Особливості формування статево-гендерної ідентичності у дітей з порушеннями психофізичного розвитку

АНОТАЦІЯ

Результати та дискусії. У сучасній сексології виділяють, як правило, три головних аспекти, які обумовлюють психосексуальний розвиток:

- статеву самосвідомість -- усвідомлення власної статевої приналежності і статі оточуючих;

- становлення статеворольової поведінки, тобто формування стереотипу адекватної статевої ролі, відповідного до психофізіологічних і соматичних ознак дитини;

- психосексуальна орієнтація, що є спрямованістю статевого потягу на представників тієї чи іншої статі [7, с. 42].

Спираючись на запропоновану A. Gezzell, F. Sig хронологію поведінкових проявів сексуальності, ми можемо виділити такі віхи статевого розвитку дитини від народження до шестирічного віку [1, 3, 4]:

У 10-12 місяців життя роздягнене немовля доторкається до своїх статевих органів, досліджуючи своє тіло. Подібна поведінка може викликати занепокоєння батьків, акцентування уваги на діях малюка, підвищення голосу, заборона можуть викликати зворотний ефект -- закріпити ці поведінкові реакції. Отже, для статевої поведінки немовлят нормотиповими є: потреба смоктати палець, досліджувати своє тіло, гратися зі статевими органами (так само, як і з будь-якими іншими частинами тіла); інтерес до статевих органів інших людей і спроби доторкнутися (так само, як і до інших частин тіла батьків); бажання бути роздягнутими; сексуальна реакція на несексуальну стимуляцію (що є фізіологічною реакцією).

У 18 місяців діти, відчувши втому, хвилювання, якщо обмочилися, можуть проявляти особливу ніжність до матері, шукати розради від неї.

У 2 роки з'являється прагнення цілувати матір перед сном. У цей час дитина починає цікавитися відмінностями між статями, може розрізняти хлопчиків і дівчат за одягом, довжиною волосся.

У 2,5 роки діти знають про існування своїх статевих органів і, будучи роздягненими, можуть бавитися ними. Вони проявляють інтерес до оголеного тіла інших людей, цікавляться тілесними відмінностями статей.

Для тоддлерів нормальною є цікавість до тіла: потреба торкатися, досліджувати, підглядати. Вони кокетують і відчувають потребу в обіймах. У цьому віці вони можуть зробити відкриття, що торкатися статевих органів приємно. З'являється інтерес до тіла інших людей. Вони «смакують» використання різних слів, від яких шаріються батьки.

У 3 роки діти запитують про відмінності між статями. З'являється бажання розглядати оголених дорослих і доторкатися до них, особливо це стосується материнських грудей. Виявляють також цікавість до малюків, починають просити в батьків братика або сестричку. Питають, звідки беруться діти, де вони самі були до народження, але ще далеко не завжди розуміють розповіді про розвиток дитини в лоні матері.

Кажуть навіть про бажання одружитися з матір'ю (хлопчики) або вийти заміж за батька (дівчатка).

У 4 роки при серйозних переживаннях може з'явитися позив на сечовипускання. У цьому віці також можуть довго розглядати, чіпати і смикати свій пуп. «Пробують на смак» непристойні слова, ніби граючись ними і чекаючи бурхливої реакції дорослих. Вимагають, щоб на них не дивилися, коли вони роздягаються, але самі проявляють значний інтерес до оголення інших людей, можуть підглядати за ними. Питають, як діти потрапляють в материнський живіт і виходять звідти, часом вважаючи, що діти виходять через пупок.

У 5 років виражений інтерес до анатомічних відмінностей між статями у багатьох дітей зникає. І з'являються запитання про дитинство самих батьків. Діти хочуть мати брата чи сестру, а коли виростуть, то й своїх дітей.

У 6 років хлопчики й дівчатка можуть почати зауважувати деталі своєї статевої анатомії. Діти цікавляться, як це -- мати дітей, чи не боляче це? Може з'явитися інтерес до ролі батька в появі дітей. Приносять додому почуті деінде думки про появу дітей, секс. Переповідають їх -- водночас і чекають на реакцію батьків, і розраховуючи на пояснення [3, 4].

Загалом у період від трьох до шести років відбувається усвідомлення свого гендера й гендерних ролей. Типовою є цікавість до грудей, сідниць чи статевих органів значимих дорослих. Дитина може намагатися доторкнутися до них (у ванній кімнаті, на пляжі і т.п.), розпитувати про них [2, 5].

У старшому дошкільному віці з'являються ігри «в лікаря», «в маму й тата», діти можуть пробувати лежати одне на одному оголеними. Дорослі повинні усвідомлювати, що така поведінка не є проявом сексуальної поведінки в дорослому розумінні. Це спроби дитини розібратися, дослідити, як влаштований світ і, насамперед, спілкування між людьми у ньому. Може посилюватися інтерес до розповідей, жартів, малюнків сексуального характеру з тієї самої причини. Водночас така поведінка урегульовується появою сором'язливості й формуванням уявлень, пов'язаних із порядністю, соромом [2, 6].

Діти не завжди розуміють, що нормально, а що -- не дуже. Особливо це проявляється в поведінці дітей з порушеннями інтелектуального та/або фізичного розвитку. Через це важливо навчати дитину в повсякденних ситуаціях поняттям «приватність», «інтимність», «особисті кордони», «концепція згоди». Для цього стане в нагоді розроблена Радою Європи брошура про правила спідньої білизни («правила трусиків»). Ця брошура містить поради для батьків і вихователів про те, як пояснити дитині, що таке інтимні частини тіла, за яких обставин їх можна показувати іншим людям (наприклад, лікарям у присутності батьків і лише з дозволу самої дитини), які доторки до тіла безпечні, а які неприпустимі, як захистити себе від небажаної уваги тощо. Вивчення «правил трусиків» рекомендується починати з 2-3 років, однак для дитини з інвалідністю вони лишаються актуальними й у більш дорослому віці [8, 10].

Без своєчасного й належного статевого виховання фізіологічні зміни, пов'язані зі статевим дозріванням, можуть стати цілковитою несподіванкою для дитини (навіть за умов нормотипового розвитку), що в свою чергу може викликати стрес, дискомфорт, страх чи навіть відразу до себе. Аби уникнути цього, важливо заздалегідь проговорювати з дітьми питання, які стосуються фізіологічного розвитку людини й психологічних провів, кі ці зміни супроводжують [2].

Проблема уникання батьками тем статевого виховання особливо гостро постає по відношенню до дітей з порушеннями розвитку. Сприйняття власної дитини як ще недостатньо дорослої для «подібних розмов», брак відповідних знань та способів їх комунікації відповідно до особливостей інтелектуального та фізичного розвитку дитини з інвалідністю призводить до того, що статеве виховання таких дітей стає реактивним, а не проактивним [2, 9, 11]. Однак зупинити природні процеси неможливо, а ігнорувати їх -- безглуздо. Батьки мають підготувати дитину до тих фізіологічних змін, які чекають на неї у пубертатному періоді. Зокрема, це ріст грудей (у хлопців у 10-13 років теж часто припухають груди -- і це абсолютно нормально), поява волосся у пахвах і на лобку, виділення з піхви та менструація, полюції та спонтанна ерекція. Задача батьків -- пояснити дитині, що це не ознаки якоїсь хвороби, а природні фізіологічні процеси [10].

Незалежно від того, чи має дитина порушення психофізичного розвитку чи ні, її фізіологічний статевий розвиток відбуватиметься за тими ж закономірностями й приблизно у той самий віковий період, що й у здорової дитини [2]. Водночас оволодіння соціальними навичками й конструктами щодо власної сексуальності може значно ускладнюватися й затримуватися. Особливої уваги заслуговує формування такого соціально обумовленого компоненту людської сексуальності, як гендерна ідентичність [1, 5].

Сучасні уявлення про статеву та гендерну ідентичність людини можуть бути представлені у вигляді чотирьохкомпонентної моделі, складниками якої є: біологічна стать, гендерна ідентичність, гендерна експресія та сексуальна орієнтація [9].

Ще з 90-х років ХХ ст. уявлення про гендер вкладалися у бінарну систему. У США, до прикладу, розширення гендерних варіантів в офіційних документах розпочалося з 2012 року. В останні десятиліття все більше дослідників людської сексуальності говорять, що кожен із названих чотирьох компонентів гендерної ідентичності не є бінарним, а є спектром варіацій, навіть на анатомо-біологічному рівні [10].

Біологічна стать -- ми звикли до поділу на дві статі -- чоловічу та жіночу. Новий термін «інтерсекс» охоплює усіх представників людського виду, чий хромосомний набір і статеві органи не є виключно чоловічими або жіночими. (Недоречність використання терміну «гермафродит» пояснюється тим, що окрім стигматизуючого і образливого смислу, він передбачає наявність одночасно усіх ознак чоловічої та жіночої біологічної статі). Приналежність до певної біологічної статі передбачає наявність об'єктивно вимірюваних і фіксованих характеристик: статевих органів, гормонів та хромосом. Згідно даних американської асоціації інтерсекс осіб, частота народження дітей, чиї статеві органи та хромосоми не відповідають одній біологічній статі становить 1 серед 100 немовлят. Небінарні особи ідентифікують себе із гендером, який відрізняється від призначеної їм статі при народженні [3, 8].

Гендерна ідентичність визначається як усвідомлення своєї приналежності до певної статі (за статево-рольовими очікуваннями), гендеру. Бінарна гендерна система передбачає поділ на два гендери -- чоловік і жінка. Спектральне сприйняття гендеру передбачає виділення проміжних гендерів: гендерквір, агендер, бігендер, гендер-флюїд, гендер-фрі та ін [9].

Загальноприйнятою наразі є думка, що гендерна ідентичність формується до трьох років. На формування гендерної ідентичності впливають рівень гормонів, соціально-культурне середовище, біологічна стать людини [4, 7].

Гендерна експресія -- це спосіб, у який людина виражає свою гендерну ідентичність. Бінарна система передбачає поділ на фемінну (жіночну) та маскулінну (чоловічу) експресію. Між цими двома «полюсами» у спектрі розміщується андрогенна гендерна експресія -- тобто неоднозначна (небінарна), або змішана форма вираження тендерної приналежності. Гендерна ідентичність та гендерна експресія є взаємопов'язаними концепціями, але не є взаємообумовленими [7].

Сексуальна орієнтація визначається як більш-менш постійний емоційний, романтичний, сексуальний чи еротичний (чуттєвий) потяг індивіда до інших індивідів певної статі. З одного боку континууму ми маємо «гетеросексуальну орієнтацію», що означає потяг до людей протилежної статі. З іншого -- «гомосексуальну орієнтацію», тобто потяг до осіб своєї статі (геї чи лесбійки). Посередині спектру знаходиться бісексуальна орієнтація -- потяг до осіб обох статей. Останнім часом виділяють все більше типів сексуальної орієнтації -- асексуальність, грейсексуальність тощо [3, 4, 7].

Ще в середині ХХ століття д-р Альфред Кінсі з'ясував, що більшість людей не є абсолютно гетеро- або гомосексуальними. Натомість А. Кінсі запропонував шкалу із семи типів орієнтації: 1) виняткова гетеросексуальність; 2) переважна гетеросексуалність, лише зрідка практикує гомосексуальні контакти; 3) переважна гетеросексуальність, але гомосексуальні контакти не дуже рідкісні; однаково практикує як гетеросексуальні так і гомосексуальні контакти; 4) переважна гомосексуальність, але гетеросексуальні контакти не дуже рідкісні; 5) переважна гомосексуальність, лише зрідка практикує гетеросексуальні контакти; 6) виняткова гомосексуальність; 7) асексуальність [7].

Чотири компоненти тендерної ідентичності взаємопов'язані, впливають один на одного, однак не обумовлюють й не визначають один одного. Сексуальна орієнтація людини не визначає їх гендерну експресію. Гендерна експресія не обов'язково визначається гендерною ідентичністю. І, що найголовніше, гендерна ідентичність не має прямої кореляції із біологічною статтю. З вищесказаного стає зрозумілим, що коли ми говоримо про формування статевої ідентичності, насправді йдеться про формування чотирьох вище окреслених ідентичностей, які складають спектр СОГІ -- сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності [9].

Якщо дитина народжується із чоловічими репродуктивними органами та геніталіями, її, швидше за все, будуть виховувати як хлопчика, з часом вона ідентифікуватиме себе як чоловіка, й проявлятиметься маскулінно. Така гендерна ідентичність є «цисгендерною» (біологічна стать і гендерна ідентичність тотожні), і вона надає багато привілеїв [3].

Чому ми так детально зупинилися на компонентах ідентичності? Згідно психосоціальної теорії Barbar Nemann формування статевої ідентичності відбувається у кілька етапів, а саме: 1) розуміння поняття гендеру; 2) вивчення гендерних очікувань і стереотипів; 3) ідентифікація батьками; 4) засвоєння гендерних привілеїв [5].

Ми можемо виділити ряд специфічних бар'єрів, характерних для дітей з порушеннями розвитку, на кожному із названих етапів:

- особливості формування гендерної ідентичності та експресії зумовлені труднощами засвоєння поведінкових норм та очікувань соціально-культурного середовища;

- діти з сенсорними порушеннями обмежені у джерелах інформації про загальноприйняті у суспільстві форми гендерної експресії, гендерні очікування та стереотипи (зовнішність, одяг, лексичне оформлення мовлення, рольові очікування тощо);

- брак або обмеженість інформації про різні форми людських стосунків і характерні для них прояви близькості, в тому числі фізичної: приятельські стосунки, дружбу, інтимні стосунки, сімейні стосунки тощо.

- уявлення про СОГІ формується через призму уявлень батьків та інших осіб, які займаються вихованням, освітою й соціальною реабілітацією дітей;

- нерідко батьки/фахівці, розмовляючи з дітьми про СОГІ, за замовчуванням роблять припущення про цисгендерність (це термін, що позначає людей, чия гендерна ідентичність збігається з біологічною статтю) і гетеросексуальність дитини з інвалідністю [2, 8, 11].

Проведені К. О. Глушенко опитування батьків дітей з порушеннями психофізичного розвитку (діти з комплексними порушеннями, розумовою відсталістю, порушеннями мовлення та зору) та дітей, що мають нормотиповий розвиток, дозволили дійти таких загальних висновків:

- батьки дітей з ООП більш схильні застосовувати слова-евфемізми для найменування геніталій дітей, навіть у порівнянні зі спілкуванням зі здоровими сиблінгами;

- відчувають дискомфорт і невпевненість при необхідності говорити з дитиною про настання менструацій та полюцій, водночас розуміють, що самостійно здобути цю інформацію дитина не зможе;

- мають сумніви щодо необхідності ознайомлення своєї дитини з анатомією і фізіологією осіб іншої (протилежної) статі;

- не уявлять можливість активного статевого життя для своєї дитини із глибокими порушеннями розвитку;

- у переважній більшості не замислювалися про необхідність піднімати питання тендерної ідентичності, тендерної експресії та статевої орієнтації [2].

Водночас, за статистикою ВООЗ, діти та молодь з ментальною та фізичною інвалідністю втричі частіше стають жертвами сексуального насильства, на відміну від своїх однолітків з нормальним розвитком, бо не можуть себе захистити, не розуміють, що з ними відбувається. Крім того, самі особи з інвалідністю можуть вдаватися до дій сексуального характеру за неналежних обставин (наприклад, в обстановці, яка не є приватною) через брак відповідних знань [11].

Найбільше занепокоєння у батьків і вчителів викликають прояви дитячої та юнацької мастурбації. Важливо пам'ятати, що вона є способом пізнання власного тіла, людської сексуальності. Можливо, для людини з комплексними порушеннями розвитку -- єдиним доступним способом [4].

Мастурбація також може бути одним зі способів сенсорної стимуляції, дієвим засобом подолання тривоги, зниження стресу й зняття напруги. Тому адресувати слід, в першу чергу, стрес-фактори у житті дитини/підлітка, пояснювати різницю, між особистим простором, інтимною поведінкою і поведінкою на загал, формувати прийнятні й неприйнятні способи поведінки у загальних місцях, вчити усамітнюватися а не «боротися» з самою мастурбацією [5, 6].

Висновки. У різних колах потрібно постійно говорити про те, чому статеве виховання і сексуальна освіта -- це благо не тільки для дітей, але й для суспільства в цілому. Це не примха, а нагальна необхідність, надійний шлях розвитку психічно здорової нації. Перспективи подальших досліджень полягають у більш глибокому вивченні особливостей психосексуального розвитку дітей з порушеннями за нозологіями, висвітлення результатів яких планується у наступних наукових публікаціях.

Література

1. Анопрієнко О. В. Формування психосексуального розвитку дитини з порушенням статевого диференціювання / О. В. Анопрієнко // Український журнал дитячої ендокринології, 2016. - № 2. - С.71-74.

2. Глушенко К. О. Статеве виховання дітей з порушеннями психофізичного розвитку. / Катерина Глушенко // Корекційна педагогіка. Вісник української асоціації корекційних педагогів : науково-практичний журнал, 2017, № 1. - С. 10-14.

3. Доморацкий В.А. Медицинская сексология и психотерапия сексуальных растройств. М.: Академический Проект. Культура, 2009. - 470 с.

4. Каган В.Е. Воспитателю о сексологии / В.Е. Каган. Москва : Педагогика, 1991. - 256 с.

5. Кашпур Ю. М. Проблема психосексуального розвитку особистості під час її входження до соціального простору. Психологічні перспективи. Випуск 19, 2012. - С. 120-131.

6. Кашпур Ю. М. Особливості психосексуального розвитку особистості в підлітково-юнацькому віці / Науковий часопис імені М. П. Драгоманова. Серія №12 Психологічні науки: Зб. Наукових праць. К. : НПУ імені М.П.Драгоманова, 2006. №10 (34). С. 130-135.

7. Кришталь В. В., Григорян С. Р. Сексология. Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 879 с.

8. Найдьонова Г. О. Психосексуальний розвиток дітей з психофізичними особливостями / Г. О. Найдьонова, Т. О. Пахолок // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 19 : Корекційна педагогіка та спеціальна психологія : зб. наук. праць. Київ : Вид-во нПу імені М. П. Драгоманова, 2015. Вип. 29. - С. 207-213.

9. Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність: питання та відповіді: Інформаційно-освітнє видання. - К.:ГО «Інсайт», 2014. - 26 с.

10. Ярмоленко Юлія. Про сексуальне виховання дітей та підлітків. Інтерв'ю. URL : http://archive.chvtomo.com/interview/vuliva-varmolenko-pro-seksualne-vixovannva-ditei-ta-pidlitkiv

11. Ярмоленко Юлія. Статеве виховання для дітей з ООП. URL : https://vseosvita.ua/news/stateve-vvkhovannia-dlia-ditei-z-oop-5192.html

Размещено на Allbest.ru