Науково-теоретичний аналіз поняття "суб’єкт" у психолого-педагогічній літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-теоретичний аналіз поняття "суб'єкт" у психолого-педагогічній літературі

Онищенко І.В.

кандидат філологічних наук, доцент кафедри початкової освіти, Криворізький державний педагогічний університет

Анотація

У статті з'ясовано динаміку становлення, диференціювання та еволюціонування поняття "суб'єкт" у психологічній та педагогічній науках. Розглянуто сучасні підходи до розуміння категорії "суб'єкт" у психології й педагогіці. Визначено сутнісні характеристики, функції, структурні компоненти суб'єкта. Проаналізовано місце суб'єкта в системі споріднених психологічних і педагогічних понять. Здійснено порівняльну характеристику суб'єкта у психологічній та педагогічній науках.

Ключові слова: суб'єкт, суб'єкт діяльності, суб'єктний підхід, суб'єктність, міжсуб'єктна взаємодія.

The scientific and theoretical analysis of the concept "subject" in the psychological and pedagogical literature

Onishchenko I. V.

Candidate of Philological Sciences, Associate Professor Department of primary education Kryvyi Rih State Pedagogical University

The article analyzes the dynamics of the formation, differentiation and evolution of the concept "subject" in psychological and pedagogical sciences. Modern approaches to understanding the category "subject" in psychology and pedagogy are researched. The essential characteristics, functions and structural components of the subject are determined. The place of the subject in the system of related psychological and pedagogical concepts is analyzed. A comparative description of the subject in psychological and pedagogical sciences is carried out.

Keywords: subject, subject of activity, subjective approach, subjectness, subjective relations. суб'єкт психологія педагогіка

Постановка проблеми. В умовах інформатизації вищої освіти суб'єктна проблематика посідає одне із провідних місць у філософських та психолого-педагогічних дослідженнях. Важливим аспектом цих досліджень є розробка категорій "суб'єкт", "суб'єктність" та реалізація суб'єктності в діяльності, утвердження майбутнього фахівця як суб'єкта діяльності.

Сучасна освітня система є діяльнісною, нелінійною, активною, і, як наслідок, здійснює суттєвий вплив на зміну цілей, завдань, змісту, організаційних форм і методів навчання. При зміні освітньої парадигми відбувається потужне впровадження суб'єктного підходу. У нашому дослідженні суб'єктний підхід застосовується в організації освітнього процесу, активізації та переведенні студента в позицію суб'єкта пізнання. За цих умов відбувається перехід від суб'єкт-об'єктної моделі навчання (S ^ О, де суб'єкт - це викладач, а пасивний об'єкт - це студент) до суб'єкт-суб'єктної (Si ^ S2, де Si - викладач, а S2 - свідомо діючий студент).

Студенти, перетворюючись з пасивного учасника навчального процесу на активного суб'єкта, набувають більшої свободи вибору форм, методів та засобів навчання, а також партнерів по навчанню. Це сприяє формуванню учбової мотивацію студентів, мотиваційно-ціннісного ставлення до інноваційної професійно-педагогічної діяльності. Нова модель навчання вимагає поступової заміна позиції викладача - інформатора на позицію фасилітатора (координатора самостійної навчальної діяльності студентів). Ця теза є важливою для нашого дослідження, оскільки дозволяє висвітлити нерозривний зв'язок суб'єкта й діяльності.

Освітній процес у сучасній вищій школі характеризується наявністю суб'єктних відносин, які розуміються як взаємодія між активними суб'єктами навчання. Створення сприятливих психолого-педагогічних умов для реалізації суб'єктних відносин допоможе істотно покращити взаємодію педагогів і студентів, а відтак розкрити суб'єктний потенціал кожного з них та сприяти формуванню суб'єктно-професійних позицій майбутніх фахівців.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поняття суб'єкта є одним з ключових для філософії, психології, педагогіки. Філософське обґрунтування поняття "суб'єкт" бере початок з досліджень Платона, Аристотеля, Августина Блаженного, Фоми Аквінського, у працях яких представлена передісторія вчення про місце індивідуального соціального суб'єкта. Пізніше ці ідеї отримали розвиток в дослідженнях філософів Нового часу (М. Вебер, В. Гегель, Р. Декарт, І. Кант, К. Маркс, Ф. Ніцше, Л. Фойєрбах та ін.). Філософські ідеї виступили фундаментом для вивчення суб'єкта і суб'єктності в психологічній науці.

Розробкою теоретико-методологічних засад проблеми суб'єкта в зарубіжній психології займалися А. Адлер, Е. Еріксон, Г. Крайг, Ф. Райс, К. Роджерс, З. Фрейд, А. Фрейд; Е. Фромм, Дж. Хілл, К. Юнг та ін. Суб'єктний підхід у класичній психологічній науці пов'язаний з іменами Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, Г.С. Костюка, О.М. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, Д.М. Узнадзе та ін.

Дослідженню феномену "суб'єкт" в рамках нового перспективного напряму в психології - "суб'єктної психології" - були присвячені праці Л. І. Анциферової, Г.О. Балла, І. Д. Беха, А.В. Брушлинського, О.М. Волкової, А.О. Деркач, С. І. Дьякова, З.С. Карпенко, О.О. Конопкіна, О.М. Леонтьєва, С.Д. Максименко, В.А. Петровського, В.А. Татенко, Т.М. Титаренко та ін., у яких суб'єкт розуміється як людина на вищому рівні активності, цілісності, інтегративності, автономності, людина, яка виявляє якісно визначений спосіб самоорганізації та саморегуляції.

Вивченням проблеми індивідуального та групового суб'єкта займалися психологи К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, А.В. Брушлинський, А.Л. Журавльов, О.В. Киричук, В.А. Петровський, В.І. Слободчиков, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, В.М. Титов та ін.

Педагогічне осмислення проблеми суб'єкта було здійснено Г.А. Алтуховою, Н.В. Анненковою, А.В. Белошицьким, І.Ф. Бережною, І. О. Зимньою, О.В. Линовицькою, В.О. Сластьоніним, Г.І. Щукіною та ін. Актуальні питання суб'єктної дидактики були предметом досліджень таких учених, як С.М. Годник, А.О. Деркач, І.Б. Котова, О.В. Огнєв, В.О. Сластьонін, В.І. Слободчиков та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Аналіз філософської, психологічної, педагогічної літератури переконує в тому, що суб'єктна проблематика є багатоаспектною, мало- дослідженою, і, відповідно, потребує значної уваги. Незважаючи на широту проблемного поля таких досліджень, існують спроби віднайти єдину методологічну основу, яка б дала змогу зіставляти результати, отримані в різних дослідницьких школах і напрямках. Однак, у представлених дослідженнях відсутній логіко-семантичний і психолого-педагогічний аналіз змісту поняття "суб'єкт". Крім того, відсутні дослідження, спрямовані на вивчення динаміки становлення феномену "суб'єкт", його диференціювання та еволюціонування у психологічній та педагогічній науках.

Таким чином, вивчення психологічної та педагогічної літератури дозволяє зробити висновок, що проблема теоретико-методологічного аналізу змісту поняття "суб'єкт" потребує ґрунтовного дослідження, систематизації та теоретичного узагальнення.

Мета статті. Метою дослідження є аналіз різних підходів до визначення сутності поняття "суб'єкт", з'ясування динаміки становлення, диференціювання та еволюціонування поняття "суб'єкт" у психологічній та педагогічній науках.

Виклад основного матеріалу. У психології поняття "суб'єкт" з'явилося достатньо давно й має свою історію розвитку. Значний внесок у розробку теоретико-методологічних засад проблеми суб'єкта здійснив Г.І. Челпанов. Він вперше науково обґрунтував поняття "суб'єкт" та визначив його основні характеристики. На думку вченого, "суб'єкт є субстанцією, тому що ми уявляємо його як щось, що володіє відомими властивостями, які можуть змінюватися, які належать йому, які самі по собі, без зв'язку з цим щось, не існують" [27, с. 154]. Визначаючи суб'єкт субстанцією, Г.І. Челпанов вважає, що він здатний змінюватися та безперервно розвиватися. Суб'єкт - це річ, реальність, що переживає свої душевні стани. Отже, учений зробив три важливих відкриття для розвитку категорії суб'єкта, зокрема, 1) ототожнення суб'єкта і душі (це дозволило вперше визнати поняття "суб'єкт" не просто філософським поняттям, а й психологічною категорією), 2) розгляд діалектики розвитку, зміни та збереження, 3) визначення суб'єкта як прояви свідомого і несвідомого.

Великий внесок у розвиток категорії суб'єкта здійснив С.Л. Рубінштейн. Учений розглядає суб'єкт як якісно новий спосіб саморозвитку, самоорганізації, саморегуляції самодетермінації, само- удосконалення особистості. Суб'єкт завжди є особистістю, але не тотожний з нею. С.Л. Рубінштейн вказував, що суб'єкт керує діяльністю та іншими формами активності. Досліджуючи категорію суб'єкта з гносеологічного погляду, учений наголошує на різних його аспектах: "Говорячи про пізнання суб'єкта, потрібно розрізняти суб'єкта як певну реальність - людину як свідому істоту, тобто того, хто є суб'єктом, і поняття суб'єкта, тобто функцію суб'єкта, яку він виконує в процесі пізнання" [18, с. 165]. Важливими характеристиками суб'єкта є такі: 1) суб'єкт є свідомим; 2) суб'єкт безперервно існує і розвивається; 3) суб'єкт є відповідальним; 4) суб'єкт розуміється як суб'єктивна реальність; 5) зв'язок категорії суб'єкта з філософськими поняттями: свобода / залежність людини.

На окрему увагу заслуговує концепція суб'єкта Д.М. Узнадзе. У праці "Експериментальні основи психології установки" вчений підкреслює принципове значення суб'єкта для психології як науки, яке він визначає як ціле, що, вступаючи у взаємодію з дійсністю, вимушений звернутися до допомоги окремих психічних процесів [25, с. 66]. Однією з головних характеристик суб'єкта, на думку автора, є цілісність, яка пов'язується з поняттям установки, що визначається як "стан суб'єкта, що змінюється залежно від задач, які він сам перед собою ставить, і умов, в яких він їх розв'язує" [25, с. 186]. Д.М. Узнадзе поняття установки пов'язує з діяльністю суб'єкта, акцентуючи увагу на тому, що "установка є модусом суб'єкта в кожний даний момент його діяльності" [25, с. 171], що підтверджує зв'язок суб'єкта з діяльністю.

Принципово важливим положенням у концепції Д.М. Узнадзе було те, що кожна людина є суб'єктом активності, через яку розкривається ставлення даного суб'єкта до оточуючої дійсності. Учений зазначав: "Кожна активність означає ставлення суб'єкта до оточуючої дійсності. При появі якої-небудь конкретної потреби суб'єкт з метою її задоволення спрямовує свої сили на оточуючу його дійсність. Так виникає поведінка" [25, с. 332]. Отже, проявляючи свідому активність, особистість стає суб'єктом по відношенню до себе й оточуючої дійсності.

Істотний вплив на розробку категорії суб'єкта здійснили праці Б.Г. Ананьєва, автора теорії структурно-функціональної організації людини. Учений виділяв три основні підструктури людської організації: індивід, особистість, суб'єкт діяльності, які утворюють неповторну її індивідуальність. Поняття "суб'єкт діяльності" Б.Г. Ананьєв трактує як певний етап розвитку людини, пов'язаний з формуванням психічних властивостей в процесі діяльності. Діяльність учений визначає як "форму існування суб'єкта" [4, с. 240]. Але поряд із діяльністю існують суспільні відношення, які до неї не зводяться. Саме цим викликана головна відмінність суб'єкта діяльності від особистості: суб'єкт характеризується через сукупність діяльностей і міру їх продуктивності, а особистість - через сукупність суспільних відношень і обумовленою ними позицією в суспільстві [4, с. 247].

На думку Б.Г. Ананьєва, індивідуальність людини представлена такими компонентами: властивості індивіда (сукупність природних властивостей), властивості особистості (сукупність суспільних відносин) і властивості суб'єкта діяльності (сукупність трудових діяльностей). Учений підкреслює, що поділ людських властивостей на індивідні, особистісні та суб'єктні, є умовним, так як вони є суттю характеристики людини як цілого, що поєднує природні і суспільні ознаки. Ядром цього цілого вступає структура особистості, в якій перетинаються найважливіші властивості особистості, індивіда і суб'єкта Отже, за переконанням Б.Г. Ананьєва, становлення суб'єкта відбувається в процесі діяльності, під час якої відбувається формування психічних властивостей і механізмів.

О.М. Леонтьєв дійшов висновку, що суб'єктом людина стає тільки завдяки діяльності. Діяльність ученим трактувалася як "процес, у якому здійснюються "взаємопереходи між полюсами" "суб'єкт - об'єкт" [11]. О.М. Леонтьєв поняття "суб'єкт" розглядав, співвідносячи його із ланцюжком таких категорій, як "індивід", "індивідуальність", "особистість". Серед ознак суб'єкта автор виділив такі: матеріальний, активний, діяльнісний.

Значний внесок у розвиток категорії суб'єкта вніс А.В. Брушлинський. З ім'ям цього вченого пов'язують виникнення окремого напрямку в психології - психології суб'єкта. А.В. Брушлинський у праці "Психологія суб'єкта" на основі аналізу ідей С.Л. Рубінштейна, Л.С. Виготського, Б.Г. Ананьєва, О.М. Леонтьєва обґрунтував оригінальну точку зору на людину як суб'єкта - творця власної історії. Відповідно, суб'єкт визначається як людина на вищому (індивідуалізовано для кожного) рівні діяльності, спілкування, цілісності, автономності [6, с. 21]. На цьому рівні людина гранично індивідуалізована, тобто виявляє особливості своєї мотивації, здібностей, психічної організації. Автор концепції категорію "суб'єкт" пов'язує не лише з окремою людиною, а й з людством в цілому, яке визначає як суперечливу системну єдність суб'єктів іншого рівня та масштабу: держав, націй, етносів, суспільних класів і груп, індивідів, що взаємодіють один з одним. А.В. Брушлинський однією з важливих характеристик суб'єкта вважав цілісність. Суб'єкт, на думку учений, інтегрує всі властивості людини; суб'єкт включає в себе властивості індивіда, особистості, індивідуальності. Цілісність суб'єкта означає єдність та інтегративність не лише діяльності, а й взагалі всіх видів його активності.

К.О. Абульханова-Славська переводить основний зміст філософсько-психологічної концепції суб'єкта С.Л. Рубінштейна на психологічний рівень й розглядає суб'єкт як гармонійну, самореалізовану особистість, яка досягла вершини в ієрархічному розвитку. Вона вказує, що "... не будь-яка особистість може бути суб'єктом діяльності ... стосовно до різних особистостей можна говорити про різну міру їх становлення як суб'єктів, відповідно до загального визначення, що суб'єкт - це не вершина досконалості, а рух до неї" [1, с. 65].

Вчена вважає, що суб'єкт наділений здатністю до перебудови, самоорганізації, новоутворень, зустрічної активності, а також визначальним критерієм суб'єкта є здатність розв'язувати протиріччя. Людина, починаючи ще з пренатального періоду свого розвитку, стикається з необхідністю розв'язувати суперечливі тенденції. Уміння розв'язувати протиріччя навіть на неусвідомлюваному рівні розглядається як рушійна сила будь-якого розвитку, у тому числі й особистісного. Таким чином, суб'єкт повинен бути здатним розв'язувати протиріччя, і без цієї здатності особистість не стає суб'єктом або втрачає цей статус.

Отже, в авторів суб'єктно-діяльнісного підходу розуміння суб'єкта різне. Так, якщо А.В. Брушлинський вважає, що суб'єкт - це завжди особистість, однак суб'єкт не зводиться до особистості, то К.А. Абульханова-Славська, на відміну від А.В. Брушлинского, вважає, що не будь-яка особистість може бути суб'єктом діяльності. Представники суб'єктно-діяльнісного підходу, спираючись на основні положення С.Л. Рубінштейна, визначають такі характеристики суб'єкта:

- здійснює самоорганізацію своїх психічних і особистісних можливостей, здібностей у процесі діяльності;

- механізмом цієї саме організації є саморегуляція;

- погоджує, координує "час-простір", в якому його внутрішня активність включається в об'єктивну організацію діяльності;

- вибирає індивідуальний спосіб здійснення діяльності відповідно до своїх можливостей і інтересів;

- об'єктивно перетворює (у праці, професії) зовнішні умови і вимоги діяльності для отримання соціально успішного і суб'єктивно оптимального результату;

- визначає "час-простір" діяльності, що охоплюється його можливостями, міру труднощів діяльності, за яку бере на себе відповідальність [2, с. 7-8].

Представник континуально-генетичної концепції суб'єкта В.О. Татенко поняття "суб'єкт" визначає як істоту, яка самоінтегрується по "висхідній" навколо своєї сутності, самостійно, вільно і творчо здійснює свою життєдіяльність і розвивається в цій якості протягом усього життя у формі особистості, індивідуальності як специфічно людських утворень [22, с. 185]. Учений акцентує увагу на такому моменті: "особистісне слід виводити з суб'єктного як сутнісного, а не навпаки" [22, с. 230], маючи на увазі те, що суб'єкт є центральною структурою в психічній організації людини, а особистість, індивідність, індивідуальність і т.і. виступають як похідні суб'єкта. На думку В.О. Татенко, людина як суб'єкт розв'язує такі завдання: пізнання і перетворення зовнішнього світу; пізнання і розвиток свого внутрішнього світу; пізнання і розвиток себе як суб'єкта власного психічного життя і свого буття взагалі. Отже, за переконанням вченого, суб'єкту характерні такі властивості, як активність, незалежність, відповідальність за свої дії, творчість.

О.О. Сергієнко трактує суб'єкт як якісно визначений спосіб самоорганізації, саморегуляції, узгодження зовнішніх та внутрішніх умов активності, де якісний, змістовний компонент представлений суб'єктною ідентичністю. На її думку, суб'єкт виконує такі функції: когнітивну (усвідомлення особистістю навколишньої дійсності, що містить внутрішні моделі та змістовні утворення, які опосередковують його вибір та інтерпретацію різних подій і явищ), регулятивну (контроль за поведінкою оточуючих, який включає когнітивний контроль, емоційну регуляцію та довільність дій), комунікативну (контактна взаємодія з об'єктами діяльності) функції [19, с. 187].

Н.X. Александрова, досліджуючи особливості суб'єктності на пізніх етапах онтогенезу, в якості центрального поняття обирає "суб'єкт життєдіяльності". На думку дослідниці, необхідною ознакою суб'єкта життєдіяльності є здатність ставити і вирішувати завдання активної адаптації до умов свого життя і здатність самовдосконалюватися в процесі цієї адаптації [3, с. 17]. Суб'єкт виконує роль інтегратора всіх рівнів організації людини: індивідного, психофізичного, психологічного та особистісного. Але при цьому суб'єктність вважається особистісною властивістю і визначається характеристиками його самосвідомості: переживаннями ідентичності, збереженням функцій контролю, стійкістю і варіативністю Я-образу, рівнем самоприйняття, інтернальним типом локалізації контролю. Суб'єкт має в своїй основі протиріччя між своїми можливостями і обмеженнями.

Т.Н. Прокоф'єва суб'єкт визначає як "рефлексивний спосіб існування, який характеризується наявністю і фіксацією ставлення до об'єктивної дійсності і проявляється у переважанні самовизначення над визначенням обставинами" [17, с. 18]. Суб'єкт - це прояв ініціативи і відповідальності як форм активності. Суб'єктність - це здатність бути суб'єктом або "здатність ініціювати та реалізовувати різні види діяльності". У суб'єктності Т.Н. Прокоф'єва виділяє два шари: перший - загальний для всіх видів діяльностей, пов'язаний з ціннісно-смисловою сферою особистості, другий - специфічний для кожного виду діяльності і складається з набору здібностей до саморегуляції в конкретних її видах. Таким чином, автор намагається подолати тенденцію полісуб'єктний.

Г.В. Суходольський, аналізуючи роботи з психологічної теорії діяльності, приходить до висновку, що поняття "суб'єкт" вживається в широкому смислі та охоплює поряд з психологічними також соціальні й біологічні явища. В якості суб'єкта може виступати: 1) людство, суспільство в цілому або людина як особливий вид живого; 2) та чи інша соціальна група; 3) індивід, особистість, конкретна людина; 4) тварина; 5) персоніфікований психічний процес або навіть сукупність когнітивних процесів; б) фізіологічна система або орган [21, с. 14-15].

Ю.Л. Трофімов зазначає, що у процесі свого розвитку людина оволодіває мовою, набуває навичок діяльності та спілкування; вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишньої соціальної та природної дійсності. Шляхом самопізнання, самовиховання та самоосвіти людина набуває здатності до самовдосконалення та самотворення власної особистості. Таким чином, вона вступає у "суб'єкт-об'єктні" відношення [24].

О.О. Ліннік у своєму дисертаційному дослідження поняття "суб'єкт" розглядає як "особистість, здатну до активної, перетворювальної діяльності" [14, с. 49], "активну, цілісну, вільну, цілеспрямовану та свідому особистість, яка є ініціатором, учасником та організатором соціальних стосунків і різних форм діяльності" [14, с. 50]. Автором суб'єкт трактується в контексті системи стосунків та діяльності, причому ці дві площини взаємозумовлюють одна одну; спілкування розглядається як спосіб організації, чинник розвитку діяльності; спілкування вносить об'єктивні та суб'єктивні зміни в діяльність; суб'єкт діяльності розкривається через систему відношень; перетворювальна активність суб'єкта діяльності спрямована на зовнішні і внутрішні площини [13, с. 50].

В енциклопедичній літературі, зокрема, у "Тлумачному російсько-українському словнику психологічних термінів" поняття "суб'єкт" визначається як "носій суб'єктивного, зовнішньо об'єктивізованого" [23, с. 352]. У словнику конкретизується, що суб'єкт - це не тільки людина, але і будь-яка тварина, що володіє здатністю психічного відображення. Суб'єктивне трактується як "те, що властиве суб'єкту, яке є похідним від його діяльності, характеристика знань, яка відображає такі моменти, де знання недостатньо точно та всебічно відтворює свій об'єкт" [23, с. 353]. Суб'єктивне людини представлено чотирма формами: психіка, індивідуальна свідомість, групова свідомість, суспільна відомість.

М.Н. Волкова, узагальнюючи параметри суб'єкта, які були запропоновані в деяких філософських і психологічних дослідженнях, виділяє наступні його критеріальні властивості:

- носій активності;

- джерело пізнання і перетворення дійсності;

- включеність у суспільний розвиток;

- здатність відображати світ у вигляді пізнаваного об'єкта;

- наявність свідомості;

- цілісність, єдність, інтегральність;

- системність властивостей;

- здатність до саморегуляції і творчості;

- оволодіння певними видами діяльності;

- саморозвиток;

- самодостатність і автономність;

- здійснення функціонування психічних процесів, властивостей, станів;

- індивідуалізація психічного;

- використання психічних ресурсів (процесів, властивостей, станів, здібностей) як засобів пояснення життєдіяльності і діяльності особистості;

- використання індивідуальних стратегій, стилів життя та діяльності;

- тісний взаємозв'язок (узгодженість, єдність) між особистістю і психічними функціями;

- висока психологічна диференціація;

- континуально-генетична природа психічного світу;

- посилення своїм буттям буття іншої людини, її індивідуальності і самоцінності;

- сприйняття, розуміння та поведінка з іншою людиною як суб'єктом (ставлення до іншої особистості як проблеми, з урахуванням всієї повноти її сутності, з визнанням за нею права на самовизначення і свободу);

- наявність особистої історії, життєвого шляху;

- здатність вирішувати зовнішні і внутрішні протиріччя [7, с. 30].

Психологічні ідеї виступили фундаментом для вивчення суб'єкта в педагогічній науці. Розглянемо підходи вчених до розуміння категорії суб'єкта у педагогіці.

Сучасний словник з педагогіки подає таке визначення суб'єкта: суб'єкт - активно діюча, яка пізнає, володіє свідомістю, людина або колектив. Суб'єкт може проявити ініціативу і самостійність прийняти і реалізувати рішення, оцінити наслідки своєї поведінки, самозмінюватися, самовдосконалюватися, визначати перспективу своєї багатомірної життєдіяльності [20, с. 754].

На думку С.П. Максимюка, суб'єкт - це той, хто проводить активну діяльність щодо об'єкта. Учений вважає, що у педагогіці суб'єктом є педагог, який проводить активну роботу з виховання учнів як своїх об'єктів. Об'єкт - це той, хто протистоїть суб'єкту в його діяльності. У навчальній і пізнавальній діяльності об'єктом є той матеріал, що вивчається або досліджується [14, с. 58].

В.А. Сластьонін, І. Ф. Ісаев, О.І. Міщенко, Є.Н. Шиянов вважають, що суб'єкт - це особистість, для діяльності якої характерні чотири якісні характеристики: самостійна, предметна, спільна і творча [15, с. 135]. На думку авторів, головними суб'єктами педагогічного процесу є педагоги і вихованці. Основною метою взаємодії суб'єктів педагогічного процесу (обмін діяльностями) є набуття вихованцями досвіду, накопиченого людством у всьому його різноманітті [15, с. 164].

На думку Л.Є. Петухової, суб'єктом може виступати певний учень чи група учнів, яких слід розглядати в бутті. Зміни, які виникають в бутті, призводять до зміни суб'єкта як складової буття. Таким чином, цей взаємозв'язок діалектичний: буття творить суб'єкта, а суб'єкт творить буття. Дослідниця вважає, що дане трактування суб'єкта є надзвичайно важливим для дидактики, так як у навчально - пізнавальній діяльності учень стає суб'єктом, тобто потенційно готовим для самоактуалізації, самовизначення, саморозвитку та самореалізації у професійній діяльності, а ставши суб'єктом діяльності, він змінює дійсність [16, с. 299-300].

Н.В. Анненкова під поняттям "суб'єкт діяльності" розуміє особистість, яка сама формується в діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначаючи характер цієї діяльності та спілкування [5, с. 212]. Педагогічний аспект проблеми суб'єктного існування людини, на думку вченої, полягає у знаходженні механізмів формування суб'єктності.

О.В. Линовицька вважає, що категорія "суб'єкт", у педагогічній науці, на відміну від філософського трактування, має інший зміст. На думку дослідниці, поняття "суб'єкт" в освітньому просторі розглядається у контексті прояву певного рівня свободи, діяльності та відповідальності [12, с.556- 557]. Дослідниця поняття "суб'єкт" трактує як системоутворюючий фактор у предметному полі освітнього процесу, як носій предметно-практичної активності та пізнання, що здійснює зміни у своєму бутті [12, с. 392].

У педагогіці суб'єкт навчальної діяльності трактується як носій предметно-практичної активності і пізнання, який здійснює зміни в інших людях і в самому собі [9, с. 144]. Суб'єктність особистості знаходить свій прояв у життєдіяльності, спілкуванні, самосвідомості.

Е.Р. Корнієнко вважає, що у системі дидактичних відносин студент виступає і як суб'єкт вчення, і як суб'єкт навчальної діяльності. Важливим для вченого є розгляд питання про формування студента як суб'єкта навчальної діяльності. На його думку, формування студента як суб'єкта дидактичного процесу передбачає навчання вмінню планувати, організовувати діяльність, визначати навчальні дії, необхідні для успішного навчання, програму їх виконання на конкретному навчальному матеріалі, чітку організацію вправ по їх формуванню [10, с. 120].

На думку М.М. Фіцули, у процесі педагогічної взаємодії педагог та вихованець є і суб'єктом, і об'єктом навчального процесу. Як суб'єкт викладач формує всебічно розвинену особистість, як об'єкт - самовиховується і самовдосконалюється. Студент (учень) разом із педагогом утворюють складну систему "педагог - вихованець". У цій системі студент (учень) розглядається як індивідуальність, яка формується відповідно до педагогічних цілей (набуває ознак об'єкта), і як особистість, яка має певні природні задатки, прагне до творчого самовиявлення, задоволення своїх потреб, інтересів, здатна активно сприймати педагогічні впливи або протистояти їм (набуває ознак суб'єкта) [26].

Характеризуючи суб'єктів педагогічної та навчальної діяльності, І. О. Зимня відзначає, що кожен педагог і учень, представляючи собою суспільний суб'єкт (педагогічне співтовариство або учнівство), разом є сукупним суб'єктом всього освітнього процесу... Кожен конкретний суб'єкт, що належить до сукупного суб'єкту, має свої, узгоджені, спільні цілі. Вони представлені у формі певних результатів, але з розмежуванням функцій і ролей. Загальна мета освітнього процесу як діяльності - збереження та подальший розвиток суспільного досвіду, накопиченого цивілізацією, конкретним народом, спільністю. Вона здійснюється двома зустрічно спрямованими цілями передачі і прийому, організації освоєння цього досвіду і його засвоєння. У даному випадку ми говоримо про сукупний ідеальний суб'єкт всього освітнього процесу, ефективність дії якого визначається усвідомленням обома його сторонами загальної цивілізаційно-значимої мети [8, с. 77].

Отже, основними характеристиками суб'єкта освітнього процесу, на думку вченої, є такі:

1) суб'єкт взаємопов'язаний з об'єктом;

2) суб'єкт завжди є суспільним;

3) суб'єкт усвідомлює пізнаване ним буття в суспільно-історичних формах;

4) суб'єкт існує, формується і реалізовується і в діяльності, і в бутті конкретного індивіда;

5) суб'єкт - свідомо діюча особа, самосвідомість якої - це усвідомлення самої себе як істоти, що сприймає і перетворює світ;

6) кожен конкретний суб'єкт визначається через своє ставлення до іншого суб'єкта.

Як бачимо, сучасні уявлення про суб'єкт в психології поділяються на дві альтернативні позиції. Представники структурно-функціональної організації людини відстоюють самостійність суб'єкта в системі людської індивідуальності, яка існує як пі- дструктура поряд з індивідом і особистістю. Автори суб'єктно-діяльнісного підходу стверджують, що суб'єкт не є самостійною структурною складовою індивідуальності, а виступає як інтегральна характеристика людини в цілісності його системних властивостей.

На відміну від психології, у педагогічній науці суб'єкт розуміється як носій предметно-практичної активності і пізнання, який здійснює зміни в інших людях і в самому собі. Для педагогіки, що оперує поняттям не взагалі суб'єкта, а суб'єкта навчання і виховання, психологічне уявлення про суб'єкт, засноване на змісті філософського поняття суб'єкта як активно діючої людини, що володіє свідомістю і волею, виявляється занадто вузьким, що не відображає всю глибину відносин студента (учня) з педагогом.

Висновки дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Таким чином, дослідження динаміки становлення та еволюціонування поняття "суб'єкт" у психологічній та педагогічній науках дозволило зробити такі висновки:

1. Основні положення психології суб'єкта можна звести до розуміння суб'єкта як людини на вищому рівні активності, цілісності, системності, автономності, творчості. У психології категорія суб'єкта розглядається в динамічному і в структурному планах. Перший характеризується насамперед через різні види активності - пізнання, дію, споглядання, індивідуальний розвиток (як особлива якість способу справді людського існування). Інша сторона дослідження психологічних характеристик суб'єкта являє собою сукупність відносин між людиною і природою та між людьми.

2. На відміну від психології, педагогіка вважає поняття "суб'єкт" вузьким, адже не відображає всю глибину відносин студента (учня) з педагогом, й активно користується поняттями "суб'єкт в освітньому процесі", "суб'єкт освіти", "суб'єкт навчання і виховання", "суб'єкт навчальної діяльності" тощо. Спираючись на засади психології, у педагогіці суб'єкт трактується як носій предметно - практичної активності і пізнання, який здійснює зміни в інших людях і в самому собі. Суб'єкт освіти має визначену структуру, до якої входять носії, що проявляють різноманітні форми і види діяльності, соціальні відносини, мають індивідуальні комплекси особистісно-психічних функцій та відбивають результати своєї діяльності, одночасно розвиваючись у неї.

Перспективи подальших досліджень полягають у розкритті суб'єктності як складової професійної позиції майбутнього вчителя початкової школи.

Список літератури

1. Абульханова К.А. Мировоззренческий смысл и научное значение категории субъекта / К.А. Абульханова // Российский менталитет: вопросы психологической теории и практики. - М. : ИПРАН, 1997. - С. 56-75.

2. Абульханова К.А. Принцип субъекта в отечественной психологии / К.А. Абульханова // Психология. Журнал Высшей школы экономики. - 2005. - №4. - С. 3-21.

3. Александрова Н. X. Субъектность на поздних этапах онтогенеза / Н. X. Александрова. - Нижний Новгород: Нижегородский гуманитарный центр, 2000. - 123 с.

4. Ананьев Б.Г. Психологическая структура человека как субъекта / Б.Г. Ананьев // Человек и общество. - Вып. 2. - Л. : ЛГУ, 1967. - С. 235-249.

5. Анненкова Н.В. Основные характеристики студента как субъекта образовательного процесса / Н.В. Анненкова // Проблемы педагогики и психологии. - 2008. - №4. - С. 211-213.

6. Брушлинский А.В. Психология субъекта / А.В. Брушлинский. - СПб. : Алетейя, 20о 3. - 272 с.

7. Волкова М.Н. Деятельностный подход и категория деятельности в психологии: учебное пособие / М.Н. Волкова. - Владивосток: Мор. гос. ун-т, 2007. - 78 с.

8. Зимняя И.А. Педагогическая психология: учебник для вузов / И.А. Зимняя. - Изд. второе, доп., испр. и перераб. - М. : Логос, 2004. - 384 с.

9. Коджаспирова Г.М. Педагогический словарь: [для студ. высш. и сред. пед. учеб. завед.] / Г.М. Коджаспирова, А.Ю. Коджаспиров. - М. : Издательский центр "Академия", 2003. - 176 с.

10. Корниенко Е.Р. К вопросу о формировании студента вуза как субъекта учебной деятельности / Е.Р. Корниенко // Актуальные задачи педагогики: материалы II междунар. науч. конф. (г. Чита, июнь 2012 г.). - Чита: Изд-во "Молодой ученый", 2012. - С. 120-122.

11. Леонтьєв А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. - Москва: Политиздат, 1975. - 304 с.

12. Линовицька О.В. Поняття, природа і структура "суб'єкта" освітнього процесу / О.В. Линовицька // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки: Наук. вісник: [зб. наук. праць] / Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова, Українська АН. - К. : Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2011. - Вип. 53 (№ 10). - С. 392-395.

13. Ліннік О.О. Система підготовки майбутнього вчителя до організації суб'єкт-суб'єктної взаємодії з учнями початкової школи: дис. на здобуття наук. ступ. докт. пед. наук: 13.00.04 - теорія та методика професійної освіти / О.О. Ліннік; ДЗ "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка". - Старобільськ, 2016. - 520 с.

14. Максимюк С.П. Педагогіка: навчальний посібник / С.П. Максимюк. - К. : Кондор, 2005. - 667 с.

15. Педагогика: учеб. пособ. для студ. пед. учебн. завед. / В.А. Сластенин, И.Ф. Исаев, А.И. Мищенко, Е.Н. Шиянов. - М. : Школа-Пресс, 1997. - 512 с.

16. Петухова Л. Є. Теоретико-методичні засади формування інформатичних компетентностей майбутніх учителів початкових класів: дис... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Л. Є. Петухова; Херсон. держ. ун-т.

- Херсон, 2009. - 564 с.

17. Прокофьева Т.В. Становление субъектно- сти подростка в учебной деятельности: дис. . канд. психол. наук / Т.Н. Прокофьева. - Волгоград, 2001. - 180 с.

18. Рубинштейн С.Л. Принципы и пути развития психологии / С.Л. Рубинштейн. - М. : Изд-во АН СССР, 1959. - 354 с.

19. Сергиенко Е.А. Природа субъекта: онтогенетический аспект / Е.А. Сергиенко // Проблема субъекта в психологической науке / [под. ред. . А.В. Брушлинского, М.И. Воловиковой, В.Н. Дружинина]. - М. : Изд-во "Академический проект", 2000. - С. 184-203.

20. Современный словарь по педагогике / Сост. Е. Рапацевич. - Мн. : Современное слово, 2001. - 928 с.

21. Суходольский Г.В. Понятийная система психологической теории деятельности / Г.В. Суходольский // Психологический журнал. - 1981. - Т. 2.

- № 3. - С.12-24.

22. Татенко В.А. Психология в субъектном измерении: монографія / В.А. Татенко. - К. : Видавничий центр "Просвіта", 1996. - 404 с.

23. Тлумачний російсько-український словник психологічних термінів: словник / В.Й. Бро- довська, В.О. Грушевський, І. П. Патрик. - К. : ВД "Професіонал", 2007. - 512 с.

24. Трофімов Ю.Л. Психологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Ю.Л. Трофімова. - К. : Либідь, 2000. - 436 с.

25. Узнадзе Д.Н. Экспериментальные основы психологии установки / Д.Н. Узнадзе. - Тбилиси: Изд-во АН Грузинской ССр, 1961. - 211 с.

26. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник / М.М. Фіцула. - К. : Видавничий центр "Академія", 2000. - 560 с.

27. Челпанов Г.И. Психология. Основний курс, читанный в Московском университете в 19081909 г. [под ред. Г. Гордона, Н. Рыбникова]: В 2-х ч. Ч. 1. / Г.И. Челпанов. - М. : Типо-Литография И.И. Любимова, 1909. - 279 с.

Размещено на Allbest.ru

...