Розвиток хореографічних здібностей учнів ансамблю спортивно-бального танцю засобами класичної хореографії

У статті розглядаються питання розвитку хореографічних здібностей учнів ансамблю спортивно-бального танцю. Обґрунтовується необхідність використання елементів екзерсису в ансамблі спортивно-бального танцю як засобу виховання вищого рівня координації і розвитку танцювальності.

Ключові слова: здібності, задатки, спеціальні здібності, хореографічні здібності, екзерсис класичного танцю.

Постановка проблеми

Актуальною проблемою хореографічної педагогіки є проблема розвитку хореографічних здібностей учнів. Питання розвитку здібностей завжди є провідними в дослідженнях вчених і педагогів, які безпосередньо займаються практичною діяльністю з учнями. Стан вивчення хореографічних здібностей на даному етапі можна окреслити як стадію пошуку напрямів і методів, які б надавали можливість відкривати та розвивати здібності абсолютно кожній людині.

У зв'язку з цим, актуальність нашого дослідження зумовлена пошуком ефективних шляхів розвитку спеціальних рухових здібностей учасників ансамблю спортивно-бального танцю і на цій основі розробки методики їх реалізації засобами класичній хореографії.

Мета статті - проаналізувати підходи науковців щодо визначення сутності поняття «здібностей». Виявити значення класичного танцю щодо розвитку хореографічних здібностей учнів ансамблю спортивно- більного танцю.

Аналіз літератури з проблеми дослідження. Аналіз наукової літератури свідчить про те, що проблему розвитку здібностей достатньо висвітлювали багато вчених.

Ученими неодноразово підкреслювалася думка про те, що формування здібностей є керованим психолого-педагогічним процесом, який включає вплив на мотиви творчої діяльності (В. Е. Чудновский, В. С. Юркевич), загальнонавчальні вміння та пізнавальні інтереси (В. О. Моляко, О. Л. Музика та ін.).

Деякі психолого-педагогічні аспекти проблеми частково розкриті в наукових працях Н. О. Аніскіної, П. М. Коваля, В. В. Кліменка, теоретичні узагальнення хореографічних здібностей їх психологічного змісту містяться в працях М. О. Бернштейна, І. Г. Сосніної та I. М. Поклад.

Природа здібностей вченими трактується з позицій діяльнісного, функціонально-генетичного та суб'єктного підходів. Представники діяльнісного підходу (Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Б. М. Теплов та ін.) розглядають здібності як властивості чи особливості особистості, що зумовлюють успішність виконання діяльності.

У дослідженнях психологів (Б. Г. Ананьєв, Н. С. Лейтес, О. М. Леонтьєв, В. М. М'ясищев) розкрита проблема природних передумов здібностей і задатків. В основі розвитку здібностей у більшості випадків лежать деякі вроджені особливості - задатки.

Здібності людини безпосередньо пов'язані з її діяльністю та поведінкою. С. Л. Рубінштейн стверджував, що «[...] дитина розвивається, виховуючись і навчаючись, а не розвивається, і виховується, і навчається» [6, с. 214].

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Людина народжується з певними генетичними, анатомо-фізіологічними особливостями, на ґрунті яких за певних соціальних умов в процесі діяльності та спілкування формуються здібності особистості. При цьому анатомо-фізіологічні особливості, як і здібності, змінюються у відповідності до вікового розвитку особистості. Тому задатки можна розглядати і як вихідний анатомо-фізіологічний момент розвитку здібностей, і як анатомо-фізіологічний віковий фактор становлення та прояву здібностей особистості на всіх етапах її життєвого шляху.

Невід'ємний компонент здібностей - підвищена мотивація, що забезпечує інтенсивну й одночасно «природно» організовану діяльність, необхідну для розвитку здібностей. Коли говорять про здібності людини, то мають на увазі її можливості в тій або іншій діяльності. Ці можливості приводять як до значних успіхів у оволодінні діяльністю, так і до високих показників праці.

Здібності виявляються у всіх сферах діяльності людини. Вони поділяються за змістом і характером діяльності.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виокремити в них більш загальні здібності (здатність виконувати не лише певний вид діяльності, а й певні її різновиди) та спеціальні (здатність виконувати певну, спеціальну діяльність); ці якості не слід протиставляти [8, с. 22].

На підставі проаналізованих досліджень (Г. С. Костюка, В. О. Крутецького, Н. С. Лейтес, К. К. Платонова, С. Л. Рубінштейна, Б. М. Теплова) можна дійти висновку, що здібності - це стійкі індивідуально-психологічні властивості особистості, які є необхідною внутрішньою умовою її успішної діяльності. Вони спираються на біологічно зумовлені задатки, які можуть виявитися в сенсорній (слух, зір тощо), фізичній (моторика) діяльності людини, інтелекті та спілкуванні.

Підсумовуючи вище викладене можемо наголосити, що здібності - це стійкі індивідуально властивості людини, що визначають її успіхи в різних видах діяльності. Здібності спираються на біологічно зумовлені задатки, які можуть виявитися в сенсорній, фізичній діяльності людини, інтелекті та спілкуванні.

Хореографія, як сценічне мистецтво, має свою специфіку і, відповідно, свою систему навчання. Особливість мистецтва танцю полягає в тому, що зміст будь-якого танцювального твору, його художній образ розкривається через пластику людського тіла (скульптурно-графічну виразність рухів, жестів, поз актора-танцівника). Художня сутність танцю полягає в образному розкритті змісту музичного твору (драматургії та образів) специфічними засобами танцювальної виразності, своєрідною музично-пластичною поведінкою виконавця.

Науковець Поклад І. М. розглядає хореографічні здібності як один із видів спеціальних здібностей, які пов'язані з успіхами індивіда в галузі хореографії. Вони включають сенсорно-перцептивний, психомоторний та емоційний компоненти, які виявляються у підвищеній чутливості до музично-рухових та інтелектуально-творчих проявів, пов'язані з високим рівнем продукування нових пластичних образів, фантазією й уявою, відчуттями і волею та дозволяють людині адекватно оцінювати нові ситуації і вирішувати нові проблеми, створювати нові творчі продукти. Структурними компонентами хореографічних здібностей виступають також знання, вміння й навички, які реалізуються в хореографічній діяльності. Водночас, ця структура включає особистісні характеристики індивіда та його ставлення до хореографічного мистецтва [5, с. 215].

З позицій теорії інтегральної індивідуальності, хореографічні здібності Сосніна І. Г. розглядає як складне багаторівневе і багатокомпонентне утворення, що включає:

а) задатки (особливості будови тіла та його частин і психодинамічні властивості);

б) загальні здібності (висока емоційно-вольова регуляція, креативність мислення);

в) спеціально-хореографічні здібності (артистизм, танцювальність, емоційне задоволення від танцювальних рухів, мотивація на успіх у професії, тонка диференціація рухів за силою, амплітудою та швидкістю) [8, с. 16].

Сутнісними показниками значення здібностей у процесі їх розвитку в особистості можуть слугувати: темп, легкість засвоєння, швидкість просування в конкретному змістовому просторі. Ще більш безпосереднім вираженням хореографічних здібностей є зрушення у вмінні мислити, яке дає змогу учню оволодіти певним колом знань.

Першооснову хореографічних здібностей становлять природні задатки і життєво сформовані здібності - розвиток моторної сфери дитини. В основі моторної сфери знаходиться руховий аналізатор. Він включає рецептори, які розташовані у кістках, м'язах, суглобах і пов'язані з кінестетичними та статичними відчуттями. Кінестетичні - підтримують м'язовий тонус, координацію рухів; статичні - забезпечують рівновагу, статику тіла. Різний їх розвиток позначається на індивідуальних відмінностях виконання учнями хореографічних вправ: одні з них виявляють у танцях більшу емоційність, другі - чіткість і точність малюнку при виконанні танцювальних фігур, а інші - вносять елементи суб'єктивного характеру, властиві тільки їм [9, с. 58].

Психомоторні здібності забезпечують рухові навички, здатність у роботі «сполучати голову з руками Психомоторні здібності ефективно формуються в учнів за допомогою спеціально розроблених методичних прийомів (довільність управління, поетапність, ігровий і змагальний метод) і комплексу психомоторних вправ (усвідомлення величини основних параметрів рухів, рухливі ігри, ігри-завдання, вправи-тести). Вони сприяють більшому зростанню технічної ефективності в оволодінні складними руховими навичками.

У вікових особливостях формування психомоторних здібностей також провідну роль відіграє координація рухів і координаційні здібності.

Існують спеціальні координаційні здібності, які відносяться до однорідних за психофізіологічним механізмом груп рухових дій, систематизованих за зростаючою складністю. У зв'язку з цим розрізняють спеціальні координаційні здібності: у всіляких циклічних рухах (хода, біг, повзання); у ациклічних рухових діях (стрибки); у нелокомоторних рухах тіла в просторі (гімнастичні та акробатичні вправи); у наслідувальних і копіюючих рухах [1, 249].

Це так звана вертикальна класифікація координаційних здібностей.

Координаційні здібності - це можливості індивіда, що визначають його готовність до оптимального управління і регулювання рухової дії.

Під здібністю до орієнтування розуміють можливості індивіда точно визначати, своєчасно змінювати положення тіла, і здійснювати рухи в потрібному напрямку.

До провідних властивостей хореографічних здібностей включається і мислення як пізнавальний процес та інтелектуальна активність.

Психомоторні здібності - основа рухових здібностей, пов'язана з довільним відображенням рухової діяльності за рахунок тонкої диференційованої чутливості, адекватних рухових уявлень, уяви, пам'яті. Психомоторні здібності забезпечують ефективне управління рухами і руховими діями на основі точного самоконтролю і саморегуляції. Треба пам'ятати, що окремі психомоторні здібності не просто співіснують поруч один з одним і незалежні один від одного. Кожна здібність змінюється, набуває якісно іншого характеру в залежності від наявності і ступеня розвитку інших когнітивних, сенсорних і моторних здібностей. Психомоторні здібності - ядро рухових здібностей, пов'язане з довільним відображенням рухової діяльності за рахунок тонкої диференційованої чутливості, адекватних рухових уявлень, уяви, пам'яті. Психомоторні здібності забезпечують ефективне управління рухами і руховими діями на основі точного самоконтролю і саморегуляції.

Заняття з учнями в ансамблі спортивно-бального танцю можуть включати основи хореографічних вправ класичного екзерсису

Сформована у процесі тривалого часу, система класичного танцю увібрала у свій арсенал засобів виразності усе необхідне і найкорисніше для як найповнішого розкриття пластичної виразності людського тіла, а екзерсис, заснований на класичному танці, переконливо довів, що має право на провідне місце в засвоєнні танцювального мистецтва.

Уроки класичного танцю - це надзвичайно кропітка та складна навчальна робота, що наповнена безкінечним повторюванням пройденого та засвоєнням нового матеріалу.

Урок класичного танцю складається з класичного екзерсисів біля палки та на середині зали, adagio і allegro.

Екзерсис класичного танцю - відшліфована, ідеальна й універсальна система вправ і комбінацій, створена в процесі тривалого хореографічного досвіду, усі елементи якого, пройшовши природний відбір, увійшли до складу екзерсису як дійсно необхідні вправи, які розвивають і тренують психофізичний апарат танцівника.

Опанування позиціями ніг і рук, різноманітними положеннями та поворотами корпусу дають можливість у подальшому підпорядковувати тіло умовним положенням, закладають основу для свідомого керування і контролю танцівником рухів свого тіла, пов'язаних із переміщенням у сценічному просторі.

Основними принципами опанування учнями класичного екзерсису є: вироблення музичного, усвідомленого виконання елементів екзерсису повинно стати основою творчої спрямованості процесу навчання. В учнів потрібно розвивати навички розуміння змісту техніки елементів та їх органічне поєднання з музикою; у процесі виконання вправ екзерсису необхідно зосередити увагу на професійно-грамотній, з точки зору канонів хореографічної освіти, поставі корпусу, рук, ніг і голови, оскільки саме від розвитку і взаємодії (координації) цих частин тіла залежатиме результативність навчання і досягнення кінцевої мети [4, с. 374].

Отже, значення класичного екзерсису в процесі розвитку хореографічних здібностей учнів вказує на необхідність використання елементів екзерсису в ансамблі спортивно-бального танцю як засобу виховання вищого рівня координації і розвитку танцювальності.

Іншого погляду на класичний екзерсис для учасників ансамблю спортивно-бального танцю російські науковці Семенова І.Є. та Шароватова В.О. [7, 13]. Вони вважають, що в бальній хореографії немає

необхідності виконувати рухи класичного танцю по виворітним позиціям. Специфіка виконання даних рухів, як визначають ці науковці, диктується особливостями техніки танцюристів. Автори провели аналіз положення опорної ноги при виконанні рухів у спортсменів-танцюристів і артистів балету і зробили наступний висновок: через специфіку виконання європейської програми опорна і вільна ноги не можуть бути розгорнені, оскільки вимагають паралельної постановки стоп. Але, з іншого боку, в спортивних танцях є латиноамериканська програма, яка вимагає часткової виворітності (перша вільна позиція), і існує ще правило: носок вільної ноги танцюриста повинен бути витягнутим. Таким чином, через специфіку рухів в танцювальному спорті немає необхідності вимагати від спортсменів виворітного положення опорної ноги при виконанні основних рухів класичного екзерсису (як в балеті), але слід звертати серйозну увагу на положення вільної ноги.

На нашу думку формуючи і вдосконалюючи певні танцювальні навички, класичний екзерсис достатньо серйозно впливає на розвиток сили м'язів виконавців, їх еластичності і рухливості суглобо-зв'язкового апарату і є основним засобом засвоєння танцювального мистецтва.

Правильна постановка корпусу, ніг, рук і голови при вдосконаленні елементів екзерсису активно формує необхідні виконавцю бальної хореографії сценічні навички. Для формування правильної постави рекомендуємо використовувати вправи, що тренують м'язи, випрямляють хребет і м'язи черевного пресу. Особливе значення у формуванні постави відіграють такі елементи, як беті plie, grand plie, battement fondu, battement releve lent, battement developpe, port-de-bras, стрибки.

Особливою цінністю екзерсису є можливість різноманітно вдосконалювати такі ознаки рухів, як темп, розмір, напрямок, кількість повторень, характер і м'язову силу, а це - основне завдання у вихованні пластичності, гармонійності і виразності рухів виконавців бального танцю.

Однією з рис класичного екзерсису необхідно визнати його здатність виправляти деякі природні недоліки учнів (сутулість, клишоногість, недостатність розвитку м'язів та ін.), створювати гармонійну фізичну форму тіла виконавця, підтримувати й удосконалювати її.

Зокрема для усунення недостатнього розвитку м'язів рекомендується використовувати наступні вправи класичного екзерсису - battement tendu, battement releve lent, battement developpe. При цьому необхідно враховувати, що розвитку м'язів також сприяє збільшення кількості повторів вправ екзерсису. Виправленню клишоногості сприяють усі елементи класичного екзерсису, що ґрунтуються на принципі виворотності ніг. Особливо необхідно виділити demі plie, grand plie, battement tendu, rond de jambe par terre.

Для виправлення сутулості важливими є вправи на розвиток плечового суглоба, м'язів, які приводять у рух плечовий пояс, а також м'язів, що виконують вільні рухи верхніх кінцівок. Такими вправами є елементи, пов'язані з постановкою корпусу, рук, голови та port-de-bras.

Найважливіша основа класичного танцю - виворотність. Не менш важливими є наявність високого підйому, кроку, природної легкості, стрибучості. Відомо, що класична балетна підготовка - дуже важке завданяття у порівнянні, скажімо, з бальними танцями. Тільки класична підготовка дає красу і здоров'я, є основоположною для решти танцювальних жанрів. Виконавець бальної хореографії, який не має класичної основи, залишається на рівні танцівника самодіяльного колективу. Танцювальність, виконавська майстерність танцюриста розвивається на уроці бальної хореографії паралельно з опануванням танцювальної техніки.

Метою кожного заняття повинна стати робота над гармонійним розвитком тіла, для чого використовуються певні фізичні вправи; над формуванням музично-рухової культури; необхідних рухових навичок; свідомого відношення до своїх рухів; зацікавленого ставлення до музично-ритмічної діяльності.

Величезне значення має точне й ефективне виконання технічних рухових завдань. Краса рухів досягається багато в чому за рахунок легкості, геометричної точності, ритмічності, послідовності, гармонійності поєднання рухів і музики. «Не може бути краси без постави та правильної пропорції, і ти - незрівняний майстер обох, адже створюєш гармонію, ти наповнюєш рух ритмом, ти робиш силу граційною та володієш здатністю надавати предметам гнучкість», - ці слова П. Кубертена можна повною мірою віднести до бального танцю.

Бальний танець поєднує в собі риси як спорту, так і мистецтва. Поряд з руховими навичками, спритністю, координацією рухів, велике значення має естетичне враження, художній зміст, втілений в танці виконавцем і переданий глядачеві. «У дії і ритмі, які свідчать про досконале володіння простором і часом, спорт наближається до мистецтва, яке створює красу», - писав Р. Метью.

Відповідно до розвитку хореографічних здібностей учнів ансамблю бального танцю ми визначили головні знання, уміння й навички, якими мали оволодіти учні:

• Розвинути фізичні здібності (апломб, крок, стрибок тощо);

• Вміти виконувати вправи класичного екзерсису;

• Імпровізувати під музичний супровід різного характеру і змісту;

• Вміти складати комбінації під самостійно обрану та запропоновану музику відповідно її змісту і характеру.

• Оволодіти навичками координації рухів: вміння емоційно і яскраво, використовуючи всі сегменти тіла, виконувати вправи та хореографічні комбінації відповідно до настрою й характеру музики;

• Удосконалити акторську майстерність (артистизм).

Таким чином, під впливом використання на заняттях хореографії вправ класичного екзерсизу прискорюються процеси формування хореографічних здібностей, а також додаються організму підлітків морфо-функціональні резерви. Ми визначили, що на початковому етапі має надаватися перевага 330 ознайомленню з назвою та еталонному (зразковому) показу руху педагогом, поелементному показу, аналізу музичного супроводу, образному порівнянню тощо. На етапі поглибленого, деталізованого навчання - методу вправ, прийомам інтерпретації, ідеомоторного тренування, змагання, контактного виконавства, неформальних завдань.

Рівень розвитку хореографічних здібностей учнів ґрунтується на врахуванні певних психолого- педагогічних умов: реалізації принципу доступності та послідовності; врахуванні вікових та індивідуальних особливостей учнів, їх інтересів та потреб; залученні учнів до такої хореографічної діяльності, яка вимагає вияву хореографічних здібностей у комплексі.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Визначення значення класичного танцю в процесі занять в ансамблі бально-спортивного танцю вказує на необхідність використання елементів класичного екзерсису як засобу виховання в учнів високого рівня координації і розвитку танцювальності. Формуючи і вдосконалюючи певні танцювальні навички, класичний екзерсис достатньо серйозно впливає на розвиток сили м'язів виконавців, їх еластичності і рухливості суглобно-зв'язкового апарату і є основним засобом засвоєння танцювального мистецтва. Для продуктивного використання танцювальної техніки як засобу виховання більш високого рівня координації і розвитку такої якості, як танцювальність, засвоєння і вдосконалення елементів екзерсису спрямовується на виховання здатності швидко і чітко відображати названі або продемонстровані елементи танцю, що створює необхідний динамічний стереотип. Особливою цінністю екзерсису є можливість різноманітно вдосконалювати такі ознаки рухів, як темп, розмір, напрямок, кількість повторень, характер і м'язову силу, а це по суті - основне завдання у вихованні пластичності, гармонічності і виразності рухів в ансамблі бально-спортивного танцю.

хореографічний здібність бальний екзерсис

Бібліографія

1. Бершнтейн Н. А. Очерки по физиологии движений и физиологии активності. / Н. А. Бернштейн. - М.: Медицина, 1966. - 349 с.

2. Здібності, творчість, обдарованість: теорія, методика, результати досліджень / За ред. В. О. Моляко, О. Л. Музики. - Житомир: Вид- во «Рута», 2006. - С. 37.

3. Клименко В. В. Психологія творчості. / В. В. Клименко - К. - 2006. - 212 с.

4. Основы подготовки специалистов-хореографов. Хореографическая педагогика: учебно-методическое пособие / Е. Н. Громова, Ю. И. Громов, Н. Л. Гавликовский [и др.]; под. ред. В. А. Звездочкина. / Е. Н. Громова, Ю. И. Громов, Н. Л. Гавликовский [и др.]. - СПб: СПбГУП, 2006. - 632 с.

5. Поклад І. М. Механізми організації рухів та дій в хореографічній діяльності . Проблеми загальної та педагогічної психології: Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. За ред. Максименка С. Д. / І. М. Поклад. - К., 2000. - Т. ІІ, Ч. 5. - С. 213-217.

6. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2 т. / С. Л. Рубинштейн. - М.: Педагогика, 1989. - Т.1. - 486 с.

7. Семенова И.Е. Преподавание хореографических дисциплин для тренеров и исполнителей спортивных танцев: учеб. Пособие / И.Е. Семенова. - М.: РГАФК, 1999. - 44 с.

8. Соснина И. Г. Специальные способности артистов балета: дисс. канд. психол. наук: 19.00.03 / И. Г. Соснина. - Пермь: Пермский педагогический институт, 1997.

9. Теплов Б. М. Психология и психофизиология индивидуальних различий. / Б. М. Теплов. - М.: МПСИ, 2004. - 639 с.

Размещено на Allbest.ru