Компетентнісний підхід у вищій освіті: європейський досвід, здобутки українських і зарубіжних науковців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Компетентнісний підхід у вищій освіті: європейський досвід, здобутки українських і зарубіжних науковців

Алла Сембрат

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди"

Анотація

У статті теоретично обґрунтований компетентісний підхід у системі освіти Європейського Союзу та України. Визначено що компетентнісний підхід в освіті розглядається як одна з підстав оновлення сучасної освіти, оскільки дозволяє ліквідувати розрив між когнітивним, діяльнісним і особистісним рівнями розвитку майбутнього фахівця. Він припускає формування такого нового змісту освіти, який би не зводився лише до його знаннєво-орієнтованого компоненту, а охоплював би цілісний індивідуальний досвід вирішення майбутніми фахівцями життєвих і професійних проблем, виконання ключових (тобто таких, що відносяться до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних та професійних ролей на підставі здобуття відповідних компетенцій. Головними чинниками застосування компетентнісного підходу в системі освіти країн Європи є перехід до інформаційного суспільства, запровадження високих освітніх стандартів, інтеграція освітніх систем до світового освітнього простору. Навчаючи і виховуючи майбутніх фахівців, перевагу надають предметам, які розвивають їх інтелектуальні здібності, дають можливість набувати і розвивати ініціативу, адаптованість, а також дають змогу їм впевненіше працювати в сучасному виробничому середовищі. Обґрунтовуючи пріоритети компетентнісного підходу, сучасна педагогічна наука, реагуючи на "виклики" суспільства, особистості й держави, запропонувала нову модель освітньої системи, що задовольняє умовам євроінтеграції.

Ключові слова: вища освіта європейський досвід, компетентісний підхід, компетенція, ключові компетенції, майбутній фахівець, педагог, парадигма освіти. компетентнісний освіта оновлення

Аннотация

В статье теоретически обоснован компетентный подход в системе образования Европейского Союза и Украины. Определено, что компетентностный подход в образовании рассматривается как одно из основанных обновлений современного образования, поскольку позволяет ликвидировать разрыв между когнитивным, деятельностным и личностным уровнями развития будущего специалиста. Он предполагает формирование такого нового содержания образования, которое не сводилось лишь к его знаниево-ориентированного компонента, а охватывал бы целостныйти индивидуальный опыт решения будущими специалистами жизненных и профессиональных проблем, выполнения ключевых (то есть, относящимся ко многим социальным сферам) функций, социальных и профессиональных ролей на основании получения соответствующих компетенций. Обосновывая приоритеты компетентностного подхода, современная педагогическая наука, реагируя на "вызовы" общества, личности и государства, предложила новую модель образовательной системы, что обусловливается условиям евроинтеграции.

Ключевые слова: будущий специалист, высшееобразование, европейский опит, компетентностный подход, компетенция, ключевые компетенции, педагог, парадигма образования.

Abstract

In the article the competence-based approach in the education system of the European Union and Ukraine is theoretically substantiated. It is determined that the competence approach in education is considered as one of the grounds for updating modern education, since it allows to eliminate the gap between cognitive, activity and personal development levels of the future specialist. It is involves the formation of a new content of education that would not be limited to its knowledge-oriented component, but would include a holistic individual experience of dealing with future professionals in the life and professional problems, the implementation of key (that is, those related to many social spheres) functions, social and professional roles on the basis of obtaining the relevant competencies. The main factors of the application of the competence approach in the education system of Europe are the transition to the information society, the introduction of high educational standards, the integration of educational systems into the world of educational space. By teaching and educating future professionals, preference is given to subjects that develop their intellectual abilities, enable them to acquire and develop their initiative, adaptability, and enable them to work more confidently in the modern production environment. Justifying the priorities of a competent approach, modern pedagogical science, responding to the "challenges " of society, personality and state, proposed a new model of educational system that satisfies the conditions of European integration.

Key words: competency approach, education, European experience, competence, main competences, future specialist, teacher, education paradigm.

Постановка проблеми. Сьогодні актуальності набуває поняття компетентності майбутнього фахівця, що визначається багатьма чинниками, оскільки саме компетентність та відповідні їй компетенції, на думку багатьох зарубіжних та вітчизняних науковців, є тими індикаторами, що дозволяють визначити його готовність до життя, подальшого особистісного і професійного розвитку й до активної участі в житті суспільства. У сучасних умовах активізуються наукові пошуки щодо удосконалення педагогічних кадрів на основі врахування світового досвіду та використання національних освітніх традицій. Відбувається модернізація системи вищої педагогічної освіти, зумовлена впливом міжнародних тенденцій та зростаючими вимогами суспільства до особистості вчителя.

Освітня політика української держави сьогодні зорієнтована на адаптацію вищої педагогічної школи до європейських вимог, підвищення компетентності педагогів, запровадження інноваційних змін, досягнення належного рівня конкурентоспроможності фахівців на світовому ринку праці. Змінюються функції, завдання вчителя, формується новий погляд на цю професію. Перед педагогічними фахівцями постають складні завдання, пов'язані суспільними, культурними і господарськими змінами, подоланням стереотипів мислення щодо освітньої діяльності загалом. Такі реалії визначають потребу системної трансформації педагогічної освіти у напрямі теоретичного обґрунтування і практичного удосконалення змісту підготовки вчителів та забезпечення ефективного контролю її якості. Важливим, на нашу думку, є вивчення досвіду провідних європейських країн, щодо унормування змісту вищої педагогічної освіти, професійного розвитку педагога, методологічних підходів до проблеми професіоналізації вчителя на етапі його навчання. Це дасть змогу визначити механізми оптимального супроводу становлення майбутніх фахівців у стінах педагогічного університету.

Аналіз останніх дослідження і публікацій. Як засвідчує аналіз наукових праць в освітній галузі України, національна модель підготовки фахівців у різних сферах народного господарства спирається на досвід, набутий у європейській системі освіти. Українська освіта використовує поняття "компетентність" та "компетенції" в тому значенні, яке пропонують європейські країни. З огляду на це важливим є вивчення досвіду європейських, науковців щодо проблеми формування компетентності майбутніх фахівців. Компетентнісна парадигма в освіті представлена в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема В. Вілчиньської, М. Висоцької, О. Дубасенюк, Є. Іванченко, Х. Квятковської, М. Круль-Фієвської, В. Лісової, В. Лозовецької, Н. Ничкало, М. Новак, О. Овчарук, З. Пєтражинського, М. Романовської, Є. Скібінської, Б. Сліверського, Л. Туроса, В. Фурманека та ін. Як засвідчує аналіз предметного поля сучасної педагогіки, компетентнісний підхід дедалі більше впливає на розвиток багатьох аспектів педагогічної науки, про що засвідчує аналіз основних аспектів компетентнісної парадигми в освіті як предмета вивчення українських та зарубіжних науковців. Компетентнісна парадигма в її традиційному значенні постає як компетентнісний підхід, який у сучасній психолого-педагогічній літературі з теорії професійної освіти реалізується в контексті декількох наукових підходів, зокрема діяльнісного, соціокультурного, контекстно-інформаційного. За визначенням О. Дубасенюк та О. Вознюка, компетентнісний підхід є узагальненим проявом професіоналізму, в якому поєднуються елементи професійної і загальної культури, досвіду, що конкретизується у певній системі знань, умінь та готовності до професійної діяльності.

Виділення невиділених раніше частин проблеми. Розглядаючи сучасну теорію та практику проблеми компетентнісного підходу у вищій освіті можна стверджувати, що недостатньо вивчено і розроблено європейський досвід науковців з даної проблематики.

Мета статті полягає у здійсненні теоретичного аналізу становлення і розвитку компетентнісного підходу в системах вищої освіти країн Європи.

Постановка завдання - обґрунтувати підходи зарубіжних і українських науковців до визначення сутності та структури компетентнісного підходу у вищій освіті.

Виклад основного матеріалу. Поняття компетентності експертами країн Європейського Союзу визначається як здатність ефективно й творчо застосовувати знання й уміння як у міжособистісних стосунках, так і в професійних ситуаціях. Міжнародна комісія Ради Європи трактує "компетентності" як загальні або ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації (Spector J., p. 2). Компетентність, за визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти, - це спроможність кваліфіковано виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить в собі знання, вміння та навички і ставлення, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності (Spector J., p. 2). Компетенція - це низка питань, з якими добре обізнана людина і має певний практичний досвід, а компетентність - це поєднання відповідних знань та здібностей у певній галузі, що дають змогу робити обґрунтовані висновки про цю галузь та вільно і активно здійснювати у ній діяльність(Краєвский В., 2003, с. 3). Компетентнісний підхід - спрямованість освітнього процесу на формування ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу, вважає О. Дубасенюк, буде формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості (Дубасенюк О., 2011, с. 24).

Компетентнісний підхід в освіті розглядається як одна з підстав оновлення сучасної освіти, оскільки дозволяє ліквідувати розрив між когнітивним, діяльнісним і особистісним рівнями розвитку майбутнього фахівця. Він припускає формування такого нового змісту освіти, який би не зводився лише до його знаннєво-орієнтованого компоненту, а охоплював би цілісний індивідуальний досвід вирішення майбутніми фахівцями життєвих і професійних проблем, виконання ключових (тобто таких, що відносяться до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних та професійних ролей на підставі здобуття відповідних компетенцій. Застосування компетентнісного підходу у системі освіти країн Європейського Союзу зумовлено такими чинниками, як: перехід до інформаційного суспільства, де основною одиницею є не лише інформація, а вміння оперувати нею, застосувати її для власного розвитку; запровадження більш високих стандартів як в освіті, так і у всіх інших сферах життя; відкриття кордонів між країнами та інтеграція освітніх систем до світового освітнього простору. В умовах сучасної міграції в рамках не тільки країни, а й регіонів виникає необхідність швидкої адаптації для отримання навчання та роботи, що спонукають суспільство до необхідних змін; потреба у нових компонентах знань, необхідних для успішного життя в суспільстві. Набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти (Овчарук О.,2009, с. 12)

І. Бургун зазначає, що актуальність упровадження в освітню практику України компетентнісного підходу зумовлена зовнішніми і внутрішніми чинниками (Бургун І., 2010, с. 159-165). До зовнішніх чинників належать, по- перше, стрімкий соціальний, технологічний і політичний розвиток світу, який вимагає від випускника української школи володіння певними якостями і вміннями (бути гнучким, мобільним, уміти презентувати себе на ринку праці; використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем; ухвалювати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; володіти комунікативною культурою, уміти працювати в команді; уміти виходити з будь-яких конфліктних ситуацій; уміти здобувати, аналізувати інформацію, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення; бути здатним до багаточисленних альтернатив, запропонованих сучасним життям); по-друге, входження України до Болонського процесу. Болонська угода передбачала розробку і прийняття загальноєвропейських кваліфікаційних стандартів, в основі яких покладено компетентнісний підхід, за яким учні школи мають отримувати ключові компетенції як для успішної роботи, так і для подальшої вищої освіти. По-третє, загальна комп'ютеризація. Людині потрібні навички критичного мислення з метою розумного використання інформації і контролювання потоку інформації. До внутрішніх чинників упровадження компетентнісного підходу І. Бургун відносить кризу знаннєвої парадигми освіти, яка зумовлена змінами феномену знання і його співвідношенням із суспільною практикою (модель навчання орієнтована тільки на здобуття знань і недостатньо враховує діяльнісний, ціннісно-мотиваційний, емоційний аспекти навчально-пізнавальної діяльності учня), а також втратою актуальності потреби перевантажувати пам'ять (затребуваним є спеціаліст, який не очікує інструкцій, а вступає в життя із сформованим творчим досвідом)(Бургун І., 2010, с. 159-165).

Варто зазначити, що термін "компетенція" був впроваджений у США у 1959 році White, з метою характеристики індивідуальних рис особистості, які б забезпечували бездоганне виконання роботи та здійснення професійної діяльності. Поняття "компетентнісна освіта" виникло в США у 60 -70-х роках XX століття. Воно ґрунтується на практичному досвіді і стало результатом численних спроб проаналізувати його, розробивши певну теоретичну, концептуальну основу. Вже тоді була зроблена спроба визначити компетентності як певний освітній результат. Одним з перших поняття компетентностей запровадив професор Масачусетського університету Н. Хомський, який розглядав дану категорію як характеристику оволодіння мовною граматикою. Американський дослідник Р. Уайт у книзі "Motivation reconsidered: the concept of competence", зміст компетентності доповнив мотиваційним компонентом (Холстед М., 2001, с. 9).

У 1986 році у Великобританії концепція компетентнісно-орієнтованої освіти була взята за основу національної системи кваліфікаційних стандартів і була позитивно схвалена керівництвом. У 1997 році в рамках статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої політики США і Канади було започатковано програму "Визначення та відбір компетентностей: теоретичні і концептуальні засади", експертами якої виступали представники освіти, бізнесу, охорони здоров'я. Узагальнення досвіду багатьох країн у визначенні та доборі ключових компетенцій дає змогу виокремити низку сприятливих умов для набуття особистісно необхідних компетентностей упродовж усього життя, серед яких - продуктивність і конкурентноздатність на демократичних засадах суспільства (Овчарук О., 2004, с. 13). М. Холстед, Т. Орджі акцентують увагу на тому, що раніше метою іспитів у Кембриджському університеті була перевірка розвитку знань і вмінь, а зараз усвідомлено, що загальна освіта повинна бути доповнена формуванням ключових компетенцій, і саме вони враховуються під час вступу до Кембриджського університету. Завдання університету не лише в тому, щоб дати студентам знання, але і в тому, щоб підвищити рівень їх компетенції (Холстед М., 2001, с. 26).

І. Секрет зазначає, що впровадження компетентнісного підходу у Франції почалося ще у вісімдесятих і набуло свого розвитку у дев'яностих роках двадцятого століття, пройшовши декілька стадій: виникнення самої ідеї в організаціях; розробка інструментарію для практиків і консультантів; формування концептуального уявлення про компетенції; формування критичних підходів. Компетентнісний підхід у Франції був пов'язаний з необхідністю розробки нових моделей компетенцій і значенням підприємств у їх розвитку, він охоплює знання, функціональні і поведінкові компетенції. У системі освіти Німеччини розробляються професійно-технічні компетенції дії, особистісні та соціальні компетенції. У Нідерландах компетентнісний підхід ґрунтується на необхідності вивчення взаємозв'язку між різними типами навчального середовища, розуміння студентами процесів навчання та результатами навчання у термінах навчальної діяльності та результатів тестування (Секрет І., 2009).

Таким чином, упровадження компетентнісного підходу в освіту країн-членів Європейського Союзу передбачає, що знання практичного спрямування відповідають чотирьом складовим: знати що - фактичний кодифікований обсяг знань, який може бути трансльовано; знати чому - знання наукового розуміння світу та впливу науки на розвиток людства; знати як - здатність виконувати відповідні завдання; знати хто - усвідомлення того, які люди "знають що", "знають чому", "знають як" (Рудишин С., 2008, с. 81-85).

Аналіз підходів до вивчення компетентності у освіті країн Європейського Союзу дозволив І. Секрет прийти до висновку про те, що компетентність характеризується особистісною спрямованістю і реалізується у площинах таких відношень, як "самосприймання та самовизначення особистості", "особистість - суспільство", "особистість - діяльність"; професійна компетентність повинна вивчатись як процесуально, так і результативно (як така, що формується під час виконання навчальної діяльності, а також як наслідок співпраці викладача і студента); спрямованість на професійну компетентність як мету та результат навчальної діяльності потребує перегляду змісту та технологій викладання навчальних дисциплін, які виступають засобами формування професійної компетентності майбутніх фахівців, а також значення кожної окремої дисципліни у розвитку всіх структурних компонентів професійної компетентності у їх єдності; інтеграція освітнього простору Європи передбачає не тільки впровадження єдиних умов та вимог до підготовки фахівців, але й спробу створення єдиної наукової та методологічної бази для їх реалізації (Секрет І., 2009).

Висновки

Головними чинниками застосування компетентнісного підходу в системі освіти країн Європи є перехід до інформаційного суспільства, запровадження високих освітніх стандартів, інтеграція освітніх систем до світового освітнього простору. Навчаючи і виховуючи майбутніх фахівців, перевагу надають предметам, які розвивають їх інтелектуальні здібності, дають можливість набувати і розвивати ініціативу, адаптованість, а також дають змогу їм впевненіше працювати в сучасному виробничому середовищі. Обґрунтовуючи пріоритети компетентнісного підходу, сучасна педагогічна наука, реагуючи на "виклики" суспільства, особистості й держави, запропонувала нову модель освітньої системи, що задовольняє умовам євроінтеграції. Компетентнісний підхід в умовах інтеграції української системи вищої освіти у європейський та світовий соціокультурний простір є актуальним і може успішно використовуватися як методологічна основа в педагогічних і дидактичних дослідженнях.

Перспективою подальших розвідок може бути дослідження впровадження компетентнісного підходу у вищій освіті України з урахуванням зарубіжного досвіду.

Список використаних джерел