сім'ї.

Зміст, завдання та мета родинного виховання реалізуються в органічнійєдності під дією відповідних педагогічних факторів. Хто ці фактори? Хтоналежить до провідних вихователів дитини?

Пріоритет родинного виховання, порівняно з усіма іншими ланкамивиховання, незаперечний. Суть його полягає в тому, що сім'я першою берепід свою опіку дитину з моменту її народження, в ранньому дитинстві, учас її найбільшої безпомічності, у віці найінтенсивнішого виховання їїхарактеру, не полишає своєї уваги й тоді, коли вона стане дорослоюлюдиною. Відвідуючи дитячий садок, а потім навчаючись у школі, дитинавсе одно більшість свого часу проводить в сім'ї, не перестає вона бутиїї членом і після закінчення школи. Отже, родина належить до перших інайвпливовіших вихователів особистості, особливо якщо сім'я повна, тобтоз дітьми, яких, разом живучи, виховують батько і мати.

Одну з головних ролей у становленні дитини як особистості відіграє ріднематеринське слово. Дитина почуває себе щасливою, коли росте в колі своїхсестер та батьків, вбирає ласку дідусів і бабусь, доброзичливу увагуродичів, свояків, сусідів. На допомогу батькам у вихованні дітей нерідкоприходять в сім'ю няні. А в прикрих випадках, у разі втрати батьків, їхмісце займають опікун, вітчим, мачуха, названі батьки. Ефективновиливають на розум, серце, тіло й душу дитини навколишня природа тадомашній побут, держава, церква. Кожен з цих вихователів діє по-своєму ізаслуговує пильної уваги, але найбільшої уваги заслуговують батьки, аджесаме вони становлять основне ядро виховного впливу на дітей у сім'ї. Зцього приводу.О.Сухомлинський писав: Виховує, звичайно, сім'я в цілому, її загальний дух, культура людських стосунків. Але хто творить цейдух, цю культуру? Звичайно ж, батьки. Без батьківської мудрості немаєвиховної сили сім'ї. Батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей;сімейні стосунки, побудовані на громадському обов'язку,відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері,самі стають величезною виховуючою силою. Але ця сила йде від батьків, в них - її коріння і джерело".

Розділ 2. Виховання дітей у різних за структурою родинах

2.1 Особливості виховання єдиної дитини в родині

На цей рахунок існує дві найбільш розповсюджені точки зору. Перша: єдинадитина виявляється більш емоційно стійкіша, ніж інші діти, тому, що незнає хвилювань, пов'язаних із суперництвом братів. Друга: єдиній дитині доводиться переборювати більше труднощів, чим звичайно, щоб придбатипсихічну рівновагу, тому що їй не вистачає брата чи сестри. Батьки, щомають єдину дитину, звичайно приділяють їй надмірну увагу. Деякіперешкоди психічному розвитку дітей мають зовсім визначену назву -тепличні умови, коли дитину пестять, ніжать, балують, - одним словом,носять на руках. Через надмірну увагу психічний розвиток її неминучесповільнюється. У результаті надмірної поблажливості, якою ми оточуємоїї, вона неодмінно зіткнеться з дуже серйозними труднощами ірозчаруванням, коли опиниться за межами домашнього кола, оскільки і відінших людей буде очікувати уваги, до якої звикла у будинку батьків. Зцієї ж причини вона занадто серйозно стане відноситися і до самої себе.Саме тому, що її власний кругозір занадто малий, багато дріб'язківпокажуться їй занадто великими і значними. У результаті спілкування злюдьми буде для неї набагато важче, ніж для інших дітей. Вона почнеуникати контактів, усамітнюватися. Їй ніколи не доводилося поділяти збратами чи сестрами батьківську любов, ігри, кімнату, одяг, і їй важкознайти спільну мову з іншими дітьми і своє місце в дитячомуспівтоваристві. Дуже часто єдина дитина звикає до свого надзвичайногостану і стає дійсним деспотом у родині. Батьки волею-неволею виховуютьегоїста. Для розвитку психіки кожна дитина вимагає простору. Їй потрібнавнутрішня і зовнішня воля, вільний діалог з навколишнім світом, щоб їїне підтримувала постійно рука батьків. Дитині не обійтися беззабрудненого обличчя, розірваних штанів і бійок. Єдиній дитині частовідмовлено у такому просторі. Усвідомлено чи ні, їй нав'язують рользразкової дитини. Таке відношення до неї несе небезпеку, що єдина дитинаперетвориться в розпещену, несамостійну, що переоцінює себе, дитину. Алецього можна уникнути, якщо дотримуватися одного простого правила, уродині, де росте тільки одна дитина: ніякої винятковості!

2.2 Специфіка виховання в багатодітній родині

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативніхарактеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.Зодного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміннямиритися з недоліками інших; ні в кого з дітей немає привілейованогоположення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальнихрис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодших, засвоєнняморальних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можутьформуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність,відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легшепереборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієїлюдини до іншої і занижених вимог до себе. Однак процес виховання вбагатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у такихродинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості повідношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу.Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги, по-своєму реагуючи на це: в одних випадках - тривожність, почуттяпригнічення та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність,неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей убагатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення долідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немаєпотреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. На жаль,діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях,майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів. Багатодітнародина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини,яким і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однієюдитиною, що, природно, не може не позначитися на її розвитку. У цьомуконтексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини маєдуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалуродин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.

2.3 Виховання дитини в неповній родині

Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділродини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемноі позитивно, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильніпереживання. Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражаєвідкрито свої почуття. Крім того, вона сприймає відхід батька яквідмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років.Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках цедуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов івеликодушність, розлучення виявиться для дитини ще болісніше інезрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися наматір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почнезапитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і врезультаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охопленіще й бажанням помститися один одному, вони заповнюють свідомість дитинишкідливою дурницею, лаючи один одного і підриваючи тим самимпсихологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.Уцей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхуватибатьків один з одним і витягати нездорові переваги. Змушуючи їхзаперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балуватисебе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати їхнєсхвалення. Відносини дитини з товаришами нерідко псуються черезнедоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити пробатька. На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині?Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого необвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб унеї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас. Одна з найбільшрозповсюджених помилок - надмірна опіка матері над сином.Питання проструктуру родини - питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситисяцілком свідомо. Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховуватиякнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводитидо розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.

Розділ 3. Родинні виховні заходи як форми вихованні педагогічної культури батьків

Сучасна педагогічна наука виходить з положення про те, що вихованнядитини - це не лише цілеспрямоване і планомірне планування їїсвітогляду, переконань і почуттів волі і характеру, потреб і здібностей,а й адаптація до соціального середовища, її соціалізація. Важливимчинником названого процесу має стати родинна педагогіка, яка еволюційнимшляхом виробила оригінальні форми і методи впливу на підростаючуособистість. Уся суть родинної педагогіки спрямована на підготовку дітейдо самостійного життя, їхню адаптацію до природного і суспільногодовкілля. Родинно-національні та соціально-побутові традиціїзабезпечують зв'язок поколінь, засвоєння і збереження скарбівукраїнського народу, впливають на розвиток і соціальну спрямованістьдитини в сім'ї та соціальному середовищі. Саме тому особливо актуальнимє єдність родинно-шкільного виховання на базі відродження традиційукраїнської етнопедагогіки та досягнень вітчизняної та світовоїпедагогіки і формування на цій основі педагогічної культури батьків якпершо-вихователів.

З цього приводу К.Д. Ушинський зазначав: “Мистецтво виховання має туособливість, що майже всім вона здається справою знайомою й зрозумілою,а декому навіть справою легкою - і тим зрозумілішим і легшим здаєтьсявоно, чим менше людина з ним обізнана-теоретично чи практично. Майже всівизнають, що виховання вимагає терпіння дехто вважає, що для цьогопотрібні вроджена здібність і вміння, тобто навичка, але дуже мало хтоприйшов до переконання, що, окрім терпіння, вродженої здібності танавички потрібні ще й спеціальні знання...”. Продовжуючи Ушинського,відомий вітчизняний педагог В. Сухомлинський писав: “Батьківськапедагогіка - це на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів,освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями”.

За висновком В. Сухомлинського, в наші дні немає важливішого у сферівиховання завдання, ніж навчити батька та матір виховувати своїх дітей,прищепити їм високу педагогічну культуру. “Без турбот про педагогічнукультуру батьків, - писав він, - неможливо розв'язати жодного завдання,що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобтоелементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народиласявід людини, стає людиною - це фундамент, основа всієї педагогічноїтеорії та практики”. І закликав, звертаючись до вчителів: “Учіть батьків мистецтва виховання як найблагороднішої, найлюдянішої, найвищоїтворчості, як виконання високого громадського обов'язку”. З цією метоюпедагогу доцільно урізноманітнювати форми, засоби і методи співпраці зродинами учнів для підвищення рівня педагогічної культури батьків,враховуючи їх загальний розвиток, різноманітні інтереси тощо.

Однією із сфер виховання педагогічної культури батьків є організаціявчителем родинних виховних заходів. Саме родинні виховні заходи даютьзмогу активізувати батьків, з пасивних спостерігачів перетворити їх вучасників організації навчально-виховного процесу власних дітей,пізнавати інтереси і вподобання кожної сім'ї, організовувати спільнедозвілля батьків і дітей, забезпечувати спадкоємність поколінь,відроджувати звичаї і традиції нашого народу.

Висновок

Велич і красу родини в народі підносять аж до небес, як ознакуособливого авторитету й ролі в житті кожної людини. Повне щастя безсім'ї, без домашнього затишку не мислиме.Звичайно, що увага і повага до сім'ї, до роду не приходить сама по собі.Її треба виховувати. Це якраз і є той природний, надійний шлях, якимдитина змалку усвідомлює свою причетність до родини, роду, а через них- до рідного народу, української нації. Щоб визначити виховний потенціал сім'ї достатньо подивитися на дітей. Адже немає дітей, які не піддаються вихованню, є сім'ї, які не спроможні виховувати повноправних членів нашої спільноти.

Сучасна сім'я не позбавилась головних завдань, таких як закладення «фундаменту» виховання, постійна підтримка дитини, мотивування до правильних вчинків і не тільки. Батьки повинні подавати власний приклад, адже ідеалом сім'ї дитина, найчастіше, вважає власну сім'ю.

Я з певністю можу сказати, що родинне виховання відіграє дуже велику роль у формуванні і соціалізації людини. Родина - це, так би мовити, тренувальний соціум, в якому дитина аналізує поведінку людей на її певні дії. А в разі помилки, батьки завжди повинні направити дитину в потрібному напрямку так само, як у свій час направили їх.

Велику увагу слід приділяти і навчальним закладам. Вихованнягідного громадянина це організована робота батьків і навчальних закладів. Адже звичайне явище, як розбіжність поглядів вчителя і батьків, може дуже сильно пошкодити світогляд дитини. Батьки, які безперечно в очах дитини повинні мати авторитет, не згодні зі словами вчителя, якого самі ж батьки повинні ставити в авторитет перед дитиною, щоб вона слухала вчителя. Тож повинен бути певний план. Батьки повинні знати, чому вчать їх дитину в навчальному закладі, і навпаки.

Не мало важливим є і надання дитині висловлювати власну думку. Не дарма говорять, що «діти розумніші за дорослих». Дитячий розум, не забруднений соціальними шаблонами, може розглянути ситуацію з неочікуваної сторони, а це можливо буде істина.

Кожній людині потрібен той фундамент, яким є родина. Адже родина - це не тільки люди, з якими у людини є кровний зв'язок, а це ще й величезний масив знань, які передаються з покоління в покоління.

В останній час можна помічати, що не завжди кровні родичі мають право називатися сім'єю. Бо сім'я - це ті люди, які віддадуть тобі останній шматок хліба, це ті люди, які пожертвують своїм благом заради тебе, це ті люди, які підтримають в будь-якій ситуації, і найголовніше, що вони нічого не проситимуть від тебе. В такому разі, людина вже підсвідомо готово зробити для «своєї сім'ї» все.

Література

1. Грищенко С. Самовиховання молоді як основа формування професійного потенціалу [Текст] / С. Грищенко // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка: зб. наукових праць. - 2010. - Вип. 80;

2. Стельмахович М.Г. Теорія і практика українського національного виховання. - Івано-Франківськ, 1996. - 179 с.

3. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. -К.: ІЗМН, 1997. - 232с.

4. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка \Вибр. Твори. В 5-ти томах. - Т-5. -К., 1977

5. Ушинський К.Д. Вибрані педагогічні твори: у 2 т. - К.: Рад. шк., 1983. - Т. 1. 1983. - 489 с.

Размещено на Allbest.ru

...