Професійне спілкування

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ВИДИ, ТИПИ І ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

РОЗДІЛ 2.ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

РОЗДІЛ 3. УТРУДНЕННЯ В СПІЛКУВАННІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Важливою складовою частиною майбутньої діяльності, іміджу та успіху є вміння спілкуватися, адже спілкування - один з неодмінних елементів спільної діяльності людей в усіх сферах, який полягає у взаємодії як мінімум двох суб'єктів з метою передачі інформації, взаємовп­ливу, взаємозаміни. Проте мова є не лише засобом спілкування. Це також спосіб сприймання світу, відтворення його у свідомості людини.

Спілкування - це обмін інформацією, передача певної інформації однією людиною іншій. Адже життя людини - це спілкування. В усі часи завжди цінувалося вміння спілкуватися. І це не дивно, адже діяльність людей так чи інакше пов'язана з їхніми комунікативними здібностями, і чим розвиненіші ці навички в особи, тим успішніше вона досягає поставленої мети.

Спілкування як процес і продукт життєдіяльності людей має багате минуле, а як результат наукових досліджень - коротку історію.

Мудрі настанови щодо спілкування дав прийдешнім поколінням Володимир Мономах. У своєму «Повчанні» він писав, що людина повинна мати «душу чисту та непорочну, бесіду лагідну і дотримуватися слова Господнього, при сторонніх мовчати, мудрих слухати, старшим корити­ся, не шаленіти словом, не засуджувати мовою, небагато сміятися».

Мета професійного спілкування - врегулювання ділових стосунків у державно-правовій та виробничо-професійній сферах життя через організацію, стимул, контроль, реакцію.

Головна мета практичного курсу - сформувати високий рівень комунікативної культури у сфері професійного спілкування в його усній та писемній формах; виробити навички практичного володіння мовою у різних видах мовленнєвої діяльності в обсязі тематики, зумовленої професійними потребами; формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка вільно володіє усіма засобами рідної мови у процесі комунікації, відзначається свідомим ставленням до мови, високою мовною компетентністю і готовністю до подальшого професійно орієнтованого навчання. професійний спілкування комунікативний навчання

Відповідно до поставленої мети головним завданням є:

· здобути знання про основи професійного спілкування, його норми та правила, шляхи їх застосування;

· оволодіти особливостями української літературної мови, дотри­мання вимог усного і писемного мовлення, навичок комунікативно ви­правданого користування засобами мови у різних життєвих ситуаціях під час створення висловлювань із дотриманням українського мовного етикету, формувати національно-мовну свідомість і духовність;

· сформувати уміння і навички використання мовних знань на практиці; виробити вміння сприймати мову як мистецьке явище, що має етичну й естетичну цінність;

· виховувати повагу до української літературної мови, її культури, формувати мовленнєву компетентність.

· Завдання курсу полягає у використанні лінгвістичних методів ана­літичного опрацювання фахових текстів, дидактичних можливостей їх для розвитку мовленнєвої компетентності студентів, фор­мування комунікативних якостей культури професійного спілкування, одержання потрібної професійної інформації.

Володіння мовою професійного спілкування - це, по-перше, знання власне мови професійного спілкування (крім норм сучасної української літературної мови, це і спеціальна термінологія, й особливості побудови синтаксичних конструкцій, тексту тощо), тобто сформованість мовної компетенції; по-друге, вміння використовувати ці знання на практиці, доречно поєднувати вербальні (словесні) та невербальні (вираз облич­чя, жести, поза, інтонація) засоби спілкування відповідно до ситуації, мети, тобто сформованість комунікативних навичок.

РОЗДІЛ 1. ВИДИ, ТИПИ І ФОРМИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

Основою поділу професійного спілкування на види є ступінь участі у ньому мови (мовного коду). За цією ознакою професійне спілкування поділяють на вербальне і невербальне.

Вербальне (лат. verbum - слово) спілкування - це усне, словесне спілкування, учасники якого обмінюються висловлюваннями щодо предмета спілкування.

Залежно від комунікативної ситуації використовують розмовну мову (у повсякденному спілкуванні), літературну мову (опрацьована майстрами слова природна мова, яка є мовним еталоном народу), писемну мову (фіксування на певних носіях - папері тощо - інформації і прочитання написаного), усну мову (артикуляційне відтворення інформації та сприйняття її на слух).

Залежно від позицій учасників комунікативного процесу вербальне спілкування поділяють на пряме і непряме.

Пряме вербальне спілкування здійснюється шляхом усного контакту між учасниками спілкування. Інформація передається за допомогою мовних знаків та інтонаційних засобів. Пряме вербальне спілкування охоплює елементи невербального.

Форми прямого вербального спілкування:

- індивідуальне монологічне (передача відправником усної інформації реципієнту без зворотного зв'язку);

- індивідуальне діалогічне (передбачає зворотний зв'язок між відправником і реципієнтом);

- групове монологічне (учасниками комунікації є троє і більше осіб. Наприклад, публічний виступ керівника перед колективом (лекція, доповідь));

- групове діалогічне (колективне обговорення проблем, ситуацій, пропозицій на ділових нарадах, засіданнях тощо).

Непряме вербальне спілкування полягає у відсутності безпосереднього контакту між учасниками.

Форми непрямого вербального спілкування:

- письмова (інформація передається від відправника до реципієнта у формі відповідного документа, в якому зафіксовані атрибути ділових контактів);

- використання технічних засобів.

Невербальне спілкування - це обмін інформацією між людьми за допомогою комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень. Невербальні компоненти спілкування

Невербальне спілкування супроводжує й доповнює мову, відображаючи зміст висловленого або сприйнятого. Інформація передається невербальними засобами, які сприймаються різними сенсорними системами: зором, слухом, тактильними відчуттями тощо. Невербальні засоби спілкування:

- кінесичні (грец. kinesis - рух) - виражають загальну моторику різних частин тіла (міміка, жести, постави, хода, контакт очима);

- проксемічні (лат. proximus - розташований близько) - пов'язані з організацією простору між його учасниками (відстань між мовцями, дистанція, вплив території, просторове розміщення);

- екстралінгвістичні (лат. extra - поза, зовні і lengua - мова) охоплюють позамовну сферу, в межах якої розвивається мова. Їх підрозділяють на:

- просодичні (грец. prosadikos - той, що стосується наголосу) фонетичні характеристики мовлення (швидкість мови, висота голосу, його тональність і діапазон).- таксетичні (лат. tactum - зачіпати, торкатися) пов'язані з тактильними особливостями сприйняття (рукостискання, поцілунки, дотики, прогладжування, поплескування);

- ольфакторні (лат. olfactus - чути нюхом) - вплив на комунікацію запахів тіла, косметики, предметів особистого вжитку;

- хронемічні (грец. chronos - час) вплив фактора часу на спілкування (час очікування початку спілкування; час, проведений разом у спілкуванні; час, протягом якого триває повідомлення мовця).

У невербальному професійному спілкуванні кінетичні засоби (“мова тіла”) є найуживанішими. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника й теми розмови, рівність або домінування, відкритість чи закритість та ін. Найчастіше жести засвідчують такі психологічні стани учасників спілкування, як відкритість, підозра й потаємність, заперечення, сумнів, готовність, довіра, незадоволення тощо.

У міжособистісних відносинах у професійному спілкуванні характерними є такі форми невербальної передачі інформації, як жести з окулярами (можуть свідчити про різноманітні емоційні стани і наміри співрозмовника), почісування підборіддя (свідчить про роздумування, оцінювання), машинальне малювання на папері (свідчить про зниження інтересу до розмови), міцно зчеплені руки (символізують підозру й недовіру), “порожній погляд” (застиглість, нерухомість очей співрозмовника свідчать про нудьгу, байдужість), постукування по столу, клацання затискачем ковпачка авторучки тощо (жести виражають стурбованість співрозмовника), прикладання рук до грудей (жест відображає чесність і відкритість) та ін.

Неувага до невербальних засобів у професійному спілкуванні може дезорієнтувати співрозмовника, якщо неправильно сприймати його міміку, жести, поведінку у типових ситуаціях. Слухання відіграє провідну роль у комунікації. Воно допомагає сегментувати інформацію в процесі детальних обговорень, доповідей, лекцій, бесід, що пов'язані з академічною і професійною сферами. А також формувати навички розрізняти експресивні стилі: високий, середній, низький, в усному приватному і офіційному спілкуванні.

РОЗДІЛ 2.ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:

– інформаційно-комунікативну;

– регулятивно-комунікативну;

– афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що вступають у психологічний контакт. Другий рівень -- передавання інформації та прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження -- неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального.

Існують інші класифікації функції спілкування.

Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:

¦ контактна -- встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

¦ інформаційна -- обмін інформацією, думками, рішеннями;

¦ спонукальна -- стимулювання партнера по спілкуванню;

¦ координаційна -- взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

¦ розуміння -- не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

¦ амотивна -- збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;

¦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

¦ вплив -- зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

Різновидом рольового спілкування є управлінське спілкування, тобто спілкування між співрозмовниками, які займають різні позиції в соціальній чи управлінській ієрархії.

РОЗДІЛ 3. УТРУДНЕННЯ В СПІЛКУВАННІ

При спілкуванні з людьми, які відчувають утруднення в мовленні.

Не перебивайте і не виправляйте людину, починайте говорити тільки тоді, коли переконаєтеся, що вона вже закінчила свою думку. Не намагайтеся прискорити розмову, будьте готові до того, що вона триватиме більше часу. Якщо ви поспішаєте, краще, вибачившись, домовитися про спілкування в інший час.

Дивіться в обличчя співрозмовнику, підтримуйте візуальний контакт, зосередьте на цій бесіді всю вашу увагу.

Не думайте, що утруднення в мовленні - показник низького рівня інтелекту людини. Намагайтеся задавати питання, які вимагають коротких відповідей або кивка. Не вдавайте, що ви зрозуміли, якщо це не так, не соромтеся перепитати. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити слово в більш повільному темпі, можливо, по буквах.

Не забувайте, що людині з порушеною вимовою теж потрібно висловитися. Не перебивайте її і не пригнічуйте, не квапте мовця. Якщо у вас виникають проблеми в спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш співрозмовник використати інший спосіб - написати, надрукувати тощо.

ВИСНОВКИ

Опрацювавши відповідну літературу, зразки документів, стає зрозуміло, що на даний час існує потреба у підготовці фахівців високого професійного і культурного рівня, здатних надати ринковим відносинам цивілізований характер. Матеріали даної роботи допоможуть людям ділових кіл продемонструвати високий рівень спілкування, що допоможе досягнути успіхів у діловому партнерстві.

Хоча частина підприємців вважає себе прагматиками, етичні норми і мову етики розглядають як перешкоду в діловому спілкуванні, крайні випадки неетичної поведінки ділових людей, керівників підприємств є порушенням закону. Тому в поняття турботи керівника про якість своєї продукції входить і поняття етики ділового спілкування.

Приходимо до висновку: чим більш благополучною стає етична атмосфера в суспільстві, тим більш сприятливі умови створюються і для бізнесу. Разом з тим неетична поведінка і спілкування рано чи пізно обернуться якщо не прямими економічними збитками, то соціальними і етичними витратами як для підприємства, так і для соціального середовища.

Розглянувши погляди на місце етики в діловому спілкуванні, потрібно, за моїм переконанням, приєднатися до висновку Бенджаміна Франкліна, який стверджував, що чесність - краща політика.

Отже, етичні норми повинні служити надійним інструментом координації діяльності людей, залучених у ділове спілкування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бабич Н.Д. Практична стилістика й культура української мови. - Львів: Світ, 2003. - 232 с.

2.Енциклопедія. Українська мова. - К.: «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 2000. - 750 с.

3.Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. - 480 с.

4.Зубков М. Г. Сучасне українське ділова мова. - 4-те вид., доповнене. - X.: Торсінг, 2003. - 448 с.

5.Мацько Л.І., Мацько О.М., Сидоренко О.М. Українська мова: Навчальний посібник. - К.:Либідь, 1998. - 416 с.

6. Панько Т. І Українське термінознавство./ Т. І. Панько, І. М.Кочан, Г. П. Мацюк - Львів, 1994.

7. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. - Підручник. - К.: Либідь, 1993. - 248 с.

8.Погиба Л.Г., Грибіниченко Т.О., Голіченко Л.М. Українська мова фахового спрямування. Підручник / Л. Г. Погиба, Т. О. Грибіниченко, Л. М. Голіченко. - К.: Кондор-Видавництво, 2013. - 350 с.

9. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. - К., 2001.

10 . Сучасна українська література мова / За ред. А.П. Грищенка. - К., 1997.

11. Сучасна українська літературна мова / За ред. М.Я.Плющ. - К., 2001.

12. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення./ С.В. Шевчук- К., 1999.

Размещено на Allbest.ru