Особливості процесу формування готовності до професійного саморозвитку магістрантів в умовах магістратури педагогічного профілю у вищих навчальних закладах

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичними джерелами у дослідженні процесу формування готовності магістрантів педагогічного профілю у вищих навчальних закладах стали наукові доробки вчених акмеологічної теорії формування професіоналізму особистості й діяльності педагога Б. Ананьєва, І. Багаєвої, Є. Богданова, А. Маркової, Л. Мітіної, Н. Кузьміної, А. Реан та ін. ; наукові засади формування готовності до професійно- педагогічної діяльності досліджувалися такими вченими як О. Божович, О. Леонтьєв, Г. Олпорт, с. Рубінштейн, Д. Узнадзе т інші; концептуальні засади професійно-педагогічної підготовки викладачів, зокрема вищих навчальних закладів висвітлено завдяки працям Антонова, с. Гончаренка, О. Гури, О. Дубанесюк, Н. Кухарева, Л. Макарової, Г. Матушанського, О. Мороза, В. Соніна, Б. Степанишина, Г. Хозяїнова, О. Щербакова, В. Юрченка та інші; теоретико-методологічні положення педагогіки щодо процесу формування готовності до професійно-педагогічної діяльності вивчалися В. Адольфом, Л. Анциферовою, К. Дурай-Новаковою, М. Д'яченко, І. Зимнею, с. Івановою, Н. Ільїною, Ісаєвою, І. Кандибович, Н. Кузьміною, З. Курлянд, О. Міщенко, В. М'ясищевим, В. Сластьоніним, Є. Шияном, В. Ядовим та іншими; положення психолого-педагогічних наук щодо особливості формування мотивації до професійно-педагогічної діяльності тали предметом досліджень у працях таких вчених як М. Альберт, В. Асєєв, Л. Божович, В. Вілюнас, А. Ковальов, В. Леонтьєв, Б. Ломов, К. Мадсен А. Маркова, М. Мескон, О. Наумов, Н. Нікітіна, І. Підласий, Д. Фреєр, Х. Хекхаузен, Ф. Хедоурі, О. Чернікова.

Мета статті - дослідити особливості процесу формування готовності до професійного саморозвитку магістрантів педагогічного профілю у вищих навчальних закладах.

Сучасна науково-технічна революція зробила потребу в освіті масовою. Рівень освіти є не тільки наслідком, а й необхідною умовою науково-технічного прогресу. Освіта - це водночас і процес, і результат завершеного навчання (наприклад середнього, базового, вищого). І. Зязюн підкреслює, що: "Смисл і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин із собою та іншими людьми, зі світом. Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини." [1, с. 199]. Студентство - найкультурніша частина молоді у всіх країнах, яка є важливим джерелом відтворення молоді у суспільстві. Студент у перекладі з латинської означає "той, що сумлінно працює", "той, хто прагне знання".

За визначенням А. Власенко "студентство - це особлива соціальна група" [2, с. 10], Т. Іщенко акцентує увагу на тому факті, що студентство - особлива група суспільства, резерв інтелігенції - об'єднує в своїх рядах молодих людей приблизно однакового віку, освітнього рівня - представників всіх класів, соціальних шарів і груп населення [3, с. 143].

Виховання студентської молоді у вищій школі найтіснішим чином пов'язана з урахуванням у педагогічному процесі особливостей студентського віку. Рамки цього вікового періоду у психології чітко не визначені і коливаються у межах від 17 до 25 років. Але слід враховувати той факт, що вікові рамки студентства дещо змінилися у бік збільшення віку студентів. Це пов'язано з інтеграцією України у європейський освітній простір і зумовлено неперервним навчанням і постійним особистісним і професійним саморозвитком майбутніх фахівців, з метою забезпечення гідного рівня конкурентоспроможності на ринку праці.

Що ж стосується магістрантів, у тому числі магістрантів педагогічного профілю, то слід відмітити той факт, що вони є дорослими людьми (вік понад 21 рік). Певна частина студентів має вже одну повну вищу освіту, навчаючись у магістратурі вони прагнуть здобути другу і, навіть, з іншої спеціальності. Тому, характерною рисою цієї категорії студентів - є відносна сформованість життєвих планів. Таким чином магістрантам притаманна певна готовність до навчання. Готовність магістрантів до майбутньої педагогічної діяльності у вищій школі, насамперед, пов' язана зі ставленням до оволодіння педагогічними знаннями.

Як соціальна група студентство, у тому числі магістранти педагогічного профілю, функціонує у системі вищої освіти, виступає як об'єкт виробництва, предметом якого є не річ, а сама людина, особистість. Тому головною формою виробництва є навчально-освітня діяльність. Процес підготовки фахівця з вищою освітою становить багатоаспектну систему, основними функціями якої є: продукування наукових знань - наукові дослідження, розробка нових навчальних дисциплін, освітніх програм, науково методичного супроводу; передання знань - навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій; поширення знань - видання навчальних посібників, наукових монографій, статей, тез; формування у того, хто навчається, уміння й усвідомлення необхідності навчатися впродовж всього життя.

Наявність позитивної мотивації сприяє психолого-педагогічному розвитку особистості, а це, у свою чергу, підвищує дієвість процесу формування готовності до загального і професійного саморозвитку, який спрямований на розвиток та задоволення пізнавальної потреби в опануванні зазначеної системи знань, умінь і навичок. Це передбачає прийняття магістрантами педагогічного профілю самостійних рішень, створення необхідних умов впливу на самодетермінацію і на становлення професійної самоідентифікації, формування позитивної мотивації до особистісного і професійного саморозвитку, використання ефективних методів підготовки до майбутньої професійної діяльності в умовах навчання у вищих навчальних закладах. Сутність підготовки фахівця полягає у формуванні у нього системи знань і якостей особистості, необхідних для виконання різних функцій професійної діяльності. Адже професійний розвиток (зокрема саморозвиток) тісно пов'язаний з особистісним розвитком. У цьому контексті актуальною є проблема створення умов для професійного саморозвитку майбутніх фахівців.

Ефективність процесу самовизначення майбутнього педагога багато у чому залежить від внутрішньої позиції, ставлення магістранта до педагогічної діяльності, тобто вмотивованості цієї діяльності. Провідним мотивом виступає потреба у педагогічній діяльності, яка, на думку В. Сластьоніна, є рушійною силою професійно-педагогічних якостей, передумовою готовності до особистісного і професійного саморозвитку [4].

Дослідження свідчать, що успішність процесу самовизначення магістрів педагогічного профілю у вищих навчальних закладах неможлива без цілеспрямованої роботи з формування професійних мотивів. Розвиток професійної мотивації означає не внесення у особистість готових мотивів, а створення таких умов, у яких бажані мотиви формувалися б на підставі минулого досвіду, індивідуальності, внутрішніх потреб самого магістранта. Якісним показником процесу становлення суб'єктності людини є її цілеспрямований саморозвиток у тому числі і професійний саморозвиток. Важливого значення при формуванні готовності до професійного саморозвитку магістрантів педагогічного профілю у вищих навчальних закладах набуває здатність до самостійних кроків у прийнятті тих чи інших рішень.

Самодетермінація - це здатність людини вибирати і мати власний вибір, здатність самостійного вибору напрямку саморозвитку. Самодетермінацію вважають основною вродженою схильністю, яка веде організм до залученості у поведінку, що зацікавлює і спонукає до дії, яка зазвичай має переваги для розвитку умінь здійснювати гнучку взаємодію із соціальним середовищем. Така внутрішньо вмотивована форма активності забезпечує свою власну нагороду у вигляді збудження, інтересу і насолоди, які її супроводжують. Нагородою є високий рівень зовнішньої оцінки і самооцінки загального і професійного саморозвитку. Емпіричними критеріями самодетермінації магістрантів педагогічного профілю є такі її прояви, як спонтанність і креативність, інтерес. Відчуття себе вільним призводить до розуміння особистісної значимості, як причини дії, почуття, відчуття. Це супроводжується психолінгвістичними індикаторами, а саме - переважанням у мові дієслів "хочу" над "повинен" [5]. Самодетермінація протиставляється детермінації - впливу на поведінку людини інших, зовнішніх для людини сил. Існує зв'язок між рівнем самодетермінації і ефективністю діяльності: у ситуації, коли є наявним зовнішній контроль з мінімальною можливістю прийняття самостійного рішення, студенти-магістранти демонструватимуть незначну ефективність саморозвивальної навчальної діяльності, а в ситуації відсутності зовнішнього контролю з максимальною можливістю прийняття власного самостійного рішення, ефективність процесу самонавчання і саморозвитку зростатиме.

Наряду з самодетермінацією важливу роль у формуванні готовності до професійного саморозвитку магістрантів педагогічного профілю відіграє професійна ідентичність, яка досягається шляхом самоідентифікації магістрантів педагогічного профілю під час навчання у магістратурі вищих навчальних закладів.

Професійна ідентичність - це прийняття індивідом професійних ціннісних позицій, санкціонованих у даному професійному просторі [6]. У ній задіяні ціннісні елементи (мотиваційні механізми), а також емоційні - вербальні характеристики. Іншими словами, досягнення професійної ідентичності відбувається за допомогою рефлексії й самооцінки відносин зовнішнього й внутрішнього світу. Становлення професійної ідентичності - це досягнення професіоналізації, опосередковане тривалим і поетапним розвитком індивіда. Спочатку - це етап навчання, під час якого відбувається накопичення досвіду і теоретичних знань. Наступним етапом процесу є етап професіоналізації, коли магістрант спостерігає, засвоює і представляє себе і свою майбутню професію. Наступний етап - це етап саморефлексії, під час якого відбувається усвідомлення індивідом реального стану справ, прийняття або неприйняття себе як професіонала.

Згідно з поглядами вчених, ідентичність - це результат взаємодії самоідентифікації особистості та ідентифікації ззовні. Побудова професійної ідентичності - це створення власної моделі професійної поведінки, що має такі властивості: мінлива протягом людського життя; достатньо тривала для реалізації на практиці [7].

Самоідентифікація магістранта щодо його майбутньої професії передбачає цілеспрямоване, самовмотивоване, організоване самопізнання, самоаналіз і самовизначення. як це показано на рис.1

Для наочності і кращого розуміння, розкриємо сутність цих понять. Самопізнання - це своєрідний механізм пізнавальної діяльності людини, в основі якого лежить процес рефлексії. Процес самопізнання вимагає від суб'єкта значних зусиль, невпинної праці над собою, дозволяє відкрити себе, виявити свої позитивні якості, можливості та задатки, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант - у стійку рису характеру [8]. Самопізнання називають процесом дослідження і пізнання самого себе.

Самоаналіз - співставлення прийнятого плану самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо [9].

Самовизначення - визначення себе щодо вироблених у суспільстві і усвідомлено прийнятих людиною критеріїв становлення особистості та подальша реалізація себе на основі цих критеріїв. Його структурними елементами є різновиди самовизначення (особистісне та професійне), які постійно взаємодіють Особистісне самовизначення формується раніше за професійне. На основі особистісного самовизначення складаються вимоги до професії. Рушійною силою самовизначення особистості є розв'язання протиріччя між: "хочу" - "можу" - "є" - "ти зобов'язаний", що трансформуються в "я зобов'язаний, інакше не можу". Самовизначення - свідомий акт вияву й утвердження особистістю власної позиції в проблемних ситуаціях. Особливою формою самовизначення особистості є професійне самовизначення. Професійне самовизначення - це складний динамічний процес орієнтації особистості у професійно-трудовому середовищі, розвитку та самореалізації духовних і фізичних можливостей, формування адекватних професійний намірів і планів,