Іншомовна освіта у зарубіжних країнах: головні вектори української педагогічної історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ІНШОМОВНА ОСВІТА У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ГОЛОВНІ ВЕКТОРИ УКРАЇНСЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Гарапко Любов Іванівна,

аспірант,

У статті визначено основні вектори і тенденції розвитку історіографії української педагогічної науки з вивчення іншомовної освіти у зарубіжних країнах. Показано, що предметне дослідження цієї проблеми розпочалося у другій половині 1990-х рр., у 2004 - 2007рр. значно посилилася увага до її вивчення, за наступного десятиліття відбувся справжній бум у науковому осмисленні означеного феномену. Це зумовило розширення тематичного спектру досліджень та посилення їхньої міждисциплінарної спрямованості.

Ключові слова: педагогічна наука, педагогічна компаративістика, історіографія педагогічної науки, зарубіжна освіта, іншомовна освіта, зарубіжні країни, лінгвістика.

В статье определены основные векторы и тенденции развития историографии украинской педагогической науки по изучению иноязычного образования в зарубежных странах. Показано, что предметное исследование этой проблемы началось во второй половине 1990-х гг., в 2004 - 2007 гг. значительно усилилось внимание к ее изучению, в последующее десятилетие произошел настоящий бум в научном осмыслении указанного феномена. Это обусловило расширение тематического спектра исследований и усиление их междисциплинарной направленности.

Ключевые слова: педагогическая наука, педагогическая компаративистика, историография педагогической науки, образование, иноязычная образование, зарубежные страны, лингвистика.

The main vectors and development trends of the historiography of Ukrainian pedagogical science for the study of foreign language education in foreign countries have been identified in the article. It has been shown that a substantive study of this problem began in the second half of the 1990s., in 2004 - 2007, attention to its study increased significantly, over the next decade there was a real boom in the scientific understanding of this phenomenon. This led to the expansion of the thematic spectrum of research and the strengthening of their interdisciplinaryfocus of research at the intersection of pedagogy, linguistics and other areas of knowledge. It has been found out that in the 2000s Ukrainian scientists began to substantively study the theoretical and organizational-methodological foundations of teaching foreign languages at different levels of foreign school education. This process was caused by pragmatic motives, therefore, foreign experience was comprehended primarily from the standpoint of its application in the Ukrainian educational space. This led to an aspect-selective approach to its study, therefore, foreign language education was conceptualized not as a separate phenomenon of pedagogy and linguodidactics, but fragmentarily, for purely utilitarian purposes. Against this background, the number of studies on pedagogical comparative studies on the development of foreign language education in individual countries, mainly in the Western European region, grew. Two important trends of the historiographic process of studying foreign language education have been identified. The first concerns the attempt to systematically comprehensively study the history, theory and practice of the development of foreign language education in the European educational space and in individual countries. The second dominant trend manifested itself in the research related topics, found its manifestation in the study of the development offoreign language education in different parts of the educational system (primary, first and second degrees of secondary school education, higher education, adult education) and individual components, directions of language education and strategy.

Key words: pedagogical science, pedagogical comparative studies, historiography of pedagogical science, foreign education, foreign language education, foreign countries, linguistics.

історіографія освіта іноземна мова

Постановка проблеми. Динамічні процеси інтеграції України в європейський культурний простір актуалізують потребу вивчення і творчого використання зарубіжного досвіду у різних царинах національної системи освіти і науки. На це орієнтують базові законодавчі акти «Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.» (2013), Закон України «Про вищу освіту» (2014), Закон України «Про освіту» (2017) та ін. Вони чітко декларують євроінтеграційні прагнення нашої держави та спрямовують структурну перебудову національної освітньої системи щодо її відкритості, орієнтованості на формування готовності учених-педагогів і освітян-практиків до інноваційної діяльності, яка відповідає пріоритетам розширення міжнародного співробітництва. Важливу роль у реалізації цих завдань може відіграти ґрунтовне вивчення досвіду розвитку іншомовної освіти у зарубіжних країнах.

Аналіз актуальних досліджень і публікацій. Проблему розвитку зарубіжної іншомовної освіти українські вчені аспектно розробляють у різних науково-дослідницьких і змістовно- тематичних ракурсах: методології педагогічної компаративістики (О. Заболотна, К. Корсак, Н. Лавриченко, О. Локшина, З. Малькова, Л. Пуховська та ін.); впливу глобалізації на формування світового освітнього простору (Г. Бутенко, В. Кремень, М. Згуровський,

І.Зязюн та ін.); розвитку вищої і професійної освіти в окремих країнах світу (Н. Абашкіна, А. Василюк, В. Жуковський, М. Євтух, Н. Ничкало, Б. Фуртак та ін.), становлення безпосередньо іншомовної освіти у країнах Європи, Америки, інших регіонів (О. Авксентьєва, Р. Антонюк, В. Базова, О. Першукова, Н. Шеверун та ін.). Утім, не було проведено цілісного предметного аналізу історіографічного доробку з означеної проблеми.

Мета статті: визначення основних векторів і тенденцій розвитку української педагогічної історіографії з вивчення іншомовної освіти у зарубіжних країнах.

Результати дослідження. Предметне осмислення історії, теорії і практики вивчення іноземних мов у зарубіжних країнах в історіографії української педагогічної науки розпочалося у другій половині 90-х рр. ХХ ст. З'ясовуючи ґенезу осмислення цього феномену, слід відзначити, що в Україні, як й усьому пострадянському просторі, в його основі лежали прагматичні мотиви у вигляді систематизації іноземного досвіду для його використання у переорієнтації навчального процесу на посилене вивчення іноземних мов.

На такому тлі у науковців кристалізувалося розуміння іншомовної освіти як засобу міжкультурної взаємодії та необхідності організації навчання іноземних мов як процесу взаємопізнання різних культур. Як наслідок, на перетині ХХ - XXI ст. відбулося розширення предметної галузі «іноземна мова» до рівня «іншомовна освіта», а модернізація мети вивчення іноземної мови (задля формування здатності до міжнаціональної комунікації) призвела до заміни об'єкта наукового і дидактичного вивчення «мови» на категорію «лінгвокультура».

Історіографічний аналіз масиву тематичних праць, що у середині 90-х рр. ХХ ст. - 2003 р. історіографічний процес вивчення зарубіжної іншомовної освіти розгортався у двох взаємопов'язаних площинах. Першу представляють різновидові публікації педагогів і лінгводидактів, в яких проблема розвитку іншомовної освіти у зарубіжних країнах досліджувалася опосередковано, у різних предметних ракурсах. Його розмаїття увиразнює репрезентативна вибірка у вигляді дисертаційних праць (В. Плахотник та ін.), статейних матеріалів (О. Бєляєв, А. Богуш, М. Вашуленко, С. Гапонова, О. Коваленко, О. Локшина, Є. Спіцин та ін.), навчальних посібників (В. Редько, С. Ніколаєва, Т.Шкваріна та ін.) тощо. Вони розкривають різні аспекти іншомовної освіти (зміст, інноваційні методики і технології організації навчального процесу і т. ін.) у закладах початкової, середньої, вищої освіти України в контексті адаптації європейського досвіду, зокрема наслідування зарубіжних моделей оцінювання знань, вмінь і навичок іншомовного спілкування учнів і студентів та ін.

Друга історіографічна площина стосується студій безпосередньо присвячених різним аспектам розвитку зарубіжної іншомовної освіти. Вона також представлена значною кількістю праць в українському науково-педагогічному і лінгвістичному просторі. Як приклад, відзначимо вибірку статейних матеріалів із часописів «Іноземні мови в навчальних закладах» за 2004 - 2007 рр. (А. Басіна, О. Карп'юк, М. Короденко, Г. Крючков, А. Несвіт,

А.Пархоменко, О. Петрушкова та ін.), «Рідна школа» (Г. Артемчук та ін.), «Педагогічні науки» (І. Бажанова та ін.), а також монографічні роботи з етнолінгвістики (І. Голубовська), про мовну картину світу А. Погрібний) та ін.

Саме 2004 - 2007 рр., згідно з нашим аналізом, стали свого роду рубіжними і переломними в історіографічному процесі української педагогічної науки. У цей час посилилася, а в наступні роки прогресувала тенденція щодо збільшення кількості та розширення тематично-змістового спектру праць з проблем розвитку іншомовної освіти у зарубіжжі. При цьому у переважній більшості вони фокусували на освітній політиці Ради Європи та базових документах різних інституцій ЄС, які визначали шляхи і параметри реформування іншомовної освіти у країнах, що належали до цих об'єднань. З таких позицій їхній досвід вчені екстраполювали на модернізацію навчального процесу з вивчення іноземних мов в освітніх закладах України.

Спільним для означеної групи праць стало обстоювання парадигми взаємообумовленості мовної та освітньої політики, яка витікала з концептуальних освітніх документів Європарламенту, Європейської комісії, Ради Європи, інших інституційних структур ЄС. Вони стали базовою основою для розробки національного законодавства у галузі освіти країн-членів Євросоюзу (а з 2005 р. і України) та розвитку їхніх освітніх систем, зокрема й у галузі іншомовної освіти. Стрижневе значення мали методологічні засади двох концептуальних документів - «Європейський Мовний Портфоліо» (1998 - 2000) і «Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти» (2001), які стали базою для розробки освітніх термінологічних систем країн ЄС та за певними критеріями визначали рівні іншомовної компетентності їхніх громадян. Розширенню доступу до цих матеріалів українських науковців і освітян-практиків сприяли їхні україномовні публікації, які також супроводжуються Грунтовним науково-методичним аналізом основних положень та рекомендаціями до практичного застосування [3; 4].

Історіографічний аналіз масиву наукових студій виявив, що у 2010-2013 рр. відбувся справжній «бум» дослідження іншомовної освіти у зарубіжних країнах. Його динаміку і країнознавчий вектор увиразнює поява понад десяти дисертаційних досліджень - докторських (О. Кузнецова (2003), М.Тадеєва (2011), А. Гаманюк (2013), В.Махінов (2013) і кандидатських (О. Першукова (2002), А.Нікітченко (2004), Л. Гульпа (2007); Л. Заблоцька (2010), І.Шестопалова (2010); В. Смелянська (2011), Л. Мовчан (2012), Л. Товчигречка (2012 р.), О. Максименко (2013) та ін. Поряд із цими спеціальними комплексними студіями, на яких зосереджуємо основну увагу, активізувалося вивчення іншомовної освіти закордоном у різних тематичних ракурсах, зокрема реформування національних освітніх систем зарубіжних країн, професійної підготовки вчителів іноземних мов, розвитку різних ланок шкільної системи тощо.

Багатошаровий характер розвитку зарубіжної іншомовної освіти зумовив складну архітектоніку історіографії цієї проблеми. Доволі продуктивним для її вивчення вважаємо синтезований «персоналістсько-перехресний» підхід, який дозволяє, з одного боку, показати оригінальні здобутки кожного вченого, з іншого, узагальнити й увиразнити основні підходи до вивчення її окремих аспектів та показати здобутки і прогалини у дослідженні цього феномену.

З таких позицій визначаємо дві важливі тенденції означеного історіографічного процесу, які, хоча й розвивалися паралельно, накладалися одна на одну. Перша стосується намагання системно комплексно дослідити історію, теорію і практику розвитку іншомовної освіти у європейському освітньому просторі та в окремих країнах. Ці виявилося у роботах М. Тадеєвої, яка здійснила системний порівнювальний аналіз сучасного розвитку шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи [11]; В. Гаманюк, яка дослідила розвиток теорії та практики зарубіжної освіти у Німеччині в контексті загальноєвропейських інтеграційних процесів [1]; О. Кузнєцової, яка системно дослідила мовну освіту у середніх і вищих закладах освіти Великої Британії в другій половині ХХ ст. [5]; Л. Гульпи, яка показала тенденції розвитку іншомовної освіти і оригінальні методики її викладання в середній школі Угорщини [2]; Л. Мовчан, яка представила комплексний аналіз змісту шкільної іншомовної освіти у Швеції [7] та ін.

Друга взаємопов'язана та загалом домінуюча тенденція виявилася у звуженні тематики досліджень, що знайшло прояв у вивченні іншомовної освіти в різних ланках освітньої системи (початковий, перший і другий ступені середньої шкільної освіти, вища освіта, освіта дорослих) та окремих компонентів, напрямів мовної освіти і стратегії зарубіжних країн. Вона знайшла відображення у дисертаційних роботах О. Максименко (2013) про організаційно-педагогічні засади професійно-орієнтованого навчання іноземних мов у країнах Європейського Союзу [6]; О. Першукової (2002) про розвиток соціально-культурного компонента змісту навчання іноземних мов в європейській шкільній освіті [9]; В. Смелянської (2011) про тенденції розвитку раннього навчання іноземним мовам у початкових школах США [10];

В.Товчигречки (2012) про двомовну освіту в університетах США [12]; О. Шестопалової (2010) про індивідуалізацію навчання іноземних мов у вищій школі Великої Британії [13] та ін.

У цих дослідженнях виявився вже згадуваний характерний для української історіографії «однобічний» територіальний вектор, який в регіональному відношенні фокусує на країнах Євросоюзу, а в лінгвокраїнознавчому - на Великій Британії, США і Німеччині. Акцентування на західноєвропейському освітньому просторі призвело до що основні стандарти, які визначають рівень і якість іншомовної освіти стали розглядатися, типологізуватися, оцінюватися, зіставлятися головним чином на основні параметрів визначених у рамкових документах Болонського процесу. Утім, такий підхід не вичерпує розмаїття феномену іншомовної освіти, адже поряд з державами ЄС і США, значний досвід з її розвитку нагромадили Австралія, Китай, країни Азії та пострадянського простору тощо.

Ще однією характерною рисою досліджень про розвиток іншомовної освіти у зарубіжжі стало поєднанням історико- педагогічних та лінгводидактичних компонентів. Вони будуються на методологічних парадигмах порівняльної педагогіки, що орієнтують на вивчення іншомовної освіти в широкому контексті етноісторичних і внутрішніх суспільно-політичних й соціокультурних процесів в окремих країнах, які тісно взаємозв'язані з міжрегіональними і міжнаціональними детермінантами глобалізаційного простору. При цьому домінує підхід, згідно з яким іншомовна освіта розглядається як складова загальної освіти, а результати її упровадження виявляються у процесі розвитку, навчання і виховання особистості засобом іноземної мови.

У контексті предмету своїх досліджень українські науковці осмислюють, систематизують, інтерпретують теоретичні концепції та методологічні засади дослідження іншомовної освіти, нагромаджені у науковому доробку вітчизняних і зарубіжних педагогів, лінгвістів, представників інших галузей знань. У них загалом скристалізувалося розуміння того, що ця проблема може продуктивно осмислюватися лише міждисциплінарному рівні, що інтегрує здобутки педагогіки і лінгводидактики (зокрема методики викладання іноземних мов), а також філософії, психології, етнології, культурології, інших суміжних наук.

Як приклад, відзначимо ґрунтовне дослідження М. Тадеєвої «Розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи» (2010). З означених вище позицій у ньому здійснено класифікацію наукових шкіл, які справляють вирішальних вплив на формування парадигми іншомовної освіти у європейських країнах та схарактеризовано три важливі теоретичні конструкти щодо оволодіння нею у вигляді контрастивної теорії (вивчення мовних процесів і явищ шляхом зіставлення двох або більше мов на синхронному рівні), теорії ідентичності та міжмовної теорії. Учена визначила і проаналізувала головні компоненти (лінгвістичний, психологічний, методологічний, культурологічний), які складають єдине ціле ефективної системи іншомовної освіти та показала, що вони по різному реалізуються в шкільній практиці окремих країн членів Радц-Європи [11, с. 65-129].

У руслі предмету і завдань свого дослідження М. Тадеєва обґрунтувала авторську концептуальну парадигму осмислення іншомовної освіти, що ґрунтується на компетентнісному підході. Стверджуючу що основним об'єктом оволодіння іноземною мовою є низка компетенцій (комунікативна, етнокультурна, лінгвістична, лінгвокраїнознавча), вчена доводить, що кінцевим результатом підвищення рівня шкільної іншомовної освіти і лінгвокультури має стати формування міжкультурної компетентності та здібності особистості до міжкультурної комунікації [11].

На основі синтезу західноєвропейських і вітчизняних філософських,психолого-педагогічних,мовознавчих,

культурологічних джерел оригінальну соціокультурну концепцію формування мовної особистості запропонував В. Махінов. Представивши мовні стратегії формування європейського простору у другій половині XIX -- на початку ХХ ст. у вигляді головних лінгвістичних шкіл (Женевської, Французької, Німецької, Празької), вчений порівняв їх із вітчизняною та російською лінгвосоціокультуними традиціями. На цій основі здійснено системний комплексний аналіз підходів, теорій, рефлексій мовної особистості як найважливішого понять міжкультурної комунікації, що окреслює сукупність властивостей людина, яка може самореалізуватися в діалозі культур [7].

Результати цих дослідження мають важливе теоретичне значення для пізнання процесу формування мовної особистості у мультикультурному освітньому просторі та розуміння принципів й умов його організації в освітньому закладі задля формування як у педагога, так і в особи, що навчається відповідних професійних і життєвих компетентностей.

Висновки і перспективи подальших досліджень.

Проведений історіографічний аналіз показує домінуючу наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. тенденцію щодо нарощування масиву конкретно-тематичних досліджень, присвячених розвитку іншомовної освіти у зарубіжних країнах переважно західноєвропейського регіону. Серед їхніх авторів сформувалося розуміння того, що ця проблема може продуктивно осмислюватися лише на міждисциплінарному рівні, входячи зі здобутків педагогіки, лінгводидактики, інших суміжних наук. На такому тлі відбувся перехід від прагматично-утилітарного підходу до вивчення проблеми, орієнтованого на застосування зарубіжного досвіду в українському освітньому просторі, до цілісного осмислення цього феномену як важливої складової державних освітніх систем, основного засобу міжкультурного діалогу та важливого чинника формування особистості, здатної самореалізуватися у сучасному глобалізаційному світі.

Подальшого дослідження потребує доробок українських учених, що відображає використання ефективних методик і технологій вивчення іноземних мов у зарубіжних країнах для творчого використання цього досвіду в теорії і практиці вітчизняної педагогічної науки та організації навчального процесу у закладах освіти України.

Список використаних джерел

1. Гаманюк В.А. Іншомовної освіта Німеччині в контексті загальноєвропейських інтеграційних процесів: теорія і практика: монографія. Кривий Ріг: Видавничий дім, 2012. 376 с.

2. Гульпа Л.Ю. Тенденції розвитку іншомовної освіти у середніх навчальних закладах Угорської Республіки: дис... канд. пед. наук:

13.0. 01 / Прикарпат. нац. ун-т. Івано-Франківськ, 2007. 231 с.

3. Європейське Мовне Портфоліо. Методичне видання / уклад. О.Д. Карп'юк. Тернопіль : Лібра Терра, 2008. 112 с.

4. Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / наук. ред. С.Ю. Ніколаєва. Київ: Ленвіт, 2003. 273 с.

5. Кузнецова О.Ю. Розвиток мовної освіти у середніх і вищих навчальних закладах Великої Британії другої половини ХХ ст.: автореф. дис д-ра пед. наук: 13.00.01. Харків, 2003. 43 с.

6. Максименко О.Л. Організаційно-педагогічні засади професійно-орієнтованого навчання іноземних мов у країнах Європейського Союзу: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Київ, 2013. 305 с.

7. Махінов В.М. Становлення мовної особистості в історії розвитку європейського соціокультурного освітнього простору. Київ: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2012. 428 с.

8. Мовчан Л.Г. Розвиток змісту шкільної іншомовної освіти в Королівстві Швеція: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Київ, 2012. 223 с.

9. Першукова О.О. Розвиток соціально-культурного компонента змісту навчання іноземної мови в європейській шкільній освіті: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01 / Ін-т. педагогіки АПН України. Київ, 2002. 220 с.

10. Смелянська В.В. Тенденції розвитку раннього навчання іноземних мов у початкових школах США: дис. ... канд. пед. наук:

13.0. 01. Ніжин, 2011.262 с.

11. Тадеєва М.І. Розвиток сучасної шкільної іншомовної освіти в країнах-членах Ради Європи: монографія. Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010. 432 с.

12. Товчигречка Л.В. Двомовна освіта в університетах США (кінець ХХ - початок XXI століття): дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Суми, 2012. 252 с.

13. Шестопалова І.О. Індивідуалізація навчання іноземних мов у вищій школі Великої Британії: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Київ, 2010. 232 с.

References

1. Hamaniuk, V.A., 2021. InshomovnoiosvitaNimechchynivkontekstizahalnoievropeiskykhintehratsiinykhprotsesiv: teoiiiaipraktyka: monohrafiia.[ Foreign language education in Germany in the context of pan-European integration processes: theory and practice: monograph]. Kryvyi Rih: Publishing House, 376 p.

2. Hulpa, L.Iu., 2007. Tendentsii rozvytku inshomovnoi osvity u serednikh navchalnykh zakladakh Uhorskoi Respubliky: [Development trends of foreign language education in secondary schools in the Republic of Hungary] diss. ped. Sciences: 13.00.01 / Carpathians. nat. Univ. Ivano-Frankivsk, 231 p.

3. Karpyuk, O.D. , 2008. Ievropeiske Movne Portfolio.[European Language Portfolio]. Methodical publication / style. Ternopil: Libra Terra,

112 p.

4. Nikolaieva, Yu. S., 2003. Zahalnoievropeiski rekomendatsii z movnoi osvity: vyvchennia, vykladannia, otsiniuvannia[Pan-European recommendations for language education: study, teaching, assessment] / science. ed. Kyiv: Lenwith, 273 p.

5. KuznietsovaO.Iu., 2003. RozvytokmovnoiosvityuserednikhivyshchykhnavchalnykhzakladakhVelykoiBrytaniidruhoipolovynyXX

st[Development of Language Education in Secondary and Higher Education in Great Britain in the Second Half of the 20th Century]: author. diss

Dr. Ped. Sciences: 13.00.01. Kharkiv, 43 p.

6. Maksymenko O.L., 2013. Orhanizatsiino-pedahohichni zasady profesiino-oriientovanoho navchannia inozemnykh mov u krainakh Yevropeiskoho Soiuzu[Organizational and pedagogical principles of vocational foreign language learning in the European Union]: diss. ... Cand. ped. Sciences: 13.00.01. Kyiv, 305 p.

7. Makhinov V.M. , 2021.Stanovlennia movnoi osobystosti v istorii rozvytku yevropeiskoho sotsiokulturnoho osvitnoho prostoru[Becoming a linguistic personality in the history of the development of the European socio-cultural educational space]. Kyiv: Publishing House of NP Drahomanov, 428 p..

8. Movchan L.H., 2013. Rozvytok zmistu shkilnoi inshomovnoi osvity v Korolivstvi Shvetsiia[Content Development of School Foreign Language Education in the Kingdom of Sweden]: Diss. ... Cand. ped. Sciences: 13.00.01. Kyiv, 223 p.

9. Pershukova O.O., 2002. Rozvytok sotsialno-kulturnoho komponenta zmistu navchannia inozemnoi movy v yevropeiskii shkilnii osviti [Development of the socio-cultural component of foreign language teaching in European school education]: dissertation. ... Cand. ped. Sciences:

13.0. 01 / Inst. pedagogy of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. Kyiv, 220 p.

10. Smelianska V.V., 2011. Tendentsii rozvytku rannoho navchannia inozemnykh mov u pochatkovykh shkolakh SShA[ Development trends of Early Foreign Language Teaching in US Elementary Schools]: Dis. ... Cand. ped. Sciences: 13.00.01. Nizhin, 262 p.

11. TadeievaM.I., 2010. Rozvytoksuchasnoishkilnoiinshomovnoiosvityvkrainakh-chlenakhRadyYevropy: monohrafiia. Ternopil[The Development of Modern School Foreign Language Education in the Council of Europe Member States]: A Monograph. Ternopil: The Educational Book - Bogdan, 432 p.

12. Tovchyhrechka L.V., 2012. Dvomovna osvita v universytetakh SShA (kinets KhKh - pochatok XXI stolittia)[ Bilingual Education at US Universities (End ofXX - Beginning ofXXI Century)]: diss. ... Cand. ped. Sciences: 13.00.01. Sumy, 252 p.

13. Shestopalova I.O., 2010. Indyvidualizatsiia navchannia inozemnykh mov u vyshchii shkoli Velykoi Brytanii[The Individualization of Foreign Language Teaching at a Higher School of UK]: Diss. ... Cand. ped. Sciences: 13.00.01. Kyiv, 232 p.

Размещено на Allbest.ru