Сучасні університетські осередки: спеціалізація, рейтенги

Размещено на http://www.allbest.ru

ІНДЗ на тему:  

Сучасні університетські осередки: спеціалізація, рейтенги

Зміст

Вступ

1. Основні моделі університетів Європи та США

2. Організація навчального процесу в університетах Європи та США

3. Рейтинги найкращих університетів світу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні зв'язку із посиленням процесів глобалізації в різних сферах людської діяльності і переходом розвинутих країн до постіндустріальної моделі суспільства, де інформація стає стратегічно важливим ресурсом, а генерування нових знань, створення інновацій та їхня швидка комерціалізація надають конкурентні переваги і стимулюють подальший економічний розвиток, зростає роль університетів як центрів знань у забезпеченні конкурентоспроможності національних економік у ХХI столітті. При цьому простежуються дві взаємопов'язані тенденції: продукування нових знань і технологій концентруються в обмеженій кількості науково-дослідних центрів і дослідницьких університетів світового класу, а попит на результати їх інтелектуальної діяльності набуває глобального характеру.

Дослідницькі університети стають осередками фундаментальних і прикладних досліджень на міждисциплінарному і трансдисциплінарному рівнях. Такі науково-освітні інституції здатні акумулювати і примножувати інтелектуальний капітал, сприяти системній інтеграції освіти та науки у виробництво і на цій основі забезпечувати міжнародні конкурентні переваги для компаній, регіонів, міст, держав. Це зумовлює їх визначальну роль у суспільному прогресі, а іноді й революційних трансформаціях. Крім того, дослідницькі університети світового класу є не лише лідерами на глобальних ринках освітніх послуг і знань, а й перетворюються на центри розвитку підприємництва, в яких стимулюються підприємницька активність студентів і викладачів, створюються на базі університетів інноваційні компанії, технопарки і бізнес-інкубатори.

На сучасному етапі розвитку вищої освіти кожна країна планомірно упроваджує власну модель відновлення педагогічної освіти. Реформи вищої педагогічної освіти в країнах Західної Європи, крім структурної перебудови зачепили питання змісту програм, розподіл навчального часу з урахуванням наукової діяльності студентів.

Необхідність зближення західноєвропейських освітніх систем розглядається як дуже важливий інструмент побудови єдиної Європи. Багато спеціалістів, розмірковуючи про перспективи розвитку вищої школи, дискутують про значно більшу індивідуалізацію навчання, зростанню ролі самостійної роботи студентів, про можливість перенаправити грошові потоки як державних, так і приватних фондів від внз до конкретного студента, а тому в університетах Європи проходять програми розбудови: будуються нові наукові лабораторії, купуються нові обладнання і ці країни намагаються заохочувати промисловість витрачати більше на наукові дослідження та інноваційну діяльність. Найкращі західні університети (США, Великої Британії, Франції, Німеччини, Іспанії, Італії) - є науковими центрами, в яких працює наукова еліта світу і головну увагу в науковій роботі приділяється фундаментальним дослідженням.ос

1. Основні моделі сучасних університетів Європи та США

Протягом багатьох століть складалися та продовжують складатися різні форми організації вищої школи. Так, у перекладі з латинської - Universitas означає сукупність, тобто об'єднання різних за типом вищих навчальних закладів, основна місія яких полягає у здобутті молодою людиною “сукупності” усіх видів знань. Саме в університетах можна спостерігати всю повноту розвитку наук, наукового знання, дух свободи творчості у процесі викладання та навчання, здатність університету до самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених.

Інша назва університету alma mater (з лат. - рідна мати) з давніх часів ототожнювалась як осередок вченості, де зберігалися та передавалися наукові знання наступним поколінням, здобувалися та зрощувалися духовні та культурні цінності, виховувалися молоді люди та набував розвитку інтелект людини. Так історично склалося, що саме в університетах народжувалося нове знання, формувалися наукові гіпотези та теорії, універсальні світоглядні позиції для порозуміння життя та людини. Університет завжди спрямовував свою діяльність на надання універсального знання молодим людям, символізував органічну цілісність самої науки, підтримував продуктивну взаємодію талановитих дослідників з усіх гілок знань, спрямованих на досягнення загальної мети, які згодом утворювали інтелектуальну еліту суспільства.

Перші університети європейського Середньовіччя та Відродження спрямували свою діяльність на здобуття знань та навчання студентів у трьох головних напрямах: знання про індивіда, людину (медичний факультет), знання про суспільство та державу (правничий факультет) і знання з богослов'я (теологічний факультет). Але обов'язковим був факультет “вільних мистецтв” як підготовчий, де вивчався “блок дисциплін”, так звана “синена”, чи “семипуття”, які у свою чергу ділилися на “тривіум” - граматика, риторика, діалектика (логіка) та “квадрівіум” - арифметика, геометрія, астрономія, музика. Тобто з часів зародження та до сучасності університет готував та формував національну еліту суспільства, ставав місцем народження інтелектуалів і тим самим уособлював “третю владу - інтелектуалів. А інтелектуалами завжди намагались керувати, вгамовуючи їхні амбіції”.

Провідні педагоги сучасності пропонують різні моделі підготовки майбутніх фахівців, однією з яких є активізація пізнавальної та науково-пошукової діяльності студентів, основою якої є позааудиторна система праці над собою, яка дуже характерна для університетів Європи.

Існують різні моделі університетської освіти. Наприклад, науковці (П. Блум, Р. Ганьє, Б. Скіннер та інші) пропонують раціоналістичну модель університетської освіти, яка спрямована, перш за все, на вирішення задач передачі-засвоєння тільки тих культурних цінностей, знань, умінь і навичок, які дозволяють молодій людині безболісно вписатися в існуючі суспільні структури, отримати адаптивний “поведінковий репертуар”, який потрібен для адекватного життєустрою у відповідності до соціальних норм.

Інші науковці (А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерс та інші) висувають феноменологічну модель університетської освіти, яка зорієнтована на врахування індивідуальних особливостей кожного зі студентів та базується на персональному ставленні, врахуванні індивідуальних психолого-педагогічних відмінностей студентів за формами навчання та власним темпом засвоєння знань. Досить відома Паризька модель, де університет утворювали магістри, а студенти були лише членами університету. Пізніше, свій подальший розвиток ця модель університетської освіти отримала у таких формах:

- модель на основі факультетів (об'єднання викладачів за дисциплінами, а навчання зорієнтовано на підготовку фахівців);

- Оксфордська модель (колегіальний або тьюторський тип університетів, де навчання зорієнтовано на підготовку універсалів);

- модель “коледж-університет” (поєднання централізованого навчання з системою коледжів);

- модель “семінарія-університет” (навчання зорієнтовано на підготовку майбутніх філософів та теологів);

- модель “університет-фірма” (базується на короткострокових цілях вищої освіти;

- модель університет-суспільство (базується на довгострокових цілях вищої освіти.

Науковці Л. Бернар, Ж. Гудлет, П. Гудман, Ф. Клейн, Дж. Холт та інші розглядають неінституціональну модель університетської освіти, яка зорієнтована на надання освітніх послуг поза традиційних соціальних інституцій, якими є університет. Мова йде про Internet та різні форми дистанційної освіти, відкриті університети, різноманітні літні школи та інші форми організації навчально-виховного процесу. Сьогодні значення інформації для ефективної організації діяльності університету важко переоцінити. “У нашому випадку університет розраховує на те, що його керівництво як найбільш інформований ланцюг висвітить шлях, який воно обирає, та з урахуванням його значення надасть можливість прояву ініціативи усім членам колективу, створить усі умови для розповсюдження позитивного досвіду”.

Цікавою є білінгвістична модель в організації навчально-виховного процесу, яка є характерною для Фрайбурзького університету у Швейцарії. Саме утворення такого університету задовольнило потребу у забезпеченні якісної освіти у місті та кантоні з традиційно існуючими двома культурами: франкомовного та німецькомовного осередків.

2. Організація навчального процесу в університетах Європи та США

Можна зауважити, що половина з нині діючих у світі університетів була заснована після 1945 року національними урядами і тісно з ними пов'язана служінням національним цілям. Науковці Франсес Соле Парейяда, Йозеп Колль Бертран, Тереса Наварро Ернандес зауважують, що університети, які з успіхом впливають на своє оточення,послідовно проходять три етапи розвитку:

1) вертикальний університет - відповідає традиційному університету, в якому навчальні програми пропонуються студентам через кафедри, а науково-дослідна діяльність є результатом індивідуальної роботи;

2) матричний університет - університетські програми утворюють вертикальність організаційної схеми, а факультети несуть відповідальність за наукові дослідження. Таким чином, виявляється загальна тенденція до утворення науково-дослідних груп у межах факультетів;

3) університет-технополіс (сучасний університет) - виник внаслідок зростання потреб суспільства. В університеті з'являються ініціативні науковці, які здатні завантажити наукову лабораторію своїми власними проектами. Для оцінки діяльності університетів потрібно зрозуміти, як університети трактують свої функції та яка саме структура може забезпечити інноваційну університетську діяльність. Але, щоб задовольнити потреби кожного із означених етапів розвитку, потрібно розвивати організаційні структури, системи управління та відношення між фондоутримувачами та механізмами фінансування.

Фінляндія. У 1920 році у м. Турку був заснований університет підприємницької діяльності, в якому діє науковий парк університету та створено три ради для полегшення внутрішнього розповсюдження найбільш вдалого досвіду: дослідницька рада на чолі з головними науковими співробітниками; викладацька рада, куди увійшли викладачі, які займаються науково-дослідною роботою, та рада з аспірантури, куди увійшли керівники факультетських наукових шкіл та творчих лабораторій. Доцільно згадати, що науковий парк у Турку має територію у 500 гектар, до його складу входять три університетські кампуси (університет міста Турку, університет “Академія Або” та Школа економіки та бізнес-адміністрації), лікарня, політехнічний інститут та технологічний центр. Сьогодні тут навчається близько 25 тис. студентів, які під керівництвом досвідчених професорів працюють над науковими дослідженнями та підтримують високий освітній рівень на мультидисциплінарній основі.

Італія. У Бользанському університеті викладання навчального матеріалу та наукові розробки здійснюються трьома мовами: італійською, англійською та німецькою. Наприклад, з метою консолідації регіону, у 1997 році відбулось об'єднання університетів у своєрідний консорціум Дуна-Марос-Тісса, до складу якого увійшли вісім румунських та мадярських графств і югославська автономна область Воєводіна.

Іспанія. Найвищий престиж у Європі мали іспанські університети, і перш за все - Саламанка, де студенти приймали участь в управління навчальним закладом, а ректором був сам студент. Саме тому у королівській хартії, що визначала привілеї у статуті університету і яка одержала підтвердження папи римського, підкреслювалась необхідність слідування моделі Саламанки. Іншим цікавим прикладом розвитку університетської освіти є Барселонський політехнічний університет в Каталонії, який досить вдало прийняв для свого розвитку підприємницьку модель Бертона Кларка та постав перед проблемою, як здійснити перехід до університету-технополісу. Згідно його теорії, перехід до підприємницького університету можна здійснити, якщо у підґрунтя закладені базові умови, зокрема: надзвичайна активність, перехід від вертикальної організації університету до технополісу; пропаганда культурних змін та моделі розповсюдження знань у суспільстві шляхом інноваційної програми. Далі, Бертон Кларк виділяє основні завдання, які тотожні для всіх підприємницьких університетів: впровадження стратегічних планів на всіх кафедрах та факультетах, підприємницька культура, яка повинна стати загальною для усіх кадрів і передбачає діалог між усіма керівними органами, міцний управлінський стрижень та диференціація джерел фінансування. Головні цілі програми інновацій - оцінка усіх продуктів університетської діяльності, сприяння формуванню неподільного фонду та покращення управління окремими підрозділами.

Велика Британія. У Великобританії, згідно закону 1992 року, статус університету одержують вищі навчальні заклади, у яких чисельність студентів мусить бути не менше 4000, з яких 3000 мають навчатися за денною формою навчання за програмами університетського рівня.

У середині 60-х років XX століття у Варвіку в Англії був заснований дослідний університет, який став прикладом академічної моделі університету та був зорієнтований на забезпечення високих академічних стандартів. А утворення університетів Суссекса, Йорка, Ланкастера, Ессекса, Східної Англії, Кента і Варвіка, - явище унікальне. Так, професор філософії, який працював у Варвіку зауважив: “Підходи нових університетів були дуже різні…Для мене ж самим привабливим у Варвіку здалося не те, що у нього був найкращий план, а те, що такого плану взагалі не було”. Поступово навколо університету у Варвіку з'явилися різні структури, зокрема, у 1967 році з'явилася бізнес-школа, у 1980 році була утворена виробнича группа Варвіка (WMG), а з середини 90-х років почали формуватися конференц-центри та наукові парки, які утворили добре налаштований інтерфейс між університетом та промисловістю. Так, закінчену вищу освіту у Великобританії можна було отримати лише, закінчивши університет, а навчання у коледжах вважалося за підготовчий курс до складання іспитів на здобуття ступеню, які приймали тільки університети. Але після Другої світової війни система університетської освіти значно розширилася і вже з середини 60-х років окремі коледжі було об'єднано в технологічні університети (Батський, Брадфордський, Сіті та ін.).

Німеччина. Згідно закону 1976 р. визначено цілі і завдання навчання, організаційну структуру, режим роботи вищих навчальних закладів Німеччини. Координаційним центром у сфері університетської освіти є спеціальний комітет із вищої школи при Постійній Конференції міністрів культури. Так, у 1949 р. засновано німецьку Конференцію ректорів університетів та інших навчальних закладів, рішення якої мають рекомендаційний характер. У Німеччині значна частина навчальних закладів є державними і дають безоплатну освіту. В університетах студенти мають змогу одержати лише теоретичну частину підготовки майбутнього вчителя, а місцеві органи народної освіти і школи несуть відповідальність за практичну підготовку. Близько 30% студентів одержують матеріальну допомогу із федерального бюджету або бюджету земель. Розмір допомоги залежить від матеріального становища студента і місця його проживання, а найобдарованіші студенти одержують стипендії із різних фондів. Конституція гарантує університетам право повної свободи у питаннях організації навчального процесу і наукових досліджень. Усі вищі навчальні заклади Німеччини, які мають університетський статус, поділяються на: - старі університети з традиційними факультетами філософії, права, теології і медицини (структуру всіх їхніх факультетів перебудовано за сучасними галузями знань); - спеціалізовані, зокрема технічні, а також медичного або економічного профілю; - нові університети (виникли в 60-х роках). У 1974 р. у землі Північний Рейн-Вестфалія було відкрито перший заочний університет. Внаслідок злиття кількох вищих шкіл, в 1970 р. виникла загальна вища школа у землях Північний Рейн-Вестфалія, Гессен і Баварія, які вже існували, або тільки заснованих. Навчальний процес у закладах такого типу був диференційований за навчальними курсами і поєднувався з науковими дослідженнями. Але із середини 70-х років розвиток загальних вищих шкіл в Німеччині було майже припинено, а в багатьох землях їх кількість значно скоротилася. Дуже цікаво, що дотримуючись принципу “академічних свобод”, студент має право вільно відвідувати лекції, самостійно вибирати навчальні дисципліни і термін складання іспитів. Після об'єднання НДР і ФРН у країні стало понад 290 вищих навчальних закладів, адже у колишній НДР у 1990-1991 р.р. вони діяли на основі спеціальних тимчасових правил. Найбільші університети Німеччини: Мюнхенський (заснований у 1471 р.), Вільний університет (1948) і Гумбольдський у Берліні (1810), Кельнський (1388), Мюнстерський (1780, сучасний статус з 1902 р.), Геттінгенський (1737), Гейдельберзький (1386), Лейпцизський (1409), Технічний у Дрездені (1828). При створенні Берлінського університету у 1809 році прусські реформатори початку XIX століття дійшли висновку, що університетська освіта не може зводитися лише до здобуття наукових знань та технічних навичок і вмінь. Вона повинна поширювати загальну освіченість, культурні традиції, відтворюват парадигму класичної “ліберальної” освіти, започаткованої ще в античні часи,вільної від опіки релігії і церкви, утилітаризму, прагматичного суспільства і держави. Як головний ініціатор реформ Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) прагнув, щоб нова модель класичного університету сприяла консолідації німців, виконувала об'єднуючу, державотворчу функцію, сконцентровувала у собі духовне життя нації, здобутки її культури “через своїх освічених, духовно збагачених, відповідальних, науково і загальнокультурно підготовлених вихованців - національну еліту”. На сьогодні, вища школа Німеччини налічує близько 140 тис. викладачів і 1,5 млн. студентів. Реформування її передбачає скорочення терміну навчання, більш ранній вступ до вищого навчального закладу і вищу універсальність підготовки студентів.

Франція. Університети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди. Сучасні наукові дослідження показують, що у Франції близько 90% всіх студентів здобувають знання в університетах, хоча лідерські позиції тут займають великі школи (grand l'ecole), що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управління та інженерії. Вони надають високий рівень освіти і до вступних іспитів до цих навчальних закладів допускають лише тих, хто успішно завершив перший освітній курс в університеті. Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти і наукових досліджень. В економічних районах (які, як правило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними округами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють ректори - голови рад місцевих університетів. Як правило, на чолі університету стоїть президент, що обирається на п'ять років; дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навчального округу). Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними і фінансуються урядом. Щоправда, офіційні документи утверджують так звану “обмежену фінансову автономію” університетів (V розділ «Закону про орієнтацію вищої освіти”). Інакше кажучи, університет самостійно (через раду) розпоряджається засобами, що виділяє для нього держава. Проте контроль залишається за останньою; крім того інші аспекти “університетської автономії”, які вказуються у законі, серйозно обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить значним. Система вищої освіти у Франції поділяється на: - коротку - неповна вища освіта (в університетських інститутах технології і вищих техніків), яка упродовж 2 років готує фахівців середньої ланки з різних галузей виробництва і сфери. обслуговування; - тривалу ( в університетах і спеціалізованих вищих навчальних закладах) у так званих великих школах. Приватні вищі навчальні заклади Франції - це п'ять католицьких університетів, приблизно ј від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядковуються промисловим компаніям і церкві. У приватних вузах навчається менше 10% французьких студентів. З 1969 року у Франції почалося розукрупнення університетів. Так, Паризький університет, який налічував близько 120 тис. студентів, було розділено на 13 університетів, більшість з яких виведено в передмістя, а в провінційних містах було створено низку нових університетів. Тому на початку 90-х років у Франції діяло вже 73 університети (1,3 млн. студентів). У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У Парижі таких центрів - 13, Греноблі - 3, Тулузі - 3, Страсбурзі - 3 і т.д. У Франції університети - державні і тільки вони мають право присвоювати вчені ступені і звання. Навчання в університетах безоплатне, однак при вступі на перший курс абітурієнт робить благодійний внесок, а студенти із малозабезпечених сімей одержують стипендії. На початку 70-х років у Франції відбулася реорганізація університетів; замість факультетів було створено навчально-дослідницькі об'єднання, яким надавалося право визначати програми і методики навчальних курсів, керувати дослідницькою роботою та підбирати викладачів. Саме науково-дослідницька модель університету була створена для розв'язання основної задачі - адміністративно і практично пов'язати воєдино навчальний процесс і наукові дослідження, оскільки раніше факультети перетворювалися у навчальні підрозділи, що не займаються науковими дослідженнями. При цьому у всіх офіційних документах і численних статтях підкреслюється полідисциплінарний характер університетів. Незважаючи на те, що в кожному університеті викладається велика кількість навчальних дисциплін, поступово виникла необхідність тісної координації навчально-дослідних об'єднань з метою розв'язання комплексних наукових задач і здійснення комплексної (міждисциплінарної) підготовки студентів. А традиційні факультети, які відокремлені один від одного, такої можливості не надають. Така організаційна структура сприяла динамічній адаптації університетів до змінних умов, з'явилися нові напрями навчання: інженерні, сільськогосподарських наук, архітектури, фізичної культури і спорту тощо, хоча кількість студентів там була незначною. Бакалаврів приймають до університету за багатьма напрямами навчання без іспитів; якщо студент не має диплома бакалавра, то складає іспити за програмами випускного класу ліцею і кількість місць на першому курсі не лімітується.

Навчання в університеті поділяється на три дворічні цикли:

- перший цикл - ґрунтовно вивчаються загальноосвітні дисципліни, близькі до обраної професії. Після успішного закінчення цього циклу студент отримує диплом про загальноосвітню університетську підготовку;

- другий цикл - підвищення кваліфікації. Протягом одного року відбувається підготовка до складання іспиту на здобуття ступеня ліценціата з гуманітарного або природничо-математичного профілю. Більшість студентів на цьому етапі закінчують університетське навчання. Ті, хто продовжують навчання в університеті, готуються ще рік, щоб отримати диплом вищого рівня - “метриз”;

-третій цикл - здійснюється підготовка до роботи в науково-дослідних установах і вищій школі. Після року навчання вручається “диплом доктора третього циклу”. Цікаво, що перехід на кожний наступний цикл можливий лише за наявності диплома про успішне закінчення попереднього циклу і відповідного рішення комісії з орієнтації. Наприклад, найдовший термін отримання вищої медичної освіти: доктор-фармацевт складає 6 років, а доктора медицини - 8-10 років. У багатьох університетах Франції здійснюються наукові дослідження в галузях математики, природничих наук, медицини, інформатики, історії. ”Великі школи” різняться за умовами прийому, характером навчання і перспективами, які вони відкривають своїм випускникам. Тривалість навчання зазвичай становить 3 роки, але для вступу до них потрібна ґрунтовна спеціалізована підготовка після складання іспитів на здобуття ступеня бакалавра. Саме з випускників столичних “великих шкіл” формується корпус керівників державної адміністрації, економіки, наукових установ, засобів інформації тощо. Паризькі “великі школи” вважаються навчальними закладами вищого, ніж університети, рангу.

Престижними у соціальному й академічному відношенні вважаються Вища нормальна школа (1794), Школа хартій (1821), Політехнічна школа (1794), Вища національна школа мистецтв і ремесел (1881). Вони дають широку освіту гуманітарного або природничо-математичного напряму. Спеціальну інженерну підготовку високого рівня можна отримати в Національній школі мостів і доріг (1747), Вищій національній гірській школі (1747) і багатьох інших паризьких вищих технічних закладах, заснованих наприкінці XIX - на початку XX століття. Винятково престижною є Школа адміністрації (1945). Особливе місце в системі вищої освіти Франції посідає Колеж де Франс (1530), де широко представлено сучасні науки гуманітарного і природничо-математичного циклів і викладають відомі вчені країни. Колеж де Франс не має стабільних навчальних планів і програм, не проводить іспитів, не видає дипломів, не присвоює вчених ступенів. Викладачі самі щорічно обирають теми лекційних курсів, на які вхід є вільним, та визначають кількість навчальних годин на свою дисципліну. Міністерство освіти і науки Франції проводить жорсткий контроль за діяльністю вищих навчальних закладів і якістю підготовки студентів. Будь-який новий курс вимагає сертифікації й акредитації з боку міністерства. Акредитацію проводять один раз на 4 роки. Спеціальна рада, яка підпорядкована Міністерству освіти і науки, здійснює оцінювання освітніх програм.

США. На сьогодні в США найбільшого розвитку набули дослідницькі університети. Взагалі вплив американських дослідницьких університетів на розвиток науки, техніки і технологій, а також на інноваційну економіку США і всього світу важко переоцінити. В університетах США здійснюється більшість доленосних наукових відкриттів, автори яких часто відзначаються Нобелівськими преміями, а університетські співробітники публікують результати фундаментальних досліджень у найбільш авторитетних наукових журналах, а також у виданнях із найвищими індексами цитування. Як свідчить досвід, дослідницькі університети США утворюють винятковий національний ресурс з унікальними потужностями, зокрема:

- дослідницькі університети проводять більше половини всіх досліджень на національному рівні;

- експертні знання, що генеруються в дослідницьких університетах, застосовуються для розв'язання повсякденних проблем реального життя.

Таким чином, можливо визначити різні моделі університетської освіти в Європі:

- раціоналістична модель (спрямована на передачу знань, умінь і навичок);

- феноменологічна модель (зорієнтована на врахування індивідуальних особливостей студентів;

- Паризька модель (університет утворювали магістри);

- неінституціальна модель ( надання освітніх послуг поза традиційних соціальних інституцій); -

білінгвістична модель ( забезпечення якісної освіти); - підприємницька модель (зорієнтована на науково-дослідницьку діяльність викладачів та студентів);

- академічна модель ( забезпечення нових академічних стандартів); - класична модель (поширення загальної освіченості, культурних традицій та духового життя);

- науково-дослідницька модель (поєднання навчального процесу та наукових досліджень).

Досліджено, що за своїм розвитком університети Європи проходять три етапи: вертикальний університет; матричний університет; університет-технополіс (сучасний університет). Підготовка студентів в університетах Європи свідчить про наявність у них багатьох спільних підходів до навчання: орієнтація на підготовку студентів до науково-дослідної роботи, гнучке і варіативне навчання, фундаменталізація навчання, професійна спрямованість змісту навч альних програм, традиційні форми організації навчання (лекція, диспут, семінар), можливість послідовного та паралельного отримання декількох спеціальностей, активне впровадження найсучасніших інформаційно-комунікаційних технологій, організація практичної підготовки студентів та високий рівень інтеграції вищих навчальних закладів з виробничими об'єднаннями. З метою подальшої інтеграції освітніх систем різних європейських країн потрібно сформувати спільну уніфіковану організаційно-функціональну модель вищого навчального закладу першої чверті XXI ст., адаптувати національні системи вищої освіти, подолати мовні бар'єри у всій Європі, поставити всі вищі навчальні заклади, зокрема університети, в однакові матеріальні та фінансові умови, особливо для тих вищих навчальних закладів, які, переступивши межу Зони європейської вищої освіти та вступивши в гостру конкурентну боротьбу, зможуть отримати рівний доступ до якісної європейської освіти. Як справедливо визначила Комісія Європейського Союзу з питань освіти, поліпшення стану підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів - є одне з ключових завдань.

3. Рейтинги найкращих університетів світу

Складання рейтингу університетів варте окремої уваги, адже воно становить досить складне і коштовне завдання, коли йдеться про міжнародні порівняння. Для цього слід окреслити основні складові процесу рейтингування, до яких відносяться такі, як: відбір університетів, визначення переліку показників, збір даних та їх перевірка, визначення вагових коефіцієнтів окремих даних, прийняття рішення про використання абсолютних значень чи приведення показників, проведення рейтингування; оприлюднення результатів рейтингування. Більшість організацій, що проводять рейтингування, відкриті до прийому критичних зауважень щодо результатів та методології такого дослідження.

Існує чимало рейтингів найкращих університетів світу, проте найбільш об'єктивними й авторитетними вважаються дані QS World University Rankings і Times Higher Education.

Під час створення переліку вишів в QS World University Rankings враховуються такі показники, як репутація в академічному середовищі, цитованість наукових публікацій представників вишу, співвідношення кількості викладачів і студентів, ставлення роботодавців до випускників університету, а також відсоток іноземних студентів і викладачів.

Розглядаючи навчальні заклади, звертається увага на рівень викладання, науково-дослідницьку діяльність та обсяг цитування публікацій, кількість іноземних студентів і персоналу ВНЗ, інноваційність та економічну активність.

Провідні позиції за якістю освіти за кордоном займають виші США та Великої Британії. Також у рейтингу представлені університети Канади, Швейцарії Нідерландів, Німеччини, Франції, Швеції, Австралії, Японії, Сінгапуру, Китаю та Гонконга.

10 найкращих університетів світу.

Massachusetts Institute of Technology (MIT). Массачусетський технологічний інститут заснований в 1861 році, в рейтингу QS він лідирує дев'ятий рік поспіль. Навчальний заклад нараховує близько тисячі викладачів і понад 11 тисяч студентів. Найбільш сильними програмами навчання в інституті визнані інформаційні технології, фізика, інженерія, хімія, математика та економіка. На базі університету функціонують атомний реактор, аеродинамічна труба і буксирувальний басейн і безліч лабораторій для практичних і наукових робіт. Вартість навчання в Массачусетському технологічному інституті складає від $50000 на рік.

Stanford University. Стенфордський університет називають "фабрикою мільйонерів". Якби випускники вишу створили окрему країну, у неї була б одна з десяти найбільших економік світу. Освіту в Стенфорді отримують понад 7 тисяч студентів і понад 9 тисяч аспірантів. Вартість навчання від $ 50000 на рік.

Harvard University. У Гарвардському університеті навчається 21 тисяча студентів. Серед випускників університету - вісім президентів США, кілька глав іноземних держав, Нобелівські лауреати, переможці премії Оскар і так далі. Також учні Гарвардського університету завоювали 108 олімпійських медалей.

California Institute of Technology. Зараз Калтех є одним з двох найсильніших в США, що спеціалізуються на точних науках. На базі Каліфорнійського технологічного інституту працюють лабораторія реактивного руху, що належить НАСА, сейсмологічна лабораторія і міжнародна мережа обсерваторій. В університеті здобувають освіту понад 2 тисячі студентів.

University of Oxford. Конкретна дата заснування Оксфордського університету невідома, проте вважається, що там викладали ще в XI столітті. Всього в Оксфорді навчаються близько 22 тисяч студентів, 40% з яких -іноземці. Виш складається з 38 коледжів, основними напрямками навчання в яких є гуманітарні, соціальні науки, математика, фізика, медицина і так далі. З університету випустилися такі видатні особистості, як Білл Клінтон, Маргарет Тетчер, Тоні Блер, Індіра Ганді та інші.

Swiss Federal Institute of Technology. У Швейцарській вищій технічній школі Цюріха навчаються 20 тисяч студентів з 120 країн світу. Найвідоміший випускник школи - фізик-теоретик Альберт Ейнштейн, який отримав в 1921 році Нобелівську премію з фізики. Цікаво, що раз на два роки Школа влаштовує масштабний фестиваль togETHer, де збираються співробітники вишу зі своїми дітьми і родичами і відпочивають у зонах кафе, фотосесій, беруть участь в різноманітних конкурсах та інших розважальних активностях.

University of Cambridge. Двері Кембриджського університету були відкриті в 1209 році, а зараз тут навчаються близько 18 тисяч студентів. Університет закінчили такі відомі особистості, як Ісаак Ньютон, принц Чарльз, Чарльз Дарвін, Ієн Маккеллен, Френсіс Бекон і Стівен Хокінг. На території університету розташовано більше 100 бібліотек, дев'ять всесвітньо відомих художніх, наукових і культурних музеїв, а також ботанічний сад.

Imperial College London. Відмінною рисою освіти в Імперському коледжі Лондона є те, що студенти приєднуються до спільноти дослідників світового рівня і застосовують теоретичні дані на практиці. Так, у стінах коледжу розроблені магнітометр для космічного корабля NASA Solar Orbiter, багаторазовий експрес-тест на ВІЛ, інноваційний надчутливий сенсор для визначення хвороби за аналізом крові та багато іншого. Imperial College London - один з найбільш інтернаціональних університетів у світі: 59% студентів вишу - іноземці. Всього в коледжі навчається близько 15 тисяч студентів.

University of Chicago. Блискучу репутацію Чиказькому університету забезпечили такі його підрозділи, як Медична школа Прітцкера, Школа бізнесу Бута і Школа досліджень державної політики Харріса. У Чиказькому університеті навчається близько 16000 студентів, чверть з яких приїхали з-за кордону. З 1992 по 2004 рік екс-президент США Барак Обама викладав тут конституційне право. На базі університету функціонують студентське кінематографічне товариство Doc Films, імпровізований театр, видається декілька газет і журналів і працює радіостанція.

University College London. Заснований в 1826 році. Саме в Університетський коледж Лондона вперше в Англії студенти змогли вступати незалежно від статі і релігії. Зараз тут навчається 18000 студентів з понад 150 країн. UCL пропонує понад 700 програм навчання з широкого кола дисциплін. Університет розділений на 10 факультетів і понад 100 департаментів і дослідницьких центрів. Серед співробітників і студентів вишу налічується 29 нобелівських лауреатів. Одним з видатних професорів університету є Вільям Ремсі, який в 1895 році відкрив всі 5 інертних газів, а в 2011 році тут провели знаменну операцію з трансплантації гортані.

Повний рейтинг найкращих ВНЗ світу (QS World University Rankings 2021)

Висновки

Щоб досягти універсальності та відповідати вимогам до університету XXI століття, потрібно іти назустріч світу праці, усім рівням системи освіти, національній культурі та усім культурам взагалі, сприяти інтернаціоналізації та розширенню фундаментальних та прикладних досліджень. Розвиток університетської освіти означає приведення освіти у відповідність до новітніх суспільних вимог та норм, закономірностей та тенденцій розвитку Поява нових освітніх моделей університетської освіти спонукає сконцентрувати увагу на тому, що становить “університетський досвід”. Освіта набуває статусу важливого механізму інтелектуального розвитку людства. Попит на вищу освіту невпинно зростає, зростає і конкуренція на глобальному ринку освіти. Не дивлячись на різноманітні культурні традиції, ми можемо говорити про загальні закономірності розвитку вищої освіти, зокрема у всіх зарубіжних країнах університетська освіта повинна озброювати своїх фахівців глибокими та міцними знаннями; формувати та виховувати глибокий пізнавальний інтерес у студентів шляхом залучення їх до активної науково-дослідної роботи. Основоположними якісними ознаками таких навчальних закладів є, зокрема: високий рівень підготовки фахівців, що базується на грунтовній методологічній основі; можливість набуття студентами не просто базових, а фундаментальних знань з різних галузей науки за оптимального поєднання природничих і гуманітарних навчальних дисциплін; здатність до формування і поширення вікових морально-культурних цінностей; переважання у науковій роботі частки фундаментальних, креативних досліджень. Саме зарубіжний досвід розвитку вищої педагогічної освіти може, в повній мірі, слугувати орієнтиром у прогнозуванні процесів розвитку вітчизняної освіти з урахуванням особливостей нашого суспільства та тих специфічних завдань, які стоять перед вищою освітою України та дозволило нам об'єднати основні проблеми, з якими зіштовхуються ці країни: демократизація та автономізація вищої освіти, поглиблення базової підготовки та професіоналізації освіти, впровадження інтегративних навчальних програм та курсів, впровадження інтенсивних методів та технологій навчання.

університет європа америка освіта

Список використаних джерел та літератури

1. Андерсек Клаус. Институциональное академическое предпринимательство в университете // Высшее образование сегодня. - 2004. - № 8. - С. 58-63.

2. Ведерникова Л.В. Обучение взрослых в системе непрерывного образования во Франции: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Л.В. Ведерникова. - О., 1992. - 168 с.

3. Гагкуев Р. Новые возможности получения образования за рубежом / Р.Гагкуев // Высш. образование сегодня. - 2004. - № 9. - С. 52-53.

4. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. - Київ: Либідь, 1997. - 376 с.

5. Кроксфорд Леслі. Глобальне університетське навчання: проблема поєднання рідної культури студента і культури країни навчання // Вища освіта. - 2001. - № 1. - С. 94-103.

6. Лённберг Харри, Пуукка Яаана. Университет и его регион: пример университета в Турку // http://www.aha.ru/~moscow64/educational_book/educational_book7/

7. Макбурні Грант. Глобалізація: нова парадигма політики вищої освіти. Важелі глобалізації як політична парадигма вищої освіти // Вища школа. - 2001. - № 1. - С. 104-119.

8. Антонюк Л. Л., Сацик В. І., Василькова Н. В. Світовий досвід становлення і розвитку дослідницьких університетів [Електронний ресур] // Університетська освіта. - 2011. - № 1. - С. 58-66..

9. Бабанский М. Д. Классические университеты: современность и перспективы // Университетское управление: практика и анализ. -Екатеринбург, 2000. - № 2 (13). - C. 20-21.

10. Василькова Н. В. Особливості організації навчального процесу в умовах глобального інформаційного суспільства // Досвід організації та активізації навчального процесу на основі впровадження інноваційних технологій. Матеріали науково-методичної конференції, 5-8 лютого 2008 р. - К.: КНЕУ, 2008. - С. 81-83.

11. Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum). Болонья, 18.09.1988 [Електронний ресурс]. Режим доступу http://www.edupolicy.org.ua/.

Размещено на Allbest.ru