Класифікація дислалії. Основні форми

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Навчально-методичний центр заочної та вечірньої форм навчання

Кафедра педагогіки та спеціальної освіти

Контрольна робота

«Логопедія з практикумом»

«Класифікація дислалії. Основні форми»

Виконала:

студентка 2 курсу гр. ДК-18-1з

Сеник Олена Валентинівна

Перевірив: доц. Василенко І.М.

Дніпро 2019



Зміст

1. Класифікація дислалії. Основні форми

1.1 Поняття дислалії

1.2 Основні форми дислалії

1.3 Функціональна дислалія

1.3.1 Акустико-фонематична дислалія

1.3.2 Артикуляторно-фонематична дислалія

1.3.3 Артикуляторно-фонетична дислалія.

1.4 Механічна (органічна) дислалія

2. Дефекти озвончення і їх виправлення

Література



1. Класифікація дислалії. Основні форми

1.1 Поняття дислалії

Дислалія - порушення звуковимови при нормальному слухові і збереженій іннервації мовленнєвого апарату. Ці порушення проявляються в дефектах відтворення звуків мовлення:

Ш спотвореній (ненормативній) їх вимові;

Ш замінах одних звуків іншими;

Ш змішуванні звуків;

Ш їх пропусках.

Дослідження показують, що дислалія є одним із найпростіших дефектів мовлення. За даними Є. Ф.Рау, дефекти звуковимови спостерігаються у 25-30% дошкільників і у 5-7% молодших школярів. Відсоток дітей - дислаліків із віком зменшується. Тобто, значна кількість дітей здатна подолати цю ваду самостійно.

1.2 Основні форми дислалії

Виділяють дві основні форми дислалії в залежності від локалізації порушення і причин, що обумовлюють дефект звуковимови:

Ш функціональну

Ш механічну (органічну).

У тих випадках, коли не спостерігається органічних порушень (периферійно або центрально обумовлених), говорять про функціональну дислалію.

У разі наявності відхилень у будові периферичного мовленнєвого апарату (зубів, щелеп, язика) говорять про механічну (органічну) дислалію

Функціональні дислалії виникають в дитячому віці в процесі засвоєння системи звуковимови, а механічні - в будь-якому віці внаслідок пошкодження периферійного мовленнєвого апарату. При функціональних дислалія може порушуватися відтворення одного або декількох звуків, при механічних зазвичай страждає група звуків. У ряді випадків зустрічаються комбіновані функціональні і механічні дефекти.

1.3 Функціональна дислалія

До неї належать дефекти відтворення звуків мовлення (фонем) за відсутності органічних порушень в будові артикуляційного апарату. Причини виникнення - біологічні та соціальні: загальна фізична ослабленість дитини внаслідок соматичних захворювань, особливо в період активного формування мовлення; затримка психічного розвитку (мінімальні мозкові дисфункції), порушення фонематичного сприймання; несприятливе соціальне оточення, що перешкоджає розвитку спілкування дитини (обмеженість соціальних контактів, наслідування неправильним зразкам мовлення, а також недоліки виховання, коли батьки культивують недосконалу дитячу вимову, затримуючи тим самим розвиток звуковимови); двомовність у родині. При функціональній дислалії немає органічних порушень центральної нервової системи, що перешкоджають здійсненню рухів. Несформованими виявляються специфічні мовленнєві вміння довільно приймати позиції артикуляційних органів, необхідні для вимови звуків. Це може бути пов'язано з тим, що у дитини не утворилися акустичні або артикуляційні зразки окремих звуків.

Для логопедії, як педагогічної галузі знань, важливим є виділення ознак, суттєвих для логопедичного впливу, тобто яким є дефект - фонематичним чи фонетичним (Б. М.Гріншпун). З огляду на це, виділяють три основні форми дислалії:

Ш акустико-фонематичну,

Ш артикуляторно-фонематичну,

Ш артикуляторно-фонетичну.



1.3.1 Акустико-фонематична дислалія

До неї належать вади звукового оформлення мовлення, зумовлені вибірковою несформованістю операцій переробки фонем за їхніми акустичними параметрами у сенсорній ланці механізму сприймання мовлення. До таких операцій відносяться впізнання, зіставлення акустичних ознак звуків і прийняття рішення про фонеми. В основі порушення лежить недостатня сформованість фонематичного слуху, призначенням якого є впізнавання і розрізнення фонем, що входять до складу слова. У разі цього порушення система фонем виявляється у дитини не повністю сформованою за своїм складом. Дитина не пізнає ту чи іншу акустичну ознаку складного звуку, за якою одна фонема протиставлена іншій. Унаслідок цього під час сприймання мовлення відбувається уподібнення однієї фонеми інший на основі спільності більшості ознак. У зв'язку з невпізнаванням тієї чи іншої ознаки звук упізнається неправильно, що призводить до неправильного сприймання слів. Ці недоліки заважають правильно сприймати мовлення тому, хто говорить і тому, хто слухає (коса - "коза ", жук - "щук", кінь - "тінь "). Нерозрізнення, яке призводить до ототожнення, уподібнення, спостерігається при дислалії переважно відносно фонем з одночасними акустичними відмінностями. (наприклад, щодо шумних фонем, що розрізняються за ознакою глухості-дзвінкості, деяких сонорних фонем (р - л) та інших). У тих випадках, коли та чи інша акустична ознака є 14 диференційною для групи звуків, наприклад глухість-дзвінкість, дефектним виявляється сприймання всієї групи. При акустико-фонематичній дислалії у дитини немає порушень слуху. Дефект зводиться до того, що у неї вибірково не формується функція слухового розрізнення деяких фонем. Від акустико-фонематичної дислалії слід відрізняти грубіші порушення, що поширюються на перцептивний і смисловий рівні процесів сприйняття мовлення і приводять до його недорозвинення.



1.3.2 Артикуляторно-фонематична дислалія

До цієї форми належать вади, зумовлені несформованістю операцій відбору фонем за їхніми артикуляторним параметрах в моторному ланці продукування мовлення. Виділяють два основних варіанти порушень. Перший: артикуляторна база виявляється не повністю сформованою, редукованою. Під час вибору фонем замість потрібного звуку (відсутнього у дитини) відбирається звук, наближений до нього за набором артикуляційних ознак. Спостерігаються субституції - заміни одного звуку іншим. У ролі замінника виступає звук більш простий за артикуляцією. Другий варіант порушення: артикуляційна база виявляється повністю сформованою. Засвоєні всі артикуляторні позиції, необхідні для продукування звуків, але у процесі відбору звуків приймається неправильне рішення, внаслідок чого звуковий образ слова стає нестійким (дитина може вимовити слова правильно і неправильно). Це призводить до змішуння звуків через їхню недостатню диференціацію, до невиправданого їх вживання. Заміни і змішування при цій формі дислалії здійснюються на основі артикуляційної близькості звуків. Але, як і в попередній групі порушень, ці явища спостерігаються переважно між звуками або класами звуків, що розрізняються за однією з ознак, однаковими за способом утворення, африкатами, сонорами. При цій формі дислалії фонематичне сприйняття у дитини найчастіше сформовано повністю. Він розрізняє всі фонеми, впізнає слова, у тому числі і слова-пароніми. Дитина усвідомлює свій дефект і намагається подолати його. У багатьох випадках така самокорекція під управлінням слухового контролю проходить успішно. Неправильна вимова при цій формі дислалії обумовлена не власне моторними порушеннями, а порушенням операцій відбору фонем за їх артикуляторними ознаками. Дитина справляється з завданнями на 15 імітацію складних немовних звуків, що вимагають для своєї реалізації певних укладів мовленнєвих органів; нерідко виробляє більш складні в моторному відношенні звуки і замінює ними відсутні, найбільш прості за артикуляцією звуки.



1.3.3 Артикуляторно-фонетична дислалія

До цієї форми належать дефекти звукового оформлення мовлення, обумовлені неправильно сформованими артикуляторними позиціями. Звуки вимовляються ненормовано, спотворено для фонетичної системи даної мови, яка у дитини при цій формі дислалії сформована, але фонеми реалізуються в незвичних варіантах (алофонах). Найчастіше неправильний звук за своїм акустичним ефектом близький до правильного. Спостерігається й інший тип спотворення, при якому звук не розпізнається - пропуск, елізії звуку. Аналог звуку, суто індивідуальний за своїм акустичним ефектом, виконує в мовленнєвій системі дитини ту ж фонематичну функцію, що і нормований звук. У процесі засвоєння мовних умінь і навичок дитина під контролем свого слуху поступово прощупує ті артикуляційні позиції, які відповідають нормальному акустичному ефекту. Ці позиції «записуються» в пам'яті дитини і в подальшому продукуються за потребою. В разі знаходження правильних укладів дитина має навчитися розрізняти уклади близьких за вимовою звуків і виробити комплекс мовних рухів, необхідних для продукування звуків. Процес вироблення мовних рухів поєднаний зі специфічними труднощами, оскільки як проміжні ланки виступають адекватні і неадекватні звуки. В низці випадків такий проміжок для розвитку вимови звук-замінник, що наближається до потрібного звука за акустичним ефектом, починає набувати сенсорозрізнювальної (фонематичної) функції. Він сприймається фонематичним слухом дитини як нормальний. Його артикуляція закріплюється. В подальшому звук зазвичай не піддається самокорекції внаслідок інертності артикуляційних навичок. Ці вади, на відміну від вад попередніх груп, мають тенденцію до закріплення.



1.4 Механічна (органічна) дислалія

Механічна (органічна) дислалія - порушення звуковимови, зумовлені анатомо-фізіологічними дефектами периферійного мовленнєвого апарату (артикуляційного відділу). Причини можуть бути вродженого чи набутого характеру. До групи негрубих, але досить виражених дефектів зубощелепної системи і ротової порожнини, які призводять до появи недоліків 16 фонетичного ладу мовлення відносяться наступні анатомічні деформації.

Ш Норма - ортогнатичний прикус з наступними характеристиками: - Верхня зубна дуга має форму напівеліпса, нижня - параболи;

- Кожен зуб має 2 антагоніста (для зубів верхньої щелепи це однойменний зуб і той, що стоїть позаду);

- Передньо-щічні бугор першого верхнього моляра лежить в поперечній борозді - фіссурі - між щічними буграми першого нижнього моляра;

- Інші зуби встановлюються в фіссурно-бугровому контакті;

- У вертикальному (або верхньо-нижньому) напрямку верхні різці змикаються з нижніми різцями і перекривають їх на 1/3 коронки.

Аномалії прикусу.

Ш Нейтральний прикус - прикус, при якому співвідношення бічних зубів обох щелеп не порушено, але спостерігається неправильне змикання передніх зубів, що може негативно впливати на артикуляцію звуків.

Ш Дистальний прикус - заднє положення нижньої щелепи відносно верхньої, при цьому бічні зуби знаходяться в бугровому змиканні. Додаткові симптоми: губи не змикаються; верхні фронтальні зуби не покриті верхньою губою; верхні різці, що зазвичай мають подовжені коронки, кусають нижню губу; порушена функція дихання (виникає ротовий тип дихання), а також жувальна функція і звуковимова.

Ш Мезіальний прикус - переднє положення нижньої щелепи відносно верхньої, при цьому у фронтальному відділі є зворотне перекриття між верхніми і нижніми різцями; порушено змикання бокових зубів щодо норми. Додаткові симптоми: губи змикаються з напругою, верхня губа по відношенню до нижньої западає, підносова складка поглиблена, нижня губа потовщена; значне виступання підборіддя вперед (щодо норми).

Ш Прямий прикус - прикус, при якому відсутнє перекриття верхніми різцями нижніх і спостерігається крайове змикання фронтальних зубів.

Ш Відкритий прикус - зубощелепна аномалія, при якій утворюється вертикальна щілина між зубами (в верхньо-нижньому напрямку) при змиканні зубних рядів: а) у фронтальному відділі - передній фронтальний відкритий прикус); б) в бічному відділі - одно- або двосторонній бічній відкритий прикус. 17 Додаткові симптоми: губи змикаються з напругою, рот постійно відкритий, обличчя деформовано; утруднені дихання, мовлення, розжовування їжі.

Ш Глибокий прикус - збільшення перекриття верхніми різцями нижніх у вертикальному напрямку, при цьому змикання між різцями може бути збережено, а може бути відсутнім, в цьому випадку нижні різці можуть упиратися в слизову оболонку ясен чи піднебіння - глибокий травмуючий прикус.

Ш Перехресний прикус - зовнішнє або внутрішнє відхилення зубів нижньої зубної дуги щодо верхньої в бічному напрямку (або в горизонтальній площині). Форми перехресного прикусу: а) односторонній або двосторонній; б) зі зміщенням або без зміщення нижньої щелепи. Додаткові симптоми: спостерігається порушення форми обличчя, прикушення слизової оболонки щік, порушена жувальна функція і звуковимова.

Аномалії зубної системи.

Порушення прикусу в більшості випадків поєднуються з аномаліями зубної системи, що включають наступні патології:

1. Зубні аномалії: аномалії форми зубів (наприклад, конусоподібні, шиповидні коронки зубів); аномалії розміру зубів (макродентії - надмірно великі зуби; мікродентії - надмірно маленькі зуби); аномалії кількості зубів (часткова або повна адентія - відсутність окремих або практично всіх зубів; надкомплектні зуби);

2. Аномалії положення зубів в зубному ряді: зміщення передніх зубів до середньої лінії (центру) - медіальне положення зубів, або від середньої лінії - латеральне положення зубів; при латеральному зміщенні різців утворюється діастема - щілина між центральними різцями, або треми - проміжки між зубами; щічними, піднебінноязикчове відхилення бічних зубів. Відхилення передніх зубів у бік губ (протрузія) або в сторону піднебіння або язичка (ретрузія); мезіальне (зміщення назад) або дистальне (зміщення вперед) положення бічних зубів. Поворот зуба навколо його осі; транспозиція - обмін місцями поряд розташованих зубів і т.д.

3. Аномалії зубних дуг: розширення чи звуження зубних дуг; подовження або вкорочення зубних дуг; зубоальвеолярне вкорочення або подовження зубних дуг. 18

Аномалії ротової порожнини.

Ш Патології будови тіла і вуздечки язика:

Ш Макроглосія - надмірно великий язик.

Ш Мікроглосія - надмірно маленький язик.

Ш Аглосія - відсутність язика.

Вкорочення вуздечки язика або прикріплення її близько до кінчика язика обмежують його рухливість і пластичність.

Розрізняють п'ять типів патологічної будови вуздечок язика (залежно від форми, щільності вуздечки і особливостей з'єднання її волокон з м'язами язика):

1) тонка, напівпрозора вуздечка, нормально прикріплена до язика, але яка обмежує його рухливість у зв'язку з її незначною протяжністю;

2) тонка, напівпрозора вуздечка, прикріплена близько до кінчика язика і має незначну протяжність;

3) вуздечка - щільний, короткий тяж, що є вираженим, прикріплений близько до кінчика язика;

4) вуздечка - щільний, короткий тяж, що є вираженим, але зрощений з м'язами язика;

5) вуздечка, що представляє малопомітний тяж, волокна якого переплітаються з м'язами язика і обмежують його рухливість.

Патологічне будова вуздечки верхньої губи.

Вкорочення або низьке її прикріплення, що обмежують рухливість верхньої губи. Також виділяють неправильну будову твердово та мякого піднебіння: вузьке, високе, плоске, укорочене; та атипову будову губ: товсті, масивні, вузькі, тонкі, малорухомі.

Не завжди патологія у будові артикуляційного апарату призводить до порушення звуковимови. Корекційна робота з особами з органічною дислалією здійснюється в комплексі із консультацією та лікуванням у лікаряортодонта.



2. Дефекти озвончения і їх виправлення

дислалія звук мовлення дзвінкий

Приступаючи до вивчення даної теми, чітко запам'ятайте, що в вимові приголосних звуків, що мають дзвінку і глуху пару, спостерігаються дефекти озвончения і оглушення.

Звуки кожної пари ([б] - [п], [д] - [т], [г] - [к], [в] - [ф], [з] - [с], [ж] - [ш ] і їх м'які пари; у звуків [ш] і [ж] м'яких пар немає) мають однакові артикуляційні уклади і відрізняються один від одного участю голосу і кілька меншою напругою мовних органів і повітряного струменя для дзвінких звуків.

Дефекти озвончения і оглушення можуть виникати при:

Ш зниженні фізичного слуху;

Ш несформованості фонематичних процесів;

Ш порушеннях діяльності голосових складок, обумовлених органічними або функціональними розладами.

Види дефектів озвончения і оглушення:

1) Дефекти озвончения, тобто заміна дзвінких приголосних звуків їх парними глухими (Папушка пішла ф паню - «Бабуся пішла в баню»).

Як окремий випадок цього дефекту розглянемо так зване недостатнє озвончення: наприклад, страждає озвончення тільки вибухових звуків, щілинні дзвінкі зберігаються (У міна заполела Колова і Корлі - «У мене заболіла голова і горло»).

2) Дефект оглушення (В волоссі савязана бандом ленду - «В волоссі зав'язана бантом стрічка»), який обумовлений змішанням парних дзвінких і глухих звуків.

Оглушення дзвінких приголосних спостерігається частіше, ніж озвончення глухих.

Розглядаючи методи виправлення вказаних дефектів вимови, зверніть увагу на послідовність роботи.

Виправлення недоліків вимови дзвінких приголосних слід починати з щілинних звуків, причому з найбільш простого з них за артикуляцією звука [в]. Після нього переходять до звуків [з] і [ж], а потім вже до вибухових звуків в послідовності [б] - [д] - [г].

Підготовчі вправи:

· почергове відтворення то беззвучного вдиху і видиху, то стогону на вдиху і на видиху;

· зіставлення гучної і шепітної вимови голосних звуків, як уривчастого, так і тривалого.

Всі вправи слід проводити контролюючи вібрацію гортані.

Загальні прийоми для постановки дзвінких звуків

Логопед вимовляє дзвінкий звук, а дитина пензлем руки торкається його гортані і відчуває тремтіння в її області (для сприйняття вібрацій голосових складок слід до гортані прикладати тильну сторону кисті руки). Далі він сам вимовляє цей звук, тримаючи одночасно одну руку на своїй гортані, а іншу - на гортані логопеда. В результаті нерідко виходить дзвінкий звук. Корисно пальцями злегка трусити гортань, щоб викликати вібрацію голосових складок.

Послідовно протяжно вимовляються голосні звуки, кожен - спочатку пошепки, а потім голосно, після чого безпосередньо переходять до аналогічного вимові потрібного приголосного.

Наприклад, озвончення звуку [з]:

пошепки - [а]; голосно - [а];

пошепки - [е]; голосно - [е];

пошепки - [і]; голосно - [і];

пошепки - [з]; голосно - [з].

Важливо, щоб суміжні артикуляції голосного і приголосного були подібні: [і] - [з], [о] - [ш], [у] - [в], [а] - [к].

Для озвончення вибухових приголосних звуки на одному видиху вимовляють уривчасто: пошепки - а. а. а. а ... голосно - а. а. а. а ... пошепки - о. о. о. про ... голосно - о. о. о. про ... пошепки - е. е. е. е ... голосно - е. е. е. е ... пошепки - т. т. т. т ... голосно - д. д. д. д ...

Щілинні звуки іноді легко озвончити таким способом: приголосний вимовляється пошепки, а потім, не перериваючи, подається голос.

Можна домогтися озвончення звуку завдяки безпосередньому переходу до нього від одного з сонорних [м], [н], [л], [р] (наприклад, мммба, нннба) або застосувавши поєднання дзвінкого звуку, який потрібно викликати з одним з Сонора між голосними (наприклад, Адма, Адна, Адра і т.п.).

Якщо ці способи не дають бажаних результатів, то для постановки кожного звуку вдаються до специфічних прийомів.

Як зазначалося, робота починається з щілинних звуків [з] і [ж] як більш легких для засвоєння. В якості вихідного використовується звук [в], який зазвичай вимовляється правильно, дзвінко.

Якщо звук [в] відсутній, то спочатку його намагаються поставити від [ф] включенням голосу (ф - в). Якщо цей прийом не призводить до успіху, то дитині пропонують тримати губи нещільно зімкнутими на потужному озвученому видиху так, щоб утворився звук. При виконанні вправи потрібно періодично широко розкривати рот - вийдуть звуки ва-ва-ва (губно-губної [в]). Перед дзеркалом уточнюється артикуляція звуку [в].

Можлива механічна допомога: логопед пальцем на видиху наближає нижню губу дитини до верхніх різців. Виходить тривалий губно-зубне [в]. Робота над звуком обов'язково підкріплюється контролем над вібрацією гортані.

Звук [з] при включенні голосу перетворюється в дзвінкий [з] (з __ __ з __ __). Якщо цей прийом не дає результатів, то можливі варіанти:

1. звук [з] ставиться від опорного щілинного [в] з механічною допомогою: при тривалому вимові [в] пальцем притискають нижню губу до основи нижніх різців. Виходить: вввззз. Поступово ізольоване звучання виходить без механічної допомоги;

2. встановивши органи мови в артикуляційному укладі [з], дитина на тлі безперервного голосового звучання [е] ([и]) на одному тривалому видиху робить багаторазове висунення кінчика язика вперед, злегка торкаючись їм країв верхніх і нижніх різців, але так, щоб повітря могло проходити через міжзубний простір. При цьому чується виразний з-з-з.

Звук [ж] виникає при включенні голосу в момент тривалого проголошення [ш] (ш __ __ ж __ __). Звук [ж] в разі необхідності можна поставити і від дзвінкого [з]. Під час виголошення цього звуку кінчик язика поступово, не втрачаючи свого тремтіння, піднімається вгору (можлива механічна допомога), наближається до артикуляційного укладу звука [ж] і в цьому положенні закріплюється наступними вправами.

Значно більші труднощі можуть виникнути при постановці дзвінких вибухових [б], [д] і [г].

Починати доцільно зі звуку [б]:

1) звук [б] спочатку дається в якості зразка в ряді складів: ба-ба-ба. При цьому корисно кілька подовжувати той момент вимовляння звуку, коли голос звучить ще при зімкнутих губах, до вибуху. При переході від складу до стилю голос повинен звучати безперервно. Дитині необхідно дати можливість сприймати цей ряд складів як на слух, так і за допомогою дотику вібрації гортані і щік. У деяких випадках доцільно спочатку вимовляти звук [б] з деякими роздуванням щік. При такому проголошенні легше відтворити затримку на проривних моменті;

2) інший прийом заснований на постановці звуку [б] від губно-губного [в] (див. вище). Отримавши гучний звук [в], артикульований двома зближеними губами, логопед прикладає витягнутий вказівний палець горизонтально між нижньою губою і підборіддям дитини, після чого швидкими рухами пальця вгору - вниз виробляє позмінне змикання і розмикання губ. Виходить багаторазове [б] (бббб ...). Поступово рух пальця сповільнюється, що призводить до появи ряду складів з невизначеними голосними, середніми між [е] і [и] (бебебе ... або бибиби ...). Роль механічної допомоги поступово знижується, незабаром вже можна проводити подальшу автоматизацію звуку в мові і без неї.

Засвоєння звука [б] служить базою для постановки [д]:

1. перш за все слід скористатися аналогією, запропонувавши дитині, тримаючи руку на гортані, вимовити такі пари складів: фа - ва, са - за, ша - жа, па - ба, та - так;

2. якщо перший прийом виявиться нерезультативним, то треба спробувати викликати звук [д] шляхом проголошення слова «так» слідом за рядом попередніх складів зі звуком [б] (бабабада ...), контролюючи вібрацію гортані. Нерідко в таких випадках звук [д] виходить ніби за інерцією;

3. якщо і цей прийом не дає бажаного ефекту, слід скористатися «обхідним» шляхом, який полягає в наступному. Вимовляються склади ба-баба ... Потім ту ж вправу проробляють з просунутим між зубами язиком. Має вийти міжгубне [д], за звучанням щось середнє між [д] і [б]. Таку артикуляцію слід закріпити в складах з голосними (так, до, ди; пекла, адо, ади).

Потім можна перейти до міжзубних [д]. Для цього під час виголошення складів да-да-да при міжгубній артикуляції треба пальцями підняти верхню губу. Язик автоматично притулиться до верхніх різців, і вийде міжзубний [д], який в подальшому в результаті попереднього стиснення зубів легко перетвориться в нормальний, зазубний.

Наявність звуку [д] є передумовою до постановки третього вибухового звуку - [г]:

1. звук [г] може вийти за аналогією в результаті зіставлення таких пар складів: па-ба, та-да, но-га;

2. можна спробувати отримати звук [г], вимовляючи ряд складів ( «Бадагов», «Бадагов» або «дадага», «дадага»).

3. якщо обидва прийоми виявляться недостатніми, то слід скористатися механічним способом постановки задньоязикового [г] від передньоязикового [д] за допомогою шпателя (див. вище).

Досягти відтворення дзвінких звуків, необхідно вправами на матеріалі різноманітних складів, слів і фраз, закріпивши їх у мові і віддиферинціювавши від парних глухих. Дефекти оглушення обумовлені, як правило, змішанням дзвінких і глухих парних звуків у мові. Перевірка достатності автоматизації змішування звуків і тривала систематична робота над їх диференціацією дозволяють усунути цей недолік.



Література

1. М.В. Лепетченко Л О Г О П Е Д І Я ДИСЛАЛІЯ

2. Логопедія. Підручник. За ред. М.К.Шеремет.

3. Дислалія [навчальний посібник] / М. К. Шеремет, О. В. Ревуцька.

4. Логопедия: Учеб. для студ. дефектол. фак. педвузов / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской.

5. Григоренко Н.Ю., Цыбульский С.А. Диагностика и коррекция звукопроизносительных расстройств у детей с нетяжелыми аномалиями органов артикуляции

6. Филичева Т.Б., Чевелева Н.А., Чиркина Г.В. Основы логопедии.

7. Фомичева М.Ф. Воспитание у детей правильного произношения.

8. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей

9. Логопедическая диагностика и коррекция нарушений речи у детей: Сб. методических рекомендаций.

10. Хрестоматия по логопедии Ч. 1/ Под ред. Волковой Л.С., Селив?рстова В.И.

Размещено на Allbest.ru

...