Ціннісно-смислова сфера національної ідентичності у контексті виховання майбутніх вихователів

Загальна постановка проблеми

В останні десятиріччя сучасний світ окрім процесів глобалізації, інтеграції характеризується зворотною тенденцією, що пов'язана з актуалізацією ідентичності країн і народів, пробудженням їхнього національного життя, зростанням націоналістичних прагнень. Таку тенденцію вважаємо природньою реакцією народів на процеси універсалізації та стандартизації, що безсумнівно має позитивне значення. Відродження національної самосвідомості, посилення ролі основних етно- консолідуючих ознак в умовах швидкоплинної реальності, виступають як одні з пріоритетних факторів збереження, розвитку націй та їхньої національної ідентичності. Однак, крім позитивного значення такі процеси, як демонструє історична практика, можуть призвести до конфліктів і навіть до кровопролиття.

Вивчення проблем, пов'язаних зі зростанням національного фактора є досить актуальним як на теоретичному, так і практичному аспектах.

Мета статті. Дослідження означеної проблеми суттєво ускладнюється ще й тим, що на сьогоднішній день у сучасній науковій думці відсутня єдність у тлумаченні понять: «нація», «національна ідентичність». Тому ми спробуємо проаналізувати ці поняття, їх сутність і зміст. Окремо акцентували увагу на формуванні ціннісного аспекту національно-культурної ідентичності майбутніх вихователів.

Виклад основного матеріалу

Передусім зупинимось на характеристиці поняття «ідентичність». Етимологічно «ідентичність» походить від латинського слова «mdenticus», що означає «утотожнений», «одинаковий». Цей термін є відносно новим у науці. Скажімо у зарубіжній науковій думці воно утвердилось лише з другої половини ХХ століття, а у вітчизняній - тільки після 1990 року. Сьогодні «ідентичність» стало одним із центральних детермінант для усвідомлення оточуючих реалій. Означений термін широко використовується у різноманітних науках: психології, соціології, філософії, етнології, політології, геополітиці і т. ін. Філософське осмислення ідентичності відбувається у рамках проблеми утотожнення як основної характеристики буття, як зведення множинності до єдиного початку. В уявленнях античних філософів (Парменід, Платон, Арістотель, Плоін, неоплатоники) тожсамість виступала фундаментальною якістю буття, єдністю, у якій відсутні розбіжності і відносини впритул до одноманітності.

У працях представників німецької класичної філософії проблема тотожності буття і мислення досягла своєї найвищої розробленості. Сучасна зарубіжна література психологічне трактування ідентичності розвиває у наступних керунках: аналітична психологія (психоаналіз), символічний інтеракціонізм та ко- гнітивні підходи.

Відомо, що вивчення проблеми ідентичності у психології бере свій початок із психоаналізу. Так, поняття «ідентичність» та «ідентифікація» вперше ввів З. Фрейд у своїй праці «Групова психологія і аналіз Его» (1914 рік). «Ідентичність» за Фрейдом - це самоутотожнення людини із значущими особистостями за взірцем яких вона свідомо чи підсвідомо хотіла б діяти. Мотивом такого самоутотожнення учений вважав страх втратити любов і страх бути покараним.

Проблема ідентичності досліджувалась також Е. Еріксоном, Дж. Марсія, А. Ватерманом та іншими ученими. Е. Еріксон вважається загальновизнаним засновником теорії ідентичності. Його погляди вперше було опубліковано у праці «Дитинство і суспільство». На відміну від З. Фрейда, праці якого він вважав неповними, Е. Еріксон справедливо наголошував на нерозривному зв'язку між ідентичністю людини і суспільством, соціальним оточенням індивіда. На його думку ідентичність формується в процесі соціалізації особистості, входження індивіда у суспільство, тобто за Еріксоном, ідентичність - це соціалізована частина «Я». Відзначимо, що вчений не подав точного визначення поняття «ідентичність». Узагальнено він розумів ідентичність як суб'єктивне одухотворене відчуття тотожності і цілісності. Дещо інший підхід до тлумачення ідентичності знаходимо у теоріях Дж. Міда, Л. Краппмана, Ю. Хабермаса та інших вчених (соціально детермінована ідентичність «Ме» та індивідуальна ідентичність «I». Заслуговує на увагу підхід представників когнітивного напрямку, які досліджували соціальну ідентичність - Г. Теджфел, Дж. Тернер та ін.

Зауважимо, що дослідження Еріксона, Міда та Теджфела об'єднують наступні твердження: розглядати ідентичність слід як соціальне явище (ідентичність - соціалізована частина «Я»); пояснення ідентичності як динамічного утворення, яке, виникнувши під впливом навколишнього середовища, так чи інакше модифікується.

Для вітчизняної соціології, філософії, педагогіки постановка і дослідження проблем ідентичності, як ми зауважили, є відносно новим явищем, хоча теорети- ко-методологічні засади розвитку цього напрямку розроблялись в науковій думці ще з початку ХХ століття.

Світ перестає бути цілісною і закономірною системою, людина - це не абстрактний представник свого роду, вона вкорінена у традиціях, життєвому світі і обставинах. У цілому підсумуємо, що питання ідентичності є актуальним та багатообразним з різних точок зору (філософської, педагогічної, психологічної, культурологічної тощо).

Наступним кроком у вирішенні поставленої нами проблеми є з'ясування поняття «національна ідентичність». Складність і багатовимірність проблеми національної ідентичності пов'язані із понятійно-категоріальними труднощами у сучасній гуманітарній науці, що зумовлено неоднозначним трактуванням терміну «нація». Ситуація ускладнюється ще й тим, що «нема єдиного алгоритму виникнення та функціонування національних рухів, сучасних націй і національних держав, але й ті норми, які існують, стали рухомими і перестають «працювати» в умовах глобалізації [1, с.17].

Цікаво, що у сучасній філософській, соціологічній та етнологічній літературі, фактично, відсутнє загальноприйняте визначення нації. Цікаво на цю тему висловився В. Бейджгот: «...до того часу поки нас про неї (націю) не питають, ми не розуміємо, що це таке, відразу пояснити і визначити ми не в змозі...» [2, с. 22]. Згадуються також слова німецького історика Т. Момзена: «нація - це тільки фікція, але її відміна - це утопія» [3, с.12].

Нація - це різновид людських спільнот. На думку Б. Андерсона, нація це «уявна спільнота» [4, с. 84]. Звичайно, це не означає, що вона нереальна, фіктивна чи така, що існує «лише в головах». Уявність нації вказує виключно на ту обставину, що кожен з її складових індивідів особисто не знає і ніколи не пізнає усіх її членів, що не заважає з ними себе співвідносити. У такому контексті уявна спільнота може порівнятись з віртуальною спільнотою в Інтернеті. Водночас нація територіально визначена (навіть, якщо її кордони еластичні чи розмиті), суверенна (має державу і незалежність) і відображається у почутті спільної солідарності.

Якщо нація уявляється чи «винаходиться» чи «конструюється», то задача дослідника полягає у тому, щоб прослідкувати процес такого конструювання. Теорія націоналізму Е. Гелнера та Б. Андерсона основані на тому, що ідентифікація з нацією є наслідком процесу модернізації. Тобто національна свідомість є безпосереднім результатом розвитку сучасних засобів комунікації, масового ринку, урбанізації, посилення впливу держави на населення через систему податків та воєнного обов'язку і, передусім, шкільної системи і друкованої культури. Гелнер наголошує, що початково нації не існували, а утворились з об'єднання культури і політики. Інший дослідник Хомі Бхабха вважає, що національна ідентичність не має під собою жодних інших підстав, окрім духовних і існує винятково у формі розповідей і переказів різних народів про самих себе [5, с. 369].

Для адекватного аналізу феномена нації перспективним слід звернутись до національної ідентичності. Національна ідентичність потіснила більш звичні для традиційних підходів поняття національної самосвідомості, національного характеру і тому подібне. Ідентичність справді стає «призмою» крізь яку розглядаються, оцінюються і вивчаються численні важливі риси сучасного життя» [6, с. 20].

На наш погляд, перспективним буде не розділяти існуючі підходи щодо визначення нації, а розглядати їх у єдності. Не заперечуючи наявності національної свідомості як необхідної умови національної ідентичності, логічно визнавати при цьому і специфічний історичний контекст виникнення цієї національної свідомості, що склався у процесі соціалізації, невіддільному від об'єктивних суспільних умов.

Можемо, таким чином, визначити націю як соціальну спільноту, основану на духовно-психологічній, історико-культурній, територіально-господарській єдності. Тільки зовнішні символи спільноти (географія, господарство, історія) не розкривають повно мірою внутрішній, екзистенційний зміст буття нації. Адже це лише об'єктивні сторони життя нації. Їх слід усвідомлювати, ставити в основу ціннісних поглядів, відношень, вияву національної самосвідомості і супутніх їй почуттів, переживань, традицій. Без такого повного виявлення національної самосвідомості спільнота не виступить як активний суб'єкт історичного процесу. Тому у визначенні нації необхідно підкреслювати не лише її об'єктивні основи, але й те, які відображення ці основи набули у національній свідомості. Через свідомість, ціннісні орієнтації, традиції, національна сутність виявляється більш конкретно та реально. Кожна людина є національною у першу чергу тому, що усвідомлює свою приналежність, тобто ідентифікує себе з національним цілим.

Відповідно, національну ідентичність ми розглядаємо як визнання народом самого себе, знання і повагу історії, національну культуру, територію, усвідомлення народом своїх особливих рис, розуміння членами національної групи своїх інтересів, прагнень, цілей, ідеалів, потреб і т. д.

Окрім цього форми вияву національної ідентичності залежать від національного оточення індивіда і конкретного народу. Так, поліетнічне середовище дасть більше можливостей для отримання знань про особливості «своєї» та «інших» національних груп. У такому випадку можливі два «крайні» варіанти розвитку національної ідентичності. Перше: чітко виражена ідентифікація тільки зі своєю національною групою, котра інколи пов'язується з тенденцією до сепаратизму. Друге: вияв ідентичності з іншою національною групою, котра призводить до асиміляції, до прийняття норм, звичаїв, мови чужої групи, аж до повного розчинення у ній. Але, на наш погляд, найбільш поширеним у поліетнічному суспільстві є маргінальна національна ідентичність. У такому випадку людина, а то й цілі народи гойдаються між двома культурами, не оволодіваючи жодною з них.

Підкреслимо, що показником отримання національної ідентичності є патріотизм. Це почуття любові, поваги до своєї батьківщини, культури, традицій, мови, наділений надзвичайно потужною консолідуючою силою і є основою збереження нації та національної ідентичності. Це особливо важливо сьогодні, у сучасному світі глобалізації та інтеграції.

Наголосимо, що у педагогіці окремі питання формування національно-культурної ідентичності досліджували Г. Ващенко, О. Вишневський, С. Веселовський, І. Вільчинська, О. Захаренко, В. Євтух, М. Обушний, Т. Потапчук.

Надаючи ваги певним теоретичним здобуткам у цій сфері, ще раз зауважимо, що проблема національно-культурної ідентичності досі недостатньо вивчена, особливо це стосується аспектів формування національно-культурної ідентичності майбутніх педагогів, а саме, вихователів ЗДО. Відомо, що питання національно-культурної ідентичності особливо загострюються в періоди суспільної кризи, коли трансформуються і ламаються усталені соціальні зв'язки, норми, поведінкові стереотипи.

Означена проблема досліджена відомим психологом І. Бехом і представлена у його статті «Ідентифікація у вихованні та розвитку особистості». Учений стверджує, що ідентичність - це внутрішній, суб'єктивний стан особистості, у якому виражається усвідомлення нею себе як своєрідної стійкості особистості, як самототожності, переживання постійно наявного Я, його збереження. І. Бех доводить, що якраз переживання є досить важливою характеристикою особи стосовно її ідентичності [1].

Внутрішній духовний світ і світогляд особистості формується залежно від її культурного самовизначення. Оскільки генеза кожної культури проходить в конкретно-історичних середовищах, вони наповнюють її своїми специфічними ознаками і рисами. Зважаючи на те, що культура - це цілісна система, то, на думку В. Хьосле, «за допомогою складових систем цінностей, категорій, символів і мов, вони налаштовані на послідовний реальний образ світу» [7]. У процесі соціалізації особистості здійснюється формування її національно-культурної ідентичності «шляхом засвоєння прийняття пануючих в даному суспільстві елементів свідомості, смаків, звичок, норм, цінностей» [8]. Не можемо оминути увагою вагомий внесок Г. Ващенка у розвиток національно-культурної ідентичності.

У процесі аналізу традицій вітчизняної і світової практики виховання у таких працях («Виховний ідеал», «Виховання волі і характеру», «Основи естетичного виховання», «Система освіти в самоосвітній Україні») учений розробив основи української національної педагогіки, розкрив виховний ідеал та окреслив проект системи освіти, яка б забезпечувала виховання національно-культурної ідентичності у підростаючого покоління.

Національно-культурна ідентичність передбачає формування у майбутніх педагогів національного світогляду, національної культури, мови, національної ідеї, стійких моральних цінностей. Приналежність майбутнього вихователя до певної культури визначає його стиль життя.

На основі аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури хочемо підсумувати, що національно-культурна ідентичність майбутніх педагогів виявляється у суб'єктивному переживанні належності до українського народу, нації, свідомому прийнятті його моральних цінностей, що характеризується ототожненням і формуванням відповідної національної Я-концепції. Це виявляється у самоповазі, національній гідності, умінні користуватись правами і свободами, справедливості, відповідальності.

Важливою складовою національно-культурної ідентичності майбутніх педагогів є система їх цінностей (І. Бех, С. Бубнова, Н. Гуслякова, Н. Кузнєцова, Г. Прихожан, В. Собкін, Н. Толстих). Оскільки цінності є динамічними утвореннями, які в процесі морального зростання якісно змінюються. Поняття «цінність» достатньо широке - воно охоплює все, що цінує особистість, що є для неї значущим і важливим. Цінності є ядром будь-якої культури на різних рівнях: культури окремої установи, етнонаціональної спільноти, країни, світу.

Українська національно-культурна ідентичність все ще перебуває на стадії становлення, в Україні почав формуватись національний наратив, створюються національний інформаційно-комунікативний, культурний простори, відбуваються інші процеси, характерні для періоду становлення національно-культурної ідентичності.

ціннісний національний вихователь

Висновки і перспективи подальших досліджень

Одним із ключових періодів формування національно- культурної ідентичності є навчання у ЗВО, коли особистість активно намагається осмислити своє життя, виробити Я- концепцію, визначити свою національну й культурну належність як умову подальшого розвитку і саморозвитку. Перспективним напрямом подальших досліджень у цьому напрямі вважаємо розроблення спецкурсів, авторських методик і технологій, які б сприяли процесові формування національно-культурної ідентичності студентської молоді загалом, і майбутніх педагогів-вихователів ЗДО зокрема.

Список бібліографічних посилань

1. Бех І.Д. Ідентифікація у вихованні та розвитку особистості. Педагогіка і психологія. 2013. №4(81). С. 42-49.

2. Ромашев Р.А., Оль П.А. Нация (генезис понятия и вопросы правдосубьективности). СПб., 2002. 120 с.

3. Погорельская С. Внутриполитические аспекты новой германской внешней политики. МэиМО. 2001. №7. С. 12-16.

4. Андерсон Б. Воображаемые общества.

Размышления об истоках и распространении национализма. М., 2001. 365 с.

5. Кольев А.Н. Нация и государство. Теория консервативной реконструкции. М., 2005. 340 с.

6. Руткевич М.Н. Теория нации: философские вопросы. Вопросы философии. 1999. №5. С. 23-28.

7. Хесле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности. Вопросы философии. 1994. №10. С. 112-123. URL:

http://www.phi1osophy.ru/ 1ibrary/vopros/htm1.

8. Шаров А.В. Взаимодействие культур и проблема идентичности. Общечеловеческое и национальное в философии: ІІ международная науч.-практич. конференция КРСУ (27-28 мая 2004 г.): матер. выст. / под общ. ред. И.И. Ивановой. Бишкек, 2004. С. 171-176.

9. Геллнер Э. Нации и национализм. М., 1991. 456 с.

10. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. М.: Прогресс, 1996. 450 с.

References

1. Anderson, B. (2001). Imaginary societies. Reflections on the origins and spread of nationalism. Moscow. 365 p.

2. Bech, I.D. (2013). Identification in the upbringing and development of the individual. Pedagogy and psychology. 4(81). 42-49.

3. Erickson, E. (1996). Identity: youth and crisis. Moscow: Progress. 450 p.

4. Gellner, E. (1991). Nations and nationalism. Moscow. 456 p.

5. Hesle, V. (1994). The crisis of individual and collective identity. Questions of philosophy. 10. 112-123. Retrieved from

http://www.phi1osophy.ru/ 1ibrary/vopros/ 05.htm1.

6. Kolev, A.N. (2005). Nation and state. Theory of conservative reconstruction. Moscow. 340 p.

7. Pogorelskaya, S. (2001). Domestic political aspects of the new German foreign policy. MaiMO. 7. 12-16.

8. Romashev, R.A., Ol, P.A. (2002). Nation (the genesis of the concept and issues of truthfulness). SPb. 120 p.

9. Rutkevich, M.N. (1999). Theory of a nation: philosophical questions. Questions of philosophy. 5. 23-28.

10. Sharov, A.V. (2004). The interaction of cultures and the problem of identity. Human and National in Philosophy: II International Scientific and Practical Conference of KRSU (May 27-28, 2004): materials of speeches. In I.I. Ivanova (Ed.). Bishkek. 171-176.

Размещено на Allbest.ru