Соціальний педагог як професіонал

соціальний педагог освіта професійний

Статус сучасного соціального педагога не вигаданий і не породжений спонтанно. Він формується під впливом сьогоднішніх реалій. Пріоритетне місце в ньому належить діяльному початку, активній, творчій дії в тих або інших соціальних варіантах.

Разом з тим соціальний статус сучасного соціального педагога зложився в останні роки, в умовах досвіду, вільного від твердої регламентації й адміністрування. Цей статус визначається соціальною роллю фахівця, діяльність якого є важливою сполучною ланкою між жителями соціуму. Він як би ставить соціальний діагноз, вивчає психологічні й вікові особливості, здатності людини, вникає в світ його інтересів, у коло спілкування, в умови його життя й виявляє проблеми особистості.

Таким чином, соціальний педагог може працювати як штатна одиниця загальноосвітніх, культурно-досугових, спортивно-оздоровчих установ, служби соціального захисту й соціального забезпечення правоохоронних органів, а також здійснювати у встановленому порядку індивідуально-трудову діяльність.

Професійні знання соціального педагога: педагогіка й психологія, фізіологія розвитку дитини, методики виховної роботи. Ці знання необхідні для вивчення дитини, аналізу його вчинків і поводження, особливостей його спілкування, сумісності його в групі інших дітей.

Соціальний педагог повинен уміти: організувати діяльність і співпрацю дітей; володіти деякими прийомами артистизму, мовою, подихом, ритмом і постановкою голосу, мімікою й жестами; знаходити в бесіді той тон і мову, що дасть можливість говорити з жебраками й алкоголіками, наркоманами й повіями або з дитиною, що потрапила в лихо. Не просто говорити, а переконати й вплинути.

Необхідними й достатніми умовами формування особистості соціального педагога є наступні якості:

Отже, професійна майстерність базується на фундаментально загальній, загальнокультурній підготовці й забезпечується єдністю загального й професійного розвитку особистості.

Соціально-педагогічні функції виконують система професійно-технічної освіти, мережа установ підтримки дітей-сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків (дитячі будинки, школи-інтернати для дітей з недоліками розумового й фізичного розвитку), установи додаткової освіти, клуби за місцем проживання, фахівці з організації дитячого й молодіжного руху.

Соціальний педагог є рівноправним членом педагогічного колективу. Він бере участь у роботі педагогічних рад і методичних об'єднань. З огляду на специфічний характер соціально-педагогічної діяльності, режим роботи соціального педагога повинен бути варіативним, гнучким.

У багатьох сучасних освітніх установах створюються соціальні служби, покликані організувати спільну діяльність адміністрації, учнів (вихованців) і їхніх батьків, педагогічного колективу, представників суспільних структур, що співробітничають із освітньою установою для педагогізації середовища життєдіяльності учнів (вихованців) і надання кваліфікованої й своєчасної соціальної підтримки й допомоги.

Таким чином, соціально-педагогічна діяльність в установах системи освіти - необхідний, що постійно розвивається й удосконалюється напрямок педагогічної діяльності, що забезпечує повноцінну соціалізацію, різнобічний розвиток, плідне спілкування всіх учасників педагогічного процесу.

У літературі визначені наступні функції соціальних служб: функція соціальної допомоги - виявлення й облік родин й окремих осіб, найбільш нужденних у соціальній підтримці, надання матеріальної допомоги й надання нужденним тимчасового житла; профілактика бідності (створення родинам умов для самостійного забезпечення свого благополуччя, сімейного підприємництва); надомні послуги нужденним в сторонньому відході; сприяння розвитку нетрадиційних форм дошкільного, шкільного й позашкільного виховання; організація тимчасового змушеного перебування дитини поза батьківською родиною, його подальший пристрій у дитячу установу, під опіку (піклування), усиновлення; функція консультування - консультування фахівців, участь у підготовці молоді до вибору професії, підготовка юнаків і дівчат до шлюбу й свідомого батьківства, батьківський медико-психологічний всеобуч; функція соціальної корекції й реабілітації - соціальна медико-психологічна реабілітація неповнолітніх з поводженням, що відхиляється, бездоглядних дітей і підлітків, дітей, що залишилися без піклування батьків; медико-соціальна реабілітація й реабілітація дітей і підлітків з обмеженими можливостями й родин, їх що виховують; функція інформування населення, вивчення й прогнозування соціальних потреб - надання клієнтові інформації, необхідної для дозволу складної життєвої ситуації; поширення серед населення медико- психологічних, педагогічних й інших знань; вивчення потреб клієнтів і соціальних проблем, що породжують кризові ситуації в регіоні, розробка й реалізація конкретних мір, спрямованих на їхнє усунення; функція допомоги в подоланні наслідків стихійних лих і соціальних конфліктів - участь у розробці надзвичайних програм, формування в рамках рятувальних служб бригад соціальних працівників.

Підкреслюючи, що соціальний педагог, в першу чергу, працює з особистістю, дитини чи підлітка, виділяють, як першорядне, знання дитини. Подальший етап роботи соціального педагога зводиться до того, щоб разом з дитиною (підлітком) осмислити його положення, ситуацію, в якій він опинився, при цьому звертаючи увагу на поведінку самої дитини, а не на посилання «винні всі навколо». З'ясувавши ситуацію, проявити участь, намітити шляхи виходу з кризи.

Соціальному педагогу тут необхідно проявити і педагогічний такт, і майстерність в дотриманні міри у спілкуванні з дитиною, свідомо дозувати своє виховне вплив на нього, передозування - це вже тиск, що може перешкодити спілкуванню з дитиною, а значить, і знанню його. Важливо не тільки вплинути на дитину (підлітка), але й скоординувати вплив сім'ї, школи і однолітків, щоб направити його на вірний шлях. Проаналізувавши його невеликі успіхи, поставити велику мету.

Організаторські здібності соціального педагога виявляється у тому, щоб переконати дитини (підлітка), що тільки він сам зможе змінити своє життя і вийти зі сформованої ситуації. Організаторська діяльність полягає в тому, щоб домогтися від дитини (підлітка) прагнення стати на шлях самовиховання, самоорганізації.

Організаторська робота соціального педагога спрямована також на підготовку та оформлення опіки, на посередництво між дитиною та суспільством, державними та громадськими організаціями, а головне допомогти дитині пристосуватися до нових життєвих умов. Ця діяльність соціального педагога спрямована на те, щоб допомогти дитині (підлітку) вийти з кризи, вибрати новий життєвий шлях, реалізувати себе як особистість, стати на шлях самовиховання, самореалізації.

Завершуючи розмову про діяльність соціального педагога, слід зупинитися на його методи роботи. Їх діапазон також різноманітний. Розглянемо першорядні.

Найпоширенішим і природним є метод спостереження. Саме він дає педагогові найбільше матеріалу для виховної роботи. Педагог спостерігає за спілкуванням дитини, його поведінкою в сім'ї, в школі, на уроці, з однолітками, його працею. Не кожному педагогу вдається досягти успіху в спілкуванні з дітьми. Але цю здатність можна розвинути. Потрібно знати хлопців. Педагогу допоможуть записи своїх спостережень, а спілкування ближче потрібно починати з двома-трьома хлопцями, постаратися дізнатися їх. Працюючи з групою робити позначки про окремі хлопцях, намагаючись не залишити без уваги «непомітних». Нотатки допоможуть звернути увагу і на пасивних.

Найчастіше соціальний педагог вдається до методу бесіди. Важливо, щоб до бесіди соціальний педагог готувався. У цьому йому допоможе анкетування, складений заздалегідь запитальник або результати комісії, яка зробила висновок при вступі дитини до зазначеної установи.

Дослідники виділяють ще метод соціометрії, при якому, для математичної обробки збираються дані бесід, анкетування, опитувань і алгоритмів, оцінки кризового стану дитини.

Основними функціями соціально-педагогічної діяльності є діагностична, прогностична, посередницька, корекційно-реабілітаційна та інші.

Визначення соціального статусу дитини. Шляхом вивчення документів, бесід, тестування соціальний педагог дізнається дитини, виділяє проблеми, які належить йому вирішувати.

Вивчення медико-психологічних, вікових, особистісних особливостей дитини, її інтересів, ставлення до школи, поведінки, кола спілкування. У процесі цієї роботи виявляються позитивні і негативні впливи на розвиток особистості дитини.

Збір відомостей про батьків дитини, вивчення соціального профілю сім'ї (якщо вона є), взаємин батьків, родичів дітей, що дозволить надалі спрогнозувати вплив рідних і близьких на самостійне життя дитини.

Перш за все - представити сімейну ситуацію очима самої дитини. Необхідно з'ясувати стосунки дитини до подій в сім'ї, до батьків, їх знайомим, а також братам, сестрам, якщо вони є. Потрібно встановити чи є зв'язок з іншими родичами, які взаємини між ними і батьками дитини, щоб знайти, на що спертися у своїй роботі. З'ясувати коло інтересів дитини чи підлітка. У дітей старшого дошкільного віку та школярів слід запитати, чи відвідують вони школу або дошкільний заклад, або працюють. Чим вони захоплюються, чим займаються у вільний час. З'ясувати їх відносини з однолітками, вчителями, іншими особами, хто для дитини чи підлітка є авторитетом.

Соціальний педагог повинен бути підготовлений до труднощів роботи з дітьми «групи ризику», оскільки останні становлять більшість вступників до притулку дітей. Він повинен знати про всі проявах психічних відхилень у дітей, причини цих проявів і слідувати тим психолого-педагогічним прийомам, які дадуть позитивний результат в роботі.

Перед соціальним педагогом варто одночасно ряд завдань: створити для дитини домашню обстановку в притулку, встановити взаємодовіру з ним, навчити дотримуватися норм гуртожитки, направити на шлях самоаналізу, самовиховання. Для здійснення цих завдань педагог встановлює взаємозв'язок з іншими працівниками притулку: лікарем, психологом, юристом, господарником.

Особливий розділ діяльності соціального педагога - вплив на зміст активних форм дозвілля та трудової діяльності поза навчальним процесом (соціокультурна програма). Одне з головних завдань при цьому - формування гуманних відносин, які виражаються в безкорисливої допомоги всім, хто цього потребує; в повазі іншої людини, в чуйності, емоційності, чуйності на чуже горе і на чужу радість, на переживання іншого, в дбайливому ставленні до гідності особистості.