Комунікативні компетенції учнів молодіжних виховних центрів у Польщі

В статье освещает тема коммуникации и ее роли в жизни учеников молодежных воспитательных центров (МВЦ). Рассмотрена роль коммуникативных компетенций, коммуникативных барьеров и сделана попытка оценить, как несоответственно уровень сформированности коммуникативных компетенций влияет на функционирование молодого человека в обществе. Представлены результаты исследования коммуникативных компетенций учеников молодежных воспитательных центров (183 лица), проведенного в сентябре-декабре в 2015 г.

Ключевые слова: коммуникация, коммуникативные компетенции, коммуникативные барьеры.

Annotation

MALAKHOVSKAYA EVA. Communicative jurisdictions of students of youth educate centers are in Poland.

In the article the theme of communication and its role lights up in life of students of youth educate centers (YEC). The role of communicative jurisdictions is considered, communicative barriers and an attempt to estimate is done, as an incongruous level of formed of communicative jurisdictions influences on functioning of young man in society. The results of research of communicative jurisdictions of students of youth educate centers (183 persons), conducted in September-December in 2015 are presented.

Keywords: communication, communicative jurisdictions, communicative barriers.

Виклад основного матеріалу

На сьогодні уміння ефективного спілкування стає все більш цінним і часто є перевагою, яка визначає кар'єрний успіх. Здатність налагоджувати і утримувати контакти в суспільстві, створювати і підтримувати відносини є надзвичайно цінними навиками. Якість цих відносин обумовлюють мінімальні мовні і комунікативні компетенції, що розвиваються протягом всього життя.

Термін “комунікативна компетенція” зв'явився на зламі 60-х і 70-х років ХХ століття. Поняття, запропоноване Деллом Хаймсом (DellaHymesa) в 60-х роках, базується на основі лінгвістичної прагматики, психолінгвістики, соціолінгвістики, соціальної психології [6, s. 269-293]. У 80-х роках М. Канале і М. Суеєн (M. Canale i M. Swain) виділили 4 головні компоненти комунікативної компетенції:

1. граматична: здатність застосовувати лексичні елементи і граматичні правила,

2. соціолінгвістична: здатність будувати відповідь відповідно до різних соціальних контекстів,

3. стратегічна: правильне використовування комунікативних стратегій,

4. дискурсивна: здатність пов'язувати речення відповідно до правил дискурсу [3, s. 1-47].

За словами дослідників розвитку мови, лінгвістичної компетенції недостатньо для ефективної комунікації. В процесі мовлення особа має будувати граматично правильну відповідь з посиланням на предмет і контекст. Співрозмовник має розуміти відповідь, беручи до уваги граматичні форми і соціальний контекст. Хаймс (Hymes) стрверджував, що комунікативна компетенція - це здібність вибирати відповідні мовні та немовні ресурси, а також брати до уваги ситуацію розмови, яка обумовлена розмовником, його когнітивними і емоціональними цінностями, системою норм і роллю в суспільстві [6, s. 263-293]. За словами М. Кіелар-Турскої і М. Бялецької-Пікуль (M. Kielar-Turskiej i M. Bialeckiej-Pikul), комунікативна компетентність має характер персональний, оскільки вимагає від співрозмовника навичок розуміння; індивідуальний, тому що є вмінням конкретного мовного користувача і комплексний, оскільки належить не тільки до знань, але й до реалізації мови, і, таким чином, включає в себе прагмалінгвістичні здібності. Тому комунікативна компетенція є поняттям, що охоплює різні здібності і навички [10, s. 8-9]. Її складовою є знання і лінгвістичні вміння (далі - лінгвістична компетенція), що дають можливість розуміти і будувати граматично правильні речення. Наступною складовою є функціональні лінвістичні здібності, тобто розрізнення способів мовлення залежно від сприйняття. Когнітивні вміння дають змогу співрозмовникам переміщатися в просторі, орієнтуватися в оточуючому середовищі, а вміння інтенціональної реалізації відповіді пов'язане з емоціональними особливостями розмовника. Частиною комунікативної компетенції є також соціальні навички, від яких залежить рівень функціонування індивіда в групі та інтерактивні навички, пов'язані зі знанням і використовуванням мовних і позамовних правил, які належать до інтеракції. Участь в обов'язкових обрядах в певній соціальній групі обумовлює культурні навички індивіда. Не всі автори розглядають комунікативну компетенцію так широко. Синтія Стохль (CynthiaStohl) вважає, що комунікативна компетенція - це індивідуальна здатність до осягнення інтерактивних цілей у специфічних соціальних контекстах, вживаючи властиві значення і способи мовлення [9, s. 14-18]. Вона є багатовимірним поняттям, в якому можна виділити три групи комунікативної компетенції. Соціолінгвістична - полягає в освоєнні, використанні норм і оцінок, які панують в певній соціальній групі, а також передбачає мовну та немовну участь в обрядах групи. Інтерактивна компетенція грунтується на правилах інтеракції як вербальних (наприклад, використання зворотів, які починають і завершують розмову), так і на невербальних (уважне слухання, використовування пауз тощо). Лінгвістичні компетенції проявляються в умінні використовувати мову залежно від мети розмови, контексту, розмовників. Аналогічної позиції щодо комунікативних компетенцій дотримується М. Шатц (M. Schatz), який стверджує, що вони є комплексною цілісністю і порушення одної з її спеціальних навичок може призвести до порушення процесу комунікації загалом [16, s. 23].

Однією з головних характеристик людей, яка відрізняє нас від інших живих істот, є наша єдина в своєму роді здатність переказувати комплексну інформацію за допомогою високо рівня розвитку мови. Поняття мовної компетенції проявляється як знання і вміння застосовувати вербальні і невербальні знаки, а також як знання і вміння переказувати собі і іншим думки і емоції. Кожний знак-сигнал, вжитий для вираження якогось індивідуального сенсу, повільно стає певним знаком-словом для вираження подібних знаків. Незважаючи на те, що, порівняно з порозумінням між тваринами, точність комунікації у людей є величезною, між ними часто відбуваються непорозуміння [2, s. 383]. Прикладом на підтримку цієї тези є дослідження комунікативних компетенцій учнів з молодіжного виховного центру.

Методологія власних досліджень

Дослідження з використанням діагностичних тестів було проведено у вересні - грудні 2015 року в молодіжних виховних центрах Варшави. На основі Тесту Мовного Лексикону Анджея Юрковського (Test Jzykowy Leksykon Andrzeja Jurkowskiego) був здійснений аналіз засобів словникового запасу слів і ефективність його застосовування. Була розроблена Карта Логопедичної Оцінки (Kart§ Oceny Logopedycznej), на базі якої оцінювалося правильність артикуляції і словотворчі вміння, вади вимови, помилки при вимові; розуміння мови, справність оповідання і опису; фонемовий слух і слухову пам'ять, пам'ять безпосередню і справність артикуляційних органів. У дослідженнях використовувався Опитувальник - анкети для учня МВЦ, для визначення причин перебування в МВЦ і відсталості в навчанні у школі, родинного середовища, залежностей. Всього в дослідженні взяло участь 183 учні МВЦ.

Комунікативні компетенції досліджуваних учнів

Основою інтеракції, яка характеризує багатопоточні едукаційні процеси, є мислення, основане на вербальній мові, отже стає очевидним, що якість виражених і сформованих комунікатів, а також їх інтерпретації і реінтерпретації значення визначають безпосередньо вроджені і набуті навички - фонетичні і прозодичні, а також лексичні, семантичні і синтаксичні вміння. Для того, щоб використовувати вимовлені слова, треба мати не тільки експресивні здібності і розуміння деяких сигналів, але передусім відповідний апарат мови, що артикулює визначену кількість фонем. Серед досліджуваної молоді у значної групи (32%) виявилось порушення в будові або функції периферійного органу мови, зокрема порушення в роботі язика (67%), яке теж була причиною ненормативної реалізації фонемів, особливо в спектрі звуків трьох серій: стишені (звуки б, і, с, - 12%); шиплячі (звуки в, г, с, - 42%) і шумлячі (звуки вг, г, сг, Ьг - 30%). Найчастіше порушеною характеристикою звуків була локація (67 %), а наступною - модальність 35%.

Якщо припустимо, що на кілька тисяч різних мов світу припадає приблизно сто фонем, це свідчить про генетичну програму людської комунікації, актуалізацію якої називаємо фонетична компетенція. Врождена програма, що керує розвитком фонем, розвивається не у вакуумі, а в інтеракції з середовищем. Тому фонетична компетенція у філогенетичному і онтогенетичному розвитку формується у зв'язку з найпоширенішими почутими звуками з навколишнього середовища, у тому числі сигнали і мову інших осіб. В перші роки життя дитини в її нейронних сітках мозгу закріплюються специфічні характеристики певної мови (найчастіше повторюваних фонем, їх визначеного ритму і акцент). Перші роки визначають фундамент нашої мови, який супроводжує нас потім ціле життя. На жаль, більшість учнів з досліджуваних центрів походять з неповних родин (понад 65%), які часто боряться із залежностями (приблизно 82%) і не переймаються правильним розвитком мови своїх дітей.

Лексична компетенція - це вміння використовувати певний словниковий запас. Загалом вона є недооціненою під час вивчення іншої мови, адже кількість слів визначає ефективне спілкування вихованих осіб на основі різних мов (звичайно, в поєднанні з фонетичною компетенцією). Розвинута лексична компетенція дає змогу навіть при мало граматичній відповіді розуміти інтенції її відправника. Власне, рівень цієї компетенції свідчить про освіту і культурну позицію певної особи. У випадку досліджуваної молоді, ресурси активного і пасивного словникового запасу закріплюються на дуже низькому рівні.

Розвиток лексичної компетенції є тісно пов'язаний з розвитком семантичної компетенції, тобто вмінням вживати слова відповідно до їх значення, у визначених контекстах. На жаль, говорячи або пишучи, іноді вживаємо слова, значення яких не до кінця усвідомлюємо. Однак робимо це в переконанні, що одержувач нашого словникового запасу диспонує тим самим словниковим запасом. Труднощі в набутті цієї компетенції полягають у тому, що немає абсолютно закритих і однозначних семантичних критеріїв. Молодь з МВЦ показала значні недоліки у вживанні слів згідно з їх призначенням (результати були на дуже низькому рівні - ніхто серед 183 осіб не заповнив мовний тест без помилок). Одна з груп (молодь у процесі позбування залежностей (20 досліджуваних)) досягла значно вищих результатів - результати знаходилися на достатньому рівні, а один з учнів заповнив тест з однією помилкою.

Не тільки слова роблять певний комунікат зрозумілим і очевидним, оскільки вимовлені в певному контексті, який характеризує певне упорядкування. Вміння поєднання слів у реченні називаємо синтаксичною компетенцією, вона дає можливість розмовнику або людині, яка пише, застосовувати відповідні правила граматики і орфографії; вміло поєднувати в упорядковані лінійні структури дві категорії вербальних знаків (у створенні різних комунікатів), а саме: категорія, яка означає речі, осіб, випадки або процеси (іменники, дієслова) і функціональна категорія, яка розрізняє різні відносини між ними (сполучники, прийменники, частки). Неграматично побудуване мовлення дійсно може бути зрозумілим (що часто буває між представниками різних мов), але вимагає набагато більшої концентрації уваги, повільнішого мовлення і невербальної жестикуляції. Помилки вимови виступають майже у всіх досліджуваних учнів МВЦ.

Відповідна форма поєднання слів, навіть найбільш правильна, може приспати кожного розмовника, якщо не змінити інтонації голосу, інтенсивність або напруженість, і власне ця здібність називається прозодичною компетенцією. За допомогою цього вміння виражаємо не так зміст окремих слів або речень, як сенс загалом, а також наше емоціональне ставлення до нього. Людина, позбавлена цієї компетенції, говорить з монотонним напруженням, на одному тоні голосу. Вимовлені слова на однаковій висоті звуку, з однаковим напруженням ускладнюють зрозуміння деяких комунікатів. Прозодична компетенція була найкраще розвинутою компетенцією серед досліджуваної молоді.

Здібності в спілкуванні досліджуваних учнів

Вміння ефективного спілкування в наш час є все більш цінним і дає перевагу. Це вміння, яке визначає професійний успіх. Мовні і комунікативні компетенції розвиваються протягом всього життя. Людина, як істота соціальна від самого народження, оточена іншими людьми, з якими комунікується спочатку в невербальний спосіб, а потім за допомогою слів. Вміння переказувати невербальну інформацію не зникає, а навпаки - з дорослішанням змінюється. Молода людина, застосовуючи мову, продовжує виражати свої почуття за допомогою міміки, жестів, посмішки тощо, а в процесі соціалізації вчиться в який спосіб співіснувати з ними і як задовольнити свої потреби. Процес спілкування має також важливу роль у процесі формування власної ідентичності. Завдяки інтерперсональній комунікації відбувається самовизначення, отримання інформації, як нас сприймають інші, чи збирання моделей соціальних ролей [1]. Серед досліджуваних велика група, перед тим як потрапити до МВЦ, проявляла негативні моделі поведінки, а серед причин, через які молодь потрапляла до МВЦ, крім небажання виконувати шкільний обов'язок, були кримінальні справи і залежності. У досліджуваній групі дівчат (38 досліджуваних) була велика група з аутоагресією (приблизно 30%). Також була низькою самооцінка досліджуваних, яка проявлялася в життєвих кредах “хотіла б знайти якусь роботу”, “нічого не буду робити”, “у мене так не вийде”. Випадки неадекватної (завищеної/заниженої) самооцінки частіше зустрічалися серед досліджуваних хлопців.

У кожної групи є потреба в спілкуванні і переказуванні різної інформацій. Для комунікації з іншими людьми особа має на вибір два види засобів - вербальні і невербальні. Отже, спілкування є процесом комплексним, який полягає у переказуванні інформації між людьми за допомогою символів, які є словами або позавербальними сигналами, до яких належить: мова тіла (вираз обличчя, позавербальні звуки мови, рухи тіла, жести), простір і час [7, в. 180].

Невербальні засоби комунікації залежать від таких чинників, як: географічне місцезнаходження, культурне коло, соціальна група, вік, стать або зовнішні обставини, в яких відбувається спілкування. Мова тіла - це не тільки рухи, жестикуляція, міміка, а й найрізноманітніші вегетативні реакції, спосіб, у який вдягаємося, або макіяж. За допомогою тіла людина може в позавербальний спосіб переказувати інформацію про себе чи ставлення до інших, а також в різний спосіб усвідомлювати інформаційне значення своєї позавербальної комунікації. Серед досліджуваної молоді неадекватний спосіб одягання частіше спостерігався у дівчат. Приблизно 40% з них стверджували, що “відсутність яскравого макіяжу - це відсутність вигляду”. Простір і час також мають комунікаційне значення. Кожна людина має потребу в певному просторі, в якому може бути сама, та вирішувати, чи є умови і необхідність налагоджувати спілкування з іншими. Комунікаційна функція часу залежить від тих самих факторів, що й мова тіла і простору. Учні МВЦ не мають можливості мати простір, в якому учень перебуває сам на сам. їх постійно оточують інші учні - в кімнатах, під час прийняття їжі, в школі - вихователі і вчителі. Соціальна поведінка є часто результатом поведінки групи, а не індивіда. Під час індивідуальних розмов досліджувана молодь поводила себе зовсім інакше, ніж під час дослідження, що проводилося в групі. Під час індивідуальної розмови старалися показати себе з найкращої сторони, підбирали слова, не вживали нецензурних виразів. В групі ж своєю поведінкою намагалися привернути до себе увагу дослідника.

Інтерперсональні вміння є дуже важливою рисою протягом всього життя, а вміння спілкування є однією з найважливіших умов ефективного функціонування в суспільстві. Орієнтація в тому, як ефективно спілкуватися, є важливим критерієм оцінки індивіда. Деякі навчилися ефективно функціонувати серед людей, завдяки чому краще задовольняють свої потреби - краще розуміють навколишній світ, визнають права, які належать індивідам у суспільстві, знають формальні і неформальні звичаї і можуть використовувати ці знання на свою користь. Від комунікативних умінь залежить, які ролі і соціальні функції будуть приписувати певній особі. Завдяки комунікативним здібностям, люди можуть ефективно реалізувати свої потреби і користуватися мовою відповідно до соціальної ситуації. Серед досліджуваних тільки приблизно 20% часто користувалися, наприклад, привілеєм відвідувати родинний дім, інші на “перепустці” не були понад кілька місяців.

Комунікаційні бар'єри, які спостерігаються серед досліджуваної молоді

1. Aryle M. Psychologia stosunkow midzyludzkich. Warszawa: PWN, 2002.

2. Aronson E. Czlowiek istota spoleczna. W-wa: PWN, 2009. s. 382-384.

3. Canale M., Swain M. 1980 Theoretical bases of Communicative approaches to second language and testing “Applied Linguistics”. 1-47.

4. Dysarz Z. Poziom rozwoju kompetencji komunikacyjnej dzieci prawidlowo rozwijajcych sii i z zaburzonym rozwojem w ocenie rodzicow i nauczycieli [w:] Jzyk w przestrzeni edukacyjnej, red. R. Mrozek. Katowice, 2000.

5. Dysarz Z. Poziom rozwoju kompetencji komunikacyjnej dzieci prawidlowo rozwijajcych sii i z zaburzonym rozwojem w ocenie rodzicow i nauczycieli [w:] Kwartalnik Polskiej Psychologii Rozwojowej 1994, tom 2, nr 3-4, str.95-105.

6. Hymes D. “On communicative competence” (W) Pride, J.B I Holmes J. 1972. s. 269-293.

7. JaroszMaria. Psychologia lekarska. W- wa PZWL 1988. s. 180.

8. KazekB. Wojciechowska J. Zmysly w komunikacji Gdansk. Harmonia Universalis, 2015.

9. Kielar-TurskaM. Rozwijajcy sii czlowiek- jak go widzi psycholingwista? [w:] Rozwijajcy sii czlowiek w zmieniajcym sii swiecie, red. J. Trempala, WSP Bydgoszcz, 1995, - str. 14-18.

10. Kielar-TurskaM., Biaiecka-PikulM. Dziecko i komunikacja: lingwistyczny, spoleczny i poznawczy aspekt badan [w:] Kwartalnik Polskiej Psychologii Rozwojowej 1993,tom 1, nr 3, str. 8-9.

11. Kielar-Turska M. Jak matki i nauczycielki oceniaj. kompetencji komunikacyjn. dziewicioletnich uczniow? [w:] Kwartalnik Polskiej Psychologii Rozwojowej 1994, tom 2, nr 3-4, - str. 105.

12. Kielar-Turska M. Orientacja doroslych w kompetencjach komunikacyjnych dziecka [w:] Polska terminologia logopedyczna, Krakow 1994, - str.101.

13. Konopczynski M. Kryzys resocjalizacji, czy(li) sukces dzialan poznawczych Warszawa Pedagogium 2013.

14. Konopczynski M. Metody tworczej resocjalizacji. Warszawa: PWN, 2006.

15. Kozminska I, Olszewska E. Wychowanie przez czytanie. Warszawa: Swiat Ksizki, 2011.

16. C. Perleth, T. Schatz, M. Gast-Gampe. Jak odkrywac i rozwijac uzdolnienia u dzieci? - Warszawa: PZWL, 2003.

17. Smoczynska M., Shugar G. W. Badania nad rozwojem mowy dziecka. PWN, 1980.

18. Tyszkowa Maria. Ekologiczne uwarunkowania rozwoju psychicznego jednostki: propozycja interpretacji poznawczej [w:] Kwartalnik Polskiej Psychologii Rozwojowej 1993, tom 1, nr 2, str. 318.

19. Zylinska M. Neurodydaktyka Torun UMK, 2013.

Размещено на Allbest.ru