Педагогічні умови формування основ культури спілкування у дітей різних вікових груп

Abstract

PEDAGOGICAL CONDITIONS OF FORMATION OF FUNDAMENTALS OF CULTURE OF COMMUNICATION IN CHILDREN OF DIFFERENT AGE GROUPS

У статті представлено аналіз проблеми формування культури поведінки дітей різного віку в навчальному закладі. У результаті теоретичного аналізу наукового доробку зарубіжних та вітчизняних науковців систематизовано проблемам культурного спілкування дітей дошкільного віку та початкової освіти. Розглянуті основні принципи, методи та форми систематичної роботи з виховання культури спілкування дітей. Розкрито взаємозв'язок таких компонентів як культура спілкування, звички, відповідальність, самостійність, обов'язки, виконання доручень. Констатовано, що важливою умовою повноцінної культури спілкування є взаємозв'язок різних типів словесних ігор, вправ, проблемних ситуацій, їх поступове ускладнення, систематична постановка проблемних мовних завдань. Наголошується на важливості створення сприятливої соціальної ситуації розвитку кожної дитини відповідно до її віковими та індивідуальними особливостями і схильностями є одним з принципів державного освітнього стандарту дошкільної освіти. Розвиток спілкування і взаємодії дитини з дорослими і однолітками є одним з головних завдань державного освітнього стандарту дошкільної освіти.

Ключові слова: спілкування, культура, особистість, культура спілкування дітей різного віку, моральне виховання, відповідальність.

Постановка проблеми

Спілкування є невід'ємною частиною життя кожної людини. У процесі спілкування з людьми, людина знаходить своє місце в світі, життя кожної людини буквально пронизана її контактами з іншими людьми, людина може відчути і зрозуміти саму себе. Одним з найважливіших умов повноцінного розвитку дошкільника є розвиток культури спілкування. Життя людини в суспільстві неможливо уявити без спілкування, оскільки воно є одним з найважливіших факторів загального розвитку. Формування навичок культури спілкування має свої закономірності, пов'язані з віковими особливостями дітей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, отримали свій розвиток в працях вітчизняних педагогів: В.Г. Ананьєва, А.А. Бодальова, Л.С. Виготського, А.М. Леонтьєва, А.Р. Лурії, В.Н. Мясищева.

Дослідженням проблеми спілкування займалися вітчизняні педагоги, такі як А.М. Леонтьєв, В. В. Давидов, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов та інші. Одним з найважливіших компонентів спілкування виступає культура спілкування. Багато психологів (Л.І. Божович, В.А. Крутецький, А.А. Люблінська, В.С. Мухіна, Л.С. Славіна) встановили, що молодший шкільний вік характеризується підвищеною сприйнятливістю до засвоєння моральних правил і норм. Це дозволяє своєчасно закласти моральний фундамент розвитку особистості.

Мета статті: здійснити аналіз формування основ культури спілкування у дітей різних вікових груп.

Виклад основного матеріалу дослідження

Одним з найважливіших факторів формування особистості є спілкування. Дошкільний вік - це період початкового становлення особистості. Численні психологічні та педагогічні дослідження підтверджують, що саме в ці роки за умови цілеспрямованого виховання закладаються основи моральних якостей особистості. Оптимальною формою систематичної роботи з виховання культури спілкування дітей є спеціальний комплекс заходів, в якому завдання культури спілкування вирішуються в комплексі і у взаємозв'язку. Щоб дати дитині можливість ближче дізнатися «світ людей» дорослих і однолітків, необхідно емоційно насичене змістовне спілкування дорослого з дитиною в грі, в різних видах художньої, музичної, театральної діяльності (інсценування казок, уявленнях лялькового і тіньового театру). Особливо важливо забезпечити умови для рольових, театралізованих і режисерських ігор, в яких дитина відтворює відносини між дітьми в групі, а також між дітьми і дорослими в дитячому садку і сім'ї.

Для розвитку у дітей інтересу до «світу людей» і збагачення їх уявлень про соціальну дійсність рекомендується відвідування музеїв, театрів, виставок, проведення прогулянок і екскурсій; демонстрація діафільмів, що дозволяють дітям спостерігати поведінку людей в театрі, музеї, на виставці, в транспорті, на пошті, в банку, на заняттях, святах.

Інтерес до однолітків проявляється дещо пізніше, ніж інтерес до дорослих. Спілкування дитини з однолітками складається в різних об'єднаннях. На розвиток контактів з іншими дітьми впливає характер діяльності і наявність у дитини умінь для її виконання.

Педагогічні умови виховання культури спілкування: оцінка педагогом емоційних проявів дитини:

з яким настроєм вона найчастіше приходить в групу, наскільки комфортно вона відчуває себе в дитячому садку;

спілкування і взаємодія дитини з однолітками і дорослими: вміння вступати в контакт, враховувати емоційний стан партнера по спілкуванню, дотримуватися правил культури спілкування, освоєння ігрових і комунікативних умінь;

особистісні риси поведінки: доброзичливість, дружелюбність, активність;

вміння вихователя правильно оцінити індивідуальні особливості кожної дитини для вибору адекватної тактики у вихованні культури спілкування.

Педагогічний вплив вихователя в ході спілкування з дитиною: пряме (пояснення, показ, вказівка, схвалення, осуд і ін.), непряме (через інших осіб, гру, казку, пісню, музику). Повинні використовуватися емоційно-позитивні форми спілкування. Виразні рухи (міміка, пантоміміка, вокальна міміка) - моторний компонент вираження різних емоційних реакцій, емоційних станів, гри важливу роль в процесі спілкування.

Необхідно педагогу використовувати методики навчання виразним рухам: програвання етюдів з послідовним вивченням поз, ходи; інсценування з використанням різних емоційних станів; впізнавання дітьми емоцій, їх аналіз і порівняння; методика використання допоміжних засобів спілкування в процесі навчання дітей навичкам адекватного сприйняття і вираження емоцій, посилення окремих видів немовного спілкування: міміка в малюнках, пантоміміка в малюнках, вільне і тематичне малювання, музичний супровід.

Як підкреслював А.С. Макаренко¹, виховання дітей, тим більше моральне, не може здійснюватися яким-небудь «відокремленим» методом або засобом. У педагогічному процесі використовується цілий комплекс різних методів. Методи - це способи педагогічного впливу, за допомогою яких здійснюється формування особистості дитини відповідно до цілей та ідеалів суспільства (Макаренко А.С., 1988: 213).

Перша група методів забезпечує створення у дітей практичного досвіду суспільної поведінки. До них відноситься метод привчання дитини до позитивних форм суспільної поведінки, виховання моральних звичок. Основний сенс його полягає в тому, що дітей систематично в самих різних ситуаціях спонукають чинити відповідно до норм і правил, прийнятими в суспільстві, наприклад, вітатися і прощатися, дякувати за послугу, ввічливо відповідати за вчинки, дбайливо ставитися з речами. Дітей треба привчати до допомоги і взаємодопомоги, прояву турботи про молодших, про старших, до правдивості, скромності.

Привчання здійснюється за допомогою вправи. Вправа передбачає включення дітей в різноманітну практичну діяльність, в спілкуванні з однолітками і дорослими в природних життєвих ситуаціях і в спеціально створюваних, стимулюючих дошкільнят до таких вчинків. Наприклад: вихователь проводить екскурсію в сусідню групу, або приймає гостей у себе. Діти повинні реалізувати свої знання і вміння, проявити ввічливість, увагу, вміння спокійно розмовляти, розповідати про свої іграшки, знайомити з матеріалом того чи іншого куточка групи.

Важливе місце у вихованні культури спілкування займають творчі ігри, такі як «подорожі по місту на автобусі», «Театр», «Магазин». У цих іграх діти вправляються в умінні застосовувати свої теоретичні знання правил культури спілкування на практиці.

Метод привчання дає найбільший ефект, якщо він поєднується з використанням прикладу дорослого або інших людей. Бажання бути схожим реалізується через діяльність наслідування. До цієї групи методів відносяться спостереження і показ дії. Вихователь разом з дітьми спостерігає за іграми дітей іншої групи. Відзначає добрі взаємини дітей, вміння домовлятися, а також відзначає і негативні. Вихователь пропонує дітям оцінити і показати, як би вони вчинили в цій ситуації, якщо діти не можуть, вихователь показує сам ту чи іншу дію.

Велику роль у вихованні культури спілкування відіграє метод організації діяльності. Педагог продумує організацію, наприклад, колективної праці, а також підбір і розстановку учасників в невеликих об'єднаннях. А дітям рекомендує самим обміркувати що, як вони будуть робити, кому потрібно допомогти, як спланувати роботу, розподілити її. А в кінці діяльності педагог допомагає своїм вихованцям правильно оцінити загальні результати, взаємодопомога і взаємовиручку, вміння помітити вчасно труднощі товариша, прийти на допомогу і не чекати за це похвали. Ці методи можуть бути застосовані в різних видах діяльності (в ігровій діяльності, в побуті та ін.).

Друга група методів спрямована на формування у дитини моральних уявлень, суджень, оцінок. Сюди входять бесіди педагога на етичні теми, читання художньої літератури і розповідання, розглядання та обговорення картин, ілюстрацій. Ці методи застосовуються як на занятті, так і індивідуально, а також з невеликими групами дітей. На всіх заняттях враховуються завдання морального виховання, але не завжди вони вирішуються протягом заняття. Іноді педагоги захоплюються навчальним завданням або пізнавальної, але упускають з уваги виховну задачу. Після бесід, читання книг перших понять про моральні якості, корисно підбирати ігри, вправи, в яких діти могли б збагатити свій практичний досвід.

Перша і друга групи методів включаються широко відомі методи: методи переконання, позитивний приклад, заохочення і покарання. Переконання ведеться через добре і розумне слово, використовуючи художні твори, прислів'я, приказки. Використовується позитивний приклад, вихователь повинен допомогти усвідомити дитині його. Заохочення повинно застосовуватися неодмінно з урахуванням того, яке значення має даний вчинок не тільки для самої дитини, але і для інших.

З точки зору Д. Б. Ельконіна, в дошкільному віці провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, а спілкування стає її частиною і умовою (Ельконін Д.Б., 2007: 42). Старші дошкільнята вчаться орієнтуватися в соціальній сфері, встановлювати різнобічні відносини з оточуючими. Вони освоюють правила поведінки, усвідомлюють свої права і обов'язки, свій обов'язок і відповідальність перед іншими людьми. І тут особистісне спілкування з дорослими грає величезну роль. Особливо важливо те, як дорослий оцінює дії оточуючих. Порівнюючи своє ставлення до вчинків інших з оцінками дорослого, дитина осягає основи культури спілкування, перевіряє правильність своїх поглядів. Тому дуже важливо як батькам, так і педагогам своїм прикладом демонструвати гідні зразки поведінки. Тільки в цьому випадку дитина буде прагнути до гармонійних відносин з іншими людьми. Довіра і щирість ось та основа, на якій повинні будуватися відносини дорослого і дитини, згодом це допоможе дитині знайти своє місце в суспільстві.

До шести, семи років дошкільник переходить до нового виду діяльності навчальної. Особистісне спілкування допомагає дитині підготуватися до навчання. По-перше, у неї формується ставлення до дорослого як до вчителя і уявлення про себе як про учня. По-друге, дитина вже може діяти «в розумі», не вдаючись до практичних пробам. Завдяки цій навичці дошкільник в змозі зосередитися, не відволікаючись на зовнішні перешкоди, оскільки подумки утримує поставлену перед ним завдання. Психологічна готовність дитини до навчання в школі це сума всіх її досягнень за попередні періоди психічного дозрівання. Сформованість навичок спілкування є дуже важливим показником розвитку дитини і одним з факторів, що сприяють його успішної адаптації і до шкільного навчання.

Таким чином, виховання культури спілкування здійснюється в різних видах діяльності, таких як безпосередньо освітньої діяльності, в процесі режимних моментів, а також в ігровій діяльності. Все це розвиває культуру спілкування дітей як з дорослими, так і зі своїми однолітками. У процесі виховання культури спілкування використовуються дві групи методів. Перша група включає метод переконання, позитивний приклад, заохочення і покарання. До другої групи належать бесіди вихователя на етичні теми, читання художньої літератури і розповідання, розглядання та обговорення картин, ілюстрацій.

У старшому дошкільному віці діти відкривають для себе певну відносність сталості предметів, при цьому використовують більшу кількість предметів в залежності від їх функціонального призначення і відчувають ціннісне ставлення до навколишнього предметного світу.

У відносинах з дорослими і однолітками дитина постійно навчається міркувати і мислити як інша людина. У цей період через ставлення з дорослими інтенсивно розвивається здатність прирівнювання до людей, до казкових і уявним персонажам, а також до іграшок, зображень та ін. Одночасно дитина відкриває для себе позитивни і негативні сили відокремлення, якими їй належить опанувати в більш старшому віці.

На думку А.С. Галігузова, (Галігузова А.С., 2014: 160) дитина вчиться прийнятим формам спілкування, відчуває при цьому потребу в схваленні і любові дорослого, усвідомлює цю потребу і залежність від неї. У неї розвивається мовленнєве спілкування і узагальнення за допомогою виразних рухів, дій, які відображають емоційний стан і прагнення до побудови позитивних відносин.

У віці 5-7 років у дітей відбувається найбільш активне оволодіння різними діями і координацією руху, здійснюється формування образу тіла і виникає ціннісне ставлення донього. У цей момент у дитини з'являється інтерес до тілесної структурі людини, до статевих відмінностей, що, свою чергу, сприяє розвитку статевого розпізнавання.

Ще одна особливість, що розвивається на 5-7 році життя - це розвиток творчих здібностей. У цьому віці дитина живе в світі фантазій, казок, робить успіхи в ліпленні та малюванні. Словниковий запас перевищує 2000 слів вже до 5 років. У розмові з'являються абстрактні поняття такі як: любов, добро, щастя. Діти можуть чітко називати своє ім'я, прізвище, вік і навіть адресу проживання. Обсяг пам'яті зростає до кінця середнього дошкільного віку, стійкість уваги збільшується і починає розвиватися образне мислення.

У віці 5-7 років триває стрімкий розвиток мови, здатність до заміщення слів, до символічних дій і використання знаків, наочно-образне і наочно-дієве мислення, а також пам'ять і уяву. У дітей з'являється, природне для цього віку, онтогенетичний розвиток бажання до оволодіння тілом, психічних функцій і соціальних способів взаємодії з іншими людьми, що, безпосередньо, приносить дітям радість життя і почуття переповненості. У віці 3-7 років самопізнання дитини розвивається настільки, що це дає право говорити про дитячу особистість.

У старшому дошкільному віці дитина починає швидко опановувати промовою як засобом спілкування. За допомогою мови вона ділиться своїми враженнями, вчиться розповідати про події, які так багато для неї значать. Вчиться будувати відносини з людьми, дізнаючись при цьому, від своїх близьких людей, що до людини прийнято звертатися по імені, привітно і дивлячись в очі. Вчиться в приємній формі вітати дорослих людей, кажучи їм «Здрастуйте», а не «Привіт». Емоційною інтонацією виражається як забарвлення слів, які люди застосовують в спілкуванні, так і супроводжуючі мова, міміка, жести і пози. Дитина несвідомо копіює стиль спілкування, який стає її натурою, переймаючи її від батьків і близьких людей. Сім'я, яка володіє мовною культурою і стримує свої емоційні прояви, формує у дитини такий же тип спілкування, що і у них.

Взаємовідносини з іншими людьми (дорослими і дітьми) - сильне і важливе джерело переживань дитини. Почуття впевненості і захищеності вона відчуває, якщо оточуючі ставляться до неї з ласкою, визнають її права, а також проявляють до неї увагу. Таке почуття стимулює нормальний розвиток особистості дитини, вироблення позитивних якостей і доброзичливе ставлення до людей.

Діти дошкільного віку переживають те, що пов'язано зі справжнім моментом. Так, наприклад, вони радіють тому, що навчилися будувати з кубиків замок або допомогли бабусі прибрати зі столу. Вміють співчувати людині, у якої неприємності.

На думку В.С. Мухіної, в старшому дошкільному віці дитина, яка прагне до реалізації свого «Я», в спілкуванні з іншою людиною широко і природно користується прирівнюванням і відокремленням. У бажанні продемонструвати свою сміливість, свою самостійність, дитина відокремлюється, переслідуючи при цьому мету наполягти на своєму: «Я буду так робити!», «Я так сказала!».

Почуття, які виникають у дитини до інших людей, переміщаються і на персонажів художніх творів (казок, оповідань). Вона співчуває нещастю Червоної шапочки так само, як реальному нещастю. Може постійно слухати одну і ту ж історію. Її почуття до персонажів від цього не слабшають, а тільки стають ще сильніше. Взаємини з іншими людьми - головний, але не єдине джерело почуттів дитини. Це ми бачимо, коли спостерігаємо за нею в звичайних формах прояву її почуттів і поведінки. Жаль, радість, гнів, здивування, ніжність і інші почуття можуть виникати у дитини по відношенню до іграшок, предметів, тварин, рослин і навіть явищ природи. Дитина співпереживає зламаному дереву або квітці, зайчику, який потрапив під дощ, каменю, який лежить біля дороги.

Ідентифікація у формі співчуття - найхарактерніша для дитини форма порівняння іншої людини (персонажа) з собою і себе з іншими.

М. І. Лісіна (Лісіна М.І., 2011: 139) вважає, що якщо дитині не вистачає любові, її покидає почуття впевненості в собі, відчуває себе покинутою і нікому не потрібною. Холодне ставлення рідних до дитини, розвиває у неї почуття холодності по відношенню і до інших людей. І пов'язаний з цим страх - стан сильної тривоги, занепокоєння душевного сум'яття.

Дитина відчуває себе самотньою, якщо дорослі не виявляють до неї підтримку в незнайомій для неї ситуації.

Відповідальність як якість особистості виховується з ранніх років, головним чином заохоченням самостійності дитини в прийнятті ним рішень. Відповідальність формується як результат вимог, які пред'являються до особистості. Сприйняті нею, вони стають внутрішньою основою мотивації поведінки. З вступом до школи виникає потреба в нових або більш досконалих відповідальних якостях особистості: дисциплінованості, свідомості, організованості, вимогливості до себе та інших.

Г. А. Любіна зазначає, що прагнення дітей стати школярами є хорошим стимулом для формування культури поведінки. З приходом дітей в школу коло їх спілкування і обов'язків розширюється і головним для дітей стає навчання. Крім того, там вони повинні навчитися будувати моральні відносини з товаришами по класу, вчителем, а для цього оволодіти необхідними навичками культури поведінки (Любіна Г. А., 2009: 24). Усвідомлення важливості, потрібності нових обов'язків і справ зумовлює готовність дитини виконувати нові вимоги дорослих: сумлінно готувати шкільні завдання, старанно оволодівати знаннями, брати активну участь в житті класу.

Здебільшого діти комунікативні, легко звикають до нового колективу, не сором'язливі, прагнуть робити корисні справи для класу, школи, інших людей, виконувати громадські доручення.

На порозі шкільного життя виникає новий рівень самосвідомості дітей, найбільш точно виражається словосполученням «внутрішня позиція». Вона являє собою усвідомлене ставлення дитини до себе, до оточуючих людей, подій, справ - таке ставлення, яке вона чітко може висловити словами і справами. Факт становлення такої позиції внутрішньо проявляється в тому, що в свідомості дитини виділяється система норм поведінки, якої дитина слід або намагається слідувати завжди і скрізь, незалежно від обставин.

Велике коло дослідників розглядає вольові якості, в тому числі відповідальність, як стійку характеристику суб'єкта, стабільну рису особистості. У молодшому шкільному віці це якість знаходиться в процесі формування. Цей процес залежить від того, як розвивається і ускладнюється діяльність дитини (гра - навчання - праця), яка діяльність зараз є провідною, як змінюється місце, займане нею в системі суспільних відносин. Тому про відповідальність учнів молодших класів можна говорити як про відносно стійку якість, що виявляється на рівні звички, емоційного пориву або на рівні свідомо-вольової напруженості. Доцільно розглядати прояв відповідальності у молодших школярів окремо в різних видах діяльності.

Дослідження Т.А. Рєпіна (Рєпіна Т.А., 2010: 63) показали, що вольові якості, в тому числі відповідальність, проявляються в молодшому шкільному віці переважно в ігровій діяльності, потім - в трудових діях, і тільки на третьому місці, у міру формування позиції школяра, - в навчальній діяльності.

У практиці виховання широко використовуються різноманітні форми організації виховної роботи учнів початкової школи. В якості таких організаційних форм виступають, перш за все, індивідуальні і групові етичні бесіди, обговорення змісту художніх творів і конкретних вчинків, усні журнали, зустрічі, свята та ін. Вікові особливості школярів, досвід їх діяльності і поведінки, рівень розвитку моральної свідомості певною мірою диференціюють форми організації словесного впливу.

Так, в якості основного засобу формування відповідальності у дітей традиційно використовуються етичні бесіди. Етичні бесіди є спеціальним приватним методом виховання і представляють із себе одну з різновидів переконання як найважливішого загального методу виховання моралі.

До того ж рівень розвитку мислення і пізнавальної діяльності учнів даного віку не завжди дозволяє їм всебічно осмислити і засвоїти сутність цих складних моральних утворень. Тому формування у молодших школярів цілісних етичних знань, як і виховання моральних якостей особистості, відбувається не відразу, а поступово, і займає певний період часу.

Відповідальність, як і будь-яка інша якість, виховується лише в процесі активної участі молодших школярів в організованій вчителем практичної діяльності та спілкуванні. «Якості особистості, і в тому числі ті, які прийнято відносити до її моральних якостей, - вказує А.А. Бодальов, - ніколи не можуть сформуватися у людини лише в результаті одних словесних впливів на нього, якими б яскравими ці впливу не були. Моральні якості не можуть у людини виникати і розвиватися поза відповідним чином організованої конкретної діяльності: сумлінне ставлення до праці - поза діяльністю, що вимагає від його учасника працьовитості, відповідальності, ініціативи, старанності; турбота про збереження і множення суспільного надбання - поза діяльністю, пов'язаної зі збереженням і множенням суспільного багатства; колективізм між людьми - поза спілкуванням» (Бодальов А.А., 2015: 161).

Те ж саме можна сказати і про виховання відповідальності, дисциплінованості, дружелюбності, ощадливості, самостійності і т.д. Йдеться про те, що організація практичної діяльності і спілкування дітей є найважливішою умовою формування у них моральних умінні, навичок і звичок і їх інтеграції в ті чи інші моральні якості особистості.

Висновки

Недостатнє дослідження причин порушення спілкування у дитини не дає можливості скоординувати вплив і роль спілкування серед однолітків на подальший розвиток особистості дитини і результати його діяльності. Дослідження в області порушень спілкування серед дітей дошкільного віку допомагають дитині в більш старшому віці приймати на себе нові соціальні ролі, долати проблеми адаптації, пов'язані зі змінами навколишнього колективу і виду діяльності, а також ряд інших актуальних проблем, вирішення яких ставить перед собою психолого-педагогічна наука.

До будь-якої діяльності дитина приступить з легкістю і бажанням, якщо його емоційний стан буде забарвлене позитивними емоціями, якщо спілкування дитини з однолітками і з дорослими принесе задоволення його віковим потребам. Чим більше розширюється зв'язок дитини з навколишнім світом, тим складніше і глибше проявляється роль спілкування, збагачуючи душевну життя дитини. Підводячи підсумок, можна сказати, що спілкування є одним з найважливіших моментів, що визначає розвиток особистості дитини. мовлення спілкування педагогічний психологія

Джерела та література