Особливості професійної підготовки фахівців морських спеціальностей в Україні (початок ХХ - початок ХХІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості професійної підготовки фахівців морських спеціальностей в Україні (початок ХХ - початок ХХІ ст.)

Олександр Даниленко, кандидат педагогічних наук, завідувач кафедри навігації і управління судном, Дунайський інститут Національного університету «Одеська морська академія»

У статті представлено історичні засади підготовки фахівців морського профілю в Україні впродовж двох останніх періодів - четвертий (радянський період, від 1917 до 1991 року) та п'ятий (сучасний період, від 1991 року - до наших днів). З'ясовано, що підготовку фахівців для морського флоту у період з 1925 по 1935 роки здійснювали заклади освіти транспортної галузі, зокрема мережа морських технікумів, училищ і шкіл, де навчалися в основному молоді люди віком до 20 років. Технікуми суттєво наростили обсяг слухачів, майже вдвічі зменшили терміни навчання, відкрили вечірні та заочні відділення, що дозволило їм забезпечувати потреби морської галузі у фахівцях морської справи. Друга світова війна внесла свої корективи у розвиток морської освіти у повоєнні роки.

Морським закладам освіти у повоєнний час притаманні такі характеристики: повернення з евакуації морських закладів освіти; відновлення діяльності технікумів водного транспорту в якості морехідних училищ; відкриття морських закладів освіти різних типів; розширення переліку спеціальностей та форм здобуття освіти; поліпшення навчально-матеріальної бази; запровадження навчальних дисциплін військово-спеціального та ідеологічного спрямування; оновлення змісту освіти внаслідок науково-технічного та економічного розвитку; забезпечення курсантів і слухачів санітарно-гігієнічними умовами перебування у закладах освіти; виключно державна форма власності морських закладів освіти та відповідне фінансування.

Із здобуттям Україною незалежності було взято курс на збереження морських навчальних закладів із багаторічною історією і традиціями. Було також відкрито нові заклади середньої, професійно-технічної та вищої освіти різної форми власності, а також центри післядипломної освіти моряків. Розвиток змісту освіти на сучасному етапі відбувається у контексті вимог міжнародних Конвенцій, що регулюють питання підготовки фахівців морського флоту, а також загальноєвропейських тенденцій.

Ключові слова: неперервна професійна підготовка; майбутні судноводії; вищі морські навчальні заклади; розвиток судноплавства та річкового флоту; фахівці морського профілю.

The Peculiarities of Professional Training of Specialists of Maritime Specialties in Ukraine (The Beginning of the 20^th - the Beginning of the 21^st Centuries)

Oleksandr Danylenko

The article presents the historical foundations of training specialists in maritime profile in Ukraine over the past two periods - the fourth (the Soviet period, from 1917 until 1991) and the fifth (the modern period, from 1991 - until today). It was clarified that in the period from 1925 up to 1935 the training of specialists for the navy was carried out by educational institutions of the transport industry, in particular, by the network of maritime technical schools, colleges and schools and mostly young people under the age of 20 studied there. Technical schools have significantly increased the number of their students, almost halved the duration of training, opened the departments of evening and part-time studying and that all allowed to meet the needs of maritime industry as for maritime professionals. The Second World War made some corrections in the development of maritime education in the post-war years.

Maritime educational institutions in the postwar period possessed the following characteristics: the returns of maritime educational institutions from the evacuation; restoration of the activities of water transport schools as nautical schools; opening of maritime educational institutions of various types; increase in the list of specialties and forms of education; improvement of the education facilities; introduction of academic disciplines of military, special and ideological direction; updating the content of education as a result of scientific and technical and economic development; providing cadets and trainees with sanitary and hygienic conditions in educational institutions; exclusively state ownership of maritime educational institutions and appropriate financing.

With the independence of Ukraine, there was set a course for the preservation of maritime educational institutions with a long history and traditions. New institutions of secondary, vocational and higher education of various forms of property, as well as seafarers' postgraduate education centers, were opened. The development of the content of education at the present stage takes place in the context of the requirements of international Conventions regulating the training of specialists of the navy, as well as of the European trends.

Keywords: continuous professional training; future navigators; higher maritime educational institutions, the development of shipping and river fleet; marine profile specialists.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді. Підготовка фахівців для морського флоту в історичній ретроспективі завжди було важливим завданням для соціально-економічного розвитку країни. Про важливість підготовки майбутніх бакалаврів судноводіїв до професійної діяльності наголошується і у вітчизняних нормативно-правових документах. За даними інтернет джерел, за кількістю моряків нині Україна займає до першої десятки країн у світі в рейтингу за кількістю офіцерів флоту, а також є однією з найбільших країн - постачальників робочої сили на світовий ринок праці моряків. З огляду на це потребують дослідження особливості професійної підготовки фахівців морських спеціальностей в Україні (початок ХХ - початок ХХІ ст.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні аспекти підготовки фахівців морського профілю в Україні в історичному вимірі були предметом публікацій О. Задорожньої, О. Клепікової, А. Ляшкевич, М. Мамчака, М. Кабачинського, І. Рябухи, Н. Слюсаренко, О. Чорного, В. Щербини. У працях цих вчених зустрічаються окремі посилання на часові межі періодів історії морехідної освіти.

Проте періодизація, що пропонується ученими не може бути застосована по відношенню до історії морської освіти України, оскільки підготовка фахівців для флоту древньої України, флоту княжої України-Руси та національного флоту в часи монголо-татарської і литовської доби суттєво відрізнялася від усталеного розуміння класичної морської освіти.

З урахуванням результатів аналізу науково-педагогічної та історико-педагогічної літератури доцільно виокремити п'ять періодів розвитку морехідної освіти і навчальних закладів морського профілю в Україні: перший період - козацький (від кінця XV до останньої чверті ХУІІІ ст.); другий період - епоха вітрильного флоту (від останньої чверті ХУІІІ ст. до початку ХІХ ст.); третій період - дореволюційний (від початку ХІХ ст. - до 1917 р.); четвертий період - радянський (від 1917 до 1991 року); п'ятий - сучасний (від 1991 року - до наших днів).

Метою статті є висвітлення особливостей професійної підготовки фахівців морських спеціальностей в Україні від початку ХХ - до початку ХХІ ст.

фахівець морський освіта

Результати дослідження

Важливою подією на початку четвертого етапу розвитку морської освіти в Україні було прийняття у 1922 році «Кодексу законів про народну освіту в УРСР». У цьому документі визначено типи закладів освіти, зокрема курси, профшколи, технікуми, інститути, школи робітничої молоді, вечірні робітничі технікуми, робітничі факультети [1]. Відповідно до цього документу технікум вважався закладом вищої освіти, у якому здійснювалася підготовка фахівців вищої кваліфікації певної галузі народного господарства [1, с. 251].

Підготовку фахівців для морського флоту у період з 1925 по 1935 роки здійснювали заклади освіти транспортної галузі, зокрема мережа морських технікумів, училищ і шкіл, де навчалися в основному молоді люди (як правило діти вільних лоцманів, козаків, рибалок) віком до 20 років. Тривалість навчального року у порівнянні з дореволюційним періодом було збільшено до 195 днів (з 1 жовтня до 1 червня).

Радянські реформи торкнулася усіх закладів морської освіти. Так, наприклад, Херсонське училище далекого плавання було реформовано у Технікум водного транспорту, у якому навчання тривало 3 роки. Проте переважна більшість дисциплін у змісті освіти залишилась незмінною з дореволюційного періоду, за виключенням історії та політграмоти.

Загалом необхідно зазначити, що технікуми суттєво наростили обсяг слухачів, майже вдвічі зменшили терміни навчання, відкрили вечірні та заочні відділення, що дозволило їм забезпечувати потреби морської галузі у фахівцях морської справи. Суттєво покращилася також навчально-матеріальна база цих закладів освіти: з'явилися нові приміщення, навчальні судна, бібліотеки, інструменти для підготовки суднових механіків тощо.

Водночас, активний розвиток торгівлі та перевезень річковим і морським транспортом, зростання потреб народного господарства СРСР обумовили потребу у підготовці фахівців для цієї галузі економіки. З огляду на це на початку 1930 року було створено Одеський інститут водного транспорту, де студенти навчалися на п'яти факультетах (судномеханічному, гідротехнічному, експлуатаційному, економічному та кораблебудівному).

З початком Другої світової війни весь торговий флот, що базувався на Чорному і Азовському морях був мобілізований для потреб Воєнно-морського флоту, а слухачі з більшістю викладачів морських закладів освіти, що були розташовані в Україні, були також призвані на службу до Військово -морського флоту СРСР [2].

Друга світова війна внесла свої корективи у розвиток морської освіти у повоєнні роки, оскільки за даними дослідників торговий флот СРСР втратив більше половини суден, які було затоплено або захоплено. Було також знищено суднобудівні і судноремонтні заводи на півдні України, а також споруди в морських портах Чорного та Азовського морів. У зв'язку з потребою відновлення потенціалу фахівців морського торгового флоту наприкінці війни у 1944 році було прийняте рішення про підготовку кваліфікованих фахівців для торгового і воєнного флотів і портів у вищих інженерних морських училищах та морехідних училищах. Для цього морські технікуми, що діяли до війни, було реформовано у вищі морехідні училища. Зокрема, було реорганізовано Одеський і Херсонський морехідні технікуми у морехідні училища, а також створено Одеське вище морехідне училище та школи юнг у м. Херсоні та м. Одеса (після Другої світової війни було багато сиріт і безпритульних дітей, яких набирали до цих шкіл). Фактично у цей час було започатковано створення розгалуженої різнорівневої системи морської освіти [1, с. 266-267].

Щодо змісту освіти, то, наприклад, курсанти Херсонського морехідного училища вивчали такі загальноосвітні дисципліни, як математика, російська мова і література, географія, креслення, фізика, історія, хімія, англійська мова. Щодо спеціальних дисциплін, то у навчальний план було включено воєнно-морську підготовку, що обумовлено воєнно-політичною ситуацією навколо СРСР та панівною ідеологією.

Ще один заклад освіти з підготовки фахівців морського флоту - Херсонський морський рибопромисловий технікум відновив свою діяльність одразу після звільнення території від німецьких окупантів у 1944 році. Згодом його було реорганізовано у морехідне училище рибної промисловості. Серед форм навчання тут переважала класно-урочна форма організації освітнього процесу, що є поширеною у професійно -технічній освіті - уроки (що правда для курсантів старших курсів проводилися лекції), практичні заняття у лабораторіях, кабінетах та навчальних майстернях, виробнича практика, самостійна робота курсантів [1, с. 279].

Також у 1944 році з евакуації до Одеси повернувся Одеський інститут інженерів водного транспорту, згодом перейменований на Одеський інститут інженерів морського флоту, який було у 1962 році було розширено шляхом створення заочно-вечірнього факультету Ждановським (Маріупольським) загально технічним у 1988 році.

У цьому ж році в Одесі було створено Одеське вище морехідне училище (згодом - Одеське вище інженерне морське училище), у якому з 1954 року функціонували факультет судноводіння, судномеханічний факультет та електромеханічний факультет, а також заочне відділення [1, с. 286]. У 1960 році в Ізмаїлі було відкрито заочний факультет Одеського вищого інженерного морського училища.

З метою посилення охорони людського життя і збереження майна на морі, а також захисту морського середовища шляхом установлення міжнародних норм у 1978 р. було прийнято Міжнародну конвенцію про підготовку та дипломування моряків і несення вахти (ПДНВ), проте СРСР до цього документу не приєднався. Україна лише у 1997 році ратифікувала положення Конвенції. Роль цієї Конвенції важко переоцінити, оскільки у цьому документі встановлено стандарти мінімальних професійних знань та навичок, якими повинні володіти кандидати на отримання диплома моряка, а також єдину форму документів моряків [3].

За даними науково-історичних джерел, наприкінці 1970-х років у розпорядженні морських закладів освіти було чотири вітрильних судна та шістнадцять великих навчальних пароплавів [4 ], [3].

На початку 1980-х років у системі морської освіти виникла післядипломна форма її здобуття, що засвідчило про її структурно-професійний розвиток. У цей час, підготовку фахівців морського транспорту було організовано у 5 вищих та 15 середніх спеціальних закладах освіти. До їх складу входили 29 заочних і вечірніх філіалів факультетів, а також навчально-консультативних пунктів. Загалом ці заклади освіти здійснювали підготовку морських інженерів по 15-ти спеціальностям і техніків по 13-ти спеціальностям, пов'язаним з експлуатацією плавальних засобів та обслуговуванням берегових об'єктів інфраструктури [3].

Загалом, морським закладам освіти у повоєнний час притаманні такі характеристики: повернення з евакуації морських закладів освіти; відновлення діяльності технікумів водного транспорту в якості морехідних училищ; відкриття морських закладів освіти різних типів (для здобуття середньої, вищої і позашкільної освіти); короткий термін перебування на посаді керівника навчального закладу (плинність кадрів); розширення переліку спеціальностей та форм здобуття освіти; поліпшення навчально-матеріальної бази; географічне розширення структурних підрозділів; запровадження навчальних дисциплін військово-спеціального та ідеологічного спрямування; оновлення змісту освіти внаслідок науково-технічного та економічного розвитку; забезпечення курсантів і слухачів санітарно-гігієнічними умовами перебування у закладах освіти; виключно державна форма власності морських закладів освіти та відповідне фінансування.

П'ятий етап розвитку морської освіти в Україні - сучасний, триває від 1991 року до наших днів. Початок цього періоду ознаменувався тим, що після проголошення незалежності у 1991 році Україна успадкувала весь потенціал матеріально-технічна база морської галузі, що розташований на в Азово-Чорноморському регіоні. Але для дослідження важливим є те, що в України залишилася досить потужна система морської освіти, яка охоплювала 4 ВНЗ (морехідні училища та інститути), 7 морських середніх технічних навчальних закладів, мережу технічних училищ і морехідних шкіл, а також культурно - освітні заклади морського профілю та осередки підвищення кваліфікації моряків [1, с. 319].

Ще до проголошення незалежності на початку квітня 1991 року Кабінет Міністрів СРСР реорганізував Одеське вище інженерне морське училище імені Ленінського комсомолу в Одеську державну морську академію (ОДМА), яка у 1992 році отримала від Міністерства освіти України ліцензію на право підготовки фахівців плавскладу всіх рівнів і підтвердила високий статус академії [5]. Згодом, у липні 1992 року Одеська державна морська академія отримала право на військову підготовку курсантів. Для цього було створено відповідні кафедри, факультети і відділення військової підготовки. Подальший розвиток Одеська державна морська академія отримала наприкінці 1994 року, коли на базі факультету підвищення кваліфікації було створено Центр підготовки та атестації плавскладу (ЦПАП). Ця важлива подія передувала прийняттю Міжнародною морською організацією ДМО) Міжнародного кодексу зі стандартів підготовки та дипломування моряків (ПДНВ-95).

28 червня 1996 року у склад ОДМА увійшов Маріупольський факультет, а міжнародна діяльність забезпечила співпрацю зі Світовим морським університетом (Швеція) та Інститутом морських інженерів (Великобританія) [5].

У 1998 року рішенням Державної акредитаційної комісії України ОДМА визнана навчальним закладом, атестованим IV рівнем акредитації.

Загалом за роки незалежності України Одеська державна морська академія стала провідним науково-методичним центром морської освіти, що визначає філософію, стратегію і шляхи удосконалення підготовки моряків в Україні [5]. Підтвердженням цього стало присвоєння ОДМА статусу національного у вересні 2002 року, що стало визнанням досягнень колективу закладу вищої освіти у забезпеченні конкурентноздатності майбутніх фахівців. Нині укладені десятки договорів з судноплавними компаніями України та інших країн, морськими портами, агентствами, крюїнговими компаніями щодо місць практики курсантів академії, оскільки вихід українського моряка на міжнародний ринок праці є не тільки престижним, але й економічно доцільним, оскільки сприяє розвитку трудових ресурсів України. Ще один етап розвитку Одеської національної морської академії відбувся у 2014 році, коли було утворено факультет військово-морських сил, згодом перетворений в Інститут.

З 1 січня 2016 року ОНМА реорганізовано шляхом її перетворення в Національний університет «Одеська морська академія» (НУ «ОМА») [5].

Прикладом бурхливого розвитку морської освіти в Україні після набуття нею незалежності є низка етапів реорганізації та реформування Херсонського морехідного училища - одного з найстаріших морських закладів освіти, що бере свій відлік від 1834 року. У 1996 році його було перетворено на морський коледж, а згодом - у 2006 році - на Херсонський державний морський інститут. З метою оптимізації мережі навчальних закладів із підготовки морських фахівців та вдосконалення системи підвищення якості підготовки морських фахівців у 2011 році було прийнято рішення «Про утворення Херсонської державної морської академії».

У Роки незалежності в Україні було відкрито також низку закладів професійної освіти, зокрема Маріупольський морський ліцей (1992 р.), який у 1999 р. ліцей отримав ліцензію МОН України на право ведення професійного навчання, а у 2001 році заклад був сертифікований Регістром судноплавства України згідно вимог Міжнародної Конвенції ПДМНВ. Було також відкрито Миколаївський морський ліцей (1991 р.), Одеський Морський ліцей (2001 р.), Одеський професійний ліцей морського транспорту (2004), Морський коледж ХДМА (1996), Херсонський професійно-морський ліцей (2011 р.),

Отже, упродовж п'ятого, сучасного етапу розвитку морської освіти в Україні було збережено морські навчальні заклади з багаторічною історією і традиціями, що мали високі результати освітньої діяльності. За весь цей період було також відкрито і нові заклади середньої, професійно -технічної та вищої освіти різної форми власності, а також центри післядипломної освіти моряків.

Щодо трансформації змісту освіти на сучасному етапі розвитку освіти, то тут теж відбулися суттєві зміни. Так, наприклад, відповідно до вимог міжнародної Конвенції ПНДМНВ (1978), міжнародного Кодексу ПНДМНВ (з урахуванням Манільських поправок 2010 р.), в Україні у 2012 р. було розроблено галузевий стандарт освітньо-професійної програми морських фахівців, який до 2013 р. поширювався на всю систему морської освіти [1, с. 344]]. Нова ОПП передбачає три цикли підготовки в нормативній (обов'язковій) частині та два у варіативній частині, зокрема: гуманітарної та соціально-економічної підготовки; математичної та природничо-наукової підготовки; професійної підготовки (визначається напрямом підготовки - спеціальністю). До варіативної частини включено рекомендовані дисципліни варіативної складової та цикл дисциплін самостійного вибору. Для отримання диплому майбутнього судноводія необхідно отримати стаж плавання не менше 12 місяців у складі палубної команди. Прикметно, що така ж вимога висувалася до майбутніх судноводіїв і у радянські часи.

Освіта в морських академіях передбачає проходження курсантами плавальної практики. Її метою є закріплення набутих теоретичних знань, ознайомлення із особливостями сучасної організації праці на суднах, розвиток професійних вмінь та навичок роботи в реальних умовах, формування потреби постійного професійного розвитку та здатності приймати самостійні рішення. Практика як правило проводиться на власних базах практики, а також на сучасних суднах, що виконують комерційні вантажні перевезення або здійснюють вилов риби. Часто для організації практики використовують послуги компаній, що надають послуги з підбору та працевлаштування моряків на судна іноземних судновласників. Так, наприклад, представники компанії Marlow Navigation щорічно відбирають курсантів Херсонської Державної Морської Академієї для кадетської програми, що передбачає проходження плавальної практики на суднах компанії.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, трансформація змісту освіти на сучасному етапі її розвитку відбувається у контексті вимог міжнародної Конвенції ПНДМНВ (1978), міжнародного Кодексу ПНДМНВ (з урахуванням Манільських поправок 2010 р.), а також загальноєвропейських тенденцій (Болонський процес). Зі здобуттям незалежності в Україні продовжили функціонувати морські заклади освіти, що залишилися в спадок від Радянського союзу. Разом з тим з 1991 року відкривалися й нові приватні та комунальні заклади освіти, що забезпечили здобуття середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти майбутніми фахівцями.

У радянські часи великого значення надавали ідеологічній та технічній складовим підготовки фахівців морського флоту. Виявлено, що оскільки серед методів управління у радянську добу переважали адміністративні, питання про налагодження соціально-комунікативної взаємодії як одного з чинників ефективності професійності діяльності судноводіїв та екіпажу не були предметом уваги ні науковців, ні практиків судноводіння.

Із здобуттям Україною незалежності було взято курс на збереження морських навчальних закладів із багаторічною історією і традиціями. Було також відкрито нові заклади середньої, професійно-технічної та вищої освіти різної форми власності, а також центри післядипломної освіти моряків. Розвиток змісту освіти на сучасному етапі відбувається у контексті вимог міжнародних Конвенцій, що регулюють питання підготовки фахівців морського флоту, а також загальноєвропейських тенденцій.

Перспективами подальших наукових досліджень є науково-теоретичне обґрунтування системи професійної підготовки майбутніх судноводіїв з урахуванням компетентнісного підходу в освіті та вимог міжнародних документів, у яких регламентуються питанні морської освіти.

Список використаних джерел

1. Ляшкевич А.І. Організація морської освіти на півдні України в ХІХ - початку ХХІ століттях: монографія. Херсон: «Херсонська академія неперервної освіти», 2018. 478 с.

2. Мамчак М.А. Україна: шлях до моря. Історія українського флоту. Снятин: ПрутПринт, 2007. 404 с.

3. Чагайда О.О. Стан розвитку морської освіти в Україні (60 - 70-ті роки ХХ століття) / Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 16 : Творча особистість учителя: проблеми теорії і практики. 2017. Вип. 29. С. 76-83.

4. Державний архів Херсонської області. Матеріали навчально-методичної конференції 1979 - 1980 навчального року. / ДАХО. ф. Р-472, оп. 4, спр. 356, арк. 25

5. Національний університет «Одеська морська академія».

Размещено на Allbest.ru