Екологічна складова в системі сучаснох освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

ЕКОЛОГІЧНА СКЛАДОВА В СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

Сторожик М.І.,

викладач кафедри філософії

Київ

Анотація

В статті розкрито сутність соціально-філософського підходу до екологічного аспекту в сучасній освіті. Важливим завданням, що стоїть наразі перед світовою спільнотою -- проблема екологічної безпеки, а отже, збільшення уваги до екологічної складової в освіті в умовах екологічних ризиків. Саме це й спонукає розвиток екологічного знання, виховання особистості з екологічним світоглядом відповідно до умов сучасності.

Визначено, що екологічна компонента в системі сучасної освіти приймає вигляд універсальних, міждисциплінарних та соціокультурних ознак. Згідно цього вона представляє інтегративне поєднання установок, здібностей і активності суспільних відносин.

Розкрито сутність екологічної складової, яка сприяєуспішному розвитку у людини екологічного знання та екологічних переконань, готовність до екологічної діяльності налаштованої на збереження і оновлення природи. освіта екологічний знання світогляд

Актуалізовано необхідність формувати екологічну культуру, яка не втрачає своєї важливості в будь-який час, так як від рівня екологічності людини, від її практичної діяльності, яка погоджуються з вимогами соціальної екології, залежить існування життя на планеті Земля.

Визначено шляхи екологізації суспільства та освіти. Освітній процес, який побудований на екологічних, аксіологічних, моральних засадах здатен змінити традиційні функції класичної освіти та вивести освіту на новий якісний рівень. Відповідно можливості розвитку людства будуть залежати від моральної культури суспільства і від того, чи зможе освіта стати засадою до екологічного майбутнього.

Ключові слова: освіта, екологічна освіта, екологічна криза, глобалізація, природа, особистість, суспільство, мораль.

Annotation

The article reveals the essence of social and philosophical approach to the environmental aspect in modern education. An important challenge for the global community at present is the issue of environmental security and, therefore, increasing attention to the environmental component of education in the face of environmental risks. This is what prompts the development of environmental knowledge, education of personality with ecological outlook in accordance with the conditions of the present.

It is determined that the ecological component in the system of modern education takes the form of universal, interdisciplinary and socio-cultural features. Accordingly, it represents an integrative mix of attitudes, abilities and activities ofpublic relations.

The essence of the environmental component that offers a person requires a knowledge of ecological and environmental beliefs, commitment to environmental performance tuned for the preservation and renewal of nature.

The need to create an ecological culture that does not lose its importance at any time, since the existence of life on planet Earth depends on the level of environmental friendliness of the person, on its practical activity, which are in accordance with the requirements of social ecology.

The ways of greening of society and education are determined. An educational process that is built on environmental, axiological, and moral foundations is able to change the traditional functions of classical education and take education to a new quality level. Accordingly, the opportunities for human development will depend on the moral culture of society and on whether education can be the basis for an ecological future.

Keywords: education, environmental education, ecological crisis, globalization, nature, identity, society, morality

Постановка проблеми

Немає сумніву, що надзвичайно актуальною у третьому тисячолітті постає проблема вироблення нової стратегеми в системі освіти, зокрема її екологічної складової. Оскільки процес глобалізації актуалізував проблему взаємодії суспільства та природи, яка набуває першочергового значення, адже за роки підкорення і панування над природою людство створило таку ситуацію, коли постало перед екологічною катастрофою. «Але найбільш небезпечні для нашої планети екологічні кризи, катастрофи й забруднення навколишнього середовища пов'язані саме з людиною як частиною природи. Причому всі кризи антропогенного походження стали кризами екосистем для людини» [9, с. 14]. Оскільки екологічні кризи стали глобальними, то для актуалізації їх вирішення необхідні як конкретні дії соціуму, так і філософсько-екологічні дослідження. Наразі виникла потреба у зміні світоглядних засад ставлення до природи, де вирішальна роль належить людині. Це означає, що науково-технічна, тобто сцієнтистська концепція в освіті неспроможна забезпечити виховання цілісної особистості, яка здатна не лише до індивідуальної самореалізації та конкурентної боротьби, а орієнтується на прояв вищих людських цінностей: гуманізм, екологізм, істина, добро, краса, творчість, свобода, відповідальність тощо.

У зв'язку з цим метою статті є обґрунтування актуальності та доцільності екологічної складової в сучасній освіті, яка на відміну від традиційної «просвітницької моделі» відповідає сучасним запитам, де визначається роль і місце людини у глобалізаційних процесах, у засвоєнні ціннісного підходу до світу, у формуванні екологічно свідомої особистості при підготовці фахівців усіх рівнів і спеціальностей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз досліджень з питань взаємодії людини і природи, суспільства і природи здавна ставали темою філософських праць у різні історичні часи. Серед яких етика життя А. Швайцера, етика землі О. Леопольда, вчення про Ноосферу В. Вернадського, глибинна екологія А. Наесса, концепція коеволюції М. Мойсеєва, принцип відповідальності Г. Йонаса, а також концепція гуманістичної педагогіки В. Сухомлинського та інших.

Значний обсяг філософських публікацій присвячений ролі освіти як засобу зміни життєвоціннісних орієнтацій, розуміння екоосвітнього потенціалу в сучасній освіті. Це дослідження з соціальної філософії, філософії освіти В. Андрущенка, В. Баранівського, Г Берегової, В. Беха, М. Згуровського, К. Корсака, Б. Новікова, В. Огнев'юка, Д. Орра, З. Самчука, І. Степаненко, Л. Сторіжко, О. Уваркіної, А. Ярошенко та інших.

Публікації в яких висвітлюються дослідження проблем екологічної освіти, соціальної етики та екології Н. Анацької, Г Білявського, Т Гардашук, В. Гура, А. Єрмоленка, М. Кисельова, В. Крисаченко, О. Салтовського, М. Тарасенка, А. Толстоухова, М. Хилько, Т Чорноштан, Т. Щириці та інших.

У своїх публікаціях науковці доходять до змістовних результатів щодо ролі освіти у вирішенні екологічної кризи, втілення екологічної складової в освіту, в практику. Хоча це питання є не повністю вивченим і з точки зору соціальної філософії продовжує бути предметом наукових досліджень.

Виклад основного матеріалу дослідження

Глобальні тенденції, соціальна дійсність ведуть до переоцінки пріоритетів в усіх сферах пізнання, практики і зокрема в системі освіти. Досвід засвідчує, що саме освіта має дати відповідь на питання щодо міри відповідальності людини на шляху до вирішення глобальних проблем сучасності і щодо її цінностей у майбутньому зокрема екології. Негативні наслідки цивілізаційного розвитку вражаючі, а тому сучасна освіта все більше піддається критиці і аналізу. «На жаль, людина, прямуючи із століття в століття, не завжди розвивається гармонійно. Ми є свідками того, як, здійснивши визначні досягнення у сфері науки, інформаційних технологій, людина втратила найголовніше - духовність та, як наслідок - і саму себе» [2, с. 33]. У цьому контексті слід звернути увагу, на те що традиційна система освіти першочерговим завданням бачить лише надання знань про світ, про засоби діяльності в науці і практиці, забезпеченні професійної підготовки, прагматизм у вирішенні питань майбутнього життя. Саме тому таким питанням як екологічна культура, моральні цінності, творча діяльність, методологія проектування і передбачення наслідків майбутньої практики, навчання жити в умовах постійних змін, самовдосконалення, саморозвиток тощо не залишається ні місця, ні часу в освіті. «Оскільки технократизм у підкоренні природи в ім'я людини і для блага людини обернувся проти неї бумерангом, це актуалізує як ніколи раніше критерії людськості щодо процесуальності знань, які об'єктивуються в бутті й не мають викреслювати з нього людину як іншого у відношенні до суб'єкта об'єктивації цих знань» [7, с. 424]. Очевидно, що невпинні закони розвитку зумовлюють оновлення системи освіти, трансформацію вищої школи тощо.

Освіта, яка заснована на гуманістичних, екологічних засадах виступає найефективнішим засобом позитивного розвитку процесів глобалізації, оскільки лише освічене, екологізоване суспільство може критично і розумно протиставити позитивні процеси розвитку негативним, уникнути анархії, насильства, знищення природи. «Зараз сукупне забруднення природного середовища всіма видами викидів набуло загрозливих масштабів. Темпи забруднення біосфери шкідливими речовинами перевищують темпи розширення виробництва, а відходи видобутку і переробки корисних копалин збільшуються швидше, ніж їх видобуток. В оточуючому нас природному середовищі нині циркулюють мільйони тонн синтетичних отруйних речовин. Забруднення повітря, води, ґрунту призводить до різкого збільшення всіх видів захворювань. Повсюдно зростає кількість випадків гіпертонічної хвороби, інфарктів міокарда, інсультів, онкології та інших патологій» [9, с. 25-26].

Найбільша загроза для сучасного суспільства йде від людської діяльності, яка здатна впливати на природу глобально. А тому таку деструктивну діяльність людини, яка має нищівний вплив на природне середовище, можна характеризувати як направлену на знищення і самої людини. «З розвитком землеробства й скотарства пов'язані перші локальні й регіональні екологічні кризи, спричинені різкою зміною мікроклімату, складу й стану флори, фауни, ґрунтів, зменшенням природних біологічних ресурсів... Наступний етап збільшення тиску людини на природу пов'язаний із розвитком промисловості в ХУ-ХУШ столітті, коли кількість населення перевищила 500 млн. чоловік і були досягнуті значні успіхи в будівництві, техніці, хімії, почалося вивчення й освоєння Світового океану» [3, с. 8]. У цьому контексті доречно згадати філософські установки Ф. Бекона про панування над природою через пізнання і практичне використання законів природи. «Влада людини над природою досягається не молитвами, не залагодженням стосунків з надприродними силами, а пізнанням власних сил природи; могутність людини співпадає з її знаннями» [12, с. І9]. Філософ дійшов до висновку, що перетворення природи можливе за рахунок технічного використання наукових відкриттів. Природа постає не як дім, де живе людина, а як природне середовище, яким людина повинна користуватись для свого задоволення і для своїх потреб, як економічним ресурсом. «І ця позиція через Галілея, Декарта і аж до Канта й Фіхте поширюється на відношення до природи загалом, за яким природа зводиться до квантифікованого поняття, до сукупності конструкцій та об'єктивацій, що піддаються каузально-теоретичному поясненню як закони, що постають формами влади над природою, пов'язаними з технікою» [4, с. 107]. І в цьому контексті доречно зауважити, що така механістична позиція щодо пізнання природи фактично зневілювала іі розуміння і знецінила саму природу, що призвело до другої глобальної екологічної кризи. «ХХ століття - це був період атомної енергетики й комп'ютеризації, на який припадав активний розвиток другої глобальної екологічної кризи. Відбувається процес її активізації, що призводить до значної міграції народів, провокує війни, інші соціальні потрясіння локального, регіонального й навіть глобального масштабу, передусім через дефіцит прісної питної води й енергоресурсів» [3, с. 9-10]. Це означає, що концепція антропоцентризму, панування над природою призвела до її руйнації і до загрози існування самої людини, яка є частиною цієї природи. «Людина завжди шукала, шукає і шукатиме регулятивів своєї експансії у світ, щоб тією чи тією мірою її приборкати, що діставало свого прояву у відповідних моральних і правових нормах. Тому морально-правові системи фактично нормували і регулювали відносини людей одне з одним щодо природи, де природа тією чи тією мірою була меншовартісною категорією. Така морально-правова сфера йшла за потребами людини і суспільства. І така ситуація здебільшого залишається й сьогодні, загострюючи екологічні проблеми сучасності» [4, с. 398]. Цілком логічно, що дана соціальна небезпека повинна стимулювати пошук нових загальнопланетарних стратегем, нової державної екологічної політики. «Для забезпечення стабільного людського суспільства необхідне прийняття ряду цілеспрямованих рішень щодо фундаментальної зміни характеру ставлення до природи, способу її освоєння. Екологічно позитивні рішення виявляються позитивними і соціально тому, що існує тісний зв'язок між ставленням до природи і ставленням суспільства до його членів» [8, с. 105]. Звідси постає нагальна потреба у формуванні екологічної культури - вирішального чинника в досягненні гармонії між суспільством і природою. Як відомо, весь обсяг суспільної діяльності людини осягає культура, включаючи і матеріальні, і духовні аспекти її діяння. Термін екологічна культура з часом набув універсального значення, став саме тією категорією, котра позначає важливу етикетноатрибутивну ознаку екологічності людини. В сучасній практичній діяльності екологічна культура звертає увагу на екологічно обґрунтоване виважене ставлення людини до соціоприродного оточення. За таких умов основне навантаження у формуванні екологічної культури припадає на екологічну освіту і виховання.

У цьому контексті доречно вказати на визначальну роль освіти, яка може забезпечити активну екологізацію науки і суспільства, а управлінську діяльність налаштувати саме на позиції екологізму. Звідси постає необхідність довгострокового освітнього плану, який визначить пріоритети, перспективні завдання і послідовність кроків до їх виконання щодо переорієнтації системи освіти з нинішнього її статусу в статус, який буде відповідний до реалій і вимог сучасного життя. З багатьох проблем у галузі освіти одна з найсуттєвіших, яка стосується саме закладів вищої освіти, де викладають ті чи інші предмети скоріше за все не творці науки, а імітатори, які навчають застарілим, відірваним від сучасного життя науковим концепціям, теоріям, знанням. В освіті таке недопустимо, а тому доведеться вирішувати надзвичайно складні проблеми, а саме залучення новітніх наукових знань, екологічних, збільшувати відсоток гуманітарних складових в сучасні навчальні програми. Ще одна з суттєвих проблем сучасної освіти - це утрата компетентності викладача і його авторитету, яка полягає у формуванні відповідальності за цей світ, природу, людину тощо, коли досить часто викладач відмовляється брати на себе відповідальність за ситуацію і не дає ні належного знання, ні гідного виховання, що у свою чергу призводить до кризи освіти, зокрема екологічної освіти, що мінімізує екологічну компетентність. «Одним з найбільш переконливих проявів мудрості сучасної людини є його екологічна компетентність. Вона може бути сформована на основі зваженої системи екологічної освіти та екологічного виховання. У зв'язку з цим надзвичайно актуалізується проблема впровадження екологічної компоненти в загальноосвітній процес і істотного збільшення його дидактичного навантаження... Знання об'ємної і різноманітної екологічної емпірії необхідно поєднувати з її розумінням, зв'язавши їх в єдину концептуальну систему. Ця процедура є надзвичайно важливою і складною в процесі реалізації» [6, с. 192-193]. Тому цілком логічним є поєднання різноманітних здібностей, знання екологічної емпірії, що утворюють основу поведінки особистості, спрямованої на вирішення екологічних проблем. Зокрема екологічна компетентність є засадничим аспектом в успішній екологічної діяльності, а також екологічна свідомість, яка оцінює кожен фрагмент природи як невід'ємну частину життя людини. «Для формування ефективних екологічних стратегій і адекватної екологічної свідомості необхідний солідний науковий фундамент, зокрема, інтегрування в єдине концептуальне ціле досягнень природознавства і наук соціогуманітарного блоку. Наполегливий пошук оптимальних форм об'єднання природничого матеріалу і соціального знання з його ідеологічними, світоглядними і аксіологічними компонентами робить екологію багатоаспектним і міждисциплінарним утворенням, яке майже неможливо «втиснути» в прокрустове ложе класичної системи звичайних дисциплінарних класифікацій» [6, с. 194]. Соціальна дійсність підтверджує, що екологічно орієнтована освіта покликана активувати гуманістичні, екологічні відносини в системі «людина - природа».

Ефективне становлення сучасної екологічної культури може бути з реалізоване через цілісну освітньо-виховну програму на основі нової екологічно-освітньої моделі. Звідси постає надзвичайної значимості концепція екологічної освіти України, як стратегічний елемент гармонійного розвитку нашої держави, що є наразі пріоритетним державним документом, оскільки спрямований на подолання екологічних, соціальних, економічних проблем сучасності. Саме тому: «Сучасна екологічна освіта передбачає передусім засвоєння систематизованих знань, вироблення на їх основі екологічних переконань, умінь, навиків, що є необхідною умовою підготовки особистості до трудової діяльності в умовах глобальної екологічної кризи. Екологічна освіта як сутнісний момент формування особистості, її світоглядних установок, ціннісних орієнтацій має узгоджуватися з процесом виховання. Тому базовою складовою сучасного освітянсько-виховного процесу має бути екологічна компонента, тобто екологічні знання мають бути засадничими в усіх без винятку дисциплінах, як гуманітарних, так і технічних» [1, с. 167]. У цьому контексті система вищої школи має готувати універсальних спеціалістів, які повинні бути вихованими на засадах екологічності, щоб їх екологічні знання трансформувались в екологічну відповідальність, екологічну доброчинність і екологічну діяльність. Такий підхід неможливий без філософського осмислення і обґрунтування природи в її сьогоденній, новітній парадигмі, коли «ми приходимо до розуміння природи як світу людини, світу в його відношенні до людини... Природа, природний світ - то не світ безмірно малих квантів і не світ безмірно величезного космосу. Природа - це конкретний світ кожної людини, близький та домірний їй, світ, який можна любити та який можна назавжди втратити. Екологія у своїх найбільш ефектних світоглядних устремліннях може намагатися прищепити людині любов до «всього живого», до біосфери в цілому та острах за її небезпечне становище. Але справжнє почуття любові та спорідненості зі світом природи можливе лише на основі відношення до окремої, конкретної істоти...» [10, с. 18]. Згідно з даним підходом кожна людина має розуміти свою невід'ємність від природи і діяти таким чином, щоб не завдавати природі шкоди і не згубити жодного життя.

Варто згадати німецького філософа гуманіста Альберта Швайцера, який у своїх філософських дослідженнях пропагував принцип «благоговіння перед життям». Така його позиція дає змогу поважати в однаковій мірі і природу, і людину, які мають рівне право на життя, а тому вироблені людством норми моралі повинні поширюватися і на природу. Саме тому базовим етичним принципом постає концепція «благоговіння перед життям». Це означає, що життя священне: і людей, і тварин, і рослин. Більше того знищення будь-якого життя або нанесення шкоди вважається злом, тому що і тварини, і рослини, і неорганічні об'єкти природи мають свою значимість і право на життя. «Етика полягає в тому, що я відчуваю спонукання виказувати однакове благоговіння перед життям як по відношенню до моєї волі до життя, так і по відношенню до любого іншого. В цьому і полягає основний принцип моралі. Добро - те, що слугує збереженню і розвитку життя, зло - те, що знищує життя або перешкоджає йому.» [11, с. 218]. Його парадигма, поняття, принцип або можливо і риса характеру накладає на нас відповідальність за свої вчинки, свою поведінку. Альберт Швайцер вірить у цінність життя, а відтак навчає ненасильництву по відношенню до природи, пропагує новий гуманізм. Новий гуманізм у нього виступає як поєднання науки, філософії, моралі, які мають стати підставою для формування в особистості почуття екологічності і відповідальності за все, що відбувається у світі.

В Німеччині в Мюнхені 14 лютого 2020 року пройшла щорічна конференція з безпеки, де брали участь делегати з багатьох країн світу. Під час конференції особливу увагу приділили кризам у світі та Європі, обговорили нагальну проблему зі змін клімату і пов'язаних з нею планетарних ризиків. Віце-президент Google з глобальних питань Кент Уолкер зауважив, що клімат вимагає більшої уваги. «Ми маємо бути більш відповідальні. Що ми можемо зробити разом, щоб допомогти планеті? Ми зібралися в Мюнхені, щоб об'єднати людей і влади заради стабілізації клімату. Технології змінюються на краще. Вони прогресують, і їхній вплив на природу стає менш шкідливим. Приклавши зусилля для дослідження і вивчення технологій, ми зможемо піти вперед і споживати менше енергії» [5]. На жаль зміни клімату можна спостерігати на прикладі пожеж і повеней, які ми бачимо у різний країнах світу. Відтак учасники конференції визнали, що людство перебуває на грані кліматичної кризи. «Раніше ми думали, що зміна клімату нас ніяк не зачепить. Сьогодні ми бачимо вже іншу картину. Це створює економічні проблеми і стрес. Страждають діти, страждають люди. Нам необхідно визнати, що ми на межі кліматичної кризи» [5], - зазначила у підсумку секретар Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату Патрісія Еспіноса. Саме тому необхідно дослідити усі можливі ризики і небезпеки, які несуть зміни клімату планетарній безпеці і попередити їх загрози для людства, що в третьому тисячолітті є вкрай доцільним. Безумовно, звідси актуалізується потреба, що у новітніх умовах базовою складовою сучасної освіти і виховання має бути екологічна складова. Завдання якої полягає у пошуку новітніх форм розуміння сучасної екологічної ситуації, у переосмисленні діяльності людини в природі, у поєднанні науки і моралі. І все це та багато інших завдань призведе до появи нового екологічного гуманізму.

Висновок і перспективи дослідження

Слід зазначити, що аксіологічна парадигма змінює погляд на характер сучасної освіти. Творча інноваційна діяльність, філософське і логічне осмислення конкретних ситуацій, орієнтація на гуманістичне вирішення проблем, що стоять перед суспільством, людиною і природою є головними засадами нової парадигми освіти. Освітній процес, який побудований на аксіологічних, моральних, екологічних засадах здатен змінити класичні функції освіти та підняти її на якісно новий рівень. Як бачимо, що перспективи розробок у цьому напрямку досліджень полягатимуть в становленні екологічної освіти, яка є однією з можливостей виживання людства та перехід суспільства до без кризового стану і будуть залежати від того, чи зможе сучасна освіта стати саме тією засадою, що призведе до майбутнього, спрямованого на вирішення екологічних проблем.

Список використаних джерел

1. Анацька Н. В. Філософська ретроспектива становлення екологічної освіти // Анацька Н. В. Мультиверсум. Філософський альманах - Випуск 5-6 (153-154). К., 2016. С. 162-170.

2. Бєланова Р А. Гуманізація та гуманітаризація освіти в класичних університетах (Україна - США): [монографія] / Римма Анатоліївна Бєланова. К.: Центр практичної філософії, 2001. 216 с.

3. Білявський Г О. Основи екології: [підручник] / Г О. Білявський, Р. С. Фурдуй. К.: Либідь, 2006. 408 с.

4. Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини - шанування природи: [монографія] / А. М. ЄрмоленкоК.: Лібра, 2010. 416 с.

5. Мюнхенська конференція з безпеки [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.slovoidilo. ua/2020/02/16/novyna/svit/myunxeш-zabyly-spoloxcherez-klimatychnu-kryzu (станом на 16. 02. 2020).

6. Наука и образование: современные трансформации: [монография] / [В. С. Лукьянец, Н. Н. Киселев, С. В. Пустовит и др.]. К.: ПАРАПАН, 2008. 328 с.

7. Рябченко В. І. Вища школа України в загальноцивілізаційному контексті: соціально-філософський аналіз з позицій світоглядно-компетентнішого підходу: [монографія] / В. І. Рябченко. К.: Фітосоціоцентр,2015. 674 с.

8. Салтовський О. І. Основи соціальної екології: [навчальний посібник] / О. І. Салтовський. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 382 с.

9. Толстоухов А. В. Екобезпечний розвиток: пошуки стратегем / А. Толстоухов, М. Хилько. К.: Знання України, 2001. 334 с.

10. Філософія природи: [монографія] / [Толстоухов А. В., Мєлков Ю. О., Ягодзінський С. М. та ін.]. К.: ПАРАПАН, 2006. 208 с.

11. Швайцер А. Благоговение перед жизнью / А. Швайцер; [сост. и посл. А. А. Гусейнова ; общ. ред. А. А. Гусейнова и М. Г Селезнева]. М.: Прогресс, 1992. 576 с.

12. Шинкарук В. И. Единство диалектики, логики и теории познания (введение в диалектическую логику): [монография]. / Владимир Илларионович Шинкарук. К.: Наукова думка, 1977. 368 с.

References

1. Anatskaya N. V Philosophical retrospective of becoming an environmental education // Anatskaya N. V Multiverse. Philosophical Almanac - Issue 5-6 (153-154). K., 2016. P. 162-170.

2. Belanova R. A. Humanization and humanization of education in classical universities (Ukraine - USA): [monograph] / Rimma Belanova. K.: Center for Practical Philosophy, 2001. 216 p.

3. Bilyavsky G. O. Fundamentals of Ecology: [textbook] / G. A. Bilyavsky, R. S. Furduy. K.: Libid, 2006. 408 p.

4. Yermolenko A. M. Social Ethics and Ecology. The dignity of man is reverence for nature: [monograph] / A. M. Yermolenko - К.: Libra, 2010. 416 pages.

5. Munich Security Conference [Electronic resource]. Access mode: https://www.slovoidilo.ua/2020/02/16/novyna/svit/myunxeni-zabyly-spolox-cherez-klimatychnu-kryzu (as of 16. 02. 2020).

6. Science and education: modern transformations: [monograph] / [V S. Lukyanets, N. N. Kiselev, S. V. Pustovit, etc.]. K.: PARAPAN, 2008. 328 p.

7. Ryabchenko VI Higher school of Ukraine in the general civilizational context: socio-philosophical analysis from the standpoint of ideological and competence approach: [monograph] / VI Ryabchenko. K.: Phytosocenter, 2015. 674 p.

8. Saltovsky O. I. Fundamentals of social ecology: [textbook] / O. I. Saltovsky. K.: Center for Educational Literature, 2004. 382 p.

9. Tolstoukhov A. V. Ecological development: the search for strategists / A. Tolstoukhov, M. Khilko. K.: Knowledge of Ukraine, 2001. 334 p.

10. Philosophy of nature: [monograph] / [Tolstoukhov A. V., Melkov Y. O., Yagodinsky S. M. and others]. K.: PARAPAN, 2006. 208 p.

11. Schweitzer A. Awe for Life / A. Schweitzer; [comp. and last. A. A. Huseynov; total ed. A. A. Huseynov and M. Seleznev]. M.: Progress, 1992. 576 p.

12. Shinkaruk V. I. Unity of dialectics, logic and theory of knowledge (introduction to dialectical logic): [monograph]. / Vladimir Illarionovich Shinkaruk. K.: Scientific Thought, 1977. 368 p.

Размещено на Allbest.ru