Історіографія як спеціальна галузь наукового знання

Размещено на http://www.allbest.ru

ДДПУ

Історіографія як спеціальна галузь наукового знання

Тимошенко М.О. аспірантка III курсу спеціальності

011 «Освітні, педагогічні науки»

Акцентовано увагу на те, що сучасний етап розвитку суспільства вимагає пошуку нових ідей, у тому числі використання історико-педагогічного досвіду як важливого складника вітчизняного освітнього простору. Це допомагає уникнути помилок освітньої системи минулих століть та використати позитивні надбання з користю для національної системи підготовки майбутніх фахівців галузі освіти.

Ключові слова: історіографія, система знань, історія науки, історична думка.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Соціально-економічні зміни в сучасному українському суспільстві, нові пріоритети його розвитку зумовили реформування та модернізацію системи вищої педагогічної освіти. Удосконалення системи освіти та підвищення якості професійної підготовки педагогів є однією із соціокультурних проблем в Україні. Глибоке ознайомлення з освітнім досвідом минулого нашої країни, об'єктивна оцінка традицій розвитку вітчизняної педагогічної думки загалом, адекватне поєднання класичної спадщини та інноваційних досягнень науки сприяє комплексному відображенню історико-педагогічного досвіду й накресленню перспектив його використання в сучасних умовах.

Тому розвиток історико-педагогічної науки має не абстрактно-формальну, а практично орієнтовану спрямованість, що відповідає нагальним завданням удосконалення системи освіти та виховання, окреслених в Законах України «Про вищу освіту» (2014 р.), Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 р. (2013 р.), Концептуальних засадах розвитку педагогічної освіти України та її інтеграції до європейського освітнього простору (2004 р.), Концепції Нової української школи (2016 р.), Концепції розвитку педагогічної освіти (2017 р.), Проєкті «Дорожня карта освітньої реформи (2015 -2025)» (2014 р.).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, на які спирається автор; виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Дослідження ґрунтується на працях українських науковців, що висвітлюють методологічні засади здійснення історико-педагогічних розвідок, класифікацію джерельної бази, періодизацію (О. Адаменко, Л. Березівська, Н. Гупан, Н. Дічек, І. Зайченко, Г. Іванюк, М. Євтух, О. Петренко, О. Сухомлинська, Є. Хриков). Наукові розвідки щодо визначення предмета, завдань, структури історіографії історичної та педагогічної наук репрезентовано в працях Д. Багалія, Л. Голубничої, Я. Калакури, І. Стражнікової.

Формулювання мети статті (постановка завдання). Мета статті - схарактеризувати історіографію як спеціальну галузь наукових знань.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів

На думку сучасного дослідника Н. Гупана, систематичне повернення до розгляду попереднього розвитку науки є закономірним результатом двох основних тенденцій, що можуть бути простежені на кожному етапі еволюції наукового знання: прагнення вчених знайти у минулому витоки провідних наукових ідей сучасності та необхідність перегляду та переоцінки у світлі даних сучасної науки тих концепцій і теорій, що раніше не розглядались або відкидались як помилкові [2].

Ефективним загальнотеоретичним підходом до вивчення історії науки є історіографічний підхід. Термін історіографія походить від двох давньогрецьких слів: «historia» («розповідь про минуле, про пізнане»), «grafo» («пишу»). Історіографія означає «письмова розповідь про минуле», але зараз термін історіографія як «написання історії» не використовується. Під історіографієй частіше розуміють, що це:

- історія історичних знань, історія науки про розвиток людського суспільства

та історичної думки чи то в цілому, чи окремо якогось народу (М. Марченко, 1959); стан історичної науки певної доби: «українська історіографія XIX ст.», «історіографія доби Ренесансу», «сучасна французька історіографія» чи «американська історіографія 20-30-х років XX ст.». На практиці склалося так, що терміном «історіографія» визначають об'єктивний процес виникнення історичного знання, розвитку історичної науки, а також спеціальну дисципліну, що вивчає цей процес (І. Колесник, 2000);

- не стільки система знань з історії науки, скільки засіб мислення історика. Це вміння вийти за межі предмета, що вивчається, і подивитися на нього з різних боків (як цей предмет виник, якими засобами досліджувався, які прогалини залишилися, що цей предмет може дати для подальшого розвитку історичної науки). Історіографічний погляд на предмет дослідження сприятиме самостійності думки, незалежності мислення від застарілих стереотипів, спрямованості до критичного аналізу та історичного синтезу, розбудові нових знань та методів. Іншими словами, історіографія формує стиль мислення та науковий смак майбутнього історика (І. Колесник, 2000);

- системний аналіз та узагальнення великого масиву літератури, що видавалась з певної галузі наукового знання, з метою висвітлення процесу розвитку науки та відповідних методів дослідження певного, досить великого за часом, історичного періоду (Н. Гупан, 2002);

- безпосередній процес «писання» історії династії, країни, знатних родів тощо. Проте невдовзі цей термін стали застосовувати й до відповідних творів. Поняття «історіографія» як писання текстів про минулі події, а згодом - як історична наука, зберігає своє значення донині. Практично всі історики вживають цей термін стосовно історичних досліджень та історичної науки в цілому (Л. Зашкільняк, 2007);

- учення, що здійснює вивчення історії будь-якої історичної науки. Історіографія засвідчує те, як виникла й розвивалась історична думка, процес нагромадження історичних знань. Вона з'ясовує соціальну основу й соціальну функцію історичного пізнання, досліджує боротьбу різних напрямів, шкіл, концепцій, аналізує методи вивчення історичних джерел, висвітлює організацію й форми дослідницької роботи в галузі історії (К. Біницька, 2013);

- спеціальна наукова педагогічна дисципліна, що вивчає суспільно детерміновані процеси розвитку педагогічної науки та нагромадження нею наукових знань; її об'єктом можуть виступати як закономірності розвитку наукових знань і педагогічної думки, так і її інституціональне становлення у вигляді функціонування офіційних державних чи громадських наукових осередків, доробку наукових шкіл, окремих учених тощо. Предметом історіографії педагогічної науки повинні стати передусім результати наукових досліджень, викладені у різнопрофільній, різновидовій науковій літературі, що охоплює комплекс проблем, пов'язаних з історію, теорією і практикою розвитку освіти, виховання і навчання (І. Стражнікова, 2013).

Ми погоджуємося з думкою Г. Васильчука, що історіографія пов'язана з важливими ідентифікаційною та експертною функціями, оскільки шляхом вивчення джерел ідентифікує саму історичну науку, виокремлює її серед інших дисциплін, виявляє закономірності внутрішнього розвитку, специфіку наукової інтерпретації минулого, концентрує та адаптує інформаційний потік. У цьому виявляється її прикладний характер, адже історіографія, використовуючи різноманітні методи пізнання, покликана виявити теоретичний рівень, методологічні новації та проблемно-тематичні пріоритети сучасних історичних праць [1].

Обов'язковою складовою досліджень з історико -педагогічної історіографії є аналіз світоглядних позицій і загальних підходів до вивчення історії освіти та виховання й методів, що застосовують дослідники. У нашому дослідженні ми використовували різнопрофільні доробки з історії розвитку вищої педагогічної освіти, які мали контроверсійний характер і були зумовлені науковими, методологічними парадигмами в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття. Ці доробки відрізнялися за територіально -хронологічними та науково- теоретичними підходами. Джерельна база дослідження складається з комплексу різновидових (монографії, дисертації, автореферати, статті, матеріали конференцій, рецензії, бібліографічні, довідникові, документальні видання, ін.), різнопрофільних (педагогічні, історико-педагогічні, історичні, філософські), різножанрових (наукові, науково -популярні, навчально-методичні, мемуарні, публіцистичні) праць кінця ХХ - початку ХХІ ст., що висвітлюють проблеми розвитку вищої педагогічної освіти, спеціалізованих бібліографічних видань, списків використаної літератури в дисертаційних роботах і монографіях; матеріалів центральних та регіональних педагогічних часописів, наукових збірників та наукових видань педагогічних академічних і навчальних закладів України.

Класифікаційна схема джерельного комплексу дослідження була розроблена зважаючи на його предметне поле та нагромаджений історико -педагогічною наукою досвід й доробок історичного джерелознавства. Попри її певну умовність, недосконалість вона може оптимально відображати інформативні й інші можливості окремих груп історіографічних джерел та враховувати характер і особливості історіографічного процесу розвитку вітчизняної педагогіки, що створює достатні підстави для послідовного системного розв'язання висунених у дослідженні завдань [4].

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі

Історіографічні розвідки з історії науки сьогодні є важливими для планування наукових робіт організації підготовки кадрів, для розробки більш ефективної структури наукової організації.

педагогічний освіта фахівець

Список використаних джерел

1. Васильчук Г. Сучасна українська та зарубіжна історіографія соціальнополітичного і культурно-духовного розвитку Української РСР в 20-30- і рр. ХХ ст.: автореф. дис. ... д-ра іст. наук: 07.00.06. Київ, 2008. 40 с.

2. Гупан Н. М. Українська історіографія історії педагогіки. Київ : «А.П.Н.», 2002. 223 с.

3. Стражнікова І. Джерельна база історико-педагогічних досліджень Західного регіону України. Педагогічний дискурс: збірник наукових праць / гол. ред. І. М. Шоробура. Хмельницький : ХГПА, 2013. Вип. 15. С. 687-691.

4. Тимошенко М. О. Теоретичні аспекти дослідження історіографії розвитку вищої педагогічної освіти у вітчизняних наукових розвідках (кінець ХХ - початок ХХІ ст.). Духовність особистості: методологія, теорія і практика, 6(99)- С. 173-183.

Размещено на Allbest.ru