Педагогічний досвід впровадження давніх форм і методів навчання музичного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Педагогічний досвід впровадження давніх форм і методів навчання музичного мистецтва

Стріхар Оксана Іванівна доктор педагогічних наук,

доцент, доцент кафедри музичного мистецтва

Аннотация

У статті аналізується педагогічний досвід впровадження давніх форм та методів навчання музичного мистецтва. Досліджується досвід, набутий впродовж XVII-XVIII ст., який закріпив у практиці найбільш відповідні форми і методи музичного навання. Цей досвід і на сучасному етапі не втратив своєї актуальності. Прикладом використання старої методики навчання дітей музичної теорії є система «Модус», створена О. Цалай-Якименко та Я.Михайлюком, яка заснована на музично-теоретичних працях Миколи Ділецького - видатного педагога-реформатора музичної освіти України. Узагальнено, що методика навчання за системою «Модус» може повністю ліквідувати проблему нотної безграмотності у дітей.

Ключові слова: Граматика, музика, навчання, методи, ноти.

Abstract

Strikhar Oksana Ivanovna

Doctor of Pedagogical Sciences, Mykolaiv V.O. Sukhomlynskyi national university

PEDAGOGICAL EXPERIENCE OF INTRODUCTION FORMS AND METHODS OF LEARNING

MUSICAL ART

The article analyzes the pedagogical experience of introducing ancient forms and methods of teaching music. The experience gained during the XVII-XVIII centuries is studied. This experience has not lost its relevance at the present stage. An example of using the old method of teaching children music theory is the "Modus" system, created by O. Tsalai-Yakimenko and Y. Mykhailuk, which is based on the musical-theoretical works of MykolaDiletsky, the outstanding teacher-reformer of music education in Ukraine. Generally speaking, the modus teaching method can completely eliminate the problem of musical illiteracy in children.

Keywords: Grammar, music, teaching, methods, notes.

1. Постановка та обґрунтування актуальності проблеми

З давніх часів організація і вироблення системи музичної освіти дітей поступово сформувало в Україні чітку ієрархічну структуру освітніх щаблів, від найнижчого до найвищого: парафіяльно-приходські, братські, при архієрейських кафедрах, монастирських крилосах, а також у світському середовищі - домашніх умовах, полкових школах, колегіумах, академіях. В цей час музична педагогіка збагачувалася новим фондом саме нотолінійної літератури, а у навчальний процес впроваджувалися нові нотні азбуки. Під такою назвою вони зустрічаються в ряді музичних книг та збірників аж до XIX ст. В нашій праці ми проаналізуємо впровадження давніх форм і методів у сучасні методики навчання дітей музиці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Джерельною базою дослідження є проаналізовані і систематизовані історіографічні (Багалій Д., Ісаєвич Я, Огієнко І., Петров М., Плохинский М., Полянська-Василенко Н.,Пуха І. Рудницький А., Щеглова С. та ін.), мистецтвознавчі (Антонович М., Герасимова-Персидська Н., Іванов В., Кияновська Л., Корній Л.,Макарий, Медведик Ю., Протопопов В.,Рьіцарева М., Харлампович К., Цалай-Якименко О.,Шреєр-Ткаченко О., Ясиновський Ю. та ін.) педагогічні (В. Іванова, О. Бенч, Й. Волинського, О. Рудницької, В. Черкасова, О.Щолокової) праці, а також періодичні видання і архівні матеріали присвячені мистецькій освіті, які дозволяють відтворити процес розвитку музичного навчання дітей в Україні.

Метою статті є аналіз педагогічного досвіду впровадження давніх форм і методів навчання музичного мистецтва

Виклад основного матеріалу дослідження. Педагогічний досвід, набутий впродовж XVII- XVIII ст. закріпив у практиці найбільш відповідні форми і методи навчання. Цей досвід і на сучасному етапі не втратив своєї актуальності. Прикладом використання старої методики навчання дітей музичної теорії є система «Модус», створена Олександрою Цалай-Якименко та Ярославом Михайлюком заснована на музично- теоретичних працях Миколи Ділецького - видатного педагога-реформатора музичної освіти на всьому обширі східної Слов'янщини. Найвидатніша і найвідоміша праця Ділецького - Граматика музикальна, яку можна вважати певним аналогом Граматики словенської Мелетія Смотрицького. М. Ділецький як педагог- реформатор європейського масштабу збагатив і демократизував традиції музичного виховання, які ще раніше склалися в Україні у практиці братського шкільництва, сформував диференційовану систему загальної та спеціальної музичної освіти. Він безуспішно намагався опублікувати свій навчальний трактат, а тому був змушений все своє життя власноручно тиражувати рукописні копії Граматики музикальної задля практичних потреб навчального процесу, а також залучав до переписування своїх учнів.

М. Ділецький працював над проблемою музичної грамоти тоді, коли практичними посібниками музичної грамоти й теорії музики були нотоліній ніірмолої. Їх вивчали на місцях за власним досвідом учителі та півчі, хоча узагальненої теорії з цього питання не мав ніхто. М. Ділецький був одним з перших музикантів, хто добре розумів тогочасні потреби музичного навчання і реально міг розробити відповідну програму у вигляді навчального посібника- порадника, яким і стала названа вище його праця. Не випадково він виділив у ній окремий розділ під назвою „О Ірмолою суть". У ньому М. Ділецький утверджує поняття Ірмолоя як основи церковної музики східного обряду в одноголосному вигляді.

Пояснюючи учням появу назв лінійних нот, М. Ділецький підкреслює важливість правильного запису ірмологійних наспівів з урахуванням ладових нахилів мажору (ут, мі, соль - веселий тон) і мінору (ре, фа, ля - сумний тон) та потрібного цефаутного ключа (дискантовий, альтовий, теноровий, басовий) на відповідному місці нотного стану. Оскільки в численних нотних збірниках ірмолойні напіви не мали позначень тактів, музичного розміру, динаміки, то він висловив думку про можливість зведення мелодій ірмологія у стрункі метроритмічні будови із зазначенням необхідних елементів нотного письма, систематизованих групуванням тривалостей і пауз.

Але, щоб уміти правильно співати, треба добре вчитися. Передусім М. Ділецький звертає увагу на засвоєння учнями нотного письма та його правил. Він пропонує, зокрема спочатку не вивчати безпосередньо ноти ут, ре, мі, фа, соль, ля, а показати їм на руці латинські позначки a, Ь, c, d, є, f, g і пояснити дітям, що на нотному стані є стільки лінійок скільки на руці пальців. Далі слід пояснити, що лінії - це щаблі на сходах, де записується мелодія. Після цього можна переходити вивчення ключів, від яких відлічуються ноти та латинські позначки.

Засвоєння означеного матеріалу (назву нотних знаків та їх запис) дає змогу переходити до співу самих нот сольфеджіо ут, ре, мі, фа, соль, ля цілими тривалостями, а після цього - четвертними, восьмими. Далі йде ознайомлення з тридольним розміром та іншими музичними прикладами [1].

Особливу увагу М. Ділецький звертає на професійну підготовку самого вчителя. Він називає його „искусным мастером”, який у своїй педагогічній праці не повинен робити помилок і добре вчити своїх вихованців звичайного співу й нот. Він радить викладати дохідливе, використовуючи при цьому цікаві зіставлення чи порівняння. Так, настроюючи хор, слід дати кожній голосовій партії „свій” тон. Великого значення надає автор своєї “Граматики” засвоєнню звукоряду, методика якого повинна ґрунтуватися на інтервальних співвідношеннях між ступенями - від секунди до децими, які треба вивчати у висхідному і низхідному порядку. Наприклад, для того, щоб співати септимута сексту, треба тримати в голові октаву, бо так зручніше співати ці інтервали. Теж саме - в нонах, децимах та ундецимах. З позицій сучасної музичної педагогіки такий метод засвоєння звукоряду заслуговує на особливу увагу, оскільки не тільки дає можливість здобути теоретичні знання, а й виховує в учнів музичний слух, інтонаційну орієнтацію в межах музичного звукоряду.

М. Ділецький твердив, що під час навчання співу, учням треба пояснити, що ми розуміємо під словом „музика” і які вона має численні форми. У відповіді слід зазначити, що вона буває весела та сумна. Навчити також й того що таке бас, тенор, альт, дискант, як складаються тридольні та нетридольні розміри, що таке паузи - половинна, четвертна, як їх витримувати, показати восьму, шістнадцяту, тридцать другу ноти. Якщо ж навчити учнів розмірам такту важко через їх нетямущість („отсталогооных же разумения”), то треба написати їм ноти з тактовими рисами. Слід враховувати й ту обставину, що діти спочатку погано розуміють ноти разом з тактовим розміром, то в такому разі їм треба вчити ноти без розміру, а після того, як зрозуміють ноти, буде простіше їм засвоювати вже й тактовий розмір.

Аналіз змісту „Граматики музикальної” дає підставу твердити, що М. Ділецький постає перед нами як педагог-музикант, чий практичний досвід збагачував майбутніх півчих, виконавців, хормейстерів необхідними знаннями з питань нотної грамоти, постановки голосу, роботи з хором. Він підкреслював, що кожен півчий повинен знати свої співацькі можливості і вміти використовувати їх не перенапружуючи голосу. Твір треба виконувати відповідно до характеру його змісту „в печальном пении и гласом требепетиумиленным в веселом же пении гласом петирадостнейшим”. Там, де треба посилити динаміку, слід співати звучно “велегласнозовуще ... и гласом самымвозвышеным”, особливо в туттійних епізодах, спокійний же спів повинен передавати “смиренну благодать” [169].

М. Ділецький дохідливо і чітко викладає далі свою методику. Він підкреслює, що після вивчення нот треба розповісти учням, чим відрізняється тон від музики. І далі пояснює, що тон це така звуковисотна одиниця, яка задається перед виконанням музики, наприклад, ут, мі, соль або ре, фа, ля і так далі. Музика ж, тобто музичний твір, звучить після задавання тону і своїм співом або грою передає думку композитора в концерті. Коли задаєш тон ут, мі, сіль або ре, фа, ля, то вуха людські не чують співу до тих пір, поки не заспіваєш музику, яка і є спів.

Цікаве пояснення звуку. Він буває різний - один в музиці, інший зовні музики. Звуки в музиці видаються органами, іншими інструментами - арфою, цимбалами, трубами, корнетами, тромбонами, лірами, гуслами і іншими. Окрім же музики звуки бувають від грому, удару, скотинячого рику, щебету птахів, шуму вод, вогню, повітря, стогону і трясіння землі, і все, що чують вуха, - це звук. Чим відрізняється читання від співу і спів від читання - читання може бути вимовлено пошепки - спів же неможливо вчинити пошепки.

Правила („учення”) М. Ділецького слід розглядати як свого роду методичні поради учням. Часто він використовує в них закличні слова: „знай”, „разсуждай”, „пой”, „зри”. Митець радить добре пам'ятати всі настанови, щоб потім передавати їх іншим. Звертаючись до освічених співаків, М. Ділецький називає їх „совершенными певцами”, а недолугих вокалістів - „несовершенными вокалистами”. Щоб мати добру освіту, треба добре працювати - ця думка буквально пронизує всю працю майстра. Діставши знання, слід вчити інших. Що ж до своєї праці автор зізнається, що віддав усього себе своїй справі: „Еликоєсть от мя, подаю, во твоє уразумение надаю” [4].

Отже, в плані дохідливості викладу навчального матеріалу М.Ділецький дотримувався найпростіших і найзрозуміліших для учнів способів. Його граматика характеризується продуманістю й послідовністю викладу, поступовістю досягнення матеріалу від найпростішого до складного, що, безумовно, сприяло якісному засвоєнню учнями нотної грамоти.

Рекомендації М. Ділецького і його широка програма навчання співу були вагомим надбанням вітчизняної теоретичної думки та музичної педагогіки кінця 70-х років XVII ст. „Идея грамматики мусикийской” мала й велике методологічне значення для тогочасної системи вокально-хорової освіти. Вона, по суті, стала найголовнішим навчальним посібником, матеріал якого з успіхом використовувався й наступними поколіннями співаків та педагогів України і Росії.

Ця методика розв`язує багато проблем, що надалі постають перед вчителем та учнем - оволодіння багатьма складовими музичної грамотності, що є необхідною умовою для вільного «читання» (співу, гри на інструменті) нотного тексту різного ступеня складності. Це вже не входить до змісту початкових посібників музики. Перед педагогами постають досить складні завдання : як допомогти учням засвоїти лади мажоро-мінорної системи, поняття альтерації, використання дієзів, бемолів, вживання скрипкового, басового, тенорового ключів.

Всі вищевказані проблеми можна розглядати У навчальному процесі з єдиною умовою, якщо їх подавати у чітко сформульованій логічній системі. Саме така методика лежить в основі «Модуса». Тут навчання спрямоване на сприйняття музичних цілісних систем на основі «евристичного» методу за допомогою наочно-звукових моделей.

Так, наприклад, способом моделювання учні знайомляться і засвоюють:

1) будову різних тетрахордів ( відзначаюсь зміни у розташуванні тонів та півтонів);

2) будову актових гам ( з двох тетрахорді в):

3) моделі різноманітних ладів;

4) моделі цілісних блоків :

а) однойменних блоків - звуків

б) одновисотних рядів (енгармонічних) звуків (cis - des і т. д.)

5) розташування ладових моделей на різній висоті.

Методика «Модус» базується на цілому комплексі наочностей - іграшок, якими учень може «гратись» і, тим самим, навчатись у процесі гри.

Пошук ефективних методик оволодіння музичною грамотою є тепер дуже актуальним. Адже зараз музична (і загальна, і професійна) освіта є у занедбаному стані: зменшуються набори у дитячі музичні школи (фактично немає конкурсів між учнями).

Музична освіта у загальноосвітніх школах на уроках музики викликає занепокоєння також. Тут учні практично не оволодівають музичною грамотою, а вивчають пісні на слух ( за допомогою музичного інструменту). Система «Модус» могла б змінити на краще цю ситуацію.

«Модус» - як комплекс пристроїв для моделюючого навчання було «запатентовано» ще на початку 80-х років XX ст. Його особливістю є використання на уроках музики моделюючих пристроїв, за допомогою яких учні сприймають складні музичні питання у простих, зрозумілих моделях-зображеннях. Наочно сприймаються важкі теоретичні положення музичного мистецтва, формується логіка музичного розвитку та художнього мислення в учнів.

Комплекс наочностей «Модус» захищені авторськими свідоцтвами

Іграшка «Журавель» ( для освоєння динаміки, тривалості звуків, а також ритміки та метрики!

Навчально-методичний Ксилофон (для освоєння будови інтервалів, акордів, ладів, тональностей; енгармонізму, транспозиції, відхилення, модуляції і т. д.).

Совалка( в портативному варіанті - Буклет) - для наочного освоєння повної тонально-ладової системи.

Комплект навчальних флейт (винахід майстра Д. Ф. Демінчука)

До цього додається штемпель, який служить для швидкісного виготовлення плакатів, таблиць із нотним текстом.

Пристрій-іграшка «Журавель» призначений для наймолодших школярів. Його можна успішно використовувати і в дитячих садках та підготовчих групах музичної школи. Граючись, діти освоюють динаміку, тривалості нот, метро-ритм, темп. Спосіб дії «Журавля» надзвичайно простий: учень натискає клавішу та чує «клацання» дзьоба. Водночас на «капелюшку» пристрою спалахує лампочка (паралельно триває звучання та свічення). Інтенсивність її свічень залежить від умови виконання - голосно або ж тихо (ширина розкриття дзьоба «птаха» пов'язана з градаціями від ff до рр).

Учні осмислюють сильну, та слабку долі. «Журавель» рекомендується застосовувати також для вправлення ритмічних малюнків.

Дидактичний ксилофон (Додаток С) - це наочно - маніпуляційний пристрій, який забезпечує високоефективні евристичні форми освоєння:

1) звукорядів, спершу без назв звуків (напівтони, тони, півторатони...);

2) діатоніки білих клавіш (с, сі, е, f, а, h);

3) звукоряду чорних клавіш ( особливо легке наочне освоєння дієзів та бемолів (енгармонізм);

4) системи ладів ( в тому числі транспозиції, модуляції).

Над клавіатурою Ксилофона проходять «нитки транспозиції», пов'язані з ручкою транспозиції; вони служать для кріплення на них різноманітних стяжок-моделей:

З клавішів Ксилофона можна відбирати різні учбові клавіатури. Учні самі складають всякі звукоряди з цих планок, грають на них різні мелодичні побудови і співзвуччя, а також імпровізують різні мелодії, акомпанують.

Для визначення назв чорних клавіш служить набір вставних фішок енгармонізму: на гранях кожної з фішок записні варіанти енгармонічних назв відповідної чорної клавіші. Грані фішок - обертаються, а самі фішки вставляються в штирки на планках-клавішах відповідно або ж дієзною або ж бемольною стороною.

Стяжки -- моделі на ксилофоні або є одноступенні, або багатоступінні. З одноступенних можна будувати різноманітні інтервали, також різні види тетрахордів.

Ксилофон має великий набір різнокольорових моделей-тетрахордів: мажорний тетрахорд - жовтого, сонячного кольору, мінорний - зеленого, фригійський - синього, гармонічний - червоного (експресивного кольору).

З двох моделей тетрахордів учні можуть будувати різні октавні лади. До ксилофона додасться набір стяжечок-моделей семиступеневих ладів натурального dur'y, moll'y, дорійського, фригійського, міксолідійського. Усі вони можуть транспонуватись вздовж клавіатури ксилофона, наочно демонструючи dur, moll, ладо-тональності. Маніпулюючи цими моделями на Ксилофоні, учні наочно сприймають взаємодію «релятивної» моделі та «абсолютної» висоти її розміщення.

Табло-движок служить для наочного освоєння повної ладо тональної системи та енгармонізму. Пристрій має основне Табло із шкалою абсолютних назв звуків (по діагоналі), а також «Движок» з набором кольорових моделей тетрахордів, інших ладових структур. На Табло можна довільно накладати будь-яку ладо-тональну побудову : у «віконечках» кольорових моделей чітко проступають назви конкретних звуків.

Варта особливої уваги сама побудова шкали абсолютних назв звуків Табло-движка (Додаток В). Вона утворюється поєднанням блоків однойменних звуків ( по вертикалі, наприклад, ре , ре , ре ) і рядків одно висотних звуків - енгармонічних звуків) вони розміщені горизонтальними рядками на рівні відповідних клавіш. Учні бачать і розуміють, що однойменні звуки мають однотипну назву, але відрізняються висотою, а одновисотні (енгармонічні) можуть мати різні назви. При цьому кожен звук одночасно належить і одному і другому «сімейству». Так у простій наочній формі учні освоюють загальний закон перейменування звуків.

Совалка (в портативному варіанті - Буклет) - для наочного освоєння повної тонально-ладової системи містить в собі обкладинку, на якій ми бачимо моделі мажору та трьох видів мінору, моделі тетрахордів (Додаток С), «Журавлині ключі» (Додаток Б).

Також картки релятивної схеми октавних ладів - мажор натуральний, мінор натуральний, мінор мелодичний, мінор гармонічний, мінор об'єднаний, гуцульський лад, мінор хроматичний, мажор хроматичний. Таблиці абсолютних назв звуків та тональностей (Додаток Е).

Представлене в буклеті навчання за моделями ґрунтується на дидактичній системі видатного українського композитора, педагога просвітителя і реформатора музичної освіти Миколи Павловича Ділецького.

Хроматична поздовжня флейта (сопілка) Д. Демінчука (Додаток в) - виконавський інструмент. Вона має 10 отворів, призначені для кожною з 10 пальців. Кожен отвір «обслуговується» тільки одним, «своїм» пальцем. Гак виникає однозначний зв'язок - «палець-звук».

В цілому комплект учбових флейт має велике педагогічне навантаження. Флейти Д. Демінчука мають чистий, точний в інтонаційному відношенні звук, прості й доступні для освоєння І. що головне, прекрасно розвивають слух людини.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Девізом нової методики «Модус» є: музична грамота в моделях-музична грамота для всіх. Комплекс вдало поєднує колективні форми роботи з індивідуальними, передбачає непомітний перехід від гри до навчання і, навпаки, вивільнює час для слухання музики, для ансамблевого та сольного музикування.

Система «Модус» не вимагає особливої обдарованості дітей. Завдяки: наочній інформації вона навчає розуміти складні теми музичної грамоти.

Навчання, за допомогою евристичних технологій «Модуса» дозволяє формувати у дітей стабільні й довготривалі навички та вміння. «Модус» прияє реальному розв'язанню цього злободенного питання: музичною грамотою може і повинна володіти кожна дитина.

М. Леонтовича дуже хвилювало питання музичної освіченості молоді. Він писав : «Як видертися з того ненормального становища, яким являється нотна безграмотність більшості хорів?»

Сьогодні ми можемо стверджувати, що методика навчання за системою «Модус» може повністю ліквідувати проблему нотної безграмотності не тільки у школах, а навіть у самодіяльних виконавських колективах.

педагогічний навчання музичний нотний

Список використаних джерел

1. Іванов В. Навчання церковного співу в Україні у ІХ--ХУІІ ст. / В.Іванов. - Київ: Музична Україна, 1997. - 247 с.

2. Іванов В. Співацька освіта в Україні у ХМПІ ст. / Іванов В. - Київ: Музична Україна, 1997. - 288 с.

3. Методические рекомендации по внедрению активних методов обучения музыкальной грамоте с использованием моделирующих устройств [для преподавателей ДМШ, ДШИ, секторов педагогической практики при музыкальных училищах] Составители: Цалай-Якименко А., Михайлюк Я., Гоц П., Грабовский В. - Київ, 1989.40 с.

4. Стріхар О. Музична грамота для дітей за посібником М. Дилецького (культурологічний аспект) / О. Стріхар //Теоретичні та практичні питаннякультурології: зб. наук. статей - Мелітополь: Сана, 2005. - Вип. XVII. - С. 20-23.

5. Стріхар О. НотолінійнийІрмологіон як основний навчальний посібник музичної грамоти і дитячого хорового співу / О. Стріхар //Культура народовПричорноморья: науч. журн. - Симферополь. - 2008. - №.149 - С.191-193.

6. Цалай-Якименко О. Музикознавство і педагогіка // Історія української музики в 6 томах / О. Цалай-Якименко - Київ: Наукова думка, 1989. Т.1. - С. 403-434.

7. Цалай-Якименко О. Михайлюк Я. Вивчаймо ладо-тональності / О. Цалай-Якименко, Я. Михайлюк. - Львів-Нью-Йорк-Київ: М.П. Коць, 1998

Размещено на Allbest.ru