Поетапна методика вокального навчання майбутніх учителів музики на засадах особистісно-орієнтованого підходу

Добір методів вокального розвитку здійснювався згідно з метою основного етапу методики, віковими особливостями розвитку організму вокаліста, ступенем сформованості попереднього вокального досвіду до вступу у вищий навчальний заклад, з урахуванням специфіки фахової підготовки майбутніх педагогів-музикантів. На цьому етапі завданням навчальної діяльності стало розширення мотиваційної сфери, переведення її зі сфери зацікавленості у формування чітких мотиваційних ціннісних установок на процес вокальної діяльності. Цьому сприяло використання наступної групи проблемно-пошукових методів навчання: проведення бесід про сутність та зміст педагогічної діяльності вчителя музики у школі, ознайомлення їх з проблемами музично-педагогічної практичної діяльності; ознайомлення з кращими зразками світового вокального мистецтва; заохочування до відвідування концертів та творчих зустрічей з відомими виконавцями та вокальними педагогами; ознайомлення студентів з історією вокального мистецтва з переглядом відеоматеріалів; залучення студентів до активної концертної діяльності. Здійснення підготовки студентів до концертних виступів, безпосередня участь у них допомагало формувати стійку мотивацію розвитку власних співацьких умінь, бажання завойовувати авторитет серед педагогів та студентів, прагнення до самовираження і самовдосконалення.

Специфіка вокального навчання педагогів-музикантів вимагає усвідомлення всіх фонаційних процесів людського організму, чіткого координування роботи голосових органів з опорою на внутрішні вібраційні, барорецепторні, пропріорецепторні відчуття, зорові, слухові уявлення, тактильні відчуття. Деякі внутрішні відчуття, які виникають під час фонації, залишаються поза вольовою сферою людини, тому фіксувати і безпосередньо впливати на них важко. З метою їх усвідомлення та вироблення навичок координування роботи голосового апарату ми використовували методи фіксації внутрішніх відчуттів під час фонації] методи формування слухових уявлень, методи впливу на зорові та тактильні аналізатори.

У дослідженні ми звернулися до ряду методик і технологій, спрямованих на розвиток здатності до раціонального співацького подиху. Методика Н. Юренева-Княжинського спрямована на досягнення вміння спокійного дихання [6]. Інша методика для вироблення здатності правильного дихання - методика А. Стрельникової, першооснову якої становить енергійний вдих і повільний, плавний видих. Дана методика ґрунтується на чіткій ритмічній організації дихання, зв'язку дихання і руху.

Виховання здатності правильного вільного дихання має першорядне значення і для музикантів - виконавців на духових музичних інструментах. Методика відомого педагога, флейтистки І. Лосбень, яка базується на вокальній техніці бельканто і дихальної гімнастики йогів, дозволяє розвинути здатність до глибокого диафрагмальному дихання як в стані спокою, так і в процесі руху, економного витрачання повітря в процесі повільного видиху і контролем за щільністю і спрямованістю повітряного потоку.

З медичної літератури відомо, що звичайна, спеціально не тренована людина може затримати дихання на 30-40 секунд, тренований нирець - до 7,5 хвилин, людина, що постійно практикує йогу - до 20 і більше хвилин. Це вказує, що тривалість затримки дихання залежить від тренування, і кожна людина взмозі розвинути здатність до контролю за диханням і тривалістю його затримки.

Дихання означає життя. Саме цей факт, а також те, що музика взагалі і спів, зокрема, мають якість процесуальну, тобто виникають на наших очах, тривають - живуть і розвиваються протягом якогось часу, а потім безповоротно зникають (А. Лосєв), підтверджує першорядну важливість техніки дихання як життєво необхідного акта. “Наше життя в зовнішньому світі починається з першим вдихом. Вдих це: насичення, наповнення, оновлення, прийняття, активація внутрішніх станів, отримання інформації. Все, що Ви впускаєте в свій внутрішній світ, радість чи горе, - входить в нас з вдихом. Коли до Вас біжить радісна дитина, і Ви її зустрічаєте з розпростертими обіймами, згадайте, що відбувається з розкриттям рук: вдих або видих? Дійсно, відбувається вдих. Під час затримки дихання після вдиху легені зберігають, і засвоюють отримане раніше повітря, а психіка людини зберігає, накопичує і засвоює різні почуття, думки і стани” [5].

У повсякденному житті затримка дихання відбувається в ситуації рішення людиною будь-яких складних завдань. Відомий вислів “чекати, затамувавши подих” в повній мірі відображає стан аналізу вже наявної інформації, формування внутрішнього наміру. “Затримка після вдиху це: ідентифікація, осяяння, інсайд, утримання отриманого ззовні стану, зосередженість, порівняння, оцінка, спогад, обдумування форми і методів вирішення задачі, формування мети, розподіл енергії всередині тіла. Якості, властиві затримки після вдиху - це: довіра, прийняття, зібраність, концентрованість, зосередженість, уважність. На затримці після вдиху йде внутрішня робота над поліпшенням чогось в собі, через усвідомлення або розуміння” [5]. Для налагодження продуктивного контакту з аудиторією необхідно тренувати здатність розподілу дихання таким чином, щоб фраза закінчувалася разом з видихом, а наступний за цим вдих як би вбирав у себе відповідну реакцію слухачів, їх емоції, енергію. Для досягнення відчутного результату необхідно тренування дихання за допомогою виконання ряду вправ. Вони спрямовані на вирівнювання дихання, а також на досягнення необхідної концентрації та здатності керувати роботою дихальної системи в цілому.

Аналіз спеціалізованих, методичних та психологічних джерел дав підставу ввести у формувальну методику метод синестезії, як метод співвідчуття, що полягає у переведенні вербального змісту в невербальне, або навпаки [2, с. 120], метод емоційно-образних абстрактних висловів та порівнянь, метод майстер-класу.

Прийомами формування оцінювально-аналізувальних умінь студентів на другому етапі формувальної методики стало усвідомлення та аналіз вокальних явищ власного співацького процесу, формування активного вокально-педагогічного слухового досвіду, оволодіння слуховими уявленнями еталонного звучання співацьких голосів, формування навичок фіксування та аналізу помилок голосоутворення, прогнозування методів усунення наявних недоліків.

Виконавсько-творчий етап передбачає здійснення студентами активної виконавської діяльності в ході проведення звітних концертів класів вокалу, організації форм просвітницької діяльності (благодійних та шефських заходів, фестивально-конкурсної діяльності), виконання самостійно-творчих завдань, проходження педагогічно-виконавської практики. Завдання цього етапу: узагальнення та закріплення досвіду вокального виконавства, формування у студентів вокально-виконавських і педагогічних знань, умінь та навичок, необхідних майбутнім вчителям музики для подальшої вокально-педагогічної діяльності у школі, адаптація вокально-виконавських умінь та навичок до умов професійної діяльності, нагромадження вокального репертуару для проведення просвітницької роботи.

На цьому етапі відбувалася організація звітних концертів, сольних виступів студентів упродовж проходження педагогічно-виконавської практики. Використовувалися інтернативні, практичні та оцінні методи навчання. Наприклад, у ході підготовки студентів до публічних виступів використовували прийом “уявного перенесення”, що передбачало уникненню хвилювання під час виступів перед слухачами, студентам пропонували уявно “переноситися” у середовище (обставини, ситуацію, оточення), відображене у змісті твору. Використання цього прийому сприяло зосередженню студента на власних відчуттях, творчих емоціях, перенесенню уваги від емоцій хвилювання на творчий процес. Під час публічних виступів вимагалося від студента задіювання психоемоційних сил (почуттів, емоцій, переживань), оскільки зосередження уваги студента лише на виконанні моторно-рухових дій, її загострення на конкретних вокально- технічних труднощах виконання, перешкоджало втіленню художнього образу. Безпосередньо перед виступом студентам пропонували подумки проспівувати твір, відмежовуватися від емоцій страху шляхом зосередження на творчих переживаннях героя твору.

Для налаштування студента на позитивний результат безпосередньо перед виступом, формування оптимістичного сприйняття оточення, активізації творчих сил формували у студентів психологічні установки:

- налаштування на отримання позитивних емоцій від процесу співу;

- очікування визнання творчої роботи;

- виразне бачення своєї мети, у прагненні до якої ніщо не перешкоджатиме;

- відкидання розслаблення та викликання відчуття переповнення енергією, великого припливу сил та бажання до великих звершень;

- переконування себе в тому, що все зможе і всього досягне.

З метою активізації навчальної та вокально-виконавської діяльності студентів на виконавсько-творчому етапі застосовували творчі завдання: “ілюстрування вокального твору (або його уривку) з методичними коментарями”, “вокальне змагання”, яке передбачало самостійну підготовку вокального твору для конкурсного виконання, проведення його аналізу (літературно-художнього, стилістичного, музично-теоретичного, аналізу вокально-технічних завдань), відпрацювання технічного боку виконання, здійснення добору засобів емоційної виразності передачі художнього змісту твору, виступ у якості керівника творчого процесу в спільній роботі з концертмейстером. У склад журі змагань входили викладачі вокалу.

Отже, поетапна методика вокального навчання майбутніх учителів музики на засадах особистісно-орієнтованого підходу, складається з трьох етапів: організаційно-ознайомлювального, інформативно-діяльнісного, виконавсько-творчого. Визначено мету, завдання, а також методи та прийоми навчання на кожному з етапів. Предметом подальшого наукового пошуку має стати обгрунтування організаційно-методичної системи вокального навчання майбутнього учителя музики на особистісно- орієнтованих засадах.