Освіта для сталого розвитку як філософська парадигма системних освітніх змін

Размещено на http://www.allbest.ru/

освіта педагогічний постнекласичний

Стаття з теми:

Освіта для сталого розвитку як філософська парадигма системних освітніх змін

Карпань І. С., доцент кафедри гуманітарної освіти комунального закладу вищої освіти, «Дніпровська академія неперервної освіти» Дніпропетровської обласної ради, кандидат філософських наук (Україна, Дніпро)

У роботі на основі міждисциплінарного та метапарадигмального підходів з домінуванням системного аналізу та культурологічного підходу здійснено дослідження освіти для сталого розвитку як наукового об'єкта, що об'єднує предметність філософії освіти та педагогіки. Дано узагальнюючий аналіз наявних підходів до розуміння освіти для сталого розвитку. Зроблено висновок, що досліджуваний феномен виступає як інтегральний конструкт, який може використовуватися для системного аналізу змін в освіті постнекласичного зразка. Показано, що основні напрями розвитку освіти визначаються засадами суспільства сталого розвитку та відображенням цих засад в освітній сфері. Акцентовано взаємозв'язок формування безпечного та сприятливого для розвитку людини середовища та змін в сучасній освіті, а також напрямів реалізації освіти для сталого розвитку у конкретних педагогічних репрезентаціях.

Ключові слова: освіта для сталого розвитку, екологічна освіта, глобалізація, особистість, комунікація, філософія.

In the work on the basis of interdisciplinary and metaparadigmal approaches, dominated by systematic analysis and cultural approach, the study of education for sustainable development as a scientific object, combining the subject of philosophy of education and pedagogy, is carried out. A generalized analysis of existing approaches to understanding education for sustainable development is given. It is concluded that the phenomenon under study acts as an integral construct that can be used for systematic analysis of changes in the formation of the post-classical pattern. It is shown that the basic directions of development of education are determined by the principles of the society of sustainable development and reflection of these principles in the educational sphere. The interconnection of forming a safe and environmentally friendly environment and changes in modern education is emphasized, as well as directions of realization of education for sustainable development in specific pedagogical representations.

Keywords: education for sustainable development, environmental education, globalization, personality, communication, philosophy.

Постановка проблеми

Сучасна освіта для сталого розвитку є гармонічним доповненням гуманістичної освіти у тій частині. Що відноситься до взаємодії людини та навколишнього середовища. Сьогодні, як і завжди, існує потреба у максимізації гуманізаційних процесів у різних сферах людської життєдіяльності. Однак поряд з цим в освіту приходять і нові пріоритети, які відображають процеси глобалізації та необхідність гармонізувати стосунки по лінії людина - природа. Відповідно у центрі уваги освіти для сталого розвитку виявляються проблеми оптимальної організації середовищ буття людства загалом та кожної людини зокрема.

Стан дослідження проблеми. З природничих наук та загально філософської методології до філософії освіти та педагогіки інкорпоровано системний підхід щодо вивчення людини у контексті взаємодії з природним середовищем і розгляду біосфери (та ноосфери) як живих організмів. Особливе значення має комп'ютерне моделювання наслідків техногенного розвитку людства, яке дає підстави прогнозувати глобальну катастрофу планетарного масштабу як наслідок непродуманої діяльності людини. Починаючи з 1970-х років, коли вийшов знаменитий звіт Римського клубу «Межі зростання» та схожі праці (наприклад, Дж. Форрестера), у філософії освіти та педагогіці стрімко почали розвиватися ідеї «комплексне мислення» та інтерпретації освітньої діяльності в руслі ідей сталого розвитку. У межах екологічної освіти було розроблено низку понять - «екосистема», «цикл і рециркуляція», «екологічна стійкість», «біоетика» та багато інших. Постала проблема самоідентифікації людини не в межах догматів абстрактного гуманізму, а як складової осмислення буття людини у природному середовищі. Методологічною основою освіти для сталого розвитку став напрям філософської думки, що отримав назву «глибинна екологія». В освітній діяльності все більше утверджується інтерпретація людини як складової природних процесів та самоцінності останніх незалежно від людської діяльності. Відтак проблема екологічної освіти вийшла за межі вивчення процесів оптимізації природокористування і сфокусувалася на питаннях самовідчуття та саморозуміння людини ХХІ століття у заново осмисленому на основі нових підходів природному середовищі. Гармонічна взаємодія з цим середовищем почала сприйматися як глобальна освітня проблема щодо формування людини, що сприймає себе через імперативи ко- еволюційного розвитку. Однак при цьому відсутня глибока систематизація змін, які привносяться принципами сталого розвитку в освіту за межами екологічної проблематики.

Мета дослідження. Визначення системних змін, яку привносять нові засади сталого розвитку в сучасну освіту.

Виклад основного матеріалу

Традиційно саме екологію і відповідно екологічну освіту пов'язують зі сталим розвитком [2, с. 7]. Соціальне розширення екологічної освіти знайшло відображення в соціоекології, яка дозволила пов'язати становлення відповідальної за збереження природи особистості з більш загальним соціокультурним контекстом. Результатом цього стало суттєве збагачення освіти для сталого розвитку за рахунок соціально-економічної, споживацької, комунікаційної та іншої проблематики.

У межах знаменитого «Порядку денного на ХХІ століття» було започатковано визнання системостворюючого впливу концепції сталого розвитку для розгляду практично будь-якої проблематики сучасної цивілізації. Моделювання освіти ХХІ століття також спирається на дану концепцію, однак при цьому домінуючими виявилися саме екологічні чинники. Однак упровадження екологічної освіти виявило складність та багатогранність світоглядно-ціннісних змін, пов'язаних з новою парадигмою розвитку. Мова йде про широку інтерпретацію освіти для сталого розвитку, що значно виходить за межі традиційної екологічної проблематики та екосистемних цінностей [5, с. 176]. Зупинимося на основних вимірах такої розширеної інтерпретації освіти для сталого розвитку, яка по суті характеризує її в якості базової моделі освіти сучасного інформаційно-медійного суспільства.

Насамперед мова йде про трансформацію освіти з певного вікового періоду в житті людини у по життєвий процес. Освіта для сталого розвитку є по життєвою і неперервною, вона ніяк не може обмежуватися формальним навчанням у межах освітніх закладів, представляючи собою синтез формальної, неформальної та інформальної освіти. У більш широкому плані мова йде про формування цілісного освітнього середовища як одного з вимірів суспільства сталого розвитку.

З даного розуміння освіти для сталого розвитку випливає домінування у ній практичного спрямування і нових компетенцій, пов'язаних з комунікацією, взаємодією, здатністю вирішувати проблеми. Їх часто називають новими ключовими компетенціями, що зорієнтовані на активну діяльність щодо упорядкування та зміни середовища життєдіяльності на основі системного розуміння взаємозв'язку основних його складових, здатностей до критичного осмислення подій та своєї діяльності, формування механізмів самопізнання. У межах вказаних компетенцій формується нова форма сприйняття реальності активістськи-трансформуючого, інноваційного характеру (за Г де Хаан, сукупність «оздоблювальних компетенція»).

Відтак освіта для сталого розвитку носить міждисциплінарний та транс дисциплінарний характер, поєднуючи різноманіття парадигм, підходів, культурних цінностей, когнітивних інструментів тощо. З іншого боку, це партиципативна модель освіти, спрямована як на залучення усіх учасників освітнього процесу до участі в ньому в якості активних суб'єктів, так і на соціальну активність останніх стосовно соціального оточення. Величезне значення має характеристика футуристичності та аттрактивності у поєднанні з креативністю. Окремо слід акцентувати і соціокультурно-ціннісний плюралізм у межах підходів мультикультуризму та культурного полілогу. Одним з найбільш проблемних питань у цьому сенсі є поєднання національно-культурних цінностей та глобальної наднаціональної культури інформаційно-мережевого характеру [6, с. 94]. Специфічно національною проблемою в Україні є також необхідність поєднання різноспрямованих культурних компонент, які на сьогодні своєю різновекторністю потенційно продукують ризики та загрози національному розвитку. Національна система освіти сама по собі не може ліквідувати соціокультурні суперечності, проте вона здатна змінювати цінності людей і за рахунок цього забезпечувати сталість розвитку та уникнення конфліктних ситуацій.

Слід також мати на увазі, що і міжкультурна взаємодія зовсім не обов'язково веде до позитивних наслідків. Зокрема, євроінтеграційні процеси та поширення медіа культури у нашій країні вже зараз демонструють чимало загроз, пов'язаних з занепадом національної культури та процесами ціннісної дезорієнтації підростаючого покоління, які зрештою можуть привести до втрати націокультурної ідентичності. Тому освіта для сталого розвитку - це безумовно ціннісно орієнтована освіта, що має в своїй основі національну культуру та зорієнтована на забезпечення зв'язку традицій і досвіду поколінь.

Освіта для сталого розвитку включає у себе і культурно-технологічну складову, однак з виходом за межі догматів технологічного детермінізму. Сьогодні ми маємо орієнтуватися не просто на формування здатностей продукування та використання технічних досягнень, а й на їх детермінацію своєрідною техносферною етикою, продукованою на основі цінностей сталого розвитку. Освіта має забезпечити і на загальносоціальному, і на особистісному рівні підпорядкування технологічного розвитку його соціо-, еколого- та гуманоцентричним вимірам [7, с. 9]. Можна говорити про своєрідну технологічну екологію як складову ціннісного компоненту освітньої діяльності.

Враховуючи складність та різноманіття соціо-культурного середовища буття сучасної людини, освіта для сталого розвитку має формувати у людини здатність до його цілісного розуміння та адекватні для оціночних дій системи екзистенційних цінностей (екзистенціалів), які таку цілісність у різноманітті можуть забезпечити. Це приводить до зміни орієнтирів освітньої діяльності: від конкуренції до співробітництва, від обмеженості до відкритості, від дій за вказівкою до самостійного розвитку, від міжпредметних кордонів до міждисциплінарності, від орієнтації на формальне оцінювання до ед'ютейнменту тощо.

Ще однією рисою освіти для сталого розвитку є її невизначеність та динамічність. Це є відображенням мінливості та постійної трансформації світу, у якому ми живемо. Сьогодні неможливо орієнтувати освітню діяльність на підготовку підростаючого покоління до життя на основі принципів постійного кількісного зростання в умовах детермінованого майбутнього. Майбутнє невизначене і непрогнозоване, і в той же час відкрите для творчості та участі у змінах. Тому завдання освіти для сталого розвитку, на відміну від традиційної освіти, полягає не в трансляції накопиченого досвіду, що має тим чи іншим чином завершений характер, а підготовка до сприйняття нового та участі у його творенні, засвоєння мінливості та відкритості, що є запорукою вирішення все нових проблем [3, с. 46].

Відтак проблемність стає невід'ємною рисою освіти для сталого розвитку, як і сучасного суспільства - суспільства ризику. Проблем не потрібно уникати, їх потрібно використовувати як механізм розвитку, як ресурс інновацій, як основу здійснення освітньої діяльності. Динамічна освіта, що ґрунтується на засадах набуття здатностей до постійного самовдосконалення у контексті мінливості навколишнього світу - це найбільш адекватна модель освіти ХХІ століття. Освіта представляється життєвим процесом, етапи якого природно визначаються саморозвитком людини у динамічному середовищі.

Саме таким чином має вирішитися та конфліктна ситуація між орієнтацією на майбутнє у розвиткусучасного суспільства та системою освіти, що продовжує транслювати сформовані минулим знання та цінності [8, р. 126]. Сьогодні освіта своїми цілями та методами їх досягнення не відображає реалій інформаційного суспільства, систематичність викладу предметів ніяк не відображає системності знань про динамічний світ. Можна говорити про абстрактні знання та цінності, які позбавлені практичної орієнтації, соціокультурного ангажування, особистісної креативності. І особливо велика вада сучасної освіти - це відсутність розуміння значущості комунікації, суб'єкт-суб'єктної взаємодії діалогічного характеру, інтерактивності, емпатії.

Освітній простір як життєвий простір людини у процесі її неперервного становлення - це пріоритетний вимір сучасної освіти для сталого розвитку. Відповідні моделі, такі як «школа як життєвий простір» Х. фон Хентіга, стають найбільш затребуваними у педагогічній практиці. Замість традиційного і жорстко унормованого класно-урочного навчання у школу приходить динамічна та орієнтована на інтереси особистісного розвитку практика ігрової активності, неформальних творчих проектів, інтерактивної діяльності на партнерських засадах. Така школа забезпечує інтеграцію життєвих та освітніх практик, а також внутрішню мотивацію до навчання та емоційне задоволення від нього. Саме з цим, до речі, пов'язаний і перегляд традиційної концепції виховання як цілеспрямованого формування цінностей людини, оскільки людина, яка розвивається на основі розкриття власних потенцій і розуміння своїх потреб не потребує спеціального виховного впливу, створює себе як особистість [1, с. 267]. Відтак освіта для сталого розвитку концентрується на завданнях організації середовища саморозвитку та фасилітації освітнього процесу, що фундаментально підриває позиції авторитарної педагогіки, яка ще достатньо сильна у вітчизняній школі.

Одним з аспектів становлення освіти для сталогорозвитку є подолання дисциплінарної структуризації освітнього процесу. У сучасних умовах необхідне сприйняття цілісності світу, взаємин, взаємодій. Взаємозалежностей та взаємовпливів. Просто вивчення окремих предметів цього дати не може, але разом з переглядом змісту освіти необхідна справжня революція у методах навчання, адекватних завданням пізнання світу як єдиного цілого. На провідних позиціях мають опинитися проектні та творчі форми роботи, самостійна діяльність учнів у межах загальних проектних установок, колективна діяльність на засадах партнерства і кооперативного навчання, експериментальні форми освіти, вирішення практичних проблем повсякденного життя із застосуванням отриманих знань.

Традиційно до інструментальних інновацій сучасної освіти відносять і набуття нею медійно-інформаційного характеру. Однак, якщо цей процес розглядати у контексті засад сталого розвитку, мова йде про більш глобальні зміни - формування медіаосвіти як освіти інформаційного суспільства, що здійснюється у межах медіа культурного простору і за допомогою інформаційних технологій. За такої інтерпретації традиційне освітнє та соціо-культурне середовище стає і основним змістом, і інструментом освітньої діяльності. Особливо слід вказати на деінституціоналізацію освіти в умовах медіа культурного простору, де фактично будь-яка його складова може виступати суб'єктом освітньої діяльності. Традиційна система освіти за таких умов буде ефективною лише в умовах інтеграції з цим новим середовищем буття та діяльності, за наявності виходу на практичні потреби та форми навчання.

У певному сенсі можна говорити про те, що освіта для сталого розвитку сьогодні - це освіта, що забезпечує інтеграцію особистості у віртуальний простір, здійснює процес її медіа соціалізації за рахунок приєднання до медіа культури, формує по суті новий тип особистості, який дослідники називають «людиною кібернетичною». Культурні патерни та сенси, які є основою такої освіти, формуються на основі розвитку інформаційних технологій, екранної візуальної культури, мережевих форм комунікації, он-лайнових субкультур тощо [4, с. 318]. Завдання освіти для сталого розвитку - забезпечити когерентність реального та віртуального світів та максимізувати вигоди їх інтеграції для розвитку кожної людини.

Висновки

Таким чином, в сучасних умовах освіта для сталого розвитку виходить далеко за межі традиційної екологічної проблематики. Вона слугує основою для інтеграції практично всіх інноваційних процесів в освітній царині, забезпечуючи компліментарність змін в освіті та суспільстві. Основні виміри сучасної освіти (медіальність, суб'єктна центрованість, відкритість тощо) є одночасно і характеристиками освіти для сталого розвитку. Основним напрямом подальших досліджень слід вважати розробку методології та методів концептуального синтезу освітніх інновацій на основі засад сталого розвитку.

Список використаних джерел

1. Алилова К. М. Образование для устойчивого развития: философский аспект / К. М.Алилова // Юг России: экология, развитие. - 2016. - Т. 11. - №3. - С.255-260.

2. Бойченко С. В. Екологічна освіта - основа сталого розвитку суспільства. / Бойченко С. В., Саєнко Т. В. - К.: Ун-т «Україна», 2013. - 501 с.

3. Загорський В. С. Системний аналіз концепції сталого розвитку / В. С. Загорський, Є. М. Борщук. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2011. - 252 с.

4. Мультимодусні засади післядипломої освіти для сталого розвитку / Рідей Н. М., Сергієнко В. П.: Нац. пед.ун-т ім. М. П. Драгоманова. - Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2018. - 641 с.

5. Олексенко Р І. Філософія сталого розвитку в епоху глобалізації / Р І. Олексенко // Гілея: науковий вісник. - 2015. - Вип. 100. - С. 175-179.

6. Сталий розвиток в умовах глобалізаційних процесів сучасності - Кременчук: Щербатих О. В. [вид.], 2017. - 181 с.

7. Сталий розвиток: світоглядна ідеологія майбутнього. К.: [б. в.], 2012. - 464 с.

8. Shaping the Future We Want. UN Decade of Education for Sustainable Development (2005-2014). Final Report. Paris: UNESCO, 2014. - 201 p.

9. Alylova K. M. Obrazovanye dlia ustoichyvoho razvytyia: fylosofskyi aspekt (Education for Sustainable Development: A Philosophical Aspect), Yuh Rossyy: эkolohyia, razvytye, 2016, T.11, no. 3, рр. 255-260.

10. Boichenko S. V, Saienko T. V Ekolohichna osvita - osnova staloho rozvytku suspilstva (Environmental education is the basis for sustainable development of society), Un-t «Ukraina», Kiev, 2013, 501 р.

11. Zahorskyi V S., Borshchuk Ye. M. Systemnyi analiz kontseptsii staloho rozvytku (System analysis of the concept of sustainable development), LrIDU NADU, Lviv, 2011, 252 р.

12. Multymodusni zasady pisliadyplomoi osvity dlia staloho rozvytku (Multimodus principles of postgraduate education for sustainable development),: Vyd-vo NPU im. M. P Drahomanova, Kyiv, 2018, 641 р.

13. Oleksenko R. I. Filosofiia staloho rozvytku v epokhu hlobalizatsii (Philosophy of sustainable development in the era of globalization), Hileia: naukovyi visnyk, 2015, no. 100, рр..175-179.

14. Stalyi rozvytok v umovakh hlobalizatsiinykh protsesiv suchasnosti (Sustainable development in the conditions of globalization processes of the present), Shcherbatykh O. V [vyd.], Kremenchuk, 2017, 181 р.

15. Stalyi rozvytok: svitohliadna ideolohiia maibutnoho (Sustainable development: the worldview ideology of the future), [b. v.], Kyiv, 2012. - 464 р.

16. Shaping the Future We Want. UN Decade of Education for Sustainable Development (2005-2014). Final Report. Paris: UNESCO, 2014. - 201 p.

Размещено на Allbest.ru