Запобігання академічному плагіату

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ЦДН «Закарпатський інститут»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни «Академічні студії»

на тему «Запобігання академічному плагіату»

Виконав

студент 1 курсу групи ТУзк-8-20-Б1ПС

заочного відділення

спец. Психологія А.С. Гацош

Ужгород 2021

Зміст

Вступ

Академічна доброчесність та плагіат

Основні види плагіату

Попередження плагіату

Методи виявлення плагіату

Самоплагіат

Висновки

Використана література

Вступ

плагіат академічний доброчесність знання

Основа академічної доброчесності полягає у написанні оригінальних авторських наукових робіт. "Крадіжка" чужих текстів і думок, а відсутність у роботі адекватного посилання на першоджерела є прямим порушенням не лише етичних норм, але й закону.

В українському законодавстві дотримання авторського права та захист інтелектуальної власності мають гарантувати Конституція, Кодекс про адміністративні порушення, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, а також закон "Про авторське право та суміжні права". У 2017 році у ст. 42 закону "Про освіту" на офіційному рівні ввели термін "академічна доброчесність" та визначили основні засади її дотримання.

У світовій практиці також немало скандальних і прикрих ситуацій із виявленням академічної недоброчесності у вищих ешелонах влади. Що вже казати про студентів.

Вчені також плагіатять. Інколи свідомо, інколи -- ні. Перечитавши сотні наукових робіт та книг, деякі з вивчених раніше тез можуть бути несвідомо запозичені під час написання нової авторської роботи. Тому навіть фахівцеві іноді важко уникнути запозичень. В інших випадках науковець робить це навмисно.

Нині, хоча і є прописані норми законів, однак часто бракує ефективних і налагоджених процедур оцінювання текстів на наявність різновидів академічного шахрайства. Крім цього, не слід забувати й про «людський фактор» -- аналізувати текстові роботи й порівнювати їх з іншими науковими доробками задля виявлення порушень академічної доброчесності є нелегким завданням для однієї людини як технічно, так й інтелектуально.

Академічна доброчесність та плагіат

Існує багато різних визначень академічного плагіату, що зумовлені цілями регулювання та традиціями, які існують у різних галузях знань, сферах професійної діяльності і країнах. Зокрема, дещо різними можуть бути визначення у регулюваннях для студентських і наукових робіт, для журналістики і математики, британських та німецьких університетів тощо. Але спільним для всіх визначень є приписування собі результатів, отриманих іншими особами.

Певні інструменти запобігання порушенням академічної доброчесності містять чинні Закони України "Про вищу освіту" та "Про авторське право і суміжні права", Порядок присудження наукових ступенів, внутрішні нормативні документи деяких закладів вищої освіти. Суттєвим внеском до створення законодавчих основ забезпечення академічної доброчесності стала стаття 42 "Академічна доброчесність" нового Закону України "Про освіту". Разом з тим, прийняття цього закону спричинило посилення дискусій з відповідних питань. Деякі їх учасники взагалі заперечують існування якихось проблем. Інші вважають, що для їх вирішення цілком достатньо закону про авторське право і суміжні права. Треті наполягають на обмеженні розуміння плагіату лише наявністю прямих текстових збігів без належних посилань. Іноді ще додають вимоги, щодо допустимого відсотка тексту, який збігається з іншими джерелами. Не погоджуючись з цими крайніми трактуваннями, слід визнати, що залишається багато проблем, які потребують нормативного врегулювання. Про це свідчать і випадки судових рішень, які посилаючись на відсутність такого регулювання чи його нечіткість, фактично підмінюють уповноважені органи в питаннях присудження вчених звань чи допуску студентів до захисту випускних робіт.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону України "Про освіту", академічний плагіат - це "оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства" [1]. Аналогічне формулювання містить ч. 6 ст. 69 чинного Закону України "Про вищу освіту" [2]. Суттєво інше визначення надає Закон України "Про авторське право і суміжні права". Відповідно до п. "в" ст. 50, плагіатом є "оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору" [3]. Крім того, за ч. 2 ст. 52 цього закону суб'єкти авторського права та/або суміжних прав можуть звертатися до суду чи інших компетентних органів за захистом своїх прав. Але варіантів притягнення порушників до відповідальності без звернення суб'єктів зазначених прав, закон не передбачає. Не важко побачити, що розуміння плагіату в цьому законі істотно вужче, ніж розуміння академічного плагіату в освітніх законах. Більш того, ч. 3 ст. 433 Цивільного кодексу України прямо виключає з об'єктів авторського права ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, що не повинно перешкоджати їх ідентифікації як академічного плагіату у випадках відсутності належних посилань на справжніх авторів в академічних працях [5].

Існує багато різних визначень плагіату, що зумовлено цілями регулювання та традиціями, які існують у різних галузях знань, сферах професійної діяльності та країнах.

Основні види плагіату

Академічний плагіат може стосуватися всіх типів джерел, зокрема: текстів, рисунків, фрагментів музичних творів, математичних виразів та перетворень, програмних кодів тощо. Джерелами академічного плагіату можуть бути опубліковані і неопубліковані книжки, статті, брошури, патенти, тези, рукописи, веб-сайти та інші Інтернет-ресурси, роздаткові матеріали для студентів, роботи інших студентів тощо.

Вирізняють такі основні різновиди академічного плагіату:

- дослівне запозичення текстових фрагментів без оформлення їх як цитат з посиланням на джерело; в окремих випадках некоректним вважають навіть використання одного слова без посилання на джерело, якщо це слово використовують в унікальному значенні, наданому цим джерелом;

- використання фактів, ідей, формул числових значень тощо з певного джерела без посилання на нього;

- перефразування тексту джерела у формі, що є близькою до оригінального тексту, або наведення узагальнення ідей, інтерпретацій чи висновків з певного джерела без посилання на це джерело;

- подання як власних робіт дисертацій, монографій, навчальних посібників, статей, тез, звітів, контрольних, розрахункових, курсових, дипломних та магістерських робіт, рефератів тощо, виконаних на замовлення іншими особами, у тому числі робіт, стосовно яких справжні автори надали згоду на таке використання.

Деякі джерела виокремлюють ще декілька видів академічного плагіату, які можуть бути зведені до зазначених вище.

Попередження плагіату

Академічний плагіат не варто ототожнювати з порушенням авторського права. Ці порушення мають певну область перетину, але не є тотожними. Згідно із Законом України "Про авторське право і суміжні права" [3] (стаття 50, пункт В), плагіатом є "оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору". Але цей закон має на меті захист особистих майнових і немайнових прав суб'єктів авторського права (стаття 3, частина 2), а не притягнення до відповідальності тих, хто привласнює авторство у випадках, коли не йдеться про інтелектуальну власність. Тому, наведене визначення не охоплює всі випадки академічного плагіату. Авторське право захищає тих, кому на певний момент часу належать майнові чи немайнові права на твір, і це не обов'язково будуть справжні автори твору. Публікація під власним ім'ям результатів, отриманих іншими особами, з дозволу цих осіб не є порушенням авторського права, але є академічним плагіатом. Академічний плагіат розглядається як порушення етичних норм академічної спільноти, а порушення авторського права - як правопорушення, відповідальність за яке встановлюється цивільним кодексом.

Академічний плагіат слід відрізняти від помилок цитування. Найбільш типовими помилками цитування є:

- відсутність лапок при використанні текстових фрагментів, що запозичені з інших джерел, за наявності коректного посилання на це джерело;

- посилання на інше джерело;

- неправильне оформлення посилання, що ускладнює пошук джерела.

Помилки цитування зазвичай вважають менш суттєвим порушенням академічної доброчесності. Іноді їх розглядають як різновид академічного плагіату. Найчастіше це роблять в інструкціях для студентів, а не в документах, які встановлюють академічну відповідальність. Частими є помилки у прізвищах авторів, назвах та вихідних даних видань, що ускладнює чи унеможливлює пошук джерел та їх опрацювання наукометричними системами. Незалежно від того, вважати їх академічним плагіатом чи ні, помилки цитування є порушенням академічної етики, оскільки у сучасних умовах вони, як мінімум, призводять до викривлення наукометричних показників інших науковців та наукових видань, тим самим порушують права справжніх авторів.

Можуть існувати різні вимоги щодо цитування та оформлення посилань для різних видів академічних робіт. Зокрема, деякі з вимог, які ускладнюють сприйняття тексту читачами, можуть не застосовуватися до науково-методичних праць - підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій тощо. Але і в цьому випадку неприпустимим вважають використання прямих текстових запозичень без належного оформлення цитат і посилань у тексті. Також, рекомендується надавати, як мінімум, загальний перелік використаних джерел.

Дискусійним є питання стосовно оцінювання як плагіату творів, що складаються з фрагментів творів інших авторів за наявності коректних посилань. Такі праці не можна вважати плагіатом, оскільки вони не містять ключової ознаки - привласнення чужих результатів. Але у більшості випадків вони не відповідають встановленим вимогам стосовно наукової новизни, наявності власних результатів, критичного аналізу джерел тощо. Іноді такі роботи містять ознаки інших порушень академічної доброчесності - обману, фальсифікації або фабрикації.

Методи виявлення плагіату

Плагіат у студентському середовищі становить загрозу з цілої низки причин, зокрема він не сприяє розвитку креативного мислення й творчих здібностей студента, спотворює реальну картину знань, вмінь і навичок, ускладнює процес оцінювання результатів викладачем, призводить до виникнення недобросовісної конкуренції у студентському середовищі. Окрім того, це явище вкрай негативно сприймається світовою науковою спільнотою, а отже, його поширення створює перешкоди ефективної інтеграції у міжнародне освітнє й наукове середовище.

Загальнодоступна електронна форма викладення матеріалів, досліджень та наукових праць не лише дає змогу багаторазово використовувати і розповсюджувати інформацію, а й полегшує процес виявлення плагіату. Так, виділяють декілька основних ознак плагіату:

- написання роботи складною мовою, наявність професійних термінів, висновків, що виходять за рівень знань студента;

- стилістична неоднорідність дослідження;

- невідповідність роботи вимогам викладача, поставленому завданню, лекційному матеріалу чи роздатковим матеріалам;

- бібліографія, що викликає сумніви (занадто довгий перелік, посилання на неофіційні Інтернет-ресурси (наприклад, "банки рефератів");

- цитати із книжок більш пізнього видання, або, навпаки, застарілі дані;

- відсутність у бібліотеках зазначених джерел.

Існує декілька видів технічних засобів, які шляхом автоматичного порівняння текстових документів в електронній формі з базою даних інших текстів, створюють умови для швидкого виявлення плагіату.

До електронних програм, які використовують технології перевірки текстових документів на наявність запозичень із загальнодоступних мережевих джерел, відноситься, зокрема, система світового рівня Turnitin (http://submit.ac.uk/). Система перевіряє текст на унікальність за допомогою своєї бази дипломних робіт, авторських текстів, монографій тощо, та у разі відсутності даного тексту в своїй базі доповнює ним базу, створюючи тим самим досить прості умови для виявлення джерел оригінального тексту. Система є достатньо закритою, доступ до неї мають виключно ВНЗ на платній основі.

Практика впровадження перевірки на плагіат існує і в Україні у вигляді Інтернет-сервісу перевірки текстів на унікальність та відсутність в них плагіату в режимі он-лайн -- AntiPlagiat.ru (http://www.antiplagiat.ru). Принцип роботи цього сервісу досить схожий на принцип роботи Turnitin, проте в цій системі для перевірки текстів зареєструватися без особливих перешкод може як викладач, так і студент. Але використовувати всі можливості системи можливо лише за умов придбання платного аккаунту.

Роботу щодо перевірки дипломних робіт на унікальність та наявність в них плагіату на кафедрі міжнародної економіки і світових фінансів Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара було розпочато за допомогою безкоштовних програм, які знаходяться в мережі Iнтернет у вільному доступі та розповсюджуються авторами по принципу "як є":

- Advego Plagiatus (http://advego.ru/plagiatus/);

- Etxt Антиплагиат (http://www.etxt.ru/antiplagiat/);

- Anti-Plagiarism (http://ikc2.tup.km.ua/index_ru.shtml).

Advego Plagiatus - програма пошуку в Інтернеті часткових або повних копій текстового документа з достатньо простим інтерфейсом. Plagiatus показує ступінь унікальності тексту, джерела тексту, відсоток збігу тексту. Також програма перевіряє унікальність зазначеного URL.

Etxt Антиплагіат - программа для перевірки унікальності тексту, яка дозволяє провести детальний аналіз тексту і визначити оригінальність статті в процентному співвідношенні. Etxt Антиплагіат має також он-лайн версію для перевірки коротких текстів до 5000 знаків.

Варто зазначити, що Etxt Антиплагіат та Advego Plagiatus є дуже схожими між собою програмами як за функціями, так і за аналізом та оцінкою результатів, проте вони мають деякі розбіжності у пошуку та самому принципі роботи, тому найбільш ефективним буде одночасне використання обох програм.

Anti-Plagiarism - програмне забезпечення, призначене для ефективного виявлення і таким чином запобігання плагіату. Це універсальний інструмент для боротьби з Word Word Wheel копіюванням-вставкою інформації з присвоєнням авторства.

Плагіат стає ключовою проблемою якості освіти у багатьох країнах. На сьогоднішній день близько 370 навчальних закладів різних країн світу використовують Anti-Plagiarism: більше 40 навчальних закладів країн Північної Америки, близько 20 - Південної Америки, 100 - Азії, близько 30 - Африки, близько 90 - Європи, більше 30 навчальних закладів України.

Самоплагіат

Ще більші дискусії викликає запровадження в новому законі про освіту поняття самоплагіату. Відповідно до ч. 4 ст. 42, самоплагіатом є "оприлюднення (частково або повністю) власних раніше опублікованих наукових результатів як нових наукових результатів".

Проблема самоплагіату актуальна через те, що окремі автори наукових публікацій багаторазово відтворюють одні й ті самі наукові результати. При цьому вони подають їх як самостійні результати, що раніше не були відомі й не публікувалися. Але варто розуміти, що у випадках самоплагіату йдеться не про привласнення чужих результатів, а про некоректне з погляду академічної етики використання раніше опублікованих власних наукових результатів. Це зумовлює специфіку ідентифікації випадків самоплагіату та академічної відповідальності за таке порушення.

Головними причинами необхідності виокремлення самоплагіату як виду порушень академічної доброчесності в країнах Європи та Північної Америки вважають те, що він:

- знижує довіру суспільства до науки у цілому, а також до наукових результатів окремих осіб та інституцій;

- призводить до отримання необґрунтованих переваг за фактично невиконану роботу; ці переваги можуть полягати в отриманні додаткового фінансування на проведення досліджень, що фактично не виконувалися, підвищенні науко-метричних показників автора та ін.;

- може порушувати авторські та суміжні права інших фізичних і юридичних осіб, зокрема, видавців та співавторів.

Агрегування чи збільшення даних може ускладнювати чи унеможливлювати їх коректну інтерпретацію, оскільки дані можуть бути не зіставними, мати різні статистичні характеристики, стосуватися нетотожних об'єктів, не враховувати динаміку тощо. Дезагрегування даних без посилання на попередню публікацію, пояснення причин вилучення частини даних, перерахунку статистичних характеристик, внесення змін до графіків тощо може надавати читачу викривлене уявлення про достовірність і надійність даних та висновків. Тому агрегування і дезагрегування без належного розмежування старих і нових даних та результатів розглядають як порушення академічної доброчесності та/або свідчення відсутності у дослідника потрібної кваліфікації.

Повторний аналіз раніше опублікованих даних може бути зумовлений появою нових технологій обробки даних, нових теорій, що застосовують для їх обробки, аналізу, пояснення тощо. Його вважають самоплагіатом насамперед, якщо публікація частково містить результати попереднього аналізу, але відсутні посилання на відповідні публікації. При цьому в читача формується викривлене уявлення про методологію дослідження і, відповідно, про достовірність і надійність результатів.

Ст. 42 Закону України "Про освіту" визначає поняття самоплагіату лише для наукових результатів. Світова практика поширює його і на інші види діяльності, зокрема творчої, що актуально, приміром для закладів мистецтв, а також журналістики й деяких інших спеціальностей. Це варто враховувати закладам вищої освіти при створенні внутрішніх нормативних документів з питань забезпечення академічної доброчесності та встановлювати запобіжники самоплагіату для ширшого кола результатів, що використовуються при оцінюванні освітньої, наукової або творчої діяльності учасників освітнього процесу. Правовою підставою для цього є норма тієї самої статті Закону про обман, як вид порушень академічної доброчесності, окремим випадком якого є самоплагіат.

Поняття самоплагіату не варто застосовувати до випадків відтворення наукових результатів автора у публікаціях, які не є науковими. Зокрема, до його публікацій у соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях тощо. Але і в цих випадках відсутність посилань на першоджерело може бути ознакою інших видів академічної недоброчесності та/або порушення авторських прав інших осіб.

Поняття самоплагіату також не варто застосовувати у випадках ненадання посилань на інформацію про наукові результати автора, які раніше вже були оприлюднені в ненаукових джерелах, зокрема, в соціальних мережах, ЗМІ, навчальних та науково-популярних виданнях. Посилання на такі джерела часто вважають в науковій літературі неприйнятними. Зокрема, такі публікації часто містять попередні результати, які потребують належного обґрунтування. Разом з тим, слід стимулювати авторів максимально посилатися на подібні джерела, у випадках, коли це вважається прийнятним для відповідного виду публікацій і відповідної галузі знань (галузі науки) та/або випливає із законодавства про захист авторських та суміжних прав.

При ідентифікації самоплагіату необхідно звертати увагу на те, що деякі видання допускають передрук чи дуплікацію, якщо це не порушує права інших видавців та надано посилання на першу публікацію або інформацію про одночасне подання матеріалів для публікації в інших виданнях. В таких випадках опублікований матеріал повинен містити відповідні дані. Також варто звертати увагу на те, що окремі видання, насамперед електронні, здійснюють передрук без погодження з авторами чи їх інформування про передрук. В цьому разі можна висувати зауваження у порушенні доброчесності та/або законодавства цим виданням, але не авторам.

До самоплагіату не належать перевидання (стереотипні чи перероблені та/або доповнені) монографій, підручників, навчальних посібників, інших творів, що містять результати наукової, освітньої або творчої діяльності, в яких наведено інформацію про перевидання та/або посилання на перше видання. Також самоплагіатом не є часткове використання в нових монографіях, підручниках, навчальних посібниках фрагментів раніше опублікованих робіт автора, якщо у новій роботі наведено відповідну інформацію, а обсяг дублювання узгоджений з видавцем та замовниками видання.

Істотною проблемою для ідентифікації самоплагіату є некоректне визначення поняття "науковий результат" у чинному Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність". При аналізі наукових праць на предмет наявності самоплагіату варто виходити з норми Закону (п. 22 ст. 1), що науковий результат - це "нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень" [8], а не з наступних формулювань стосовно форм існування наукового результату. При цьому внутрішні документи закладу вищої освіти, наукової установи чи їх структурних підрозділів мають передбачати деталізований перелік того, що вважається науковим результатом з огляду на специфіку відповідних галузей знань чи наук.

Висновки

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що подолання кризи академічної доброчесності й, зокрема, проблем плагіату та самоплагіату потребує, крім інших заходів, встановлення спеціальними законами та нормативними документами закладів вищої освіти та наукових установ чітких процедур та критеріїв ідентифікації цих порушень. Саме вони мають стати запобіжниками для можливості звільнення порушників від відповідальності на підставі рішень, що базуються на законодавстві, яке не має відношення до проблем академічної доброчесності. При розробці внутрішніх документів варто враховувати аналогічні процедури і рекомендації провідних європейських та північноамериканських університетів.

Також потрібно пам'ятати що академічна нечесність деструктивно впливає на академічне життя університету, ставить під загрозу якість освіти та знецінює її. Чудовим засобом для запобігання дій, що порушують академічну гідність (обман, фабрикація, плагіат), може слугувати підписання кодексу академічної "чесності" університету, що ґрунтується на принципі довіри. Відчуття відповідальності за свої дії сприяє вихованню академічної честі серед студентів.

Користуючись досвідом англійських ВНЗ, зокрема Оксфордського і Кембриджського університетів, а також Університету Ліверпуля та інші, запровадила практику підписання студентами декларації академічної чесності при захисті курсових робіт.

Використана література

1. Закон України Про освіту від 05.09.2017 № 2145-VIII https://kodeksy.com.ua/pro_osvitu.htm;

2. Закон України Про вищу освіту від 01.07.2014 № 1556-VII https://kodeksy.com.ua/pro_viwu_osvitu.htm;

3. Закон України Про авторське право і суміжні права від 23.12.1993 №

3792-XII https://kodeksy.com.ua/pro_avtors_ke_pravo_i_sumizhni_prava.htm;

4. МОН України; Лист, Рекомендації від 15.08.2018 № 1/11-8681

https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v8681729-18#Text.

5. Цивільний кодекс України. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

6. Комп'ютерне забезпечення контролю знань [Електронний ресурс]. http://www.sysroot.ho.ua/plagiat_ukr.html

7. Миронець Н. Увага: плагіат! / Н. Миронець // Слово і час. 2012. № 3. C. 117.

8. Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність". URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/848-19.

Размещено на Allbest.ru