Упавління формуванням професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти

Традиційне у сучасній науці тлумачення поняття «управління» в широкому розумінні включає не тільки управління людьми, але й управління фінансовими, матеріально-технічними й іншими ресурсами. Дотичне у сучасних наукових дослідженнях теорії управління освітою (В. Лазарев, Г. Єльникова, М. Поташник, П. Худоминський та ін.) поняття «керівництво» розглядається як одна з управлінських дій (функцій), поряд із плануванням, організацією, контролем тощо. Останнім часом спостерігаються певні трансформації у трактуванні суті керівництва. Якщо раніше йшлося, насамперед, про адміністрування, командування, то в сучасній теорії і практиці цю управлінську дію розглядають як таку, що найбільш повно характеризує суто людські аспекти соціального управління, роботу управлінця з людьми, спільнотами, колективами (Денисовець).

Науковцями надаються різні формулювання поняття «управління», одне з них: «Управління - це процес цілеспрямованого впливу керуючої підсистеми або органу управління на керовану підсистему або об'єкт управління з метою забезпечення його ефективного функціонування та розвитку» (Хміль,1995, с. 30). Зазначене, на нашу думку, може забезпечуватися і шляхом реалізації компетентнісного підходу, сутності якого присвячені праці таких зарубіжних та вітчизняних науковців, як В. Байденко, Н. Бібік, В. Болотова, Л. Ващенко, В. Введенський, М. Волошина, Н. Гришанова, О. Дахіна, Г. Дмитренко, Г. Єльникова, І. Зимньої, Е. Зеєра, В. Кальнея, В. Краєвський, Н. Кузьміна, О. Локшина, В. Маслов, О. Новікова, О. Овчарук, О. Пометун, Г. Селевко, О. Суббето, Ю. Татура, А. Хуторського, В. Шадрикова, С. Шишова.

Аналіз розуміння науковцями сутності компетентнісного підходу свідчить про різні підходу до тлумачення цього феномена. Зокрема, Г. Селевко вважає, що «...компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважаючою трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, які означають потенціал, здатність випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного багаточинникового соціально-політичного, ринково-економічного, інформаційно і комунікаційно насиченого простору» (Селевко, 2004, с. 138-143). Цієї ж думки дотримується і О. Новіков, який вважає, що цей підхід грунтується на концепції компетенцій як основи формування у людини здібностей вирішувати важливі практичні завдання і виховання особистості в цілому (Новиков, 2006).

Аналіз наукових джерел дозволяє розкрити значення професійних та управлінських компетентностей керівників закладів дошкільної освіти в процесі здійснення управлінської діяльності.

Так, Т. Сорочан, зазначає, що компетенцію можна розглядати як можливість встановлення зв'язку між знанням і ситуацією або, у більш широкому сенсі, як здатність знайти, виявити процедуру (знання, дію), що забезпечує вирішення проблеми (Сорочан, 2003).

Особливої актуальності набуває проблема компетентності керівника сучасного закладу дошкільної освіти, головною метою управлінської діяльності якого в нових умовах трансформації освіти має стати створення сприятливих соціально-психологічних умов, реалізація позитивних адміністративних дій, ефективної державної політики, що забезпечує зростання особистості керівника, появу і розвиток мотивів (соціальних, особистісних тощо) до самовизначення, самоактуалізації, саморозвитку, самовдосконалення. Зазначене, як засвідчує практика, створює ситуацію комфорту, захищеності, що сприяє згуртованості у визначенні стратегічної мети діяльності закладів дошкільної освіти та єдність педагогічного колективу у виконанні тактичних завдань і сприймається пелагічними працівниками як цінність, що переходить у площину особистісної значущості.

За критеріями пріоритетної компетентності виділяють два стилі управління, як і два типи керівників: з переважною комунікативною компетентністю і з переважною предметною компетентністю (Денисюк), які охарактеризуємо більш детально.

Так, для керівника першого типу притаманною є орієнтація на взаємовідносини, їх стиль, характер, значущість у реалізації управлінських дій тощо. Пріоритетним для нього є вибудовування адекватної системи особистих комунікацій в організації, коли власна діяльність окреслюється в категоріях психолога, наставника, фасилітатора, арбітра для персоналу. Сильною стороною такого керівника є увага та врахування особистісних якостей та індивідуальних особливостей своїх співробітників, здатність реагувати на їхні почуття і потреби. Такий керівник упевнено виявляє себе і різних контактах, в організації командної роботи, на переговорах і нарадах. Більше того, саме спілкування і взаємодія з людьми є для нього найважливішим професійним ресурсом, що додає енергії, надає сенсу виконуваній роботі.

На противагу першому, керівник з переважною предметною компетентністю орієнтований на задачу, її чітке окреслення, визначення шляхів розв'язання тощо. Найбільш важливим для нього є вибудовування оптимальної організаційної структури, алгоритмізація і формалізація процесів усього робочого циклу. Сильною стороною такого керівника є його зорієнтованість на змістову і фінансово-матеріальну сторону справи, що в умовах ринкових відносин часто забезпечує ефективність управлінської діяльності та досягнення конкретного результату.

Таким чином, обидві ці компетентності є актуальними для керівника і забезпечують успішний менеджмент в освіті. Але якщо одна з цих компетентностей не є пріоритетною, а єдиною, то на місці іншої виникає особливо вразлива прогалина. Сучасна теорія і практика особливої уваги надає комунікативній компетентності як передумови формування особистісно спрямованого освітнього менеджменту (Денисюк).

Зрозуміло, що формування зазначених компетентностей забезпечує реалізація компетентнісного підходу до підготовки майбутніх керівників закладів освіти, зокрема і дошкільної освіти. Вважаємо, що він є ключовим методологічним інструментом, який дає змогу ефективно визначати цілі і зміст освіти, її результати тощо. Компетентнісно орієнтована освіта спрямована на підвищення якості навчання, системності професійної підготовки здобувачів вищої освіти, формування їх готовності успішно вирішувати основні завдання професійної та соціальної діяльності. Відповідно до цього необхідною є системна трансформація змісту і форм організації освітнього процесу, що має забезпечити здобувачам вищої освіти не тільки і не стільки засвоєння відповідних знань, скільки здатність їх реалізації у процесі майбутньої управлінської діяльності, що складає її предметну основу. Таким чином студент має «проживати» ситуації тут і зараз, а не готуватися до майбутньої професійної діяльності шляхом формування чергового набору умінь (Драч, 2011; Драч, 2013).

Зазначене стосується і формування професійної компетентності у підготовці керівника закладу дошкільної освіти, здатного відповідати на сучасні запити суспільства в галузі освітнього менеджменту. Л. Даниленко, Л. Карамушка вбачають у професійній компетентності керівника закладу дошкільної освіти сукупність необхідних для ефективної професійної діяльності систематичних науково-філософських, суспільно-політичних, психолого-педагогічних, предметних та соціально-функціональних знань і умінь, відповідних особистісних якостей. Відповідно авторами визначені такі компоненти професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти: знання, необхідні для педагогічної спеціальності або посади; уміння і навички, що забезпечують успішне виконання функціонально-посадових обов'язків; професійні, ділові та особистісно-значущі якості, що сприяють всебічній реалізації власних сил, здібностей і можливостей у процесі виконання функціонально-посадових обов'язків; загальна культура, необхідна для формування гуманістичного світогляду, визначення духовно- ціннісних орієнтирів, моральних і етичних принципів особистості; мотивація професійної діяльності (Даниленко, Карамушка (Ред., 2003).

Окреслена проблема управління формуванням професійної компетентності керівника закладу дошкільної освіти підтверджується результатами констатувального етапу педагогічного експерименту. Провівши анкетування керівників закладів дошкільної освіти, ми мали можливість переконатися в тому, що 75% респондентів потребують знань з управлінської компетентності, що вимагає подальшої системної роботи у визначеному напрямі.

Висновок. Аналіз наукових джерел дозволив нам розкрити значення поняття компетентності, професійної компетентності керівників закладів дошкільної освіти. Також у процесі дослідження було доведено, що процес формування та розвитку управлінської компетентності керівника закладу дошкільної освіти набуде ефективності за умов реалізації єдиних науково-теоретичних підходів впродовж професійної підготовки у закладах вищої освіти педагогічного спрямування й професійного становлення на посаді керівника закладу дошкільної освіти.

Перспектива подальших досліджень полягає в розробці відповідної технології, яка активізуватиме діяльність керівника у напрямі забезпечення самоаналізу, саморегулювання, особистісного і професійного саморозвитку та самореалізації.

Список використаних джерел