Міжнародний досвід підвищення якості вищої освіти

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міжнародний досвід підвищення якості вищої освіти

Грабовенко Наталія Валеріївна

Грабовенко Наталія Валеріївна кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри публічного адміністрування, Міжрегіональна Академія управління персоналом

Анотація. В статті визначено, що у багатьох країнах виключно органи управління освітою (міністерства, департаменти, відомства, що відповідають за вищу освіту) мали право офіційно інспектувати заклади освіти і програми, а також якість роботи органів управління. Однак з часом в світі, і особливо в Європі, як відповідна реакція на процеси глобалізації і всезростаючої відкритості, різними країнами були вироблені нові підходи до оцінки діяльності ЗВО на міжнародному або наднаціональному рівні. Виявлено, що продовжують виникати організації, які займаються оцінкою якості, акредитацією ЗВО та освітніх програм, і які є сьогодні відносно незалежними від державних органів управління. Доведено, що в умовах глобалізації загальний підхід набув широкого застосування в міжнародній системі управління якістю товарів і послуг підприємств, організацій та установ усіх сфер і галузей, включаючи освітню діяльність. Проаналізовано зарубіжний досвід управління якістю вищої освіти та виявлено, що в європейських країнах переважає державна система управління якістю вищої освіти і можна виділити наступні основні процедури контролю якості освіти з боку державних органів: ліцензування, оцінка (атестація), акредитація. Автор наголошує, що ліцензування та акредитація проводяться державними або іншими органами на основі заздалегідь встановлених критеріїв, а освітні програми повинні відповідати певним мінімальним вимогам. Атестація може ґрунтуватися на джерелах інформації широкого спектру, і до неї можуть бути залучені як місцеві, так і запрошені фахівці. Визначено, що інтеграція в світову освітню систему є одним із стратегічних завдань програми розвитку освіти України. ЗВО України беруть участь у провідних міжнародних освітніх проєктах. Однак, міжнародні взаємини в сфері освіти, а саме інтеграція в міжнародну освітянську спільноту та Болонський процес, показали, що кваліфікаційні документи українських ЗВО дещо відрізняються від прийнятих в розвинених країнах. Відрізняється номенклатурою спеціальностей випускників закладів освіти, змістом навчального матеріалу, різниться роль кафедри в процесі навчання.

Ключові слова: підвищення якості освіти, міжнародний досвід, міжнародна освітня політика, вища освіта.

Hrabovenko Natalia Valeriivna, Candidate of Pedagogic Sciences, docent, Professor of the Department of Public Administration, Interregional Academy of Personnel Management (IAPM)

INTERNATIONAL EXPERIENCE OF IMPROVING THE QUALITY OF HIGHER EDUCATION

Abstract. The article defines that in many countries only education authorities (ministries, departments, departments responsible for Higher Education) had the right to officially inspect educational institutions and programs, as well as the quality of work of government bodies. However, over time, in the world, and especially in Europe, as a response to the processes of globalization and increasing openness, various countries have developed new approaches to assessing the activities of Western military districts at the international or supranational level. It is revealed that organizations that are engaged in quality assessment, accreditation of Western military districts and educational programs continue to appear, and today they are relatively independent of state management bodies. It is proved that in the context of globalization, the general approach has become widely used in the international system of quality management of goods and services of enterprises, organizations and institutions of all spheres and industries, including educational activities. The article analyzes the foreign experience of quality management of higher education and reveals that in European countries the state system of quality management of higher education prevails and the following main procedures for quality control of education by state bodies can be distinguished: licensing, assessment (certification), accreditation. The author emphasizes that licensing and accreditation are carried out by state or other bodies on the basis of pre-established criteria, and educational programs must meet certain minimum requirements. Certification can be based on a wide range of information sources, and both local and invited specialists can be involved in it. It is determined that integration into the global educational system is one of the strategic objectives of the Education Development Program of Ukraine. Western military districts of Ukraine participate in leading international educational projects. However, international relations in the field of education, namely integration into the international educational community and the Bologna Process, have shown that the qualification documents of Ukrainian higher education institutions are somewhat different from those adopted in developed countries. It differs in the nomenclature of specialties of graduates of educational institutions, the content of educational material, and the role of the department in the learning process differs.

Keywords: improving the quality of education, international experience, International Educational Policy, higher education.

Постановка проблеми

Забезпечення якості вищої освіти - одна з найбільш актуальних і багатоаспектних проблем, яка в умовах глобалізації набуває характеру загальносвітової тенденції. Послідовна і цілеспрямована робота в цьому напрямку установ освіти, держави та відповідних організацій, простежується в еволюції систем оцінки якості вищої освіти, і знаходить своє відображення в різноманітті підходів, функцій, цілей, принципів, форм і методів оцінки. Важливим моментом інтеграції українських закладів освіти в світову освітню систему і застосування міжнародних стандартів управління системою вищої освіти доводять необхідність розгляду і аналізу підвищення якості систем вищої освіти зарубіжних країн.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Міжнародний досвід підвищення якості вищої освіти вивчали та аналізували такі науковці як К. Балабанов, В. Вікторов, С. Калашнікова, О. Локшина, В. Луговий, І. Сікорська, І. Семенець-Орлова, І. Тригуб, Л. Шеремет та ін.

Мета статті полягає у визначенні та аналізі міжнародного досвіду підвищення якості освіти.

Виклад основного матеріалу

В останнє десятиліття при організації своєї діяльності освітні установи зарубіжних країн впроваджують філософію загального управління якістю (Total Quality Management - TQM) і міжнародні стандарти якості ISO-9000. Новий підхід до управління якістю освітнього процесу з позицій TQM пов'язаний з вдосконаленням освітніх програм і поліпшенням якості надання освітніх послуг з метою задоволення потреб суспільства і підготовки фахівців, що відповідають вимогам сучасного етапу розвитку економіки країн світу. Вивчення міжнародного досвіду підвищення якості вищої освіти є пріоритетним завданням освітньої політики України [3].

Варто наголосити, що сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти задекларовано у спільній заяві європейських міністрів освіти в м. Болонья. Крім цього, розробка принципів, критеріїв подальшого розвитку системи забезпечення якості освіти, сертифікація національних систем забезпечення якості - це ті з питань, що стояли на порядку денному зустрічі європейських міністрів освіти у Празі “До європейського простору вищої освіти” [13] та у Берліні “Створення загальноєвропейського простору вищої освіти” [11].

Довгий час у багатьох країнах виключно органи управління освітою (міністерства, департаменти, відомства, що відповідають за вищу освіту) мали право офіційно інспектувати заклади освіти, а також якість роботи органів управління. Однак з часом в світі, і особливо в Європі, як відповідна реакція на процеси глобалізації і всезростаючої відкритості, різними країнами були вироблені нові підходи до оцінки діяльності закладів вищої освіти (далі - ЗВО) на міжнародному або національному рівнях. Виникли і продовжують виникати організації, які займаються оцінкою якості, акредитацією ЗВО та освітніх програм, і які є сьогодні відносно незалежними від державних органів управління [7].

У практиці оцінки якості роботи закладів освіти виділяють три основні підходи:

- репутаційний - використання експертного механізму для оцінки рівня професійних освітніх програм і закладів освіти, в цілому;

- результативний - вимірювання кількісних показників діяльності ЗВО;

- загальний - базується на принципах “загального управління якістю” і вимог до систем менеджменту якості Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization - ISO) [1].

Детальніше розглянемо міжнародний досвід управління якістю освіти. Світова різноманітність систем управління якістю вищої освіти можна поділити на два типи.

Першим типом є система управління якістю вищої освіти в тих країнах, де є відповідні державні структури, що регулюють розвиток вищої школи, а саме Міністерства освіти та ін.. У цих випадках система управління якістю базується на пріоритеті державних органів або структур, що фінансуються урядом, пов'язані з урядовим контролем, ліцензуванням, державною акредитацією, порівнянням різних ЗВО, розподілом фінансових ресурсів і наданням впливу на університети.

Щодо другого типу, то дана система управління якістю вищої освіти, прийнята в тих країнах, де, по суті, органів державного управління вищою освітою (в європейському розумінні) немає. У цьому випадку переважає процес самооцінки ЗВО, професійна чи громадська оцінка, яка спрямована на внутрішній аналіз, на поліпшення діяльності університетів.

У широкому сенсі, а також історично склалось, що до країн, які мають органи державного управління вищою школою, відносяться європейські країни (Німеччина, Франція, а також країни, які прийняли європейські традиції вищої освіти). До країн, де переважає процес саморегуляції вищої освіти, відносяться, в першу чергу, США, а також ті країни, які стали слідувати американським зразкам вищої школи (Філіппіни, Тайвань).

Основна відмінність європейських систем управління якістю вищої освіти від американської полягає у повноваженнях уряду, в формулюванні цілей управління якістю, у визначенні найбільш важливих аспектів управління якістю, в способах прийняття рішень і, нарешті, в самій організації освітнього процесу.

У країнах з централізованою системою освіти функції управління якістю, акредитації здійснюють відповідні державні відомства. У Берлінському комюніке обумовлюються функції національних систем із забезпечення якості освіти, зокрема, внутрішнє і зовнішнє оцінювання навчальних програм ЗВО, визначення обов'язків установ, що забезпечуватимуть якість освіти; порядок атестації та акредитації. Комюніке конференції європейських міністрів освіти “Загальноєвропейський простір освіти - досягнення мети” [12] констатує такі виміри забезпечення якості освіти: підвищення якості діяльності ЗВО шляхом впровадження внутрішніх механізмів забезпечення якості за умов дотримання зв'язку із зовнішньою системою забезпечення якості освіти; запровадження моделі експертного оцінювання агентств забезпечення якості на національному рівні; розвиток співпраці з національними агентствами з метою забезпечення якості освіти.

Для проведення моніторингу якості освіти фахівцями Європейського Союзу розробляється модель освітніх індикаторів.

В. Вікторов наголошує, що концептуально підхід ЄС базується на таких основних складових, як контекстуальна інформація, освітній процес, освітні досягнення, ресурсний внесок в освіту. Статистичні збірники, підготовлені в рамках ЄС, містять інформацію про всі компоненти освітнього процесу та оточення, в якому він відбувається. Зокрема, щорічні збірники “Основні дані про освіту в Європі”, які розроблені Європейською Комісією спільно з EURYDICE (Інформаційною мережею з освіти в Європі) та Eurostat (Статистичним бюро Європейського Союзу), інформують про стан систем освіти країн-членів та тенденції їх розвитку з метою діагностики рівня якості освіти [1].

Велику увагу забезпеченню якості освіти приділяє і ЮНЕСКО. Її підхід у галузі моніторингу освітніх послуг в країнах-членах ґрунтується на аксіомі про те, що доступ до базової освіти високої якості є невід'ємним правом людини, проголошеним на форумах “Освіта для всіх” та зафіксованим у Джомтьєнській та Даккарській деклараціях. Оцінка врахування цього права державами передбачає аналіз доступу до якісної освіти, що був здійснений, наприклад, у виданні ЮНЕСКО та Інституту статистики ЮНЕСКО “Всесвітній звіт з освіти 2003: порівняння світової статистики у світі”, де аналізуються освітні системи та тенденції розвитку за основними показниками, структурованими за рівнями освіти (дошкільна, початкова, середня, вища освіта) [7].

Європейська практика оцінки якості освіти характеризується створенням спеціалізованих акредитаційних агенцій - громадських організацій, що займаються розробкою інструментарію й методик оцінки якості, а також здійснюють перевірку якості освіти. Діяльність агенцій зосереджена, головним чином, на оцінці якості та забезпеченні гарантій якості, що включає акредитацію ЗВО і освітніх програм, а також контроль і консалтинг в окремих елементах і аспектах освітньої діяльності, наприклад, таких, як електронне навчання, ефективність наукових досліджень, освітні сервіси, системи менеджменту.

Проводячи аналіз досвіду підвищення якості освіти в країнах ЄС важливо, відмітити, що в Німеччині Міністерство освіти регулює та контролює діяльність вищої школи, а професори і викладачі є державними службовцями. Переважна частина ЗВО Німеччини є державними і мають безкоштовне навчання. При цьому 30% студентів отримують матеріальну допомогу з федерального бюджету. Закон про вищу освіту в Німеччині прийнято парламентом країни, але одночасно є серія законів окремих Земель. Координація діяльності та вироблення методичних принципів діяльності вищої школи здійснюються Конференцією ректорів Німеччини. У Франції за освітню політику відповідає Міністерство народної освіти, наукових досліджень і технологій. Однак діяльність ЗВО оцінюється Національним експертним комітетом, який створений згідно із законом про вищу освіту. Головне завдання комітету полягає в оцінці діяльності закладів освіти. Цей національний орган контролю і управління якістю вищої освіти підпорядковується тільки Президенту і не залежить ні від яких управлінських структур. Важливим є те, що у Франції результати університетських перевірок і оцінок широко публікуються і дають можливість не тільки державі, а й суспільству судити про академічний рівень того чи іншого закладу освіти. Даний механізм відображає історично сформовану централізовану систему французького вищої освіти [6]. Крім того, будь-який новий курс вимагає верифікації та акредитації з боку міністерства. Причому акредитація надається на чотири роки. Існує спеціальна рада з оцінки освітніх програм, що підкоряється Міністерству освіти, який контролює якість підготовки студентів.

Що стосується скандинавських країн (Швеція, Норвегія, Фінляндія), системи управління якістю вищої школи також спочатку визначалися урядом.

У Фінляндії Національна система забезпечення якості вищої освіти включає три взаємопов'язані складові: національне Міністерство освіти забезпечує загальне керівництво, прийняття рішень і визначення критеріїв оцінювання якості); Національна рада з оцінювання вищої освіти (несе на рівні держави відповідальність і здійснює аудит інституційних систем вищих навчальних закладів щодо забезпечення якості вищої освіти, а також інші види оцінювання); ЗВО відповідають за створення та функціонування інституційних систем забезпечення якості, несуть головну відповідальність за якість освіти та її покращення, а також беруть участь у зовнішніх оцінюваннях та аудитах [2, с. 81].

Національна рада з оцінювання вищої освіти Фінляндії забезпечує: безпосереднє оцінювання діяльності вищих навчальних закладів; вивчення та розповсюдження кращого досвіду щодо забезпечення якості у галузі вищої освіти; надання фінським інституціям вищої освіти експертних рекомендацій задля покращення та розвитку їх власних інституційних систем якості [2].

Взагалі, в цих країнах існує велика різноманітність в способах зовнішньої оцінки. У Швеції, ключовим моментом є допомога закладам освіти у розробці відповідних інфраструктур. У Норвегії основна увага приділяється оцінці освітнього процесу і навчальних програм. Причому процес оцінки проводиться організаціями, фінансово підтримуються урядом вже після того, як проведена самооцінка навчального закладу. У Фінляндії також поєднується стороння оцінка і самооцінка навчальних закладів. Застосовуються і вибіркові перевірки окремих структур з боку зовнішніх спостерігачів. У Данії перевірка проводиться зовнішніми організаціями, що фінансуються урядом. При цьому самооцінка якості ЗВО ґрунтується також на інформації, одержуваної не самим закладом, а зовнішніми експертами.

Що стосується управління освітою в Англії, то в країні є досить загальний закон “Про вищу освіту”, проте велику роль відіграють поточні рішення уряду в особі Міністерства освіти і Державної ради з фінансування вищої освіти. Базовим документом для управління ЗВО є стратегічний план, що розробляється на п'ять років і уточнюється в щорічному плані. Він конкретизує цілі, кадрову стратегію, розвиток інформаційних ресурсів, планові бюджет. контроль якості. Державних стандартів в галузі освіти в Англії немає. Зміст освіти визначається потребами роботодавців. ЗВО самі приймають рішення щодо змісту освіти і несуть за нього відповідальність. Однак існує загальна система зовнішньої рейтингової оцінки якості викладання основних предметів ЗВО Великобританії. Однією з найважливіших сторін оцінки якості закладу освіти є отримання ним акредитації з боку професійної спільноти або асоціації за напрямками підготовки фахівців. Отримання акредитації є обов'язковою умовою при працевлаштуванні його випускників [9].

Так, наприклад в Естонії, ліцензування та акредитація закладів освіти здійснюється Радою з оцінки якості у вищій освіті. Приватні ЗВО додатково контролюються комітетом, який перевіряє їх відповідність освітнім і фінансовим нормативам. У Чехії є Агентство з акредитації, яке, як і естонський Рада, займається акредитацією та регулярної оцінкою системи вищої освіти. Однак в Чехії, як і в багатьох інших країнах, школи вищої професійної освіти контролюються і оцінюються чеської Інспекцією шкіл.

ЗВО Словенії спільно засновують Комітет з управління якістю у вищій освіті і самі відповідають за нагляд. У Польщі відповідно до закону заклади самі оцінюють якість освіти, а польська Рада з вищої освіти пропонує три рівні оцінки: акредитований статус, базовий рівень якості і вищий рівень якості [5].

Розглянемо досвід такої країни як США. Безсумнівно, найбільший розвиток системи управління якістю та самооцінки університетів отримала вища школа в Америці. Це пов'язано з тим, що в країні система освіти відрізняється тісним зв'язком з великими корпораціями і малими фірмами. Тому більше половини ЗВО США підпорядкована приватним корпораціям. Приватному сектору належать багато відомих ЗВО (Гарвардський, Стенфордський, Єльський, Чиказький). Вони мають значні пожертви, користуються чудовою репутацією. Система вищої освіти в США є децентралізованою. На відміну від країн, де є Міністерство освіти або аналогічні структури, американська вища освіта контролюється переважно самими закладами освіти, а Департамент освіти в США ніколи не мав такого значення, як, наприклад, Міністерство освіти в Німеччині.

Основою американської системи саморегуляції є прагнення поліпшити систему освіти шляхом управління якістю, що проводиться на рівні всього навчального закладу. Існують кілька способів такого управління якістю:

- через акредитацію закладів освіти за регіонами спеціальними організаціями, що володіють чітко сформульованими стандартами і вимогами до періодичної самооцінки та оцінки з боку зовнішніх спостерігачів;

- через спеціалізовану, побудовану на оцінці професійного рівня, акредитацію освітніх програм, яка функціонує так само, як і відповідне управління якістю цих програм всередині навчального закладу, проте організовується професійною спілкою;

- через освітні програми, повністю організоване самим університетом і націлене на поліпшення його діяльності, на можливість перерозподілу ресурсів і освітніх пріоритетів [10].

Отже, акредитації за американськими правилами, на підставі внутрішньої університетської самооцінки, сприяють підвищенню якісного рівня діяльності закладів освіти. Вони стимулюють проведення різноманітних заходів з модернізації змісту освітніх програм, активізації освітнього процесу, широкого використання новітніх технічних засобів навчання.

Крім того, слід зазначити, що важливу роль в США в процесі акредитації програм і спеціальностей вищих навчальних закладів грають професійні громадські асоціації (асоціації медиків, юристів, інженерів і т.п.). Ці асоціації мають спеціальні Комісії з вищої освіти, які і проводять процедуру акредитації університетів, що знаходяться на території регіону, крім однієї зі своїх головних завдань підтримання високого престижу своєї професії і компетенції її представників, ці асоціації дуже строго оцінюють і порівнюють результати діяльності вищих навчальних закладів.

Згідно з американськими стандартами акредитації, управління якістю застосовується в наступних основних сферах:

- якість академічних та інших навчальних програм;

- інституційна ефективність;

- звітність і громадська ясність процесів і процедур [10].

Важливий аспект управління якістю - це ефективність університету як організації. Тоді як викладання і наукова робота - це те, що робить ЗВО, інституційна ефективність - це те, чого ЗВО насправді домагається. І чим більше в процесі управління якістю є доказів відповідності організаційних результатів поставленим цілям, тим більше очевидна інституціональна ефективність, тим більше ймовірно отримання або підтвердження акредитації університетом.

Важливо відзначити, що особливе значення в університетах США надається залученню викладачів до управління якістю. Ініціатором цього може бути ректор, проректор, декан, але викладачі повинні бути в центрі управління якістю університету. В ідеалі процес управління якістю виростає з партнерства між адміністрацією і викладацьким складом.

На думку І. Семенець-Орлової на сучасному етапі динамічне реформування освітніх систем у розвинених країнах світу базується на такому засадничому принципі: домінанта зовнішнього, а не внутрішнього контролю в освітньому закладі. Як відповідь на виклики XXI ст., у якому постійні лише зміни, організація сучасного освітнього середовища трансформуються у простір соціально осмисленої й оформленої дії. Розвиток освіти стає важливим фактором для успішного суспільства, яке сповна використовує енергію всіх своїх громадян [4].

Підводячи підсумок, наголошуємо, що важливим аспектом оцінювання ЗВО є розуміння того, що управління якістю - це основа для постійного самовдосконалення. В ідеальних умовах управління якістю є частиною щоденної діяльності, підтримується адміністрацією, служить підставою для внутрішніх університетських реформ, розглядається викладачами як професійний обов'язок.

Висновок

Таким чином, проведений аналіз зарубіжного досвіду управління якістю вищої освіти показує, що в європейських країнах переважає державна система управління якістю вищої освіти і можна виділити наступні основні процедури контролю якості освіти з боку державних органів: ліцензування, оцінка (атестація), акредитація.

Ліцензування та акредитація проводяться державними або іншими органами на основі заздалегідь встановлених критеріїв, а освітні програми повинні відповідати певним мінімальним вимогам. Оцінка (атестація) може ґрунтуватися на джерелах інформації широкого спектру, і до неї можуть бути залучені як місцеві, так і запрошені фахівці. Щодо США, то тут контроль над якістю відбувається переважно самими закладами освіти.

Отже, інтеграція в світову освітню систему є одним із стратегічних завдань програми розвитку освіти України. ЗВО України беруть участь у провідних міжнародних освітніх проектах. Однак, міжнародні взаємини в сфері освіти, а саме інтеграція в міжнародну освітянську спільноту та Болонський процес, показали, що кваліфікаційні документи українських ЗВО дещо відрізняються від прийнятих в зарубіжних країнах. Відрізняється номенклатурою спеціальностей випускників закладів освіти, змістом навчального матеріалу, різниться роль кафедри в процесі навчання.

Модернізація вищої освіти в Україні в контексті намірів щодо входження в європейський освітній простір актуалізує вивчення досвіду тих європейських країн, які досягли певних успіхів щодо адаптації своїх освітніх систем до сучасної загальноєвропейської моделі, а також успішно використовують нові принципи і методи у системі вищої освіти. Досвід європейських країн та США, вважаємо, може бути цінним для України.

Література

освітній світовий якість український

1. Вікторов В. Г. Міжнародні моделі освітніх індикаторів якості освіти. Київ. 2005. № 49.

2. Калашнікова С. А. Забезпечення якості вищої освіти: модель Фінляндії. 2012. с. 76-90.

3. Локшина О. І. Етапи розвитку стратегії Європейського Союзу у галузі освіти. URL: www.nbuv.gov.ua/e-joumals/ITZN/em2/content/07loiuet.html

4. Семенець-Орлова І. Сучасні тенденції управління актуальними освітніми змінами на прикладі зарубіжного досвіду. Хмельницький, 2014. С. 219-227.

5. Тригуб І. Класифікація країн Східної Європи щодо подібності підготовки експертів у галузі освіти. 2016. С. 66-70.

6. Шеремет Л. А. Система оцінки якості вищої освіти в Німеччині. 2011. С.34-38

7. Кристопчук Т. Система забезпечення якості вищої освіти: зарубіжній досвід. URL: 182450-405199-1-SM.pdf

8. Bologna Secretariat, National Report regarding the Bologna Process implementation 2009-2012. URL: http://www.ehea.info/article-details.aspx?ArticleId=86

9. Гаврилюк М. В. Моніторинг якості освіти як одна із функцій Британського освітнього менеджменту. Ялта. 2008.

10. Гриневич Л. Стандарти навчальних досягнень як складова моніторингу якості освіти в США. URL: library.udpu.org.ua/library_files/poriv_ped_stydii/2011/2011_3_21.

11. Bologna Secretariat (2003). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Berlin, accessed 19 September 2003. URL: http://www.ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/MDC/Berlin_Communique1 .pdf

12. Bologna Secretariat (2005). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005, accessed 8 September 2005. URL: www.bologna-bergen2005.no/Docs/00-Main_doc/050520_Bergen_Communique.pdf

13. Bologna Secretariat (2001). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Prague, accessed 19 May 2001. URL: http://www.ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/MDC/PRAGUE_ COMMUNIQUE.pdf

References

1. Viktorov V. H. Mizhnarodni modeli osvitnikh indykatoriv yakosti osvity. Kyiv. 2005. № 49.

2. Kalashnikova S. A. Zabezpechennia yakosti vyshchoi osvity: model Finliandii. 2012. s. 76-90.

3. Lokshyna O. I. Etapy rozvytku stratehii Yevropeiskoho Soiuzu u haluzi osvity. URL: www.nbuv.gov.ua/e-journals/ITZN/em2/content/07loiuet.html

4. Semenets-Orlova I. Suchasni tendentsii upravlinnia aktualnymy osvitnimy zminamy na prykladi zarubizhnoho dosvidu. Khmelnytskyi, 2014. S. 219-227.

5. Tryhub I. Klasyfikatsiia krain Skhidnoi Yevropy shchodo podibnosti pidhotovky ekspertiv u haluzi osvity. 2016. S. 66-70.

6. Sheremet L. A. Systema otsinky yakosti vyshchoi osvity v Nimechchyni. 2011. S.34-38

7. Krystopchuk T. Systema zabezpechennia yakosti vyshchoi osvity: zarubizhnii dosvid. URL: 182450-405199-1-SM.pdf

8. Bologna Secretariat, National Report regarding the Bologna Process implementation 2009-2012. URL :http://www.ehea.info/article-details.aspx?ArticleId=86

9. Havryliuk M. V. Monitorynh yakosti osvity yak odna iz funktsii Brytanskoho osvitnoho menedzhmentu. Yalta. 2008.

10. Hrynevych L. Standarty navchalnykh dosiahnen yak skladova monitorynhu yakosti osvity v SShA. URL: library.udpu.org.ua/library_files/poriv_ped_stydii/ 2011/2011_3_21.

11. Bologna Secretariat (2003). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Berlin, accessed 19 September 2003. URL: http://www. ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/MDC/Berlin_Communique1 .pdf

12. Vologna Secretariat (2005). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Bergen, 19-20 May 2005, accessed 8 September 2005. URL: www.bologna-bergen2005.no/Docs/00-Main_doc/050520_Bergen_Communique.pdf

13. Bologna Secretariat (2001). Communique of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education, Prague, accessed 19 May 2001. URL: http://www.ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/MDC/PRAGUE_ COMMUNIQUE.pdf

Размещено на Allbest.ru