Особливості формування граматичних понять в учнів початкових класів на уроках української мови

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Факультет педагогіки та психології

Особливості формування граматичних понять в учнів початкових класів на уроках української мови

К. Буриліна, студент-магістр

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи - це одна із визначальних умов шкільного навчання. Нині особливої уваги набули обґрунтування, віддзеркалення в програмах та реалізація в навчально-методичних комплексах ідеї міжрівневих мовних зв'язків. Структуру початкового курсу української мови побудовано за принципом змістового узагальнення. Аналіз чинних підручників з української мови для 1-4 класів засвідчує, що основну увагу в роботі над словом спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій. Робота над розділом «Морфологія» передбачає вивчення частин мови.

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник; усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на певне питання; засвоєння форм словозміни, передбачених програмою частин мови: засвоєння орфографічних правил, таких, як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо; розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення їх словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок; з'ясування синтаксичної функції частини мови [2; 6].

Методика засвоєння частин мови ґрунтується на певних загально-дидактичних принципах. Останні відображають закономірності навчального процесу, регулюють діяльність учителя та учнів, зберігають своє загальне значення в навчанні рідної мови на всіх етапах засвоєння мовно-мовленнєвих знань. Здійснення принципу наступності при вивченні частин мови потребує координації зусиль вчителів у вивченні особистості дітей; забезпечення плавності переходу до навчальної діяльності, формування вмінь працювати за взірцем і самостійно, а також організаційних, навчального слухання і різнобічного сприймання об'єктів.

У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки деякі граматичні поняття,зокрема й поняття про займенник, формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття виробляють унаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні. Процес формування граматичних понять умовно можна поділити на чотири етапи: ігровий педагогічний початковий український морфологія

- перший етап формування граматичних понять полягає в аналізі мовного матеріалу з метою виділення істотних ознак поняття;

- другий етап формування граматичних понять полягає в узагальненні істотних ознак, встановленні зв'язків між ними та у введенні терміна;

- третій етап формування граматичних понять полягає в уточненні суті ознак поняття і зв'язків між ними;

- четвертий етап формування граматичних понять полягає в конкретизації вивченого поняття завдяки виконанню вправ, які вимагають практичного застосування знань [6].

На наш погляд, одну із значущих функцій у цій діяльності виконують ігрові технології навчання (Й. Гензерг), що передбачають таку організацію освітнього процесу, під час якої навчання здійснюється під час залучення учня до дидактичної гри (ігрове моделювання явищ, «проживання» ситуації).

Сьогодні надають перевагу терміну «імітація» замість «гра» (акцент перенесено на внутрішню сутність дії). Дидактичні ігри мають за мету, окрім засвоєння навчального матеріалу, умінь і навичок, ще й надання учневі можливості самовизначитися, розвивати творчі здібності, сприяють емоційному сприйманню змісту навчання. Розмежовують такі види ігор:

- навчальні, тренувальні, узагальнювальні;

- пізнавальні, виховні, розвивальні;

- репродуктивні, продуктивні, творчі.

Саме дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання школярами навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед учнями не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета , прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементі в змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.).

Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо в учнів згасає інтерес до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню в учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо) [4, с. 27]. З огляду на це, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від учителя майстерного педагогічного керівництва ними.

Ефективним видом роботи, що сприяє розвитку граматичних понять у школярів, є ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес до програмового матеріалу, підвищують активність у формуванні знань, умінь і навичок, тобто пізнавальну активність. Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин, малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів, читання літературних та прослуховування музичних творів).

Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих шукань.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

Дидактичні ігри на уроках української мови можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх осмисленого засвоєння, формування графічних умінь та навичок, розвитку мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання [5, с. 102].

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати своє думку в зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію.

У початковій школі діти ознайомлюються з усіма основними частинами мови. Вивчення частин мови в початкових класах має на меті ознайомлення учнів з такими самостійними частинами мови, як іменник, прикметник, дієслово, числівник, особові займенники, прислівник і прийменник (без уживання термінів «самостійні» і «службові» частини мови) [6]. Також формується усвідомлення того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії і відповідає на певне питання. Відбувається й засвоєння орфографічних правил, таких як правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів тощо [2], відбувається розвиток усного і писемного мовлення учнів шляхом збагачення словника новими іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвитку уміння добирати слова для передачі своїх думок.

Вивчення частин мови в початкових класах передбачає також роботу щодо усвідомлення учнями того, що кожне слово є назвою предмета; того, що кожне слово є назвою предмета, ознаки чи дії й відповідає на питання хто? що? яка? який? яке? що робить? і под., застосування форми словозміни (правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників, особових закінчень дієслів); розвиток усного і письмового мовлення учнів шліхом збагачення їх словника новим іменниками, прикметниками чи дієсловами, уточнення змісту окремих слів, розвиток уміння добирати слова для передачі своїх думок, з'ясування синтаксичної функції того чи іншого слова (частини мови).

Займенник є найбільш абстрагованою частиною мови. У свідомості дітей поняття про нього сформуватися не може. Через це в початкових класах вивчаються лише особові займенники. Формування граматичного поняття про займенник починається в 4 класі й продовжується в старших.

Програмою 1-4 класів передбачено ознайомлення дітей із загальним поняттям про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Водночас програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь оперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також на удосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови; займенники не називають того, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них: визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона була відома; займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ої особи ще й за родами; займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням тих самих повнозначних слів.

Починається формування поняття про займенник із ознайомлення учнів з однією з основних лексичних ознак цієї частини мови: вказує на предмет, не називаючи його. Розширюючи уявлення школярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах.

Вводяться терміни «перша, друга, третя особи». Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множиною іменників; займенник він співвідноситься з іменниками чоловічого роду, вона - жіночого, воно - середнього, інші особові займенники форми роду не мають. Опрацьовуючи загальні відомості про займенник, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота щодо формування граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто відмінюваними [2].

У процесі вивчення відмінювання особових займенників учні повинні засвоїти, що займенники змінюються за відмінками; зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами; називний і давальні відмінки ніколи не вживаються без прийменників; решта відмінків можуть вживатися з прийменниками і без них. Засвоюючи відмінювання займенників, учні повинні навчитися співвідносити форми непрямих відмінків займенників з формами називного. Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою - це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками.

Подаючи формування навичок відмінювання особових займенників 3-ї особи, ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється «н», учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що «н» з'являється у займеннику тоді, коли він вживається з прийменником (у нього, але його), в орудному відмінку наявність «н» є постійною ознакою [6].

У процесі подальшого опрацювання відмінювання займенників учням пропонують засвоїти порядок визначення відмінка займенника:

1) знаходимо в реченні слово, з яким зв'язаний займенник;

2) від цього слова до займенника ставимо питання;

3) за питанням визначаємо відмінок займенника.

У системі роботи над засвоєнням молодшими школярами таких граматичних понять «займенник» також можна використовувати ігрові технології. Наведемо приклади:

Гра «Спіймай займенник». Учитель проказує речення. Учні, почувши займенник, плескають у долоні. Виграє той, найменше помиляється.

Для гри можна використати такі речення:

1. Приколю свою картинку над столом у мами я.

2. Ми для тебе із татом подарунок шукаємо весь день.

3. Ти ж бо гідна дарунку такого, що лиш в казці бува золотим.

4. Ми сміливі, ми правдиві.

5. Пішов йому десятий рік, він працювати добре звик.

6. Якщо в мене є цукерка, пів цукерки другу дам.

Гра «Угадай займенник». На дошці написано речення з пропущеними займенниками. Учні списують речення, вставляючи займенник. Виграє той, хто першим виконає завдання. Для гри можна використати такі речення:

1. люблю свою Україну.

2. любить читати книжки.

3. завжди говоримо правду.

4. змагаються за честь своєї школи.

Гра «Хто найшвидше напише три займенники з двома е». Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожного з них було по два е, наприклад: мене, тебе, себе. Виграє той, хто першим правильно виконає завдання.

Гра «Хто найшвидше напише три займенники з ьо, йо?» Учитель пропонує написати три займенники, щоб у кожному були ьо чи йо, наприклад: ньому, його, йому.

Гра «Що це за займенник?»

1. Назвіть займенник 1 ос. однини, що вказує на особу, яка сама про себе говорить.

2. Назвіть займенник 3 ос. однини чоловічого роду, який вказує на особу або предмет, про яких розповідають.

3. Назвіть займенник 2 ос. множини, що вказує на осіб, до яких ми звертаємося.

4. Назвіть займенник, що вказує на особу, до якої ми звертаємося.

Як засвідчує практична діяльність на уроках української мови, пропоновані дидактичні ігри сприяють глибшому розумінню займенника як частини мови, дають змогу засвоїти особливості відмінювання й правопису.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Отже, важливим напрямом засвоєння учнями молодших класів української мови є опрацювання початкової системи граматичних понять. Для вивчення частин мови потрібно дотримуватися чотирьох етапів формування цих понять в початкових класах: аналіз мовного матеріалу для виокремлення істотних ознак; узагальнення істотних ознак, встановлення зв'язків між ними та введення терміна; уточнення суті ознак поняття і зв'язків між ними; конкретизація вивченого поняття. Здійснюється це не одразу, а протягом чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Успішне засвоєння граматичних понять можливе за умови використання ігрових технологій й оптимальної системи ігрових вправ.

Бібліографія

1. Державний стандарт початкової освіти (2018 р.). Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №87. Початкове навчання та виховання. 2018. №28-29. С. 41-45.

2. Дорошенко С.І. Методика викладання української мови в початкових класах. Київ: Вища школа, 2002. 398 с.

3. Жуковская Р.И. Игра и ее педагогическое значение. Москва: Наука, 2005. 266 с.

4. Ільяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації / Школа, 2004. №7. С. 27-28.

5. Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназіях: Навч. посіб. Київ: Ленвіт, 2000. 272 с.

6. Методика навчання української мови в початковій школі / За наук. ред. М.С. Вашуленка. Київ: Літера ЛТД, 2012. С. 33-77.

7. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н.М. Київ: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. 206 с.

8. Типові освітні програми для закладів загальної середньої освіти: 3-4 класи. Київ: Видавництво «Світоч», 2019. 336 с.

Размещено на allbest.ru