Вокально-хоровий спів як оздоровче мистецтво у контексті розвитку теорії і практики музичної освіти

Отже, метою статті є висвітлення вокально-хорового співу як оздоровчого мистецтва у контексті теорії і практики музичної освіти.

Виклад основного матеріалу. Загальновідомо, що мистецькі творіння, культурна спадщина в усі часи й епохи були ефективним засобом, що визначає майбутнє людства. Зокрема, музичне мистецтво має універсальну дію на емоційний і фізичний стан людини. У зв'язку з цим сучасний науковець і педагог Д. Кирнарська стверджує: “Необхідно навчатися музики не задля того, щоб стати музикантом, а для того, щоб бути найкращим у будь-якій професії” [1, 1]. У контексті теорії і практики мистецької освіти дослідник наголошує про важливість й обов'язковість музичного навчання для всіх.

Учені зазначають, що музичне мистецтво можна використовувати для виховання толерантності як принципу оптимізації взаємовідносин між людьми різних національностей та культур майбутніх фахівців в умовах полікультурного простору. Підґрунтям цього твердження слугують останні відкриття фундаментальної закономірності у сфері психології другої половини ХХ ст. - ефективна розумова діяльність потребує узгодженої, гармонійної роботи обох півкуль головного мозку, бо без цього людина не змогла б нічого створити й усі її задуми так би і залишилися нереалізованими.

Історіографія вказує, що лікарі Древнього Риму, Китаю і Єгипту використовувало звуки музичного мистецтва для лікування душі й тіла. Філософи Стародавнього світу добре розуміли виховну, розвивальну і лікувальну роль музичного мистецтва й активно вводили його до змісту навчального процесу вихованців із метою збереження їхнього “здоров'я душі” [4].

Так, лікарі Древнього Китаю навіть приготовляли “музичні рецепти”, за наявністю яких мелодія мала вплив на органи людського тіла. Китайський філософ Конфуцій виокремлював музичне мистецтво як засіб зміни поганих звичаїв, тому що вона вчить людину найтонших відтінків почуттів. Видатний вчений свого часу писав: “Розум утворюється читанням, характер виховується правилами поведінки, остаточну ж освіту дає музика” [2].

Одним з перших вчених, хто розкрив цілющі якості музичного мистецтва, був Піфагор, який стверджував, що музика підкоряється вищому закону (математиці) і відновлює в організмі людини гармонію. А перший лікар Гіппократ музичним мистецтвом допомагав пацієнтам, що страждали на безсоння та епілепсію. Пізніше вчені зробили висновки, що музичне мистецтво може знімати втому й заряджати людину енергією, позитивно впливати на систему кровообігу та дихання.

З цього приводу, сучасний науковець Н. Чонг [5] вивчає вплив стану світла на фізіологічний стан та сприйняття настрою людини під час прослуховування музики, виявлення того, як музичне мистецтво може викликати сильні емоції, підсилити почуття. У результаті наукового експерименту із залученням сімдесяти шісти учасників, виявилися зміни у фізіологічному стані та сприйнятому настрої музики.

Одним з ефективних оздоровчих засобів теорії і практики музичної освіти є вокально-хорове мистецтво. Вокально-хоровий спів - це психологічне, моральне і естетичне середовище для розвитку музичного інтересу майбутніх фахівців для формування кращих людських якостей. Саме вокально-хоровий спів як процес міжособистісного спілкування, впливає на фізичну, емоційну, інтелектуальну, соціальну, естетичну і духовну сторони майбутніх учителів музичного мистецтва. З метою зміцнення чи збереження здоров'я студента, вокально-хорове мистецтво сприяє диверсифікації емоційно-інтелектуальної сфери особистості, підвищенню працездатності мозку, поширює розвиток мислення майбутніх фахівців.

Науковці стверджують, що вокально-хорове мистецтво може нормалізувати фізичний стан людини, адже під час цього процесу активно б'ється серце, дихають легені, послаблюється стан кровообігу завдяки реакціям, пов'язаним зі зміною подиху, тобто задіяний увесь організм. Нагадаємо, що у правильному вокальному звукоутворенні беруть участь три системи: дихальна, нервова і статична.

Як відомо, нервова система забезпечує взаємозв'язок між окремими органами й системами органів і функціонування організму як єдиного цілого. Вона регулює і координує діяльність різних органів, пристосовує діяльність всього організму як цілісної системи до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища. Використовуючи вокально-хоровий спів, можна змоделювати різні психічні стани, що, зі свого боку, сприяє здатності до психічної, рухової і пізнавальної діяльності. Механізм такого впливу вокально-хорового мистецтва пов'язане із діяльністю центральної нервової системи людини. За допомогою вокально-хорового співу у нервовій системі здійснюються сприйняття і аналіз різноманітних подразнень із навколишнього середовища і внутрішніх органів, а також відповідні реакції на ці подразнення.

За функціональною ознакою дихальна система поділяється на повітропровідні шляхи (носова порожнина, глотка, гортань, трахея, бронхи) і легені, в яких відбувається газообмін. Використання вокально-хорового співу зміцнює голосовий апарат, передбачає координацію голосу й слуху, допомагає тим, хто страджає на заїкання, є своєрідним видом дихальної гімнастики, адже співацьке дихання, як відомо, становить основу вокальної техніки.

Підкреслемо, що за допомогою дихальної гімнастики відбуваються оздоровчі процеси фізичного стану у майбутніх фахівців, а саме:

1. Поліпшує дренажну функцію легень;

2. Впливає на деякі морфологічні процеси в бронхолегеневій системі;

3. Сприяє розсмоктуванню запальних утворень, усунення місцевих застійних явищ;

4. Позитивно впливає на обмінні процеси, які відіграють важливу роль у кровопостачанні, в тому числі і легеневої тканини;

5. Налагоджує порушені функції серцево- судинної системи, зміцнює весь апарат кровопостачання;

6. Допомагає виправляти різні деформації грудної клітки і хребта;

7. Сприяє відновленню порушених у ході хвороби нервових регуляцій з боку центральної нервової системи;

8. Підвищує загальну опірність організму, його тонус, поліпшує нервово- психічний стан.

Загальновідомо, що статева система - це система органів репродуктивного та сечовидільного порядку, анатомічно, функціонально і ембріологічних пов'язаних між собою. Завдяки тісному зв'язку із серцево- судинною робота статевої системи також впливає на стан кровообігу, зокрема, на величину кров'яного тиску. Таким чином, навчальний процес вокально-хорового співу сприяє звичайній роботі статевої системи майбутніх фахівців.

Доведено, що практичні заняття вокально- хоровим співом не тільки розвивають музичні здібності, але впливає на загальний стан усього організму, поліпшують настрій, підвищують активність. Використання вокально-хорового співу дає змогу поліпшити чіткість мовлення, а також комунікаційних можливостей. Отже, за допомогою вокально-хорової практики майбутній фахівець активізує пізнавальні процеси, моторику, розвиває емоційність, сприяє розвиненості характеристик мислення і підвищенню самооцінки, набуває комунікативні навички тощо.

Особливу роль у здоровому стані майбутніх фахівців відіграє репертуарна політика хорових творів. Вокально-хорові твори різностильового напряму здійснюються диференційовано з гнучким пристосуванням до традиційності хорових шкіл, які сприяють розумовому, емоційному та процесу сприйняття - пізнавального психічного процесу, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття [3]. Відомо, що навчальний процес з вокально-хорового мистецтва у ЗВО - досить специфічна галузь педагогіки. Особливістю її є розуміння та сприймання вокально-хорових творів учасниками хорового колективу музичного мистецтва.

Таким чином, з метою донесення до слухача змістової образності вокально-хорового твору треба передбачати певні умови нормального фізичного стану учасників, а саме:

- врахування психологічного стану учасників. Важливим є напрацювання потрібного психологічного стану, що створює емоційний оптимальний настрій для виконавської діяльності;

- врахування вікових особливостей учасників. За твердженням відомих психологів, необхідно враховувати анатомо-фізіологічні особливості виконавців, а також характерні основні психологічні процеси, які сприяють набуттю знань, вмінь та навичок;

- врахування здатності до концентрації уваги і вольових зусиль та регуляції поведінки. Успішність виконання вокально-хорового співу як оздоровчого мистецтва передбачає розвиток вольових процесів та здатності акцентувати увагу до виконуваних музичних творах; володіння прийомами пізнавальної діяльності та сприятлива творча атмосфера; рівень музично-естетичної культури соціального середовища; розвиток музичних здібностей.

Таким чином, освітній процес вокально-хорового співу в оздоровчих цілях передбачає створення позитивного психологічного клімату, незалежно від їх соціально-культурно-економічного контексту. З метою формування у студентів вокально-хорових умінь і навичок, розвитку музичних здібностей, естетичних почуттів і смаку, слід інтегрувати систему психолого-педагогічних і методичних знань у реальні умови ЗВО.

Висновки та перспективи подальших наукових розвідок. Узагальнюючи вищесказане, можемо стверджувати, що вокально-хорове мистецтво сприяє процесу збереження і зміцнення здоров'я, спрямованого на перетворення інтелектуальної й емоційної сфер особистості студентів, підвищення ціннісного ставлення до нормального фізичного стану майбутніх фахівців. Використання вокально-хорового мистецтва у контексті теорії і практики музичної освіти сприяє збереженню й підтримуванню здоров'я майбутніх фахівців. Ефективний вплив вокально-хорового співу як оздоровчого мистецтва у контексті теорії і практики музичної освіти може бути успішним лише за умови доцільного використання комплексу відповідних форм, методів та прийомів.

Перспективою подальшого розгляду досліджуваної проблеми вбачаємо конкретизацію інноваційних форм, методів і прийомів вокально-хорового мистецтва в умовах дистанційної освіти.