Курс ESP як складник професійної підготовки майбутніх філологів

Л. І. Морська слушно зауважує, що ESPпередбачає засвоєння англійської мови загалом, а не лише її, так би мовити, «спеціальної частини». Англійська для спеціальних цілей не відрізняється від інших форм навчання іноземної мови в плані методики, оскільки ESP не має такої методики, яка була б відмінною від тієї, що зазвичай застосовується в процесі загального вивчення англійської мови як іноземної (General English). Відмінність між навчанням ESPі General English полягає в змістовому його наповненні, у темах, лексемах і граматичних конструкціях, однак це не передбачає ігнорування загальної комунікативної компетентності [9, 137], яка включає сформовані вміння й навички з чотирьох видів мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, читання, письма.

З іншого боку, неможливо спілкуватись іноземною мовою з професійних питань, вільно не володіючи предметним змістом такого спілкування. З огляду на це, увесь процес навчання іноземної мови повинен пронизувати предметний зміст. Як результат, у студентів розвиватиметься предметна компетенція засобами іноземної мови, навчальний процес із неї інтегруватиметься в навчання фахових дисциплін, а та іншомовна комунікативна компетенція, яку студенти розвиватимуть у себе, відразу формуватиметься як професійна [16, с. 234].

Завдання магістерської програми - розвиток науково-фахової іншомовної комунікативної компетентності [10, 132]. Володіння мовою професійного спілкування - це знання власне мови професійного спілкування, тобто сформованість мовної компетенції; уміння застосовувати ці знання на практиці, доречно поєднувати вербальні й невербальні засоби спілкування відповідно до ситуації, мети, тобто це сформованість комунікативних навичок.

Розширення міжнародного співробітництва й міжнародних контактів, проведення у вищих навчальних закладах конференцій за участю іноземців вимагають від студентів глибокого знання англійської мови, яка домінує в міжнародному науковому просторі як глобальна мова науки. Головна мета курсу ESP- сформувати високий рівень комунікативної культури тих, хто навчається у сфері професійного спілкування в його усній і писемній формах. Відповідно до поставленої мети з-поміж головних завдань курсу можна виокремити такі:

1) поглибити знання студентів про науковий стиль англійської мови;

2) розширити уявлення тих, хто навчається, про мову науки, головні категорії, властивості, структуру, мовні засоби наукового тексту, основи майстерності відповідного виступу;

3) розвивати мовленнєву компетенцію студентів завдяки збагаченню спеціальними знаннями, уміннями та навичками, необхідними для успішної професійно орієнтованої комунікації.

Ключовими поняттями курсу є «мова науки», «науковий стиль», «наукове мовлення», «мова наукової літератури».

Наукова (спеціальна) мова виконує епістемічну, когнітивну, комунікативну функції й слугує для задоволення соціальних, гносеологічних, комунікативно-прагматичних потреб особистості та соціуму. Лексику мови різних наук представляють загальнонаукові слова, стійкі словосполучення, терміни, невербальні знаки (символи, піктограми тощо), словотвірна підсистема, відповідні синтаксичні конструкції. Складником мови науки є науковий стиль, який займає вагоме місце як у писемному, так і в усному мовленні. Основна функція цього стилю - пізнавально-інформативна: одержати знання, з'ясувати й пізнати, повідомити про них, передати та аргументувати їх [6, 34].

Процес формування наукового стилю в різних мовах відбувався в неоднакових історичних умовах. Наприклад, в англійській, французькій і німецькій мовах науковий стиль формувався паралельно з художньо-белетристичним, публіцистичним, офіційно-діловим, хоча провідна роль у його розвитку належала художній літературі. Науковий стиль української мови формувався вже після того, як художньо-белетристичний досяг значного розвитку [7, 314].

Якщо мова - це засіб спілкування людей в усіх сферах діяльності, то стиль - це засіб спілкування в певній суспільній сфері: економіці, політиці, праві, науці, освіті тощо. Для ефективної наукової діяльності не достатньо мати глибокі спеціальні знання, досконало володіти методологією наукових досліджень, уміннями здобувати, аналізувати, систематизувати наукові факти. При цьому не менш важливі ґрунтовна мовно-комунікативна підготовка, вільне послуговування науковою англійською мовою у всіх підстилях у письмовій та усній формах.

Кожний підстиль охоплює різні жанри й види текстів. Із-поміж підстилів наукового стилю виокремлюють власне науковий (статті, дисертації, монографії, наукові доповіді, курсові та магістерські роботи), науково-навчальний (підручники, навчальні посібники, збірники вправ, лекції, конспекти), науково-інформативний (реферати, анотації, відгуки, рецензії, резюме), науково-довідковий (словники, довідники, енциклопедії), науково-діловий (наукові звіти, угоди про наукову співпрацю) й ін. [13, 19-20].

До основних жанрів наукової прози належать наукові статті різних типів, монографії, дисертації, матеріали наукових конференцій, анотації, підручники (не нижче вузівського рівня), рецензії. Усні жанри представлено лекціями, науковими презентаціями, стендовими доповідями тощо [14, 182].

Предметно-знаковим носієм наукової комунікації є науковий лінгвістичний дискурс. Представникам різних лінгвокультур властиві національно-специфічні моделі наукового дискурсу. Специфіка вербального вираження думок (зокрема на письмі) виявляється в так званих інтелектуальних стилях [3, 328]. Серед характерних ознак англо-американського інтелектуального стилю виокремлюємо чітку структурованість, діалогізованість, лінеарність, толерантність, демократичність, аргументованість, специфічні етикетні модуляції категоричності й некатегоричності, непряму персуазивність, індивідуалізм, значну орієнтацію на читача, експлікацію авторської інтенції [4 ].

Ефективність мовлення залежить від рівня володіння мовою, правильного вибору мовних засобів, культури мови. Мовлення має бути змістовним, логічним, точним, ясним, стислим, простим, виразним, образним. Правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, володіння основами ораторського мистецтва - необхідні складники мовної культури магістрів. Культура мовлення - це, передусім, грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова, синтаксичні конструкції й активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильної вимови слів тощо.

Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише тоді, коли мовець доречно застосовує всі компоненти мовлення (системи звуків, складобудови, словесного наголосу) й інтонації (логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму, голосового тембру). Практичні навички «декодування» інтонації співрозмовника, уміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів необхідні для ефективного професійного спілкування [8, 188-189].

Володіння мовою багато в чому визначає характер першого враження від людини й впливає на її авторитет у подальшому спілкуванні. Особистісний чинник у мовному професійному спілкуванні передбачає визначення і формування таких якостей мовця, як самостійний і творчий склад мислення, орієнтування в ситуації, мовна пам'ять, правильний добір мовних засобів, побудова висловлювання, відповідна дикція, уміння слухати тощо [6, 18].

Культура мовлення передбачає дотримання мовних норм. Одна з ознак культури мовлення - унормована вимова. Орфоепічні помилки - це, передусім, порушення правильності наголошування слів, вимови голосних і приголосних звуків, інтонування фрази. Зокрема, для англійських голосних довгота виступає фонематичною рисою, тобто значення слова змінюється від того, як вимовити голосний (довго чи коротко). В українській мові довгота або короткість голосних не змінює значення слова. Відтак українські студенти доволі часто в односкладових словах, як зауважують дослідники Д. Пуффальт і В. Старко, редукують голосний і вимовляють, наприклад, speakяк spick. Іноді англійська голосна фонема [e] замінюється фонемою [ж], у результаті чого слово better звучить як batter [18, 82]. Трискладове слово studying (stud-y-ing) може вимовлятися як двоскладове (stud-ing) [18, 85]. Існує тенденція до оглушення англійських дзвінких приголосних у кінці слів: із bedстає bet,із beg- beck. Англійська приголосна фонема [д] може замінюватися фонемою [n], через що слово singing стає схожим на sinnin [18, 77]. Труднощі викликає вимовляння verywell, яке може вимовлятися як weryvell [18, 80].

За словами О. М. Семеног, фонетико-інтонаційний аспект в усній формі наукового мовлення не має самостійного значення, однак саме він забезпечує вияв мовно-комунікативної, стилістичної компетенцій, комунікативної установки мовця, ставлення до слухачів і предмета виступу, здатність викликати довіру [13, 114].

Про порушення лексичних норм літературної мови свідчать лексичні помилки. Зокрема, вони можуть бути зумовлені використанням так званих “фальшивих друзів перекладача”. Наприклад, механічними кальками українських слів колега й фантазія є англійські colleague і fantasy в реченнях: A student talked with his colleagues in the classroom; You have to have a good fantasy to work as a designer. У першому випадку потрібно послуговуватися такими англійськими відповідниками, як fellow-students, groupmates, friends, а в другому - imagination [18, 46].

Одна з найпоширеніших граматичних помилок - неправильне вживання часових форм дієслова. Наприклад: He is speaking English very well, замість He speaks English very well [18, 57]; неправильне вживання модальних дієслів: The man in the picture can be a lawyer замість The man in the picture may be a lawyer; He has to come in half an hour, and I expect him to be on time замість He is supposed to come in half an hour, and I expect him to be on time [18, 59]; порушення порядку слів у реченні: I even couldn't imagine that, замість I couldn't even imagine that [18, 72].