Іншомовна комунікативна компетентність як пріоритетний напрям професійної підготовки майбутнього педагога

Размещено на http://allbest.ru

Донбаський державний педагогічний університет

Іншомовна комунікативна компетентність як пріоритетний напрям професійної підготовки майбутнього педагога

Рибальченко О.

асистент кафедри іноземних мов

Анотація

У статті подано тлумачення поняття компетентності. Досліджено його структуру та основні складові. Важливим структурним компонентом професійної компетентності є комунікативна компетентність. Зазначено фактори, що сприяють формуванню професійної компетентності.

Ключові слова: компетентність, іншомовний, дискурсивна компетентність, соціолінгвістична компетентність, стратегічна компетентність, лінгвістична компетентність.

Аннотация

Иноязычная коммуникативная компетентность как приоритетное направление профессиональной подготовки будущего педагога

Abstract

Rybalchenko O. - Teacher, Foreign Languages Department, Donbas State Teachers' Training University

The article gives the interpretation of competence. Its structure and the main elements are investigated. The main structural component of the professional competence is communicative competence. The factors, which influence on forming the professional competence are indicated.

Much attention is given to the definition of the term «competence». Novikov А. determines the competence as a capability, that can be realized on its own in practice, in solving life problems, and based on the educational and life experience. The competence developes on the base of competences (abilities). Choshanov М. determines the professional competence like the ability of the specialist to solve different professional problems, tasks based on the experience, knowledge and values.

In the scientific literature the following species of competences are distinguished: cognitive, intelligent and intellectual-corporate, informative, technological, cultural, psychological, pedagogical, professional, socio-psychological.

The competence is persistent willingness and ability of the person for activity with skill. The competence is potential willingness to solve the problems with skill; consists of content (knowledge) and procedural (ability) components and requires knowledge of the nature of the problem and the ability to cope with it; the constant updating of knowledge, possession of new information for successful implementation this knowledge in specific circumstances, that is having operational and mobile knowledge.

The article goes on to say that the communicative competence is an important structural component of the professional competence, which is the qualitative characteristic of the personality of the specialist covers a set of scientific and theoretical knowledge, practical skills in the field of professional communication, experience of professional interaction, the pronounced motivation for professional communication.

According to the article there are such components of foreign language communicative competence: discursive, sociolinguistic, strategical and linguistic.

The aurhor of the article agrees with Zavinychenko B. and identifies such components of foreign language communicative competence as gnostic, communicative and emotional.

In conclusion the author writes that there are some factors, that influence on the development of foreign language communicative competence.

Key words: competence, foreign, discursive competence, sociolinguistic competence, strategic competence, linguistic competence.

Вступ

Постановка проблеми. Професійна підготовка - це цілеспрямований процес навчання реальних і потенційних працівників професійним знанням та вмінням з метою набуття навичок, необхідних для виконання професійних функцій. педагогічний комунікативний іншомовний компетентність

У сучасних дослідженнях іншомовну комунікативну компетентність тлумачать як необхідний людині рівень сформованості досвіду міжособистісної взаємодії, щоб успішно функціонувати в суспільстві з огляду на власні здібності й соціальний статус [2, с. 13]. Особливу значущість ця проблема має у процесі іншомовної комунікації в умовах глобалізації суспільства.

Процес модернізації системи української освіти в умовах інтенсивного розвитку соціально-економічних відношень в суспільстві передбачає актуалізацію проблем підвищення якості вищої освіти, що передбачає не тільки об'єм знань за фахом, але й здатність до їх творчого застосування у реалізації завдань фахового спрямування, спроможність здійснювати іншомовне спілкування з фахівцями з інших країн, а також виконувати професійну діяльність в умовах іншомовного середовища. Наша держава вступила на шлях до євроінтеграції, розширюються міжнародні зв'язки, відбувається націоналізація усіх сфер життя нашого суспільства. Іноземні мови стають невід'ємною частиною життя українців. Мова стає дійсним фактором соціально-економічного, науково-технічного та загальнокультурного прогресу. Потужним фактором зміни соціальних умов, передумовою економічних та науково- технічних перетворень в країні є вища освіта та пов'язана з нею підготовка кадрів. Вища освіта та кваліфікація стають гарантією соціального благополуччя, умовою конкурентоспроможності спеціаліста на ринку праці. Ось чому останнім часом в поле зору науковців потрапило таке поняття як “іншомовна компетентність”.

Аналіз останніх досліджень. З розвитком потреб суспільства змінювались акценти практичного викладання іноземних мов у закладах освіти, і нагальною потребою стало формування іншомовної комунікативної компетентності, бо просто читання та переклад текстів загального змісту та текстів за фахом не заповнюють усі потреби молодих фахівців (Т. Аванесова, A. Астадур'ян, Л. Борозенець, с. Братченко, Н. Гавриленко, О. Григоренко, М. Євдокімова, B. Зикова, О. Іскандарова, Е. Комарова, Т. Кускова, Н. Кучеренко, Т. Лопатухіна, Т. Лучкіна, Ю. Маслова, Р. Мільруд, А. Панфилова, А. Самсонова, О. Фадєйкіна, Л. Фішкова, Л. Халяпіна, І. Цатурова, В. Ширшов, М. Шишлота та ін.).

Науковці наголошують на зміні статусу навчальної дисципліни “іноземна мова” з точки зору її культурологічної функції, оскільки мова - не лише безпосереднє джерело комунікативної діяльності, але й засіб пізнання, формування й передачі думки, вираження почуттів, емоційних станів людини, засіб реалізації усіх потреб освіченого народу.

Вагомий внесок у розвиток іншомовної комунікативної компетентності вчителя зробили зарубіжні та вітчизняні науковці Л. Біркун, Р. Джонсон, І. Зимня, Г. Китайгородська, С. Козак, Е. Пассов, В. Сафонова, Д. Хаймс та ін.

Детальніше питання компетентності розглядається у працях І. Ісаєва, І. Зязюна, О. Ломакіна, В. Нестерова, І. Підласого, В. Сластьоніна, В. Ягупова та ін.

Новіков А. М. визначає компетентність, як здібність, що може самостійно реалізуватись у практичній діяльності, у вирішенні життєвих проблем, і заснована на отриманому навчальному та життєвому досвіді. Компетентність розвивається на основі компетенцій (умінь) [6, с. 115]. Чошанов М. А. визначає професійну компетентність, як здатність фахівця вирішувати професійні проблеми різного характеру, завдання на основі набутого досвіду, знань та цінностей [10, с. 54].

У науковій літературі ще виділяють такі види компетентностей: пізнавальна (С. Воровщиков, Д. Татьянченко); інтелектуальна (Е. Гельфман, М. Холодна) та інтелектуально-корпоративна (А. Аринушкіна); інформаційна (А. Оробинський, О. Смолянінова); технологічна (Н. Манько); культурологічна (М. Булигіна, О. Лукіна, Н. Поморцева, А. Федорова); психологічна (А. Алферов, І. Демидова, В. Дружинін, Н. Яковлева); психолого-педагогічна (М. Лук'янова, Є. Попова); професійна (А. Маркова, В. Якунін); соціально-психологічна (А. Кудрявцева, Л. Берестова); загальнокультурна (А. Петров, Н. Конасова).

Метою пропонованої статті є розкриття сутності та характеристика специфіки іншомовної професійної підготовки фахівців педагогічної спеціальності. Ця мета конкретизується в таких завданнях:

1) охарактеризувати поняття компетенція, компетентність, іншомовний;

2) виділити компоненти іншомовної компетентності; 3) визначити фактори, які впливають на розвиток іншомовної комунікативної компетентності.

Виклад основного матеріалу дослідження

Якщо мова - це найважливіший універсальний засіб спілкування людей, висловлення їх думок, почуттів [11, с. 16], то іноземна мова, у контексті дослідження, - засіб прилучення студента до нової для нього національної культури, адже відокремити культуру від мови, а мову від культури в освітньому процесі неможливо. Слова пов'язують людей, об'єднують їх через спілкування. Без спілкування немає суспільства, без суспільства немає людини соціальної, немає людини культурної, людини розумної.

Спілкування або, іншими словами, комунікація, керує людьми, їхнім життям, розвитком, поведінкою, пізнанням світу і самих себе як частки цього світу. І будь-яка спроба осмислити комунікацію між людьми, зрозуміти, що їй заважає і що сприяє, важлива і виправдана, оскільки спілкування - це стрижень, основа існування людини.

Аналізуючи проблему іншомовної компетентності педагога, варто розмежувати та дифеніціювати зміст самого поняття “компетентність” та його співвідношення із схожим за формою терміном “компетенція”, який широко вживається у спеціальній та науковій літературі. Загальний зміст поняття “компетенція” подано у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови” і визначається як “добра обізнаність із чим- небудь”, а також “коло повноважень організації, установи або особи” [1, с. 560]. Очевидно, що для дослідження проблеми формування мовної компетенції підходить тільки перше визначення, однак його зміст слід розширити.

Компетентність - наявність знань та досвіду, які необхідні для ефективної діяльності у певній фаховій діяльності. Компетентність (лат. сотрвївпв - відповідний, належний, той, що підходить, здібний, знаючий, вміння) [5, с. 227] - якість людини, яка володіє всебічними знаннями у будь-якій сфері і думка якої є авторитетною. Компетентність - здатність здійснити реальну, життєву дію і кваліфікаційна характеристика індивіда, що береться в момент діяльності; у будь-якої дії є два аспекти - ресурсний та продуктивний і саме розвиток компетентності визначає перехід ресурсу в продукт. Компетентність - потенційна готовність вирішувати завдання зі знанням справи; складається зі змістовного (знання) та процесуального (вміння) компонентів і вимагає знання сутності проблеми та вміння впоратись з нею; постійне оновлення знань, володіння новою інформацією для вдалого впровадження цих знань у конкретних умовах, тобто володіння оперативними та мобільними знаннями.

Компетентний - який має ґрунтовні знання в певній галузі, тямущий; який має певні повноваження, повновладний [12, с. 173]. Компетентність - це стійка готовність і здатність людини до діяльності “зі знанням справи”.

Останнє залежить від “таких п'яти основних елементів: глибоке розуміння суті завдань і проблем, які розв'язуються; наявність досвіду в даній сфері; уміння обирати засоби й способи діяльності, адекватні конкретним обставинам місця й часу; почуття відповідальності за досягнуті результати; здатність учитися на помилках і привносити корективи в процес досягнення мети” [9, с. 28].

Компетентність - це володіння людиною відповідною компетенцією, що включає особистісне ставлення до неї і предмета діяльності. Іншомовна комунікативна компетентність - це необхідний людині рівень сформованості досвіду міжособистісної взаємодії, щоб успішно функціонувати в суспільстві з огляду на власні здібності й соціальний статус [2, с. 13].

Важливим структурним компонентом професійної компетентності є комунікативна компетентність, яка є якісною характеристикою особистості фахівця і охоплює сукупність науково-теоретичних знань, практичних умінь і навичок у сфері здійснення професійної комунікації, досвід здійснення професійної взаємодії, стійку мотивацію професійного спілкування.

Поняття «іншомовний» характеризує те, що стосується іншої мови або іноземної мови. Таким чином, якщо співвіднести поняття “компетентність” та “іншомовна”, “іншомовна компетентність” може характеризуватися як володіння іншою (іноземною) мовою кваліфіковано, для чого необхідний достатній рівень знань, який дозволяє бути добре обізнаним із фаховою лексикою й усіма мовними аспектами іноземної мови.

Отже, іншомовна комунікативна компетентність - це комплекс знань, умінь, навичок, які дозволяють успішно використовувати іноземну мову, як у професійній діяльності, так і для самоосвіти й саморозвитку особистості педагога.

Під професійною іншомовною компетентністю розуміємо сукупність знань (лексичних, граматичних, фонетичних, орфографічних), умінь в аудіюванні, говорінні, читанні, письмі та навичок спілкування, що забезпечує володіння іноземною мовою як засобом професійного спілкування.

Дослідники наголошують, що професійна іншомовна комунікативна компетенція фахівця є складним інтегративним цілим, яке забезпечує компетентне професійне спілкування іноземною мовою в умовах міжкультурної комунікації. При цьому зауважується, що спочатку потрібно навчити студента іншомовному спілкуванню, а потім інтегрувати його іншомовну комунікативну компетенцію у систему виробничих зв'язків, тобто використання знань іноземної мови на практиці.

Щодо визначення структури іншомовної комунікативної компетентності, то дослідники виділяють такі складові:

- дискурсивна компетентність - здатність поєднувати окремі речення у зв'язне усне або письмове повідомлення, дискурс, використовуючи для цього різноманітні синтаксичні та семантичні засоби;

- соціолінгвістична компетентність - здатність розуміти і продукувати словосполучення та речення з такою формою та таким значенням, які відповідають певному соціолінгвістичному контексту іншомовної комунікації;

- стратегічна компетентність - здатність ефективно брати участь в іншомовній комунікації, обираючи для цього вірну стратегію дискурсу, а також адекватну стратегію для підвищення ефективності комунікації;

- лінгвістична компетентність - здатність розуміти та продукувати вивчені або аналогічні їм висловлювання, а також потенційна здатність розуміти нові, невивчені висловлювання іншомовного середовища [7, с. 191].

Завіниченко Н. Б., дослідник змістових питань комунікативної компетентності, виділяє такі компоненти іншомовної комунікативної компетентності:

1. Гностичний: система знань про сутність і особливості спілкування взагалі та професійного зокрема; знання про стилі іншомовного спілкування, загальнокультурна компетентність, яка дозволяє вловити, зрозуміти приховані змісти, асоціації співрозмовника тощо.

2. Комунікативний: комунікативні вміння, які дозволяють установлювати контакт зі співрозмовником, керувати ситуацією взаємодії з суб'єктом іншомовної комунікації; культура мовлення; експресивні, перцептивно-рефлексивні уміння, які забезпечують можливість пізнання внутрішнього світу партнера спілкування та розуміння самого себе.

3. Емоційний: гуманістична установка на спілкування, інтерес до іншої людини; готовність вступати в особистісні, діалогічні взаємини, розвинуті емпатія та рефлексія; високий рівень ідентифікації з виконуваними професійними та соціальними ролями; позитивна Я- концепція та психоемоційний стан [3, с. 122].

У процесі побудови педагогічних основ розвитку іншомовної комунікативної компетентності вчені спираються на відповідні принципи навчання:

- гуманізація навчального процесу, яка полягає в розкритті особистісного потенціалу студента під час його професійної підготовки;

- професійно-орієнтована комунікативна направленість процесу вивчення іноземної мови, яка реалізується шляхом використання сукупності методів навчання (комунікативного, аудіолінгвального, аудіовізуального); форм (ділова гра, створення практико-орієнтованих ситуацій, бесіда, “круглий” стіл);

- активізація пізнавальної діяльності в галузі реалізацій положень особистісно-орієнтованого підходу;

- підсилення мотивації навчання за рахунок використання не лише поширених методів навчання, але й комп'ютерних і Інтернет- технологій у процесі вивчення іноземної мови.

Отже, характерною особливістю принципів навчання з предмету “Іноземна мова” є орієнтація навчального процесу на розкриття потенціалу особистості майбутнього педагога під час практичного оволодіння професійно-орієнтованою іноземною мовою, а не лише на засвоєння відповідної суми знань і умінь з метою складання екзамену з даного курсу.

У найбільш загальному вигляді мета навчання іноземній мові досягається шляхом створення відповідних умов для того, щоб при засвоєнні всіх компонентів змісту навчання дисципліни у вищому навчальному закладі у студентів сформувались уміння іншомовного спілкування.

Під метою навчання в даному дослідженні маємо на увазі результати навчання, які плануються досягти, а саме - формування умінь іншомовного професійно-ділового спілкування майбутніх фахівців, що передбачає реалізацію у спілкуванні не тільки інформаційно-комунікативної функції (передача-прийом інформації), але й регулятивно-комунікативної (досягнення комунікативного ефекту шляхом впливу на партнера, його переконання, поведінку), а також афективно-комунікативної функції (виявлення і управління емоційним станом партнера по спілкуванню).

Відзначимо, що, з одного боку, мета детермінована об'єктивними потребами суспільства, виражає його соціальне замовлення, з другого - вона сама детермінує всю систему навчання, визначаючи її зміст та організацію. Таким чином, мета навчання іноземним мовам має соціальний, лінгвокраїнознавчий, психологічний і педагогічний зміст. В цьому проявляється специфіка самого феномену “іноземна мова”.

Отже, соціальний зміст мети передбачає оволодіння іноземною мовою як засобом міжособистісного спілкування в таких функціях:

- задоволення взаємного інтересу співбесідників;

- можливість (необхідність) спільних дій;

- обговорення впливів соціальних факторів, реалій дійсності на співбесідників.

Лінгвокраїнознавчий зміст мети полягає в тому, що в процесі навчання іншомовному спілкуванню одночасно забезпечується і вивчення іншомовної культури, що є засобом збагачення духовного світу особистості та передбачає:

- оволодіння знаннями про загальну культуру країни, мова якої вивчається;

- задоволення власного пізнавального інтересу в будь-якій сфері життя країни, мова якої вивчається;

- здобуття знань про мову, яка вивчається, її характерних особливостей, відмінностей від рідної мови.

Психологічний зміст мети передбачає розвиток:

- мовленнєвих здібностей (фонематичний слух, здатність до імітації, здогадки, логічного викладу думок);

- психічних функцій, зв'язаних з мовленнєвою діяльністю (пам'ять, увага, уява, почуття та емоції);

- певних рис характеру (спостережливість, уважність, емпатія та ін.);

- мотивації до подальшого оволодіння уміннями іншомовного спілкування.

Педагогічний зміст мети полягає в тому, що навчання іноземній мові використовується як засіб морального, етичного, естетичного, інтелектуального, трудового виховання. Основними психолого-педагогічними умовами досягнення визначеної мети, на нашу думку, можуть виступати наступні:

- усвідомлення студентами необхідності володіння уміннями іншомовного ділового спілкування (професійна мотивація);

- наявність у студентів знань про суть спілкування взагалі і ділового спілкування зокрема;

- опора на соціокультурний підхід в забезпеченні іншомовної підготовки майбутніх фахівців;

- активізація діяльності студентів шляхом використання активних методів навчання;

- забезпечення на заняттях творчої, доброзичливої атмосфери.

Дана мета конкретизується на кожному з виокремлених нами

трьох етапів навчання іншомовному діловому спілкуванню: підготовчий, початковий і творчий. Якщо на підготовчому етапі в основному формуються найбільш загальні практичні уміння розмовної мови, аудіювання, читання, письма, то на другому і третьому етапах відбувається активне і цілеспрямоване оволодіння уміннями іншомовного ділового спілкування.

Існує декілька факторів, що сприяють формуванню іншомовної професійної комунікативної компетентності:

1) швидкий доступ до інформації (щодо новітніх технологій, методик, розробок);

2) участь у розробці та написанні проектів;

3) можливість проходження курсів підвищення кваліфікації за межами країни.

Цілком очевидно, що підручники і навчально-методичні посібники повинні мати, перш за все, чітко виражену професійну спрямованість, що викликає більший інтерес і відповідну мотивацію до вивчення іноземної мови.

З огляду на це, з метою формування у майбутніх фахівців іншомовної професійної компетентності, необхідно дещо модифікувати зміст навчального курсу “Іноземна мова”, суттєво збільшити кількість навчальних годин для вивчення студентами цієї дисципліни, а також запровадити навчальну дисципліну “Професійне іншомовне ділове спілкування” в усіх закладах освіти.

Такі необхідні нововведення зумовлені тим фактом, що з метою формування у студентів іншомовної професійної компетентності навчальні дисципліни “Іноземна мова” та “Професійне іншомовне ділове спілкування” змістовно повинні бути тісно пов'язаними з блоками фундаментальних та професійно-орієнтованих дисциплін.

Отже, в процесі розвитку професійних комунікативних компетенцій випускників вищих навчальних закладів за допомогою такої дисципліни, як іноземна мова, має вирішитися така нагальна проблема вищої освіти сьогодення, як підготовка висококваліфікованих, всебічно розвинених фахівців, компетентних в своїй професійній сфері діяльності.

Висновки

Здійснене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

Іншомовна компетентність - це поєднання лінгвістичної, соціальної та комунікативної компетентностей. Формування іншомовної комунікативної компетенції забезпечується насамперед через зміст навчання, його тематичну організацію та вмотивований підбір форм та методів роботи. Систематична робота над покращенням вимови і словникового запасу, міжпредметні зв'язки з основними дисциплінами, використання Інтернету та мультимедійних технологій, автентичних текстів іноземною мовою - всі ці фактори сприяють оволодінню студентами мовним компонентом комунікативної компетенції з використанням країнознавчої та культурознавчої інформації в навчальному процесі. Однією з перепон, яка стоїть на шляху успішного оволодіння іноземною мовою є недостатня, а інколи й відверто низька мотивація студентів до вивчення мови. Саме тому особливий інтерес представляють інтерактивні технології, метою яких є створення комфортних та конкурентних умов навчання, за яких кожен студент відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Обираючи метод навчання, викладач повинен усвідомлювати, що головне при вивченні іноземної мови - це не лише формування іншомовної комунікативної компетентності, але також їх виховання і розвиток. Перспективи подальших розвідок ми вбачаємо у поглибленому вивченні низки актуальних питань:

1. Створення ефективної державної підтримки системи підготовки і перепідготовки кадрів на державному та регіональних рівнях;

2. Організація діяльності освітніх установ згідно з потребами ринку праці та виробництва, що розвивається;

3. Розробка та використання новітніх технологій викладання з метою посилення мотивації до вивчення мови.

Література

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. Київ: Ірпінь: ВТФ "Перун”, 2005. 1728 с.

2. Вольфовська Т. О. Комунікативна компетентність молоді як одна з передумов досягнення життєвої мети. Шлях освіти. 2001. № 3. С. 13-16.

3. Завіниченко Н.Б. Особливості розвитку комунікативної компетентності май бут. практичного психолога системи освіти: дис. ...канд. психол. наук: 19.00.07; Ін-т психології ім. Г. С. Костюка АПН України. Київ, 2003. 229 с.

4. Костюкова Т.А., Морозова А.Л. Развитие инояз. коммуник. Компет-ти студ. неязык. вузов: моногр. Томск: Изд-во Том. политех. ун-та, 2011. 119 с.

5. Мюллер В. К. Большой англо-рус. словарь. Екатеринбург, 2006. 1536 с.

6. Новиков А. М. Педагогика: словарь системы основных понятий. Москва: Издательский центр ИЭТ, 2013. 268 с.

7. Сура Н. А. Іншомовна професійна компетентність: головні принципи та компоненти процесу навчання професійно орієнтованого спілкування. Вісник Луганськ. держ. пед. ун-ту ім. Т. Г. Шевченка. 2003. № 4 (60). С. 190-192.

8. Сучасний тлумачний словник української мови. Харків, 2006. 832 с.

9. Татаренко А.Б. Комп-ть - вимога сучасності. Світло. 1996. № 1. С. 57-64.

10. Чошанов М. А. Гибкая технология проблемно-модульного обучения. Москва: Народное образование, 1996. 160 с.

11. Шевчук С.В. Ділове мовлення для державних службовців. Київ: Літера ЛТД, 2004. 400 с.

12. Coleman H. L., Julie M. Hau. K. Multicultural Counseling Competency and Portfolios. Handbook of multicultural competencies in counseling & psychology; [ed. by Donald B. Pope-Davis]. Thousand Oaks - London: Sage Publications, 2003. P. 168-182.

Размещено на Allbest.ru