Інноваційна політика та адміністративно-правові особливості захисту прав інтелектуальної власності в освітній та науковій діяльності університетів

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

ІННОВАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ОСВІТНІЙ І НАУКОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УНІВЕРСИТЕТІВ

INNOVATIVE POLICY AND ADMINISTRATIVE-LEGAL FEATURES OF INTELLECTUAL PROPERTY PROTECTION IN THE EDUCATIONAL AND SCIENTIFIC ACTIVITIES OF THE UNIVERSITIES

аспірант кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Аналізуються особливості, структура, зміст і адміністративно-правова природа інтелектуальної власності, що створюється під час інноваційної освітньої та наукової діяльності у вищій школі.

Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку розвинених країн базуються на швидкому і ефективному нарощуванні національного інноваційного потенціалу, зростанні експорту товарів і послуг, які він створює та їхніх правових механізмів захисту від несанкціонованого використання. Насамперед, це стосується інтелектуальної власності, зокрема і тієї, яка створюється в освітній і науково-педагогічній сфері.

В останні десятиліття ринкові відносини активно залучають до створення інноваційного продукту не тільки суб'єктів виробничої сфери, а все більше й вищі навчальні заклади та наукові структури, що діють в їхньому складі. Показано, що на інноваційну освітню і наукову діяльність аспірантів, науковців і викладачів університету впливають, зокрема, такі фактори, як державна освітня політика, чинне законодавство, готовність університетських інституцій та безпосередньо науковців і професорсько-викладацького складу до нововведень та адміністративно-правового захисту створюваної інтелектуальної власності. Водночас інтелектуальну власність, яка створюється у процесі інноваційної освітньо-наукової діяльності у вишах, слід розглядати як основу конкурентоздатної національної економіки.

Адміністративно-правовий аспект захисту освітньої та науково-педагогічної інноваційної діяльності перебуває у стані активного розвитку - товаром стають інноваційні освітні продукти (нові педагогічні технології, методи, форми та управлінські рішення в організації навчально-виховного процесу, програми інноваційних курсів, підручники, науково-методичні посібники та розробки), технічна та технологічна продукція, охоронні документи (патенти, товарні та торгівельні знаки тощо), що створюються у процесі освітньої та науково-педагогічної інноваційної діяльності у вишах.

Ключові слова: інновації, інноваційна освітня діяльність, університетська наука, інтелектуальна власність, адміністративно-правовий супровід.

The peculiarities, structure, content and administrative and legal nature of intellectual property created during innovative educational and scientific activity in higher education are analyzed. The current tendencies of socio-economic development of the developed countries are based on rapid and effective increase of national innovation potential, increase of export of the goods and services it creates and their legal mechanisms of protection against unauthorized use. First of all, this applies to intellectual property, in particular, to intellectual property, which is created in the educational and scientific-pedagogical sphere.

In recent decades, market relations have been actively involved in the creation of an innovative product not only by the subjects of the industrial sphere, but also increasingly by higher educational establishments and scientific structures operating in their composition. It is shown that innovative educational and scientific activity of postgraduate students, scientists and teachers of the university is influenced, in particular, by such factors as state educational policy, current legislation, readiness of university institutions and directly scientists and teaching staff to innovate and administrative and administrative staff, property. At the same time, intellectual property, which is created in the process of innovative educational and scientific activity in universities, should be considered as the basis of competitiveness of the national economy.

Administrative-legal aspect of protection of educational and scientific-pedagogical innovative activity is in a state of active development - the goods are innovative educational products (new pedagogical technologies, methods, forms and management decisions in the organization of educational-educational process, programs of innovative courses, textbooks, scientific-methodical manuals and developments), technical and technological products, security documents (patents, trademarks and trademarks, etc.) created in the process of educational and scientific- pedagogical innovative activity in universities.

Key words: innovation, innovative educational activity, university science, intellectual property, administrative and legal support.

Постановка проблеми

Ринок прав інтелектуальної власності, яка створюється у процесі інноваційної освітньої і наукової діяльності, сьогодні - один із найзначні- ших у світі щодо вартісних величин і динаміки позитивного розвитку. У розвинених країнах у процесі створення, впровадження та комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності все більшу роль відіграють вищі навчальні заклади, насамперед підрозділи університетів, які все активніше залучаються до інноваційного процесу. Водночас роль вищих навчальних закладів в інноваційному процесі висвітлена не досить, а проблема змісту, структури, комерціалізації інтелектуальної власності та адміністративно-правового супроводу інноваційної освітньої діяльності університетів потребує детальнішого висвітлення.

Актуальність теми дослідження. Законодавство України у сфері інноваційної освітньо-наукової діяльності охоплює всі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності і в цілому відповідає європейським і міжнародним нормам. Проте є низка питань щодо узгодження національного законодавства з нормами європейського законодавства та міжнародних угод, надзвичайно гостро стоїть питання підвищення ефективності адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності, яка створюється викладачами та науковцями у процесі інноваційної освітньої та наукової діяльності в університетах. Водночас можливості університетів розробляти та впроваджувати інноваційну продукцію обмежені, а правова культура науковців і викладачів українських вишів порівняно з провідними університетами світу є не досить розвиненою, що актуалізує тему дослідження. Питання ролі й значення інноваційної діяльності як основи висхідного розвитку сучасних країн та адміністративно-правового захисту інтелектуальної власності, створеної у вишах, досліджували у своїх роботах вітчизняні і зарубіжні вчені, серед яких насамперед слід виділити таких, як: Андрощук Г.О., Барбаш В.А., Бошицький Ю.Л., Ващенко В.П., Клімова ГП., Мальцева Г.І., Ходаківський С.І., Шпак А.П. та інші. Водночас проблема змісту, структури, комерціалізації та адміністративно-правового супроводу прав інтелектуальної власності, яка створюється в процесі інноваційної освітньо-наукової діяльності в університетах, висвітлена не досить і потребує детальнішого вивчення.

Метою статті є подальший розвиток теоретичних основ інноваційного процесу у вищій школі, аналіз особливостей інноваційної політики у сучасних вишах і вдосконалення системи адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності, яка створюється у процесі інноваційної освітньої та наукової діяльності в підрозділах університетів.

Виклад основного матеріалу

Суспільна потреба спонукає сучасну вищу школу, її педагогів, аспірантів і науковців до пошуку нових педагогічних ідей і технологій, до поширення і запровадження передового педагогічного досвіду, до нових форм управлінської та фінансової діяльності. Необхідність удосконалення правової охорони прав інтелектуальної власності в освітній і науково-педагогічній інноваційній діяльності, недостатність розроблення цих питань на теоретичному рівні, наявність законодавчих проблем зумовлюють актуальність комплексного дослідження сутності, структури, змісту та особливостей адміністративно-правової охорони права інтелектуальної власності в зазначеній сфері.

Слід зазначити, що сьогодні під новим у педагогіці слід розуміти не лише ідеї, методи, технології, які ще не використовувалися, але й весь комплекс нововведень, зокрема, й окремі елементи навчально-виховного процесу, які несуть у собі прогресивні засади та дають змогу ефективніше вирішувати сучасне завдання розвитку й саморозвитку творчої особистості.

Під інноваційною діяльністю слід розуміти процес внесення змін у традиційну систему, створення та використання інтелектуального продукту, доведення нових ідей до реалізації у вигляді готового товару або послуг. Інноваційна освітня діяльність - це процес внесення якісно нових елементів в освіту. Цей вид діяльності характеризується вищим ступенем творчої діяльності учасників освітнього процесу [1, с. 12].

Інтелектуальна діяльність є творчою діяльністю, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю та унікальністю. Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом художньої творчості є літературні, музичні і мистецькі твори, які використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування її культури та світогляду. Результатом технічної творчості є винаходи, торговельні марки, наукові праці, комерційні таємниці тощо, які застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг та сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва і споживання [2, с. 24].

Загалом практичним результатом освітньо-наукової інноваційної діяльності стає науково-технічний продукт, який є інтегрованим проявом результатів теоретичних та експериментальних досліджень, формується як у фундаментальній, так і в прикладній психолого-педагогічних науках. Науково-педагогічний продукт не завжди повністю матеріалізований і тому це поняття ширше порівняно з науково-технічним продуктом. За певних умов науково- педагогічний продукт може трансформуватися у матеріалізований виріб, а, задовольняючи потреби споживача, він перетворюється у реальний товар. Науково-педагогічний продукт виступає в ролі товару тільки тоді, коли його можна охарактеризувати такими критеріями [3, с. 48]:

- необхідний для забезпечення потреб споживача;

- виробляється конкретним виробником для продажу;

- купується споживачем за ринковими цінами.

Інтелектуальна власність у сучасному розумінні являє

собою закріплені законом права на результати інноваційної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах. Під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. Об'єктом інтелектуальної власності є право на результати інтелектуальної діяльності людини. Це право має подвійну природу. Автор інтелектуального продукту володіє сукупністю особистих немай- нових (моральних) прав, що не можуть відчужуватися від їхнього власника внаслідок їхньої природи. Якщо майнове (економічне право) на результат творчої праці може бути відділеним від творця (переданим іншій особі в обмежене чи необмежене користування), то немайнове право автора невіддільне від творця і не може бути передано іншій особі. Право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо).

Під особистими немайновими правами розуміють різновид цивільних прав, які виникають із приводу нематеріальних благ, є невіддільними від особи та набувають економічного змісту (гл. 15 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Під майновими правами розуміють суб'єктивні права, які пов'язані з використанням об'єктів права інтелектуальної власності (далі - ОПІВ), а також із тими матеріальними (майновими) вимогами, які виникають між учасниками правовідносин із приводу використання ОПІВ (наприклад, право авторів і винахідників на винагороду, ст. 424, ст. 426 ЦК України) [4].

Така класифікація прав, що становлять зміст права інтелектуальної власності, має відповідне практичне значення, яке ґрунтується на тому, що за загальним правилом особисті немайнові права можуть належати лише безпосередньо творцеві ОПІВ. Вони є невідчужуваними від особи творця та, як правило, не можуть передаватися іншим особам. Майнові права на ОПІВ можуть переходити до інших осіб у спосіб, передбачений законом. Зміст зазначених прав щодо конкретних ОПІВ розкривається у відповідних главах ЦК України та спеціальному законодавстві - законах України, які регулюють суспільні відносини щодо правової охорони окремих ОПІВ. Загальний перелік майнових прав інтелектуальної власності на ОПІВ закріплено у ст. 424 ЦК України,

У системі економіки інтелектуальної власності інновація розглядається як уже матеріалізований результат трансформації інтелектуальної власності творця (інтелектуальний продукт) з ознакою об'єкта права інтелектуальної власності, який утілений у інноваційний продукт чи інноваційну продукцію, яку виведено на ринок, де вона комерціалізується.

У цьому контексті слід чітко усвідомлювати, що практичним результатом науково-педагогічних досліджень є інноваційний продукт, який не завжди може бути матеріалізованим. Здебільшого особливо у сфері гуманітарних, філософських, педагогічних наук, він є інтегрованим проявом результатів досліджень та умовиводів. Науково- педагогічний продукт у процесі свого розвитку від формування у сфері науки до товару з погляду можливостей його практичного використання проходить два етапи: дорин- ковий і ринковий. Практично доринковий етап є визначальним у вкладенні фінансування у науково-педагогічний продукт. Цей етап характеризується високим рівнем невизначеності щодо конкурентоспроможності створюваного наукового продукту на ринку товарів. Як правило, на доринковому етапі починається патентування продукту, тобто визначається рівень його новизни та пріоритетної захищеності. Тільки такий підхід дає змогу в майбутньому захистити авторські права педагога-науковця, що значною мірою активізує інтелектуальну діяльність не тільки експериментатора, але й освітян, зокрема вчителів.

На ринковому етапі основне - це випуск і продаж інтелектуальної продукції. При цьому почергово можуть бути задіяні такі механізми. По-перше, розробник продукту самостійно налагоджує його випуск, рекламу та продаж. По-друге, якщо продукт задовольняє широке коло споживачів, за допомогою додаткових інвестицій розширюються його випуск і ринки збуту. По-третє, розробник розпочинає компанію продажу ліцензій, для їхньої успішної реалізації можуть створюватися навіть нові структури вишу [5].

Авторське право в освітньо-науковій діяльності, відповідно до ЦК України і Закону України «Про авторське право і суміжні права», поширюється на: навчальні програми, підручники, монографії, навчально-методичні та науково-методичні посібники, наукові та науково-популярні публікації, літературні та художні твори, педагогічні концепції, теорії, системи, моделі, методики, технології, методи, прийоми, форми навчання, комп'ютерні програми на всі інновації, що стали результатом творчої діяльності, підготовлені та видані освітянами і використовуються в навчально-виховному процесі. Крім того, у процесі науково-педагогічної інноваційної діяльності, за певних умов створюються і нетрадиційні для суто освіти об'єкти інтелектуальної власності: наукові винаходи і відкриття, ноу-хау, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці, інжиніринг, топографії інтегральних схем, технічна документація, технологічні регламенти тощо [1, с. 284]. Вкажемо, що під педагогічними винаходами найчастіше розуміють перетворення та конструювання окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, умов навчання та виховання. Педагогічні відкриття - це наймасштабніші новаторські педагогічні рішення, пов'язані зі створенням нових педагогічних ідей та їх утіленням у конкретній педагогічній системі.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є автор (творець) ОПІВ та інші особи, яким належать ці права. Результат інтелектуальної та творчої діяльності людини може бути створений лише фізичною особою. Визнання особи творцем (автором) об'єкта права інтелектуальної власності не залежить від обсягу її дієздатності. Фізичні особи, які не мають повної цивільної дієздатності, є носіями особистих немайнових прав інтелектуальної власності. Здійснення майнових прав інтелектуальної власності від імені таких осіб та в їхніх інтересах реалізують їхні законні представники (батьки, усиновителі, піклувальники, опікуни).

Суб'єктом права може бути будь-яка людина незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять, віку і навіть психічного стану. За різними критеріями суб'єктів права інтелектуальної власності можна поділити на такі групи: 1) первинні й вторинні;

2) фізичні та юридичні особи; 3) за специфікою об'єктів права інтелектуальної власності; 4) за типами діяльності у сфері інтелектуальної власності.

За порядком набуття права інтелектуальної власності всіх суб'єктів цього права поділяють на первинних і вторинних. До первинних належать такі суб'єкти, що набули право інтелектуальної власності шляхом створення або державної реєстрації прав на об'єкт права інтелектуальної власності, - це творці (автори), за якими законодавець на загальних засадах закріплює і визнає весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності. До вторинних належать суб'єкти, які набувають майнові, а в деяких випадках й частину немайнових прав за законом або договором і при цьому самі нічого не створюють. Це можуть бути як фізичні особи, що набувають права інтелектуальної власності за заповітом чи законом, так і юридичні особи, які набувають права інтелектуальної власності за договором чи на підставі державної реєстрації, а також організації, що керують майновими правами творців на колективній основі.

Педагогічні ідеї та результати навчально-виховної діяльності визнаються об'єктами інтелектуальної власності лише на підставі їхньої кваліфікації і видання правоохоронного документа на них. Закон не оцінює інноваційний продукт, він його тільки захищає від несанкціонованого використання. В Україні сьогодні практикують дві основні форми захисту прав на інтелектуальні продукти:

- перша передбачає застосування цивільно-правового, кримінально-правового та адміністративно-правового заходів відповідними державними органами (судовий і адміністративний порядки);

- друга здійснюється особами самостійно без звертання до державних органів (наприклад, за відмови виконати певні дії, передбачені ліцензійною угодою).

Законодавство України у сфері інноваційної освітньої діяльності охоплює всі загальновідомі об'єкти права інтелектуальної власності і загалом відповідає європейським і міжнародним нормам. Проте є низка питань щодо узгодження національного законодавства з нормами міжнародних угод, зокрема і в межах СОТ та підвищення ефективності адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності. Вітчизняне законодавство права інтелектуальної власності є розгалуженим, не в повному обсязі відповідає міжнародним стандартам, розрізненим, досить часто положення нормативно-правових актів можуть суперечити один одному, що спричиняє проблеми під час застосування таких норм у практичній діяльності та не забезпечує належного захисту авторського права [5].

Особливо гостро стоїть питання ефективного захисту прав інтелектуальної власності, яка створюється у процесі інноваційної освітньої та науково-педагогічної діяльності у вишах. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття) та Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» акцентують увагу на розв'язанні пріоритетних завдань розвитку освітянської галузі, зокрема досягнення високих рівнів професійної діяльності та її результативності, забезпечення можливостей постійного самовдосконалення особистості, формування освітньо-культурного та інноваційного середовища в освітянських і наукових закладах [7]. Для створення інноваційного середовища в підрозділах університету, для поглибленого проникнення ринкових принципів і механізмів в освітньо- наукову сферу вишів насамперед необхідно зреалізувати:

- запровадження спеціальних форм фінансування вузівської інноваційної освітньо-наукової діяльності, таких як: пільгове кредитування, гранти, розвиток венчурного капіталу, заохочення до цієї діяльності бізнесових структур тощо;

- вдосконалення наявної нормативно-законодавчої бази;

- створення умов для функціонування інноваційного ринку за допомогою використання ОІВ і посилення взаємовигідного партнерства між університетами, фінансовими та виробничими структурами;

- реалізація науково-технічної пропаганди для втілення у виробництво освітньо-наукових технологій через ЗМІ та державних каналів телебачення, а також сприяти створенню регіональних, постійно діючих «інноваційних центрів» для поширення інформації про створені ефективні освітні технології і наукомістку продукцію, ринки попиту інноваційної продукції тощо.

-

Висновки

Недосконалість наявних правовідносин щодо врегулювання прав інтелектуальної власності в освітній та науково-педагогічній інноваційній діяльності у вищій школі обтяжується економічними та соціальними факторами, властивими українському суспільству: низьким рівнем правової культури; недооцінкою економічного значення охорони інтелектуальної власності серед суб'єктів цього права; відсутністю правової практики та досвіду впровадження ефективних попереджувальних заходів у сфері інтелектуальної власності.

Удосконалення системи охорони і зокрема адміністративно-правового захисту прав інтелектуальної власності, яка створюється у процесі освітньої та науково-педагогічної інноваційної діяльності у вищій школі є одним із пріоритетних завдань не тільки для освіти, але й економіки, внутрішньої і зовнішньої політики та безпеки України. Насамперед слід запровадити нові форми фінансування підрозділів вишів, такі як: пільгове кредитування, гранти, розвиток венчурного капіталу, заохочення до цієї діяльності бізнесових структур.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Химинець В.В. Інноваційна освітня діяльність : монографія. Тернопіль : Мандрівець, 2009. 360 с.

2.Андрощук Г.О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування : монографія. Київ : Парламентське видавництво, 2007. 183 с.

3.Бошицький Ю.Л. Право інтелектуальної власності : навч. посібник. Київ, 2007. 488 с.

4.Цивільний кодекс України. Київ : Парламентське видавництво, 2003. 352 с.

5.Бочарова Н.В. Законодавче забезпечення права інтелектуальної власності в країнах Європи (порівняльно-правовий аналіз). Укр.-грец. міжнар. наук. юрид. журн. «Порівняльно-правові дослідження». 2009. № 2. С. 118-123.

6.Клімова Г.П. Парадигмальні концепти інноваційного розвитку вищої освіти в Україні. Право та інновації. 2015. № 1(9). С. 11-18.

7. Шпак А.П. Правові засади охорони права інтелектуальної власності у сфері освіти. Право і безпека. 2014. № 4 (55). С. 230-233.

Размещено на Allbest.ru