Роль культури міжособистісної взаємодії у майбутній професійній діяльності студентів педагогічного коледжу

Размещено на http://www.allbest.ru/

THE ROLE OF CULTURE OF INTERPERSONAL INTERACTION IN THE FUTURE PROFESSIONAL ACTIVITY OF STUDENTS OF PEDAGOGICAL COLLEGE

РОЛЬ КУЛЬТУРИ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ У МАЙБУТНІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ

студент коледж педагогічний професія

Kozhushkina.T.L

postgraduate of the A. Nobel University, Dnipro

Кожушкіна Т.Л.

аспірантка Університету імені А. Нобеля (м. Дніпро)

Annotation: The article is devoted to theoretical analysis of the role of culture of interpersonal interaction in the future professional activity of students of the pedagogical college. The definition of the term "professional activity of a teacher" is given. On the basis of a functional approach the cultural and communicative specificity of pedagogical activity is considered. The emphasis is placed on the imperative, humanistic, value, educational, cognitive, regulatory, integrative, and reflexive functions of the culture of interpersonal interaction, which are interdependent and complementary, and provide productive inclusion of the teacher into professional activity, his selfdevelopment. It is concluded that the culture of interpersonal interaction ensures the unity and integrity of pedagogical activity, acts as the most important factor in the formation of the individual, helps the specialists to effectively shape their behavior in accordance with changing conditions of the social environment.

Key words: pedagogical activity, culture of interpersonal interaction, functions of culture of interpersonal interaction, cultural and communicative character of pedagogical activity.

Анотація: Стаття присвячена теоретичному аналізу визначення ролі культури міжособистісної взаємодії у майбутній професійній діяльності студентів педагогічного коледжу. Дано трактування терміну «професійна діяльність вчителя». На основі функціонального підходу розглянута культурно-комунікативна специфіка педагогічної діяльності. Зроблено акцент на імперативній, гуманістичній, ціннісній, виховній, пізнавальній, регулятивній, інтегративній, рефлексивній функціях культури міжособистісної взаємодії, які є взаємозалежними й взаємодоповнюючими, та забезпечують продуктивну включеність вчителя у професійну діяльність, його самовдосконалення й саморозвиток. Зроблено висновок, що культура міжособистісної' взаємодії забезпечує єдність та цілісність педагогічної діяльності, виступає найважливішим фактором формування особистості, допомагає спеціалістам ефективно вибудовувати свою поведінку відповідно до мінливих умов соціального середовища.

Ключові слова: педагогічна діяльність, культура міжособистісної взаємодії, функції культури міжособистісної взаємодії, культурно-комунікативний характер педагогічної діяльності.

Актуальність проблеми: Динаміка соціоку- льтурних та освітніх тенденцій в українському суспільстві по-новому ставить питання професійної підготовки студентів педагогічного коледжу, на яких покладається місія гуманізації та гармонізації взаємодії дитини з соціальним середовищем. Педагог як персональний носій загальної культури та культури міжособистісної взаємодії зокрема, є її суб'єктом, об'єктом, результатом, головною цінністю та основною мірою. Вчитель виступає каталізатором розвитку культури суспільства та культури комунікативної діяльності вихованців. Все це дозволяє говорити про культурно-комунікативну специфіку педагогічної діяльності, в якій рішення професійних цілей і завдань повністю знаходиться в площині комунікації і реалізується через міжособи- стісну взаємодію. Відповідно, зростають вимоги до культури міжособистісної взаємодії як основного чинника, що дозволяє майбутньому педагогу вийти на високий професійний рівень здійснення спеціальних соціально-виховних функцій і реалізувати соціальні очікування суспільства. Отже, виникає реальна потреба з'ясування її ролі у педагогічному процесі.

Мета статті - здійснення теоретичного аналізу визначення ролі культури міжособистісної взаємодії у майбутній професійній діяльності студентів педагогічного коледжу.

Аналіз досліджень і публікацій. Педагогічна діяльність є міждисциплінарним об'єктом і всі дослідники (філософи, психологи, соціологи, мистецтвознавці, педагоги та ін.), розглядаючи її з точки зору своєї науки, виділяють особливу її рису - комунікативну спрямованість (Г. Андрєєва, Л. Бєля- єва, С. Гіппіус, І. Зимняя, М. Каган, І. Котова, С. Рапопорт, Н. Рачков, В. Рижов, Є. Рогов, Є. Руденсь- кий, Г. Якушев та ін.). У роботах науковцями запропоновані теоретичні погляди на структуру пе-

дагогічної діяльності: через компоненти (конструктивний, гностичний, комунікативний, інформаційний та ін.); функції (організаторська, конструктивна, гностична, комунікативна, прогностична та ін.); педагогічні здібності (дидактичні, комунікативні, творчі, організаторські, академічні та ін.). Зміст педагогічної діяльності розкривається вченими через структурні (мета, зміст, засоби, об'єкти) і функціональні (рефлексія-дослідження, проектування, конструювання, організація, комунікація) компоненти; професіограму вчителя, функції загально-професійного характеру; комплекс спеціальних знань, методичну та психолого-педагогічну підготовку, якості особистості; спеціальні функції педагога (інформаційна, мобілізаційна, розвиваюча, орієнта- ційна); функції, що визначають професійну спрямованість в підготовці вчителя (конструктивно-проектувальні, комунікативні, організаторські, інформаційні, орієнтаційні, розвиваючі, мобілізаційні, гностичні); рішення задач (по етапах - діагностика, цілепокладання, планування, практичне рішення, аналіз підсумків) та ін. (A. Бодалев, Е. Берн, Н. Волкова, В. Горянин, С. Дерябо, І. Дуб- ровіна, В. Кан-Калік, Н. Кузьміна, А. Маркова, A. Мудрик, В. Петровський, Н. Радіонов, К. Роджерс, В. Сластьонін, В. Слободчиков, Л. Спірін та ін.). Незалежно від напрямку свого наукового пошуку вчені визначають значущість соціально-комунікативної складової педагогічної діяльності. Водночас проблема з'ясування специфіки майбутньої професійної діяльності студентів педагогічного коледжу у культурно-комунікативному контексті, попри її актуальність, досі залишається недостатньо вивченою, що й зумовило вибір теми нашого дослідження.

Виклад основного матеріалу

Зазначимо, що професійна діяльність в більшості наукових робіт ототожнюється з поняттям професія (від лат. ргоіе88Іоп - «рід занять, спеціальність») і представляє рід праці, що вимагає певної підготовки і є джерелом існування, засобом задоволення матеріальних і духовних потреб. У процесі професійної діяльності у людини виробляється певний спосіб життя, думок, стереотипів сприйняття світу, тип поведінки, в результаті чого професійні норми, цінності, установки макро-соціального рівня привласнюються індивідом як членом певної соціально- професійної групи, трансформуються в його особи- стісні ціннісні орієнтації, створюючи суб'єктивну картину світу [4, с. 272-273].

На думку С. Кожушко на підставі суб'єктивної позиції людини професія стає соціально замовленою предметною галуззю застосування духовних і фізичних сил особистості, що дозволяє одержувати матеріальну винагороду за свою працю і задовольняти власні життєві потреби. Професія не лише гарантує матеріальне благополуччя людини, а й стає чинником, середовищем її розвитку, унікальним засобом особистісної самореалізації [5].

Синонімічні поняття «професійна діяльність педагога» та «педагогічна діяльність» є одними з основних категорій понятійно-термінологічної системи педагогіки. Вчені по-різному розставляють акценти, характеризуючи даний феномен. Не вдаючись до глибинного аналізу наявних думок, «професійну діяльність педагога» трактуємо як різновид соціальної діяльності, який здійснюється педаго- гами-фахівцями та спрямований на підготовку (навчання, виховання, розвиток) підростаючого покоління до виконання певних соціальних ролей у суспільстві шляхом передачі досвіду та створення відповідних умов для формування особистостей. Основними параметрами такої діяльності є суб'єкт- суб'єктні відносини, засновані на духовній єдності педагога і учня, здатності зрозуміти особистість кожного учня, здатності позитивного перетворення учасників взаємодії.

Методологічною основою аналізу професійної діяльності учителя є філософські, психологічні та педагогічні теорії діяльності як основи формування особистості (М. Каган, Л. Виготський, О. Леонтьєв, Н. Кузьміна, С. Рубінштейн, В. Сластьонін, Г. Ще- дровицький, Е. Юдін та ін.). Діяльність - спосіб існування суспільства та людини, специфічна людська форма активного відношення до оточуючого середовища. Вона визначає зв'язок - комунікацію людини (у широкому смислі) з оточуючим світом природи та суспільства, рушійною силою якої є суб'єкт - людина. У діяльності як гуманітарному людському явищі, що має суспільний характер, створюється суспільно-значуща сутність людини - народжується, формується особистість. Важливою характеристикою діяльності визнається її предметність [6]. Особливе значення мають специфічні види діяльності, що спрямовані на виконання соціального замовлення, серед яких провідне місце належить педагогічній діяльності. У цій діяльності формується та розвивається особистість професіонала - педагога, вчителя, викладача, вихователя [1, с.54].

У нашому дослідженні, розкриваючи культурно-комунікативну специфіку професійної діяльності вчителя, будемо спиратися на функціональний підхід, що дозволяє розглянути сутність будь-якого явища через функції. У педагогіці поняття «функції» трактується як спосіб досягнення мети, як результат дій. Для багатьох авторів цей термін ототожнюється з поняттям «роль». Дотримуючись таких поглядів, з'ясуємо роль культури міжособистісної взаємодії у педагогічному процесі.

Дослідники у своїх роботах виділяють різні функції культури міжособистісної взаємодії: пізнавально-гносеологічну, екологічну, регулятивну, інваріантну, інтегративну (Є. Мичко); смисложит- тєву, диференційну, інтегративну (А. Арнольдов); конструктивну, організаторську, гностичну, комунікативну (Г. Максимова); людинотворчу, інформаційну, пізнавальну, регулятивну, семіотичну (М. Рудь); посередницьку, врівноважувальну, коригувальну, регулювальну, трансформувальну (Ю. Кан); імперативну, гуманістичну, етичну, виховну, інтегративну, терапевтичну, методологічну, регулятивну, емоційну, рефлексивну (В. Сморч- кова); розвивальну, інформаційну, комунікативну, спонукальну, координаційну, емотивну (О. Яструб) та ін. У контексті нашої роботи зробимо акцент на імперативній, гуманістичній, ціннісній, виховній, пізнавальній, регулятивній, інтегративній, рефлексивній функціях культури міжособистісної взаємодії, які є взаємозалежними й взаємодоповнюючими, та, на нашу думку, забезпечують продуктивну вклю- ченість вчителя у професійну діяльність, його самовдосконалення й саморозвиток.

З цього приводу зазначимо, що 10.08.2018 Міністерство освіти і науки України затвердило новий професійний стандарт для вчителя початкових класів, в якому наведений сучасний перелік функцій педагога. Виділимо серед цих функцій лише ті трудові дії та операції, що є предметом нашого аналізу:

— планування і здійснення освітнього процесу (організація взаємодії з вихованцями під час навчальної, виховної, розвивальної, життєзабезпе- чувальної, соціалізуючої діяльності; організація взаємодії із профільними фахівцями щодо планування освітнього процесу);

— забезпечення і підтримка навчання, виховання і розвитку учнів в освітньому середовищі та родині (організація взаємодії з батьками у різних формах, координація взаємодії заінтересованих осіб для гармонійного розвитку учнів);

— створення освітнього середовища (організація співпраці з адміністрацією школи та з іншими зацікавленими особами);

— рефлексія та професійний саморозвиток (участь у роботі творчих груп, методичних об'єднань);

— проведення педагогічних досліджень (апробація розроблених систем навчальних, виховних, розвивальних завдань);

— надання методичної допомоги колегам з питань навчання, розвитку, виховання й соціалізації учнів початкових класів закладу загальної середньої освіти (наставництво та керівництво стажуванням студентів; керування роботою творчих груп, методичних об'єднань; проведення майстер- класів, тренінгів);

— узагальнення власного педагогічного досвіду та його презентація педагогічній спільноті (поширення власного досвіду шляхом участі у різних заходах);

— оцінювання результатів роботи вчителів початкових класів закладу загальної середньої освіти (участь у роботі експертних груп, атестацій- ної комісії) [8].

Отже, «Нова українська школа» потребує спеціалістів, які здатні не тільки швидко опанувати сучасні методики викладання та виховання школярів, а і адаптувати їх до потреб освітнього середовища, створювати та впроваджувати власні розробки, організовувати шкільні осередки на засадах компете- нтнісного, діяльнісного, культурологічного підходів та принципів «педагогіки партнерства».

Як ми бачимо з вищезазначеного переліку, професійна діяльність вчителя заснована на взаємодії педагога з вихованцями, їх батьками, колегами, адміністрацією, іншими зацікавленими особами. Відомо, що будь-яка діяльність будується на основі реалізації її суб'єктом певної потреби. В основі педагогічної діяльності лежить потреба у міжособис- тісній взаємодії - у встановленні контактів з іншими людьми, в обміні досвідом, знаннями, почуттями, переживаннями, емоціями. В ряді робіт ця потреба носить назву потреби в спілкуванні [13, с. 287], потреби емоційного або соціального контакту [9, с. 129]. Включення у міжособистісну взаємодію сприяє збагаченню свідомості кожного її суб'єкта, розширенню меж комунікації, досягненню єдиної мети діяльності. У професійно-педагогічної діяльності культура міжособистісної взаємодії перетворюється в кардинальний, професійно значущий фактор, виступає як функціональна категорія; стає інструментом взаємодії, і всі її функції і завдання ускладнюються, оскільки з аспектів загальнолюдських переростають в компоненти професійно-творчі [3]. У педагогічній діяльності йде інтенсивний процес професіоналізації комунікації. Педагог постійно здійснює багатогранну комунікативну діяльність, отже комунікативна складова має основоположне значення в професійній підготовці вчителя. Таким чином, культура міжособистісної взаємодії відіграє імперативну роль у професійній діяльності вчителя. Подібні думки зустрічаємо у працях Б. Ву- льфова, А. Куракіна, A. Мудрика, Л. Новікової, Д. Пивоварова, В. Семенова, Г. Швидкої та ін.

На думку В. Семенова, педагогічна взаємодія, що становить основу педагогічної діяльності та ґрунтується на принципі суб'єкт-суб'єктних відносин, проявляється у спільній праці: предметно фізичній (суспільно-корисній, навчальній, продуктивній), праці пізнання (взаєморозуміння, спільна радість відкриття), праці спілкування (самовіддача, милосердя), праці душі (емпатія, співчуття, солідарність). Моральний зміст цієї праці визначається спеціальним інструментом (духовним і організаційним) - культурою міжособистісної взаємодії. Звідси витікає гуманістична функція, яка реалізується в установках на співуправління, співтворчість, толерантність, свободу вибору, адаптивність, на визнання активної позиції іншого [11]. У професійній взаємодії ця функція проявляється в унікальній здатності вчителя продукувати елементи гуманності, людяності в інших, перетворювати гуманність в змістовну дійсність, в силу позитивності внутрішнього і зовнішнього світу людини. Гуманістична функція передбачає дотримання вчителем загальнолюдських принципів та ідеалів, а також його здатність чинити з позицій людяності в ситуаціях морального вибору.

Зазначимо, що гуманістична функція культури міжособистісної взаємодії у професійній діяльності вчителя не може бути реалізована без засвоєння цінностей та дотримання етичних норм, адже на педагога покладається практичне виконання цих вимог, їх трансляція в суспільство, місія бути зразком вищої моральності. Таким чином, ціннісна сторона культури міжособистісної взаємодії дозволяє оцінювати педагогічну діяльність в категоріях добра, справедливості, відповідальності, свободи, обов'язку, що виступають в якості етичних норм. У роботі вчителя вони є внутрішньою установкою, яка ґрунтується на усвідомленні і почуттях професійної відповідальності, справедливості, милосердя. Ціннісна функція сприяє дотриманню моральних вимог, принципів, здійснення оптимальних алгоритмів, моделей і технологій міжособистісної діяльності. Майбутньому фахівцю необхідно не тільки уміти розбиратися у природі моральних законів, розуміти, що істинне, як знайти шлях до досягнення ідеалу, а і навчити своїх вихованців, аналізувати власні комунікативні дії, будувати ефективну міжособистісну взаємодію, оцінювати наслідки вчинків. Інакше кажучи, культура міжособистісної взаємодії виступає індикатором присвоєння та актуалізації педагогом моральних цінностей, моральної мірою його взаємодії з іншими людьми, з навколишнім світом в цілому.

Однією з найважливіших видів педагогічної діяльності є виховна діяльність, у процесі якої у вихованців формуються комунікативні, моральні якості, які забезпечують їх нормативну поведінку та сприяють успішній адаптації до соціокультурного середовища (ціннісне ставлення, переконання, повага, культура комунікації). Отже, реалізація виховної функції культури міжособистісної взаємодії полягає в здатності вчителя у процесі комунікації впливати на поведінку, діяльність, думки, почуття вихованця, формувати певні якості особистості відповідно до педагогічних завдань. Виховний вплив здійснюється через систему довірливих особистіс- них відносин. Висловлюючи своє суб'єктивне ставлення до явищ, подій і інтерпретуючи їх під впливом своєї індивідуальної системи цінностей, педагог «транслює» їх в індивідуальну свідомість вихованця, тим самим закладає ціннісні орієнтири дитини. На цей аспект виховання звертає увагу A. Мудрик, наголошуючи на необхідності обміну між вчителем і вихованцем «цінностями, виробленими в культурі світу і конкретного суспільства; цінностями, властивими суб'єктам виховання як представникам різних поколінь та субкультур; індивідуальними цінностями конкретних членів виховної організації» [7, с. 204).

Акцентуємо увагу, що провідним напрямом діяльності вчителя у контексті комунікації є навчання вихованців успішній міжособистісній взаємодії, результатом якої є інтеграція дитини у соціальну систему (соціалізація), у ході якої відбувається її пристосування до культурних, психологічних та соціальних факторів та подолання негативних впливів середовища, що заважають саморозвитку та самоствердженню. Соціалізація вихованців в умовах навчального закладу є керованим процесом з боку вчителя, має індивідуально-суб'єктивний характер та детермінована системою потреб, інтересів тощо. З огляду на це перед педагогом стають завдання:

— сформувати комплекс якостей, необхідних дитині для встановлення взаємодії з навколишнім соціальним середовищем (соціальну адаптивність, соціальну автономність і соціальну активність);

— сприяти подоланню труднощів у соціалізації;

— стимулювати позитивне самовираження,

— попереджати негативні соціальні дії [10].

Отже, пізнавальна функція культури міжосо- бистісної взаємодії у педагогічній діяльності полягає у формуванні у дітей, підлітків, юнаків соціально ціннісних установок на діалогічне спілкування, емпатії, інтересу до самого процесу взаємодії; розвитку комунікативних умінь, які передбачають орієнтацію на партнера в ситуації взаємодії; розвитку у них бази для мовного спілкування, вміння вільного володіння мовою [7, с.147148]. Також важливого значення має підготовка вихованців до встановлення взаємних стосунків із суб'єктом комунікації, колективом, учнями, реальним середовищем через оволодіння правилами вербальної та невербальної поведінки у стандартизованих комунікативних ситуаціях; подолання бар'єрів спілкування та комунікації; відкритість та довіра до друзів та учнів; вибір оптимального стилю спілкування між учнями; запобігання й подолання перешкод у взаєморозумінні [2, с. 71-75].

Розглянуті вище функції культури міжособис- тісної взаємодії у структурі педагогічної діяльності торкалися питань формування особистості вихованців. Але, перетворюючи навколишнє середовище у процесі професійної діяльності, вчитель за допомогою культури міжособистісної взаємодії створює нові детермінанти своєї поведінки та змінює самого себе. До недавнього часу педагогічній діяльності був притаманний вертикальний вид комунікації, що відповідав монологічному типу культури міжосо- бистісної взаємодії. Такий тип передбачав домінування єдиного сенсу, єдиної волі одного з суб'єктів комунікативного процесу, відносини між суб'єктами освітнього процесу будувалися на авторитарній основі. В даний час, з розвитком демократичних процесів і свобод, система взаємодії соціальних інститутів в освітньому просторі перебудовується на горизонтальні відносини. Діалогічна модель міжособистісної взаємодії передбачає спільне відкриття смислів, поєднання думок суб'єктів; в ній діалог розглядається як механізм розуміння і взаєморозуміння. За таких умов виникає ефект зворотного зв'язку, що дозволяє коригувати і інтенсифікувати управлінські дії [12, с.130]. Отже, регулятивна функція культури міжособистісної взаємодії передбачає певний рівень взаємодії на основі організації отримання, переробки та використання інформації. Крім того, вона відіграє роль внутрішньої детермінанти особистості в процесі професійної комунікації і обумовлює системний і цілеспрямований характер формування і розвитку її творчого потенціалу, є показником рівня організації педагогом своєї професійної діяльності.

Для професійного становлення особистості педагога важливим є визначення інтегративної функції, яка проявляється у консолідації культури особистості і культури професійної діяльності. В такому розумінні культура міжособистісної взаємодії стає інтегративною якістю і персоніфікованою ознакою особистості педагога, рисою індивідуальності, що набувається переважно за допомогою професійної освіти і особистого інтелектуального і морального розвитку. Для вчителя інтегративність культури міжособистісної взаємодії детермінує цілісність процесу розвитку його особистості та професійної діяльності у відповідності зі стратегією життя.

Одне з призначень культури міжособистісної взаємодії - розкрити і розвинути сутнісні сили вчителя, і оскільки він сам створює свій «професійний образ», то вона в цьому процесі виступає формою його саморозвитку і самореалізації [12, с.140]. У цьому сенсі рефлексивна функція пов'язана з самопізнанням педагогом свого «Я», мотивів власних вчинків і дій, усвідомленням необхідності самовдосконалення. Цей підхід передбачає обов'язково рефлексію з приводу комунікативних стратегій, комунікативної діяльності, комунікативних бар'єрів, а також досягнутих результатів у процесі взаємодії.

Отже, культура міжособистісної взаємодії «пронизує» усі види професійної діяльності вчителя та висуває певні вимоги до його комунікативно-професійних якостей та умінь. Про це свідчать дослідження Д. Александрова, Н. Волкової, В. Гре- хнєва, І. Зарецької, І. Зязюн, В. Кан-Каліка, К. Карапетян, Г. Китайгородської, Г. Ковтун, С. Кожу- шко, Г. Максимової, А. Мудрик, М. Рудь, В. Соколова, В. Фролушкіної, Т. Чернявської та ін.. Вчені наголошують на значущості комунікативних умінь для формування особистості професіонала, адже вони забезпечує становлення творчої активності, виробляють спосіб спільної взаємодії, спосіб вибору та досягнення поставленої мети, сприяють розвитку умінь самооцінки і самоконтролю.

На основі аналізу робіт Н. Ахмерової, Т. Василькової, Ю. Василькової, А. Корнілової, P. Куліче- нко та ін. встановлено, що педагогу для успішної діяльності необхідні такі групи професійно важливих якостей: комунікативні (гнучкість у відносинах, делікатність, доброзичливість, емпатія, контроль над емоціями, екстравертірованность), організаційно-вольові (відповідальність, витримка, самостійність, цілеспрямованість). Оволодіння комунікативними якостями та вміннями дозволяє вчителю ефективно взаємодіяти з іншими особистостями, забезпечує психологічну сумісність у спільній діяльності, дає можливість моделювати процес комунікації з різними об'єктами соціально-педагогічної діяльності.

Акцентуючи на публічності професії вчителя, науковці наголошують на затребуваності таких умінь: презентувати себе і свої ідеї, вибудовувати відносини з різними суб'єктами освіти, кооперувати свої дії з іншими учасниками освітнього процесу, вирішувати творчі завдання, проявляти лідерські якості та ін. Це особливо актуально в даний час, коли під впливом кіберкультури мимоволі відбувається певна деформація духовно-моральної складової педагогічної професії.

Особливу увагу вчені приділяють проблемі формування індивідуального стилю міжособистіс- ної діяльності вчителя. Автори досліджень (Н. Анієєва, Б. Вульф, В. Галузінский, О. Гребенюк, М. Рожков, А. Мудрик, А. Самохвалова та ін.) сходяться на думці, що багато педагогів не можуть на практиці застосовувати свої комунікативні уміння та навички міжособистісної взаємодії, що створює труднощі в адаптації до педагогічної діяльності і гальмує реалізацію індивідуальних можливостей творчого досвіду. Вчені відстоюють позицію формування активного досвіду комунікацій, який і обумовлює індивідуальний стиль поведінки у професійній діяльності майбутнього вчителя. Вони вважають, що саме у вузівській підготовці комунікативна домінанта повинна виступати основною ідеєю професіоналізації студентів. На наш погляд, досвід педагогічної діяльності студентів починає формуватися вже на першому щаблі ступеневої освіти і студенти коледжу у процесі навчання починають засвоювати не тільки особистий комунікативний, а й професійний досвід.

Висновки

Отже, проведений аналіз дозволяє нам дійти висновку, що майбутня професійна діяльність студентів педагогічного коледжу має культурно-комунікативний характер та представляє собою соціально значущий, цілеспрямований процес, що здійснюється за допомогою певних форм комунікації, змісту і структури взаємодії. Культура мі- жособистісної взаємодії забезпечує єдність та цілісність професійної діяльності вчителя: згуртовує, впорядковує дії, здійснює їх консолідацію, зумовлює не тільки спільну колективну працю, але і виступає найважливішим фактором формування особистості, засобом виховання; допомагає спеціалістам ефективно вибудовувати свою поведінку відповідно до мінливих умов соціального середовища. Вона являє собою систему ціннісних орієнтацій в змісті професійної діяльності педагога; передумову, мету, спосіб, умову, інструмент педагогічної діяльності; визначає рівень самореалізації в діяльності, її результат і критерій оцінки; відображає потреби, спрямованість, здібності та духовно-моральний потенціал особистості; уточнює систему знань, умінь і можливостей для успішного здійснення професійної діяльності. Отже, культура міжособис- тісної взаємодії виступає найважливішою умовою успішної спільної діяльності людей і водночас проявом та фактором формування їх відносин між собою і ставлення до різних явищ життєдіяльності. Сучасні зміни у соціальному замовленні на формування цього об'єктивного універсального явища соціальної дійсності детермінують трансформацію професійної підготовки педагогічних кадрів у бік вдосконалення культурно-комунікативної її складової, що вважаємо перспективним напрямком наших подальших розробок.

Список літератури

2. Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація : навч. Посіб / Н. П. Волкова. - К. : Вид. центр «Академія», 2006. - 256 с.

3. Кан-Калик В. А. Учителю о педагогическом общении / В. А. Кан-Калик. - М. : Просвещение, 1987. - 190 с.

4. Климов Е. А. Психология профессионала. Психологи Отечества / Е. А. Климов. - М.; Воронеж : МОДЭК, 1996. - 360 с.

5. Кожушко С. П. Професійна взаємодія та її характеристики / С. П. Кожушко // Проблеми інженерно-педагогічної освіти: зб. наук. пр. / Укр. інж.- пед. академія. - Х. : УІПА. - 2013. - С. 247-251.

6. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность - 2-изд. / А. Н. Леонтьев. - М. : Политиздат, 1977. - 304 с.

7. Мудрик A. B. Социальная педагогика : Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В. А. Сласте- нина. - 3 - е изд., испр. и доп. - М. : Издательский центр «Академия», 2002. - 200 с.

8. Наказ КМУ «Про затвердження професійного стандарту «Вчитель початкових класів закладу середньої освіти» // Міністерство соціальної політики України. - 2017. - 1143.

9. Обуховский К. Психология влечений человека / К. Обуховский. - М. : Прогресс, 1972. - 247 с.

10. Рудь М. Г. Формирование коммуникативной культуры будущего учителя начальных классов в педагогическом колледже : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.08 / М. Г. Рудь. - Ростов н/Д, 1999. - 132 с.

11. Сморчкова В. П. Формирование коммуникативной культуры социального педагога в системе профессиональной подготовки в вузе : дис. ... д-ра пед. наук / В. П. Сморчкова. - М., 2007. - 495 с.

12. Семенов В. Д. Социальная педагогика: история и современность / В. Д. Семенов. - Екатеринбург : ИРРО, 1995. - 128 с.

13. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности : основные положения, исследования и применение / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - СПб. : Ритер Пресс, 1997, - 608 с.

Размещено на Allbest.ru