Європейський досвід гуманітарно-правової підготовки майбутніх інженерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

Європейський досвід гуманітарно-правової підготовки майбутніх інженерів

Вікторія Прилипко

Анотація

Проведено ретроспективний аналіз сучасного зарубіжного досвіду гуманітарно-правової підготовки майбутніх фахівців інженерних спеціальностей з урахуванням діючих вимог стандартів професійних кваліфікацій та визначеним переліком ключових професійних компетентностей. Встановлено (з орієнтацією на досвід Республіка Польща) залежність високої професійної компетентності інженерів від світоглядної (соціально-гуманітарної, нормативно-правової, управлінської) підготовки; доведено, що європейська модель ефективної сучасної освіти вимагає від фахівців інженерних спеціальностей зорієнтованості в цілому комплексі правових знань.

Ключові слова: майбутні інженери; зарубіжний досвід; правова компетентність; гуманітарно-правова підготовка; професійна правова культура інженера

Abstract

Prilipko V.

Kremenchug Mykhaylo Ostrogradsky National University

European experience of humanitarian and legal preparation for future engineers

Основна частина

Постановка проблеми. Актуальність обраної проблеми обумовлена процесами становлення незалежної правової держави та побудови України як демократичного цивілізованого суспільства, що викликало значні зміни в суспільній правосвідомості, необхідність підвищення ролі кожної людини, значущості її особистісних, професійних якостей у реалізації цих перетворень. Особливо це стосується формування правової компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей у процесі фахової підготовки, що передбачає врахування низки принципово важливих обставин: великого значення набуває погляд на правову компетентність з позиції соціально-правового замовлення суспільства; виникає значна кількість питань, пов'язаних із захистом і реалізацією прав, у тому числі й права інтелектуальної власності, адже інформаційно-правові послуги користуються все більшим попитом серед різних груп населення.

Аналіз наукових джерел з питань формування правової компетентності фахівців дозволив зробити висновок про інтерес до визначеної проблеми. Зокрема, М. Городиський, І. Дарманська, В. Одарій та ін. досліджують проблему підготовки майбутніх фахівців до правового забезпечення професійної діяльності; Я. Кічук, І. Романова розглядають формування правосвідомості як особистісно-професійної якості. Педагогічні проблеми формування правової культури аналізуються у працях В. Безбородого, В. Владимирової, І. Козубовської, А. Морозова, А. Саломаткіна; формування правової культури молоді є предметом досліджень Л. Твердохліб; правосвідомості учнів - Н. Ткачової; розвиткові правової культури і правосвідомості у сфері органів внутрішніх справ присвячені роботи В. Безбородого, С. Кунгожинова, А. Морозова, В. Темченко; проблемі формування правових знань у системі післядипломної освіти - В. Олійника, О. Панової, Н. Саприкіної та ін. Водночас, не зважаючи на теоретичну і практичну цінність цих праць, досі ще не приділялося належної уваги проблемам правової компетентності бакалаврів інженерних спеціальностей у процесі фахової підготовки. Питання змісту та особливостей формування правової компетентності цієї категорії фахівців на нинішньому етапі розвитку професійної освіти досліджені недостатньо, зокрема, на часі необхідним вважаємо дослідження зарубіжного досвіду гуманітарно-правової підготовки майбутніх інженерів.

Виклад основного матеріалу. XXI століття ставить нові вимоги до вітчизняної вищої інженерної освіти, надає їй нові можливості, пов'язані з долученням України до Європейського простору, тому нині центральними в контексті цієї освіти стають завдання формування професійно й соціально зрілої особистості, готової до розв'язання різноманітних суспільних і професійних завдань, правосвідомої й відповідальної. Європейські країни, що вже пройшли чи проходять шлях перебудови системи вищої освіти згідно з потребами нового часу, також перебувають у стані пошуку методологічних та технологічних модернізацій системи підготовки інженерних кадрів, розбудови й оновлення двох основних її складників - професійного та гуманітарно-світоглядного, перший із яких реалізується в ході практично-технічної підготовки, другий у процесі вивчення гуманітарних дисциплін (до яких належать і правознавчі), відповідної культурно-просвітницької та виховної роботи (Войдило, 2017; Кислова, 2019; Пальчук, 2011; Савина, 2010).

У сучасному світі професійна група фахівців з інженерних знань, що стабільно розвивається, є чинником соціально-економічного розвитку будь-якої держави. Технократичний стиль життя вимагає від передових країн світу планування все більш масштабної підготовки інженерних кадрів, адже національні системи професійної освіти не можуть повною мірою задовольнити ринок інтелектуальної праці як у кількісному, так і в якісному відношенні (Коваленко, 2003; Лещенко, 2010; Пономарьов, 2004).

Закони України «Про освіту» і «Про професійно-технічну освіту» акцентують на формуванні високорозвиненої, творчої особистості в процесі підготовки інженерів; у них підкреслено, що інженерна освіта має враховувати перспективи як удосконалення виробництва, так і інтеграції України в Європейське співтовариство (Закон України «Про освіту», 2019; Закон України «Про професійно-технічну освіту», 2018). Чинниками, що визначають якість процесу професійної підготовки у вищому навчальному закладі, є сформовані професійні знання, вміння і навички студентів. Сучасні бакалаври, на думку провідних учених (Л. Влодарська-Зола, І. Зязюн, О. Коваленко, В. Кремень, О. Романовський, В. Свистун, В. Ягупов та ін.), мусять мати фундаментальну підготовку, засновану на новітніх наукових досягненнях, сучасних інформаційних технологіях, володіти навичками проектування й самостійної дослідницької роботи, бути обізнаними в правових аспектах фаху та обраної спеціалізації. Галузям виробництва України нині особливо потрібні інженери у сфері розробки та реалізації високих технологій, які поєднують проектну й підприємницьку діяльність, здатні організовувати високоефективні виробничі структури, забезпечити реалізацію правових основ створюваної інтелектуальної власності, можуть проектувати нові матеріальні цінності та забезпечувати їх перетворення в товар. Складність підготовки таких спеціалістів полягає в необхідності поєднання глибокого освоєння фундаментальних знань із докладним вивченням інженерної та підприємницької справи з глибокою загальною правовою і професійною культурою.

Останнім часом функціями інженера в Європі передбачено, що він повинен мати не тільки відмінні професійні знання, проектно-конструкторські та винахідницькі навички, а й має вміти їх застосовувати, приймати рішення, організовувати роботу підлеглих та мусить добре знати правові основи своєї спеціальності. У більшості західних країн вимоги роботодавців до фахівців інженерних спеціальностей систематизовані за допомогою стандартів, що узгоджують професійну кваліфікацію працівників з рівнем їхньої освіти. В Україні такий стандарт під назвою «Національна рамка кваліфікацій» розробляється та постійно вдосконалюється, у його створенні беруть активну участь окремі промислові компанії. Однак все ж не варто забувати про те, що ВЗО готують особистостей, а не механізми для ринку праці; водночас роботодавці зауважують: особистість, не здатна знайти собі гідне робоче місце, навряд чи зможе залишатися повноцінною особистістю (Горбильова, 2013, с. 84).

Обсяги і зміст підготовки інженерних кадрів нині ґрунтуються на відповідному розумінні самого поняття «інженер» та змісту цього поняття за тих чи інших історичних умов. Аналіз літератури показав, що в традиційному розумінні поняття «інженер» - це особа, яка створює проекти майбутніх технічних систем або процесів, їх експлуатації, ремонту, ліквідації, модернізації відповідно до бажання замовника (замовником може бути організація, фізична особа, суспільство загалом і сам інженер). Що ж до інженерії, то багато дослідників вважають, що це діяльність, пов'язана із застосуванням наукових знань з метою створення штучних технічних об'єктів і матеріальних цінностей. Інженер асоціюється, насамперед, із технікою, машинами та технічними засобами; але таке розуміння сутності інженерної діяльності змінювалося зі змінами суспільного виробництва, соціальної практики, а також науки і техніки. Поступово до інженерної діяльності стали відносити не тільки інформацію про технічні засоби та об'єкти, але й знання, пов'язані з економікою та організацією інших процесів і систем, що передбачає обов'язкове усвідомлення відповідних правових основ (Пономарьов, 2004).

У ході аналізу комплексу джерел з проблеми нами виокремлено відмінності професійної підготовки майбутніх інженерів у Польщі за моделями структурно-логічних схем бакалаврських і магістерських програм. У вимогах щодо підготовки сучасних інженерів, які називають євростандартом, відображено набір якостей і властивостей (дістали назву «ключові кваліфікації»), яким надається особливе значення при підготовці інженерів у країнах Європейського співтовариства. Серед основних названо такі: комунікативність, відповідальність, рефлексія, здатність до співробітництва, професійна самостійність, схильність до саморозвитку, ініціативність, наднормативна професійна активність тощо (Ігнатюк, 2010, с. 14), причому правова культура входить до складу всіх ключових кваліфікацій як базова основа.

Розробка системи підходів до формування компетентностей професіонала з інженерного фаху, які дозволили б отримати особистість, що буде знаходитись у гармонії із собою та навколишнім середовищем і стане спроможною ефективно вирішувати професійні завдання, адекватна динамічним умовам інженерної праці. Серед таких компетентностей визначають: методологічну, технологічну, нормативно-правову, креативну, комунікативну, проектувальну, управлінську, науково-дослідну; їх формування забезпечується відповідними навчальними дисциплінами (Коваленко, 2013, с. 104), серед яких правознавчі займають чільне місце. Водночас реалізація таких підходів у інженерних ВЗО, порівняно з іншими, є складним науково-методичним завданням, оскільки інженерну освіту, яка забезпечує кадрами реальний сектор економіки, вчені вважають найбільш наукоємною з усіх галузей освіти, тому що досліджувані предмети складні для засвоєння, а по-друге, сучасний темп відновлення знань є найвидшим саме в техніці й технологіях (Кислова, 2013, с. 38).

На думку українських і зарубіжних дослідників проблеми, практика освітньої діяльності доводить, що базовою основою інженерної професійної підготовки інженерів мають стати не стільки навчальні дисципліни, скільки способи й форми організації навчальної діяльності. Основні зусилля у сфері освіти мають бути спрямовані: на забезпечення високого рівня методологічної культури (методи пізнавальної, професійної та комунікативної діяльності); на володіння творчими методами пізнання й діяльності; на широке впровадження в освіту багатокритеріальної постановки та розв'язання інноваційних проблем; на пошук множини рішень і вибір оптимального з них для задоволення потреб замовника (Войдило, 2017; Коваленко, 2003, с. 47). Традиційно загальний зміст інженерної освіти поділяють на два складники: техніко-технологічний, що формує професійні компетентності інженерів за принципом «фундаментальні науки - технічні науки», та соціально-гуманітарний, який розвиває світогляд майбутнього інженера як члена суспільства, надаючи йому соціологічні, правові, психологічні й інші знання. Але правові знання, які отримує майбутній інженер під час реалізації змісту окремих дисциплін, часто вважають не обов'язковими для інженерної діяльності, надаючи їм статусу загальноосвітніх.

Проте аналіз вимог до посадових інструкцій інженерів (вміти практично використовувати набуті знання в умовах промислового виробництва; вміти виконувати такі розумові дії, як аналіз, синтез, порівняння, систематизація, прогнозування тощо; мати уміння та навички самостійної роботи з фаховою літературою, у тому числі іноземною і правовою, з метою здійснення патентного пошуку та пошуку інформації про нові розробки для модернізації виробництва; вміти вчитися впродовж усього життя з метою підвищення своєї кваліфікації) свідчить про повне врахування у циклах природничо-наукових і технічних дисциплін діючих ОПП вимог до особистісних якостей (самостійність, відповідальність, організованість, цілеспрямованість, здатність організовувати своє життя відповідно до соціально-значущих уявлень про громадянське суспільство, правову культуру, спілкуватися в усній та письмовій формах на рідній та іноземній мові), які практично реалізуються у циклі гуманітарних і соціально - економічних дисциплін. Вимоги тих же інструкцій (бути здатним співпрацювати, правосвідомо керувати людьми та підкорятися, знаходити рішення соціальних професійних завдань тощо) і їхні правові й правознавчі підстави в ОПП практично не враховуються (Кузьміченко, 2010, с. 170).

Варто зазначити, що значної уваги в системі професійної підготовки інженерів у зарубіжних університетах надається індивідуалізації й самостійній роботі (Galton M., Gough H.), а також реалізації діяльністного підходу у навчанні (Culen, 2000). У багатьох західних університетах сьогодні приділяється увага ефективній організації індивідуальної самостійної роботи студентів (Altshuller G., Averill J., Barron F., Fliegler L. й ін.), при якій ураховуються їхні індивідуально-творчі особливості, здійснюється цілеспрямована робота з особистісного розвитку (Borowska, 2004; Combs, 1981; Pylka-Gutowska E., 2010). Розуміння студентом своїх можливостей розглядають через формування в нього вмінь використовувати їх у майбутній професійній діяльності, належно сформовану правову компетентність у єдності нормативного і загальноправового аспектів.

Однією із сучасних концепцій, яка може бути покладеною в основу філософії підготовки інженерів, є концепція формування гуманітарно-технічної та управлінської еліти (Войдило, 2017). Зміст цього поняття, його спрямованість відображають орієнтацію на підготовку не певного вузького елітарного прошарку випускників, а прагнення прирівняти всю професійну спільноту до еліти. На переконання вчених, саме висока професійна компетентність інженерів у поєднанні з їхньою належною світоглядною й соціально-гуманітарною, насамперед правовою та управлінською, підготовкою з прищепленням їм високої духовності та морально-етичних переконань здатні забезпечити відповідність фахівців сучасним суспільним вимогам (Пономарьов, 2004; Серьожникова, 2010). Так, при розробці стандартів професійних кваліфікацій у Республіці Польщі в контексті процесів євроінтеграції вважали, що Польські Стандарти Професійних Кваліфікацій (PSKZ) мають забезпечити: можливість порівняння професійних кваліфікацій, отриманих у Польщі та країнах Євросоюзу; визнання польських свідоцтв та дипломів (сертифікатів) за кордоном; розповсюдження і впровадження в Польщі норм якості ISO 9000 (Сисоєва, 2007, с. 24). У цій країні освіту у вищих технічних навчальних закладах організовують тоді, коли існує необхідність такого роду (наприклад, потреби ринку праці або задоволення потреб студентів стосовно здобуття додаткових кваліфікацій), а також відповідні кадрові та організаційно-мегодичні умови, необхідні для цього роду діяльності.

Головне місце у змісті європейської інженерної підготовки належить розв'язанню сучасних проблем цивілізації та прагненню відмовитися від енциклопедичної освіти на користь інтерактивного й міждисциплінарного навчання. Модуль «Європейська освіта» зорієнтовано на прискорення й посилення інтеграційних процесів згідно з Маастрихтським Договором, який передбачає побудову єдиного загальноєвропейського освітнього простору й укріплення європейського виміру в освіті, вивчення мов країн-членів ЄС, обмін студентами й викладачами, взаємне визнання дипломів та уніфікацію термінів навчання у вищій школі (Савина, 2010, с. 96). Перед цим модулем поставлено завдання - зберегти універсальні цінності, характерні для демократичних держав: дотримання прав людини, формування громадянських якостей особистості, почуття національної ідентичності, розуміння ролі власного народу в розвиткові загальноєвропейської культури, прихильність до загальнолюдських цінностей. Проте компоненти міжпредметного модуля звернені до навчального закладу як до цілого, а не до викладача конкретної навчальної дисципліни, відповідальність за їх реалізацію несе вся спільнота викладачів. Для реалізації цього модуля стан підготовки викладацького персоналу і ступінь його ангажованості у загальноєвропейську проблематику відіграє ключову роль (Пальчук, 2011, с. 109).

Аналіз комплексу джерел з проблеми свідчить: сучасні завдання інженерної освіти тісно пов'язані з основними тенденціями цивілізаційного розвитку, з глобалізацією, культурними й соціальними трансформаціями, становленням інформаційного суспільства. Масові комунікації і глобальне інформаційне спілкування змінили форми, способи, образ життя сучасної людини, її соціокультурні контакти, частоту взаємодій між людьми, цивілізаціями, континентами; суспільство й особистість стали більш мобільними, індивід отримав можливість актуалізації різних життєвих проектів і потенціалів. Дослідники виділяють основні напрями професійно спрямованої інтеграції гуманітарно-правових знань студентів у технічних ЗВО:

- показ внеску галузі у розвиток людської культури (будівництво і архітектура, залізничні шляхи сполучення, інформаційні технології та ін.) (Edukacja wobec rynku pracy: realia-mozliwosci-perspektywy, 2003, с. 9);