Теоретичні засади формування самоосвітньої компетентності у майбутніх юристів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ

Ольга РЕМБАЧ,

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри мовознавства Хмельницького університету управління та права, м. Хмельницький

Роман ПЕРКАТИЙ,

кандидат педагогічних наук, провідний фахівець Національної академії внутрішніх справ України, м. Київ

Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню питань формування самоосвітньої компетентності у майбутніх юристів під час фахової підготовки в університеті. Аналізується сутність поняття «самоосвітня компетентність правника», розкривається зміст її структурних компонентів, визначаються критерії та показники її сформованості. Самоосвітня компетентність виявляється у сформованості мотиваційно-особистісного, когнітивно-інформаційного, операційно-діяльнісного та рефлексивно-вольового компонентів.

У статті аналізуються підходи та принципи, які становлять теоретико-методологічну основу формування самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців юридичної сфери. Обґрунтовується роль мотивації до самоосвітньої діяльності як важливої педагогічної умови формування самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців юридичної сфери. Пропонуються шляхи розвитку мотивації самоосвіти. Розглядаються можливості проблемних, дослідницьких та інтерактивних методів щодо формування у майбутніх юристів самоосвітньої компетентності.

Ключові слова: самоосвіта, самоосвітня діяльність, самоосвітня компетентність, критерії та показники сформованості самоосвітньої компетентності, педагогічні умови формування самоосвітньої компетентності.

Теоретические основы формирования самообразовательной компетентности в будущих юристов

Рембач О.А., Перкатий Р.Н.

Статья посвящена теоретическому обоснованию вопросам формирования самообразовательной компетентности у будущих юристов во время профессиональной подготовки в университете. Анализируется сущность понятия «самообразовательная компетентность юриста», раскрывается содержание ее структурных компонентов, определяются критерии и показатели ее сформированности. Самообразовательная компетентность проявляется в сформированности мотивационно -личностного, когнитивно-информационного, операционно -деятельностного и рефлексивно-волевого компонентов.

В статье анализируются подходы и принципы, которые составляют теоретико-методологическую основу формирования самообразовательной компетентности у будущих специалистов юридической сферы. Обосновывается роль мотивации к самообразовательной деятельности как важного педагогического условия формирования самообразовательной компетентности у будущих специалистов юридической сферы. Предлагаются пути развития мотивации самообразования. Рассматриваются возможности проблемных, исследовательских и интерактивных методов по формированию у будущих юристов самообразовательной компетентности.

Ключевые слова: самообразование, самообразовательная деятельность, самообразовательная компетентность, критерии и показатели сформированности самообразовательной компетентности, педагогические условия формирования самообразовательной компетентности.

Theoretical Basis for the Formation of Future Lawyers' Self-Educational Competence

Rembach O., Perkatyi R.

The article is devoted to the theoretical substantiation of the questions of self- educational competence formation of future lawyers during their professional training at the university. The essence of the concept of ”self-educational competence of a lawyer” is analyzed, the content of its structural components is revealed, criteria and indicators of its formation are determined.

As a result of theoretical analysis of the problem under study, the lawyers ' self- educational competence is regarded as an integral part of professional competence and, at the same time, an indicator of their professional and personal development success, an integrative, professionally important quality that encompasses emotional and value attitude towards self-education and self-educational activity, a system of knowledge about its planning, methods and means of organization, subject-personal experience of productive solution of personal and professional development problems, readiness for continuous self-development and self-improvement in the sphere of professional activity.

Self-education competence is manifested in the formation of motivational and personal, cognitive and informational, operational and active and reflexive and volitional components. The main criteria of self-educational competence development are motivational, cognitive, operational and reflexive.

The motivational criterion corresponds to the understanding of the necessity and importance of raising the level of self-educational competence; interest in various aspects of self-education; the development of important personal qualities; cognitive criterion is manifested in knowledge of the peculiarities of self-education, principles and methods of self-education, ways of self-receiving and fixing information; operational criterion corresponds to independence in the definition and implementation of educational and general education tasks, ability to navigate in information flows; reflexive criterion is manifested in the ability to analize the experience of self-education, adequate assessment of the results ofpersonal cognitive and self-educational activities, readiness for active self-development and professional self-improvement, high level of self-organization and self-regulation.

The article analyses approaches and principles that make up the theoretical and methodological basis for the formation of self-educational competence of future specialists in the legal sphere.

The following principles of self-educational competence formation should be adhered to: the principle of actualization, the principle of self-development, the principle of cognitive activity, continuity, individualization, self-organization and reflection.

The role of motivation to self-educational activity as is proved to be an important pedagogical condition of self-educational competence formation of future law specialists. Ways to develop self-educational motivation are offered. The article considers various possibilities of problem, research and interactive methods as for lawyers ' self-educational competence development.

Key words: self-education, self-educational activity, self-educational competence, criteria and indicators of self-education competence formation, pedagogical conditions for the formation of self-educational competence.

Постановка проблеми у загальному вигляді

Важливим завданням реформування освітньої системи є якісна професійна підготовка фахівців, кваліфікація яких відповідала б міжнародному та європейському рівням.

Сьогодення висуває принципово нові вимоги до кваліфікації юриста, його моральної зрілості, культурно-освітнього та професійного рівнів розвитку. Щоб успішно виконувати свої професійні завдання, юрист повинен бути освіченою, висококультурною людиною, володіти глибокими професійними знаннями й уміннями, виявляти суспільну активність, мати високорозвинені організаторські навички, вміти працювати з різними верствами населення, розуміти особливості змін, які відбуваються у суспільному житті. Мінливість технологій, зростання обсягу соціальної та юридичної інформації висувають принципово нові вимоги до загальнокультурного й інтелектуального рівнів розвитку правників, їх здатності до самовдосконалення та саморозвитку.

У сучасних умовах самоосвіта є однією з основних складових підготовки висококваліфікованих юристів у вищих навчальних закладах, необхідною умовою формування високопрофесійної творчої особистості фахівця, підґрунтям для формування пізнавальної самостійності.

Як невід'ємна складова неперервної освіти протягом усього життя, самоосвіта сприяє збагаченню інтелекту та розвитку особистості в цілому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

самоосвіта компетентність юрист

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Проблема самоосвіти фахівців різних напрямів є предметом уваги як вітчизняних, так й зарубіжних вчених. Науковим підґрунтям теоретичних основ формування самоосвітньої компетентності майбутніх правників у вищих навчальних закладах є наукові праці, у яких розглядаються проблеми самоосвіти та професійного самовдосконалення особистості (М. Бондаренко, О. Василенко, А. Громцева, В. Монастирський, О. Пєхота, Н. Трофімова, Т. Цехмістрова, Л. Ярова та ін.); розкривається взаємозв'язок освіти та самоосвіти (О. Арета, О. Кочетова, В. Селівсенова, М. Солдатенко та ін.); аналізується сутність, структура та зміст самоосвіти та самоосвітньої компетентності (Т. Браже, М. Башкірова, Л. Боженко, М. Заборщикова, П. Пшебильський, Р. Сеульський, Я. Турбовський та ін.).

Аналіз останніх досліджень підтверджує, що проблема використання компетентнісного підходу в освіті стала нагальною в сучасній педагогіці.

Питанням визначення ключових компетентностей присвятили свої дослідження В. Беспалько, І. Бех, Н. Бібік, І. Драч, І. Зязюн, Н. Кічук, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко, Л. Хоружа, Д. Равен та ін; видам професійної компетентності - І. Зимня, Г. Селевко та ін.; формуванню компетентностей майбутніх юристів - З. Височан, І. Івашкевич, С. Ільїн, О. Каліцева та ін. Водночас увагу науковців неодноразово привертала проблема формування та розвитку умінь та навичок самоосвітньої діяльності - складових самоосвітньої компетентності (А. Громцева, О. Колпакова, Т. Семакова, В. Федяєва).

Для методологічного осмислення ключових засад формування самоосвітньої компетентності велике значення мають праці А. Айзенберга, В. Буряка, С. Гаркуши, А. Громцевої, О. Торубари, Б. Єсипова, Г. Коджаспірової, М. Скаткіна та інших, у яких встановлені особливості самоосвіти як цілеспрямованої самостійної діяльності людини з вибору тематики, часу і засобів роботи для здобуття знань, обґрунтовано оптимальні методики організації самоосвіти. Важливим напрямом дослідження проблеми самоосвіти та самоосвітньої компетентності на сьогодні є її вивчення у системі професійної підготовки. Це насамперед праці Т. Гущиної, Н. Довмантович, Л. Лепіхової, Л. Сігаєвої, В. Сластьоніна, де розкрито необхідність самоосвітньої діяльності з урахуванням специфіки професійної діяльності, вимог та тенденцій безперервної освіти, а також дослідження особливостей формування самоосвітньої компетентності у представників окремих професій (Л. Броннікова, О. Копил, Г. Наливайко, О. Фоміна та ін.).

У вітчизняній науковій літературі найбільшого поширення набуло визначення компетентності як сукупності знань і вмінь, необхідних для ефективної професійної діяльності: вміння аналізувати, передбачати наслідки професійної діяльності, використовувати інформацію. Бути компетентним - значить вміти реалізовувати знання, застосовувати досвід, волю і емоційний стан для вирішення проблем у конкретних обставинах. На думку багатьох українських вчених компетентність не зводиться до знань і вмінь в кількісному відношенні. Але без знань та особистого досвіду діяльності набуття ключових компетентностей неможливе. Більш того, набуття компетентностей залежить від активності, свідомого відношення до різних видів діяльності (праці, навчання тощо). Але водночас у тлумаченні понять «компетентність», «технологія», «компетентнісний підхід» і дотепер немає одностайності.

Аналіз результатів дослідження стану сформованості в правників самоосвітньої компетентності обумовлює потребу в пошуку нових методів і засобів навчання та вдосконалення навичок й вмінь до саморозвитку. Існує потреба в подоланні суттєвих суперечностей між вимогами суспільства до якості професійної підготовки правників і недостатньою методичною базою для забезпечення цих вимог; сформованими світовими стандартами щодо рівня професіоналізму випускників юридичних закладів та неготовністю вітчизняних вищих освітніх закладів забезпечити відповідність цим стандартам.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі аналізу наукової літератури виявити сутність, зміст та структуру самоосвітньої компетентності юристів, визначити критерії сформованості досліджуваного явища, визначити теоретичні передумови її вдосконалення під час навчання у вищому навчальному закладі.

Виклад основного матеріалу дослідження. Самоосвіта та самоосвітня діяльність були предметом уваги науковців упродовж тривалого історичного періоду, починаючи з часів античності (Сократ, Платон, Аристотель). У європейській педагогіці на проблему самоосвіти звертали увагу А. Дістерверг, Дж. Локк, Я.-А. Коменський, І. Песталоцці, Ж.- Ж. Руссо.

У педагогіці виділяють декілька періодів розвитку наукових ідей про самоосвіту: часи Давньокиївської держави (Д. Заточник, В. Мономах, К. Туровський); ХУІ-ХУПІ ст. (діяльність братств, вчення П. Могили, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, К. Транквіліона-Ставровецького); ХІХ - поч. ХХ ст. (концепції самоосвіти П. Каптерєва, І. Огієнка, К. Ушинського та ін.); ХХ - поч. ХХІ ст. (становлення наукових підходів до самоосвіти, розкриття сутності самоосвіти та самостійної роботи у працях А. Айзенберга, А. Громцевої, Б. Єсипова, А. Макаренка, В. Сухомлинського та ін.).

Загалом, трактування сутності самоосвіти досить неоднозначне. У наукових працях з педагогіки це явище тлумачиться як:

педагогічно організований процес соціалізації, що обумовлений внутрішніми особистісними мотивами пізнання;

спосіб та форма здобуття і поглиблення знань, процес розвитку інтелектуальних можливостей та розумових здібностей людини;

діяльність, при якій особистість самостійно визначає цілі та задовольняє власні пізнавальні потреби, вдосконалює свої здібності, якості;

різновид пізнавальної діяльності, система оновлення, розширення та поглиблення здобутих знань, а також удосконалення практичних умінь та навичок.

Найвагомішими характеристиками самоосвіти можна назвати такі: той, хто навчається, повинен виконувати роботу сам, без безпосередньої участі педагога;

суб'єкт навчання повинен уміти здійснювати самостійні мисленнєві операції, самостійно орієнтуватися в матеріалі;

виконання роботи не є суворо регламентованим, суб'єкт навчання має свободу вибору змісту та способів виконання завдань.

У сучасних дослідженнях з педагогіки (К. Абульханова, В. Буряк, Т. Гущина, Н. Кузьміна, Л. Лепіхова, О. Овчарук, Л. Сігаєва, В. Сластьонін та ін.) самоосвіту розглядають як цілеспрямовану самостійну діяльність людини з вибору тематики, часу і засобів роботи для здобуття знань. Педагоги у визначеннях самоосвіти наголошують на внутрішніх спонукальних мотивах особистості до самоосвіти, на зв'язку самоосвіти з процесами самовиховання та самовдосконалення, вважаючи, що необхідність самоосвітньої діяльності обумовлена специфікою будь-якої професійної діяльності, вимогами та тенденціями безперервної освіти, змінами соціальних процесів.

У результаті теоретичного аналізу досліджуваної проблеми встановлено, що самоосвітня компетентність майбутніх юристів є невід'ємною частиною професійної компетентності та одночасно показником успішності їх професійно-особистісного розвитку, інтегративною професійно важливою властивістю, яка охоплює емоційно-ціннісне ставлення до самоосвіти та самоосвітньої діяльності, систему знань про її планування, способи та засоби організації, суб'єктно-особистісний досвід продуктивного вирішення проблем особистісного та професійного розвитку, готовність до безперервного саморозвитку та самовдосконалення у сфері майбутньої професії. Зміст самоосвітньої компетентності майбутніх правознавців обумовлений цілями та особливостями їхньої професійної діяльності.

Враховуючи положення про особливості професійної діяльності юристів, положення психології професіоналізму (А. Маркова), діяльнісного (Г. Костюк, О. Леонтьєв, І. Лернер) та компетентнісного (І. Бех, Н. Бібік, Л. Ващенко, І. Єрмаков, І. Зимня, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева, А. Хуторський та ін.) підходів уважаємо, що самоосвітню компетентність юриста можна розглядати як його особистісну характеристику, що виявляється у сформованості мотиваційно-особистісного, когнітивно-інформаційного, операційно-діяльнісного та рефлексивно-вольового компонентів.

З урахуванням напрацювань учених (А. Айзенберг, А. Громцева, Н. Довмантович, Б. Єсипов, І. Жукевич, Т. Івашкова, Г. Коджаспірова, А. Маркова, О. Савченко) та особливостей професійної діяльності фахівців юридичної сфери визначено, що мотиваційному критерію відповідає розуміння необхідності та важливості підвищення рівня самоосвітньої компетентності; інтерес до різних аспектів самоосвітньої діяльності; розвиненість важливих особистісних якостей; когнітивному - знання особливостей самоосвітньої діяльності, принципів та методів самоосвіти, способів самостійного отримання та фіксації інформації, здатність до мисленнєвих операцій, необхідних для опрацювання інформації; операційному - самостійність у визначенні й виконанні навчальних та загальноосвітніх завдань; проблемність мислення, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках; рефлексивному - здатність аналізувати досвід самоосвітньої діяльності, адекватна оцінка результатів особистої пізнавальної та самоосвітньої діяльності, готовність до активного саморозвитку та професійного самовдосконалення, високий рівень організації та саморегуляції самоосвітньої діяльності [1-7].

Аналіз психолого-педагогічної літератури та досвіду формування самоосвітньої компетентності засвідчив, що на сьогодні склалося декілька основних підходів до організації цієї роботи. Загальною методологічною основою дослідження слід вважати особистісно-орієнтований підхід (І. Бех, О. Сухомлинська), за яким студенти є суб'єктами навчання, особистостями, які прагнуть до саморозвитку, самовизначення, самореалізації. Діяльнісний підхід (Л. Виготський, В. Давидов, О. Леонтьєв, Г. Костюк) передбачає формування та розвиток усіх компонентів самоосвітньої компетентності, що дозволяє діяти гнучко, творчо та ефективно у стандартних та нестандартних ситуаціях. Компетентнісний підхід (О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко) визначає необхідність розглядати комплекс знань і вмінь фахівця як якісну характеристику особистості й норму якості вищої освіти. Слід також зазначити, що для формування самоосвітньої компетентності важливе значення має системний підхід (І. Блауберг, Н. Кузьміна, Е. Юдін та ін.). який досліджує об'єкт в цілісності та розвитку, визначає необхідність формування самоосвітньої компетентності з урахуванням взаємозв'язку внутрішніх і зовнішніх факторів та різних умов педагогічного процесу.

Аналіз положень компетентнісного підходу (О. Овчарук, О. Пометун, O. Савченко), психології професіоналізму (А. Маркова) та концепції самоосвіти (Т. Браже, М. Башкірова Л. Боженко, М. Заборщикова, П. Пшебильський, P. Сеульський, Я. Турбовський та ін.) дозволяють виділити такі принципи формування самоосвітньої компетентності: принцип актуалізації, принцип саморозвитку, принцип пізнавальної активності, безперервності, індивідуалізації, самоорганізації, рефлексії та ін. Зокрема принцип актуалізації передбачає послідовну розробку навчально-методичних матеріалів з урахуванням вікових, індивідуальних особливостей студентів, значимих проблем їхнього професійного та особистісного життя. Принцип саморозвитку передбачає актуалізацію пошукової роботи студентів, формування у них навичок самоосвіти. У свою чергу принцип пізнавальної активності визначає необхідність забезпечення стійкого прагнення студентів одержувати нові знання. Далі принцип безперервності характеризується систематичним включенням студентів у самоосвітній процес протягом усього життя. Принцип особистісної рефлексії передбачає необхідність осмислення студентами своїх дій і результатів своєї навчальної та самоосвітньої діяльності, самопізнання.

Зазначені підходи та принципи організації роботи становлять теоретико - методологічну основу формування самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців юридичної сфери.

На підставі теоретичних досліджень проблеми самоосвіти (Л. Броннікова, М. Гупалов, І. Жукевич, В. Монастирський, Р. Перкатий, Т. Яковець) з'ясовано, що необхідними психолого-педагогічними та організаційними умовами формування компетентності самоосвіти у майбутніх фахівців є:

педагогічне стимулювання самоосвіти суб'єктів навчання та відображення в змісті освіти соціального досвіду здійснення самоосвіти;

спрямованість освітніх процесів на формування загальнонавчальних умінь студентів;

поетапна зміна ролі викладача в навчально-виховному процесі (керівник, організатор, консультант) та характеру участі в ньому студентів (об'єкт, суб'єкт);

забезпечення управлінської взаємодії педагогів і студентів при формуванні готовності до самоосвіти;

формування в студентів досвіду самоуправління своєю освітньою діяльністю за допомогою активних й інтерактивних методів навчання;

розширення можливостей інноваційного розвитку вищих навчальних закладів;

розробка й використання системи спеціально підібраних завдань, що спонукають студентів до самоосвітньої діяльності;

підвищення ефективності організації самостійної роботи суб'єктів навчання;

інтеграція аудиторної й позааудиторної самостійної роботи студентів;

актуалізація самовиховання у навчально-виховному процесі;

розвиток компетентності педагогів з питань формування самоосвітньої компетентності [3], [8-11].

Аналіз наукової літератури свідчить, що вчені насамперед вказують на велике значення внутрішніх стимулів особистості до самоосвіти. Як зазначає І. Грабовець, самоосвітня діяльність особистості стає необхідною сферою її буття лише тоді, коли потреба у цій діяльності є внутрішньою силою, мотиватором, який спонукатиме її до активності. Це можливо, підкреслює дослідниця, лише за умов чіткого усвідомлення людиною цієї потреби [1].

У працях Л. Виготського, В. Давидова, О. Леонтьєва, Г. Костюка зазначається, що мотиваційна сфера відграє провідну роль у розвитку пізнавальних сил та формуванні мотивів самоосвітньої діяльності особистості. Загалом очевидно, що сформована позитивна мотивація студентів до самоосвіти сприяє не тільки прискоренню розвитку їх самоосвітньої компетентності, але й їх становленню як майбутніх фахівців, формуванню загальних та професійних знань.

З урахуванням цього вважаємо, що розвиток мотивації до самоосвітньої діяльності є важливою педагогічною умовою формування самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців юридичної сфери.

Науковий огляд літератури з проблеми дослідження дозволяє трактувати мотивацію як сукупність процесів, методів, засобів, потреб та мотивів, які визначають прагнення студентів до пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти.

Загалом вчені основними детермінантами розвитку мотивації самоосвіти називають освітнє середовище та сформованість у суб'єктів навчання пізнавальних мотивів. Для формування мотивації навчання та самоосвіти вчені (І. Грабовець, І. Жукевич, О. Копил, О. Матюшкін, Л. Подоляк, О. Савченко, Г. Щукіна, В. Юрченко, В. Якунін) пропонують:

розвивати у суб'єктів навчання пізнавальні інтереси і потреби, які є основою пізнавальної мотивації - одного з найважливіших психологічних джерел професійного розвитку суб'єктів навчання;

навчати прийомам самостійного опрацювання навчальної літератури; створювати позитивну атмосферу на заняттях та сприятливі умови для саморозвитку; використовувати різні способи педагогічної підтримки та позитивної оцінки студентів, стимулювати інтелектуальні почуття; підтримувати допитливість й «пізнавальний» психологічний клімат в навчальній групі;

виховувати відповідальне ставлення до навчання, вольові зусилля; розвивати і підтримувати прагнення студентів виявити й ствердити себе через навчальну діяльність;

збагачувати зміст навчання особистісно орієнтовним матеріалом; формувати свідоме ставлення до ролі навчання у подальшому житті; звертати увагу на цінності професійного визнання, престижу, влади, поліпшення матеріального становища, професійного самовдосконалення та професійної кар'єри, а також перспективних життєвих цілей молодих фахівців;

створювати уявлення про майбутнє життя в соціумі, про ближню (безпосередню) й кінцеву (перспективну) мету навчання; розвивати ціннісні орієнтації, що пов'язані з майбутнім життям в суспільстві;

забезпечувати професійну спрямованість навчання; ознайомлювати з майбутньою професійною діяльністю та її суспільною значущістю, з вимогами, які вона висуває до знань, умінь і якостей фахівця; підкреслювати на кожному занятті важливість вивчення певної теми для подальшої діяльності, а також вводити в навчальний процес ситуації, які б моделювати майбутню професійну діяльність;

забезпечувати особистісне залучення студентів у процес навчання, створювати умови для того, щоб вони могли виявляти свою пізнавальну активність, інтелектуальну ініціативу і самостійність [1], [3], [5], [6], [12-15].

Вчені (В. Давидов, З. Курлянд, І. Лернер, О. Матюшкін, М. Махмутов, В. Сухомлинський, А. Семенова, Р. Хмелюк та ін.) неодноразово підкреслювали значення самостійності та самостійної діяльності у навчанні людини, її професійному та соціальному становленні. У психолого - педагогічних дослідженнях (З. Курлянд, І. Лернер, М. Махмутов, М. Скаткін, Т. Туркот, І. Хворостенко, Р. Хмелюк, А. Хуторський, Є. Шиянов, І. Яковець, В. Якунін) доводиться думка про те, що самостійність особистості слід розвивати насамперед у діяльності, через вирішення проблемних завдань, застосування активних методів навчання, використання дослідницької та проектної технологій навчання, організацію групової роботи та групового обговорення певних завдань.

З урахуванням цього наступною педагогічною умовою для формування у майбутніх юристів самоосвітньої компетентності ми вважаємо використання можливостей різних методів навчання, насамперед проблемних, інтерактивних та дослідницьких.

Усі зазначені методи передбачають систему самостійних дій студентів щодо визначення напрямків саморозвитку та співвіднесення їх з метою самоосвіти, варіативність прояву пізнавальної активності в самостійній роботі, стійке позитивне смислотворення. Вони також допомагають формувати у студентів індивідуально-оцінну й самооцінну систему; рефлексію процесу навчання, результатів і перспектив самоосвітньої діяльності; сприяють розвитку інтелектуальної ініціативи та саморозвитку особистості; створюють умови для набуття досвіду спілкування; забезпечують умови для самостійного оволодіння студентами знаннями й уміннями в процесі активної пізнавальної й самоосвітньої діяльності; дозволяють формувати в студентів уміння самостійно досягати певних нових результатів; сприяють формуванню особистості із значно більшими творчими можливостями; оскільки відбувається зміщення акцентів навчання на самостійні види робіт, зростає автономність студентів; дозволяють перетворити навчальні заняття в дискусійні, дослідницькі й творчі, на яких вирішують справді цікаві, практично значимі й доступні студентам проблеми.

Використання зазначених методів сприяє формуванню самоосвітньої компетентності на основі набуття досвіду самостійних спроб і досягнень у самоосвітній діяльності, вироблення студентами власної індивідуальної системи навчання, поступового переходу від копіювання зразків самоосвіти до створення своїх моделей, включення самоосвіти в спосіб життя.

Висновки

Важливим напрямом дослідження проблеми самоосвіти та самоосвітньої компетентності на сьогодні є її вивчення у системі професійної підготовки. Необхідність самоосвітньої діяльності у наш час обумовлена специфікою професійної діяльності, пов'язана з вимогами та тенденціями безперервної освіти. Найбільш перспективним для дослідження самоосвіти є компетентнісний підхід, який дозволяє чітко виокремити цілі та засоби цієї роботи.

Аналіз педагогічних досліджень та специфіки професійної діяльності правників дозволяє стверджувати, що загалом самоосвітню компетентність сучасного фахівця юридичної сфери можна розглядати як інтегративну професійно важливу властивість, яка охоплює емоційно-ціннісне ставлення до самоосвіти та самоосвітньої діяльності, систему знань про її планування, способи та засоби організації, суб'єктно-особистісний досвід продуктивного вирішення проблем особистісного та професійного розвитку, готовність до безперервного саморозвитку та самовдосконалення у сфері майбутньої професії. Самоосвітня компетентність юриста виявляється у здатності до самостійно організованої пізнавальної діяльності, спрямованої на продовження власної освіти у професійному та загальнокультурному аспектах. Самоосвітня компетентність правника є невід'ємною частиною професійної компетентності та одночасно показником успішності його професійно-особистісного розвитку. Як цілісне багатокомпонентне явище самоосвітня компетентність виявляється у готовності і здатності до ефективної самоосвіти з метою неперервного самовдосконалення та ефективного виконання професійних, соціальних та особистісних функцій. Структурними елементами самоосвітньої компетентності правників є мотиваційно-особистісний, когнітивно- інформаційний, операційно-діяльнісний та рефлексивно-вольовий компоненти.

На основі теоретичних положень педагогічної літератури вважаємо, що важливими педагогічними умовами формування самоосвітньої компетентності у майбутніх фахівців юридичної сфери є: забезпечення їх мотивації до самоосвітньої діяльності та формування самоосвітньої компетентності; використання для формування самоосвітньої компетентності можливостей різних методів навчання, насамперед проблемних, інтерактивних та дослідницьких.

Перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Проведене дослідження не повною мірою вичерпує всі аспекти формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів у процесі фахової підготовки і передбачає майбутні розвідки у напрямах: забезпечення особистісно-орієнтованого підходу до фахової підготовки майбутніх юристів, удосконалення методичного забезпечення формування самоосвітньої компетентності відповідно до спеціалізації; здійснення порівняльного аналізу зарубіжного досвіду формування самоосвітньої компетентності майбутніх юристів у процесі фахової підготовки та на різних етапах їхнього професійного становлення.

Узагальнюючи наукові підходи до формування самоосвітньої компетентності правників, доведено, що потребує подальшого вирішення важливе наукове завдання щодо розвитку самоосвітніх умінь і навичок майбутнього юриста шляхом: удосконалення змісту дисциплін циклу професійної та практичної підготовки; обґрунтування педагогічних умов та моделі, які сприятимуть формуванню самоосвітньої компетентності майбутніх правознавців під час навчання у вищих навчальних закладах.

Список використаної літератури

1. Грабовець І. В. Самоосвіта як інтегруюча детермінанта самореалізації молодих фахівців у професійній діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : 22.00.04. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Київ, 2004. 16 с.

2. Довмантович Н. Г. Самоосвітня компетентність майбутніх фахівців упедагогічній теорії. Педагогічний процес : теорія і практика. 2014. Випуск 3. С. 18-22.

3. Жукевич І. М. Формування готовності до самоосвіти курсантів вищих навчальних закладів системи МВС України : автореф. дис. канд. пед. наук : 13.00.04. / Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди. Переяслав-Хмельницький, 2016. 21 с.

4. Компетентність саморозвитку фахівця: педагогічні засади формування у вищій школі / наук. ред., упорядк., авторство проф. Н. В. Кічук. Ізмаїл : ІДГУ, 2007. 236 с.

5. Копил О. А. Формування самоосвітньої компетентності у студентів немовних спеціальностей з використанням інформаційно-комунікаційних технологій : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к-та пед. наук : спец. 13.00.04. / Чернігів. нац. пед. ун-т імені Т. Г. Чернігів, 2012. 20 с.

6. Савченко О. Я. Уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук. К : «К.І.С.», 2004. 112с.

7. Хворостенко І. Розвиток самоосвітньої компетентності як психолого- педагогічна проблема. Нова педагогічна думка, 2013. № 3. С. 137-141.

8. Бронникова Л. М. Формирование компетентности самообразования старшеклассников : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01. Барнаул, 2010. 268 с.

9. Монастирський В. М. Шляхи оптимізації самоосвітньої компетентності працівників міліції в системі службової підготовки. Вісник Національної академії Державної прикордонної служби України 2011. № 1 С. 54-57.

10. Перкатий Р. М. Формування самоосвітньої компетентності майбутніх офіцерів Національної поліції у процесі фахової підготовки : автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.04. / Чернігівський нац. пед. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. Чернігів, 2017. 20 с.

11. Яковец Т. Я. Комплекс педагогических условий формирования готовности студентов вуза к самообразованию : дисс. ... канд. пед. наук : 13.00.01. Курган, 1999. 175 с.

12. Матюшкин А. М. Мышление, обучение, творчество. Изд-во Моск. психол.- соц. ин-та ; Воронеж : МОДЭК, 2003. 720 с.

13. Подоляк Л. Г., Юрченко В. І. Психологія вищої школи : підручник / 2-ге вид. К. : Каравела, 2008. 352 с.

14. Щукина Г. И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе. М. : Просвещение, 1979. 160 с.

15. Якунин В. А. Педагогическая психология : учеб. пособие / европ. ин-т экспертов. СПб. : Изд-во Михайлова В. А. : Полиус, 1998. 639 с.

16. Савіщенко В. М. Педагогічні умови формування професійно значущих якостей майбутнього юриста. Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. 2007. Вип. 47. С. 283-288.

Размещено на Allbest.ru