Інтернаціоналізація вищої освіти: особливості розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

Лариса Дудікова, доктор педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри іноземних мов з курсом латинської мови та медичної термінології Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова

Аліна Марлова, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних мов з курсом латинської мови та медичної термінології Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова

У статті на основі аналізу зарубіжних джерел уточнено визначення поняття інтернаціоналізації вищої освіти та описано основні етапи її розвитку. Встановлено, що незважаючи на те, що термін “інтернаціоналізація вищої освіти” використовується лише з початку 1980-х років, окремі компоненти цього явища з'явилися понад 500років тому. Визначено, що розвиток інтернаціоналізації нерозривно пов'язаний із розвитком суспільства, особливо з такими сферами, як політика, економіка, культура і освіта. Протягом останніх 25 років інтернаціоналізація вищої освіти переросла із малозначного феномену у ключовий фактор, який сприяє покращенню якості освіти.

Ключові слова: інтернаціоналізація вищої освіти; міжнародна освіта; мобільність; іноземні студенти; якість освіти.

Постановка проблеми

Розвиток комунікаційних технологій і перехід до міжнародної економічної, соціальної і інформаційного суспільства призвели до культурної інтеграції та інформаційно-розмивання національних кордонів у вищій освіті та поставили нові задачі перед державою і закладами вищої освіти. Підготовка фахівців, навички і компетентності яких відповідають світовим вимогам, стала визначати якість освіти, рейтинг університету і міжнародну конкурентоспроможність країни. Значущість інтернаціоналізації для системи вищої освіти і потреб суспільства актуалізує вивчення сутності інтернаціоналізації вищої освіти та її характеристик.

Аналіз основних досліджень і публікацій

У вітчизняній науці різні аспекти інтернаціоналізації' вищої освіти розглядали В. Андрущенко, С. Вербицька, М. Дебич, О. Чабала, А. Сбруєва, І. Сікорська, О. Козієвська, О. Нітенко, Л. Горбунова, В. Зінченко, Ж. Таланова та ін. В зарубіжній літературі проблему інтернаціоналізації та її характеристик досліджували Ф. Альтбах, У Брандербург, Е. Джонс, М. ван дер Венде, Г де Віт, Дж. Гудзік, Е. Джонс, Б. Ліск, Дж. Найт, П. Скот та ін.

Однак, інтернаціоналізація вищої системи є явищем, яке постійно оновлюється, тому деякі її аспекти потребують вивчення у динаміці.

Метою статті є на основі аналізу зарубіжних джерел з проблем інтернаціоналізації вищої освіти уточнити визначення поняття інтернаціоналізації вищої освіти і описати основні етапи її розвитку.

Виклад основного матеріалу дослідження

Термін “інтернаціоналізація” використовується протягом багатьох років у політології і міжнародних відносинах, у галузі освіти він почав застосовуватися з початку 1980-х років. Впродовж часу досліджень феномену інтернаціоналізації змінювався і доповнювався його зміст. У 1980-х роках інтернаціоналізація сприймалася фрагментарно - як проникнення елементів міжнародної освіти в навчальні програми та академічна мобільність - і для характеристики міжнародного виміру освіти часто вживалися терміни “міжнародна освіта”, “міжнародне співробітництво”, які і насьогодні збереглися у вжитку. У 1990-х роках інтернаціоналізацію почали визначати на інституційному рівні - як інтернаціоналізацію окремих університетів, здатних забезпечувати своїм випускникам якість освіти міжнародного рівня - і використовували терміни “інтернаціоналізація”, “навчання за кордоном”, “міжнародні студенти”. З початку ХХІ ст. інтернаціоналізація вищої освіти трактується на міжнародному рівні - як явище, яке набуло глобальних розмірів і завдяки якому задовільняються потреби сучасного суспільства. У наукових наробках для пояснення нових понять з'являються терміни “глобалізація”, “освіта без кордонів”, “міжкордонна освіта”, “віртуальна освіта”. У першому десятилітті ХХІ ст. увага головним чином концентрувалася на дослідженні різних видів академічної мобільності, залученні в освітній процес інформаційно-комунікаційних технологій, проникненні ринкових відносин у систему освіти. Впродовж останніх років інтенсивно досліджуються зміни у вищій освіті, пов'язані з глобалізацією та трансформацією суспільства, - міжнародні академічні мережі та партнерства, диверсіфікація і комодифікація освіти, глобалізація й інтернаціоналізація. На даному етапі часто використовуються терміни, які підкреслюють глобальність змін у вищій освіті: “транснаціональна освіта”, “освіта без кордонів”, “транскордонна освіта”, “транснаціоналізація”, “регіоналізація”.

Поняття інтернаціоналізації вищої освіти є складним неоднозначним явищем, яке оновлюється і еволюцінує. Науковці постійно доповнюють і розширюють його вивченням основних аспектів, таких як академічна мобільність студентів, викладачів і науковців; передача знань і освітнього та наукового потенціалу; розвиток співробітництва в галузі вищої освіти; менеджмент освіти та ін. На даному етапі інтернаціоналізації' інтенсивно досліджуються віртуальна мобільність, міжнародне он-лайн навчання, комерціалізація освітніх послуг, взаємозв'язки між інтернаціоналізацією й глобалізацією.

В наукових дослідженнях інтернаціоналізації вона розглядається у поєднанні з такими означеннями як “комплексна” (comprehensive), “спірна” (borderline), “проблемна” (topical), “багатогранна” (multifaceted), багатовимірна (multidimensional), “мінлива” (varied), що підкреслює той факт, що інтернаціоналізація є складним, неоднозначним, актуальним явищем, яке має багато сторін і вимірів та зазнає змін під дією різнобічних внутрішніх і зовнішніх чинників.

Найбільш поширеним визначенням інтернаціоналізації вищої освіти є формулювання Дж. Найт. Надаючи велике значення відповідності визначення сутності феномену та універсальному застосуванню його на всіх рівнях у різних країнах у різноманітних контекстах і обгрунтовуючи кожне використане у ньому поняття, Дж. Найтизначає інтернаціоналізацію вищої освіти на національному, секторальному та інституційному рівнях як процес інтеграції міжнародного, міжкультурного або глобального вимірів у мету, функції і надання вищої освіти [5, 2], розширивши і поглибивши своє попереднє визначення, де інтернаціоналізація трактувалася як процес інтеграції міжнародного і міжкультурного вимірів у викладання, дослідження і функції надання освітніх послуг закладом [5, 3].

Г. де Віт доповнює визначення Дж. Найт [5, 2] і в редагованому робочому варіанті формулювання розглядає інтернаціоналізацію як цілеспрямований процес інтеграції міжнародного, міжкультурного або глобального вимірів у мету, функції і надання вищої освіти для покращення якості освіти і досліджень для всіх студентів і співробітників та значущого внеску в розвиток суспільства [2, 29].

Визначення Дж. Найт у редакції Г. де Віта є універсальним і може застосовуватися до різних країн, культур і освітніх систем та використовуватися у різних контекстах і аспектах освіти і водночас воно є чітким і конкретним та відображає суть явища, передаючи його основні риси.

Виходячи з важливості всіх вжитих у визначенні понять ми б хотіли проаналізувати їх значення. Отже, головним посилом цього формулювання є необхідність свідомого і планованого впровадження і підтримки інтернаціоналізації (цілеспрямований процес) з боку університету і держави, яка є неперервним і тривалим явищем (процес), з тим щоб воно проникло і укорінилося в методиці й освітніх програмах (інтеграція). Три ознаки інтеграції - міжнародний, міжкультурний і глобальний виміри - демонструють багатовимірність і обсяг інтернаціоналізації, де міжнародний і міжкультурний виміри, які характеризують зв'язки між і серед країнами й культурами, переплітаються і проникають у зміст освіти, а глобальний вимір демонструє глибину і всесвітний масштаб процесу. Поняття мети, функцій і надання вищої освіти взаємопов'язані і доповнюють одне одного. Мета, як головна роль вищої освіти, та функції, як першочергові завдання, характеризують національну систему вищої освіти або певний заклад. Поняття надання освітніх послуг має більш конкретне значення і стосується пропозиції навчальних курсів і освітніх програм як у своїй країні, так і за кордоном. Головна мета інтернаціоналізації проектується на дві основні діяльності університету - освіту і науку - та глобальну мету людства - сприяння поступу суспільства на шляху до прогресу і взаємопорозуміння.

Інтернаціоналізація не є новим явищем в освіті. Завдяки універсальному характеру знань і науки зміст університетської освіти завжди мав міжнародну складову. Ще в часи Середньовіччя, а пізніше і Відродження студенти і науковці мандрували Європою від одного університету до іншого, набуваючи нових знань і пошируючи досвід, якого набули. Під час таких мандрівок Еразм Ротердамський, теолог і філософ епохи пізнього Відродження, помітив значущість однієї із складових інтернаціоналізації - академічної мобільності - і оцінив можливості, які вона відкриває перед освітою. Присвоєння його імені головній програмі ЄС з мобільності - “Еразмус” - підкреслює важливість його спостережень і знаменує початок зародження інтернаціоналізації освіти. Цікавим є порівняння середньовічних університів із сучасними закладами на предмет мови спілкування в освіті й науці. На даний момент англійська мова беззаперечно стала єдиною мовою академічного спілкування у всьому світі так само, так само як колись латина у середньовічних університетах Європи.

Протягом XVIII - XIX ст. університети заборонили вільне пересування студентів і науковців та спрямували свої зусилля на посилення національної складової і в науковій комунікації використовували лише державні мови. Серед освічених верств населення міжнаціональною мовою спілкування стає французька, яка є мовою посякденного вжитку, але не використовується як засіб комунікації в освіті й науці на міжнародному рівні подібно до латинської мови у часи Середньовіччя.

У XX ст., особливо після Першої Світової війні інтернаціоналізація освіти стрімко розвивається - за ініціативи міжнародних організацій в 1919 р. в Сполучених Штатах було створено Інститут Міжнародної Освіти (Institute of International Education) і в 1934 р. в Сполученому Королівстві було засновано Британську Раду (British Council), першопочатковою метою яких була підтримка миру і взаємопорозуміння. Після Другої Світової Війни розвиток інтернаціоналізації освіти набирає нових обертів, головним чином у США (Програма Фулбрайта), оскільки Європа дуже виснажена і зруйнована після двох світових воєн. Холодна війна стала головною причиною для наступного поштовху до розвитку інтернаціоналізації вищої освіти, причому серед її рушійних сил домінували національна безпека і зовнішня політика, офіційні представники яких сприяли розповсюдженню програм з вивчення іноземної мови і регіонознавства та забезпечували їх технічну підтримку та розвиток в країнах Європи, що розвиваються, та інших регіонах [2, 42].

Впродовж 1950 - 1970-х років освітній політиці не приділялося особливої уваги, але посилення Європейського співтовариства і поява Японії як міжнародного економічного центру кинуло виклик США не тільки на політичній і економічній аренах, але й у дослідженнях і викладанні. З цього часу розвиток інтернаціоналізації вищої освіти переходить на нову сходинку - від фрагментарних і випадкових проявів до організованої діяльності, проектів, програм, які мають політичні обгрунтування і спрямовуються державними урядами. У цей період інтернаціоналізація виступає як процес і стратегія. До цих пір поняття інтернаціоналізації вищої освіти не диференційювалася і звичайно використовувся термін “міжнародна освіта”. Європейські программи для досліджень і навчання, особливо програма “Еразмус” наприкінці 1980-х років, виступили рушійною силою для більш стратегічно виваженого підходу до інтернаціоналізації у вищій освіті, подібно до програми Фулбрайта у Сполучених Штатах після Другої Світової Війни. На початку їх заснування, до договору в Маастріхті у 1992 р. програми “Еразмус+” мали на меті не освітні функції, а радше конкуренцію з США і Японією та розвиток єропейских громадянських позицій. Хоча ці мотиви залишаються ключовими, діяльність цих програм завжди будувалася на співробітництві через обмін студентів і викладачів, розвитку спільних освітніх програм і спільних дослідницьких проектів. Ці програми були безкоштовні для учасників за виключенням Австралії та Великобританії в Європі, де у 1980 р. було впроваджено оплату повної вартості навчання іноземними студентами [2, 42 - 43].

З другої половини 1990-х років відбулося поступове зміщення наголосу з політичних до економічних обгрунтувань інтернаціоналізації. Набір іноземних студентів, підготовка випускників до глобального ринку праці, глобальне залучення талановитих людей для розбудови економіки знань, транскордонна передача освіти і розвиток потенціалу стали головними напрямами розвитку інтернаціоналізації вищої освіти з початку ХХІ ст. Виникнення національних і глобальних комерційних конгломератів по наданню освітніх послуг; франшизи (franchiseoperations); центри порівняння вмісту освітніх програм, які передаються закладами (articulationprogrammes); філіали університетів (branchcampuses); освітні центри (educationalhubs) і з недавніх пір віртуальне навчання та Масові Відкриті Он-лайн Курси (МВОК) (Massive Online Open Courseware) є шляхами, за допомогою яких цей розвиток відбувається. Разом з тим зберігається увага до звичних проявів інтернаціоналізації - навчання за кордоном, обміну, регіонознавства і набору іноземних студентів. В пошуках більш стратегічних підходів до інтернаціоналізації в Європі була впроваджена Болонська система (1999), яка була спрямована на результати навчання і зосереджена на уніфікації європейських кваліфікацій, та головною метою якої було створення конкурентоспроможного суспільства знань у Європі. Програма “Еразмус” заклала основи Болонського процесу і забезпечила створення засобів та інструментів для її втілення, таких як Європейська Кредитно-Трансферна Система (ЄКТС). Програма “Еразмус” і Болонська система стали не тільки проявом успішного внутрішньо-регіонального співробітництва і мобільності всередені Європи, але й моделями для внутрішньо-регіонального співробітництва і мобільності в інших регіонах. До останнього часу в Європі пріорітетним напрямом інтернаціоналізації вищої освіти залишається мобільність із збільшенням кількості студентів, які виїжджають і в'їжджають для навчання в країни Європейського Союзу. В Сполученому Королівстві й Австралії зберігається наголос на залученні іноземних студентів як джерелі прибутку і більше уваги приділяється короткотривалій мобільності (creditmobility), інтернаціоналізації освітніх програм і результатів навчання. Загалом на даному етапі країни і університети працюють на випередження у розширенні міжнародної діяльності та розвитку зв'язків з іншими регіонами світу. Співробітництво виступає як засіб конкуренції та інтернаціоналізація все частіше розглядається як основна мета діяльності університетів. В цьому зв'язку на даному етапі розвитку університети розробляють більш стратегічні та виважені підходи до інтернацоналізації [2, 43 - 44].

Новою ознакою останніх років у світі стала вимушена міграція, коли внаслідок нестабільної ситуації або військових дій люди змушені шукати прихистку в інших, більш спокійних і економічно розвинутих країнах. Оскільки серед вимушених переселенців є науковці і студенти, які були змушені перервати освіту через незалежні від них обставини, виникло таке явище як вимушена інтернаціоналізація (force dinternationaalization). Виходячи із традиційних визначень інтернаціоналізації вищої освіти Х. Ергін, Г. де Віт і Б. Лиск розглядають вимушену інтернаціоналізацію як обдумані стратегічні дії, що торкаються трьох ключових функцій університету: освітньої, наукової і соціальної. Характерною рисою вимушеної інтернаціоналізації є реакція на невідкладну кризу. Науковці зазначають, що якщо раніше інтернаціоналізацію вищої освіти заклади проводили добровільно, в рамках власної інституційної (інколи державної) політики, то зараз до інтернаціоналізації все частіше примушують обставини [4, 9 - 10].

У зв'язку з політичними змінами на карті світу - політика Трампа, брекзіт, зростання в Європі націоналістичних і антиіммігрантських настроїв - відбулися зміни у вищій освіті та інтернаціоналізації вищої освіти. На думку Ф. Дж. Альтбаха і Г де Віта, так звана ера інтернаціоналізації вищої освіти, яка визначала дії і рішення університетів з 1990 р. до 2015 р., на даному етапі переживає важкі часи, особливо в Європі і Північній Америці. Підвищення бар'єрів для отримання віз, недоброзичливе ставлення до іноземців та інші подібні питання привели до зниження кількості іноземних студентів у Великобританії і США. В Нідерландах, одній з найбільш міжнародно орієнтованих країн в світі, почалися гострі дискусії на всіх рівнях щодо скорочення меж інтернаціоналізації в голандських університетах. В Німеччині, Данії та Італії також йдуть розмови про негативний вплив англійської мови на якість освіти. Китайські студентські організації Австралії та уряд Китаю звинувачуються в тому, що вони намагаються обмежувати критику на адресу Китаю і тим самим порушують академічну свободу. Саме порушення академічної свободи призупинило відкриття філіалу Університету Гронінгена (Нідерланди) та ряді американських закладів в Китаї. Такі події ставлять під сумнів майбутнє транснаціональної освіти і міжнародної студентської мобільності в країнах, де академічна свобода не гарантована. Все частіше в різних країнах Європи обговорюють необхідність підвищення вартості навчання для іноземців, оскільки уряди хочуть використовувати іноземних студентів як джерело субсідіювання національних систем вищої освіти, як це робить Австралія протягом багатьох років. Вартість навчання для іноземців росте паралельно із зростанням дискусій щодо безкоштовної вищої освіти для місцевих студентів. Ф. Дж. Альтбах і Г. де Віт зауважують, що критика стосовно популяризації навчання англійською, нестримного залучення іноземних студентів і розбудова міжнародних філіалів університетів надходить з двох абсолютно різних джерел. З одного боку, є націоналісти, які виступають проти всього міжнародного і проти імміграції. Але що важливіше, є власне академічне співтовариство, яке занепокоєне питаннями якості, академічної свободи, етики [1, 2 - 4].

На думку Г. де Віта і Е. Джонс, відповіддю на посилення ізоляціоністських і націоналістичних рухів, які критично ставляться до всього іноземного і перешкоджають проникненню міжнародних елементів у різні сфери суспільства, в тому числі у вищу освіту, і елітарним характером транскордонної освіти, коли у зв'язку з її високою вартістю 99% світового студентського контингенту залишаються поза її межами, може стати інклюзивна інтернаціоналізація (inclusive internationalization), коли зміст освітніх програм, педагогічних прийомів, методів оцінки якості та результатів навчання набувають інтернаціональних вимірів. Інтернаціоналізація для всіх повинна стати відправним пунктом при розробці стратегій університетів, оскільки тільки вона зможе підготувати студентів до їх майбутнього громадського і професійного життя [3, 16 - 18].

На завершення огляду розвитку інтернаціоналізції ми б хотіли навести дані останнього дослідження Дж. Найт і Г. де Віта, яке підсумовує результати розвитку інтернаціоналізації вищої освіти за останні 25 років. Отже, впродовж останніх років змінилося розуміння інтернаціоналізації і підходи до неї, а також контекст, в якому вона існує. Інтернаціоналізація стала широким, багатошаровим поняттям, яке на даний момент включає в себе різні підстави, підходи і стратегії в умовах різноманітних і перманентно мінливих умов. Науковці відмічають, що у вивченні інтернаціоналізації значний акцент ставиться на міжнародну академічну мобільність (мобільність людей, програм, постачальників освітніх послуг, стратегій, проектів), але мало уваги приділяється інтернаціоналізації аспірантури і науки, включаючи міжнародну дослідницьку співтворчість та інші аспекти міжнародної науки. Дж. Найт і Г. де Віт зауважують, що економічні та політичні засади все частіше стають ключовими факторами інтернаціоналізації вищої освіти на рівні національної політики, тоді як роль академічних і соціально-культурних факторів зростає не так швидко. У підсумку дослідники висловлюють занепокоєння з приводу того, що інтернаціоналізація з процесу, який раніше грунтувався на цінностях співпраці, партнерства, обміну, взаємовигідності й мобілізації сил, перетворився в процес, пов'язаний переважно з такими поняттями, як висока конкуренція, комерціалізація, корисливість і статусність [6, 2 - 4].

Висновки та перспективи подальших досліджень

інтернаціоналізація освіта міжнародний економіка

Розвиток інтернаціоналізації вищої освіти нерозривно пов'язаний з розвитком суспільства, особливо з такими сферами як політика, економіка та ідеологія, а також - культура і освіта. За останні роки інтернаціоналізація перетворилася із засобу у мету вищої освіти та переросла з малозначного феномену у ключовий фактор, який впливає на покращення якості вищої освіти за рахунок введення міжнародного і міжкультурного вимірів у національну освіту в глобальному масштабі. Задумана і підтримувана міжнародними організаціями і академічними товариствами як засіб рівного доступу до міжнародної освіти інтернаціоналізація під дією політико-економічних факторів набула комерціалізованого та елітного характеру. Сьогоденні реалії життя змушують науковців шукати нові форми і методи впровадження інтернаціоналізації, щоб надати можливість всім студентам долучитися до надбань міжнародної освіти і отримати професійні та особистісні компетенції необхідні для життя і працевлаштування в сучасному суспільстві.

Література

1. Altbach Ph., de Wit H. Are We Facing a Fundamental Challengeto Higher EducationInte rnationalization? Ph. Altbach, H. deWit // International Higher Education. No 93. Boston: Boston College Center for International Higher Education, 2018. pp. 2-4.

2. DeWit H., Hunter F., Howard L., Egron-Polak E. Internationalisation of Higher Education. Brussels, European Parliament, 2015. 319 p.

3. De Wit H., Jones E. Inclusive Internationalization: Improving Access and Equity. International Higher Education. No 94. Boston: Boston College Centerfor International HigherEducation, 2018. pp. 16-18.

4. Ergin H., de Wit H., Leask B. Forced Internationalization of Higher Education: An Emerging Phenomenon. International Higher Education. No 97. Boston: Boston College Centerfor International Higher Education, 2019. pp. 9-10.

5. Knight J. Updating the Definitionof Internationalization. International Higher Education. No 33. Boston: Boston College Centerfor International Higher Education, 2003. pp. 2-3.

6. Knight J., deWit H. Internationalization of Higher Education: Pastand Future. International Higher Education. No 95. Boston: Boston College Centerfor International Higher Education, 2018. pp.2-4.

Размещено на Allbest.ru