Формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів: теоретичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів: теоретичний аспект

Олена Лиховид, кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

У статті розглянуто процес формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів в умовах сучасної освітньої політики в Україні. Визначено соціальну компетентність як багатоаспектну, полікомпонентну, інтегровану здатність особистості, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей, що виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості. Проаналізовано та уточнено структуру та основні компоненти соціальної компетентності. Виокремлено основні компетенції, якими необхідно оволодіти учням в сучасній школі. Запропоновано дидактичні умови формування соціальної компетентності учнів загальноосвітньої школи.

Ключові слова: соціальна компетентність, компетенція, компоненти соціальної компетентності, соціальна взаємодія, дидактичні умови соціальної компетентності, інтерактивне навчання, комунікативність, кооперація, критичне мислення, креативність.

В статье рассмотрен процесс формирования социальной компетентности учащихся общеобразовательных учебных заведений в условиях современной образовательной политики в Украине. Определено социальную компетентность как многоаспектную, поликомпонентную, интегрированную способность личности, которая состоит из целого комплекса эмоциональных, мотивационных, характерологических особенностей ипроявляется в социальной активности и гуманистической направленности. Проанализированы и уточнены структура и основные компоненты социальной компетентности. Выделены основные компетенции, которыми необходимо овладеть учащимся в процессе обучения. Сформулированы дидактические условия формирования социальной компетентности учащихся общеобразовательной школы.

Ключевые слова: социальная компетентность, компетенция, компоненты социальной компетентности, социальное взаимодействие, дидактические условия социальной компетентности, интерактивное обучение, коммуникативность, кооперация, критическое мышление, креативность.

The article deals with the process of the pupils' social competence formation at general educational institutions in the conditions of modern educational policy in Ukraine. The social competence is defined as a multidimensional, multicomponent, integrated personality's ability, which consists of a complex of emotional, motivational, character logical features, that is manifested in social activity and humanistic orientation.

The structure and basic components of social competence are analyzed and specified, namely: the cognitive component, that is the availability of knowledge, social representations and values of the individual, understanding of the laws of social life and the development of society and the world, the idea of social norms, rules and laws; the reflexive component, that involves mental self-regulation, management of feelings, psychosexual literacy, understanding of social roles; emotional and motivational component that involves an emotional attitude to the environment, motives for self-development, social motives; the personality-value one, that is a preservation of own space, dignity, responsibility, principle, determination of own position, tolerance, presence of personal personality-value orientations; the communicative-behavioral component, that is the presence of social experience, skills of effective interaction with society, mastery of behavioral techniques, verbalization of thought, identification of individuality in speech communication, possession of technology of transformation and constructive conflict resolution and the emergence of crisis situations, the use of effective communication depending on the situation, etc.; the control-regulatory one, which is the ability to analyze the situations of people interaction, to evaluate verbal and nonverbal expression in the interaction correctly, to predict the consequences of activity and behavior, to analyze the logic of social interaction; a communicative control.

The basic competencies that students need to master in a modern school are outlined: communicative, cooperative, critical thinking, creativity. It is substantiated that the process of the pupils' social competence formation at general educational institutions will be effective in conditions of interactive learning. The didactic conditions of the pupils' social competence formation at a secondary school are offered.

Key words: social competence, competence, components of social competence, social interaction, didactic conditions of social competence, interactive learning, communicative, cooperative, critical thinking, creativity.

соціальний компетентність учень дидактичний

Постановка проблеми

Сучасне українське суспільство потребує кардинальних змін у структурі, змісті та технологіях навчання та виховання. В умовах сучасного інформаційного простору відбуваються суттєві зміни в освітній політиці України. Перед освітою постають нові завдання щодо її вдосконалення. Одним із завдань освітньої системи є формування особистості, виховання її наукового світосприйняття, творчих здібностей, що забезпечують її життєву та соціальну компетентність. Це є запорукою формування висококваліфікованих конкурентоздатних фахівців, готових до постійного професійного росту, соціальної та професійної мобільності.

Проблема формування саме соціальної компетентності, як однієї з ключових, вбирає в себе багато вагомих питань, актуальних для стратегічного розвитку системи освіти. Соціальна компетенція характеризує вміння людини повноцінно жити в суспільстві, брати на себе відповідальність приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій, брати участь у діяльності демократичних інститутів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблему соціальної компетентності особистості досліджували І. Бех, Н. Бібік, Н. Гавриш, М. Гончарова-Горянська, І. Єрмаков, Л. Лєпіхова, А. Мудрик, Т. Поніманська, Д. Пузіков, М. Савченко, Л. Сохань, М. Степаненко, В. Цвєтков та ін. Становлення та розвиток соціальної компетентності розглядали В. Слот, Х. Спанярд, Т. Шульга. Певні аспекти щодо проблеми формування соціальної компетентності, зокрема в учнів початкових класів, розглянуто у працях С. Данилейко, О. Кононко, О. Проценко та ін. Аналіз досліджень з означеної проблеми засвідчує, що вчені розглядають соціальну компетентність як одну з особливо актуальних серед базових, універсальних компетентностей (В. Болгаріна, І. Звєрєва, Л.Коваль, О. Кононко, В. Кремень, Н. Лавриченко, Н. Ничкало, В. Оржеховська, І. Фельдштейн та ін.). Проблема формування соціальної компетентності особистості знайшла своє відображення у працях вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема філософів, психологів і педагогів. Таким чином, можна зробити висновок, що поняття «соціальна компетентність» є багатоаспектним і визначається науковцями як складна полікомпонентна властивість особистості, яка складається з цілого комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і проявляється в соціальній активності та гуманістичній спрямованості як інтегрована здатність особистості, можливість активно взаємодіяти із соціумом, налагоджувати контакти з різними групами й індивідами, брати участь у соціально значущих проектах і продуктивно виконувати різні соціальні ролі.

Виділення невирішених раніше частин проблеми. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури з окресленої проблеми з'ясовано, що, незважаючи на активізацію досліджень із різних аспектів формування соціальної компетентності, недостатньо уваги приділено розгляду її структури. Досі не існує усталеного погляду на структурні компоненти соціальної компетентності, їх зміст, основні компетенції, що необхідно формувати в учнів загальноосвітніх закладів в процесі соціальної взаємодії.

Мета статті - аналіз проблеми формування соціальної компетентності в учнів загальноосвітніх навчальних закладів; систематизація та уточнення теоретичних поглядів науковців на зміст, структуру, основні компоненти соціальної компетентності.

Постановка завдання

Проаналізувати проблему формування соціальної компетентності в учнів загальноосвітньої школи; охарактеризувати основні компоненти соціальної компетентності та ключові компетенції, які необхідні учням для активної соціальної взаємодії; обґрунтувати дидактичні умови формування соціальної компетенції школярів.

Виклад основного матеріалу

Соціальна компетентність - це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багатокомпонентністю охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Оскільки особистість - істота соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистості в мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації на рівноправній основі, так і достатній рівень комфортності, аби не йти врозріз з вимогами суспільства (Гончарова-Горянська М., 2004, с. 71).

Соціальна компетентність вимагає від особистості як принциповості, вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, так і толерантності, вміння пристосовуватися, і, більш того, ефективно діяти в соціальних умовах, що постійно змінюються. Соціальна компетентність вимагає вміння рахуватися з соціальними нормами та правами інших людей.

Соціальну компетентність визначають як інтегроване особистісне утворення, зміст якого складають взаємозв'язки соціальних знань, соціальних вмінь та навичок, досвіду, особистісних якостей та характеристик. Ці компоненти по-різному виокремлюються різними авторами у структурі соціальної компетентності. Так, за дослідженнями Н. Бібік «соціальна компетентність» передбачає здатність жити в соціумі (враховувати інтереси та потреби соціальних груп; дотримуватися соціальних норм та правил; співпрацювати з партнерами), а також адекватно виокремлювати, ідентифікувати, фіксувати та аналізувати питання на перетині системи соціальних відносин суспільства і людини (Бібік Н., 2010, с. 1). У праці Н. Гавриш соціальна компетентність виступає інтегральною якістю особистості, яка складається з комплексу емоційних мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється у соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості (Гавриш Н., 2007, с. 44). Соціальна компетентність учнів загальноосвітньої школи, на думку О. Проценко, формує знання, уміння, навички та здібності, потрібні для подальшої освіти в постійно змінних соціальних умовах, вона має стати головним механізмом у соціалізації та адаптації, підготувати дитину до засвоєння та виконання основних соціальних ролей у суспільстві (Проценко О., 2014, с. 451). У працях М. Савченко соціальна компетентність розглядається у структурі життєвої компетентності особистості. На думку науковця, майбутнє школяра залежить від того, як він зможе адаптуватися до соціального середовища, коли поряд не буде дорослого, готового прийти на допомогу (Савченко М., 2007, с. 185).

У працях В. Цвєткова обґрунтовано структуру соціальної компетентності. На думку автора, до них належать: інтерактивно-комунікативний, партисипативно-діяльнісний, організаційно-управлінський та регулятивно-захисний компоненти (Цвєтков В., 2002, с. 80). Т. Смагіна виділяє в структурі соціальної компетентності знаннєвий, ціннісний та поведінковий компоненти. До знаннєвого компоненту вона відносить: знання про правила комунікації; про суспільство та суспільні закони; про процеси прийняття суспільних рішень; про основи співпраці та спілкування з іншими та розв'язання конфліктних ситуацій. Ціннісний компонент передбачає здатність відчувати власну гідність, шанувати права людини, визначати власну позицію, бути принциповим, усвідомлювати потребу захищати права і власні інтереси, не порушуючи прав інших, бути толерантним. Поведінковий - означає вміти визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими; продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі в групі та команді; застосовувати технології трансформації та конструктивного розв'язання конфліктів, досягнення консенсусу (Смагіна Т., 2010, с. 138).

М. Докторович на основі системного підходу розробила і науково обґрунтувала таку структуру соціальної компетентності: когнітивно-ціннісний компонент; емоційно-мотиваційний компонент; інтерактивно-комунікативний та поведінково-діяльнісний. Когнітивно-ціннісний передбачає наявність знань, соціальних уявлень, системи цінностей особистості, розуміння соціальної дійсності. Емоційно-мотиваційний характеризується емоційним ставленням до соціуму та мотивами діяльності. Інтерактивно-комунікативний передбачає здійснення продуктивної комунікації з індивідами та групами; виконання різних ролей комунікації. Поведінково-діяльнісний представлений мірою ціннісного ставлення до соціуму через поведінку та діяльність. Дослідниця визначила функції соціальної компетентності: інформативну, атитюдну, життєво- футурологічну, рефлексивну, комунікативну, діяльнісну. До факторів, які сприяють формуванню соціальної компетентності учнів, віднесла: включення у соціальну діяльність; соціальний вибір дії; суб'єкт-суб'єктна взаємодію. (Докторович М., 2007, с. 12).

Отже, соціальна компетентність настільки всеосяжна характеристика особистості, що її дуже важко лаконічно визначити та чітко розділити межі структурних компонентів, оскільки часто вони є прозорими та умовними. Аналіз та узагальнення досліджень науковців дозволило нам уточнити та визначити структурними компонентами соціальної компетентності, а саме:

- рефлексивний компонент - охоплює психічну саморегуляцію, керування почуттями, психосексуальну грамотність, самостійність, розуміння соціальних ролей;

- особистісно-ціннісний компонент - передбачає наявність почуття власної гідності, відповідальності, принциповості, визначення власної позиції, толерантність, наявність не викривлених соціально-орієнтованих ціннісних орієнтацій, мотиви власного саморозвитку та досягнень;

- когнітивний компонент - передбачає наявність знань, соціальних уявлень та системи цінностей особистості; достатній рівень соціального інтелекту, знання про себе та своє місце у світі, планування власного життєвого сценарію, уявлення про соціальні норми, правила та закони, передбачає розуміння соціальної дійсності, дивергентне та творче мислення, розуміння закономірностей суспільного буття та розвитку суспільства і світу;

- комунікативно-поведінковий компонент - характеризується наявністю певного соціального досвіду, навичок ефективної взаємодії із соціумом, умінням діяти адекватно ситуації, розмаїттям технік поведінки, виконанням соціальних ролей, застосовуванням технологій трансформації та конструктивного розв'язання конфліктів та виходу з кризових ситуацій; вміння вербалізації думки, виявлення в мовленнєвій комунікації своєї індивідуальності, застосуванням ефективного спілкування залежно від ситуації тощо;

- контрольно-регулятивний компонент - характеризує уміння аналізувати ситуації взаємодії людей, правильно оцінювати вербальну і невербальну експресію у взаємодії, передбачати наслідки діяльності та поведінки своєї та інших, аналізувати логіку соціальної взаємодії; комунікативний контроль тощо.

Охарактеризовані компоненти соціальної компетентності теж відносно розкривають характеристики структурних її складових. Більш детально розкриває структуру та зміст соціальної компетентності система взаємодіючих підкомпетентностей або ключових компетенцій. На нашу думку, необхідними компетенціями, що потрібно розвивати у сучасних школярів, готуючи їх до життя в соціумі є :

- критичне мислення - наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень. Критичне мислення - вміння особистості досліджувати реальні життєві ситуації, висувати різні варіанти розв'язання поставлених завдань й оцінювати їхз метою виявлення недоліків та вибору оптимального шляху вирішення, приймати самостійні рішення й передбачати їх наслідки;

- комунікативність - уміння спілкуватися, будувати стосунки з іншими людьми,виступати перед аудиторією, вміння вербалізувати думки;

- кооперація (співробітництво) - спільна діяльність для досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності індивідууми прагнуть одержати результати, що є вигідними для них самих і для всіх інших членів групи. Кооперативним навчанням називається такий варіант його організації, при якому учні працюють у невеликих групах, щоб забезпечити найбільш ефективний навчальний процес для себе і своїх товаришів. Спільна діяльність учнів у процесі засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен учень вносить свій особистий внесок, здійснюється обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому все це відбувається за умови взаємної підтримки і в атмосфері доброзичливості, що дає змогу не лише здобувати нові знання, а й формувати гуманні взаємини, почуття відповідальності, культуру спілкування;

- креативність - рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що становить відносно стійку характеристику особистості. Креативне мислення дитини є сприятливим інтегруючим чинником її соціалізації, оскільки соціальна діяльність дитини, яка є вирішально-визначальною під час її соціального дорослішання, в своїй основі має творчий характер. Реальна креативність - це злам рамок, шаблонів, це зробити так, як ніхто до мене не робив.

Формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів необхідно здійснювати в процесі інтерактивного навчання. Інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка переслідує конкретну, передбачувану мету - створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. У ході інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення (Пометун О., 2004, с. 68).

Інтерактивні технології навчання включають у себе чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і прийоми, що стимулюють процес пізнання, та розумові і навчальні умови й процедури, за допомогою яких можна досягти запланованих результатів. За інтерактивного навчання навчально-виховний процес організовується таким чином, що практично всі учні задіяні у навчальній діяльності, мають можливість діяти залежно від наявних знань. Спільна діяльність учнів у процесі засвоєння навчального матеріалу означає, що кожен учень вносить свій особистий вклад, здійснюється обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. Причому все це відбувається за умови взаємної підтримки і в атмосфері доброзичливості, що дає змогу не лише здобувати нові знання, а й формувати гуманні взаємини, почуття відповідальності, культуру спілкування.

Вищезначене дозволило нам виокремити комплекс дидактичних умов формування соціальної компетентності учнів загальноосвітніх навчальних закладів: стимулювання рефлексивної діяльності учнів на кожному етапі формування соціальних компетенцій, спрямованої на забезпечення їх соціально- особистісної самореалізації; використання технологій активного та інтерактивного продуктивного навчання на засадах компетентнісно орієнтованої освіти; цілеспрямоване створення комплікативних соціально значущих ситуацій на основі інтеграції набутих знань, умінь і навичок, що визначають рівень сформованості парціальних компетенцій соціальної компетентності суб'єктів навчального процесу; проведення комплексного моніторингу рівня сформованості парціальних (часткових) компетенцій, які у своїй сукупності визначають соціальну компетентність школярів.

Погоджуємося з думкою О. Кононко, що соціальну компетентність учнів загальноосвітньої школи можна вважати сформованою, тоді коли вони: володіють елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх налагодження; цінують, визнають значущість для себе того, що пов'язано зі соціальним життям, цікавляться ним; вербалізують основні соціальні явища; передають враження, пов'язані зі соціальними подіями та взаєминами людей, художніми образами (малюють, складають оповідання тощо); пов'язують соціальну активність людей та власну з виконанням соціально сформованих стандартів; реалізують знання та інтереси у формах поведінки; проявляють у поведінці конструктивну творчість; збалансовують особисті та соціальні інтереси (Кононко О., 2000, с. 230).

Разом з тим, додамо, важливу, на нашу думку, ознаку сформованості соціальної компетентності школярів - це здатність до неперервного збагачення особистісного досвіду про соціальну поведінку шляхом створення та аналізу життєвих ситуацій, як в реальному так і віртуальному житті. Значущим ми вважаємо вміння екстраполювати набутий досвід у життєвих реаліях.

Висновки

Соціальна компетентність - набута особистістю здатність гнучко орієнтуватися у постійно змінних соціальних умовах і спроможність ефективно взаємодіяти із соціальним довкіллям. У процесі формування соціальної компетентності учнів необхідно враховувати її структуру, основні компоненти, етапи формування, які залежать від низки умов, факторів, способів діяльності. При цьому необхідно здійснювати акцент на розвиток таких соціальних компетенцій як комунікативність, кооперація, критичне мислення, креативність. Формуванню соціальної компетентності сприяє інтерактивне навчання.

Перспективи подальших розвідок вбачаємо в дослідженні основних компонентів соціальної компетентності та їх компетенцій відповідно до вікової динаміки розвитку особистості та різних умов освітнього середовища.

Список використаних джерел

1. Бібік Н. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти. Початкова школа. 2010. №9. С. 1-4.

2. Гавриш Н. Орієнтація на розвиток суб'єктності студента у процесі підготовки професійно компетентних фахівців з дошкільної освіти. Збірник наукових праць Бердянського державного педагогічного університету. Педагогічні науки. Бердянськ: БДПУ, 2007. С. 44-49.

3. Гончарова-Горянська М. Соціальна компетентність: поняття, зміст, шляхи формування в дослідженнях зарубіжних авторів. Рідна школа. 2004. № 7-8. С. 71-74.

4. Докторович М. Формування соціальної компетентності старшого підлітка з неповної сім 'ї: автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.05 - соціальна педагогіка. К., 2007. 20 с.

5. Кононко О. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника: системний підхід. К.: Стилос, 2000. 336 с.

6. Проценко О. Соціальна компетентність молодших школярів як предмет наукових досліджень. Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах : зб. наук. праць / [редкол.: Т. Сущенко (голов. ред.) та ін.]. Вип. 35 (88). Запоріжжя: КПУ, 2014. С. 451-457.

7. Савченко М. До проблеми формування основ життєвої компетентності у дітей старшого дошкільного віку. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / гол. ред. М. Мартинюк. Умань, 2007. Ч. 2. С. 185-191.

8. Смагіна Т. Поняття та структура соціальної компетентності учнів як наукова проблема. Вісник Житомирського державного університету. Педагогічні науки. Вип. 50. 2010. С. 138-142.

9. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод. посіб. / за ред. О. Пометун. К.: А.С.К., 2004. 192 с.

10. Цветков В. Формирование социальной компетентности сельских школьников: дисс... канд. пед. наук. Великий Новгород, 2002. 155 с.

Размещено на Allbest.ru