Рольова гра як ефективний засіб формування комунікативної компетентності у діалогічному мовленні студентів 1 курсу мовного ЗВО

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рольова гра як ефективний засіб формування комунікативної компетентності у діалогічному мовленні студентів 1 курсу мовного ЗВО

Александрова Л.Г., Гвоздецька К.О.

Значення рольової гри неможливо вичерпати та оцінити розважально-рекреативними можливостями. Її феномен полягає в тому, що гра, будучи розвагою, відпочинком, має здатність перерости у творчість, у навчання та у модель людських взаємин. У сучасній педагогіці рольова гра розглядається як специфічний вид людської діяльності, спрямований на відображення навколишньої дійсності, зокрема трудової діяльності дорослих, їх життя і суспільних відносин.

Розкрито сутність діалогічного мовлення, висвітлено поняття компетентності в діалогічному мовленні як однієї з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення. У статті також характеризуються функціональні типи діалогів та визначаються основні підходи до навчання діалогічного мовлення. Наводяться групи вправ для навчання діалогічного мовлення та обґрунтовується доцільність використання ІІІ групи вправ для навчання різних типів діалогу за допомогою рольової гри. Наводяться та описуються вправи з підручника “A way to success: English for university students” для розвитку у студентів уміння цілісного спілкування у формі діалогу.

Ключові слова: рольова гра, діалогічне мовлення, компетентність у діалогічному мовленні, знання, ситуативність, діалог, комунікативна функція, комунікативні вправи.

Ролевая игра как эффективное средство формирования коммуникативной компетентности в диалогической речи студентов 1 курса языкового вуза.

Александрова Л.Г., Гвоздецька К.О.

Значение ролевой игры не исчерпывается только развлекательно-рекреативными возможностями. Ее феномен заключается в том, что, игра, будучи развлечением, отдыхом, имеет способность перерасти в творчество, в обучение и модель человеческих взаимоотношений. В современной педагогике ролевая игра рассматривается как специфический вид людской деятельности, направленный на отображение окружающей действительности, в частности трудовой деятельности взрослых, их жизни и отношений в обществе.

Статья посвящена проблеме обучения иноязычной диалогической речи с помощью ролевой игры студентов 1 курса. Ролевая игра подходит для любой работы с языком на занятиях по иностранному языку: в ходе ролевой игры применяются разные грамматические структуры, интонационные модели, лексический материал из разных тем. Большая роль отводится ролевой игре в овладении студентами неподготовленной речи, потому что благодаря ей студенты имеют возможность общаться в коммуникативных ситуациях.

Дается определение понятия ролевой игры и её видов, раскрывается суть диалогической речи, уточняется понятие компетентности в диалогической речи как одной из важнейших психологических особенностей диалогической речи. В статье также характеризуются функциональные типы диалогов и определяются основные подходы к обучению диалогической речи. Предложены группы упражнений для обучения диалогической речи и обоснована целесообразность использования III группы упражнений для обучения различных типов диалога при помощи ролевой игры. Описываются упражнения из учебника “A way to success: English for university students” для развития у студентов умения целостного общения в форме диалога.

Ключевые слова: ролевая игра, диалогическая речь, компетентность в диалогической речи, знания, ситуативность, диалог, коммуникативная функция, коммуникативные упражнения.

рольовий гра діалог мовлення

Aleksandrova L., Hvozdetska K.

Keywords: role-play, dialogic speech, competence in dialogic speech, knowledge, situational, dialogue, communicative function, communicative exercises.

Значення рольової гри неможливо вичерпати та оцінити розважально-рекреативними можливостями. її феномен полягає в тому, що гра, будучи розвагою, відпочинком, має здатність перерости у творчість, у навчання та у модель людських взаємин [8].

У сучасній педагогіці рольова гра розглядається як специфічний вид людської діяльності, спрямований на відображення навколишньої дійсності, зокрема трудової діяльності дорослих, їх життя і суспільних відносин. Характер і зміст гри соціальні за своєю природою і детерміновані конкретними культурними і соціально-економічними умовами життя дитини. Рольова гра, як метод навчання іноземної мови, так само спрямована на відображення навколишньої дійсності і відтворення соціально-культурних відносин іншою мовою [1].

Рольова гра придатна для будь-якої роботи з мовою на заняттях з іноземної мови: у ході рольової гри застосовуються різноманітні граматичні структури, інтонаційні моделі, лексичний матеріал з різних тем. Велика роль приділяється рольовій грі в оволодінні студентами непідготовленим мовленням, бо завдяки їй студенти мають можливість спілкуватися в комунікативних ситуаціях [8].

Гра - це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і засвоєння суспільного досвіду [2].

Як зазначає Т.М. Науменко, рольова гра - це один із шляхів підвищення ефективності навчання іноземної мови, зокрема англійської, адже вона допомагає в реалізації методичного принципу - комунікативної спрямованості навчання та мотивує студентів до вивчення іноземної мови [3].

Відомо, що більшості ігор властиві такі головні риси: вільна розвивальна діяльність, яка реалізується лише за бажанням студента, заради задоволення від самого процесу діяльності, а не лише від результату; творчий, більшою мірою імпровізований, активний характер діяльності; емоційна піднесеність діяльності, дух суперництва, конкуренція тощо; наявність прямих чи непрямих правил, що відображають зміст гри, логічну й тимчасову послідовність її розвитку [2].

Рольова гра також має відповідати вимогам, а саме: бути стимулятором студентів до навчання, викликати інтерес і бажання виконувати вправи добре; рольова гра має бути добре підготована та чітко організована; студенти мають повною мірою використовувати лексичний матеріал; викладач має контролювати рольову гру; гра проводиться в доброзичливій атмосфері, щоб студент почувався вільно та впевнено [5].

Педагогічна гра вирізняється суттєвою ознакою - чітко поставленою метою і відповідними їй результатами навчання, які можуть бути обґрунтовані й чітко виділені, а також мають навчально-пізнавальну спрямованість [2].

У методиці навчання іноземних мов прийнято виділяти такі типи ігор:

- мовні ігри (фонетичні, орфографічні, лексичні, граматичні тощо);

- мовленнєві, які сприяють вирішенню певних завдань (створення психологічної готовності студента до мовленнєвого спілкування; забезпечення природної необхідності багаторазового повторення мовного і мовленнєвого матеріалу; тренування студентів у виборі необхідного мовленнєвого варіанта, що є підготовкою до спонтанного мовлення). До мовленнєвих ігор зазвичай належать ситуаційні та рольові ігри [2].

На заняттях з іноземної мови значного поширення набули рольові ігри, в яких студенти залучаються у змодельовану викладачем ситуацію, що вимагає прийняття рішення на основі аналізу самої ситуації. Рольова гра передбачає розподіл студентів за ролями і розігрування ситуацій спілкування відповідно до заданої теми і ролей [2].

На думку багатьох методистів, процес організації гри складається з трьох етапів: підготовки рольової гри, власне її проведення і колективного обговорення результатів, тобто завершального. Деякі автори (наприклад, Л. Джонс) виділяють більше етапів: підготовчий етап в аудиторії, підготовчий етап удома, проведення рольової гри, завершальний етап удома, завершальний етап в аудиторії [5].

Рольові ігри поділяються на соціально-побутові і ділові (професійно орієнтовані). Соціально-побутові ігри спрямовані на формування навичок і вмінь іншомовного спілкування в соціально-побутовій сфері, а також на розвиток ініціативності, колективності й відповідальності як суспільно цінних якостей особистості і вдосконалення загальної культури поведінки. Ділові ігри використовуються при навчанні професійно орієнтованого спілкування у школі та університеті [2].

Саме рольова гра з успіхом використовується у формуванні компетентності у діалогічному мовленні. Розглянемо визначення терміну “діалогічне мовлення”.

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. У межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як мовець (ініціатор спілкування - адресант) і як слухач (партнер по спілкуванню - адресат) [7].

Водночас, компетентність у діалогічному мовленні (КДМ) - це здатність реалізовувати усномовленнєву комунікацію у формі діалогу в життєво важливих для певного віку ситуаціях спілкування та сферах відповідно до комунікативного завдання. Складниками компетентності у діалогічному мовленні є вміння, навички, знання та комунікативні здібності [7].

Ситуативність є однією з найбільш важливих психологічних особливостей діалогічного мовлення. Ситуативним воно є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється [2]. Як зазначає Ю.І. Пассов, самі зовнішні обставини ситуації можуть не бути наявними у момент мовлення, проте вони є у свідомості мовців і обов'язково включені в неї. Слід також зазначити, що у процесі навчання іноземної мови нас цікавлять не будь-які ситуації буденності, а лише такі, що спонукають студентів до мовлення.

Такі ситуації і називають мовленнєвими або комунікативними, адже вони завжди містять у собі стимул до мовлення [4].

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють функціональні типи діалогів. За результатами досліджень, проведених на різноманітних автентичних навчальних матеріалах англійською, німецькою і російською мовами, показано, що найпоширенішими є основні типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог - обмін враженнями / думками, діалог - обговорення / дискусія.

Діалог-розпитування може бути одностороннім або двостороннім. У першому випадку ініціатива запитувати інформацію належить лише одному партнеру, у другому - кожному з них.

Уміння вести діалог-домовленість є одним з важливих умінь, яким студенти повинні оволодіти. Цей вид діалогу використовується зазвичай при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для студентів. Після оволодіння цим видом діалогу навчають студентів змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

Наступним за складністю є діалог - обмін враження ми/думками, метою якого є виклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з думкою партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

Найскладнішим для оволодіння є діалог-обговорення/дискусія, коли співрозмовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь.

Особливим функціональним типом діалогу є діалог етикетного характеру. Комунікативна мета таких діалогів - здійснити певну соціальну дію (привітатися та відповісти на привітання, попрощатися, представитися, познайомитися, подякувати, вибачитись, привітати з визначними подіями, святами тощо), передбачену етикетом певної мовленнєвої спільноти [2; 7].

З погляду професора філології С.В. Перкаса, навчальні діалоги поділяються на дві групи: 1. Діалоги “рівноправні” (діалоги - обмін інформацією); 2. Діалоги “рольові” (“лікар-пацієнт”, “продавець-покупець”) [6].

Як зазначають методисти, існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Перший підхід, який має назву “зверху вниз”, - має на меті навчання діалогічного мовлення, яке починається зі слухання діалогу-зразка та з його наступним варіюванням, а потім зі створенням власних діалогів в аналогічних комунікативних ситуаціях. Відповідно до другого підходу - “знизу вверх” - це шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу, тобто реплік ДЄ, до самостійної побудови діалогу студентами на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не виключає прослуховування діалогів- зразків.

До підсистеми вправ для розвитку вмінь діалогічного мовлення методисти включають три групи вправ:

І група - вправи для оволодіння “реплікуванням ”;

ІІ група - вправи для оволодіння діалогічними єдностями;

ІІІ група - вправи для оволодіння різними функціональними типами діалогу.

Нас цікавить саме ІІІ група вправ, метою яких є навчити студентів створювати на заняттях іноземної мови власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованої їм комунікативної ситуації. Вправи третьої групи - комунікативні рецептивно-продуктивні (вищого рівня). Виконуючи вправи цієї групи, викладач допускає лише природні опори, наприклад, театральні або концертні афіші, розклади руху автобусів (літаків, потягів), план, схеми міст/селищ, географічні карти, слайди, малюнки тощо. Мета виконання вправ цієї групи - розвивати у студентів уміння цілісного спілкування у формі діалогу. Ці вправи можуть проводитися лише в парах, групах/ мікро-групах (по 3-4 студенти) та загальними групами (вся група студентів бере участь в обговоренні, розігрується групова рольова гра тощо) [2].

Варто зазначити, що студенти 1 курсу мовних спеціальностей навчаються за підручником “A way to success: English for university students” [9]. Автори підручника наповнили його різноманітними видами вправ ІІІ групи на опанування різних типів діалогу. Кожна вправа з підручника пропонує розіграти діалоги в кожному з розділів, опираюсь на лексичний матеріал, поданий безпосередньо в інструкції до вправи або в самому початку розділу. Розглянемо декілька з цих вправ.

Перша вправа на рольову гру з тематичного розділу про виховання дітей для навчання діалогу-обмін враженнями.

Таблиця 1