Анекдот як навчальний текст на початковому етапі вивчення УМІ

Линчак Інна

У статті обґрунтовується методична доцільність використання анекдотичних текстів у практиці викладання УМІ початківцям. Автор аналізує типологію анекдотів з позиції методики навчання української мови як іноземної; визначає завдання залучення анекдотичних текстів на початковому рівні вивчення української мови інокомунікантами; окреслює прийоми та способи використання анекдотів як лінгводидактичної одиниці на заняттях УМІ.

Ключові слова: українська мова як іноземна; початковий етап; анекдот; навчальний текст; лінгводидактика

И. ЛЫНЧАК

АНЕКДОТ КАК УЧЕБНЫЙ ТЕКСТ НА НАЧАЛЬНОМ ЭТАПЕ ИЗУЧЕНИЯ УКИ

В статье обосновывается методическая целесообразность использования анекдотических текстов в практике преподавания УКИ для начинающих. Автор анализирует типологию анекдотов с позиции методики обучения украинскому языку как иностранному; определяет задачи привлечения анекдотических текстов на начальном уровне изучения украинского языка иностранными слушателями; указывает приемы и способы использования анекдотов как лингводидактической единицы на занятиях УКИ.

Ключевые слова: украинский язык как иностранный; начальный этап; анекдот; учебный текст; лингводидактика І. LYNCHAK

A JOKE AS A TRAINING TEXT AT THE ENTRY LEVEL OF LEARNING UKRAINIAN AS A FOREIGN LANGUAGE

The article contains substantiation of the methodical expediency of using joke texts in the practice of teaching Ukrainian as a foreign language to beginners. The author analyzes the typology of jokes from the point of view of the methodology of teaching Ukrainian as a foreign language; defines the tasks of attracting joke texts at the entry level of learning Ukrainian by foreigners; outlines the techniques and methods of using jokes as a linguodidactic unit in Ukrainian classes.

Key words: Ukrainian as a foreign language, entry level, joke, training text, linguodidactics.

І. LYNCHAK

JOKE AS TRAINING TEXT AT ENTRY LEVEL OF LEARNING UKRAINIAN AS FOREIGN LANGUAGE A modern joke as an additional effective means of teaching Ukrainian to foreign audience serves as the object of this scientific study.

The entry level of learning a language is extremely important because it is the fundamental level for perception of a language as a system; while speaking, listening, reading, writing and communication skills are formed and a potential vocabulary is developed. Aiming to teach foreigners more quickly to meet their basic communicative needs in everyday communication situations, work is ongoing actively to develop a dialogic speech.

With help of such genre features of joke as brevity, comicality, orientation to live common colloquial language, thematic richness, stereotype of content and form, reproducibility, variability, we are allowed to claim that the use of comic text for didactic purpose is appropriate in Ukrainian classes.

Analyzing the typology of the joke genre from the perspective of the methodology of teaching Ukrainian as a foreign language and referring to the scientific researches of the Russian researcher L.B. Torochyk, we consider that at the entry level it is expedient to use a modern joke as a training text, which is the most adapted for foreigner understanding and which is marked by social and household issue, situational character, dialogical form with a classic three-member structure: beginning, characters' remarks and unexpected denouement. Moreover, a joke for beginners should be accessible (both in linguistic and content terms), simple (in plot and form), cognitive (corresponds to a topic of a lesson lexically or grammatically), interesting, natural.

The methodology of working with a humorous minitext consists of several stages: 1. Reading; 2. Commenting (both linguistic and linguistic-cultural); 3. Doing tasks (as a rule, they are usually related to staging, that brings the learning process closer to natural communication, or working with a text).

Therefore, the use of jokes at the entry level of learning Ukrainian as a foreign language is an effective additional means of illustration, explanation and learning grammatical material, is a means of enriching a vocabulary, development of expressive speech, and a source of local information.

Of an author, and is therefore verbalized through the set of notional elements of a literary text, providing a distinct characteristic of the author's individual style in the context of translation. To describe a language anomaly involves describing different linguistic units which shape its domain through deviational patterns, connotations and cultural representations. As a complex language phenomenon, a language anomaly is represented in text as attribution of a linguistic sign to a fragment of author's reality, and expression, both linguistic and non-linguistic, directly or indirectly connected to the text. Language anomaly is also viewed as a cultural significance that is aesthetic or spiritual value of the text.

For the purpose of the second paragraph article, the language anomaly is viewed as author-individual phenomenon, which has different positions in target reader's cultural system, thus causing difficulties of translation of their functions and meanings in the source text into target text. The suggested exploration concentrates on the multiplicity of the work's translations as an agent of variable reproduction of the main types of the language anomalies of the source text. The translation is demonstrated on the basis of morphological level of Mark Twain's novels. It includes the analysis of the language anomaly, its functions in the text and the strategies of reproducing its conceptual sense in the translations.

According to the results of the research adequate reproduction of language anomaly in Ukrainian translations is predetermined by a number of factors, both objective and subjective, that make up translation challenges in the process of rendering the selected language peculiarities into Ukrainian.

Вступ

Лінгводидактичний потенціал тих чи інших жанрів фольклору у практиці викладання і навчання української мови як іноземної неодноразово ставав об'єктом вивчення методистів. Так, науковому осмисленню підлягали прислів'я та приказки (А. Стадній, М. Мошноріз, М. Шевченко, О. Самусенко, О. Коньок, А. Шевцова), народні казки Линчак І., 2019 (О. Антонів, І. Фецко, М. Єлісова, І. М'ягкота, С. Яремчук), легенди (Г Швець), думи (М. Набок), пісні (О. Антонів, В. Бадер). У розвідках, присвячених дослідженню методики формування правильної звуковимови у студентів-іноземців, спорадично згадувався жанр скоромовки і техніка роботи з його текстами (І. Муляр).

Обґрунтовуючи доцільність використання фольклорного матеріалу на заняттях української мови в аудиторії інокомунікантів, дослідники наголошують насамперед на провідній функції таких текстів -- формуванні лінгвокраїнознавчої компетенції іноземних слухачів, набутті соціокультурних знань. Поруч із тим, автори розглядають їх як засіб, що урізноманітнює форми роботи зі студентами, активізує їхній пізнавальний інтерес, підсилює мотивацію до вивчення мови, збагачує лексичний запас і розвиває уміння та навички усіх видів мовленнєвої діяльності.

1. Аналіз актуальних досліджень

Жанр анекдоту -- постфольклорний феномен і масовий продукт сучасної міської культури -- також заслужив на пильну увагу українських лінгводидактів. Вивченням сучасного анекдоту як навчального тексту у репертуарному масиві курсу УМІ прицільно займалися Г. Швець, М. Шевченко, дотично -- С. Дворянчикова та Е. Салахатдінова.

Так, у своїй розвідці Г. Швець порушує питання термінологічної невизначеності щодо дефініції досліджуваного фольклорного явища й проводить кореляцію понять «анекдот» і «жарт»; аналізує частотність використання гумористичних текстів малої форми у сучасній навчально-методичній літературі з УМІ; визначає критерії залучення жартів як навчального текстового матеріалу -- тематичний і граматичний -- й детально зупиняється на вимогах до відбору анекдотів відповідно до потреб і запитів чужомовного студентського середовища (Швець, 2016).

Мирослава Шевченко, досліджуючи місце анекдоту у формуванні комунікативної компетенції іноземних слухачів, у своїх студіях основну увагу приділяє національно-культурній специфіці комічних текстів-мініатюр, принципам відбору матеріалу, особливостям його подачі на різних рівнях володіння українською мовою (Шевченко, 2016).

У статті С. Дворянчикової та Е. Салахатдінової лінгводидактичний потенціал анекдотичного тексту розглядається у контексті дослідження здатності іноземних студентів розуміти сутність «чужого» гумору в цілому, усвідомлювати комічне через засоби мови, яку вони вивчають. Шляхом проведення багаторічного експерименту автори доходять висновку, що використання жартів задля викладання української/російської мов як іноземних позитивно впливає на формування соціокультурної компетентності та загальний рівень академічної успішності студентів-інокомунікантів із дисципліни (Дворянчикова, Салахатдінова, 2017).

Зважаючи на велику популярність залучення гумористичних текстів до процесу вивчення іноземних мов загалом (напр., серії книжок за методом Іллі Франка -- «Англійська жартома», «Німецька жартома» та ін.; навчальні посібники, побудовані суцільно (Гачечиладзе, Пассек, 1964; Левина, Васильева, 1996; Ильина, Завьялова, 2001) або почасти (Миллер, Политова, Рыбакова, 2006; Хавронина, Харламова, 2007) на анекдотах) і недостатній рівень розробки згаданої проблеми в українській теорії навчання мови, актуальність нашого дослідження видається обґрунтованою.

Мета пропонованої роботи -- дослідження доцільності використання анекдотів як навчальних текстів на початковому етапі опанування української мови як іноземної. Відповідно до мети передбачається вирішення таких завдань: 1) уточнити дефініцію поняття «анекдот» та проаналізувати типологію текстів цього жанру з позиції методики навчання української мови як іноземної; 2) визначити завдання залучення анекдотичних текстів на початковому рівні вивчення української мови інокомунікантами; 3) окреслити прийоми та способи використання анекдотів як лінгводидактичної одиниці на заняттях УМІ.

Об'єктом дослідження є сучасний анекдот як додатковий ефективний засіб навчання української мови в іншомовній аудиторії.

2. Виклад основного матеріалу

Попри багатоаспектність явища «анекдот» (з погляду фольклористів, лінгвістів, психологів, культурологів) і численні його дефініції у монографіях та словникових статтях, під цим терміном насамперед розуміють жанр фольклору, що являє собою «усне одноепізодне оповідання (про незвичайну подію, ситуацію, рису характеру людини чи її вчинок тощо), яке обов'язково завершується пуантом» (Кімакович, 2017).

Існує багато різноманітних класифікацій анекдотів. За формою їх поділяють на усні і писемні (опубліковані); монологічні й діалогічні; за тематикою виокремлюють анекдоти «соціальні», «професійні», «сімейні», «політичні», «етнічні» та ін.; з погляду створення комічного ефекту -- лінгвістичні й референціальні (ситуаційні); за джерелом походження -- традиційні й новітні анекдоти тощо.

Такі жанрові особливості анекдоту, як стислість, комізм, орієнтація на живе побутове розмовне мовлення, тематичне багатство, стереотипність змісту й форми, відтворюваність, варіативність дозволяють стверджувати про можливість використання анекдоту в якості додаткового навчального матеріалу на заняттях УМІ. Однак, перш ніж застосовувати текст як навчальний, викладачеві варто визначити його дидактичний потенціал, тобто весь комплекс закладених (прихованих) можливостей для навчання мови і впливу на особистість студентів з урахуванням обсягу їх фонових знань з мовної підготовки та етнокультури країни перебування.

Як зазначає Мирослава Шевченко, успішна робота з текстом на занятті української мови як іноземної насамперед залежить від адекватності обраного для вивчення матеріалу. Так, дослідниця пропонує наступний алгоритм відбору анекдотів як навчального матеріалу для роботи з інофонами: 1) відповідність рівню володіння мовою (лексичний мінімум, граматична наповненість, співвіднесення з фонетичними й інтонаційними засобами мови, презентованість основних словотворчих, морфологічних і синтаксичних одиниць); 2) відповідність комунікативній темі (темі й ситуації спілкування), що вивчається, і граматичному матеріалу (морфологічні особливості, синтаксичні конструкції та ін.); 3) дозованість пропонованого матеріалу; 4) використання таких текстів для опанування певних навичок й умінь під час навчального процесу; 5) пояснення екстралінгвістичного наповнення; 6) можливість виведення у мовлення (монологічне висловлювання, створення діалогів, рольові ігри тощо); 7) дотримання принципу поступовості -- від простого до складного, від типового, часто вживаного, до ситуативно обмеженого у вживанні (Шевченко, 2016, с. 6).

На початковому етапі вивчення мови, що триває впродовж усього першого курсу і є надзвичайно важливим, оскільки саме на цьому рівні закладається сприйняття мови як системи, формуються навички говоріння, аудіювання, читання та письма, комунікативні вміння, напрацьовується потенційний словник, на нашу думку, вже можна ефективно використовувати жанр анекдоту з дидактичною метою.

Насамперед окреслимо типологію анекдотичних текстів з позиції методики навчання української мови як іноземної.

Посилаючись у своїх міркуваннях на наукові напрацювання російської дослідниці Л.Б. Тьорьочик (Тёрёчик, 2011), вважаємо за доцільне на початковому рівні вивчення УМІ використовувати сучасний максимально адаптований для розуміння інокомунікантами анекдот соціальної-побутової проблематики, ситуаційного характеру, діалогічної форми з класичною тричленною структурою: зав'язка, репліки персонажів і неочікувана розв'язка-пуант.

По-перше, саме анекдоти соціально-побутової тематики є спільними для представників різних народів: пародійному висміюванню піддаються ті самі аспекти життя, об'єктами для сміху стають сім'я, робота, друзі, здоров'я, взаємини з коханими, начальством тощо. Кожний із нас, незалежно від країни проживання, практично щодня взаємодіє з іншими представниками соціуму в тій чи іншій ролі -- покупця, пасажира, клієнта, туриста, пацієнта, батька, матері, дитини та ін. Кожна така роль за цього окреслює норми мовленнєвої поведінки у відповідній ситуації і зазвичай пов'язана з уживанням стійких у певному мовному колективі мовленнєвих кліше: «Дайте мені, будь ласка...», «Не підкажете, як пройти...?», «На що скаржитеся?...» тощо.

Необхідність засвоєння й відпрацювання цього лексико-граматичного матеріалу на початковому етапі вивчення мови шляхом занурення в типові стереотипні ситуації спілкування в комічних текстах дозволяють визнати таку тематичну групу анекдотів зручним контекстом для тренування згаданого матеріалу.

По-друге, з навчальною метою доцільно вибирати анекдоти референціальні (ситуаційні), що не вимагають для розуміння високого рівня володіння мовою. Оскільки в лінгвістичних анекдотах комізм вибудовуються шляхом мовних ігор (на фонетичному, лексичному, словотвірному, граматичному рівнях), для студентів-початківців вказана категорія текстів, як і інших -- більш складних для осмислення, є неефективною.

По-третє, серед різноманітних за структурою типів анекдотів (анекдоти-наративи (монологічні й діалогічні), анекдоти-загадки, анекдоти-афоризми, анекдоти-риторичні запитання та ін.) саме діалогічна форма комічного тексту з класичною тричленною структурою «зав'язка -- репліки персонажів -- неочікувана розв'язка-пуант» видається нам найбільш прийнятною при залученні анекдотів до навчання української мови як іноземної на початковому рівні.

Як зазначають українські лінгводидакти (Л. Солодар, Г. Швець, І. Судук), відпрацювання діалогічних умінь є одним із найбільш важливих аспектів у навчанні усному мовленню іноземною мовою. Двосторонній характер діалогу передбачає комбіноване тренування говоріння та слухання, відпрацювання миттєвої реакції на репліку співрозмовника, знання прийомів і засобів стимулювання мови (Судук, 2015, с. 34). Оскільки саме на початковому етапі важливо проводити активну роботу над розвитком діалогічного мовлення студентів-іноземців, щоб швидше навчити їх задовольняти елементарні комунікативні потреби в ситуаціях щоденного спілкування, анекдот-діалог є доречним текстом у масиві «тренувальних вправ для вироблення вмінь ставити запитання й давати відповіді на них, слухати й продукувати діалогічне висловлювання, працювати над мовними штампами, характерними для діалогічного мовлення» (Швець, 2008, с. 310).

Окрім того, діалог сприяє розвитку інтерактивних стосунків між студентами в процесі інсценування анекдотів, а, як відомо, сюжетно-рольові ігри є одним із кращих методів організації навчального процесу.

Отже, виходячи з вищезазначеного, анекдот як навчальний текст для початківців має бути доступним (як в мовному, так і в змістовому плані), простим (за сюжетом і формою), пізнавальним (відповідати темі заняття), цікавим, природнім.

Починаючи з другого-третього місяця навчання, коли студенти мають певний лексичний запас і вивчили перші граматичні конструкції і моделі, а далі упродовж усього початкового й базового рівня (А1-А2), анекдотами доречно увиразнювати певну комунікативну тему (про родину, відпочинок, погоду, навчання, покупки та ін.), супроводжувати пройдений граматичний матеріал, вправлятися в діалогічному мовленні.

Так, наприклад, однією з перших граматичних тем у курсі УМІ для початківців є дієвідмінювання слів «розмовляти», «вивчати», «знати» і вживання конструкцій «розмовляти (як?) -- по-українськи, по-англійськи іт.ін./знати (яку мову?) -- українську, англійську та ін.». До заняття, на нашу думку, цілком доцільно додати такий текст:

Маленький Сергійко каже:

-- Я розмовляю по-українськи, по-російськи, по-французьки і по-англійськи.

-- Як по-французьки «До побачення»?

-- Ауффідерзейн.

-- Але це по-німецьки!

-- О, значить, я й німецьку мову знаю.

Комунікативна тема «У лікаря» може супроводжуватися як дуже простими мініанекдотами, так і більш розлогими діалогами:

-- Лікарю, я буду жити?

-- А гроші у вас є?

Лікар каже пацієнту:

-- Вам не можна пити алкоголь, курити, кохати жінок, грати в карти.

-- Мабуть, тут вже була моя дружина.

Пацієнт на прийомі у лікаря.