Освітня програма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Центральна спілка споживчих товариств України

Львівський торговельно-економічний університет

Кафедра господарського права і процесу

Звіт

про проходження педагогічної практики в Львівському торговельно-економічному університеті у період з 29.03.2021 р. по 30.04.2021 р.

Виконала:

здобувач другого (магістерського) рівня вищої освіти

освітньопрофесійної програми “Право”

зі спеціальності 081 “Право”,

заочної форми навчання

Гайдучок Марія Володимирівна

Керівник практики:

к.ю.н., доцент кафедри цивільного права та процесу

Чабан Олена Михайлівна

Львів - 2021

Зміст

вищий освіта педагогічний

1. Робота над програмними завданнями педагогічної практики

1.1 Нормативно-правове регулювання питань вищої освіти в Україні, регламентування організації освітнього процесу та діяльності науково-педагогічних працівників Університету

1.2 Освітня програма як основна компонента підготовки здобувачів вищої освіти

1.3 Навчально-методичне забезпечення освітніх компонент (дисциплін) кафедр юридичного факультету

1.4 Методи і засоби навчання у закладах вищої освіти

1.5 Методика підготовки та проведення лекційних занять

1.6 Методика підготовки та проведення семінарських та практичних занять

1.7 Професійна майстерність викладача закладу вищої освіти

2. Педагогічна практика на кафедрі цивільного права та процесу ЛТЕУ

3. Індивідуальне завдання

Перелік використаних джерел



1. Робота над програмними завданнями педагогічної практики

1.1 Нормативно-правове регулювання питань вищої освіти в Україні, регламентування організації освітнього процесу та діяльності науково-педагогічних працівників Університету

Нормативно-правова база України є базисом не тільки регулювання діяльності закладів вищої освіти всіх форм власності, але й визначає рівень фінансування сфери вищої освіти як взагалі, так і окремого закладу вищої освіти державної форми власності. Зокрема, до нормативно-правових актів, які регулюють сферу вищої освіти, варто віднести: укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інші підзаконні нормативні акти Міністерства освіти і науки України, Міністерства економіки і торгівлі України, Міністерства фінансів України, нормативні акти місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Для того щоб змінити функціонування закладів вищої освіти та з метою оптимізації їхньої діяльності, варто спиратися на: Конституцію України, доктрини, програми, стратегії, а також прямі норми рамкового Закону про освіту; правове забезпечення механізмів розвитку освіти. До основних документів, що регулюють діяльність закладів вищої освіти, варто віднести Конституцію України [1], Державну національну програму «Освіта» («Україна ХХІ століття») [2], Національну доктрину розвитку освіти [3]. Але на функціонування закладів вищої освіти впливає не лише чинне законодавство, але й виконання Болонських домовленостей. Зокрема, їх виконання розпочинається з прийняття наказу МОН «Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки». Але, незважаючи на виконання основних положень щодо кредитно-модульної системи, «рівень знань студентів в Україні став значно нижчим, проте вчитися стало складніше». Варто підкреслити, що заклади вищої освіти насамперед забезпечують як економічний потенціал країни, так і рівень соціальних та політичних відносин [4]. Вектор реалізації державної політики по відношенню до функціонування закладів вищої освіти в України спирається на освітню реформу, що була розпочата у 2014 р., а саме із затвердження нової редакції Закону України «Про вищу освіту». Даний закон спрямований на імплементацію заходів щодо наближення української сфери вищої освіти до сучасних європейських стандартів. Програмним документом освітнього середовища стало прийняття Стратегії сталого розвитку «Україна-2020». Основними показниками даної програми мають стати такі показники діяльності закладів вищої освіти: 75 відсотків випускників загальноосвітніх навчальних закладів володітимуть щонайменше двома іноземними мовами; як держава-учасниця міжнародного дослідженні якості освіти PISA Україна має увійти до 50 кращих держав-учасниць. Також значно вплинуло на функціонування закладів вищої освіти укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, згідно з якою учасники забезпечують: реформування вищої освіти; зближення у сфері вищої освіти в межах Болонського процесу; підвищення якості та важливості вищої освіти; поглиблення співробітництва між закладами вищої освіти; розширення можливостей закладів вищої освіти; активізації мобільності студентів і викладачів [5].

Основним документом, що регулює сферу вищої освіти, є Закон України «Про вищу освіту», [6]. згідно з яким основними функціями державної політики є сприяння: сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя; доступності вищої освіти; незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім закладів вищої духовної освіти); міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи; державної підтримки підготовки фахівців із вищою освітою для пріоритетних галузей економічної діяльності, напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-педагогічної, мистецької та педагогічної діяльності; державної підтримки освітньої, наукової, науково-технічної, мистецької та інноваційної діяльності університетів, академій, інститутів, коледжів, зокрема шляхом надання пільг зі сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів закладам вищої освіти, що провадять таку діяльність; здійсненню державно-приватного партнерства у сфері вищої освіти; відкритості формування структури й обсягу освітньої та професійної підготовки фахівців із вищою освітою.

Важливого значення в умовах сьогодення набуває дистанційне навчання, зокрема віртуальні відносини між «віртуальним» викладачем і «віртуальним» студентом. Тому є певні вимоги до навчального процесу та навчального навантаження, що регулюються нормативно-правовими актами. Часткові зміни провадження навчального процесу є недоречними, внаслідок чого лише буде спостерігатися гальмування розвитку освіти. До основних вимог реалізації дистанційного навчання у вищому навчальному закладі варто віднести: оптимізацію змісту навчальних курсів; розроблення технологій навчання; створення системи контролю. Питання дистанційної освіти має вже певні напрацювання, які пов'язані з проблемами інформатизації, що були в 90-х роках минулого століття (Указ Президента України «Про державну політику інформатизації України» (1993 р.), а також Постанова Кабінету Міністрів України «Питання інформатизації» (1994 р.). На початку березня 2000 року було створено Українську асоціацію дистанційної освіти (УАДО), учасниками якої стали 9 навчальних закладів та інші організації. Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут» запропонував Меморандум про створення інформаційної освітньої мережі «Українська дистанційна освіта» [7]. Наразі заклади вищої освіти перебувають у процесах постійної реорганізації, що вимагає більш ґрунтовних підходів до навчання студентів, для того щоб вони змогли задовольнити ринок праці дипломованими та висококваліфікованими випускниками закладів вищої освіти. Так, згідно з чинним Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII в редакції від 19.01.2019 р., зазначено застосування нового якісного підходу до освітніх послуг у суспільстві, особливо до діяльності ЗВО, існує низка процедур щодо визначення освітньо-кваліфікаційного рівня «Постанови про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності закладів освіти», «Про внесення змін до Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах» та «Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг» [8]. На мою думку, варто охарактеризувати нормативно-правову базу, що впливає на функціонування закладів вищої освіти в Україні (табл. 1).

Конституція України (статті 24, 26) [9]	Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 11 квітня 1997 р.), ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні» від 03.12.1999 р. № 1273-XIV [10]	Сторони цієї Конвенції, усвідомлюючи той факт, що право на освіту є одним із прав людини, і що вища освіта, яка відіграє визначну роль у здобуванні і поглибленні знань, є виключно багатим культурним і науковим надбанням як окремих осіб, так і суспільства.
Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5 жовтня 1961 р.). Приєднання України згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10.01.2002 р. № 2933-III [11]	Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція, і які мають бути представлені на її території.
Угода про співробітництво в галузі освіти (Ташкент, 15 травня 1992 р.) [12]	Держави-учасниці гарантують всім особам, що проживають на їхній території, рівні права на освіту та її доступність незалежно від національної приналежності або інших відмінностей. Особи, що постійно проживають на території однієї з держав-учасниць і мають громадянство іншої держави-учасниці, отримують освіту на всіх рівнях, а також учені ступені і звання, на умовах, встановлених для громадян Держави-учасниці, на території якої вони постійно проживають.
Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 р. № 2145-VII [13]	Цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.
Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 р. № 1556-VII [14]	Цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу із закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях
Постанова КМУ від 30 грудня 2015 р. № 1187 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності» [15]	Затверджує ліцензійні умови провадження освітньої діяльності
Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р. № 3773-VI [16]	Цей Закон визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Наказ МОН № 1541 від 01.11.2013 р. (Редакція від 06.10.2017 р., документ z2004-13) Деякі питання організації набору та навчання (стажування) іноземців та осіб без громадянства [17]	Затверджує такі документи: 1) Порядок організації набору та навчання (стажування) іноземців та осіб без громадянства; 2) Порядок видачі іноземцям та особам без громадянства запрошень на навчання (стажування) в Україні та їх реєстрації
Постанова Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 р. № 924 «Питання національного інформаційного центру академічної мобільності» [18]	Погодитися з пропозицією Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо покладення на державне підприємство «Інформаційно-іміджевий центр», що належить до сфери управління Міністерства, функцій національного інформаційного центру академічної мобільності.
Наказ Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 р. № 113 «Про затвердження інструкції про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26 червня 2002 р. за № 535/6823 [19]	Ця Інструкція встановлює порядок учинення консульської легалізації офіційних документів, складених за участю органів державної влади та органів місцевого самоврядування, або таких, що від них виходять, як на території України, так і за кордоном. Порядок консульської легалізації офіційних документів установлюється Віденською конвенцією «Про консульські зносини» 1963 року (995_047), міжнародними договорами та чинним законодавством України, а також цією Інструкцією
Наказ Міністерства освіти і науки України «Деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту» від 05.05.2015 р. № 504, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 р. за № 614/27059 [20]	Цим Порядком встановлено процедуру визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти та/або пройдених періодів навчання з метою забезпечення права громадян, які здобули вищу освіту або пройшли певний період навчання в навчальних закладах інших держав, на продовження навчання та/або провадження професійної діяльності відповідно до законодавства України.

1.2 Освітня програма як основна компонента підготовки здобувачів вищої освіти

В рамках однієї спеціальності Університетом можуть реалізуватися декілька освітніх програм (далі -ОП) за різними спеціалізаціями.

Окрему ОП можуть спільно реалізувати декілька кафедр Університету, в т.ч. з різних факультетів. Навчання за ОП проводиться за денною та/або заочною формами. При організації різних форм навчання структура, обсяг, зміст і результати ОП за певним рівнем вищої освіти не повинні відрізнятися між собою. Прийняття або зміна стандарту освітньої діяльності є підставою для розроблення нової ОП або перегляду існуючої [7].

Види основних освітніх програм.

За видом освітньої діяльності ОП поділяють на: - програми вищої освіти; - програми післядипломної освіти.

За рівнем вищої освіти ОП поділяються на: - програми бакалаврату; - програми магістратури.

За предметом ОП можуть:- відповідати одній спеціальності;- бути міждисциплінарними.

За належністю(місцем реалізації) ОП можуть розділятися на:- факультетські, які реалізуються в одному підрозділі Університету (факультеті); - університетські, що реалізуються паралельно в двох і більше підрозділах Університету;

Особливим видом спільних програм є програми подвійних дипломів, що передбачають видачу здобувачам вищої освіти, які успішно пройшли атестацію, дипломів двох партнерів-учасників реалізації спільної ОП.

Стандарти вищої освіти встановлюють такі вимоги до освітньої програми: 1) обсяг кредитів ЄКТС, необхідний для здобуття відповідного ступеня вищої освіти; 2) перелік компетентностей випускника; 3) нормативний зміст підготовки здобувачів вищої освіти, сформульований у термінах результатів навчання;4) форми атестації здобувачів вищої освіти;5) вимоги до наявності системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти;6) вимоги професійних стандартів (у разі їх наявності) [7].

Кожна ОП має гаранта освітньої програми. Процес розроблення, реалізації, моніторингу та перегляду ОП документується в портфоліо освітньої програми - зібранні всіх матеріалів, напрацьованих проектною групою. Перелік складових портфоліо визначається гарантом ОП.

Портфоліо містить: - освітню програму та додатки до неї; - навчальний план підготовки здобувачів вищої освіти;- відомості за формами, передбаченими відповідними додатками до Ліцензійних умов;- інші документи, напрацьовані проектною групою (довідки, аналітичні звіти, таблиці, опитувальні листи тощо).



1.3 Навчально-методичне забезпечення освітніх компонент (дисциплін) кафедр юридичного факультету

Навчально-методичне забезпечення навчальних дисциплін складається з навчально-методичних комплексів дисциплін, у т.ч. робочих програм навчальних дисциплін, програм навчальних практик, електронних навчальних курсів, підручників та навчальних посібників, у т.ч.:

- методичні рекомендації щодо виконання курсових робіт (проектів), проходження виробничих та навчальних практик;- методичні рекомендації до підготовки випускної дипломної (кваліфікаційної) роботи;

- правила оформлення й критерії оцінювання різних видів навчальних і контрольних робіт;

- види та форми атестації здобувачів вищої освіти, що дозволяють встановити відповідність засвоєних ними рівня та обсягу знань, умінь, інших компетентностей - вимогам стандартів вищої освіти.

Навчально-методичне забезпечення розробляється для всіх дисциплін, передбачених навчальним планом, затверджується, оновлюється і оприлюднюється згідно з чинними нормативними актами Університету в цій сфері [8].

Документи, що регулюють зміст і реалізацію освітнього процесу:

- «Положення про організацію освітнього процесу в Університеті»,

- «Положення про академічну доброчесність»,

- «Положення про внутрішню систему забезпечення якості»,

- «Положення про атестацію здобувачів вищої освіти Львівського торговельно-економічного університету»

- інші навчально-методичні документи Університету, що регулюють зміст і реалізацію освітнього процесу.



1.4 Методи і засоби навчання у закладах вищої освіти

Метод навчання - упорядкований спосіб взаємопов'язаної діяльності викладача і студента, яка спрямована на досягнення навчально-виховних цілей. Методи навчання в будь-якій підсистемі освіти пов'язані з метою навчання, його змістом, рівнем готовності суб'єкта до навчання, особливостями дидактичних засобів, а також часом, визначеним на вивчення навчального матеріалу. Отже, проблема методів навчання у вищому навчальному закладі розглядається в ракурсі загально-дидактичної концепції методів навчання. Проте соціальні функції вищої освіти, яка є підсистемою освіти дорослих, її професійне спрямування зумовлюють потребу в модифікації загальнодидактичних методів навчання відповідно до особливостей цього ступеня освіти.

До найбільш використовуваних у практиці роботи методів навчання відносять лекцію, пояснення, розповідь, інструктаж, бесіду. Головною особливістю цих методів є те, шо інформація подається через слово викладача.

Розповідь -- усний нетривалий (10-12 хв) виклад навчального матеталуз використанням яскравих образних прикладів, цитат тощо, за відсутності запитань у процесі розповіді. Отже, активна роль належить викладачеві. Цей метод доцільно застосовувати під час лекцій, практичних, лабораторних занять.

+Пояснення -- виклад сутності наукових понять, питань науки і практики, теоретичних положень. Метод пояснення передбачає використання великої кількості операційних розумових дій, задля доведення науково-теоретичних положень; розкриття взаємозв'язків між фактами та явищами; управління розумовими діями студентів. Частіше застосовується підчас подання нового матеріалу. Проте може застосовуватись з метою роз'яснення вивченого навчального матеріалу, але недостатньо засвоєного студентами. Отже, сфера використання цього методу доволі широка. Пояснення здійснюється на лекціях, практичних заняттях, під час консультацій тощо.

Бесіда-- повторення пройденого матеріалу або підведення студентів до засвоєння нових знань за допомогою запитань, що спираються на набуті студентами досвід і знання. Запитання мають бути недовгими, чітко сформульованими, стимулювати думки студентів. Бесіда використовується самостійно або разом з іншими методами навчання, наприклад лекційним.

Інструктаж -- лаконічні, чіткі вказівки щодо виконання завдань. Використовується перед, самостійною роботою, лабораторними заняттями, або в їх процесі з метою ознайомлення студентів з певними алгоритмами їх виконання.

Найпоширенішим методом навчання в системі вищої освіти є лекція. Лекція -- усний інформативно-доказовий виклад наукових знань. Структура лекції не є сталою, вона залежить від багатьох складових, найсуттєвішою з яких є творчість викладача. Зазвичай лекція складається зі вступу (виклад вихідних позицій); основного змісту (послідовне подання навчального матеріалу); висновку (коротке узагальнення).

1.5 Методика підготовки та проведення лекційних занять

Лекція є одним з основних видів навчальних занять і, водночас, методів навчання у вищій школі. Вона покликана формувати в студентів основи знань певної наукової галузі, а також визначати напрямок, основний зміст і характер усіх інших видів навчальних занять і самостійної роботи студентів з відповідної навчальної дисципліни [5].

Лекції за своєю структурою можуть відрізнятися одна від одної залежно від змісту й характеру матеріалу, що викладається, а також її типу й застосовуваних методів. Однак, відповідно до закономірностей організації пізнавальної діяльності тих, кого навчають, варто дотримуватися деяких загальноприйнятих етапів розгортання лекції.

I етап - вступна частина, зазвичай це: оголошення теми та плану лекції (під запис студентами); формулювання мети та завдань лекції; стисла характеристика проблемного поля лекції та ступеню його розробленості; аналіз списку першоджерел, навчальних джерел з теми (6-7 джерел), обсягу та змісту питань, що виносяться на самостійне опрацювання.

II етап - виклад матеріалу: послідовний і логічний виклад матеріалу; підтвердження основних положень демонстраціями, прикладами; демонстраціями аудіо- та відеоматеріалів; наведення й обговорення зі студентами різних поглядів на основні вузлові питання лекції.

Бажано, щоб викладач не нав'язував свої знання та своє розуміння питання, а спрямовував і коректував процес мислення студентів. Цінність лекції зростає, якщо її виклад породжує в свідомості студента асоціативні зв'язки, які виходять за межі змісту лекційного матеріалу. Виникнення асоціативного ряду продукує нові питання та проблеми, іноді досить несподівані як для викладача, так і для самого студента.

III етап - підбиття підсумків лекції: формування загального висновку; установка й завдання для самостійної та пошукової роботи; методичні поради, відповіді на запитання.

Підготовка лекції передбачає декілька важливих кроків:

1) відбір матеріалу з теми лекції. Викладач заздалегідь має визначити основні положення теми, що розглядається на лекції, з'ясувати обсяг матеріалу, який подається студентам під запис, урахувати підготовленість аудиторії;

2) оцінка технічних, матеріальних та інших ресурсів, які можуть бути застосовані на лекції;

3) підготовка аудіо-візуального ряду лекції: демонстрацій, ілюстрацій, презентацій, програмного забезпечення;

4) складання плану, тез, конспектів лекції. Щоб у наступному викладач не прив'язувався до тексту лекції варто сам конспект готувати у вигляді детального плану, підкріпленого основними тезами, прикладами, посиланнями. Існує практика складання конспекту лекцій на окремих картках, що дозволяє замінити чи додати необхідний матеріал;

5) підготовка необхідного обладнання: карток-завдань, міні- конспектів для студентів тощо;

6) забезпечення організаційних умов для проведення лекції: облаштування робочих місць викладача та студентів.

1.6 Методика підготовки та проведення семінарських та практичних занять

Існують різновиди семінарів:

* За дидактичною метою семінари поділяються на заняття з введення в тему; планування її вивчення; дослідження фундаментальних освітніх об'єктів; організації захисту освітніх результатів; з поглиблення, узагальнення та систематизації знань; контрольні та залікові семінари, аналітичні семінари.

* За способом і характером проведення різнять семінари вступні, оглядові, пошукові, індивідуальні, групові, семінари-проекти, семінари вирішення задач, семінари-практикуми, "круглі столи", "мозкові атаки", семінари - ділові ігри.

* За домінуючою формою семінари є: індивідуальні, групові, колективні, індивідуально-колективні

Семінарські заняття є гнучкою формою навчання, що припускає поряд з спрямовуючою роллю викладача інтенсивну самостійну роботу майбутніх фахівців. Семінар пов'язаний з усіма видами навчальної роботи, і насамперед з лекційним викладанням і самостійними заняттями студентів. Тому ефективність семінару багато в чому залежить від якості лекцій і самопідготовки студентів.

Семінару притаманні чотири основні функції [13, с. 133]:

1. Поглиблення, конкретизація, систематизація знань, набутих на лекціях і під час самостійної роботи.

2. Розвиток навичок самостійної роботи.

3. Заохочення до наукових досліджень.

4. Контроль за якістю засвоєння студентами матеріалу.

Принцип "круглого столу" (не випадково він прийнятий на переговорах і в серйозних обговореннях), тобто розташування учасників обличчям один до одного, а не в потилицю, як на звичайному занятті, у цілому призводить до зростання їхньої активності, збільшення кількості висловлювань, до більш принципового характеру дискусії. Викладач також розташовується в колі, що не заважає йому управляти групою. Це створює менш формальну обстановку, можливості для особистісного включення кожного в спілкування, підвищує мотивацію студентів, включає невербальні засоби спілкування: міміку, жести, емоційні прояви тощо.

Принцип круглого столу властивий найбільш активній формі організації семінарського заняття - колективній. Така форма взаємодії відображує особливості професійного спілкування на виробництві, де фахівці входять у контакт один з одним у ході аналізу професійних ситуацій, підготовки та прийняття рішень, узгодження інтересів виробничих ланок і своїх власних інтересів.

Ціль семінарського заняття при колективній роботі є, з одного боку, метою всіх учасників семінару, а з іншого боку - особистою метою кожного з них і відображує суспільно значущу мету, закладену викладачем як свого роду посередником між соціальним замовленням суспільства та студентом. Це ціль загального та професійного розвитку особистості майбутнього фахівця, конкретизована в цілях і завданнях семінарського заняття та їх системі, з метою навчання й виховання студентів.

Безумовно, проведення семінарських занять у колективній формі - непросте завдання й для викладача, і для студентів. Тут потрібні досвід, ретельне проектування комунікативних відносин, що відповідає вимогам принципу проблемності, обробка змісту семінарського заняття. Однак витрачені на першому етапі зусилля багаторазово "виправдовуються" за рахунок того, що студенти стають союзниками викладача, проявляють високий рівень зацікавленості й активності, творчо підходять до справи. Спостереження показують, що обсяг роботи, виконаної у процесі колективної роботи, перевищує сумарні результати індивідуальних зусиль.

Семінар-дискусія організовується як процес діалогічного спілкування учасників, у ході якого відбувається формування практичного досвіду спільної участі в обговоренні й вирішення теоретичних проблем, теоретико-практичного мислення майбутнього фахівця.

Особливістю семінарського заняття як форми колективної теоретичної роботи є можливість рівноправної й активної участі кожного студента в обговоренні теоретичних позицій, пропонованих рішень, в оцінці їхньої правильності й обґрунтованості.

Лише по закінченні семінару-дискусії викладач може зробити загальні висновки, підвести підсумки, оцінити внесок кожного й групи в цілому у вирішення проблеми семінару. Не можна придушувати своїм авторитетом ініціативу студентів, треба створити обстановку впевненості в тому, що розбіжність з позицією викладача в дискусії не спричинить ворожості, зниження оцінки на іспиті. Потрібно створити умови інтелектуальної розкутості, використати прийоми подолання бар'єрів спілкування, прагнути до влади авторитету, а не до авторитету влади, реалізувати, в остаточному підсумку, педагогіку співробітництва.

1.7 Професійна майстерність викладача закладу вищої освіти

Педагогічна майстерність - сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога.

Складовими професійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.

Професійні знання є фундаментальною основою педагогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого-педагогічні, фахові, соціально-гуманітарні.

Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними в процесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що виявляється у поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають змогу отримати результат, адекватний цілям, задумам.

До педагогічних здібностей належать комунікативність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану); перцептивні (здібності до сприйняття нового), інтелектуальні, організаторські.

Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача і охоплює його ціннісні орієнтації, ідеали, інтереси. Втілюється вона в педагогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на взаємини зі студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогічної діяльності.

Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіска, макіяж, постава, мовлення, форми невербального спілкування тощо.

Усі ці компоненти-характеристики створюють передумови для перетворення педагогічної діяльності на мистецтво. Досягнення цього є тривалим і складним процесом. У цьому процесі виокремлюють кілька етапів (Р. Піонова).

1. Професіоналізм. Ним володіє випускник вищого педагогічного закладу. У процесі самостійної роботи в навчальному закладі триває його професійне зростання, вдосконалення, але інтенсивніше й цілеспрямованіше. Ефективність цього процесу залежить від установки на самоосвіту і самовиховання, від наявності відповідної програми. Крім того, викладач може вчитися в педагогів-майстрів, аналізувати роботу досвідчених колег, відвідувати семінари, курси, брати участь у наукових і практичних конференціях.

2. Педагогічна майстерність. У процесі діяльності психолого-педагогічна культура викладача зростає. Окрім репродуктивної діяльності, він займається педагогічним моделюванням, пошуком нових елементів у навчально-виховному процесі, його вдосконаленням. Одночасно розвиваються педагогічні здібності, якості, збагачується методичний арсенал. Однак розвиток структурних компонентів педагогічної майстерності відбувається нерівномірно. До педагога-майстра звертаються за порадою та досвідом менш досвідчені колеги.

3. Педагогічне новаторство. Викладач-новатор вносить принципово нові ідеї у навчально-виховний процес, розробляє нові методичні системи, створює нові педагогічні технології. Внаслідок цього не лише підвищується продуктивність професійної підготовки студентів, а й змінюється И якість. Стати педагогом-новатором допомагають високий рівень теоретичної і практичної підготовки, інтелектуальні здібності, творчий склад розуму.

Процес оволодіння педагогічною майстерністю має певні особливості;

- не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійним вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не вдосконалюючи її;

- не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід колег;

- вивчення своєї методики і методики колег можливе лише у практичній діяльності;

- по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;

- вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.



2. Педагогічна практика на кафедрі цивільного права та процесу ЛТЕУ

Педагогічна практика здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти за ОПП “Право” зі спеціальності 081“Право” є обов'язковою складовою їх практичної підготовки, спрямована на отримання професійних компетентностей і набуття студентом професійних навичок та вмінь здійснення самостійної науково-педагогічної діяльності.

Метою педагогічної практики є забезпечення підготовки здобувачів вищої освіти до професійної науково-педагогічної діяльності викладача вищої школи, а саме:

- розвиток професійно-педагогічних знань та вмінь, індивідуальних творчих здібностей здобувачів вищої освіти, формування індивідуального стилю особистості;

- оволодіння формами, методами, засобами, новітніми технологіями здійснення навчально-виховного процесу у закладах освіти;

- формування умінь застосовувати теоретичні знання у практичній діяльності, усвідомлення професійної значущості цих знань;

- виховання потреби постійного удосконалення професійних знань, умінь навичок та педагогічної майстерності[13].

Для досягнення зазначеної мети в процесі педагогічної практики вирішуються такі завдання:

- ознайомлення з чинним законодавством, що стосується вищої школи, та внутрішніми нормативними документами Університету, що регламентують освітній процес;

- вивчення системи навчальної, наукової, виховної роботи в Університеті, зокрема досвіду і системи роботи кафедр юридичного факультету викладача

- ознайомлення з основними принципами, формами і методами викладання у вищій школі;

- поглиблення і закріплення набутих теоретичних знань із Методики викладання, застосування їх при розв'язанні конкретних завдань практики;

- оволодіння методикою проведення різних видів аудиторних занять у вищій школі та організації самостійної роботи студентів;

- формування умінь щодо планування та організації навчально-методичної роботи викладача (у межах окремого заняття, теми, курсу);

- розвиток професійних умінь педагогічної діяльності викладача, застосування сучасних технологій і методик викладання;

- вироблення умінь педагогічної комунікації з усіма учасниками освітнього процесу;

- розвиток особистих (морально-етичних) якостей викладача вищої школи, індивідуального творчого стилю педагогічної діяльності, потреби в самоосвіті.

У процесі успішного проходження навчальної практики здобувачі другого (магістерського) рівня вищої освіти спеціальності 081“Право” ОПП “Право” повинні оволодіти такими компетентностями:

загальними:

- здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу,

- здатність проводити дослідження на відповідному рівні,

- здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел,

- здатність до адаптації та дії в новій ситуації,

- здатність генерувати нові ідеї (креативність),

- здатність приймати обґрунтовані рішення,

- здатність спілкуватися з представниками інших професійних груп різного рівня (з експертами з інших галузей знань/видів економічної діяльності),

- здатність розробляти проекти та управляти ними;

спеціальними:

- здатність розвивати та утверджувати етичні стандарти правничої діяльності, стандарти професійної незалежності та відповідальності правника;

- здатність доносити до фахівців і нефахівців у сфері права інформацію, ідеї, зміст проблем та характер оптимальних рішень з належною аргументацією.

У результаті проходження педагогічної практики здобувачі вищої освіти повинні набути таких програмних результатів навчання відповідно до освітньо-професійної програми:

- оцінювати природу та характер суспільних процесів і явищ, і виявляти розуміння меж та механізмів їх правового регулювання;

- співвідносити сучасну систему цивілізаційних цінностей з правовими цінностями, принципами та професійними етичними стандартами;

- проводити збір, інтегрований аналіз та узагальнення матеріалів з різних джерел, включаючи наукову та професійну літературу, бази даних, цифрові, статистичні, тестові та інші, та перевіряти їх на достовірність, використовуючи сучасні методи дослідження;

- оцінювати достовірність інформації та надійність джерел, ефективно опрацьовувати та використовувати інформацію для проведення наукових досліджень та практичної діяльності;

- брати продуктивну участь у розробці проектів нормативно-правових актів, обґрунтовувати суспільну обумовленість їх прийняття, прогнозувати результати їх впливу на відповідні суспільні відносини.

Практика проходила на кафедрі господарського права та процесу юридичного факультету Львівського торговельного - економічного університету.

Загальний обсяг практики -3 кредити (90 год.).

Керівництво практикою здійснювала доцент кафедри цивільного права та процесу Чабан Олена Михайлівна

У процесі підготовки та проходження практики студент повинен:

? отримати перед початком практики на кафедрі необхідні документи для проходження практики (щоденник, програму практики, індивідуальне завдання тощо) та пройти відповідний інструктаж;

? вчасно з'явитися на практику (у перший день практики);

? виконати програму практики в повному обсязі та у встановлений термін;

? оформити необхідні документи для звітування про практику (щоденник, звіт);

? не пізніше ніж за тиждень до встановленого терміну захисту звіту з практики надати на кафедру необхідні документи про проходження практики (звіт з практики, щоденник та виконані індивідуальні завдання) [13].

Обов'язки студентів-практикантів

Студенти-практиканти після розподілу на практику та призначення керівників практики відповідним наказом ректора зобов'язані:

? до початку практики отримати на кафедрі всі необхідні організаційно-методичні матеріали та консультацію щодо їх оформлення;

? своєчасно почати і документально оформити практику;

? дотримуватись трудової дисципліни, правил трудового розпорядку, техніки безпеки та інших норм;

? проводити роботу відповідно до програми практики;

? бути ввічливим у спілкуванні з працівниками кафедри та студентами;

? нести відповідальність за виконану роботу;

? виконати поставлені завдання у повному обсязі з урахуванням програми практики і рекомендацій, наданих керівниками практики від кафедри;

? забезпечувати відповідну якість виконуваної роботи;

? вчасно і на належному рівні скласти звіт із практики і захистити його у визначений термін я закінчення практики захистити звіт з практики на кафедрі [13].

Обов'язки керівника практики від кафедри. Керівник практики призначається завідувачем кафедри на початку навчального року і затверджується на засіданні кафедри.

Перед початком практики керівник практики зобов'язаний вирішити низку організаційних питань, зокрема:

? проведення разом із деканом інструктивних зборів студентів, які скеровуються на практику;

? проведення організаційних заходів перед практикою: індивідуальний інструктаж про порядок проходження практики, надання студентам-практикантам необхідних документів і завдань (програма практики, щоденник, індивідуальне завдання, а також інші матеріали і рекомендації);

? контроль своєчасного прибуття студентів на практику;

? контроль за виконання програми практики та індивідуального завдання;

? перевірка та приймання захисту звітів з практики;

? прийняття рішень щодо якості проходження практики студентами і внесення пропозицій щодо її покращення[13].



3. Індивідуальне завдання

А) тести

На основі вивчення, дослідження і проведення відкритої лекції на тему “Поняття нотаріату. Нотаріальне право у правовій системі України” для студентів 4-го курсу денної форми навчання юридичного факультету - були розроблені тести для перевірки знань студентів.

Тести для перевірки знань

1. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на:

нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних архівах;

суддів місцевих судів;

державну виконавчу службу;

районні відділи юстиції;

нотаріусів, які займаються приватною нотаріальною діяльністю.

2. Нотаріальні дії в Україні вчинюють:

уповноважені посадові особи районних рад народних депутатів;

уповноважені посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів;

нотаріуси, які працюють у державних нотаріальних конторах;

головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікувальних закладів;

адвокати, які є членами Спілки адвокатів України.

3. Вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на:

нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах;

приватних нотаріусів;

консульські установи України;

уповноважених посадових осіб Міністерства юстиції України;

дипломатичні представництва України.

4. Нотаріусом в Україні може бути:

громадянин України, який має вищу юридичну освіту;

особа без громадянства, яка має вищу юридичну освіту, одержану в Україні;

особа, яка має судимість;

громадянин України, який має середню юридичну освіту і пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі;

громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом одного року.

5. Нотаріус не може:

витребувати від підприємств і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій;

складати проекти угод;

займатися підприємницькою діяльністю у вільний від роботи час;

займатися науковою діяльністю у вільний від роботи час;

займатися посередницькою діяльністю у вільний від роботи час.

Б) підготовка до конференції в рамках педагогічної практики

В рамках проведення щорічної студентської конференції, керівник педагогічної практики - доцент кафедри цивільного права та процесу Чабан Олена Михайлівна, доручила дослідити і підготувати анотацію на тему “ Реалізація принципу адвокатської таємниці при здійсненні адвокатом консультативної діяльності”

На підставі аналізу вітчизняного законодавства, зокрема Кримінального процесуального кодексу України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» охарактеризовано теоретичні та окремі проблемні питання гарантій реалізації принципу адвокатської таємниці при здійсненні адвокатом консультативної діяльності. Проаналізовано вітчизняні та міжнародні нормативні джерела, положення яких регламентують забезпечення адвокатської таємниці. З'ясовано основоположні доктринальні позиції, пов'язані з інститутом адвокатської таємниці, та визначено основні проблеми реалізації принципу адвокатської таємниці.

Висновок

Під час проходження педагогічної практики зі спеціальності «Правознавство», яка проходила на кафедрі господарського права та процесу Львівського торговельного-економічного - я вивчила системи навчальної, наукової, виховної роботи в Університеті, зокрема досвіду і системи роботи кафедри господарського права та процесу; ознайомилася з основними принципами, формами і методами викладання; поглибила і закріпила набутих теоретичних знань із Методики викладання, застосування їх при розв'язанні конкретних завдань практики; оволоділа методикою проведення різних видів аудиторних занять у вищій школі та організації самостійної роботи студентів; сформувала уміння щодо планування та організації навчально-методичної роботи викладача (у межах окремого заняття, теми, курсу); розвинула професійні уміння педагогічної діяльності викладача, застосувала сучасні технології і методики викладання (провела лекційне заняття в онлайн форматі в мережі ZOOM), виробила уміння педагогічної комунікації з усіма учасниками освітнього процесу; сприяла розвитку особистих (морально-етичних) якостей викладача вищої школи, індивідуального творчого стилю педагогічної діяльності, потреби в самоосвіті.

Під час проходження педагогічної практики, оволоділа такими компетентностями: 1) здатність до абстрактного мислення, аналізу та синтезу, 2) здатність проводити дослідження на відповідному рівні, 3) здатність до пошуку, оброблення та аналізу інформації з різних джерел, 4) здатність до адаптації та дії в новій ситуації, 5) здатність генерувати нові ідеї (креативність), 6) здатність приймати обґрунтовані рішення, 7) здатність спілкуватися з представниками інших професійних груп різного рівня (з експертами з інших галузей знань/видів економічної діяльності), 8) здатність розробляти проекти та управляти ними; 9) здатність розвивати та утверджувати етичні стандарти правничої діяльності, стандарти професійної незалежності та відповідальності правника; 10) здатність доносити до фахівців і нефахівців у сфері права інформацію, ідеї, зміст проблем та характер оптимальних рішень з належною аргументації.

Підводячи підсумки практичної роботи, проведеної мною під час проходження педагогічної практики на кафедрі цивільного права та процесу Львівського торговельного-економічного університету, можу зробити наступні висновки:

- ознайомилася з законами України “Про освіту”, “Вищу освіту” та внутрішніми нормативними документами з організації освітнього процесу та діяльності науково-педагогічних працівників Університету;

- ознайомилася з особливостями оформлення індивідуального плану роботи НПП та розрахунку обсягу педагогічного навантаження, видами науково-педагогічної діяльності викладачів;

- ознайомилася з освітньо-професійними програмами першого (бакалаврського) та другого (магістерського) рівня вищої освіти “Право” та їх складовими: навчальним планом, робочим навчальним планом, графіком навчального процесу;

- ознайомилася з складом та змістом комплексів навчально методичного забезпечення дисциплін, які викладаються здобувачам вищої освіти обох рівнів вищої освіти за спеціальністю “Право”;

- відвідала та проаналізувала навчальні заняття - лекції, семінарські заняття, які проводить викладач кафедри господарського права та процесу юридичного факультету, вивчила їх педагогічний досвід у застосуванні сучасних методів і засобів навчання;

- за допомогою керівника педагогічної практики, розробила план-конспект лекції, методику підготовки та використання відповідних методів і засобів навчання для кожного заняття з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей студентів;

- провела самостійні(бінарні) навчальні заняття з дисциплін кафедр юридичного факультету(лекції, семінари, практичні заняття)та їх самоаналіз;

- підготувала дидактичний та наочний матеріал до лекційних чи практичних занять з дисципліни, що запропонована керівником практики, зокрема продемонструвала студентам 4-го курсу юридичного факультету презентацію на тему « Система органів адвокатського самоврядування в Україні » -проаналізувала якість навчальних занять (підготувати рецензію), проведених іншими студентами-практикантами;

- взяла участь у навчально-методичній роботі кафедр юридичного факультету: на засіданні кафедри; на засіданні методичного семінару викладачів кафедри;

- підготувала тести до теми “Поняття адвокатської таємниці та гарантії адвокатської діяльності згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». з дисципліни «Адвокатур та адвокатська діяльність» кафедри господарського права та процесу за завданням керівника практики;

- виконала індивідуальне завдання керівника практики - підготувала анотацію до щорічної студентської конференції на тему “Реалізація принципу адвокатської таємниці при здійсненні адвокатом консультативної діяльності”.



Перелік використаних джерел

1. Про навчання студентів га стажування (наукове стажування) аспірантів, докторантів, науково-педагогічних працівників Львівського торговельно-економічного університету у провідних закладах вищої освіти та наукових установах за кордоном: Положення №365/1 від 28.12.2008 р., Львів.

2. Про освіту: Закон України //Відомості Верховної Ради УРСР від 20.08.1991.-1991 р.-№ 34.-Ст. 451. [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text.

3. Про вищу освіту: Закон України //Відомості Верховної Ради України від19.09.2014.-2014 р.-№ 37-38.-С. 2716.-стаття 2004 [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1556-18#Text.

4. Про державну таємницю: Закон України № 16 від 21.01.1994 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text.

5. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text.

6. Про доступ до публічної інформації: Закон України № 2939-VІ «від 13. 01. 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text.

7. Про силабус навчальної дисципліни Львівського торговельно-економічного університету: Положення №307/1 від 28.12.2019 р.

8. Про комплекс навчально-методичного забезпечення навчальної дисципліни Львівського торговельно-економічного університету: Положення № 365/1 від 28.12.2018 р.

9. Про організацію освітнього процесу: Положення ЛТЕУ № 365/1 від 28.12.2018 р.

10. Забезпечення якості підготовки здобувачів вищої освіти в Львівському торговельно-економічному університеті на 2019-2023 роки: Програма від 28.12.2018 р.

11. Про порядок формування та ведення індивідуального навчального плану здобувача вищої освіти у Львівському торговельно-економічному університеті: Положення № 365/01 від 28.12.2018 р.

12. Про дотримання принципів академічної доброчесності: Положення ЛТЕУ № 365/01 від 28.12.2018 р.

13. Методичні рекомендації з організації та проведення педагогічної практики для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти за освітньо-професійною програмою “Право”, - Видав. Львівського торговельно-економічного університету, Львів, 2020.

Размещено на Allbest.ru

...