Професійна готовність як невід'ємна складова успішної професійної діяльності особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ПРОФЕСІЙНА ГОТОВНІСТЬ ЯК НЕВІД'ЄМНА СКЛАДОВА УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Лілія Cipoxa, acn.

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Київ, Україна

Lilya Sirokha, post-graduate

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

PROFESSIONAL PREPAREDNESS AS AN INCREDIBLE COMPONENT OF SUCCESSFUL PROFESSIONAL ACTIVITY OF THE PERSON

The historical aspect and the essence of the term of readiness for work as a special mental state; a necessary and extremely important component of a successful professional life of a person is studied in the article. Readiness for a certain phenomenon helps person to adapt more quickly and to fulfill his duties more successfully. It contributes to the development of personality. The author points out that an analysis of the problem of readiness shows that the genesis of this concept is related to the development and understanding of the concept of "psychologicalreadiness for work". It can be defined as permanent (as a result of labor education) or temporary (as a result of psychological training or psychological mobilization during this period) mental condition, which is caused due to the need for work.

The question of the readiness of a specialist for professional activity is studied within such sciences as: psychology, pedagogy, philosophy. The author's determination of readiness is formulated during the conduction of the research. The author proposes to understand the readiness as a complex integrative formation, characterizing a particular mental state. It is a necessary and essential component of a successful professional life of the individual. It helps a person to adapt more quickly, to fulfill his professional duties more successfully; it promotes professional development of a specialist. Readiness includes not only professional characteristics and skills, but either personal trait.

The conclusion is made that since readiness is a dynamic value, it means that its course is determined by age, by learning experience, individual abilities of the person and so on. The author summarizes the importance of the development of psychological readiness for work during the formation of the personality of a modern specialist. It is emphasized that professional readiness cannot be the same as a subjective professional readiness.

According to the modern scientific researches the author distinguishes particular levels of professional readiness, such as: high (autonomy in setting and solving new tasks, adequacy of assessment and self-assessment of professionally important qualities, ability to effectively solve problems during time deficit, etc.); average (average level of expression of the mentioned qualities); and low (inability to set and solve complex problems independently, inadequate assessment and self-assessment of professionally important features, etc.

Keywords: readiness, personality, professional activity, personal characteristics, success, competence.

Лилия Сироха, асп.

ПРОФЕССИОНАЛЬНАЯ ГОТОВНОСТЬ КАК НЕОТЪЕМЛЕМАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ УСПЕШНОЙ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ЛИЧНОСТИ

Исследован исторический аспект и сущность термина готовности к труду как сложного интегративного образования, характеризующего особое психическое состояние, необходимую и крайне важную составляющую успешной профессиональной жизни личности, которая помогает человеку быстрее адаптироваться, успешно выполнять свои профессиональные обязанности, способствует профессиональному становлению специалиста. Обобщается значение развития психологической готовности к труду при формировании личности современного специалиста.

Постановка проблеми. Професійна діяльність - це невід'ємна складова сучасного життя людини, яка дозволяє задовольнити не лише моральні, але й матеріальні потреби людини. У процесі своєї професійної діяльності людина формує та покращує ряд важливих професійних якостей, а також проходить процес становлення особистості як спеціаліста. Професійна діяльність дає змогу відчути свою значущість для інших людей або для суспільства та отримати певну матеріальну компенсацію від цього. Тому тема успішного професійного розвитку є надзвичайно актуальною в сучасних умовах. Особливо актуальним є виокремлення певних психологічних особливостей і детермінант, які потрібні для цього. Однією з них, украй важливою та необхідною, є професійна готовність особистості.

Професійну успішність часто ототожнюють із успішністю людини в суспільстві взагалі; при цьому саме професійну готовність до праці психологи вважають важливою передумовою кар'єрної успішності. Професійна готовність фахівця є складним, багатокомпонентним, різноплановим особистісним утворенням особистості, синтезом певних особистісних здібностей та якостей, передумовою успішного початку професійного життя особистості та його подальшої професіоналізації. Саме рівнем професійної готовності працівника обумовлює якість його професійної діяльності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Зазначимо, що поняття професійної готовності вже було предметом вивчення психологів, особливо наприкінці XX от., коли завдяки науко-технічному прогресу почали з'являтися нові професії, процес професіоналізації почав стрімко набирати обертів.

У радянській та вітчизняній психології приділяється багато уваги вивченню особистості у процесі діяльності (Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Б. Ломов, Т. Ахаян, О. Беляев, А. Соколов, Є. Кузьмін, А. Реан, В. Щадриков, І. Шаршов). У зарубіжних дослідженнях проблема професійної готовності розглядається під іншим кутом - із позиції професійної мотивації, побудови кар'єри ("careerdevelopment"), професійного вигорання тощо. Одна з основних відмінностей зарубіжних і вітчизняних теорій при вивченні професійного розвитку - це використання терміна "кар'єра", що змінює парадигму розгляду професійного розвитку, висуваючи на перший план успіхи у побудові професійної діяльності. Зарубіжні дослідники (Е. Рое, Д. Сьюпер, Д. Тідеман, Дж. Холланд) часто акцентують увагу саме на успішності діяльності в кар'єрному план, уважаючи успіх необхідною складовою.

У дослідженнях вітчизняних учених професійний розвиток розглядається у тісному взаємозв'язку із особистіс- ним становленням. Так, акцентують свою увагу саме на особистісному становленні професіонала Ж. Вірна, Р. Каламаж, Н. Нємцева, Я. Радзивидло Л. Шумська. У багатьох дослідженнях поняття "готовності до професійної діяльності" порівнюють з метою і кінцевим результатом професійної підготовки. Підґрунтям цього є положення про те, що ефективність будь-якої діяльності визначається психологічною і практичною готовністю до неї (М. Дьяченко, Л. Кандибович, Н. Левітов, К. Макогон, О. Мороз,

0. Савицька, Д. Узнадзе). Також праці О. Абдуліної,

1. Беха, А. Богуш, С. Гончаренка, І. Зязюна, Г. Костюка, В. Краєвського, Н. Кузьміної, А. Маркова, І. Москальової, Н. Ничкало, О. Пономарьова, В. Свистун, Н. Середи.

Метою цієї статті є виклад та обґрунтування змісту, основних положень та підходів до розуміння поняття професійної готовності особистості.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на актуальність і велику кількість досліджень на тему професійної готовності, слід сказати, що загальноприйнятого поняття професійної готовності на сьогодні не існує. Кожен дослідник розглядає певні аспекти та психологічні особливості цього феномена.

Сам термін "готовність" виник в експериментальній психології в кінці ХІХ ст., де розглядався як настанова, психічний стан суб'єкта, що спричиняє поведінку (діяльність) певного характеру та спрямованості (О. Кюльпе, К. Макбе, Д. Узнадзе). А вже із середини ХХ ст. "готовність" починають трактувати як якісний показник саморегуляції поведінки людини (Д. Кац, Г. Оллпорт, У. Томас). Пізніше зазначений феномен був перенесений у психолого-педагогічні дослідження в контексті теорії діяльності взагалі та професійної діяльності зокрема (М. Дьяченко, Л. Кандибович, М. Левітов). [1] Інтенсифікація розв'язання проблеми професійної готовності пов'язана з іменами Дж. Брунера, Ф. Мілета (США), К. Трончера (Франція), Дж. Габріеля та інших дослідників. Найбільш дослідженою є сфера професійної готовності до педагогічної діяльності.

Зокрема, психологічна готовність до дії визначається як стан мобілізації всіх психофізичних систем організму людини, який забезпечує ефективне виконання певної діяльності. Конкретний стан готовності до діяльності визначається різнорівневими факторами, сторонами готовності: психологічними умовами готовності, фізичної підготовленістю тощо (фізичне здоров'я) [2].

Змістовий аналіз поняття "психологічна готовність" виявляє багатогранність різних підходів і трактувань цього поняття, що пояснюється різними підходами дослідників.

Поняття готовності до високопродуктивної діяльності в певній сфері праці, громадського життя Б. Ананьєв визначав, як "вияв здатностей", що виявилися та засновані на усвідомленому рішенні індивіда [3]. Е. Зеєр уважає, що психологічна готовність до професійної діяльності характеризується наявністю у фахівця знань, умінь, навичок, які дозволяють йому здійснювати свою діяльність на рівні сучасних вимог науки і техніки. [4] На думку А. Ліненко, готовність є цілісним утворенням, яке характеризує емоційно-когнітивну і вольову мобіліза- ційність суб'єкта в момент його включення в діяльність певного спрямування [5, с. 56]. К. Платонов відповідно до розробленої ним концепції про структуру особистості у підструктурі готовності виокремлює три взаємозалежні компоненти: моральну, психологічну та професійну готовність [6]. Якості, що визначають моральну готовність, автором відносить до соціально-обумовленої складової особистості, психологічну - до складової, що поєднує індивідуальні особливості психічних процесів, професійну - до досвіду особистості.

Аналіз проблеми показує, що ґенеза поняття професійної готовності пов'язана з розвитком і збагаченням поняття "психологічна готовність до праці", яке визначається як стійкий (як результат трудового виховання) або тимчасовий (як результат психологічної підготовки або психологічної мобілізації в даний період) психічний стан, обумовлений наявністю потреби в праці. Питання готовності фахівця до професійної діяльності вивчалися у межах таких наук, як психологія, педагогіка, філософія. Узагалі, цікаво, що проблема готовності була розглянута навіть ще в дослідженнях І. Павлова та Д. Узнадзе. І. Павлов отримав незаперечні наукові факти в галузі вищої нервової діяльності людини, на основі яких дійшов висновку: "Людина є, звичайно, система... яка у найвищому ступені саморегулюється, сама себе підтримує, відновлює, виправляє й навіть удосконалює себе" [7, с. 187-188]. Тобто за процес готовності людина сама відповідає, сама його формує. Д. Узнадзе вважав, що важливо усвідомити установку особистості як готовність до діяльності. Готовність не виникає без установок, у деяких випадках стан готовності й установок може збігатися [8].

Професійна готовність не завжди може бути тотожною суб'єктивній професійній підготовці, оскільки часто професійна готовність ґрунтується на суб'єктивній самооцінці особистості, присутності мотивації та бажанні працювати, у той час як професійна підготовка є більш конкретним поняттям.

Упродовж останніх десятиліть у психологічних та педагогічних дослідженнях проводилось вивчення феномена готовності людини до діяльності взагалі. На думку вчених, стан готовності є необхідною, базовою умовою успішного здійснення будь-якої діяльності, її складовою, яка формується. У психології навчання рівень готовності взагалі розглядається як фактор, який суттєво впливає на саме навчання (Баканли, 2002) [9].

У зарубіжних дослідженнях (А§каг & итау, 2002; Azar, 2010) наголошується на концептуальному взаємозв'язку здатності виконувати службу або обов'язок, компетентності (MNE, 2002) і готовності. Виявлено також очевидний зв'язок між рівнем готовності та самоефек- тивності, яка визначається як самостійне судження або переконання окремих осіб щодо їхніх можливостей керувати майбутніми труднощами [10].

У сучасній психологічній науці наявна значна кількість класифікацій стадій професійного становлення професіоналізму особистості та діяльності. Готовність - це свого роду показник діяльності особистості, міра її професійної компетентності. Формування готовності до професійної діяльності відбувається у процесі професійної освіти, що робить цей етап професійної підготовки надзвичайно важливим.

З метою уніфікації означених підходів М. Дьяченко і Л. Кандибович запропонували розрізняти загальну й ситуативну готовність, розуміючи під першою стійку характеристику особистості, що є передумовою успішного виконання діяльності, а під іншою - психофізіологічний стан, який відповідає умовам виконання діяльності в конкретній обстановці. "Крім готовності як психічного стану, існує й виявляється готовність як стійка характеристика особистості. Її називають по-різному: підготовленістю, тривалою або стійкою готовністю. Вона діє постійно, її не треба кожного разу формувати у зв'язку із завданнями діяльності. Виявляючись завчасно сформованою, ця готовність - визначальна передумова успішної діяльності" [11].

Безумовно, формування готовності до професійної діяльності відбувається у процесі професійної підготовки молодого фахівця, тому часто поняття "готовності" та "підготовки" розглядаються як взаємопов'язані або навіть тотожні. Тож не дивно, що поняття "підготовка" і "готовність" розглядаються більшістю науковців як взаємопов'язані та взаємозумовлені. Так, В. Ковальов під підготовкою розуміє "динамічний процес, кінцевою метою якого є формування такої професійної якості як готовність", а на думку К. Дурай-Новакової, професійна підготовка до практичної діяльності - це не що інше, як формування готовності до неї [12] Дещо ширше трактування співвідношень між поняттями "готовність" і "підготовка" ми зустрічаємо у Л. Кадченко, яка зауважує: "Професійна готовність - це не тільки результат, але й мета професійної підготовки, початкова й основна умова реалізації можливостей кожної особистості", що зумовлює діалектичний характер готовності" [13, с. 18].

Як уже зазначалось, готовність людини до праці розглядається по-різному залежно від специфіки професійної діяльності. Більшість авторів пояснюють готовність через сукупність мотиваційних, пізнавальних, емоційних і вольових якостей особистості та загальний психофізіологічний стан, що забезпечує актуалізацію можливостей; спрямованість особистості на виконання певних дій [14]. Крім того, підкреслимо, що поняття готовності - це не ригідна або стала величина, оскільки особистість перебуває у постійному розвитку. При цьому саме професійна готовність забезпечує постійне безперервне зростання особистості, вона супроводжує людину протягом усього професійного життя. Саме цей аспект професійної готовності є найбільш перспективною проблемою дослідження в сучасних умовах, оскільки спеціаліст має вдосконалюватися упродовж життя, набувати нових ком- петенцій, а часом і змінювати свою спеціалізацію.

При цьому розуміння професійної готовності як самостійного психічного явища [12] дозволяє розглядати її як вибіркову та прогнозовану активність особистості на етапі її підготовки до певної діяльності, яка виникає з моменту визначення людиною мети діяльності на основі усвідомлених потреб і мотивів. Готовність - це не тільки властивість чи ознака окремої особистості, це концентрований показник діяльності суті особи. У подальшому готовність розвивається внаслідок вироблення особистістю плану, настанов і моделей майбутніх дій. Готовність у завершальній стадії реалізується у предметних діях, які відповідають чітко визначеним засобам і способам діяльності. Науковці наголошують, що стан психологічної готовності має складну динамічну структуру, виражає сукупність інтелектуальних, емоційно- вольових і мотиваційних складових психіки людини в їхньому співвідношенні з умовами, що виникли, і майбутніми завданням [12].

Розглядаючи феномен психологічної готовності, М. Дьяченко та Л. Кандибович обґрунтовують у її структурі компоненти:

* мотиваційний - охоплює професійні установки, інтереси, прагнення виконувати професійну роботу. Його основою є професійна спрямованість (особисте прагнення людини застосувати свої знання в обраній професійній сфері), в якій виражається позитивне ставлення до професії, нахил та інтерес до неї, бажання вдосконалювати свою підготовку тощо. Стійкість, глибина і широта професійних інтересів і педагогічних ідеалів визначається професійною спрямованістю. Ступінь сформованості професійного інтересу визначає характер роботи майбутнього фахівця над собою з метою використання своїх можливостей і здібностей;

• орієнтаційний, основою якого є професійна етика, професійні ідеали, погляди, принципи, переконання, готовність діяти відповідно до них. Ядро орієнтаційного компоненту - ціннісні орієнтації особистості, глибина професійного світогляду. Його основними структурними одиницями є узагальнені професійні знання, погляди, переконання, принципи і готовність діяти у практичних ситуаціях відповідно до них;

• до пізнавально-операційного компоненту психологічної готовності входить професійна спрямованість уваги, уявлень, сприймання, пам'ять, мислення, здібності, знання, дії, операції та заходи, необхідні для успішного здійснення професійної діяльності. Цілеспрямоване формування професійної уваги, пам'яті, уявлення є важливим фактором підвищення психологічної готовності. Серед якостей пізнавально-операційного компонента готовності значне місце посідає професійне мислення. Воно виражається в умінні виявляти ситуації, явища, факти, розпізнати, моделювати їх, спрогнозовувати можливі наслідки;

• емоційно-вольовий, який характеризує почуття, вольові процеси, що забезпечують успішний перебіг і результативність діяльності педагога; емоційний тонус, емоційна сприйнятливість, цілеспрямованість, самовладання, наполегливість, ініціативність, рішучість, самостійність, самокритичність, самоконтроль. Серед вольових якостей, які забезпечують психологічну готовність до професійної діяльності, виокремлюють, зокрема, цілеспрямованість (скерованість у роботі на певну мету), самовладання і витримка (збереження самоконтролю в будь-якій ситуації), наполегливість (тривале збереження зусиль при досягненні поставленої мети), ініціативність (готовність і вміння виявляти творчий підхід до вирішення проблем, самодіяльність при виконанні професійних функцій), рішучість (своєчасно приймати продумані рішення і без зволікань приступати до їх виконання), самостійність (відносна незалежність від зовнішніх впливів), самокритичність (вміння зауважувати свої помилки, неправильні дії та прагнення їх виправити) [12].

Тобто, як ми бачимо, поняття готовності включає в себе не лише професійні навички або уміння, але й певні особистісні риси.

Дослідники зазначають, що готовність до діяльності містить такі складові, як "усвідомлені та неусвідомлені настанови, моделі ймовірної поведінки, визначення оптимальних способів діяльності, оцінювання своїх можливостей відповідно до очікуваних складнощів і необхідність досягнення певного результату" [15].

П. Горностай виділив чотири підструктури психологічної готовності до діяльності: професійну спрямованість; професійну самосвідомість особистості; професійні знання, навички і вміння; професійно важливі особистісні якості [16].

За Д. Клімовою, структурними компонентами мотиваційної готовності до професійної діяльності виступають: задоволеність здійсненим професійним вибором, професійна самовизначеність, бажання працювати у майбутньому за фахом, що мотивується зацікавленістю змістом власної професійної діяльності; сформований комплекс стійких мотивів тощо [17].

Стан готовності до діяльності розпочинається з постановки мети та формується на основі потреб і мотивів. Наступним кроком є розроблення плану (установки, моделі) діяльності, тобто людина починає втілювати "готовність" у предметні дії, використовує засоби і способи діяльності, фіксує проміжкові результати діяльності, порівнює їх із поставленою метою, вносить корективи. Рушійною силою цього процесу є домінуючий мотив [18].

Дослідження свідчать, що психологічна готовність до конкретної професійної діяльності має специфічні змістові та структурні особливості. І ще на етапі професійного навчання студентів обов'язково потрібно враховувати ці особливості.

Оскільки рівень готовності є динамічною величиною, то його перебіг зумовлюється віком, досвідом навчання, індивідуальними можливостями тощо. Відповідно до досліджень В. Моляко, виокремлено рівні професійної готовності: високий (самостійність у постановці й розв'язанні нових задач, адекватність оцінки та самооцінки професійно важливих якостей, здатність до ефективного вирішення задач в умовах дефіциту часу тощо); середній (середній рівень вияву наведених якостей); низький (невміння самостійно ставити і розв'язувати складні задачі, неадекватна оцінка та самооцінка професійно важливих особливостей тощо) [19].

Висновки. Отже, підсумовуючи усе вищезгадане можна говорити, що готовність - це особливий психічний стан, необхідна і вкрай важлива складова успішного професійного життя особистості. Вона допомагає людині швидше адаптуватися, успішно виконувати свої професійні обов'язки, сприяє професійному становленню спеціаліста. Багато дослідників уважають, що поняття готовності - це складне інтегративне утворення, яке складається з певних компонентів. Готовність включає в себе не лише професійні характеристики та уміння, а й особистісні риси. У статті проаналізовано історичний аспект і сутність терміну готовності до праці. Розвиток психологічної готовності до праці - це невід'ємна складова особистісного розвитку людини, тому дослідження психології готовності сучасного спеціаліста до професійної діяльності є надзвичайно важливим, оскільки дає уявлення про механізми і умови послідовних особистісних перетворень.

Список використаних джерел