Проблема професійного вигорання педагогічного працівника

The problem of professional burning of a pedagogical worker

The work of teachers is associated with great nervous and mental stress. First of all, it is about the psychological and organizational difficulties: the need to be constantly "in the form", the lack of opportunity to choose students, emotional discharges, excessive contacts during the working day, lack of time, overload, social assessment. During such work day by day, tension can accumulate. Its manifestations are increased irritability, anxiety, muscle clamps in different parts of the body, accelerated palpitations, fatigue. Emotional features of pedagogical activity contribute to the emergence and development of a syndrome of professional burnout.

The "burnout" syndrome is a stressful reaction that occurs due to long-term professional stresses of moderate intensity. Teachers work in a rather calm, emotionally intense atmosphere, which requires constant attention and control over interaction in the "teacher-student" system. If the teacher responds adequately, adaptively, he more successfully and efficiently operates and increases his functional activity and confidence, while the disadaptive reactions lead spirally down to "professional burnout." Burning is not just a result of stress, but a consequence of uncontrollable stress.

The great emotional tension of the professional activity of the teacher, non-standard approaches to situations, responsibility and component of the teacher's profession increase the risk of forming an "emotional burnout", which causes a sense of dissatisfaction, deterioration of mood, accumulation of fatigue. These physiological indicators characterize the tension of work, which leads to professional crises, stresses, exhaustion, burnout. The crisis for a teacher's profession is to reduce the efficiency of the teacher's work, not to fulfill his professional duties, to lose his creative mood.

Key words: teacher; personality; professional activity; emotional exhaustion; emotional burnout; tension; fatigue.

Постановка проблеми. Встановлено, що в останні десятиріччя особлива увага приділяється проблемі підвищення ефективності професійної діяльності викладача. З огляду на незаперечну актуальність проблеми професійного та емоційного виснаження заслуговує розгляд питань, пов'язаних із уникненням ефекту «вигорання» педагогів у процесі їх фахової підготовки.

Актуальність дослідження полягає в тому, що проблема психологічного благополуччя викладача є однією з найактуальніших проблем сучасної системи освіти.

Зв'язок авторського доробку із важливими науковими та практичними завданнями полягає у дослідженні закономірностей впливу психологічних заходів у відновленні працездатності педагогічних працівників. Ретроспективний аналіз розроблених теоретичних і методичних підходів до застосування психологічних технологій допоможе в їх розвитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розробку окремих аспектів щодо зменшення симптому емоційного вигорання, індивідуальна консультаційна робота з педагогами, різні техніки допомоги і самодопомоги в стресових ситуаціях зроблено вітчизняними та зарубіжними вченими-практиками: С. П. Безносов (2004), Т.Я. Кузьміна (2009), Т.І. Панасевич (2008), О.В. Шеремет (2007) та ін.

Загалом теоретичні дослідження зростання науково-технічного потенціалу та ролі інновацій показали, що домінантним компонентом у синдромі професійного вигорання є резистенція, котра характеризується згортанням професійних обов'язків, зменшенням взаємодії з колегами та студентами, поширення сфери економії емоцій, бажання бути на самоті, неадекватним емоційним реагуванням тощо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Можна констатувати, що на сьогодні в Україні накопичений досвід спеціалізованих досліджень із окремих проблем використання засобів психологічної реабілітації у відновленні працездатності педагогічних працівників; у стадії вдосконалення перебувають вітчизняна теорія та методологія, категоріально-понятійний апарат. Однак здійснення ґрунтовного ретроспективного аналізу застосування реабілітаційних технологій по відновленню працездатності педагогів, періодизації реабілітаційних програм ще потребує уваги науковців.

Мета статті полягає у здійсненні аналізу та узагальненні теоретичних та практичних аспектів, пов'язаних із відновленням психологічної працездатності педагогічних працівників.

Виклад основного матеріалу. Проблема збереження й зміцнення здоров'я населення за всіх часів була однією із ключових у суспільстві. Однією з найактуальніших проблем сучасної системи освіти є забезпечення і збереження психологічного благополуччя викладача. Саме педагог є центральною фігурою освітньо -виховного процесу. І те, в якому форматі складатимуться відносини педагога зі студентами та колегами, значною мірою залежить від його емоційного стану. Педагог має вирішувати завдання, що вимагають серйозних педагогічних зусиль. Це освоєння нового змісту навчальних дисциплін, нових форм і методів викладання, пошуки ефективних шляхів виховання, врахування швидких змін, що відбуваються у суспільстві. Це все може бути під силу тільки психологічно здоровому, професійно компетентному викладачу, який готовий творчо працювати. Адже від здоров'я педагога залежить і психологічний стан студентів.

Здоров'я педагога необхідно розглядати не лише як освітню цінність, але як необхідну умову для стійкого і гармонійного розвитку сучасного суспільства. Для цього слід підходити до категорії здоров'я відповіно до визначення ВОЗ, маючи на увазі єдність фізичного, психічного і соціального благополуччя людини - принцип триєдиного уявлення про здоров'я. Здоров'я педагога - делікатна і багатоаспектна проблема. Адже професія педагога, за висловом В. О. Сухомлинського, це « робота серця і нервів».

Парадоксально, що саме ті педагоги, котрі самовіддано присвячують своє життя роботі, найбільшою мірою перебувають у зоні ризику. Особливо вразливими до передчасного професійного вигорання робить викладачів їхня надмірна ідентифікація зі спеціальністю. На першій стадії розвитку синдрому професійна діяльність є головною цінністю і сенсом життя. Аналізуючи фази розвитку синдрому, можна помітити певну тенденцію: сильна залежність від роботи призводить до повного відчаю.

Зміни, які сьогодні відбуваються в освіті, стосуються не тільки студентської аудиторії, але й педагогічних працівників. У Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що підготовка педагогічних і науково- педагогічних працівників та їхнє професійне вдосконалення є важливою умовою модернізації освіти. Соціокультурні цінності та нові пріоритети, які зумовлені інтеграційними зусиллями освітніх систем країн Європейської спільноти, вимагають оновлення змістового навантаження, форм і методів педагогічної взаємодії. Мобільність, гнучкість, швидке опрацювання інформації, розвинені творчі якості - це те, що вимагає від педагога сьогодення. Викладач «нового» типу повинен відзначатися різнобічною компетентністю й опановувати сучасні освітні технології. Сучасна освіта потребує педагога, який вдосконалював би зміст своєї діяльності відповідно до вимог часу та світових стандарті, який є самодостатньою особистістю, взірцем педагогічної та духовної культури, прагне до творчої самореалізації та професійного розвитку.

Сучасний темп життя, інформаційний потік, події в країні, погіршення матеріального становища основної частини населення значною мірою впливають на психоемоційний стан людини, в тому числі викладача. Поступово це призводить до втрати творчого інтересу, до продукту своєї праці, деформує професійні відносини, міжособистісне спілкування, знижує ефективність професійної діяльності викладача.

Педагог - професія альтруїстична. Професійна діяльність педагога відзначається дуже високою емоційною напруженістю, яка переходить в емоційне виснаження. Емоційне виснаження - один із захисних механізмів. Його викликає психічна втома, коли людина змушена певний час виконувати одну і ту саму роботу, постійно надавати підтримку і допомогу. Це може призвести до зниження сили мотиву і меншої емоційної реакції на різноманітні робочі ситуації. Саме емоційне виснаження є найхарактернішим показником емоційного вигорання.

Синдром емоційного вигорання - процес поступової втрати когнітивної, емоційної та фізичної енергії, що виявляється в емоційному, розумовому виснаженні, фізичній втомі і втраті задоволення від роботи.

Професійне вигорання є наслідком некерованого стресу, який з'являється під час міжособистісного спілкування у професійній діяльності. Воно виникає в результаті накопичення негативних емоцій та без подальшого звільнення від них. Не меншу роль у виникненні синдрому професійного вигорання відіграють і знецінення освіти та падіння авторитету педагога, поява «важких» дітей (розлучення батьків, проживання та робота їх за кордоном), негативний вплив аморальності, злочинності, зубожіння.

Велика кількість суб'єктивних та об'єктивних стресових чинників викликає у викладачів погіршення настрою, самопочуття, появу роздратування, накопичення втоми, незадоволення собою, виникнення депресії.

Усе це впливає на продуктивність роботи викладача, призводить до професійного і емоційного вигорання та виснаження. Виходячи з вище вказаного можна зауважити, що кожний викладач, тією чи іншою мірою, піддається впливу професійного вигорання, а це в подальшому впливає на особисті стосунки з колегами та студентами. Частіше за все викладач, який емоційно вигорає, не шукає шляхів вирішення виробничих та навчально-виховних проблем, а стиль його діяльності переважно визначається його емоційним станом. Тому особливо важливою є профілактика синдрому професійного вигорання серед викладачів, а також заходи поліпшення емоційного стану, зокрема, індивідуальна консультаційна робота з викладачами, групові тренінги, різноманітні техніки само- та взаємодопомоги.

Нами було обстежено 56 викладачів коледжу з метою дослідження стресогенних факторів за допомогою анкетування. Перше питання анкети мало на меті визначити спрямованість особистості в даний період часу, а також стресогенні сфери життя працівника. В більшості працівників (70% опитаних) стресогенним є громадсько- політичне життя в державі, 16% опитаних мають переважаючі стресогенні чинники на роботі - якість організації навчально-виховного процесу, матеріального забезпечення, морально-психологічного клімату в колективі. 14% вказали найбільш проблемною сферою особисте та сімейне життя.

Друге питання було більш складне, оскільки містило не тільки інформаційну складову - визначення екстраверсії, інтроверсії спрямування емоцій, самооцінки, ознаки емоційного вигорання, якості адміністрування та організації робочого процесу - але і ключ визначення соціально бажаних відповідей. 50% опитаних надали саме такі відповіді - оскільки жодна професійна діяльність у світі не може нести тільки позитивні емоції і відчуття. Це вказує на високу конформність колективу в цілому та схильність до авторитарної моделі керівництва і управління в коледжі. Причини цього є об'єктом майбутніх досліджень.

27% респондентів вказали на наявність негативних фізичних відчуттів під час роботи - відчуття голоду, сонливість, біль. Це показник не тільки слабкого стану здоров'я, але й недостатньо якісної організації праці - відсутність місць для перепочинку, усамітнення, індивідуальних робочих місць для самопідготовки, ритму робочого процесу тощо.

23% анкетованих вказали на наявність негативних, яскраво емоційно зафарбованих почуттів на робочому місці: злість, роздратованість, подавленість, відчуття дискомфорту.

Якщо поєднати показники відповідей на другий та третій підпункти, то ми отримаємо показник наявності синдрому емоційного вигорання в колективі 50% опитаних.

Третє питання анкети мало на меті не тільки дослідження індивідуальних шляхів подолання стресової напруги працівниками коледжу, а й носило сугестивний психотерапевтичний ефект. Було надано 15 доступних позитивних методів виходу зі стресових реакцій та один негативний - вживання хімічних психостимуляторів. Трійку лідерів методів подолання стресу очолило спілкування в колі сім'ї - 18 опитаних; друге місце - відпочинок на природі (12 опитаних); 8 опитаних у стані стресу намагаються спілкуватися з друзями.

Основними напрямками запобігання синдрому вигорання бачатся удосконалення рівня знань, умінь, навичок, поліпшення умов праці та відпочинку, підвищення мотивації, оптимізація оплати праці, соціальний захист, психологічне розвантаження, поліпшення психологічного клімату в колективі.

Для запобігання синдрому вигорання необхідно чергувати консультування з іншими видами діяльності, опанувати навички психоемоційної саморегуляції.

Методи запобігання синдрому вигорання можуть бути індивідуальними та груповими. Індивідуальні методи включають: аутогенне тренування, трансформація негативних думок і переконань, медитація, дихальна гімнастика, регуляція емоційного стану, фізичні навантаження та фізіотерапевтичні процедури, вивчення і накопичення власних внутрішніх ресурсів, дотримання режиму праці і відпочинку, підвищення рівня професійної майстерності, робота з психологом, відвідування тренінгів.

Групові методи включають обговорення з керівником або довіреними колегами труднощі, надання підтримки один одному за принципом «рівний - рівному», групова робота над проблемою.

Отже, пропонуємо конструктивні методи боротьби з вигоранням.

Психотерапія, психотренінги. Людину стимулює і націлює на успіх у роботі навіть не стільки набуття нових знань і освоєння технологій, скільки «подолання себе». Тому дуже важливо відчути цей перехід на новий рівень, освоєння проміжних ступенів, особливо якщо на пам'ять про «подолання» залишається якийсь символ: свідоцтво, диплом, нагорода, сувенір. Зазвичай участь у виїзних семінарах, тренінгах, курсах підвищення кваліфікації стає сильним стимулом для подолання рутини і вигорання. Такі заходи також згладжують так звану «професійну деформацію особистості»

Конструктивна оцінка. Дорослі , як і діти, потребують того, щоб їхню роботу хтось оцінив. Оцінка персоналу може стати засобом покращити роботу і психологічний стан людей. Оцінка результатів роботи вважається необхідною умовою для плідної та гармонійної праці.

Новизна. Зміна діяльності, введення технічних новинок, оновлення програми, зміна місця проживання і роботи може бути достатньо продуктивним засобом. Поєднання навчання, оцінки і оновлення досягається на виїзних заходах. Коротка поїздка на конференцію, публікація друкованої роботи можуть дати значний ефект у боротьбі з вигоранням.

Уникнення сварок, конфліктів, невизначених обставин (особливо які виходять за рамки посадових обов'язків), зайвої відповідальності. Елементом психогігієни є налаштування на позитив, уміння звертати увагу на 95% плюсів, а не на 5% мінусів, невдач, помилок. На жаль, у педагога часто складається саме така «професійна деформація особистості».