Педагогічна діяльність М. Донець-Тессейр

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Педагогічна діяльність М. Донець-Тессейр

Леонід Ткаченко

(студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти мистецького факультету)

Науковий керівник - кандидат педагогічних наук,

старший викладач Локарєва Ю.В.

Однією із фундаторів вітчизняної вокальної школи є відома співачка та педагог, професор Київської консерваторії (нині Національна музична академія ім. П. І. Чайковського) Марія Едуардівна Донець-Тессейр (1894-1974). Українська школа вокалу, порівняно з іншими європейськими, виглядає відносно молодою - їй трохи більше, ніж сто років. За цей час вона пройшла період становлення, формування основних методичних положень, період бурхливого розвитку і нарешті сьогодні проходить етап мистецтвознавчого осмислення та узагальнення. З цієї точки зору видається актуальним дослідити основні творчі принципи видатного педагога, представниці київської вокальної школи М. Донець-Тессейр.

У період існування незалежної України вітчизняна школа академічного сольного співу неодноразово була об'єктом наукової уваги. До найважливіших праць, в яких висвітлено життєвий та творчий шлях М. Донець-Тессейр віднесемо монографію В. Вотріної «Мистецтво співу і вокальна методика М. Е. Донець- Тессейр» (Київ, 2001), статті Т. Давлатової «Творчий шлях Марії Донець-Тессейр (за архівними матеріалами)» (Київ, 2018) та «Виконавська школа Марії Едуардівни Донець-Тессейр у вимірах українського вокального мистецтва» (Київ, 2018), стаття Г. Швидків «Ретроспективний аналіз становлення вокальної педагогіки в Україні на прикладі київської вокальної школи» (Київ, 2013) та С. Царук «Втілення педагогічних засад Олександра Мишуги у діяльності М. Е. Донець-Тессейр» (Львів, 2015).

У процесі роботи над статтею було застосовано біографічний метод (при аналізі фактів життя мисткині), а також загальнонаукові методи - структурний та системний (при описі педагогічної концепції та методу викладача). Мета статті - дослідити педагогічну діяльність М. Донець-Тессейр та виявити її основні методичні положення. Наукова новизна полягає у тому, що викладацька діяльність М. Донець-Тессейр досліджується як цілісна система з низкою характерних ознак та сталих творчих принципів.

Формування вітчизняної вокальної школи у розумінні єдиної мистецької платформи, неможливо уявити без існування серйозного педагогічного осередку. Бурхливий розвиток вокальна педагогіка отримала у першій половині ХХ століття, коли у заснованій 1913 року Київській консерваторії відкривається кафедра сольного співу. Плідна творча діяльність видатних педагогів та артистів-співаків - О. Мишуги, О. Гродзинського, О. Муравйової, Д. Євтушенка, М. Донець-Тессейр, Є. Мірошніченко, І. Паторжинського та інших - дозволяє назвати їх фундаторами національної школи співу.

Особливо цінною у цьому процесі видається роль видатної співачки і педагога, народної артистки УСРС, професорки М. Донець-Тессейр, учениці славнозвісного співака Олександра Мишуги. Відгукнувшись на запрошення М. Лисенка, О. Мишуга кілька років викладав у його Музично-драматичній школі та став першим митцем, «який намагався поставити вокальну педагогіку на наукову основу, вивести її із сфери емпіричності та «секретності»» [3, 259]. Роботу над музичним твором педагог починав з вербального тексту, бо вважав, що «спів є також мова, тільки з подовженими складами й у відповідних музично-вокальних звуках. <...> Для доброго співу потрібно спочатку навчитися правильно і виразно говорити; щоб слова вокального тексту були виразними і зрозумілими, як і при звичайній розмові» [цит.за 2, 10].

Його справу продовжили його учні. Як справедливо зазначила С. Царук, «педагогічна діяльність декількох поколінь послідовників вчення Мишуги не обмежувалась безпосередньо підготовкою співаків, але і зробила значний внесок у розвиток теорії вокального мистецтва. Продовження справи великого учителя здійснювалося з однією метою - втілення в життя мрії О. Мишуги, який понад усе бажав для України створення єдиної вокальної школи, яка базувалась би на науково обґрунтованих принципах вокальної методології» [6, 128].

Базовою життєвою установкою М. Донець-Тессейр, як і її вчителя О. Мишуги, було невпинне самовдосконалення, постійне професійне зростання. Вона була глибоко переконана, що тільки ті митці, які готові на вівтар мистецтва покласти усе своє життя, досягнуть успіху. Саме наполегливість та вимогливість дослідниця В. Вотріна вважає визначальними у характері М. Донець-Тессейр: «Велике захоплення, жагуча закоханість не тільки в мету, але й у працю, що веде до цієї мети, - одна з яскравих ознак таланту. Тільки така пристрасть, яка переходить у зосереджену працю, у вправи, розлючена холоднокровність яких живиться високим жаром невмираючого «хочу» - тільки така пристрасть має ціну в мистецтві, тільки вона народжує уміння» [2, 30].

Педагогічна діяльність М. Донець-Тессейр розпочалася 1935 року і тривала фактично до кінця життя співачки. Її унікальна авторська методика дозволила виховати таких відомих виконавиць, як народні артистки України Раїса Колесник, Віолетта Вотріна, Надія Куделя, а також, найвидатніша - Євгенія Мірошниченко.

Як зазначає Т. Михайлова: «Майже в усіх вокально-методичних школах з моменту появи вокальної педагогіки існують спільні основні положення, що властиві мистецтву сольного співу. Сюди, зокрема, можна віднести хорошу опору дихання, чисту інтонацію, чітку дикцію, використання резонаторних порожнин. Утім, кожний з напрямків відрізняє особлива увага до одного з цих компонентів, власні особливості, що актуальні лише для цього напряму» [цит. за 5, 402]. Власне, творча та методична діяльність Марії Едуардівни є доволі показовою з цього боку.

Наріжним каменем методики Марії Едуардівни можна вважати роботу над звуковидобуванням і виробленням техніки з урахуванням фізіології голосового апарату. Такий підхід культивувався ще О. Мишугою і дістав свого розвитку у творчій практиці не лише М. Е. Донець-Тессейр, а ще М. Микиши та інших його учнів. Однією зі сфер, де Марії Едуардівні вдалося запропонувати велику кількість новацій, - це сфера дихання. Вона приділяла диханню значну увагу через те, що воно є тілом будь-якого співу. Від рівня володінням диханням залежить і характер артикуляції, і фонетика, і дихальна опора.

Сучасники відзначали, що вона як педагог втілює «основні принципи вокальної педагогіки, а саме: принцип поступовості і послідовності ускладнення вокально-технічних та виконавських завдань, принцип індивідуального підходу до кожного учня та принцип єдності художнього та вокально-технічного розвитку, коли розвиток технічних навиків йде паралельно та взаємопов'язано з виконавськими завданнями. Все це дозволяє послідовно розвивати індивідуальність кожного учня, виховуючи його, як артиста-митця» [3, 55].

Унікальність педагогічної методики М. Е. Донець-Тессейр міститься в тому, що вона вміла помітити відхилення від вірного тону звучання і знала методи, якими можна це виправити. Вона мала індивідуальний підхід до кожної учениці, враховуючи особливості її вокальних даних. З цією метою вона навіть створювала вправи для кожної конкретної студентки та конкретних проблем, з якими вона стикалася.

До педагогічних методів роботи відноситься і показ голосом, задача якого полягає у «формування вірності співочого тону, набуття дзвінкого, насиченого обертонами звуку, підтриманого диханням» [4, 27]. Для отримання близького до природного звучанню голосу, професор просила вимовити звук, як би на кінчику язика. Далеке і глибоке звучання вона визначає як сформоване на корені язика. Бажаючи активізувати губи і отримати необхідну для близького звучання посмішку, вона рекомендує підібрати щоки.

Марія Едуардівна вважала, що з перших же кроків необхідно стежити, щоб не було строкатості за регістром звучання, щоб усі голосні були в одній позиції - о а і е у. Педагог завжди підкреслювала, що подолання строкатості на всьому голосовому діапазоні, прояв природної краси тембру і його розвиток є одним із головних завдань вокальної педагогіки.

У тому випадку, коли формування голосних не вдається, Марія Едуардівна застосовує складові поєднання. Наприклад, вона доручала співати голосні, в поєднанні зі звуком м - ми-ме-ма-мо-му. З самого початку, звуки і та е мають співатися в одній позиції і, практично без змін форми губ. Далі поступове розкриття на а (з відповідним крещендуванням), а за тим поступове згортання до у. Склади також допомагають при роботі над гамами і пасажами в манері вокалізації, для досягнення чіткості та чистоти. Можна сказати, що Марія Едуардівна прагнула до того, щоб під час співу мовний апарат рухався, як і під час розмови (тобто природно, вільно). Але, з урахуванням вокального резонатора і голосових позицій. Після співу пасажів з приголосними перехід до чистих голосних. Далі - спів мотивів зі стрибками на терцію і вище. Вимога - одна позиція, гарна опора дихання.

Опанування техніки зосереджувалось на резонаторних та м'язових відчуттях, які напряму залежать від ступеню самоконтролю над звучанням голосу. Відвідування оперних вистав (як в студії консерваторії, так і театрі), було важливою складовою навчання. Окрім цього, до вокального педагогічного репертуару входили твори італійських композиторів, які завжди виконувались мовою оригіналу, а також народні пісні та романси.

Марія Едуардівна була прихильницею «розумного співу» - співу емоційного, осмисленого. Як зазначає дослідниця В. Антонюк, «сам спів є складним психофізіологічним актом, у якому тісно переплетено інтелектуальні, емоційні та вольові процеси. Вокальна педагогіка минулого приділяла мало уваги психології співу, що не сприяло вирішенню завдань виховання творчої особистості. Тепер відомо, що у ході свідомого опанування вокально-технічними й виконавськими навичками саме психіка співака відіграє велику й вирішальну роль. Спів - також один із могутніх засобів естетичного виховання. Попри художньо-виховне значення, спів є одним із сильних чинників емоційного впливу на аудиторію. Причина виключної інтенсивності естетичного впливу співу криється у симбіозі слова та музики, а також у тому, що сам голосовий апарат людини складає частину організму, зв'язану складною інервацією з центрами головного мозку. «Музичний інструмент» співака - його голосниці; його «руки» - дихання, при співі вони виконують суто фізіологічні функції, регульовані свідомим вольовим зусиллям. Емоційність же співацького звука залежить від психічного стану співака, його почуттів, переживань. Однак, аби досягти досконалості в художньому виконанні, пройнятися національною експресією різних вокальних стилів, співакові необхідн о пройти складний шлях музичного навчання. Тільки опанувавши необхідними фаховими навичками, розвинувши художній смак і навчившись використовувати різні види техніки співу та виражальні засоби, співак набуває певного рівня виконавської майстерності, що забезпечує художню діяльність і творчий процес» [1, 6].

Концентрація потоку повітря є основою для художнього звучання сильного співацького звуку. М. Е. Донець-Тессейр культивує підхід О. Мишуги щодо необхідності правильного застосування певних вокально-акустичних законів, зокрема і так званої «резонансової точки». Він є художнім критерієм співацького звуку, що забезпечує вміння об'єктивно оцінювати та аналізувати звучання голосу з точки зору усвідомлення фізіологічної позиції звуку, а не індивідуальних властивостей голосу (тобто співати як прийдеться).

Відома співачка, учениця М. Донець-Тессейр, В. Вотріна, згадувала особливості роботи з Марією Едуардівною: «...над кожним твором робота йде досить довго. <...> 3 першого ж року Марія Едуардівна включала невеликі елементи техніки побіжності: дрібні прикраси, тами, морденти, форшлаги, стаккато. Це була підготовка до подальшого розвитку техніки побіжності. Матеріал для такої підготовки добрий у творах Кальдара, Честі, Перголезі, Скарлатті, Баха, Генделя. Марія Едуардівна прагнула урізноманітнювати репертуар своїх учениць, не даючи співати речі, які багато виконувались, не допускаючи співу одного і того ж твору різними учнями і, взагалі, любила твори маловідомі» [2, 125].

Використавши найкращі досягнення цих шкіл, вона створила власний метод виховання вражаючої віртуозної техніки у легких сопрано, на основі дуже сконцентрованого потоку повітря при видиху. Він виявився досить ефективним при підготовці та вихованні колоратурних сопрано.

Справу видатного педагога продовжили її учениці. Викладацька та методична діяльність М. Єгоричевої, синтезує цей метод з підходами іншими викладачів Київської консерваторії. Йдеться, зокрема, і про школу Д. Євтушенка (учня видатної співачки О. Муравйової). Вона виробляє власний почерк виховання, віддаючи перевагу виробленню постійного відчуття міцної та, разом з тим, не напруженої опори дихання.

Схожий підхід спостерігався і в практиці І. Колодуб. У 1966 році вона була асистентом у М. Донець- Тессейр та М. Єгоричевої. Маючи технічну освіту (інженер-архітектор), вільно володіючи фортепіано, Ірина Степанівна провела велику роботу з підготовки курсу методики викладання сольного співу, про яку зазначається і в роботах В Антонюк. Такий метод роботи, коли твір «вкладається» у загальних рисах у консерваторії і потім допрацьовується з досвідченим концертмейстером через кілька років, завжди приносить бажаний ефект.

педагогічний донець тессейр вокальний

Висновки

Тож, постать Марії Едуардівни Донець-Тессейр у дзеркалі наукових досліджень є етапною в розвитку української вокальної школи. Вона виявилася гідною послідовницею О. Мишуги з одного боку, та учителем Є. Мірошниченко, В. Вотріної, І. Колодуб - з іншого. При всьому цьому, вона зробила значний внесок у розвиток національної вокальної педагогіки, що на предметному рівні, виявилося в формуванні її особливої манери: поєднання італійського бельканто, автентичної народної інтонації та фонетики.

З точки зору подальшої перспективи дослідження, зауважимо, що велику методичну спадщину залишили й інші викладачі - сучасники Марії Едуардівни. Очевидно, що повноцінний науковий аналіз цих праць в історико-культурологічному аспекті дасть змогу повніше описати та узагальнити різні тенденції української вокальної школи, виявити унікальність та неповторність школи кожного з викладачів.

Бібліографія

1. Антонюк В. Г. Вокальна педагогіка [Текст]: сольний спів/ В. Антонюк. - Вид. 3-е, доп. і переробл. - Київ: Видавець Бухин В. Ю., 2017. - 218 с.: табл.

2. Вотріна В. В. Мистецтво співу і вокальна методика М. Е. Донець-Тессейр: монографія. Київ, 2001. - 273 с.

3. Гнидь Б. П. Історія вокального мистецтва [підручник] / Б. Гнидь. - К.: НМАУ ім. П. І. Чайковського, 1997. - 320 с.

4. Небога О. Г. Педагогические идеи Марии Эдуардовны Донец-Тессейр в контексте становления киевской вокальной школы. Европейский журнал гуманитарных и социальных наук. №6. Вена, 2018. С. 25-28.

5. Небога О. Г. Творча спадщина Марії Едурдівни Донець-Тессейр як мистецький та культорологічний феномен київської вокальної школи. Мистецтвознавчі записки. Вип. 32. НАККІМ, 2017. С. 399-404.

6. Царук С. Втілення педагогічних засад Олександра Мишуги у діяльності М. Е. Донець-Тессейр. Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Вип. 37. Етномузикологія. Львів, 2015. С. 125-142.

Размещено на Allbest.ru